Виникнення і розвиток вікової психології в Україні

В Україні наукові ідеї становлення людської особистості, його джерела та рушійні сили розроблялися С.Л.Рубінштейном, Г.С.Костюком. Більшу частину свого життя С.Л.Рубінштейн працював в Одесі. Універсально освічена людина чималої творчої наснаги, від відстоював особистісну гідність ученого, пов’язував психологічні проблеми з буттєвою долею людини. Великий знавець вітчизняної та світової психології, він сприяв становленню психології в Україні. Багато його учнів стали відомими науковцями. С.Л.Рубінштейн, зокрема, висунув неоціненну ідею про логічний осередок побудови системи психологічних знань. Цей осередок, зрештою, має бути архетипом загальнолюдської культури і визначається як дія-вчинок.

У 30-х роках у Харкові організовується Психоневрологічний інститут, а згодом на його основі – Всеукраїнська психоневрологічна академія з відділом психології, яку очолив О.Р.Лурія, з відділом дитячої та генетичної психології завідував О.М.Леонтьєв. У цьому відділі працювали О.В.Запорожець, Л.І.Божович, П.Я.Гальперін, П.І.Зінченко. Відділ розробляв такі основні проблеми, як психологія “практичної діяльності”, „психологія образу”, свідомості і діяльності, пам’яті. О.В.Запорожець зі співробітниками досліджував сприймання, зокрема естетичне, Л.І.Божович та П.І.Зінченко – психологічні особливості засвоєння знань учнями на основі розвитку мислення. П.І.Зінченко вказував на залежність продуктивного запам’ятовування матеріалу від його місця у структурі діяльності. Зрештою, було створено загальну теорію пам’яті, визначено відношення пам’яті до мотиву діяльності, дії, а згодом було здійснено вихід до зв’язку пам’яті з особистістю, стратегією її поведінки. Пам’ять розглядалася як умова наступної дії. Орієнтацію на майбутнє визначено як організуючий фактор в системі людської пам’яті та у становленні індивідуального досвіду. У більшості з цих дослідженнь з’ясовувалися вікові аспекти розвитку психологічних феноменів.

Створення Українського інституту психології відбулося з ініціативи Г.С.Костюка. Він був його першим директором і тривалий час обіймав цю посаду. Г.Костюкю належить багато праць із провідних питань психологічної теорії, історії психології. Під його керівництвом було видано підручник “Психологія” для педінститутів, який неодноразово перевидавався.

Г.С.Костюк особливо наголошує, що ігнорувати суб’єкта у психічній діяльності означає відривати цю діяльність від її носія. Він стверджував, що психологічні закономірності не можуть бути зведені до фізіологічних чи соціальних закономірностей. Це відкриває можливість побудови справжньої наукової психології. Г.Костюк зосереджується також на проблемі розвитку, підкреслюючи наскрізну ідею всесвітньої психології: “Спочатку було діло” (тобто вчинок), конкретизує це положення в принципі діяльності. У теорії розвитку психіки він поглиблює ідею “саморуху”, ініціативи, творчої активності, що приводить його до відшуку психологічних джерел становлення особистості.

У своїх визначних працях Г.С.Костюк закладає методологічні підвалини певної системи вікової психології. Так, розглядаючи проблему співвідношення біологічного та соціального в онтогенезі людської психіки, Г.С.Костюк показує неспроможність однобічних тлумачень психічного розвитку, в яких робився наголос то на вирішальні ролі спадковості, то середовища в його біологічному або й фізичному розумінні. На думку вченого не вирішує проблему також теорія конвергенції, запропонована В.Штерном, - спроба пов’язати між собою обидва фактори. Всупереч цим концепціям Г.Костюк розвиває ідею про те, що онтогенетичний розвиток людини – цілісний процес, який виражається у формах: морфологічний, фізіологічний, психічний, соціальний. Природжені безумовно-рефлекторні структури лежать в основі розвитку психічних функцій та властивостей, але не визначають їхнього змісту. Специфічна якість психічних новоутворень визначається соціальними умовами життя. Ці новоутворення будуються за взірцями, які культивуються у суспільство. Внаслідок цього психічний онтогенез набуває конкретно-історичного характеру. Хоча дитина і народжується природною істотою, вона має здатності, щоб стати істотою суспільною завдяки навчанню, якому Г.Костюк надає важливого значення: від зустрічі з предметним світом до використання суспільно-історичного досвіду. Навчання й виховання зумовлюють розвиток психіки як визначальні сили. Без урахування цього моменту розуміння детермінації психічного розвитку є неадекватними.

Соціалізація дитини відбувається через її діяльність, через засвоєння нею соціального досвіду, вростання її в життя суспільства, через перехід зовнішніх, інтеріндивідуальних відношень у внутрішні, інтраіндивідуальні властивості особистості, що розвивається. Г.С.Костюк певною мірою підтримує ідею С.Л.Рубінштейна та Б.Г.Ананьєва про характер життєвого шляху індивіда. Вчаться не тільки діти, але й дорослі, що впливає на їх психічний та особистісний розвиток. Провідну роль у житті дорослої людини відіграє діяльність зі створення матеріальних і духовних цінностей.

Онтогенетичні форми не існують “паралельно”. Зв’язок між ними полягає в тому, що нижчі форми включаються у вищі і є механізмами реалізації останніх. Так здійснюється розвиток.

Г.С.Костюк відкидає будь-які спроби піддати сумніву ідею розвитку, онтогенези. Розвиток не можна розуміти “лише як засвоєння та інтеріоризацію зовнішніх відношень”. Він передбачає наступну переробку засвоєного, його систематизацію, що призводить до цілісних змін особистості, виникнення нових спонукань до діяльності, нових її структур, нової екстеріоризації. Навчання сприяє розвиткові, а розвиток стає основою навчання.

При цьому Г.Костюк враховує той факт, що закони навчання й розвитку, будучи пов’язаними між собою, все ж відрізняються. Внутрішні умови, формуючись під впливом зовнішніх умов, не є їхньою механічною проекцією; йдеться про діалектичну взаємодію двох видів умов. З віком виникають різні форми власної активності особистості в її розвитку: самовиховання, самовдосконалення тощо. На вищому рівні свого розвитку особистість виступає як суб’єкт власного розвитку, що свідомо обирає свій життєвий шлях.

Г.С.Костюк вказує на неадекватність спрощених моделей розвитку, що зводять останній тільки до накопичення знань, до виховних впливів дорослих. Підкреслюючи необмежені можливості виховання, такі теорії насправді занижують його значення. “Справжнє мистецтво виховання виявляється там, де воно спирається на прояв “саморуху”, ініціативи, самостійності, творчої активності...”. З іншого боку, модель з “екстремальним ступенем свободи” не відповідає реальному процесу розвитку особистості. Така модель так само віддалена від реальності, як і детермінізм, що робить індивіда продуктом природних законів.

Навчання та виховання, за Г.Костюком, мають сприяти не лише успішному подоланню життєвих “суперечностей”, а й виникненню нових. У постановці нової мети, яка усвідомлюється і приймається індивідом, постають розходження між метою та наявним рівнем досягнень людини. Тут виступає складна діалектика розвитку, знання якої необхідне для оволодіння процесом розвитку, а передусім для встановлення стадій онтогенетичного розвитку психіки. В якості результату онтогенезу Г.Костюк називає становлення індивідуальних особливостей. “Особистість розвивається завжди як індивідуальність. Її своєрідність неповторна. Віковий і диференційний аспекти онтогенетичного розвитку людської психіки пов’язані між собою. Загальні закономірності вікового розвитку особистості знаходять свою конкретизацію в її індивідуальних особливостях”.

Характеризуючи онтогенетичний розвиток, Г.С.Костюк вказує на типологічні та індивідуальні відмінності. Вони виявляються у функціональних особливостях нервової системи, у розумових, емоційних, моральних, вольових якостях, у потребах, інтересах, здібностях, характерологічних рисах дітей та молодих людей. У процесі розвитку складається неповторна індивідуальна своєрідність особистості. Якщо розвиток може бути тільки творчим процесом – усвідомленим або неусвідомленим, то потреба в неповторності в індивідуальному розвиткові є рушійною силою останнього. Вікові особливості набувають індивідуалізованого характеру, а сама індивідуалізація може розглядатися як загострення віковий ознак.

Теоретико-методологічні проблеми вікової психології розглядаються у працях І.Д.Беха, М.Й.Боришевського, С.Д.Максименка, Т.М.Титаренко, Н.В.Чепелєвої та ін.

Окремі питання вікового розвитку особистості досліджуються у межах проблематики лабораторій Інституту психології імені Григорія Костюка АПН України та психологічних кафедр класичних та педагогічних університетів.

На з’їздах психологів та наукових конференціях теж систематично представлена проблематика вікової психології.

Останнім часом в Україні захищено ряд докторських дисертацій, в яких аналізуються питання вікової психології.

Так, загальнотеоретичні проблеми вікового розвиткурозглядаються у таких дисертаціях:

- Життєвий світ особистості: структурно-генетичний підхід (Тетяна Михайлівна Титаренко);

- Розвиток саморегуляції поведінки школярів (Мирослав Йосипович Боришевський);

- Суб’єкт психічної активності в онтогенезі (Віталій Олександрович Татенко).

- Структурно-динамічна організація індивідуального досвіду (Олександр Миколайович Лактіонов);

Проблеми особистісного розвиткуаналізуються у таких дисертаційних дослідженнях :

- Психологічні основи морального розвитку особистості (Іван Дмитрович Бех);

- Психологічні основи розвитку відповідальної поведінки (Мирослав Васильович Савчин);

- Психологічні основи аксіогенези особистості (Зіновія Степанівна Карпенко);

- Соціалізація статі як фактор розвитку Я-концепції (Тамара Василівна Говорун).

- Розвиток вищих форм пам’яті (Тамара Борисівна Хомуленко);

Психічний та особистісний розвиток дитини у дошкільному віці аналізуються у таких дисертаціях:

- Психологічні основи особистісного становлення дошкільника (Олена Леонтіївна Кононко);

- Генезис провідних ставлень дитини дошкільного віку як основа її особистісного розвитку (Юлія Олексіївна Приходько);

- Психологія комунікативно-мовленнєвого розвитку дитини (Тамара Олександрівна Пироженко).

Психологічні основи особистісного зростання підлітків розглядаються у дисертації Ірини Сергіївни Булах.

Окремі питання вікової психології розглядаються у зв’язку із дослідженням проблем педагогічної психології у докторських дисертаціях Н.Ю.Максимової, В.О.Моляко, В.П.Москальця, Л.Е. Орбин-Лембрик, І.Д.Пасічника, М.І.Томчука, В.В.Рибалки та ін.

Проблеми вікової психології досліджуються українськими психологами у зв’язку із вивченням проблем педагогічної, професійної та соціальної психології. Питання вікової психології аналізуються у багатьох кандидатських дисертаціях, автори яких звертаються до вікової тематики у зв’язку із аналізом проблем свого дослідження.

Однак в Україні ще не створено спеціальних профільних лабораторій, які б займалися системним і систематичним вивченням вікового розвитку особистості від народження і до похилого віку, відсутні тривалі лонгітюди, не публікуються щоденники розвитку дитини в сучасних соціально-економічних умовах тощо. Розв’язання проблем вікової психології потребує значних фінансів та організаційних зусиль наукового товариства.

Вітчизняна вікова психологія ще методологічно не визначила характер вищої стадії онтогенетичного розвитку – психічну зрілість. Відсутні наукові критерії і ще не висвітлюється як психологічний ідеал людини психічно розвиненої особистості.

 

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

 

1. Які існували уявлення про розвиток психіки людини?

2. Розкрийте погляди на душу та її розвиток у вченнях Геракліта, Демокріта, Сократа, Платона, Аристотеля.

3. Розкрийте погляди стоїків на природу психіки та її розвиток.

4. Схарактеризуйте погляди епікурейців на природу психіки та її розвиток.

5. Розкритйе основні ідеї вікової психології в період Середньовіччя.

6. Розкрийте основні ідеї вікової психології в епоху Відродження.

7. Схарактеризуйте як відбувалося становлення наукової думки з вікової психології Нового часу.

8. Розкрийте ідеї психологічного розкитку епохи Просвітництва.

9. Схарактеризуйте першу розгорнуту періодизацію розвитку Руссо.

10. Яквідбувалось становлення вікової психології у другій половині ХІХ ст.?

11. Схарактеризуйте виникнення і розвиток вікової психології в Україні.

12. Схарактеризуйте методологічні підвалини вікової психології Г.Костюка.

13. Схарактеризуйте розвиток вікової психології на сучасному етапі.

14. Які проблеми вікового розвитку знайдли своє розв’язання у наш час?