У разі наявності колізії між визначенням поняття, у тому числі логічно несуворим, і конкретною правовою нормою перевагу слід надавати останній.

1. Це правило тлумачення нормативно-правових актів виходить із того, що визначення понять є формулюваннями високого рівня узагальнення, опрацювання яких є дуже складною інтелектуальною задачею. «Omnis definition periculosa est» (усі дефініції є сумнівними) — так говорили в архаїчному Римі. Тому один із провідних радянських науковців-фахівців у галузі цивільного права М. М. Агарков звертав увагу на те, що у цивільних кодексах деяких країн, наприклад, Німеччини є визначення понять зобов’язання, а в інших країнах такі визначення до цивільних кодексів не включені. Та й сам М. М. Агарков ставив перед собою завдання не дати досконале визначення цього поняття, а лише дещо просунутись у цьому напрямку^[290].

У ч. 1 ст. 182 ГК («за попереднім договором суб’єкт господарювання зобов’язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором») наводиться логічно нестроге визначення поняття попереднього договору. Відповідно до цього визначення суб’єкт господарювання впродовж певного строку зобов’язується «укласти основний договір». Оскільки договір є укладеним з моменту, що визначається відповідно до ч. 1 ст. 638 або ч. 2 ст. 640 ЦК, у зазначений строк має настати цей момент. Але згідно з ч. 4 ст. 182 ГК («зобов’язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні») у цей строк необхідно тільки, щоб одна із сторін надіслала іншій стороні проект договору. Це конкретне нормативне положення підлягає переважному застосуванню перед визначенням поняття попереднього договору у ч. 1 ст. 182 ГК.

2. Частина перша ст. 1 ЦК («цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників») може бути інтерпретована у такий спосіб, що вона дає визначення предмета регулювання цивільного законодавства. Таким є не всі цивільні відносини, до яких відповідно до ч. 1 ст. 1 ЦК належать особисті немайнові і майнові відносини, а тільки ті, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні і майновій самостійності їх учасників. Проте із конкретних положень Цивільного кодексі ми дізнаємося, що цей Кодекс регулює усі цивільні відносини, якими, однак, є не будь-які особисті немайнові і майнові відносини, а тільки ті, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні і майновій самостійності їх учасників. Тому, коли в ч. 3, 5 ст. 4, ч. 3 ст. 5, ст. 8 ЦК вживається термін «цивільні відносини», то його слід інтерпретувати не так, як це випливає із ч. 1 ст. 1 ЦК, а так, як це випливає із всього змісту Цивільного кодексу, тобто цивільними є не всі особисті немайнові і майнові відносини.

Крім того, формулювання ч. 1 ст. 1 ЦК «особисті немайнові та майнові відносини» підштовхує до пошуку такого явища як «особисті майнові відносини». Фахівці у галузі господарського права якраз і пропонують обмежити предмет цивільного права особистими немайновими і «особистими майновими» відносинами, вилучити із предмета цієї галузі відносини між юридичними особами, як того вимагає ч. 1 ст. 1 ЦК. Г. Л. Знаменський навіть замовив мовознавчу експертизу, результатом якої був висновок про те, що слово «особисті» у ч. 1 ст. 1 ЦК стосується не тільки слова «немайнові», а й слова «майнові» (відносини). Але ж зміст Цивільного кодексу свідчить про те, що цим Кодексом існування особистих майнових відносин не визнається, швидше за все, з точки зору законодавця, таких відносин не існує взагалі. Вийшло, як писав І. Ільф: вирішили не зробити жодної помилки. Сім разів тримали коректуру. І все ж на титульному аркуші замість слова «енциклопедія» надрукували «енциклопудія».