Злочини проти життя особи (статті 115–120, 129 КК)



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Злочини проти життя особи (статті 115–120, 129 КК)



Умисне вбивство (ст. 115 КК). Стаття 115 КК передбачає відповідальність за умисне вбивство без кваліфікуючих ознак (ч. 1) та умисне вбивство з кваліфікуючими ознаками (ч. 2). Закон визначає вбивство як умисне протиправне заподіян­ня смерті іншій людині (ч. 1 ст. 115 КК). Самогубство чи замах на самогубство злочином не вважаються, тому такі дії не кваліфікуються ні за ст. 115, ні за будь-якою іншою статтею КК України. Натомість дії особи, яка позбавила потерпілого життя зі співчуття до нього або на його прохання чи за наявності його згоди, кваліфікують як умисне вбивство (зазвичай, за ч. 1 ст. 115 КК, якщо відсутні обтяжуючі відповідальність підстави), оскільки в нашій державі медичним працівникам і громадянам заборонено здійснювати еутаназію – умисне прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань.

За суб’єктивною стороною розрізняють убивства умисні (статті 115–118 КК) і вбивство через необережність (ст. 119 КК). Своєю чергою, умисні вбивства поділяються за ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) на три види: просте вбивство, тобто вчинене без обтяжуючих або пом’якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115 КК); кваліфіковане вбивство, тобто вчинене за обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 115 КК), і привілейоване вбивство, тобто вчинене за пом’якшуючих обставин (статті 116–118 КК).

Безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують охорону життя особи. Життя людини, відповідно до ст. 3 Конституції України, є найвищою соціальною цінністю, а в ст. 27 Основного Закону наголошується, що кожна людина має невід’ємне право на життя й ніхто не може свавільно позбавити людину життя.

Моментом початку життя вважається початок фізіологічних пологів. Кінцевим моментом життя визнається настання біологічної смерті, коли внаслідок повної зупинки серця та припинення постачання клітинам кисню відбувається незворотний процес розпаду клітин центральної нервової системи і смерть мозку. Від біологічної смерті треба відрізняти клінічну смерть, пов’язану із зупинкою серця, після якої життє­здатність людського організму зберігається в середньому ще про­тягом 5–6 (за деякими даними – 6–8) хвилин і її можна, за певних обставин, надаючи медичну допомогу повернути до життя. За цих умов ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником (за наявності підстав) утворює склад злочину, передбачений ст. 139 КК.

Посягання на життя людини вже від початку пологів і до настання біологічної смерті має кваліфікуватися як убивство (замах на вбивство). Знищення плода до початку фізіологічних пологів за певних умов (зокрема, залежно від наявності чи відсутності на це згоди жінки або умислу чи необережності в діях винного) може кваліфікуватися по-різному, наприклад: як тяжке тілесне ушкодження за ознакою спричинення переривання вагітності (ст. 121 КК) або як незаконне проведення аборту (ст. 134 КК). Заподіяння смерті під час пологів кваліфікується як вбивство і тоді, коли пологи були викликані штучно і плід був життєздатним (зокрема, життєздатним визнається плід після 6 місяців вагітності)(1).

Умисні дії, що могли заподіяти смерть, вчинені щодо померлого (трупа) кваліфікуються як замах на умисне вбивство (наприклад, дії найманого вбивці, який здійснив постріл з гвинтівки з оптичним прицілом у померлу особу та який при цьому був переконаний, що стріляв в живу людину, слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 і п.п. 6, 11 ч. 2 ст. 115 КК).

З об’єктивної сторони цей злочин включає якнайменш три обов’язкові ознаки:

1) діяння – посягання на життя іншої особи, спрямоване на порушення функцій чи анатомічної цілісності життєво важливих органів іншої людини. Суспільно небезпечне діяння при вбивстві може виявлятись у дії (наприклад, удар ножем, постріл із пістолета, скидання з висоти, давання отрути тощо) або бездіяльності (наприклад, батьки, щоб позбавити немовля життя, тривалий час не годують його; медичний працівник із тією ж метою не виконує свої професійні обов’язки стосовно хворого тощо);

2) наслідки, що виявляються в біологічній (фізіологічній, незворотній) смерті потерпілого. Особа вважається померлою з моменту, коли встановлена смерть її мозку. Діагностичні критерії смерті мозку та процедура констатації моменту смерті людини визначені в Інструкції щодо констатації смерті людини на підставі смерті мозку (затверджена наказом МОЗ України від 25 вересня 2000 р. № 226). Зокрема, в цьому документі зазначено, що: по-перше, смерть мозку – це повне та незворотне припинення всіх його функцій, які реєструються при серці, що працює, та примусовій вентиляції легенів; по-друге, смерть мозку прирівнюється до смерті людини; по-третє, рішучим для констатації смерті мозку є поєднання факту припинення функцій всього головного мозку з доказом незворотності цього припинення;

3) причиновий зв’язок між указаним діянням і наслідками. Такий зв’язок має бути необхідним, тобто біологічна смерть потерпілого є закономірним результатом діяння винної особи, а не третіх осіб або яких-небудь зовнішніх сил.

Злочин вважається закінченим з моменту настання біологічної смерті потерпілого.

Суб’єктом цього злочину є фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку (статті 115–117 КК) або 16-річного віку (статті 118 і 119 КК).

Із суб’єктивної сторони умисне вбивство характеризується виною у формі умислу (прямого чи непрямого). Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Злочин, передбачений ст. 119 КК, вчиняється тільки через необережність.

Мотив і мета злочину підлягають з’ясуванню, оскільки в деяких випадках вони є кваліфікуючими ознаками цього злочину. Згідно з п. 19 ППВСУ “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи” від 7 лютого 2003 р. № 2, у випадках, коли винна особа, вчинюючи умисне вбивство, керувалась не одним, а декількома мотивами, необхідно з’ясовувати, який із них був домінуючим, і кваліфікувати злочинні дії за тим пунктом ч. 2 ст. 115 КК, яким визначено відповідальність за вчинення вбивства з такого мотиву. Разом з тим в окремих випадках залежно від конкретних обставин справи можлива кваліфікація дій винної особи і за кількома пунктами ч. 2 ст. 115 КК, якщо буде встановлено, що передбачені ними мотиви (мета) рівною мірою викликали у винного рішучість вчинити вбивство.

Не можна кваліфікувати умисне вбивство однієї особи одночасно за п.п. 6 і 7 ч. 2 ст. 115 КК. Зазвичай умисне вбивство однієї особи не повинно також кваліфікуватися за п.п. 6, 8, 9 ч. 2 ст. 115 КК. Водночас, слід мати на увазі, що в окремих випадках (наприклад, при вчиненні вбивства на замовлення) така кваліфікація (а також додатково і за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК) можлива.

Звертаємо увагу на те, що якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув від моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має (п. 22 ППВСУ “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи” від 7 лютого 2003 р. № 2). З цього приводу наведемо такий приклад із слідчої та судової практики:

Так, на підставі вироку Кіровського міського суду Луганської області від 7 грудня 2005 р. Л. було засуджено за ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України з застосуванням ст. 69 КК України на 5 років позбавлення волі. Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 17 лютого 2006 р. вирок залишено без змін.

За вироком суду Л. визнано винним у тому, що він 24 лютого 2004 р. близько 8-ої години, перебуваючи у відповідній квартирі у м. Кіровську Луганської області, за обставин, встановлених судом і детально наведених у вироку, під час сварки, що виникла на ґрунті особистих неприязних стосунків, з метою умисного вбивства, завдав потерпілій П. три удари гострою частиною сокири у голову, спричинивши їй тяжкі тілесні ушкодження, але свій умисел до кінця не довів, з причин, що не залежали від його волі, оскільки остання перехопила сокиру і на її крики у двері квартири почали стукати сусіди, яким вона потім відчинила двері.

У касаційній скарзі захисник цього засудженого – адвокат В. просив дії його підзахисного перекваліфікувати зі ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України, оскільки суд визнав Л. обмежено осудним, але його стан в момент вчинення злочину безпідставно не враховано при кваліфікації дій. Вказував на те, що Л. не мав умислу на вбивство потерпілої П., наводячи відповідні доводи. Зазначав, що апеляційний суд формально розглянув справу, не спростувавши доводів апеляції. Порушував питання про призначення засудженому Л., у разі перекваліфікації його дій на ч. 1 ст. 121 КК України, покарання з застосуванням ст. 69 КК України.

Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, висновки суду про доведеність винності Л. в замаху на умисне вбивство потерпілої П. та кваліфікацію його дій за ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України відповідають фактичним обставинам справи, які встановлені з урахуванням усіх як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів, що мали бути взяті до уваги при з'ясування дійсних обставин події та ґрунтуються на зібраних у справі доказах і, зокрема, показаннях самого засудженого Л. про те, що саме він завдавав потерпілій П. удари сокирою у голову; показаннях потерпілої П.; показаннях ряду вказаних у вироку свідків; даних експертиз, в тому числі й судово-медичної про характер і локалізацію заподіяних потерпілій тілесних ушкоджень; матеріалах огляду місця події; даних протоколів інших слідчих дій.

Вирішуючи питання про зміст і спрямованість умислу Л. щодо потерпілої П., суд виходив із сукупності всіх конкретних обставин справи. Сам характер його дій свідчить, що він, завдаючи потерпілій удари сокирою, тобто знаряддям, яке завідомо для нього служило засобом позбавлення життя, у голову, безперечно усвідомлював, що може позбавити її життя і бажав цього, тобто, як правильно вказано у вироку, діяв з прямим умислом на вбивство...

Відповідно до ст. 20 КК України, визнання судом особи обмежено осудною враховується лише при призначенні покарання і не звільняє її від кримінальної відповідальності. Тому, доводи захисника про те, що місцевий суд не врахував обмежену осудність Л. при кваліфікації його дій, позбавлені підстав...

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 18 січня 2007 р. було відмовлено у задоволенні касаційної скарги захисника засудженого Л. – адвоката В(2).

Умисне вбивство без обтяжуючих і пом’якшуючих обставин (просте вбивство) кваліфікують за ч. 1 ст. 115 КК у тих випадках, коли у вчиненому немає ознак вбивств, передбачених ч. 2 ст. 115, статтями 116–118 КК. За ч. 1 ст. 115 КК кваліфікуються вбивства, вчинені під час обопільної сварки чи бійки або з помсти, ревнощів, інших мотивів, викликаних особистими стосунками винного з потерпілим (п. 20 ППВСУ “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи” від 7 лютого 2003 р. № 2). Судова та слідча практика відносять до простого умисного вбивства також убивство зі співчуття до потерпілого або на його прохання чи за наявності його згоди.

Наведемо такий приклад із слідчої та судової практики щодо умисного вбивства, вчиненого в сварці:

Так, вироком Романівського районного суду Житомирської області від 30 січня 2007 р. Ш. було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Судом встановлено, що 26 серпня 2006 р. о 12 год. 20 хв. в приміщенні гаража, належного Т., Ш., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, на ґрунті особистих неприязних відносин, викликаних виниклою суперечкою із Т., вирішив умисно вбити останню. Реалізуючи свій злочинний намір, направлений на умисне протиправне заподіяння смерті Т., Ш. у ході суперечки, взявши металеву сковорідку – знаряддя злочину, підійшов до ліжка, де в цей час сиділа Т. і бажаючи цього, наніс останній зі значною силою не менше трьох ударів ребром сковорідки в життєво-важливий орган – голову.

Смерть Т. наступила від закритої черепно-мозкової травми, яка супроводжувалась вдавленим осколковим переломом кісток склепіння черепа з пошкодженням головного мозку. Дана травма має ознаки тяжких, по причині загрози для життя, знаходиться в прямому причинному зв’язку зі смертю, виникла від дії твердого тупого предмета з обмеженою плоскою контактуючою поверхнею...

Суд рахує, що навмисне вбивство було вчинене Ш. на ґрунті особистих неприязних відносин, викликаних виниклою суперечкою між ними. Суд вважає, що Ш., позбавляючи життя Т., діяв з прямим умислом, тобто він усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав настання суспільно небезпечних наслідків та бажав їх настання(3)

Зрозуміло, що способи простого умисного вбивства можуть бути різними і не повинні впливати на кваліфікацію діяння за ч. 1 ст. 115 КК. Однак встановлення способу вбивства має бути обов’язковим завданням, оскільки вчинення вбивства з особливою жорстокістю або способом, небезпечним для життя багатьох осіб, слід кваліфікувати, відповідно, за п.п. 4 або 5 ч. 2 ст. 115 КК. Наступний приклад із слідчої та судової практики демонструє, що хоча винний і вчинив умисне вбивство потерпілої особи на ґрунті особистих неприязних відносин з нею, однак такий злочин було вчинено за обтяжуючих обставин, оскільки він супроводжувався проявом особливої жорстокості. Через це дії винного були правильно кваліфіковані не за ч. 1 ст. 115, а за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК:

Так, Колегією суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України було розглянуто в судовому засіданні в м. Києві 22 березня 2007 р. кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого М. та в його інтересах адвоката Б. на вирок Апеляційного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2006 року щодо М. Цим вироком М. засуджено за п. 4 ч. 2 ст.115 КК України до позбавлення волі на строк 14 років.

Встановлено, що 26 квітня 2006 р. близько 21 год., М., перебуваючи за місцем свого проживання, після спільного вживання спиртних напоїв з Є., на ґрунті особистих неприязних відносин, під час сварки, вчинив побиття останнього і з метою умисного вбивства з особливою жорстокістю наніс йому численні удари лезом ножа в голову та різні частини тіла. Продовжував наносити удари, наздогнавши потерпілого на вулиці, коли той намагався втекти від нього. Від отриманих тілесних ушкоджень настала смерть потерпілого на місці вчинення злочину...

Згідно з висновками судово-медичних експертиз (а.с. 127-133, 215, 211) на трупі Є. було виявлено численні колото-різані поранення, в тому числі зяюча колото-різана рана по передній поверхні шиї. Смерть настала від геморрагічного шоку, який виник внаслідок профузної зовнішньої кровотечі з ушкоджених судин шиї. Тілесні ушкодження могли бути заподіяні ножем, що вилучений з будинку М. Під час заподіяння тілесних ушкоджень Є. відчував сильний мученицький біль...

Згідно з висновком комплексної станціонарної психолого-психіатрічної експертизи М. на момент вчинення злочину не виявляв ознак тимчасового хворобливого розладу душевної діяльності, а знаходився у стані простого алкогольного сп`яніння, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Як убачається з висновку експертизи, експертами досліджувалися матеріали справи, в тому числі і пояснення самого М. про обставини справи (а.с. 241-248)...

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Апеляційного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2006 р. щодо М. залишено без зміни, а касаційні скарги засудженого М. і в його інтересах адвоката Б. – без задоволення(4).

Умисне вбивство за обтяжуючих обставин (кваліфіковане вбивство) слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 115 КК, встановивши хоча б одну з ознак, передбачених у пунктах 1–13 ч. 2 ст. 115 КК. Якщо в діях винної особи таких ознак вбачається декілька, то всі вони мають отримувати самостійну правову оцінку за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 КК України.

Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115 КК) передбачає, що позбавлення їх життя охоплювалося єдиним умислом винного. Для такої кваліфікації не має значення, яким мотивом керувався винний і чи був він однаковим при позбавленні життя кожного з потерпі­лих. Якщо ці мотиви передбачені як кваліфікуючі ознаки, дії винного додат­ково кваліфікуються й за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 КК. Наяв­ність розриву в часі при реалізації єдиного умислу на вбивство двох або більше осіб значення для кваліфікації злочину за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК не має.

Позбавлення життя однієї особи і замах на вбивство іншої потребують кваліфікації за сукупністю злочинів – за ч. 1 або відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 та ч. 2 чи ч. 3 ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 КК. Якщо винний, бажаючи вбити декілька осіб, позбавив життя двох із них, а щодо інших умисел не довів до кінця з незалежних від його волі причин, то вчинене кваліфікується за п. 1 ч. 2 ст. 115 та ч. 2 чи ч. 3 ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 КК. Умисне вбивство двох або більше осіб з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи утворює склад геноциду і потребує кваліфікації за ч. 1 ст. 442 КК. У випадку умисного вбивства при вчиненні злочинів, в яких кваліфікуючою (особливо кваліфікуючою) ознакою є загибель людей (наприклад, ч. 3 ст. 110, ч. 3 ст. 161, ч. 2 ст. 194, ч. 3 ст. 258, ч. 2 ст. 294, ч. 2 ст. 347 КК тощо), дії винного слід кваліфікувати за ч. ч. 1 або 2 ст. 115 та за статтею КК, яка передбачає відповідальність за злочин, де кваліфікуючою ознакою є загибель людей.

Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК), кваліфікують, якщо винний умисно позбавляє життя особу, котрій не випов­ни­лося 14 років (ця кваліфікуюча ознака наявна тоді, коли винний достовірно знав, що потерпілий є малолітнім, або припускав це, або за обставинами справи повинен був і міг це усвідомлювати), або жінку, що завідомо для винного справді перебувала у стані вагітності.

Вбивство дитини, яку винний помилково вважав малолітньою, або вбивство жінки, яку винний помилково вважав вагітною, підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 і п. 2 ч. 2 ст. 115 та, залежно від обставин справи, за відповідною ч. 1 чи відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 КК.

Умисне вбивство заручника або викраденої людини (п. 3 ч. 2 ст. 115 КК) кваліфікують за умови, що потерпілий був: або заручником (тобто особою, яка була захоплена чи утримувалася з метою спонукати її родичів, державну чи іншу установи, підприємства чи організації, фізичну або службову особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення) і винна особа це усвідомлювала (при цьому відповідальність за умисне вбивство заручника має наставати незалежно від того, чи був винний причетним до вчинення злочину, передбаченого ст. 147 КК, однак мотив такого вбивства повинен мати зв’язок із цим злочином), або викраденою людиною (тобто особою, якою протиправно заволоділи через її вилучення з природного соціального середовища та перемістили з одного місця її постійного чи тимчасового перебування до іншого, що супроводжувалося фактичним обмеженням її свободи пересування) і винна особа це усвідомлювала (при цьому відповідальність за умисне вбивство викраденої особи має наставати незалежно від того, чи був винний причетним до вчинення злочину, передбаченого ст. 146 КК, однак мотив такого вбивства повинен мати зв’язок із цим злочином).

Дії особи, яка вчинила злочин, передбачений ст. 147 КК і умисно вбила заручника, мають кваліфікуватися за ч. 2 цієї статті за ознакою спричинення тяжких наслідків і за п. 3 ч. 2 ст. 115 КК, а дії особи, яка вчинила злочин, передбачений ст. 146 КК і умисно вбила заручника, мають кваліфікуватися за ч. 3 цієї статті за ознакою спричинення тяжких наслідків і за п. 3 ч. 2 ст. 115 КК.

Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК), наявне, якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (через заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, зокрема з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, що завдає нестерпного болю, тощо), психіч­них або моральних (зганьбленням честі, приниженням гідності, заподіянням тяжких душевних переживань, глумлінням тощо) страждань, а також якщо воно було поєднане з глумлінням над трупом або вчинялося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних або моральних страждань. Не можна кваліфікувати умисне вбивство за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК на тій підставі, що винна особа пізніше з метою приховати цей злочин знищи­ла чи розчленувала труп. Умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК), або матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК), або при перевищенні меж необхідної оборони чи в разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК), кваліфікується тільки за цими статтями КК, навіть якщо воно й мало ознаки особливої жорстокості.

Проте навряд чи можна погодитися з позицією тоді ще судової колегії Верховного Суду України, яка у справі Т., котрий заподіяв потерпілій особі сімнадцять (!) поранень ножем у життєво важливі органи, визнала його таким, що діяв з непрямим умислом на позбавлення життя і “байдуже ставився до наслідків”, а отже кваліфікувала його дії як умисне тяжке тілесне ушкодження(5).

Умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115 КК), передбачає, що винний, здійснюючи умисел на позбавлення життя певної особи, усвідомлював, що застосо­вує спосіб убивства, який є небезпечним для життя не тільки цієї особи, а й інших людей. При цьому небезпека для життя інших людей має бути реальною. Якщо при умисному вбивстві, вчиненому небезпечним для життя багатьох осіб способом, позбавлено життя й іншу особу (інших осіб), злочин кваліфікується за пунктами 1 і 5 ч. 2 ст. 115 КК, а якщо заподіяно шкоду її (їхньому) здоров’ю, – за п. 5 ч. 2 ст. 115 та відповідними статтями КК, які передбачають відповідальність за умисне заподіяння тілесних ушкоджень.

Умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК) здійснюється за умови, що винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв’язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов’язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди. При цьому не має значення, чи одержав винний ту вигоду, яку бажав одержати внаслідок убивства, а також коли виник корисливий мотив – до початку чи під час вчинення цього злочину. Як учинене з корисливих мотивів слід кваліфікувати й умисне вбивство з метою подальшого використання органів чи тканин людини в певних корисливих цілях (для трансплантації, незаконної торгівлі тощо). У разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу, вимагання, незаконного заволодіння транспортним засобом дії винного кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України та статтею, якою передбачено відповідальність за злочинне заволодіння майном (ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 312, ч. 3 ст. 313, ч. 3 ст. 289 КК). Якщо умисел на заволодіння майном виник у винного після вбивства, вчиненого з інших мотивів, кваліфікація його дій за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК виключається.

У слідчій і судовій практиці вчинення умисного вбивства з корисливих мотивів є вельми поширеним, при чому способи й форми реалізації злочинних дій можуть бути різноманітними:

Так, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України розглянула в судовому засіданні в м. Києві 1 червня 2006 р. кримінальну справу за касаційними скаргами засуджених А. і В. на вирок апеляційного суду Донецької області від 21 жовтня 2005 року. Цим вироком А. засуджено за п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ст. 304 КК України, з урахуванням положень ст. 70 КК України, до позбавлення волі на строк 14 років і 6 місяців, а В. – за п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України, з урахуванням положень ст. 70 КК України, до позбавлення волі на строк 13 років і 6 місяців.

Як визнав установленим суд, А. шляхом умовлянь і психологічного впливу на початку вересня 2004 р. схилила свою неповнолітню доньку В., 1988 р.н., до вчинення умисного вбивства будь-якої особи, що здає своє житло в найм, з метою заволодіння чужим майном.

Розробивши детально спільний план вчинення злочину та розподіливши ролі, вони за попередньою змовою 5 вересня 2004 р., підготувавши знаряддя злочину – балончик зі слізогінним газом та кусок цеглини, шляхом обману, під надуманим приводом проникли в приміщення квартири гр-ки Я. Реалізуючи спільний злочинний умисел та діючи узгоджено з метою заволодіння чужим майном, напали на потерпілу Я., застосували до неї небезпечне для життя і здоров’я насильство, і шляхом почергового завдання потерпілій численних ударів куском цегли по голові та стискання шиї Я. руками умисно, з корисливих мотивів, позбавили її життя таким способом та заволоділи майном потерпілої загальною вартістю 1391,4 грн., яким в подальшому спільно розпорядилися на свій розсуд ...

Вирок апеляційного суду Донецької області від 21 жовтня 2005 р. щодо А. і В. було залишено без зміни, а касаційні скарги засуджених – без задоволення(6).

Умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК) визнача­ють лише у випадку, коли винний позбавляє іншу особу життя вна­слідок явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття та нормами моралі, а також без будь-якої причини з використанням малозначного приводу. Якщо крім убивства з хуліганських мотивів винний учинив ще й інші хуліганські дії, що су­проводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, вчинене кваліфікується за п. 7 ч. 2 ст. 115 і за відповідною частиною ст. 296 КК. Не можна кваліфікувати як учинене з хуліганських мотивів умисне вбивство під час сварки чи бійки, що її розпочав потерпілий, а також із ревнощів, помсти чи з інших мотивів, які виникли на ґрунті особи­стих стосунків, навіть якщо при цьому було порушено громадський порядок.

У слідчій і судовій практиці наявні різноманітні варіанти опису хуліганських мотивів, зокрема:

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Кіровоградської області, розглянувши 5 листопада 2008 р. у відкритому судовому засіданні кримінальну справу про обвинувачення Д. за п.п. 4, 7 ч. 2 ст. 115 КК, встановила, що підсудний Д. скоїв вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене з особливою жорстокістю, з хуліганських мотивів...

У вироку суду знаходимо такий варіант позначення встановлених хуліганських мотивів: “...Після цього Д. безпричинно, маючи умисел на навмисне вбивство, а саме спалити невстановленого чоловіка, що назвався ім’ям Н., діючи навмисно та усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, вилив на тулуб вищевказаної особи бензин з флакону для заправки запальничок “Zippo” об'ємом 180 мл., який він зберігав при собі. Після чого Д., діючи навмисно, з хуліганських мотивів, грубо порушуючи громадський порядок, виражаючи явну неповагу до суспільства, нехтуючи загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, з особою зухвалістю, та з особливою жорстокістю, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, та протиправні наслідки до яких його дії можуть призвести, а також, бажаючи настання протиправних наслідків у вигляді смерті невстановленого чоловіка, що назвався ім’ям Н., усвідомлюючи, що останній являється живим та внаслідок його дій останній зазнає особливих страждань, кинув у бік невстановленого чоловіка, що назвався ім’ям Н., недопалок тліючої цигарки, від дії якого загорівся одяг на потерпілому, внаслідок чого згідно висновку судово-медичної експертизи № 378 від 14 травня 2008 р. ним були отримані тілесні ушкодження у вигляді опіків верхніх та нижніх кінцівок, спини, живота, які несуть ознаки тяжких тілесних ушкоджень, та які спричинили опіковий шок, від якого потерпілий, не приходячи до тями, помер на місці пригоди”(7)...

Однак, як видається, не сприяє встановленню істини у справі тлумачення умисного вбивства з хуліганських мотивів як такого, що вчинено “без будь-якої причини”. Безпричинне, а отже, “безмотивне” вбивство є нонсенсом. Виходить, що коли слідчий або суд намагалися, але не встановили причини вчиненого вбивства, то його скоєно без причини, тобто з хуліганських мотивів. Під цю мірку можна підвести будь-яке умисне вбивство, причини якого встановити важко і, здається, неможливо(8). Таке неординарне розуміння хуліганських мотивів обумовлюється їх складністю, комплексністю, оскільки вони можуть містити в собі як власно хуліганські спонуки, так й інші, найчастіше всього, особисті мотиви(9). Таким чином, щоб визнати умисне вбивство вчиненим з хуліганських мотивів, все ж таки необхідно точно встановити, що особа вчинила це вбивство саме з таких мотивів.

Умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК) передбачає, що злочин вчинено з метою не допустити чи перепинити правомірну діяльність потерпілого у зв’язку з виконанням ним зазначеного обов’язку, змінити характер останньої, а так само з мотивів помсти за неї незалежно від часу, що минув з моменту виконання потерпілим своїх обов’язків до вбивства. Виконання службового обов’язку – це діяльність особи, яка входить до кола її повноважень, а громадського обов’язку – здійснення спеціально покладених на особу громадських повноважень чи вчинення інших дій в інтересах суспільства або окремих громадян (наприклад, перепинення правопорушення, повідомлення органів влади про злочин або про готування до нього). Близькі родичі в розумінні п. 8 ч. 2 ст. 115 КК – це батьки, один із подружжя, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки (п. 11 ст. 32 КПК України).

Хуліганство й наступне вбивство особи, яка перепиняла ці дії, належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 296 і п. 8 ч. 2 ст. 115 КК. Умисне вбивство або замах на вбивство державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів, захисника чи представника особи або їх близьких родичів, начальника військової служби чи іншої особи, яка виконує обов’язки з військової служби, представника іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист, за наявності відповідних підстав належить кваліфікувати тільки за статтями 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 КК. Разом з тим, коли умисне вбивство зазначених осіб чи замах на нього вчинені за інших обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115 КК, дії винної особи додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами цієї статті.

Умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9 ч. 2 ст. 115 КК) кваліфікується за цією нормою, незалежно від того, чи був винний причетним до злочину, який приховується. Якщо він вчинив умисне вбивство з метою приховати раніше вчинений ним злочин, його дії кваліфікуються за тією статтею КК України, якою передбачено відповідальність за приховуваний злочин, та за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК. Дії винного, який вчинив умисне вбивство з метою приховати злочин іншої особи, додатково кваліфікувати ще й за ст. 396 КК не потрібно. Якщо вбивство з метою приховання злочину, вчиненого іншою особою, було заздалегідь обіцяне, відповідальність настає за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК і за пособництво в тому злочині, який приховувався. Дії винного кваліфікуються як умисне вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину незалежно від того, був цей злочин вчинений чи ні.

Умисне вбивство, поєднане зі зґвалтуванням потерпілої особи або насильницьким задоволенням із нею статевої пристрасті неприродним способом (п. 10 ч. 2 ст. 115 КК), наявне в процесі вчинення зазначених злочинів чи одразу ж після них. При цьому злочинні дії кваліфікуються і за ч. 4 ст. 152 або ч. 3 ст. 153 КК чи ще й за відповідною частиною ст. 15 КК. Умисне вбивство з метою задовольнити стате­ву пристрасть із трупом також тягне відповідальність за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК. У випадках, коли особу було умисно вбито через певний час після її зґвалтування чи насильницького задоволення з нею статевої пристрасті неприродним способом з метою їх приховання, дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. 152 або ст. 153 та п. 9 ч. 2 ст. 115 КК.

Умисне вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК), – це умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконав­цем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов’язується позбавити потерпілого життя, а замовник – вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріаль­ного характеру або ж не вчиняти їх.

Якщо замовлення умисного вбивства мало форму угоди, відпо­відальність за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК настає незалежно від того, коли були учинені обіцяні виконавцеві дії – до чи після вбивства, виконав чи не виконав замовник свою обіцянку, збирався він це робити чи ні.

До дій матеріального характеру, зокрема, належать сплата виконавцеві винагороди за вчинення вбивства, передача або збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов’язань тощо. Під діями нематеріального характеру розуміють будь-які дії, вчинення чи невчинен­ня яких безпосередньо не пов’язане з матеріальними інтересами виконав­ця вбивства. У випадках, коли умисне вбивство на замовлення вчиня­ється для одержання від замовника грошей, матеріальних цінностей або інших вигод матеріального характеру (тобто з корисливих мотивів), дії виконавця кваліфікуються за пунктами 6 і 11 ч. 2 ст. 115 КК.

Замовник умисного вбивства залежно від конкретних обставин справи повинен визнаватись або підбурювачем, або організатором злочину (якщо тільки він не є його співвиконавцем). Його дії належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 27, п. 11 ч. 2 ст. 115 КК, а за на­явності до того підстав – і за іншими пунктами цієї статті (наприклад, за п. 6 – якщо виконавець позбавив особу життя з метою одержан­ня вигод матеріального характеру, за п. 12 – коли вбивство було замов­лено групі осіб). Дії замовника умисного вбивства, котрий одночасно був і співвиконавцем цього злочину, кваліфікуються за пунктами 11 і 12 ч. 2 ст. 115 КК як умисне вбивство, вчинене на замовлення за попередньою змовою групою осіб, а за наявності до того підстав – і за іншими пунктами цієї статті.

Якщо замовник, який не є співвиконавцем убивства, керувався корисливими, а виконавець – іншими мотивами, дії замовника кваліфіку­ються за відповідною частиною ст. 27, пунктами 6 і 11 ч. 2 ст. 115 КК. Відповідальність за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК настає лише у випадках, коли замовляється власне умисне вбивство особи, а не якийсь інший насильницький злочин стосовно неї. Якщо замовник доручив заподіяти потерпілому тілесні ушкодження, а виконавець умисно вбив його, замовник несе відповідальність за співучасть у тому злочині, котрий він організував або до вчинення котрого схилив виконавця, а останній – за той злочин, який він фактично вчинив.

Якщо виконавець погодився позбавити потерпілого життя, але з причин, що не залежали від його волі, умисел на вбивство до кінця не довів, дії замовника залежно від конкретних обставин справи кваліфікуються як співучасть у готуванні до умисного вбивства на замовлення чи в замаху на вчинення цього злочину.

Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115 КК), передбачає, що в позбавленні потерпілого життя брали участь декілька осіб (дві та більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його виконання.

За цей злочин несуть відповідальність і ті особи, котрі хоча й не вчиняли дій, що безпосередньо спричинили смерть потерпілого, але будучи об’єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, вико<



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.248.200 (0.021 с.)