Врахування соціального контексту при тлумаченні актів законодавства

Врахування соціального контексту є проявом історичного тлумачення актів і вимагає врахування усіх соціальних змін, що відбулися з моменту прийняття нормативно-правового акта, положення якого тлумачаться.

І. Слід заперечити проти такого розуміння соціального контексту, що не має історичного аспекту, а полягає, зокрема у морально-психологічному тиску на суд з боку засобів масової інформації, в акціях підтримки чи протесту з боку громадськості. Лише загроза масових заворушень, що можуть мати руйнівні наслідки, може змістити акценти в інтерпретації певних нормативних положень, бо суд не може ігнорувати того, що він є державним органом, який, як і держава в цілому, спрямований у своїй діяльності на благо людини, що може бути поставлене під загрозу масовими заворушеннями.

Немає необхідності вести мову про необхідність подолання такого ганебного явища як політичний вплив на суди, адміністративний тиск і навіть вказівки вирішити справу з урахуванням інтересів певного підприємства. Навіть Конституційний Суд відчуває зовнішній тиск не тільки при вирішенні справ, що зачіпають інтереси людей із вищих ешелонів влади, а й при вирішенні буденних справ на зразок справи про граничний вік перебування на посадах керівників вищих навчальних закладів. Є і проблема економічного чи матеріального тиску, що обумовлюється готовністю широкого кола людей до підкупу суддів, але такі проблеми виходять за межі змісту цієї роботи.

2. М. І. Козюбра звернув увагу на еволюційне тлумачення Європейський Судом з прав людини Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і в зв’язку з цим пише, що ця практика «має істотне значення також для національної судової практики, у тому числі практики українських судів, які поки що до так званого динамічного тлумачення Конституції та законів вдаються нечасто. Зокрема, очевидно, з огляду на незадовільне володіння прийомами такого тлумачення та засобами, закладеними в самій правовій системі, які дозволяють вирішувати цю проблему»^[329]. Видається, що практика Європейського Суду може бути використана для з’ясування того, які ж нормативні положення підлягають еволюційному (історичному, динамічному) тлумаченню — ті, які подібні до положень названої Конвенції, такі положення у цій роботі названі принципами, а принципи тут розуміються як положення актів законодавства високого рівня узагальнення, що вміщують у собі почасти правову норму, а почасти — декларацію суб’єкта правотворчості про його політичні, соціальні, економічні і інші наміри. Еволюційного тлумачення потребують багато положень Конституції України. По суті треба вести мову про процес впровадження у суспільні відносини Конституції України. Політична еліта зосереджена над тим, як удосконалити Конституцію у той час, як вона перш за все потребує належного динамічного тлумачення і поступового впровадження у суспільні відносини.

Що стосується конкретних нормативних положень, то вони не підлягають історичному (еволюційному, динамічному) тлумаченню з урахуванням нетривалого часу, впродовж якого було створене і діє законодавство України. Історичні паралелі не завжди є виправданими.

Часи на рубежі нашої ери за критерієм динаміки розвитку суспільства не можна порівняти із сучасністю, але Закони XII таблиць були чинними впродовж багатьох століть. Тисячоліття дії цих Законів і десять — максимум двадцять років дії українських законів — це речі, які порівняти неможливо, тому динаміка суспільного розвитку урівноважується тривалістю періодів розвитку. Ця тривалість обумовила необхідність врахування соціального контексту при тлумаченні Законів XII таблиць. В Україні законодавство діє нетривалий час і до того ж є нестабільним. Це все обумовлює обмежене значення динамічного тлумачення в Україні.

3. Зміна суспільних відносин з моменту прийняття нормативно-правового акта та першої практики його тлумачення — це основний прояв впливу соціального середовища на тлумачення актів законодавства. Цей аспект соціального контексту особливо помітний на прикладі тлумачення положень законодавства соціально-економічного змісту. Хоч значна частина громадян України залишається бідною, все ж певний прогрес у цій сфері помічається. Коли була прийнята Конституція України, частина третя ст. 46 Конституції («пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом») не могла бути інтерпретована інакше, ніж така, що переважно не закріплює правову норму, а проголошує декларацію конституцієдавця про його соціальні наміри. Через 15 років Конституційний Суд доходить висновку про те, що «неприпустимим є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат і допомогли буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій ст. 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати їх людську гідність...»^[330]. Це твердження не повністю враховує соціальний контекст, але ж у 1996 р. воно і взагалі було неможливим, бо тоді держава не мала ресурсів для забезпечення хоч би такого невисокого рівня соціального захисту, який забезпечується на цей час.

4. Стабільність демократичного розвитку європейських країн, стабільність тенденції до забезпечення громадянських і політичних прав стала підставою для еволюційного тлумачення Європейським Судом з прав людини Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому Суд виходить із того, що в міру розвитку суспільства права людини і громадянина повинні розширюватись, а передбачені Конвенцією можливі обмеження прав повинні звужуватись. У науковій і науково-практичній літературі ця практика тлумачиться як розширене і обмежене тлумачення положень Конвенції, хоч це є поверхневою характеристикою зазначеної практики, бо її сутність полягає у врахуванні при тлумаченні соціального контексту.

В Україні навряд чи можна помітити прогрес у забезпеченні прав людини у широкому спектрі. Є лише окремі прояви деякої стабілізації ситуації. Все-таки державні посадовці начебто перестали брати участь у вбивствах журналістів. Проте не виключено, що сталося це не тому, що держава стала кращою, а тому, що журналісти стали обережнішими.

5. Як прояв впливу соціального середовища, що змінюється, на тлумачення актів законодавства слід оцінити той позитивний тиск, який Україна відчуває з боку європейської спільноти. Унаслідок історичних причин України відстала у своєму правовому, а більш широко — у демократичному розвитку. «Найсерйознішою об’єктивною перешкодою невдалої реалізації задекларованого курсу країн Центральної і Східної Європи на зближення з Європою Західною, — пише Є. П. Головатий, — були наслідки тривалої відмежованості цих країн в умовах комуністичних режимів від цінностей, на основі яких системно і послідовно розвивалась у повоєнний період Західна Європа»^[331]. Перед країнами, що прагнуть приєднатися до Європейського Союзу, були поставлені вимоги, зокрема політичні, виконання яких є неодмінною умовою набуття членства в Європейському Союзі (так звані «Копенгагенські критерії»). Стосовно України Європейський Союз сформулював таку стратегічну ціль як «сприяти виникненню в Україні стабільної, відкритої і плюралістичної демократії, керованої верховенством права...»^[332].

Усе це не може не враховуватись при здійсненні в Україні правотлумачної діяльності. Навіть сама підтримка Вищою кваліфікаційною комісією судів України розробки новітнього вчення про тлумачення нормативно-правових актів обумовлена широкими контактами України з інституціями Ради Європи і Європейського Союзу.

6. До ст. 252 КЗпП неодноразово вносились зміни, але при цьому був збережений її основний зміст, відповідно до якого звільнення працівника, який одночасно є членом виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації чи його керівником або профспілковим представником (там, де не утворюється виборний орган), допускається за наявності попередньої згоди, зокрема вищого органу цієї професійної спілки (об’єднання професійних спілок). За часів соціалізму профспілки будувались за принципом так званого демократичного централізму, який насправді реалізовувався як принцип бюрократичного централізму. Тому було добре зрозуміло, який же профспілковий орган позначався як вищий. Коли централізму в організації профспілок не стало, один із судів не визнав вищим щодо професійної спілки, яка діяла на підприємстві, орган профспілкового об’єднання, до якого ця професійна спілка входила, оскільки профспілка увійшла до профспілкового об’єднання добровільно. Апеляційний суд це рішення залишив у силі. Судові інстанції припустилися помилки, бо в умовах демократії та відповідно до ст. 8 Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» всі об’єднання профспілок є добровільними. А тому історичне тлумачення ст. 252 КЗпП давало підстави вищим органом визнати виборний орган об’єднання профспілок, до якого увійшла профспілка підприємства, установи, організації, незалежно від обсягу повноважень, які надаються органам об’єднання профспілок щодо професійних спілок, які увійшли до цього об’єднання.

7. Історичний чинник може обумовити не тільки тлумачення змісту положень актів законодавства, а і сам вибір правових засобів регулювання суспільних відносин. Коли з початку 90-х років минулого століття внаслідок утрати державою (відповідними державними діячами) здатності управляти соціально-економічними процесами стала наростати гіперінфляція, законодавчих засобів захисту майнових інтересів кредиторів не було. Не було закріплене нормативно навіть будь-яке найбільш загальне положення, яке б було правовою підставою захисту прав кредиторів. І ось 28 червня 1996 р. приймається Конституція України, яка визнає Україну правовою державою (ст. 1), а в ієрархії юридичних регуляторів суспільних відносин на перше місце ставить принцип верховенства права (частина перша ст. 8).

У названому принципі і знайшов своє правове підґрунтя лист за підписом заступника Голови Верховного Суду України і заступника Міністра статистики України від 3 квітня 1997 р.^[333], що був надісланий до Верховного суду Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських судів. Цей лист містив рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових спорів. Рекомендаціями пропонувалось перераховувати суми заборгованості за грошовими зобов’язаннями з урахуванням індексу інфляції (нагадаємо, що зміни до ст. 214 ЦК Української РСР 1963 р., якими була передбачена індексація заборгованості за грошовими зобов’язаннями, були внесені значно пізніше — Законом від 8 жовтня 1999 р.). У такий спосіб Верховний Суд і Міністерство статистики врахували зміну соціально-економічної ситуації і без опори на конкретні правові норми, але з опорою на принцип верховенства права спрямували судову практику в русло, що надає правовому регулюванню відповідних відносин та практиці вирішення спорів, що випливають із таких відносин, ознак справедливості та розумності.