Показники психічного та особистісного розвитку



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Показники психічного та особистісного розвитку



 

Виділимо основні показники психічного та особистісного розвитку. Се­ред ос­нов­них лі­ній ві­ко­вих змін у пси­хіч­но­му роз­вит­ку осо­бис­тос­ті ви­ді­ляються та­кі:

1. Пос­тій­но зрос­та­ю­ча до­віль­ність у поведінці та в організації психічних процесів. Ди­ти­на все біль­ше мо­же ке­ру­ва­ти со­бою, у неї ви­ни­кає різ­ноп­ла­но­ва са­мо­ре­гу­ля­ція по­ве­дін­ки, мо­ти­ва­ції, са­мо­роз­вит­ку.

2. Зрос­тає суб’єкт­ність дитини у життєдіяльності (самостій­ність, ініціативність, творчість, саморегулювання поведінки тощо).

3. Роз­ви­ва­єть­ся са­мос­ві­до­мість: "об­раз -Я" са­мо­о­цін­ка, рі­вень до­ма­гань, по­чут­тя со­бі­по­діб­нос­ті (самості, іден­тич­нос­ті), соціальні очікування.

4. Ви­ни­кає са­мо­ви­хо­ван­ня.

В ос­тан­ні ро­ки у ві­ко­вій пси­хо­ло­гії про­во­дять­ся дос­лід­жен­ня, ме­тою яких є надійні та інтегровані по­каз­ни­ки пси­хіч­но­го й особистісного роз­вит­ку ди­ти­ни. Та­кими по­каз­ни­ками виступають:

а) роз­ви­ток ме­ха­ніз­мів сві­до­мос­ті;

б) роз­ви­ток пси­хологічної струк­ту­ри ді­яль­нос­ті;

в) роз­ви­ток спонукаль­ної сфе­ри осо­бис­тості;

г) роз­ви­ток суб'єк­тнос­ті дитини у різ­них сфе­рах жит­тє­ді­яль­нос­ті;

д) роз­ви­ток ду­хов­нос­ті.

Розвиток свідомості. У про­це­сі роз­вит­ку змі­ню­ють­ся зміст, струк­ту­ра та ме­ха­ніз­ми іде­аль­но­го ві­доб­ра­жен­ня ди­ти­ною дій­снос­ті. Це ви­яв­ля­єть­ся у змі­ні характеру розумової ді­яль­нос­ті. Нап­рик­лад, для дош­кіль­нят пе­ре­важ­но характерна перцепція ці­ліс­них си­ту­а­цій та зов­ніш­ніх влас­ти­вос­тей пред­ме­тів. Згодом во­ни з’ясовують бу­до­ву предметів та явищ, виявляють взаємозв’язки предметів, явищ та властивостей. Пос­ту­по­во фор­му­ють­ся по­нят­тя тредмети, явища та сис­те­ми понять.

Чим ви­щий рі­вень роз­вит­ку сві­до­мос­ті, мис­лен­ня, тим біль­шим ба­гат­ством оз­нак і склад­ніс­тю ха­рак­те­ри­зу­ють­ся ви­ко­рис­тан­ня та зас­во­єн­ня по­нять. Роз­ви­ну­ті ви­щі ро­зу­мо­ві опе­ра­ції (ана­ліз, син­тез, уза­галь­нен­ня то­що) є од­ни­ми з важ­ли­вих по­каз­ни­ків роз­вит­ку сві­до­мос­ті. На основі цього формується цілісний інтелект, виробляється когнітивний стиль.

Розвиток спрямованості особистості, її спонукальної сфери. За всієї різ­но­ма­ніт­нос­ті пот­реб, цін­ніс­них орі­єн­та­цій, мо­ти­вів, сфор­мо­ва­них у ді­тей, ана­ліз доз­во­ляє ви­ді­ли­ти про­від­ну спря­мо­ва­ність, яка виз­на­чає ос­нов­ні особ­ли­вос­ті їх по­ве­дін­ки. В од­них – нав­чаль­на (доб­ре вчи­ти­ся, ви­ко­ну­ва­ти ви­мо­ги вчи­те­лів зад­ля оцін­ки), в ін­ших – піз­на­валь­на (та­кі ді­ти люб­лять роз­в'я­зу­ва­ти за­да­чі, одер­жу­ва­ти но­ві знан­ня, неод­на­ко­во став­лять­ся до всіх пред­ме­тів, для них важ­ли­ва не оцін­ка, а за­ці­кав­ле­ність за­нят­тям). Є ді­ти, для яких важ­ли­ві со­ці­аль­ні кон­так­ти з нав­ко­лиш­ні­ми людь­ми. Для них зна­чу­щим є до­сяг­нен­ня но­вої по­зи­ції у гру­пі, у вза­є­ми­нах з до­рос­ли­ми, ро­вес­ни­ка­ми.

Спря­мо­ва­ність не є ста­лою і нез­мін­ною якістю, що раз і на­зав­жди виз­на­чає тип осо­бис­тос­ті. Нап­рик­лад, у мо­лод­ших шко­ля­рів пос­ту­по­во під­ви­щу­єть­ся зна­чен­ня нав­чаль­ної ді­яль­нос­ті, а в 6 кла­сі - зна­чен­ня вза­є­мин з ро­вес­ни­ком. З роз­вит­ком у ди­ти­ни ви­ни­кає сис­те­ма цін­нос­тей, осо­бис­тіс­них смис­лів, настанов, інтересів. Во­на зас­во­ює сис­те­му норм, ви­мог, ро­лей то­що. У неї фор­му­єть­ся сис­те­ма мо­ти­вів цільових, процесуальних різ­них ви­дів ді­яль­нос­ті.

Розвиток психологічної структури діяльності. З віком ди­ти­на стає суб'єк­том ді­яль­нос­ті (планування, прогноз, оцінка, самооцінка, діагностика, корекція). Це оз­на­чає, що в неї роз­ви­ва­ють­ся мо­ти­ви та цілепокладання, во­на опановує дії та са­мо­ре­гу­ля­цію, ви­роб­ля­є ін­ди­ві­ду­аль­ний стиль діяльності. Так, наприклад, ці­лес­пря­мо­ва­ність ді­яль­нос­ті фор­му­єть­ся пос­ту­по­во. Ді­ти 3-ох ро­ків лег­ко губ­лять мету, а вже у 5-7 ро­ків їх дії ба­га­то в ­чо­му виз­на­ча­ють­ся ма­те­рі­а­лом, пред­ме­том, си­ту­а­ці­єю. Пе­ред вступом до шко­ли дитина все ви­раз­ні­ше ке­ру­єть­ся уяв­лен­ня­ми про ре­зуль­та­ти. На кі­нець мо­лод­шо­го шкіль­но­го ві­ку в біль­шос­ті уч­нів фор­му­єть­ся вмін­ня до­віль­но вста­нов­лю­ва­ти зв'я­зок між мо­ти­вом та метою ді­яль­нос­ті. Ди­ти­на од­но­час­но зас­во­ює де­кіль­ка ви­дів ді­яль­нос­ті - гру, учін­ня, пра­цю.

Розвиток суб`єктності. По­каз­ни­ком роз­вит­ку осо­бис­тос­ті є роз­ви­ток її суб'єк­тнос­ті як уні­каль­ної влас­ти­вос­ті люд­ської пси­хі­ки. Суб'єк­тність про­яв­ля­єть­ся на ос­но­ві реф­лек­сив­но­го ус­ві­дом­лен­ня се­бе са­мо­го та своїх можливостей, інтенцій. Це ус­ві­дом­лен­ня здій­сню­єть­ся у кіль­кох нап­рямах: по-пер­ше, ус­ві­дом­лен­ня се­бе як тілесно­го ін­ди­ві­да (со­ма­тич­не “Я”); по-дру­ге, як со­ці­аль­ної іс­то­ти, по­діб­ної до ін­ших лю­дей, як чле­на со­ці­у­му (со­ці­аль­не “Я”); по-тре­тє, як ін­ди­ві­ду­аль­нос­ті, що ха­рак­те­ри­зу­єть­ся влас­ним пси­хо­ло­гіч­ним сві­том, не то­тож­ним пси­хо­ло­гіч­но­му сві­тові будь-якої ін­шої лю­ди­ни (ду­хов­но-пси­хо­ло­гіч­не “Я”), на ос­но­ві чо­го ви­ни­кає по­чут­тя со­бі­по­діб­нос­ті (іден­тич­нос­ті), "Я”-об­раз"; по-четверте, як духовної особи, що володіє певним сенсом життя, сумлінням, вірою.

Нас­лід­ком та­ко­го реф­лек­сив­но­го самоус­ві­дом­лен­ня вис­ту­пає ін­тен­ці­йність як дже­ре­ло різ­них форм суб'єк­тної ак­тив­нос­ті. При цьо­му суб'єк­тну ак­тив­ність не тре­ба сплу­тува­ти з ак­тив­ніс­тю суб'єк­та. Ос­тан­нє оз­на­чає ак­тив­ність як ді­яль­ність, а пер­ше – ак­тив­ність як внут­ріш­ню ін­тен­цію, яка виз­на­чає спря­мо­ва­ність від­по­від­ної ак­тив­нос­ті (гри, нав­чан­ня, пра­ці), змі­ну тен­ден­ції.

Ді­ю­чо­му “Я” часом ні­ко­ли ди­ви­ти­ся на се­бе збо­ку або заг­ля­да­ти все­ре­ди­ну са­мо­го се­бе (рефлексувати). Спра­ва полягає не тіль­ки в браку ча­су, прос­то не­ма в що заглядати через бідність особистості чи не хо­четь­ся кон­стру­ю­ва­ти від­по­від­не “дзер­ка­ло” для себе. Можлива і проти­леж­на ситуація, ко­ли пог­ляд в се­бе та на се­бе нас­тіль­ки при­єм­ний, що важ­­ко ві­дір­ва­ти се­бе від се­бе для спра­ви. То­ді-то “Я” і стає не­пот­ріб­ним.

Осо­бис­тість не має ні­чо­го спіль­но­го з ок­ре­ми­ми та ізоль­о­ва­ни­ми фун­кці­я­ми, бо за ними ні­ко­ли не мож­на побачити індиві­дуаль­ність. Осо­бис­тіс­ний син­тез – це чу­до, мі­фіч­на до­ціль­ність. Справ­­ді чу­дес­но­го поєднання осо­бис­тіс­них пла­нів тре­ба шу­ка­ти не у сфе­рі впли­ву од­ні­єї осо­бис­тос­ті на ін­шу, а перш за все, в сфе­рі од­ні­єї і ті­єї ж осо­бис­тос­ті. Ос­тан­ня са­ма се­бе тво­рить.

Розвиток духовності. У віт­чиз­ня­ній пси­хо­ло­гії тривалий час було накладено табу на проб­ле­му ду­хов­нос­ті, сама ду­хов­ність не розглядалася як один із по­каз­ни­ків роз­вит­ку лю­ди­ни. Ду­хов­ний роз­ви­ток вис­ту­пає серцевиною про­це­су роз­вит­ку осо­бис­тос­ті. Він - по­ча­ток і кі­нець роз­вит­ку. Ду­хов­­ність лю­ди­ни не то­тож­на ду­хов­но­му жит­тю сус­піль­ства. Во­на вис­ту­пає як спо­сіб са­мо­по­бу­до­ви осо­бис­тос­ті і кон­стру­ю­єть­ся у виг­ля­ді пок­ли­кан­ня її но­сія. Як­що сві­тог­ляд пе­ред­ба­чає ви­бір спо­со­бу жит­тя, то ду­хов­ність пов'я­за­на з ви­бо­ром влас­но­го об­ра­зу, сво­єї до­лі та ро­лі, од­ним сло­вом, зус­трі­чі із сво­їм “Я”, із своїм сумлінням. Це роз­ви­ток духовної мен­таль­нос­ті особистості.

Ду­хов­ність – це не аль­тер­на­ти­ва ті­лес­нос­ті, во­на про­ти­леж­на ха­о­су збуд­же­них ін­стин­ктів, що роб­лять лю­ди­ну "ра­бом у тьмі сти­хій" (Ге­те). Ду­хов­ність не зво­дить­ся до ду­ші. Ду­ша – суб'єкт ду­хов­нос­ті, а не її са­мість. Дух – це об'єк­тив­не яви­ще та ідеальна ре­аль­ність, це тран­сфор­ма­ція од­но­го в дру­ге.

Духовний розвиток особистості ми розглядаємо як оволодіння духовним потенціалом, . Ду­хов­на осо­бис­тість "жи­ве за вимогами зрос­та­ю­чої со­віс­ті, зав­жди тро­хи ви­ще неї, так, щоб во­на до­рос­та­ла до то­го, що ви­ще за неї" (Л. Тол­стой). Та­ка ду­хов­ність по­вин­на роз­ви­ва­ти­ся у мо­ло­дої лю­ди­ни, а рі­вень роз­вит­ку ду­хов­нос­ті – це по­каз­ник роз­вит­ку осо­бис­тос­ті.

 

2.4. Порушення психічного та особистісного розвитку

 

У пси­хіч­но­му роз­вит­ку не все відбувається так глад­ко. Бу­ва­ють від­хи­лен­ня і на­віть до­сить знач­ні. Основними параметрами по­ру­шен­ня є:

1) рі­вень та ха­рак­тер по­ру­шен­ня у психофізіологічній, психологічній чи соціально-психологічній сферах особистості;

2) час та обставини ура­жен­ня, що зумовили порушення;

3) спів­від­но­шен­ня між пер­вин­ни­ми та вто­рин­ни­ми (що виявилися тільки через певний час) де­фек­та­ми;

4) по­ру­шен­ня між­фун­кці­о­наль­ної вза­є­мо­дії, асо­ці­а­тив­них та іє­рар­хіч­них зв'яз­ків в інтелектуальній сфері.

Оосновними ти­пами по­ру­шень пси­хіч­но­го роз­вит­ку є:

1. Пси­хіч­ний не­до­роз­ви­ток: його при­чи­ною є ран­нє у­ра­жен­ня моз­ку, пов'я­за­не із спад­ко­віс­тю, внут­рі­утробними, пологовими і піс­ля­пологовими трав­ма­ми. У ре­зуль­та­ті ви­яв­ля­єть­ся інер­тність пси­хіч­но­го роз­вит­ку, у мисленні - при­мі­тив­ні асо­ці­а­тив­ні зв'яз­ки, низь­кий рі­вень роз­вит­ку ін­те­лек­ту, зок­ре­ма рі­вень уза­галь­нен­ня, аб­страк­тнос­ті то­що.

2. Зат­рим­ка пси­хіч­но­го роз­вит­ку: при­чи­ною є мо­за­їч­не (не­фік­со­ва­не та нег­ли­бо­ке) по­ра­нен­ня моз­ку. У ре­зуль­та­ті стається тим­ча­со­ва фік­са­ція на більш ран­ніх ета­пах пси­хіч­но­го роз­вит­ку, виявляється не­дос­тат­ність роз­вит­ку мис­лен­ня, ос­лаб­ле­ність пам'я­ті, ува­ги. Цей де­фект ком­пен­су­єть­ся спе­ці­аль­ним нав­чан­ням. У 11-15 ро­ків до­ла­єть­ся зат­рим­ка, і підліток до­ся­гає нор­ми.

3. Пош­код­же­ний пси­хіч­ний роз­ви­ток: спо­чат­ку роз­ви­ток відбувається нор­маль­но. А зго­дом, ко­ли всі струк­ту­ри моз­ку вже сфор­му­ва­ли­ся, че­рез спад­ко­ве зах­во­рю­ван­ня, ін­фек­ції чи трав­ми цен­траль­ної нер­во­вої сис­те­ми про­яв­ля­ють­ся ок­ре­мі пош­код­жен­ня: інер­тність мис­лен­ня, йо­го не­ці­лес­пря­мо­ва­ність, неп­рак­тич­ність то­що.

4. Спот­во­ре­ний пси­хіч­ний роз­ви­ток - це найбільш складний випадок, для якого характерні як пси­хіч­ний не­до­роз­ви­ток, так і пош­код­жен­ня пси­хіч­но­го роз­вит­ку.

5. Дис­гар­мо­ній­ний пси­хіч­ний роз­ви­ток наявний то­ді, ко­ли в од­но­му по­каз­ни­ку пси­хіч­но­го роз­вит­ку відбувається прис­ко­рен­ня, а в ін­шо­му спо­віль­нен­ня (нап­рик­лад, ін­те­лект та емо­ції) або у ді­тей-вун­дер­кін­дів, у яких со­ці­аль­ний роз­ви­ток яв­но від­стає від ін­те­лек­ту­аль­но­го.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-06; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.215.177.171 (0.011 с.)