Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Право на життя як невідчужуване право людини

Поиск

До змісту принципу верховенства права входить невідчужуване право на життя, яке Європейський Суд з прав людини тлумачить не тільки як заборону свавільного позбавлення життя людини, а й як обов’язок держави за відповідних обставин здійснювати заходи, спрямовані на захист права людини на життя, а також здійснювати оперативне розслідування фактів насильницької смерті.

1. Україна Законом від 22 лютого 2000 р. ратифікувала Протокол № 6 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яким смертна кара була скасована. Кримінальний кодекс України не передбачає такого виду покарання як смертна кара. У такий спосіб в Україні була скасована смертна кара. Ще раніше Конституційний Суд України визнав, що Конституція України не допускає застосування смертної кари[528], у зв’язку з чим застосування смертної кари не допускалось уже з того часу. Співпоставлення частини першої («кожна людина має невід’ємне право на життя») і частини другої («ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави — захищати життя людини») ст. 27 Конституції дає підстави для висновку про те, що ця стаття допускає застосування смертної кари. Проте, Конституційний Суд витлумачив цю статтю інакше. Але в Україні неприпустимість застосування смертної кари встановлена на рівні міжнародного договору України, згоду на обов’язковість якого для України надала Верховна Рада, і на рівні галузевого кодифікованого законодавчого акта. З урахуванням ст. 3 Конституції слід визнати, що ніякої колізії між ст. 27 Конституції і ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не існує.

У такий спосіб Україна виконала свій так званий «негативний» обов’язок, що випливає із права людини на життя — обов’язок не застосовувати смертну кару.

2. Разом з тим, Європейський Суд з прав людини багаторазово зазначав на те, що із права людини на життя випливають так звані «позитивні» обов’язки держави. Частина друга ст. 27 Конституції також встановлює: «Обов’язок держави — захищати життя людини».

Європейський Суд з прав людини вважає, що при тлумаченні ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позитивний обов’язок держави, що кореспондує праву людини на життя, не може розумітись так, щоб це покладало на державу надмірну ношу, враховуючи труднощі для держави у здійсненні її функцій у сучасному суспільстві, неможливість передбачити людську поведінку, можливості здійсненні оперативних заходів. «У зв’язку з цим будь-яка загроза життю не зобов’язує державні органи, з точки зору Конвенції, здійснити конкретні заходи, щоб запобігти реалізації цієї загрози»[529]. Так Європейський Суд позначив межу позитивних обов’язків держави, що випливають із права людини на життя.

3. Держава, як вважає Європейський Суд з прав людини, зобов’язана гарантувати право на життя шляхом встановлення ефективних положень кримінального права з метою попередження здійснення правопорушень, що створюють загрозу житло[530]. Європейський Суд допускає, що до особи, яка вчинила умисне вбивство, може бути застосована амністія, але це не повинно вести до загальної практики, яка б перешкоджала тому, щоб переслідування злочинців було належним[531].

4. За певних обставин із ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважає Європейський Суд з прав людини, на боці державних органів може виникати позитивний обов’язок, який випливає із права людини на життя, і який полягає у здійсненні превентивних практичних заходів для захисту особи, життя якої поставлене під загрозу злочинними діями іншої особи. До таких обставин Європейський Суд відносить, зокрема випадки, коли державні органи знали або повинні були знати про існування реальної і безпосередньої загрози життю однієї чи декількох осіб[532].

5. Ще один аспект позитивних обов’язків держави, що кореспондують праву особи на життя, став предметом аналізу Європейського Суду з прав людини при розгляді справи «Онер'їлдіз проти Туреччини». Заявник поряд з іншими особами самовільно побудував будинок поблизу сміттєсховища м. Стамбула. Органи місцевого самоврядування про це добре знали. Знали вони і про те, що існує загроза вибуху метану, що утворюється у сміттєсховищі. Врешті-решт вибух стався. Це стало причиною зсуву ґрунту, під яким опинились десять самовільно побудованих будинків разом з їх мешканцями. У результаті загинули дев'ять близьких родичів заявника. Не дивлячись на те, що державні органи чи органи місцевого самоврядування не давали дозволу на розташування і будівництво будинків поблизу сміттєсховища, Європейський Суд дійшов висновку, що держава (Туреччина) порушила свої обов’язки, що випливають із права людини на життя, не здійснила заходи щодо захисту життя людей і повинна відповідати за смерть людей, що настала в результаті техногенної катастрофи[533].

6. У випадках, коли право людини на життя не було забезпечене і смерть людини стала результатом насильницьких дій, Європейський Суд з прав людини визнає, що держава несе позитивний обов’язок провести належне і ефективне розслідування обставин, за яких людина була позбавлена життя[534]. Держава повинна здійснити ефективне розслідування причин зникнення людини або смерті уже в силу простого повідомлення про такі факти, яке отримав відповідний державний орган. Окремо підкреслюється існування такого обов’язку держави, коли особа зникла в той момент, коли вона була в контакті з представниками держави або коли смерть настала під час затримання. Якщо особа була доставлена до поліційної дільниці здоровою, а потім померла, держава зобов’язана надати належні пояснення, за відсутності якого вона повинна відповідати на підставі ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тягар доказування причин смерті у таких випадках покладається на державні органи[535].

7. Європейський Суд з прав людини висловлював свою правову позицію стосовно смерті людини, що настала у державній медичній установі. Помилка фахівців або неналежне поводження фахівців не може бути підставою відповідальності держави на підставі ст. 2 Конвенції, якщо тільки держава здійснила усі необхідні заходи для забезпечення високого рівня компетенції фахівців і для забезпечення захисту життя пацієнтів[536].



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-12-16; просмотров: 320; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.139.87.151 (0.009 с.)