Роль застереження «якщо інше не встановлено законом» у перетворенні загальної правової норми, до якої додане таке застереження, із сумісної В несумісну із конкуруючими спеціальними правовими нормами

Застереження «якщо інше не встановлено законом», інші подібні застереження і спеціальні правові норми, які за юридичним значенням прирівнюються до вказаних застережень, додані до загальних правових норм, перетворюють такі правові норми із сумісних з відповідними спеціальними правовими нормами в несумісні. При цьому диспозиції правових норм, про які йдеться, можуть співвідноситись як рід і вид, а можуть бути видами, що об’єднуються одним родом. У таких випадках спеціальні правові норми виключають застосування загальних.

1. Загальна правова норма, що поширюється на всі випадки порушення цивільних правовідносин, що призвели до виникнення збитків на боці одного із учасників таких правовідносин, встановлюється ч. 2 ст. 22 ЦК і визначає склад збитків. Ч. 2 ст. 924 ЦК встановлює, що «перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини». Це — безумовно, спеціальна у відношенні до правової норми, встановленої ч. 2 ст. 22 ЦК, правова норма, бо поширюється тільки на зобов’язання перевезення вантажу, багажу, пошти і тільки на випадки їх втрати, нестачі, псування або пошкодження. Ці дві правові норми, що співпоставляються, не є несумісними, бо стягнення з перевізника збитків у розмірі фактичної шкоди відповідно до ч. 2 ст. 924 ЦК є цілком сумісним з відшкодуванням решти збитків, як вони визначаються в ч. 2 ст. 22 ЦК. Але ці дві правові норми робить несумісними правило ч. 3 ст. 22 ЦК («збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі»). За своїм юридичним змістом застереження «якщо договором або законом...» є ідентичним застереженню «якщо інше не встановлено законом». Це правило робить несумісними загальну правову норму, що встановлюється ч. 2 ст. 22 ЦК, і спеціальну правову норму, передбачену ч. 2 ст. 924 ЦК, і виключає застосування до відносин, що виникають у результаті втрати, нестачі, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти, загальної правової норми, встановленої ч. 2 ст. 22 ЦК.

Застереження «крім випадків, встановлених законом» і загальні посилання на закон

На відміну від застереження «крім випадків, встановлених законом» та аналогічних за змістом застережень, посилання «відповідно до закону», «порядок, встановлюється законом» мають на увазі будь-який закон, у тому числі загальний у відношенні до правової норми, у якій міститься таке посилання.

1. Ст. 237¹ КЗпП надає працівникам право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням їх законних прав. Частина друга цієї статті встановлює, що «порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством». Не слід думати, що тут мається на увазі якийсь спеціальний порядок, що має бути визначений законодавством, бо є загальні правила щодо порядку вирішення трудових спорів, якими визначається, зокрема і порядок вирішення спорів про відшкодування моральної шкоди. Не виключається застосування разом із ст. 237¹ КЗпП інших загальних правил щодо відшкодування моральної шкоди. З урахуванням ч. 1 ст. 9 ЦК, що допускає застосування положень цього Кодексу до трудових відносин, не врегульованих іншими актами законодавства, разом із ст. 237¹ КЗпП можуть застосовуватись правила ст. 1168 ЦК, що визначають коло осіб, які мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи (у даному випадку — працівника), передбачають відшкодування моральної шкоди одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Стосовно відповідальності особливо часто встановлюються бланкетні правові норми, що відсилають до загальних правил про відповідальність, які застосовуються, зокрема і у випадках порушення даного конкретного закону. Це не виключає і встановлення спеціальних правил про відповідальність за порушення даного закону. Так, відповідно до частини другої ст. 50 Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» працівники відповідного Фонду соціального страхування за порушення вимог нормативно-правових актів «несуть відповідальність згідно із законодавством України». З цього приводу ніяких спеціальних норм не встановлено, а цитоване законодавче положення слід тлумачити так, що воно відсилає до загальних положень про відповідальність, що застосовується і у випадках порушення вимог нормативно-правових актів, що регулюють відносини щодо соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. Бланкетні положення про відповідальність згідно із законами включені до законів «Про об’єкти підвищеної небезпеки» (ст. 17), «Про відходи» (ст. 42), «Про металобрухт» (ст. 16), «Про нафту і газ» (ст. 51). Цей перелік можна продовжувати майже до безкінечності.

Іноді такі бланкетні норми дещо конкретизуються, визначається, що саме конкретно може встановлюватись законом, законодавством чи договором. Так, відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону «Про житлово-комунальні послуги» споживач, який несвоєчасно оплатив житлово-комунальні послуги, зобов’язаний сплатити «пеню у встановлених законом чи договорах розмірах». Ці розміри можуть бути встановлені будь-якою правовою нормою — як загальною у відношенні до правової норми, що встановлена п. 10 ч. 3 ст. 20 названого Закону, так і спеціальною чи такою, сфера дії якої частково співпадає із сферою дії правової норми, що встановлена п. 10 ч. 3 ст. 20 зазначеного Закону. Інша справа, що розмір пені, який має бути встановлений відповідно до бланкетної норми, закріпленої у цьому законодавчому положенні, на цей час не передбачений будь-якими правовими нормами. Проте він може бути встановлений договором.

2. Іноді зустрічаються ускладнені бланкетні норми, із яких можна зробити висновки про те, що ж саме може бути встановлено і яким (загальним чи спеціальним) законом, але при цьому треба бути максимально уважним. Так ч. 3 ст. 198 ГК передбачається, що «відсотки за грошовими зобов’язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором». Випадки, про які тут йдеться, не можуть встановлюватись загальними правовими нормами (у відношенні до правової норми, що закріплена у ч. 3 ст. 198 ГК). Отже, ці випадки не можуть бути встановлені ч. 2 ст. 625 ЦК, що текстуально закріплює правову норму, яка є загальною у відношенні до правової норми, передбаченої ч. 3 ст. 198 ГК. Вони можуть бути встановлені тільки спеціальними (у відношенні до правової норми, що закріплена в ч. 3 ст. 198 ГК) правовими нормами або правовими нормами, сфери дії яких частково співпадають із сферою дії цієї правової норми. Спеціальними правовими нормами у відношенні до правової норми, що формулюється у ч. 1 ст. 198 ГК, є правові норми, що встановлені ч. 4 ст. 232 («відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк»), ч. 3 ст. 346 ГК («кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах»). Правова норма, що текстуально закріплена в ч. 4 ст. 232 ГК, не встановлює випадків, коли сплачуються відсотки за грошовими зобов’язаннями. Але такі випадки встановлюються правовою нормою, яка логічно закріплена в ч. 4 ст. 232 ГК і виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від наступного правового явища (строку, впродовж якого сплачуються відсотки) до попереднього (права на отримання відсотків та обов’язку їх сплачувати).

Що стосується розміру і порядку, що відповідно до ч. 3 ст.198 ЦК мають визначатись, зокрема законом, то вони можуть визначатись будь-яким законом, у тому числі і загальним (у даному випадку частиною другою ст. 625 ЦК).