Показники соціально-психологічної готовності випускника школи до самостійного життя

Стратегія безперервної освіти, спрямована на те, щоб молодь була краще підготовленою до життя, також зміцнює реальну основу для конструктивних актів підтвердження, які суспільство здійснює щодо молодого покоління.

На момент закінчення школи старшокласник повинен підійти психологічно готовим до вступу в доросле життя. Поняття “психологічної готовності” тут передбачає наявність здібностей і потреб, знань, умінь та навичок, які б дозволили йому з найбільшою повнотою реалізуватися в суспільстві як неповторна особистість, що прагне до успіху, до розвитку, як громадянин, у праці, в майбутньому сімейному житті. Він повинен, по-перше, вміти задовольняти потребу у спілкуванні та володіти способами спілкування, по-друге, володіти розвинутим теоретичним мисленням і вмінням орієнтуватися у різних формах теоретичної свідомості “наукової, художньої, естетичної, правової”, що виступає у вигляді основ наукового і громадянського світогляду, а також розвинутою рефлексією, що забезпечує усвідомлене і критичне ставлення до себе, по-третє, виробити в собі потребу праці і здатність працювати, мати трудові навички, які дозволяють включитися в продуктивну діяльність, здійснюючи її на творчих засадах.

Будучи сформованими, ці якості утворюють психологічну основу для самовизначення школярів – центрального новоутворення раннього юнацького віку.

Важливими, на наш погляд, конкретними показниками готовності випускника школи до самостійного життя є:

1. Велика сила Духу, знання законів Вічності і готовність дотримуватись їх у житті аби самореалізуватися, самовиразитися та самоствердитися.

2. Освіченість, національна свідомість, знання історії, перспектив розвитку свого народу і держави, готовність захищати їх інтереси. Наявність життєвого досвіду. Знання свого місця в житті, наявність серйозних намірів, знання своїх обов'язків і прав. Наявність стійких та адекватних поглядів на життя, на політичні події. Реалістичність поглядів.

3. Розсудливість, уміння не піддаватись негативному впливові. Вміння аналізувати ту чи іншу ситуацію, подію, вміння виходити зі складних екстремальних ситуацій.

4. Працьовитість, уміння виконувати різні види робіт, оволодіння навичками ведення домашнього господарства, готовність забезпечити себе матеріально, вміння правильно розпоряджатися грошами. Обрання професії, що відповідає можливостям і потрібна людям. Уміння раціонально використовувати свій час, гармонія орієнтацій на минуле, теперішнє і майбутнє. Наявність постійних і серйозних занять, а не байдикування, легка поведінка.

5. Особиста культура. Правильна оцінка себе, знання своїх сильних сторін і недоліків, вміння контролювати себе; вміння самовиразитися, самореалізуватися, впевненість у собі; заняття самовихованням; вміння керувати своїм настроєм, дбати про своє здоров'я (правильно харчуватися, давати фізичне навантаження на організм, дотримуватися режиму сну, праці і відпочинку), відсутність поганих звичок (куріння, вживання спиртних напоїв, наркотиків тощо). Уміння культурно поводитися, дотримання особистої гігієни і культури, різнобічні інтереси.

6. Готовність до сімейного життя. Знання того, якими мають бути дружина та чоловік, як виховувати дітей.

7. Любов до батьків, повага до них, допомога їм, доброзичливе ставлення до старших.

8. Уміння поводитися серед людей, доброзичливість, справедливість, гуманність, товариськість. Розуміння людей, вміння правильно їх оцінити. Вміння давати поради іншим, вміння прощати помилки інших і скеровувати їх на шлях істини. Вміння веселитися і відпочивати

Отже, у нормі рання юність є завершальним етапом в переході особистості від дитинства до дорослого життя. На цьому етапі юнаки здійснюють значний поступ в особистісному розвитку (відкриття внутрішнього світу, ідентичності, становлення цілісної Я-концепції, формування світогляду, життєве самовизначення, що включає вибір себе у світі, вибір орієнтирів життєдіяльності та професійний вибір; часові орієнтації, стабілізація емоційного життя).

 

ПСИХОЛОГІЯ ЗРІЛОЇ ЮНОСТІ

 

Соціальна ситуація розвитку. Упсихологічній літературі, присвяченій проблемам юності, є багато підходів до з’ясування як вікових меж, так і основних суперечностей і новоутворень юнацького віку. Найвідомішими у цій галузі є роботи Е.Еріксона, Е.Шпрангера, І.С.Кона, В.І.Слободчикова. Як правило, дослідники період від 18 до 20 років відносять до юнацького віку. Основним психологічним змістом юності, як і раннього юнацького віку, є перехід від дитинства до дорослості.

Психологічний розвиток юнаків зумовлюється певною соціальною ситуацією розвитку. У широкому сенсі ця ситуація характеризується особливостями суспільного розвитку, якісними перетвореннями у суспільстві, уявлень суспільної свідомості щодо ролі, соціального статусу, професії, які повинні обирати молоді люди. У вузькому сенсі вона характеризується особливостями їх навчальної чи практичної діяльності та стосунками у навчальному закладі чи на підприємстві та за їх межами.

Юність характеризується суттєвою перебудовою особистості, пов’язаною із змінами в житті молодої людини (вступ до вищого навчального закладу, початок трудової діяльності). Юнак має самостійно приймати і реалізовувати рішення, розробляти життєві перспективи, будувати власне життя. Він здійснює перехід від пізнання світу до його перетворення, від більш або менш автономного існування в сім’ї до самостійного творення себе і власної долі, до самоствердження власного “Я” у творчій професійній діяльності. У психологічному плані в цей час інтенсивно відбувається саморозвиток, свідоме самовдосконалення. Це остання стадія підготовки до дорослості, до практичної професійної діяльності. Соціальну ситуацію розвитку можна визначити як вступ у світ дорослого життя.

Вікові психофізіологічні та психологічні особливості у період юності характеризується такими ознаками:

- завершеність процесів біологічного дозрівання;

- в інтелектуальному плані розвиток абстрактно-логічного мислення, як зазначає І.С.Кон, є не тільки новою інтелектуальною ознакою, а й потребою юнака;

- в емоційній сфері для юнака характерне загальне підвищення рівня емоційної вибірковості, зростання емоційної стабільності;

- у міжособистісних стосунках юнацтва провідною стає потреба в спілкуванні з ровесниками, яке виступає як: 1) специфічний канал інформації; 2) специфічний вид міжособистісних стосунків; 3) специфічний вид емоційного контакту;

- у сфері соціального самовизначення для юнаків характерне формування життєвого плану, в який включається і професійне самовизначення, що знаходить свою реалізацію у виборі професії та початковому етапі професійного становлення - навчання у ВНЗ.

Юність пов’язана з віком обов’язкової участі людини у суспільному житті. Людина повинна прийняти на себе відповідальність за влаштування життя тією мірою, якою це можливо у конкретних соціальних умовах. З цієї точки зору юність – вік участі у виборах органів державної влади.

На думку багатьох психологів, особливість особистісного становлення юнака полягає у тому, що перспектива майбутньої професійної діяльності стає визначальною для соціальної ситуації розвитку, стимулюючи його до розвитку своїх здібностей, вмінь, професійної майстерності.

Вибір професії – складний, тривалий, іноді досить складний і суперечливий процес. Без перебільшення можна сказати, від правильного вибору професії залежить щастя людини, її задоволеність життям. Свідомий вибір професії відбувається з орієнтацією на цінності, прийняті молодою людиною. Якщо головним для людини є суспільний престиж, визнання, то професія обирається, виходячи з існуючої на даний момент моди, престижу професії у суспільстві. Наприклад, в Україні особливо престижними останнім часом є професії юриста, економіста, лікаря, дипломата. Молодь може приваблювати більш легке отримання у даній професії нагород, пільг, високої заробітної платні, стипендії у ВНЗ та ін. Досить поширеним є вибір як конформна реакція на бажання батьків та вибір, що спирається на романтичний, некритичний інтерес до професії. Конструктивний вибір – це свідомий вибір, що спирається на знання власних можливостей та їх відповідності вимогам професії, що обирається. Для багатьох юнаків вищий навчальний заклад стає найважливішою сходинкою в освоєнні майбутньої професії. І саме на цьому віковому етапі відбувається адаптація студента-новачка до навчального закладу, до діяльності в умовах вузу.

На початку навчання відбувається суттєва перебудова уявлень, звичок колишнього школяра, яка пов’язана з необхідністю змінювати й перебудовувати свою поведінку та діяльність, “входити” в нову соціальну ситуацію. Головною метою для тих юнаків, які продовжують навчання у навчально-професійних чи вищих навчальних закладах є оволодіння способами та прийомами навчально-професійної діяльності. Ті ж, що відразу включились у практичну діяльність, проходять, так званий, адаптаційний період. Трудові будні часто не виправдовують очікування щодо роботи та професійного зростання. Труднощі адаптаційного періоду можуть бути меншими завдяки допомозі наставника. Взаємини з такою людиною відіграють провідну роль у забезпечення переходу від взаємин “батько-дитина” до стосунків у світі дорослих. На жаль, в тих умовах, що склалися в Україні, частина молодих людей об’єктивно не може ні працевлаштуватися через відсутність вільних робочих місць, ні розпочати навчання через матеріальні нестатки. Їх життя стає безцільним. Частина молодих людей в принципі не здатна ввійти у самостійне життя, що зумовлено низьким рівнем життєвих домагань, несформованістю системи життєвих цінностей, загальною інфантильністю чи, навпаки, орієнтацією на штучні цінності, на легкий спосіб життя.

 

Дружба в юнацькому віці. Розвинене тіло, прагнення “Я” до інтегрованості з новою силою загострює потребу юнака в підтвердженні реальності власного “Я”, яке володіє не тільки потенційною, але й правдивою, істинною, силою, що визначається іншими людьми.. З’яляється готовність до встановлення особливого ставлення до інших, яке називають дружбою.

Можна навести багато прикладів із особистих щоденників, із біографічних і автобіографічних описів складних, суперечливих переживань юнаків, пов’язаних з усвідомленням того, що перед ними не справжній друг, а просто інший. Душевний неспокій, який викликає це відкриття, може сильно вплинути (часто незворотньо) на ставлення до людей загалом, особливо в юнацькому віці, оскільки він сензитивний, чутливий до змісту цих ставлень.

Питання про те, як відрізнити істинну дружбу від інших видів стосунків між людьми, є вкрай актуальним в юнацькому віці, так як життя заповнене різноманітністю стосунків, побудованих на явному чи прихованому підкоренні людини людиною.

Аналіз літературних даних і життєві спостереження дають змогу стверджувати, що друг стає таким не відразу, він ніби поступово завойовує собі місце у психологічному просторі людини. Але це місце, де виникає нова якість “Я” – її цілісність. Від друга очікують розуміння, йому віддають розуміння. Всі інші можуть не розуміти, це їм пробачається, але якщо не зрозумів друг – це вже катастрофа, це вже втрата, що супроводжується переживанням неможливості втілення власної екзистенційності, це обрив нитки життя, обрив власного існування. Багатьом молодим людям достатньо одного такого досвіду, щоб потім остерігатись людей усе життя.

Як виникає дружба? Насамперед, це стосунки, в яких від особистості вимагається обов’язково бути, а не здаватись собою? Психологи переважно описують момент виникнення дружби як особливого ставлення. Юнацька дружба з особою протилежної статі переростає в закоханість. Мета закоханості, мета любові в тому, щоб створити нову спільність з іншою людиною, ту, якої ще ніколи, ніде не було. Ось тоді, коли вона створена (чи здається, що створена), тоді можна знову отримати інтерес до особистості як до такої, взаєморозуміння стає знову головним.

Усвідомлення реальної динаміки у стосунках близьких людей – один із резервів розвитку в юності. Розуміння цілісності іншої людини як умова самого життя, його багатозначності і неповторності робить людей цього віку чутливішими до сприймання власних переживань та переживань інших людей. Це, насамперед, розуміння і переживання його безумовної цінності, що відбувається через усвідомлене засвоєння знань про людину, не тільки загальних філософських, але і конкретно-психологічних знань про самого себе, про іншу конкретну людину.

Вікові особливості прийняття рішень про кар’єру. В юнацькому віці актуальними для розвитку (саме для психічного розвитку) стають проблеми незалежного життя. Для їх розв’язання необхідні вміння і навички організації свого соціального життя, в тому числі важливим є вміння приймати відповідальні рішення та втілювати їх у життя. Слід зазначити, що це вміння з’являється тільки тоді, коли є відповідні психологічні передумови, в першу чергу, цілісне Я, яке володіє необхідним досвідом екзистенційних переживань вибору між власним буттям і небуттям, між добром і злом.

Зупинимось конкретніше на деяких важливих моментах, які характеризують особливості прийняття рішень про кар’єру в юнацькому віці. Перш за все, це необхідність з’ясування для самого себе своєї ж життєвої мети. Якщо звернутись, наприклад, до конкретного досвіду роботи з людьми в цьому напрямі, то вимальовується така закономірність – моральна мета (морально-духовного самоствердження та самореалізації, творення добра) викликає величезну мобілізацію сил на тривалий період – на марафон творчої діяльності на все життя. Конкретні цілі такими властивостями не володіють, після їх досягнення швидко наступає спад активності.

Крім того, в прийнятті рішень про кар’єру величезну роль можна відвести соціально-психологічному реалізму – здатності визначати відповідність свого “Я” тому соціальному простору, який передбачає вибрана кар’єра. У цьому не останню роль відіграють два важливі психологічні утворення: концепція життя і Я-концепція, де міра ідентичності “Я” самому собі є тією силою, яка буде визначати успіх в здійсненні намірів свого життя. Розв’язування життєвих задач, так як і задач власного розвитку, передбачає прогнозування, орієнтацію на майбутнє і міру його можливого втілення. Для цього потрібно мати усвідомлену своєрідну теорію (хай не абсолютно правильну) того явища, з яким людина збирається мати справу. Потрібно знати, що хочеш побачити в майбутньому. Тоді теперішнє буде конкретною сходинкою, кроком до нього. Невизначене майбутнє не дає можливості йти до нього, а тому стійкість власного “Я”, а значить, і можливість протистояти єдиній визначеності життя, в його конкретних проявах як здійснюваного, значить жити тим способом, що відповідає своїй суті. Це дуже складно, для цього треба долати власну дискретність. У юності є для цього всі можливості в інтеріоризації норм моралі і духовності, в усвідомленні своєї екзистенційності.

Розвиток самосвідомості в юнацькому віці. Становлення самосвідомості, формування “Я-образу” юнака є суттєвою складовою особистісного становлення у цей віковий період.

За І.С.Коном, розвиток самосвідомості – центральний психологічний проце перехідного віку. Головне психологічне набуття попереднього етапу ранньої юності – це відкриття власного внутрішнього світу. Ця якісна перебудова самосвідомості пов’язана як з подальшим розумовим розвитком, так і з появою нових контекстів та кутів зору, під якими він себе розглядає.

Якщо у дитини-дошкільника та молодшого школяра його “Я” практично зводиться до суми його ідентифікацій із значущими іншими, то в підлітка та юнака сфера діяльності і спілкування, що збагачується, розширює його коло значущих інших. Це робить психологічну ситуацію невизначеною, внутрішньо конфліктною.

Е.Еріксон вважає вік від 11 до 20 років ключовим для набуття ідентичності, яку він визначає як суб’єктивне відчуття тотожності та цілісності. Дитина, на його думку, проходить шлях від батьківських інтроекцій через ідентифікацію із значущими іншими до формування ідентичності, яка починається в підлітковому віці, на стадії “формальних операцій” (Ж.Піаже). Отже, інтелектуальний розвиток, який є вирішальним для всього психічного розвитку, відіграє значну роль і у розвитку самосвідомості, ідентичності юнака.

Юність може оперувати гіпотетичними твердженнями і може уявляти собі можливі змінні та потенційні відношення – і уявляти їх виключно у думці, незалежно від того, чи можна їх конкретно перевірити. Такі когнітивні орієнтації не протиставляються, а задовольняють потребу юної людини сформувати зміст ідентичності, оскільки серед всіх можливих та уявних зв’язків вона повинна зробити завжди ряд конкретних виборів з особистісних, професійних, сексуальних та ідеологічних обов’язків.

Становлення ідентичності досить тісно пов’язано з рефлексією. Остання, генетично виникаючи на певному рівні інтелектуального розвитку, який передбачає здатність до формальних операцій, стає однією з умов формування ідентичності юнака. Так, визнаючи поняття ідентичності, Е.Еріксон вказує на ті психологічні процеси, що лежать в основі цього феномену: “Свідоме відчуття наявності особистої ідентичності засноване на двох спостереженнях, які існують одночасно. Це, по-перше, безпосереднє сприйняття індивідом своєї самототожності, яка продовжується, а по-друге, сприйняття того факту, що інші люди також бачать цю самототожність, яка продовжується. Таким чином, в основі відчуття ідентичності лежать рефлексивно-перцептивні процеси, які в своїй єдності зумовлюють перманентне відчуття індивідом своєї самототожності”.

Аналізуючи концепцію Е.Еріксона, Р.Бернс зазначає, що ідентичність ніколи не досягає завершення, не є чимось незмінним. Формування ідентичності Я характеризується динамізмом уявлень про себе, що кристалізуються, які слугують основою постійного розширення самосвідомості та самопізнання. Раптове усвідомлення неадекватності існуючої ідентичності “Я”, викликане цими змінами і наступний пошук спрямований на побудову нової ідентичності, нових умов особистісного існування – ось характерні риси динамічного процесу розвитку его-ідентичності.

Таким чином, Р.Бернс підкреслює зв’язок таких психологічних феноменів, як усвідомлення (або інсайт), рефлексія (суттю якої є дослідження) та ідентичність. Тобто рефлексія виступає одним із основних шляхів формування ідентичності, що, за Р.Берсом, є перманентним творчим процесом.

Слід відзначити, що в цей період розвиток самосвідомості продовжується досить інтенсивно, хоч і не в такій бурхливій формі, як у період ранньої юності. Рівень домагань стабілізується, самооцінка набуває автономії від зовнішніх оцінок.

Таким чином, юність можна вважати віком “прориву” самосвідомості, коли можна говорити про власне рефлексію (тоді як раніше спостерігались лише її зачатки, недосконалі елементи). До того ж саме можливість рефлексії, детермінована, перш за все, когнітивними новоутвореннями, зміною соціальних стосунків юнака, потребою подолання внутрішніх конфліктів, зумовлює можливість цього “прориву”. Сама рефлексія виступає як шлях реалізації потреби юнака в самоусвідомленні, що зумовлена суперечностями між розрізненими уявленнями про себе, які існували у нього раніше, і потребою в самоствердженні, незалежності, у створенні власного погляду на світ і на себе самого.

У період юності розвиток рефлексії та самосвідомості активізується завдяки таким факторам:

- новий соціальний статус особистості (відносна самостійність, суспільний престиж, суспільна значущість майбутньої професійної діяльності);

- новий вид діяльності: все ще навчальна, але вже не загальноосвітня, а спеціальна, з елементами практично-професійної діяльності;

- нові форми діяльності, що передбачають більшу самостійність, свободу вибору;

- розширення соціального оточення, кола контактів, а значить, і кола значущих інших;

- досягнення віку юридичної та громадянської зрілості (відповідальність за свої вчинки перед суспільством).

Всі ці фактори обумовлюють нову психологічну ситуацію юнака: зміни його критеріїв оцінки та самооцінки, його уявлень про себе, розвиток пізнавальних інтересів та соціальних мотивів навчальної практично-професійної діяльності. Сукупність перелічених основних факторів, серед яких особливе місце належить потребі в професійному становленні, у самоствердженні, у суспільному визнанні тощо, дають потужний поштовх подальшому розвиткові самосвідомості, у складі якої все вагомішим стає професійний компонент. Цей компонент найчастіше визначається психологами як професійна самосвідомість (Васьківська С.В., Рогов Є.І. та ін.).

Процес особистісного становлення, розвитку в юнацькому віці детермінується основними внутрішніми суперечностями, суть яких можна представити таким чином:

- потреба у соціальному визнанні і досить обмежені можливості її реалізації;

- потреба у самостійності і протекційне ставлення дорослих, перш за все, батьків;

- потреба в самоосмисленні, самоідентифікації і недостатність або суперечливість інформації про себе, а також недостатність рефлексивних вмінь інтегрувати, переосмислювати цю інформацію;

- потреба у розумінні і відчуття самотності, відчуженості;

- потреба у професійному самовизначенні і: 1)недостатність можливостей для реалізації вибору; 2)недостатність мотивації, що ускладнює професійний вибір.

Одним із шляхів вирішення цих конфліктів є самопроблематизація та рефлексія (в розумінні активного самопізнання) юнаків. Ці внутрішні суперечності юнака певною мірою вирішуються самим актом вибору професії та вступу до ВНЗ, що значно змінює його соціальну та психологічну ситуацію і тому знаменує собою новий етап особистісного розвитку та початок професійного становлення.

Становлення юнака як суб’єкта професійної діяльності. Становлення як філософська категорія означає процес формування певного матеріального або ідеального об’єкта та передбачає перехід можливості у дійсність у процесі розвитку. Щодо психологічного розуміння процесу професійного становлення, то професійне становлення є процесом активного свідомого утвердження індивіда у професійній позиції на основі засвоєння певної системи знань, норм, цінностей, що мають конкретно-історичну детермінацію, і відтворення ним соціального досвіду.

Юність як початковий етап професійного становлення, має суттєві відмінності від попереднього етапу особистісного розвитку. Ці відмінності зумовлені як віковими особливостями, так і соціально-психологічними.

 

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Схарактеризуйте основні класичні теорії психічного розвитку у ранній юності.

2. Які методи дослідження використовуються при вивченні вікового розвитку на етапі ранньої юності?

3. Схарактеризуйте зміст особистісного та психічного розвитку дитини у ранній юності.

4. Які критерії та показники використовуються для характеристики особистісного та психічного розвитку на етапі ранньої юностіі?

5. Які особливості соціального розвитку дитини у ранній юності?

6. Схарактеризуйте основні новоутворення у ранній юності.

7. Схарактеризуйте основні рушійні види діяльностей у ранній юності.

8. Назвіть особливості навчальної діяльності старшокласників.

9. Які особливості становлення спонукальної сфери у ранній юності?

10. Схарактеризуйте зміст та психологічні особливості інтересів сучасних старшокласників.

11. Схарактеризуйте зміст потреб сучасних старших школярів та типові способи їх задоволення.

12. Схарактеризуйте досягнення в розвитку інтелекту на етапі ранньої юності.

13. Схарактеризуйте особливості розвитку особистості у ранній юності.

14. Які досягнення у розвитку мислення характерні для учнів старшого шкільного віку?

15. Схарактеризуйте особливості розвитку самосвідомості як психологічного центру особистості у ранній юності.

16. Які особливості самооцінки старшокласників?

17. Які особливості «Я-образу» старшокласників?

18. Схарактеризуйте особливості становлення спонукальної сфери особистості у ранній юності.

19. Для розвитку яких психічних функцій сензитивною є рання юність?

20. Назвіть основні суперечності розвитку особистості у ранній юності.

21. Схарактеризуйте основні проблеми соціально-психологічного розвитку сучасних старшокласників.

22. Схарактеризуйте соціальну ситуацію розвитку в юності.

23. Які особливості розвитку самосвідомості на етапі юності?

24. Які особливості розвитку особистості у юнацькому віці?

Частина ІІІ

ПСИХОЛОГІЯ ДОРОСЛОСТІ

Розділ 9