Засади добросовісності, справедливості та розумності

Засади добросовісності, справедливості та розумності слід визнати такими, що входять до змісту принципу верховенства права, оскільки вони виражають природу людини, яку Бог створив розумною і наділив моральними почуттями. Проте це — лише засади, частка нормативного регулятора в яких має виявлятись з урахуванням соціального контексту.

1. Включення засад добросовісності, справедливості та розумності до змісту принципу верховенства права і надання їм юридичної сили цього принципу обумовлене тим, що ці засади покликані створити для людини соціальне середовище, що відповідає природі людини, яку Бог створив розумною і наділив моральними почуттями. С. В. Шевчук визнає, що вимоги, які об’єднуються засадою справедливості, є складовою принципу верховенства права^[553]. Він наводить також окрему думку судді Конституційного Суду України О. М. Мироненка, в якій зазначається, що принцип верховенства права значною мірою збігається із справедливими вимогами моралі^[554]. Тому засади добросовісності, справедливості та розумності повинні враховуватись у процесі правотворчості, при тлумаченні нормативно-правових актів і при прийнятті судових рішень. Їх вища юридична сила виключає прийняття актів законодавства, їх тлумачення, прийняття судових рішень, які були б насильством над природою людини унаслідок їх невідповідності засадам добросовісності, справедливості, розумності.

2. Включення засад справедливості, добросовісності та розумності до числа загальних засад цивільного законодавства (ст. 3 ЦК) без посилання на принцип верховенства права створює враження, що ці засади мають таку ж юридичну силу, як і інші загальні засади цивільного законодавства. Насправді, це не так, бо включення засад добросовісності, справедливості та розумності до числа загальних засад цивільного законодавства не виключає названі засади із змісту принципу верховенства права. Отже, засади добросовісності, справедливості та розумності підлягають застосуванню не в порядку аналогії права, як це встановлено ч. 2 ст. 8 ЦК стосовно загальних засад цивільного законодавства, а в тому порядку, в якому застосовується принцип верховенства права та засади, що входять до його змісту.

У той же час засади добросовісності, справедливості та розумності формально є недостатньо визначеними. Відповідні поняття є оціночними, а в природі людини є така якість як егоцентризм. Це не тільки впливає на оцінку людьми власного становища у системі суспільних відносин з точки зору добросовісності, справедливості та розумності, а й обумовлює вплив власного життєвого досвіду індивіда на оцінку дій інших людей у відносинах, у яких цей індивід участі не бере. Більш конкретно це означає, що власний життєвий досвід судді впливає на оцінку відносин, що є предметом судового розгляду. Тому стосовно засад добросовісності, справедливості та розумності особливо важливо враховувати, що вони вмішують у собі не тільки правові норми, а й декларації конституцієдавця про його наміри. Розрізняльна здатність системи правового регулювання і системи правозастосування не є абсолютною. У тій мірі, в якій ці системи на цей час з урахуванням соціального контексту не можуть провести чітку межу між декларацією і нормативним регулятором у змісті засад добросовісності, справедливості та розумності, ці засади не повинні застосовуватись судами усупереч конкретним правовим нормам. І тільки у випадках, коли суд однозначно фіксує грубе і очевидне порушення цих засад конкретними нормами, що підлягають застосуванню до правовідносин, що розглядаються судом, суд зобов’язаний застосовувати зазначені засади разом або окремі із них усупереч відповідним правовим нормам, що встановлені Конституцією, законом чи іншим актом законодавства.

3. Особливо істотне практичне значення має застосування засади справедливості, до змісту якого входить вимога пропорційності.

Європейський Суд з прав людини багато разів звертав увагу на те, що втручання у здійсненні прав людини має ознаку необхідного тільки тоді, коли воно є співрозмірним правомірній цілі, яка переслідується при цьому державою^[555]. Співрозмірність у цьому розумінні може бути інтерпретована як пропорційність. Стосовно захисту права власності відповідно до ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Європейський Суд також висловлював думку про розумну співрозмірність між засобами, що використовуються, і поставленою метою^[556]. Проте переважно Європейський Суд стосовно таких випадків використовує термін «справедлива рівновага» (між вимогами загальних інтересів суспільства і необхідністю охорони прав людини на майно)^[557].

Пошук співрозмірності, пропорційності Європейський Суд з прав людини веде і при застосуванні ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка допускає обмеження свободи вираження поглядів, якщо вони є необхідними в демократичному суспільстві і переслідують цілі, передбачені цією статтею. Європейський Суд диференціює межі припустимої критики в засобах масової інформації. Для приватних осіб вони є одними, а для публічних — іншими. «Що стосується меж припустимої критики, вони є більш широкими стосовно політиків як таких, ніж стосовно приватної особи»^[558]. «Межі припустимої критики є більш широкими стосовно Уряду, ніж простої особи, чи навіть політика»^[559]. Це також є проявом пошуку пропорційності, справедливості при вирішенні нормативних колізій.

Конституційний Суд ФРН за заявою принцеси Кароліни фон Ганновер на захист приватного життя визнав, що вона є публічною особою (вона є дочкою принца Монако Реньє III), а тому має толерантно ставитись до опублікування своїх фотографій, зроблених у публічних місцях. Проте Європейський Суд з прав людини визнав, що громадськість не має легітимного інтересу до того, як принцеса поводиться у приватному житті навіть у тому випадку, якщо вона з’являється в місцях, які не завжди можна назвати ізольованими. Цей приклад показує як складність, так і необхідність пошуку пропорційності в обмеженні права однієї особи в інтересах іншої особи, тобто у пошуку шляхів втілення засади справедливості у суспільні відносини.