Використання системного тлумачення для виявлення правових норм, що не мають предмета правового регулювання

За допомогою системного тлумачення виявляються такі нормативні положення, які не підлягають застосуванню внаслідок відсутності предмета правового регулювання.

1. Встановлення в актах законодавства положень, що не мають предмета правового регулювання, — це явище, що зустрічається досить рідко. І все ж таки воно зустрічається. Так, відповідно до частини другої ст 39¹ КЗпП «трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строю). Із тексту цього законодавчого положення випливає, що йдеться в ньому про строкові трудові договори. Частина друга ст. 23 КЗпП («строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами») виключає укладення строкових трудових договорів у випадках, що не передбачені цією частиною. За відсутності строкових трудових договорів, які не передбачені частиною другою ст. 23 КЗпП, частина друга ст. 39¹ КЗпП не має будь-якого предмета правового регулювання. Він може з'явитись, якщо до частини другої ст. 23 КЗпП будуть внесені зміни, в результаті яких буде допускатись укладення строкових трудових договорів у випадках, не передбачених цією частиною.

Колізії між правовими нормами, встановленими кодифікованими законодавчими актами, і правовими нормами, передбаченими іншими законами

Усупереч численним твердженням у науковій літературі (вітчизняній і російській) кодифікований законодавчий акт не має переваги при правозастосуванні перед іншими законами. Це стосується і випадків, коли кодифікований законодавчий акт позначається як основний акт відповідної галузі законодавства. Закріплена в кодифікованому законодавчому акті вимога відповідності цьому акту інших законів поширюється тільки на закони, прийняті раніше або того ж дня, що і кодифікований законодавчий акт, який містить зазначення на вказану відповідність.

1. Проблема переважного застосування кодексів перед іншими законодавчими актами у науковій літературі була поставлена давно. Так, ще в 1980 р. висловлювалась думка про те, що кодекси — це правові акти, що встановлюють принципи галузі права, яким повинні відповідати правові норми, що встановлюються іншими законами. Тому поточні закони займають у законодавчій ієрархії нижче місце, ніж кодекси. А для позначення підпорядкованості поточних законів кодексам видумали термін «внутрішня субординація»^[292]. Ця думка уже тоді знайшла підтримку в науковій літературі^[293]. Цього часу В. А. Бєлов пише, що Цивільний кодекс РФ як кодифікований законодавчий акт, що вміщує у собі загальні положення і принципи, підпорядковує собі все правове регулювання цивільних відносин в цілому^[294]. М. О. Заніна також визнає принцип пріоритету кодексів при правозастосуванні перед не кодифікованими законодавчими актами^[295]. У сучасній українській літературі на підтримку ідеї про пріоритет кодексів перед іншими законодавчими актами висловлювались І. М. Овчаренко^[296], О. Я. Рогач^[297], Л. О. Бондар^[298]. Ідея про перевагу кодифікованих законодавчих актів знайшла відображення в законах про нормативно-правові акти Республіки Білорусь (ст. 10) і Республіки Казахстан (ст. 4).

У судовій практиці і науці висловлена і обґрунтовується і протилежна думка. Конституційний Суд Російської Федерації в одній із своїх ухвал зазначив, що жоден федеральний закон не може мати відносно іншого федерального закону більшу юридичну силу^[299]. В українській науці думка про неприпустимість надання будь-якому закону переваги перед іншими законами підтримується А. І. Семчиком і П. Ф. Кулиничем^[300], Г. І. Дуткою^[301], А. П. Зайцем^[302], А. М. Мірошниченком^[303].

У судовій практиці авторам не вдалось знайти випадків, коли б суд надав переваги певній правовій нормі тільки тому, що вона встановлена кодифікованим законодавчим актом. Але в науці здійснюються наполегливі спроби поставити певний кодекс вище інших законодавчих актів. Така думка висловлювалась як узагалі, так і конкретно стосовно Цивільного кодексу. Слід зауважити, що така думка ніколи не конкретизувалась. І це не випадково. Бо спроба конкретизації думки про перевагу кодифікованих законодавчих актів неминуче передбачає, по-перше, пошук логічних основ такої переваги, а їх немає. Законодавець міг би встановити правило про таку перевагу. Але ж таке правило проблему не вирішує: стосовно раніше прийнятих законодавчих актів воно нічого не додавало б до правила «lex posterior derogate priori», а стосовно пізніше прийнятих законів це було б неприйнятним, бо було б черговою спробою обмежити законодавчі повноваження Верховної Ради. По-друге, правилу про перевагу кодифікованого законодавчого акту необхідно буде знайти місце серед правил «lex superior derogat inderiori», «lex spesialis derogat generali» і «lex posterior derogat priori». Правило про перевагу кодифікованого законодавчого акта не може бути поставлене попереду будь-якого із наведених трьох правил. Отже, воно буде займати останнє місце і буде використовуватись без будь-якої логічної підстави у випадках, коли одного дня будуть прийняті два чи декілька законодавчих актів, і ці акти встановлюватимуть конкуруючі правові норми, сфери дії яких співпадають. Це — не вірогідно. Проте, якщо вони виникнуть, то не виключається надання переваги правовим нормам, встановленим кодифікованим законодавчим актом.