Розвиток самосвідомості старшокласника

 

Напрями становлення самосвідомості. Важливим психологічним процесом раннього юнацького віку є становлення самосвідомості і стійкого, цілого «образу–Я». Становлення самосвідомості на цьому етапі відбувається у кількох напрямах: відкриття свого внутрішнього світу, усвідомлення незворотності часу, формування цілісного уявлення про самого себе.

Відкриття свого внутрішнього світу виявляється в тому, що старший школяр починає сприймати свої емоції не як похідні від зовнішніх подій, а як стан свого “Я”, у нього з’являється почуття своєї неповторності, неподібності до інших. Відкриття свого внутрішнього світу – радісна і хвилююча подія. Але вона викликає багато тривожних, драматичних переживань. Оскільки внутрішнє “Я” не збігається з зовнішньою поведінкою, то актуальною є проблема самоконтролю.

Разом з усвідомленням своєї унікальності, неповторності, неподібності до інших, приходить почуття самотності. Юнацьке “Я” ще невизначене, розмите, воно нерідко переживається як тривога чи відчуття внутрішньої порожнечі, яку необхідно чимось заповнити. Звідси зростає потреба у спілкуванні і одночасно підвищується його вибірковість, постає потреба в усамітненні.

У ранньому юнацькому віці з’являється усвідомлення незворотності плину часу, розуміння скінченності свого існування. Саме це змушує молоду людину грунтовно замислюватися над сенсом життя, над своїми перспективами, над своїм майбутнім, над своїми особистими життєвими цілями. Поступово з мрії, де все можливо, та ідеалу як абстрактного, але часто недосяжного зразка, починають вимальовуватися більш чи менш реалістичні плани дійсності, між якими доведеться вибирати. Життєвий план охоплює всю сферу особистісного самовизначення: стиль життя, рівень домагань, вибір професії і свого місця в житті. Усвідомлення своїх цілей, життєвих прагнень, вироблення життєвого плану – важливий елемент самосвідомості.

Часові орієнтації у ранній юності. Коли людина дорослішає, вона неминуче постає перед вимогою оцінити окремі сторони своєї особистості, переглянути цінності, засвоєні в дитинстві, заново осмислити суперечності, кризи та успіхи власного розвитку. Мабуть в жодну іншу пору життя минуле (дитинство) і майбутнє (дорослість) не перетинаються в теперішньому часі так суперечливо, як в юності. Саме почуття неперервності свого “Я”, спадкоємності в часі (самоідентичності) піддаються випробуванню. Сприймання власного психологічного часу стає досить напруженим. А те, як воно сприймається, – важливий чинник, що визначає внутрішню картину становлення особистості.

Оптимальні варіанти особистісного розвитку передбачають відносну наступність минулого і майбутнього “Я” в поєднанні з продуктивними поступальними змінами, які є не просто рухом у часі життя, а якісним поступом до нових вершин, до оволодіння новими можливостями та якостями. При цьому ознакою розвитку, на відміну від простої зміни, стає розв’язання деяких ціннісно-смислових суперечностей, чітке самовизначення між добром і злом, любов’ю та ненавистю, конструктивністю чи деструктивністю, відповідальністю чи безвідповідальністю, прогресом чи регресом (М.Савчин). У таких випадках, коли дорослішання протікає в кризових формах, динаміка “Я” набирає інших форм.

Дівчата чи юнаки можуть переживати перехід від минулого до теперішнього як зміни на гірше, як особистісний регрес. Минуле сприймається як “золотий” період, де залишилося все краще, що дійсно відповідає головним цінностям особистості (до минулого в цих випадках тяжіє Я-ідеальне, тобто те, яким хотілося би бути, але що в теперішній момент з якихось причин втрачене). В інших навпаки - теперішнє та минуле тісно пов’язані, утворюють спільний полюс, а в ще інших цей полюс складають так само об’єднані ідеальне і майбутнє “Я”. Зрозуміло, що молода людина не задоволена собою, вважає себе інфантильною, сподівається стати іншою, але як і чому це відбувається, сказати не може.

Нарешті, зустрічається і такий варіант, коли всі три часові виміри “Я” ізольовані один від одного, теперішнє не пов’язане з минулим, а майбутнє не є продовженням теперішнього. Іншими словами, дитинство – це дитинство, майбутнє – дещо зовсім протилежне, а належна мені юність – третій світ, особливий, незрівнянний ні з чим.

У старшому шкільному віці формується цілісне уявлення про самого себе. Це відбувається так, що спочатку усвідомлюються та оцінюються людиною особливості її тіла, привабливості, а пізніше вже духовні, морально-психологічні, інтелектуальні, вольові якості. Важлива роль в усвідомленні своїх якостей і в самооцінці належить рефлексії – заглибленню у світ власних вчинків, почуттів, переживань, співвіднесення їх з навколишньою дійсністю. Для юності якраз характерне таке самозаглиблення через постійний контроль своєї позиції з допомогою самоспостереження або через самоспоглядання і самоаналіз. Це передбачає певний відхід від дійсності, заглиблення в аналіз свого “Я” – такого, яким воно є зараз і яким я намагаюсь бути, яким я повинен бути, яким я хотів би бути. Цей аналіз може здійснюватися в думках, мріях і на папері. Юнацький щоденник стає реальним помічником, втіленням рефлексії. Боятись такого самозаглиблення не треба, до нього слід ставитись з розумінням.

Самоаналіз не треба сплутувати з безцільним самоспогляданням. Відкриття себе як неповторно індивідуальної особистості нерозривно пов’язане з відкриттям соціального світу, в якому цій людині доведеться жити. Юнацька саморефлексія є, з одного боку, усвідомленням власного “Я” (“Хто я?, Який я?, Які мої здібності?, За що я можу себе поважати?”), а з другого боку - усвідомленням свого становища в світі (“Який мій життєвий ідеал?, Хто мої друзі і хто вороги?, Ким я хочу стати?, Що я можу зробити, щоб і я сам, і навколишній світ стали кращими?”). Перші звернені до себе питання ставить підліток, не завжди усвідомлюючи це. Інші, більш узагальнені питання, ставить юнак, у якого самоаналіз стає елементом соціально-морального самовизначення. Цей самоаналіз часто ілюзорний, як і часто ілюзорні юнацькі плани. Але сама потреба в самоаналізі – необхідна ознака розвиненої особистості та передумова цілеспрямованого самовиховання.

З розвитком рефлексії юнацтво стає здатним займати позицію ніби ззовні процесу життя, дивитися на нього збоку, що є вирішальним поворотним моментом у його загальному психічному розвитку. Пізнання життя і свого місця в ньому стає основою для глибокого розуміння своїх зв’язків, своїх стосунків з іншими людьми, правил цих взаємин, моральних основ, для усвідомлення потенційної потреби у духовному. Підсумком роздумів про себе, діалогів із самим собою, самороздвоєння і об’єднання, самоаналізу стає обгрунтування моральних мотивів та виборів, визначення духовно-моральної позиції.

Отже, в старшому шкільному віці у розвитку самосвідомості відбуваються суттєві зміни, які характеризують перехід на якісно новий рівень. Становлення цього рівня відбувається в напрямі інтегрування образу самого себе, переміщення його ззовні всередину. У розвитку когнітивної сторони самосвідомості це виявляється у підвищенні значущості системи власних цінностей, посиленні особистісного, психологічного, динамічного аспектів самовиховання.

У розвитку емоційної сторони самосвідомості це виявляється у переростанні часткових самооцінок (характерних для підлітків) у загальне, цілісне ставлення до себе.

У розвитку регулятивної сторони самосвідомості якісні зміни виявляються в більшій диференційованості, вмінні відокремлювати успіх чи невдачу у конкретній діяльності від загального уявлення про себе, про свої здібності та можливості.

Винятково важливою рисою особистості, яка закладається у ранній юності, є самоповага. Це поняття багатозначне. Під ним розуміють і задоволеність собою, і прийняття себе, і почуття власної гідності, і позитивне ставлення до себе, і узгодження свого наявного та ідеального “Я”. Самоповага – це узагальнене ставлення особистості до себе, міра прийняття чи неприйняття себе як особистості. Висока самоповага свідчить про те, що людина поважає себе, позитивно ставиться до себе, низька – свідчить про незадоволеність собою, негативну оцінку своєї особистості.

Юнаки і дівчата з заниженою самоповагою часто відчувають труднощі у спілкуванні. Чим нижча самоповага людини, тим більш вірогідно, що вона страждає від самотності. Занижена самоповага робить досить невисоким рівень соціальних домагань особистості, спонукає її ухилятися від будь-якої діяльності, в якій наявний момент змагання. Такі молоді люди часто відмовляються від досягнення поставленої мети, оскільки не вірять у власні сили. А це, в свою чергу, підкріплює їх занижену самооцінку.

Якщо вчитель зауважив у когось зі своїх учнів ознаки заниженої самоповаги, то цей факт має стати предметом його професійної уваги. Потрібно обов’язково спробувати створити ситуації, в яких старшокласник отримав би відчутне підтвердження своєї соціальної і людської цінності, щоб блокувати цей небезпечний для особистості момент.