ІІ. Вона живе в мирі з собою



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ІІ. Вона живе в мирі з собою



1. Приймає і сприймає себе, своє „Я” з усіма його позитивами і вадами.

2. Живе ясним розумом і здоровими почуттями (переживаннями).

3. Не прагне до захисту, оборони, бо вона ні з ким не воює, але й не дозволяє нападати на себе.

4. Така особистість відкрита своєму внутрішньому світові, вірить сигналам, що йдуть від її тіла, її душі, від сумління і провидіння (наприклад, віщий сон), бо перші сигналізують про стан здоров’я і можливі недуги, другі – про переживання, мислення, душевні можливості, а треті – про наш сенс життя, про нашу місію на Землі, про людський ідеал, і, нарешті, про наші гріхи.

5. Вона високо оцінює себе, але їй не притаманна гординя.

6. Вона безпристрасна, не „втікає” від себе, об’єктивно ставиться до себе.

7. Прагне бути віч-на-віч з собою (говорить із собою на „ти”).

8. Вірить у власний авторитет.

9. Підтримує душевну рівновагу, уникаючи поганого спілкування, поганих думок, поганих людей, позбавляючись поганих звичок.

10. Живе без неврозів, коли особистістю одночасно здійснюється протилежні дії, коли вона має антагоністичні переживання, реалізує протилежні ідеї та наміри.

 

ІІІ. Зріла особистість ставиться до інших людей так:

 

1. Вірить в інших людей.

2. Високо оцінює інших людей.

3. Їй притаманна висока міра прийняття інших людей.

4. Приймає інших як неповторних індивідуальностей, здатна терпіти недоліки інших людей, прощати їм.

5. Вона здатна підтримувати міцні і глибокі міжособистісні стосунки, прагне до інтимності.

6. Самоактуалізована особистість виражає любов до інших людей поряд із критичним ставленням до їх особистості та поведінки.

7. Така особистість не прагне обманювати інших, але й не дозволяє собі бути обманутою та наївною.

8. Своїм глибинним єством відчуває належність до сім’ї, родини, території, на якій вона живе, до свого народу, до всього людства.

9. Вона постійно збагачує свій досвід спілкування та взаємодії з людьми.

ІV. Взаємини із світом зрілої особистості характеризуються так:

 

1. Любить життя в усіх його проявах, відчуває свою єдність зі всім, що сприяє його розквіту, не любить міщанство. Вона не прагне влади, і не підтримує все те, що є мертвим.

2. Така особистість здатна реалістично сприймати життя і світ таким, якими вони є, а не чорно-білим, яскравосвітлим чи зовсім темним).

3. Вона відмовляється від підкорення, приборкання, експлуатації природи, від виснаження і руйнування її, прагне зрозуміти природу і жити з нею в гармонії. Їй притаманний високий ступінь прийняття природи, вона близька до природи.

4. Зріла особистість творчо ставиться до оточення, поліпшує його (завжди щось творить у своєму житті).

5. Психічно здорова особистість безпосередньо включається у життя, а в разі необхідності може виходити з потоку життя, щоб поглянути, збагнути, що відбувається з нею.

6. На основі безпосереднього сприймання дійсності відкрито та вільно реагує на світ.

7. Поетично-піднесено, натхненно сприймає дійсність.

8.Вона відкрита до проблем свого життя (говорить із своїми проблемами на “ти”), здатна зосереджуватися на розв’язанні проблем.

9.Самоактуалізована особистість демонструє високий рівень автономності і спротив впливу чужих культур.

10. Вона відкрита світу, не займає захисну позицію щодо нього.

11. У неї відсутній культ матеріальних речей, але її життя матеріально забезпечене.

12. Скептично ставиться щодо можливостей науки і техніки: недавня аварія в енергетичній системі США підтвердила усю недосконалість сучасної цивілізації, я б сказав, її беззахисність (темнота вночі, зупинка транспорту, мобільні телефони не працюють, псування продуктів у холодильних камерах, у комфортабельних офісах немає свіжого повітря, бо вимкнені кондиціонери тощо).

13. У хвості свого життя залишає чорні сили, бо розуміє, що зло і руйнування призводять до несправедливого життя, до деградації, а не розвитку.

14. Вона внутрішньо впевнена у правильності стратегії свого життя.


Література

 

1. Абрамова Г.С Возрастная психология: Учебник для студ вузов. – Екатеренбург: Деловая книга, 1999.-624 с.

2. Ананьев Б.Г. Избр. психолог. труды: В 2 т. /По ред. А.А.Бодалєва, Б.Ф.Ломова. – М., 1980. Т. 1.

3. Ананьев Б.Г. Некоторые проблемы психологии взрослых. – М., 1973.

4. Арес Ф. Человек перед лицом смерти: Пер. с франц. – М.: Изд.группа «прогресс-Академия», 1992. – 356 с.

5. Булаева К.Б., Павлова Т.А. Роль образования в возрастных изменениях ряда психологических характеристик человека//Вопросы психологии.–1986. - №1.

6. Возрастные особенности психических функций взрослых в период зрелости (41-46 лет) / Редкол. Я.И.Петров, Л.Н.Фоменко. – М., 1984.

7. Возрастные особенности умственной деятельности взрослых / Под ред. Е.И.Степанова. – М. – 1974.

8. Возрастная психология взрослых / Под общ ред. Д.Г.Ананьева. – Л., 1971. – Вип.1,2.

9. Гамезо М.В., Герасимова В.С. и др. Возростная психология: личность от молодости к старости: Уч. Пособие. – М.: Педагогическое общество России, Изд.Дом «Ноосфера», 1999. – 272 с.

10. Гроф С., Хэлифакс Дж. Человек перед лицом смерти. (Пер. с англ.).- М.:Изд-во трансперсонального ин-та, 1996.

11. Дубина Т.Л., Разумович А.Н. Введение в експериментальную геронтологию. – Минск, 1975.

12. Климов Е.А. Психология профессионального самоопределения. – Ростов-на-Дону, 1996.

13. Коган Л.Н. Человек и его судьба. – М., 1988.

14. Конунго М. Биохимия старения. – М., 1982.

15. Крайг Г. Психология развития. – СПб. : Изд-во “Питер”, 2000.-992 с.

16. Краснова О.В. «Мы» и «Они»: эйджизм и самосознание пожилых людей // Психология зреслости и старения. – 2000. - №3.

17. Кулагина И.Ю., Колюцкий В.Н. Возрастная психология: Полный жизненный цикл развития человека. Уч. Пос. – М.: ТЦ «сфера», 2001. – 464 с.

18. Леве Г. Учимся всю жизнь. – М., 1983.

19. Лидерс А.Т. кризис пожилого возраста - гипотеза о его содержании // психология зрелости и старения. – 2000. - №2.

20. Мингамива М.Р. Взросласть: типы и контексты анализа // Психология зрелости и старения. – 2000. - №1.

21. Обозов Н.Н. психология взрослого человека. – СПб., 1995.

22. Пиняева С.Е., Андреев Н.В. Личностное и профессиональное развитие в период зреслости // Вопросы психологии. – 1998. - №2. С.3-10.

23. Проблемы долголетия / Отв.ред. В.В. Алпатов. – М., 1962.

24. Психология личности и образ жизни / Отв.ред. Е.В. Шорохова. – М., 1987.

25. Реан А.А. Акмеология личности. – Психологический журнал. – 2000. – Т.21. - №3. – С.88-95.

26. Рыбалко Е.Ф. Возрастная и дифференциальная психология. – СПб. Изд-во “Питер”, 2001. – 224 с.

27. Старовойтенко Е.Б. Жизненные отношения личности. – К.: Лыбидь, 1992. – 216 с.

28. Степанова Е.И. Умственное развитие и обучаемость взрослых. – Л., 1981.

29. Стиль человека: психологический анализ / Под ред.А.В.Либина. – М.: Смысл, 1998.-310 с.

30. Феномен долгожительства / Отв.ред. С.И. Брук. – М. 1982.

31. Франкл В. Человек в поисках смысла: Сборник. Пер. с нем. – М., 1990.

32. Фролькис В.В. Старение и биологические возможности организма. – М., 1975.

33. Холодная М.А. психология интеллекта: парадоксы исследования. – Томск: Изд-во Том. Ун-та; М.: Барс, 1997.

34. Шай К. Уорнер Интеллектуальное развитие взрослых // психол. журнал. – 1998. – Т.19. - №6.

35. Шапиро В.Д. Социальная активность пожилых людей в СССР.- М., 1983.

36. Щотка О.П. Вікова психологія дорослої людини. Навч. Видання. – Ніжин: Редакційно-видавничий відділ НДПУ, 2001. – 194 с.


ПІСЛЯМОВА

 

Закінчуємо цей посібник, задоволені від виконання професійного обов’язку. Разом з тим переживаємо, щоб студент, вийшовши за поріг університетської аудиторії та лабораторії, міг використати відомі теорії на практиці без нездоланних труднощів у розв’язанні життєвих і професійних питань, бо це знижує інтерес до теорії.

Щоб почати вивчення вікового розвитку, передусім потрібна теоретична концепція - нехай попередня, гіпотетична - стосовно ідеального кінцевого стану чи найбільш зрілої організації, якої може досягти особистість у процесі життя. Зміни в розвитку - це не хаотичні, а швидше цілеспрямовані зміни.

Загальні тенденції сучасної науки, коли нагальні прагматичні питання відсувають на другий план фундаментального дослідження, не оминули і дитячої психології Психологія відірвалась від філософської, гуманітарної культури, перетворившись у прислугу технократичної політики, втратила свою душу. В науку прийшло багато тих, кому потрібні психологічні знання, щоб маніпулювати людськими душами, тих, хто прагне з допомогою психології розв’язати свої особисті проблеми. Це сприяє не стільки розвиткові міждисциплінарних зв’язків, скільки зниженню професіоналізму, подібно до того, як ми слухаємо музику (природно, при збереженні слуху), але не всі можемо її відтворити. У принципі ми це відтворимо, але воно може виявитися досить приблизним. Те ж і з психічною реальністю: так чи інакше ми всі присутні в ній, але зрозуміти її, відчути, а тим більше відтворити, пізнавши її властивості, - часто можемо досить і досить приблизно.

Вічні проблеми вікової психології як науки можна було б сформулювати так: 1) що таке психічна реальність?; 2) як вона розвивається?; 3) як можна передбачити цей розвиток і впливати на нього? Звичайно, ці вічні питання стикаються з питанням про те, чим є людина, тобто з вічним філософським чи, як кажуть, методологічним питанням.

Вікова психологія вивчає не тільки те, що відбувається з людиною сьогодні, вона має дані про те, що може бути в житті людини взагалі, та як спробувати вивчити все її життя. Вчений, що професійно працює у сфері вікової психології, має справу з її проблемами, розв’язує свої завдання в контексті сучасного йому соціального життя.

Досить актуальною є проблема розробки психології дитинства з урахуванням національних особливостей, сімейного оточення, віртуальних впливів культури, соціальних та економічних змін, що призводить до змін у суспільній та індивідуальній свідомості, а також до зміни цінностей. Ми повинні однозначно визнати, що психологія сучасної дитини має свою специфіку, свої особливості та витоки.

Зростаючий інтерес до особистості у сучасному суспільстві, контроль за здійсненням прав особистості ставить нові проблеми - вивчення ображеної дитини та надання психолого-педагогічної допомоги дітям-інвалідам. Жодна із практичних задач не може бути розв’язана без якісної теорії. І тут велике поле діяльності для нових поколінь психологів.

Вікова психологія вивчає індивідуальне людське життя від народження (перед народженням) до смерті. І це життя має бути щасливим. Чудо вікової психології полягає в тому, що вона дозволяє дослідникові прожити у власному житті багато подій, що пов’язані з оновленим розумінням життя інших. Ми віримо в Людину, в її здатність з вірою, надією, любов’ю та розумом щодня щогодини розвивати і підтримувати в собі та в інших людях найбільший дар на Землі - життя.
Література

 

1. Абрамова Г.С. Возрастная психология: Учебник для студентов вузов. -Екатеринбург; Деловая книга, 1999. -624с.

2. Анцыферова Л.И. К психологии личности как развивающейся системы // Психология формирования и развития личности. -М., 1981. -С.3-19.

3. Асеев В.Г. О диалектике детерминации психического развития // Принцып развития в психологии. -М., 1978. -С.21-38.

4. Берн Р. Развитие Я-концепции и воспитание. -М., 1986. -421с.

5. Бодалев А.А. Личность и общение. -М., 1983.

6. Бодрова Е.В. и др. Опыт построения психолого-педагогической кон­цеп­ции дошкольного воспитания./ Вопр. психол., 1989, №3, С.22-29.

7. Бо­жо­вич Л. И. Эта­пы фор­ми­ро­ва­ния лич­нос­ти в он­то­ге­не­зе. /Воп­ро­сы пси­хо­ло­гии, 1978, N 4.

8. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. -М., 1968., -412с.

9. Боришевский М.И. (ред.) Психологические особенности самосознания подростков. -К., 1981.

10. Боришевский М.И. Развитие саморегуляции поведения школьников: Автореф.дис....д-ра пед наук. -К.,1992. -77с.

11. Боришевський М.Й. Духовні цінності як детермінанти самоактивності особистості у вихованні й самовихованні// Психологія самоактивності учнів у виховному процесв: Навч. метод.посібник. За. ред.М.Й.Боришевський. -К.: ЗМН, 1998.-С.8-29. -С.150-174.

12. Боришевський С.Й. Теоретичні й методологічні засади дослідження самоактивності учнів у виховному процесі /Психологія самоактивності учнів у виховному процесв: Навч. метод.посібник.За. ред.М.Й.Боришевський. -К.: ЗМН, 1998.-С.8-29.

13. Ващенко Г. Виховний ідеал. -Полтава, 1994. -Т.1.

14. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. М.В.Мухиной.- М.: Просвещение, І984.

15.Воз­рас­тная и пе­да­го­ги­чес­кая пси­хо­ло­гия. / Под ред. М. В. Га­ме­зо. -М., 1984. С. 47–63.

16.Воз­рас­тная и пе­да­го­ги­чес­кая пси­хо­ло­гия. /Под ред. А.В.Пет­ров­ско­го. -М., 1979. Гл.2. С.21–36.

17. Выготский Л.С. Проблема возраста. Собр. соч. Т.4. -М., 1984.

18. Выготский Л.С. Сборник сочинений в 6 т., Т.4, статьи: «Кризис 3 лет», «Младенческий возраст», «Ранний возраст». -М.,1992.

19. Донченко Е.А., Титаренко Т.М. Личность, конфликт, гармония. -К., 1987. -159с.

20. Дошкільна педагогічна психологія.- Київ: Вища школа, 1987.

21.Его­ро­ва М. С., Ма­тю­ри­на Т. В. Раз­ви­тие как пред­мет пси­хо­ге­не­ти­ки. /Воп­ро­сы пси­хо­ло­гии, 1992, N 5–6. С. 5–15).

22.Зан­ков Л. В. К проб­ле­ме обу­че­ния и раз­ви­тия. /Воп­ро­сы пси­хо­ло­гии, 1974, N 3.

23.Зин­чен­ко В. П. Проб­ле­мы пси­хо­ло­гии раз­ви­тия. /Воп­ро­сы пси­хо­ло­гии, 1991, N 4. С. 126–138, Воп­ро­сы пси­хо­ло­гии, 1991, N 5. С.139–149, Воп­ро­сы пси­хо­ло­гии, 1992, N 5–6. С. 44–55.

24. Коломинский Я. Л., Панько Е.А. Учителю о психологии детей шестилетнего возраста. --М.: Просвещение, 1988.

25. Кон И.С. Психология старшеклассника. -М. 1989.

26. Кон И.С. Психология юношеской дружбы. -М. 1973.

27.Кос­тюк Г. С. Ві­ко­ва пси­хо­ло­гія.- К., 1978.

28.Кос­тюк Г. С. Нав­чаль­но-ви­хов­ний про­цес і пси­хіч­ний роз­ви­ток осо­бис­тос­ті. -К., 1989. С. 70–194.

29. Крутецкий В.А. Основы педагогической психологии. -М.: Просвещение, 1972.

30. Крэйг Г. Психология развития. -Спб: Изд-во «Питер», 2000. -992с.

31. Максименко С.Д. Генетическая психология (методологическая рефлексия проблем развития в психологии). -М.: Рефл.-бук, К.: Ваклер, 2000. -320с.

32. Максименко С.Д. Основи генетичної психології: Навч. посібник. -К.:НПЦ «Перспектива», 1998. -220с.

33. Моргун В.Ф. Концепція багатовимірного розвитку особистості та її застосування // Філософська і соціологічна думка. -1992. -№2. -С.27-40.

34. Обухова Л.Ф. Возрастная психология. Учебное пособие. -М.: Педагогическое общество России. -1999. -442с.

35. Особенности обучения и психического развития школьников 1З - 17 лет / Под ред. И.В.Дубровиной. - М.: Педагогика, 1982 - 192с.

36. Педагогічна психологія / За редакцією Л.М.Прокопенко. - К.,1991.

37. Практикум по возрастной и педагогической психологии.- М.: Про­свещение, 1987.

38. Проблемы этического развития ребенка // Хрестоматия по возрастной и педагогической психологии / Под ред. И.И.Ильясова, В.Я.Ляудис. -М.,1981. -304с.

39. Розвиток моральних переконань школярів / За ред. М.Й.Боришевського. -К., 1986. -184с.

40. Скиннер Б. Оперантное поведение. // История зарубежной психологии. 30-е-60-е годы ХХ века. -М., 1986.

41. Слободчиков В.И. Категория возраста в психологии и педагогике развития // Вопр.психологии. -1991.-№2. -С.37-49.

42. Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори. -К., 1983.

43. Франселла Ф., Баннистер Д. Новый метод исследования личности. -М., 1987.

44. Хрестоматия по возрастной и педагогической психологии.- М.: Просвещение, 1987.

45. Хрипкова А.Г., Колесов Д.В. Дівчинка. Підліток. Дівчина. К.: Рад. школа, 1985.

46. Хрипкова А.Г., Колесов Д.В. Мальчик. Подросток. Юноша.-М.: Просвещение, 1982. 207с.

47. Эльконин Б.Д. Введение в психологию развития. -М., 1994.

48. Эльконин Д.Б. К проблеме периодизации психического развития в детском возрасте // Вопр. психологии.,1971. -№4. -С.6-20.

49. Эриксон Э. Идентичность: юность, кризис. -М., 1996.


С Л О В Н И К Т Е Р М І Н І В

Автономна мова – мова “для себе”, характеризується невизначеністю і багатовизначеністю слова; значення слова змінюється від ситуації до ситуації, об’єднуючи різнорідні предмети шляхом нестійких та мінливих зв’язків. А.м. є перехідним етапом до оволодіння мовою дорослих.

Авторитет – засноване на довір’ї ставлення до особистості, що залежить від її високих моральних якостей (чесності, справедливості, доброзичливості тощо).

Адекватний стиль спілкування –стиль спілкування з людьми, який дозволяє легко і швидко досягати поставленої мети, мати потрібний вплив на людей і зберігати з ними добрі стосунки.

Акселерація – прискорений розвиток організму, більш рання статева зрілість.

Акцентуйовані риси характеру –риси характеру людини, які надміру розвинені, явно переважають над іншими і значно частіше, ніж інші риси характеру, проявляються в її діях і вчинках.

Архетип – гіпотетичний структурний елемент несвідомого, який містить визначні духовні надбання попередніх поколінь.

Біологічний вік – відповідність стану організму людини в певний момент життя.

Верифікація - перевірка істинності, встановлення вірогідності наукових даних експериментальним або теоретико-аналітичним шляхом.

Відчуження підлітка від батьків –виникнення психологічного бар’єру між батьками і підлітком. Проявляється в тому, що підліток менше спілкується з батьками, менше розповідає про своє життя, про те, що його хвилює.

Вік – категорія, яка служить для позначення часових характеристик індивідуального розвитку людини.

Вік хронологічний – виражає тривалість існування людини з моменту її народження.

Вікова психологія– галузь психології, яка вивчає чинники, механізми, умови та закономірності етапів психічного розвитку; становлення і розвитку особистості у зв’язку з віком – протягом онтогенезу людини від народження до старості.

Вікові особливості волі –особливості волі людини, що проявляються в різні періоди її життя, наприклад, в дитинстві, в юності, у зрілі роки.

Вікові особливості характеру –особливості прояву рис характеру людини в різні вікові періоди її життя.

Вікові часи – вид внутрішнього часового графіку життя, який використовується як критерій розвитку в дорослому віці, засіб отримання знань про те, наскільки людина у своєму розвитку відстає чи випереджає ключові соціальні події, які припадають на період дорослості.

Віра – впевненість у істинності чогось такого, що з раціонально-мисленнєвих позицій вважається непереконливим, сумнівним. Віра є ціннісно-орієнтаційним ставленням, настановою людини, сповнення її інтересом, зацікавленістю. Емоційне ядро релігійної віри зароджується з осмислення та усвідомлення людиною своєї ситуації на землі, що й скеровує її емоційні переживання до Бога.

Внутрішня мова – особливий вид мовної діяльності; мова про себе, беззвучна мова. Характеризується максимальною згорнутістю, фрагментарністю.

Воля – здатність людини, яка виявляється у само детермінації і саморегуляції нею своєї діяльності та психічних процесів, свідома цілеспрямованість людини на виконання тих чи інших дій, що полягають у подоланні внутрішніх та зовнішніх труднощів.

Воля до життя – інтуїтивна диспозиція, яка живиться емоційними переживаннями, духовними цінностями, не потребує строгого раціонального обґрунтування. Волею до життя людина осягає найвищі екзистенційно-смислові сутності, які інтелект не спроможний збагнути. У волі до життя екзистенційним знанням про світ стає емоційно-диспозиційне переживання світу. Стрижнем її є прагнення берегти, шанувати і вдосконалювати життя.

Генезис – поняття, яке відображає як момент виникнення, так і закономірний процес розвитку будь-якого явища.

Генеративність – в теорії Е.Еріксона основне завдання розвитку дорослих, яке вони виконують шляхом професійної діяльності, художньої творчості чи виховання дітей.

Генотип –сукупність генів, успадкованих людиною, що визначають її вроджені особливості.

Геронтопсихологія – наука, що вивчає процеси та явища, пов’язані зі старінням організму, а також психологічні аспекти старості.

Девіантна поведінка –система вчинків чи окремі вчинки, які суперечать прийнятим в суспільстві правовим чи моральним нормам.

Деменція – дефектність пізнання, прогресуюча амнезія і зміна особистості, які часто пов’язуються з похилим віком і можуть викликатися багатьма причинами.

Деменція при хворобі Альцгеймера –це постійно прогресуюче і незворотнє захворювання, що починається з розладів вмінь і навичок, а також легких змін особистості, перш за все в афективній сфері. Когнітивні порушення, що постійно посилюються, призводять до дезорієнтації в часі і просторі, нерозумінні того, що відбувається. З часом особистість змінюється все сильніше (втрачаються спонуки, виникає пасивність, зникає інтерес, втрачається самостійність). Тривалість захворювання від семи до дев’яти років.

Деменція судинна –зумовлена ураженням ділянок мозку, проявляється у порушеннях пам’яті, здатності формулювати судження, абстрактно мислити, здатності приймати рішення, а також розлади особистості.

Депресивні розлади –проявляються у змінах настрою, обмеженні повноти життя та активності, що супроводжується порушенням когнітивних функцій, недостатньою самостійністю.

Депресія –стан психологічної пригніченості людини, який характеризується зниженням її активності, загального життєвого тонусу і переважанням негативних емоцій.

Дитинство – термін, який позначає початкові періоди онтогенезу – від народження до початку підліткового віку. За прийнятою періодизацією, дитинство охоплює: період немовляти (до 1 року); раннє дитинство (1-3 роки); дошкільний період (3-6-7 років); молодших шкільний вік (6-7 до 10-11 років).

Доброчинність – позбавлені зла вчинки, поведінка, яка приносить іншим добро.

Дозрівання – процес розвитку, який полягає в попередньо запрограмованих змінах росту відповідно до генетичного плану.

Духовна цінність – цінне, важливе, значуще для людини, соціальної групи в духовній сфері (морально-духовні принципи, художньо-естетичні позиції, політичні ідеї, патріотичні переживання, релігійні вірування).

Духовний потенціал людини –рівень сприйняття, переживання та осмислення особистістю автентичної внутрішньої природи людини та реальних духовних цінностей (Любов, Віра, Надія, Мудрість, Добро та ін.), що поєднуються з великим внутрішнім спонуканням до їх самовідданої реалізації у своїй життєдіяльності та постійне збагачення духовного досвіду, а також передача цього досвіду іншим людям, найвищою формою якого є заповіт для прийдешніх поколінь.

Душа– у релігійній інтерпретації – особлива нематеріальна сутність, що є джерелом свідомості, мислення, вищих почуттів, моральних переживань, вольових зусиль. Душа належить трансцендентному, дається людині Богом.

Життєвий тонус –загальний фізичний і психологічний стан людини, який визначає її настрій і активність.

Життєві невдачі –неприємні події в житті людини, які вона сама чи оточуючі її люди розглядають як невдачі і з приводу яких вона важко переживає.

Зона потенційного інтелектуального розвитку –найближча перспектива інтелектуального розвитку людини, що розкривається при наданні їй мінімальної допомоги в розвитку інтелекту з боку інших.

Зрілість (дорослість) –стан, до якого приходить організм у кінці періоду розвитку. Найтриваліший період онтогенезу, для якого характерна тенденція до досягнення найвищого розвитку духовних, інтелектуальних і фізичних здібностей особистості. Хронологічні межі періоду зрілості визначаються закінченням юності і початком періоду старіння.

Ідеал– найбажаніший взірець, предмет мрій, найвища мета, що визначає спосіб мислення й діяльності людини чи соціальної групи.

Імпульсивність – схильність діяти під впливом раптового неусвідомленого спонукання.

Індивідуалізм - прагнення до вираження своєї індивідуальності; особистості; переважання у поведінці індивіда особистих інтересів над усіма іншими. Здебільшого індивідуалізм пов’язаний з ініціативністю, самостійністю, наполегливістю, уміння володіти і керувати собою, особистою незалежністю, шануванням свободи кожної людини. Як риса національного характеру, означає здатність і прагнення більшості представників нації перебирати на себе відповідальність за результати своєї діяльності, за все, що діється навколо, за життя суспільства.

Інтегральний – нерозривно пов’язаний, цільний, єдиний.

Інтерес – вид мотиву, емоційний прояв пізнавальної потреби людини.

Інтроверсія – спрямованість особистості на себе, на власні відчуття, переживання, почуття, думки.

Інтуїція – знання, що виникає без усвідомлення шляхів та умов його здобуття (суб’єкт одержує його як результат безпосереднього вбачання); здатність без розмірковувань, мисленнєвих зусиль розв’язувати проблему, знаходити відповіді на питання.

Інфантилізм – затримка в розвитку, яка проявляється в збереженні в дорослої людини фізичних чи психічних рис, властивих дитячому віку.

Інфантильність – особистісна незрілість, дитячість; дитячі особливості у психіці дорослої людини.

Когнітивний розвиток – ріст і вдосконалення різних аспектів інтелектуальних здібностей людини.

Когнітивні процеси –пізнавальні процеси людини, які включають її відчуття, сприймання, увагу, уяву, пам’ять, мислення, мову.

Комплекс пожвавлення –позитивна емоційно-рухова реакція немовляти на появу дорослого, особливо на голос матері, її обличчя, дотики. Виражається у рухах руками і ніжками та тихими вокалізаціями.

Космічна свідомість – почуття єдності з абсолютним, надприродним, Богом, що є стрижнем містичної внутрішньої радості.

Кристалізований інтелект – широка сфера інтелекту, яка включає вміння формулювати судження, аналізувати проблеми і робити висновки на основі нагромадження знань і досвіду. Ця форма інтелекту похідна від отриманої освіти і взаємодії з культурним оточенням прогресує протягом всього життя людини.

Критичні періоди – перехідні періоди від одного етапу розвитку до іншого, пов’язані зі зміною стадії і виявляють внутрішню необхідність цієї зміни (критичними вважають етапи 1, 3, 7, 13 років).

Культура– спосіб організації та розвитку людської життєдіяльності, представлений у продуктах духовної і матеріальної праці, у знаннях і духовним цінностях; усе те, що відрізняє людську життєдіяльність від біологічних форм життя.

Маніпуляція – рухи руки, пов’язані з виконанням певного завдання.

Мислення – узагальнене, цілеспрямоване та опосередковане відображення в свідомості людини предметів і явищ дійсності.

Мотив – спонукання до діяльності, пов’язане із задоволенням певної потреби; усвідомлений предмет потреби, оволодіння яким може задовольнити її; усвідомлювана причина, що лежить в основі вчинків, дій суб’єкта.

Мотиваційна готовність дитини до навчання – наявність у дитини, яка йде до школи, системи мотивів, які забезпечують високий інтерес до навчання в школі.

Мудрість – експертна система знань, зорієнтована на практичну сторону життя, що дозволяє зважено розмірковувати і давати корисні поради з життєво важливих питань, включаючи питання про сенс життя і стан справ конкретної людини. Мудрість є кульмінаційним пунктом в розвитку людського інтелекту.

Над-Я (Супер-Его) – один із компонентів структури особистості в теорії З.Фройда, що постає як система засвоєних нею суспільних регулятивних принципів і норм (моральних, традиційних, правових). Механізмом утворення Над-Я є ідентифікація (ототожнення) самосвідомості дитини, що формується, з Над-Я батьків, вихователів. Над-Я виконує функцію самоспостереження та самоконтролю щодо відповідності власної поведінки, вчинків, помислів соціальним нормам.

Наслідування – свідоме і неусвідомлюване відтворення, повторення особистістю стилю життя, суджень, уподобань, манер.

Національна самосвідомість – усвідомлення себе як представника нації, її невід’ємної частини, ідентифікація, ототожнення свого „Я” з національними цінностями.

Неадекватна соціальна поведінка підлітків –така поведінка підлітка, яка порушує прийняті соціальні норми, наприклад, грубість, безвідповідальність та ін.

Негативізм (в дитячій психології) – необгрунтований опір дитини впливам оточуючих людей.

Несвідоме – сукупність психічних процесів, актів і станів суб’єкта, яких він не усвідомлює, не знає про їх мотиви і зміст.

Новоутворення віку – поява характерних тільки для даного віку якісних особливостей (психічних та соціальних змін в житті дитини, які визначають її свідомість і діяльність, ставлення до оточення, увесь хід розвитку на даному етапі).

Онтогенез – індивідуальний розвиток організму від стадії зачаття до закінчення індивідуального життя.

Онтологія– вчення про буття; розділ філософії, який вивчає фундаментальні принципи буття, найзагальніші сутності та категорії існуючого.

Особистість – це вища духовна і соціально-психологічна інстанція людини, що детермінована соціальними і матеріальними умовами, до яких вона (особистість) не просто пристосовується, а виділяє себе з оточення (володіючи самосвідомістю, самістю, Я як своїм психологічним центром, що виконує функцію об’єднюючої і організовуючої сили внутрішнього світу), самоспричиняє свою внутрішню та зовнішню активність (ставить цілі, спрямовує, планує, потенціює, спонукає), самовизначає (рефлексує, володіє, прогнозує, оцінює духовно-моральними цінностями, що здійснюють функцію орієнтації у світі та в своєму житті), самовиражає свою неповторну індивідуальність (здібності, інтереси, характер, темперамент тощо), розвиває себе у процесі цілісної життєдіяльності (взаємодії з іншими людьми, включаючись як суб’єкт у різні види діяльності, пізнаючи світ і саму себе, виходячи за межі свого Я до Вищого, духовного Я – самотранцендентуючи), переживає своє існування (екзистенцію) в просторі та часі.

Особистість як ідеальна цілість – це засіб і результат набуття людиною своєї суті, що переважно спрямована в майбутнє.

Пам’ять – запам’ятовування, збереження, що супроводжується забуванням, і подальше відтворення людиною її досвіду.

Переконання – система усвідомлених потреб особистості, що спонукають її чинити відповідно до стійких поглядів, принципів, світогляду.

Переоцінка професійної кар’єри всередині життя – період самоаналізу, пов’язаного з професійним вибором і просування вперед, який часто зустрічається всередині життя та іноді призводить до того, що дорослі люди змінюють напрям своєї кар’єри.

Плинний інтелект – широка сфера інтелекту, яка охоплює здібності, що використовуються для навчання чомусь новому, включаючи такі, як процеси запам’ятовування, індуктивне судження і швидке сприймання просторових відношень. Вважається, що ця форма інтелекту досягає піку розвитку в юності.

Потреба – стан людини, породжений необхідністю для неї якогось об’єкта, на здобуття якого, оволодіння яким вона спрямовує свою активність, діяльність. Такий об’єкт є предметом потреби. Оскільки людина – істота біологічна, суспільна і духовна, вона має біологічні (природні), психологічні, суспільні (соціальні) і духовні потреби, задоволення яких забезпечує її життєдіяльність як цілісної особистості.

Пренатальний розвиток – внутрішньоутробний етап розвитку дитини до народження.

Провідна (головна) діяльність – діяльність, яка призводить до якісних змін у соціально-психічному розвитку особистості.

Професійний цикл – послідовність періодів чи етапів в житті працівника, що включає знайомство зі світом професій і професійний вибір, отримання освіти і професійної підготовки, початок самостійної роботи та нагромадження досвіду, просування по службі і періоди подальшої професіоналізації.

Психічноздорова особистість –духовна, зріла, самоактуалізована і самореалізована особистість, що повноцінно живе (любить, творить добро, домагається конструктивних результатів).

Психологічний вік – міра адаптації людини до вимог життя.

Пубертатний період – період статевого дозрівання підітка.

Раціоналізація – виправдовування суб’єктом (насамперед для самого себе) позиції, дій групи, соціуму, авторитарної сили, від яких він залежить і з чим боїться не погодитись, що не усвідомлюється ним самим і зумовлене цим страхом, а не автентичними реакціями та судженнями.

Референтна група – спільність людей, в яких людина формує свої погляди , ідеали, переконання, установки, з думкою яких вона рахується, чия оцінка є для неї значущою.

Рефлексія – пізнання суб’єктом своїх психічних станів і процесів, розмірковування над тим, що відбувається у власній свідомості, у її житті.

Рівень домагань особистості – характеристика особистості, яка визначається тим, які цілі (складні чи легкі) обирає особистість серед значущих для неї об’єктів та видів діяльності.

Розвиток – зміни, які з часом відбуваються в будові тіла, психіці (свідомості, самосвідомості, спонукальній та емоційно-вольовій сверах, інтелекті) і поведінці людини в результаті біологічних процесів в організмі і впливів оточуючого середовища.

Самовдосконалення –починається підлітковому віці, коли наступає пора формування “ідеального Я” – усвідомленого особистого ідеалу, співставлення з яким викликає незадоволення собою і прагнення себе змінити.

Самовиховання –свідома діяльність, спрямована на повнішу реалізацію себе як особистості.

Самоосмислення– осмислення власного життя – особлива активність, спрямована не просто на усвідомлення своїх провідних мотивів, але й на координацію всієї особистості загалом.

Самосвідомість – це здатність особистості безпосередньо (та опосередковано) самовідображати себе ніби очима стороннього спостерігача, сприймати себе збоку, рефлексувати з приводу своєї духовно-моральної суті як стрижня особистості (особистісні ідеали, вірування, цінність суб’єктивного образу світу, цінності, мотиви власного життя, потреби, життєві цілі, інтереси, мрії, вподобання тощо), своїх можливостей (інтелект, задатки, здібності, нахили, знання, вміння, навички, звички, здоров’я, фізичних сил та привабливості тощо), життєвого шляху (вибори, події, суперечності, успіхи та невдачі тощо) та ролі в системі людських стосунків (внучки чи внука, дочки чи сина, матері чи батька, працівника на роботі, бабусі чи дідуся, подружки чи друга, громадянина, людини на Землі та ін.).

Самотрансцендування – піднесення суб’єкта над своєю біологічною, тваринною і соціальною природою до вищих духовних рівнів, сенсів життя.

Світогляд –система поглядів на об’єктивний світ і місце в ньому людини, на ставлення людини до оточуючої її дійсності і до самої себе, а також зумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їх переконання, ідеали, ціннісні орієнтації.

Сензитивний вік – вік оптимальних можливостей для найбільш ефективного розвитку якоїсь сторони психіки (пам’яті, мислення), а також для навчання і виховання.

Сенс життя –основна мета в житті людини; те, заради чого вона живе і досягнути чого прагне у своєму житті.

Сенсорика – сукупність елементів чуттєвого пізнання – відчуттів, сприймань, уявлень.

Сенсорна ізоляція – інформаційна не



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-06; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.132.225 (0.029 с.)