Елементи складу злочину та їх загальна характеристика

Склад злочину, як це згадувалось, є сукупністю об'єктивних та суб'єктивних ознак, об'єднаних у чотири групи, кожна з яких має свій юридичний зміст. Це є система, що має свою внутрішню структуру (елементи, їх співвідношення та взаємозв'язок) і як системне утворення вона повинна досліджуватись методами системного аналізу.

Теорія кримінального права називає ці групи елементами складу злочину:

- об'єкт злочину;

- об'єктивна сторона злочину;

- суб'єкт злочину;

- суб'єктивна сторона злочину.

Об'єкт злочину - те, на що посягає злочин. Об'єкт злочину визначає суспільну небезпечність злочину, адже саме йому в процесі вчинення злочину завдається шкода, або він ставиться під загрозу заподіяння такої шкоди.

Об'єктом злочину визнаються суспільні відносини, блага та інтереси. Це може бути національна безпека, життя, здоров'я, воля та гідність людини, власність, довкілля, громадська безпека та ін. Предмет злочину - явища матеріального світу, через які (шляхом впливу на які) вчиняється посягання на об'єкт злочину. Ними можуть виступати тілесна сутність людини, матеріальні цінності (майно, гроші) та ін.

Об'єктивна сторона злочину — форма поведінки особи за допомогою якої здійснюється посягання на об'єкт злочину. Згідно з описанням цієї поведінки кримінальним законом вона може бути дією або бездіяльністю. До обов'язкових ознак об'єктивної сторони злочину належить діяння (дія або бездіяльність). Факультативними ознаками об'єктивної сторони складу злочину є шкідливий наслідок, викликаний вчиненим діянням, причинний зв'язок між діянням та наслідком, час, місце, спосіб, обстановка вчинення злочину.

Суб'єкт злочину - фізична, осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого згідно із КК України, настає кримінальна відповідальність. Загальний вік кримінальної відповідальності, визначений КК України - 16 років. За деякі, особливо небезпечні злочини передбачена кримінальна відповідальність після досягнення 14-річного віку. За деякі злочини кримінальна відповідальність настає після досягнення більшого віку. Злочин може бути вчинений тільки фізичною особою - людиною. Не можуть виступати як суб'єкт злочину тварини та юридичні особи. Однак і не кожна людина може бути суб'єктом, а лише осудна - тобто така, яка усвідомлює характер власної поведінки та здатна керувати нею.

Таким чином, ознаками суб'єкта злочину є фізична особа, вік кримінальної відповідальності та осудність.

Суб'єктивна сторона складу злочину - це характеристика внутрішньої сторони злочину, ставлення особи до діяння (дії або бездіяльності), яку вона вчинила, та шкідливих наслідків своєї поведінки. Обов'язковою ознакою цього елементу складу злочину є вина, яка може виступати у формі умислу або необережності. Факультативними ознаками суб'єктивної сторони складу злочину виступають мотив, мета та емоційний стан винного.

За юридичною сутністю відповідно до конструкції складу злочину ознаки складу поділяються на дві групи:

- основні (обов'язкові);

- факультативні (необов'язкові).

Обов'язкові ознаки визначають наявність чи відсутність самого складу злочину. У разі відсутності хоча б однієї з основних ознак відсутнім визнається склад злочину в цілому. При цьому слід розуміти, що потрібна 100% наявність всіх без будь-якого винятку основних ознак злочину. Відсутність хоча 0,001% характеристики якоїсь з основних ознак свідчить про відсутність складу злочину в цілому.

Необов'язкові ознаки визначають другорядні характеристики об'єктивної та суб'єктивної сторін вчиненого злочину та особи винного. Вони можуть впливати на вид та розмір покарання, але жодним чином не визначають наявність або відсутність складу злочину як такого.

У деяких випадках необов'язкові (факультативні) ознаки вводяться законодавцем безпосередньо в конструкцію складу конкретного злочину (напр., ст. 185 ч. 4 КК «Крадіжка», в якій способу вчинення цього злочину — таємному - надано обов'язкове значення). У такому випадку вони стають обов'язковими (конструктивними) ознаками, які за загальним правилом, визначають наявність чи відсутність складу злочину як такого.

 

Види складів злочину

Як і кожне явище, склад злочину може бути класифікований залежно від того, які критерії покладені в основу.

Основні види класифікації (рис. 9):

- за ступенем тяжкості злочину (нормативна класифікація ст. 12 КК);

- за ступенем суспільної небезпечності;

- за конструкцією об'єктивної сторони (момент закінчення злочину) в диспозиції конкретної норми Особливої частини КК;

- за способом опису в законі.

Класифікація за ступенем тяжкості злочину. Цей вид класифікації є єдиним нормативним, визначеним чинним законодавством (ст. 12 КК). Вона збігається з класифікацією злочинів за ступенем тяжкості, яка розглянута раніше.

За ступенем суспільної небезпечності склади злочинів поділяються на три види:

♦ основні види складів злочину;

♦ кваліфіковані види складів злочину;

♦ привілейовані види складів злочину.

Основний склад злочину - це склад злочину, в якому не передбачені обтяжуючі чи пом'якшуючі обставини. Як правило, він описується в диспозиції ч. 1 відповідної статті Кримінального кодексу (напр., ст. 115 ч. 1 КК «Умисне вбивство»). Буває, що стаття

ЗА СТУПЕНЕМ СУСПІЛЬНОЇ НЕБЕЗПЕЧНОСТІ

Основний - визначає основні ознаки конкретного злочину

без обтяжуючих та пом'якшуючих обставин

Кваліфікований (з обтяжуючими обставинами) - поруч з основними визначає ознаки, які підвищують суспільну небезпеку злочину

Привілейований (з пом'якшуючими обставинами) - поруч з основними визначає ознаки, які зменшують суспільну небезпеку злочину

ЗА СПОСОБОМ ОПИСУ В ЗАКОНІ

Прості

ЗА КОНСТРУКЦІЄЮ ОБ'ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ

Складні

Матеріальні

Формальні

Усічені

Рис. 9. Види складів злочину

Кримінального кодексу містить у собі лише основний склад злочину, а кваліфікований або привілейований склади злочину законодавчо взагалі не передбачені (напр., ст. 178 КК «Пошкодження релігійних споруд чи культових будинків»).

Кваліфікований склад злочину - склад злочину з обтяжуючими обставинами. Залежно від позиції законодавця такі обставини можуть поділятись на обтяжуючі та особливо обтяжуючі. Тому кваліфіковані склади злочину можуть бути кваліфіковані і особливо кваліфіковані (напр., ст. 188 КК «Викрадення шляхом демонтажу та іншим способом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання», яка в ч. 1 передбачає основний склад злочину, в ч. 2 -кваліфікований, а в ч. З - особливо кваліфікований склад злочину).

Кваліфікований чи особливо кваліфікований склад злочину можуть утворювати декілька альтернативних ознак. У цьому випадку наявність хоча б одної з вказаних ознак буде утворювати склад кваліфікованого (особливо кваліфікованого) злочину.

Привілейований склад злочину - це склад злочину з пом'якшуючими обставинами. У кримінальному кодексі такі склади злочину виділені в окремі правові норми (напр., ст. 116 КК «Умисне вбивство в стані сильного душевного хвилювання»; ст. 117 КК «Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини»; ст. 118 КК «Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця» та ін.).

Види складу злочину за конструкцією об'єктивної сторони (за моментом закінчення злочину) в диспозиції конкретної норми Особливої частини КК. При конструюванні складу конкретного злочину законодавець, обов'язково визначаючи об'єктивну сторону складу злочину, вказує на момент закінчення злочину залежно від настання чи ненастання шкідливих наслідків. Звичайно, при цьому враховується те, що настання злочинних наслідків суттєво збільшує суспільну небезпеку злочину. В більшості випадків законодавець визначає момент закінчення злочину ще до настання таких наслідків. І це зрозуміло: він не бажає очікувати настання шкоди і вважає злочином реалізацію самого діяння, яке повинно або може спричинити шкоду охоронюваним законом об'єктам кримінально-правової охорони.

Однак деякі злочини взагалі не можуть існувати без настання шкідливих наслідків (напр., «Вбивство», якого не може бути без наслідку - настання смерті потерпілого).

Виходячи з цього склади злочинів за цим критерієм поділяються на:

- злочини з матеріальним складом;

- злочини з формальним складом;

- злочини з усіченим складом.

Матеріальні склади злочинів — це такі склади злочинів у яких момент закінчення злочину співвідноситься з моментом настання шкідливих наслідків. До цієї групи складів злочинів належать, зокрема, всі види вбивства, тілесних ушкоджень, крадіжок, грабежів та низка інших злочинів.

Формальні склади злочинів — це ті, момент закінчення яких співвіднесено з моментом виконання винним діяння, яке утворює об'єктивну сторону складу злочину або її частину. Таких злочинів у чинному Кримінальному кодексі абсолютна більшість (напр., ст. 167 КК «Зловживання опікунськими правами»; ст. 222 ч. 1 КК «Шахрайство з фінансовими ресурсами»; ст. 328 ч. 1 КК «Розголошення державної таємниці» та ін.).

Усічені склади злочинів. До цієї групи належать склади злочину, момент закінчення яких віднесено на ранню стадію розвитку злочинної діяльності — на стадію готування. Класичним видом злочину, який належить до цієї групи, є злочин, передбачений ст. 257 КК «Бандитизм». Момент закінчення цього злочину співвіднесено з діями по організації банди, що в будь-якому іншому випадку розглядається як готування до злочину.

Злочини цього виду створюють також діяння які характеризуються як «погроза», «заклики», «змова» та Ін. Детальніше це питання буде розглянуто в темі «Стадії злочину».

Одночасно не може бути сприйнятою позиція П. С Матишевського, який узагалі заперечував існування групи усічених злочинів. Можливо, дійсно сам термін «усічений» не є досконалим (хоча і загальновизнаним протягом багатьох років) і запропонований термін sui generis - «особливий» є більш сприйнятливим. Термін не визначає змісту поведінки, яка визнається злочинною. А те, що існує специфіка злочинів, які сьогодні визначаються як «усічені», визнається більшістю вчених криміналістів.

За способом опису в законі склади злочинів поділяються на:

прості;

S складні.

Прості — це склади злочинів, які визначаються одиничністю всіх його елементів і передбачають один об'єкт посягання, одне діяння, одну форму вини (ст. 185 ч. 1 КК «Крадіжка»).

Складні - склади злочинів, які передбачають подвійність одного з його елементів: дві або більше дій; дві форми вини та ін. (напр., ст. 263 КК України).

 

Кваліфікація злочину

Кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка вчиненого діяння на підставі встановлення тотожності його ознак з ознаками відповідного складу злочину, визначеного відповідною нормою Особливої частини КК України, та правове закріплення цього у встановленій законом формі (рис. 10).

Кваліфікація злочинів - це кримінально-правова оцінка вчиненого

діяння на підставі встановлення тотожності його ознак з ознаками

відповідного складу злочину, визначеного відповідною нормою

Особливої частини КК України та правове закріплення цього

у встановленій законом формі

У ПРОЦЕСІ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ

Здійснюється кримінально-правова оцінка фактичних обставин справи

Проводиться об'єктивна і повна оцінка фактичних обставин скоєного злочину

Зіставляються обставини скоєного злочину з кримінально-правовою нормою

Кваліфікація злочинів є правовою підставою для притягнення особи

до кримінальної відповідальності, застосування заходів

процесуального впливу, пред'явлення обвинувачення, віддання

до суду, призначення покарання та його виконання

Рис. 10. Кваліфікація злочинів

Кваліфікація злочинів - це процес співвідношення ознак конкретного вчиненого діяння з моделлю злочину, якою є диспозиція норми, що визначає ознаки складу конкретного злочину. Це здійснюється з метою правильного застосування кримінального закону для вирішення завдань боротьби зі злочинністю.

Кваліфікація злочину - важливий елемент діяльності судових та правоохоронних органів, адвокатури.

У процесі кваліфікації злочину:

♦ здійснюється кримінально-правова оцінка фактичних обставин справи;

♦ проводиться об'єктивна і повна оцінка фактичних обставин скоєного злочину;

♦ зіставляються обставини скоєного злочину з кримінально-правовою нормою.

Кваліфікація злочинів є правовою підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності, застосування заходів кримінально-процесуального впливу, пред'явлення обвинувачення, віддання до суду, призначення покарання та його виконання.

Теорією та практикою вироблені правила кваліфікації злочинів, основні з яких сформульовані М. Й. Коржанським і полягають у тому, що:

> всі фактичні ознаки скоєного повинні відповідати юридичним ознакам складу злочину;

> ознаки конкретного злочину повинні бути відмежовані, відокремлені від суміжних складів злочину;

> до скоєного злочину завжди повинна бути застосована та кримінально-правова норма, яка найбільш повно містить його ознаки;

> при конкуренції загальної та спеціальної норм застосовується спеціальна норма;

> кваліфікований склад злочину має перевагу перед основним складом;

> більш тяжка кваліфікуюча ознака має перевагу перед менш тяжкою і поглинає її;

> кожна наступна стадія завершення злочину поглинає попередню;

> умисел завжди поглинає необережність. Будь-яка вища форма вини поглинає нижчу;

> якщо один злочин є способом вчинення другого, складовою частиною його об'єктивної сторони, то перший з них поглинає другий.

> при конкуренції самостійної окремої норми і норми, яка передбачає відповідальність за співучасть в більш тяжкому злочині, застосовується норма про відповідальність за співучасть.

 

Розділ 6 ОБ`ЄКТ ЗЛОЧИНУ 6.1. Поняття об`єкта злочину в кримінальному праві

Специфіка кримінального права, полягає в тому, що воно, передовсім, виконує завдання охорони найбільш важливих цінностей, які існують у суспільстві, від спричинення їм шкоди. На відміну від інших галузей системи права, завдання яких полягає в регуляції відповідних груп суспільних відносин (див. напр., ст. 1 Цивільного Кодексу України), завдання кримінального права, яке визначено ст. 1 КК України, полягає в охороні цінностей суспільства, а не в регуляції.

Одразу слід зауважити, що в науці кримінального права, незважаючи на численність праць, присвячених проблемі об'єкта кримінально-правової охорони, не Існує єдності в розумінні цього питання.

Підхід до розуміння змісту цього елементу складу злочину протягом XX ст. зазнав суттєвих змін.

Приміром, ще наприкінці XIX ст. О. Ф. Кістяківський писав -«Объектом преступления называется предмет, на который направлено или над которым совершено преступление.

Объектом преступления может быть, вообще говоря, только человек со всеми его правами и учреждениями, которые им, как существом общественным, создаются. Посему кроме жизни, здоровья, свободы, чести, как более или менее основных объектов преступления, так сказать созданных самою природою, таковыми являются также вещи, животные, учреждения»

J1. С. Бєлогриць-Котляревський визначав об'єкт злочину як «жизненные интересы и блага», які охороняються нормами права.

Н. Д. Сергієвський також вказував, що об'єкт злочину - це «конкретные блага и интересы» суспільства.

М. С. Таганцев, визначаючи зміст поняття «об'єкт злочину», писав, що ним є «заповедь или норма права, нашедшая свое выражение во входящем в сферу субъективных прав, охраненном этой нормой, интересе жизни».

У радянській кримінально-правовій науці впродовж всього історичного періоду існування СРСР панувала точка зору про об'єкт злочину, яка була сформульована ще в 1924 р. А. А. Піонтковським в одному з перших радянських підручників з кримінального права. Він зокрема зазначав, що «исходя из общего...учения о преступлении, объектом какого либо преступного деяния следует считать общественные отношения, которые охраняются всем аппаратом уголовно правового принуждения».

Така ж точка зору висловлювалась протягом десятиріч І іншими відомими вченим и-криміналістами, які розглядали проблему об'єкта злочину

Більшість українських вчених ідентично розглядали цю проблему.

Водночас останніми роками з'явились і дещо інші погляди на зміст об'єкта злочину.

Приміром, П. С Матишевський зазначав, що «...об'єктом злочину, який найповніше, порівняно з іншими елементами складу злочину, відображає характер суспільної небезпечності вчиненого діяння, мають визнаватися не абстрактні суспільні відносини, а конкретні людські, суспільні або державні цінності».

Що ж насправді виступає в кримінальному праві як об’єкт злочину?

Об'єктом злочину в кримінальному праві є те, на що скеровано суспільно небезпечне діяння, те, чому це діяння спричиняє шкоду або ставить під загрозу спричинення такої шкоди.

Визнання як об'єкт злочину виключно суспільні відносини було відповідною «послугою» з боку кримінального права пануючій у радянському суспільстві ідеології, яка висувала на перший ряд суспільні інтереси, а людину з її особистими інтересами та благами залишала на другорядних ролях. Це знаходило свій прояв і в ієрархії задач, які ставились перед кримінальним законом, коли він повинен був насамперед охороняти соціалістичну державу, соціалістичну власність і тільки потім життя, здоров'я, честь та гідність особи, особисту власність та ін. Як справедливо зазначає П. С Матишевський: «Недооцінка значення людини в соціальному житті, її особистості зумовлювало те, що навіть саме поняття «людина» підмінялось знеособленим поняттям «особа як сукупність соціальних відносин».

Це входило в протиріччя з загальноприйнятими на рівні світової спільноти пріоритетами, які визнають людину вищою соціальною цінністю і ставлять питання її правової охорони на перше місце.

У зв'язку із прийняттям Конституції України 1996 р. та визначенням нею нової системи пріоритетів, у яких людина, її права та свободи визнані вищою соціальною цінністю, змінився і підхід до розуміння об'єкта злочину в кримінальному праві.

Однак перед тим як перейти до безпосереднього аналізу цього питання, слід визначитись із змістом суспільного відношення, його структурою, яке, за думкою багатьох учених, виступає як об'єкт злочинного посягання.

Правова наука, яка в даному питанні ґрунтується на положеннях філософії, визнає, що структура суспільних відносин включає в себе:

1) предмети (об'єкти), відносно яких виникають суспільні відносини;

2) суб'єкти (учасники, носії") суспільних відносин, ті, між ким суспільні відносини виникають;

3) соціальний зв'язок, у якому проявляється зміст суспільних відносин.

Предметом (об'єктом) суспільних відносин завжди є те, з приводу (відносно) чого виникає суспільне відношення. Як предмет (об'єкт) суспільного відношення можуть виступати ті чи інші явища зовнішнього світу, предмети, які є продуктом людської діяльності і мають відповідну цінність (як у грошовому так і не в грошовому визначенні). Наприклад, предметом суспільних відносин при вчиненні такого злочину, як крадіжка (ст. 185 КК), є конкретні предмети-продукти людської діяльності, які мають конкретно визначену в грошовому еквіваленті вартість.

Предметами (об'єктами) суспільних відносин можуть бути як матеріальні (речі, тварини, природні утворення), так і нематеріальні (державна влада, суверенітет та ін) явища зовнішнього світу.

Суб'єкти (учасники) суспільних відносин - це ті, між ким ці відносини виникають. Коло суб'єктів (учасників) суспільних відносин досить широке. Як суб'єкти (учасники) суспільних відносин виступають:

♦ люди як носії комплексу прав та обов'язків;

♦ держава в особі уповноважених нею органів;

♦ органи місцевого самоврядування;

♦ політичні та громадські організації в особі їх органів (відпо* відно до обсягу компетенції, якою вони наділені);

♦ суб'єкти господарювання та ін.

Суб'єкт суспільних відносин відіграє важливу роль при визначенні об'єкта злочинного посягання. Через нього законодавець визначає коло осіб, які наділені відповідними повноваженнями і спроможні завдати шкоду об'єкту злочину. Приміром, ст. 222 КК України передбачає, що відповідальність за шахрайство з фінансовими ресурсами несе громадянин-підприємець, засновник чи власник суб'єкта господарської діяльності або службова особа суб'єкта господарської діяльності, які подали завідомо неправдиві документи з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків. Таким чином, визначення кола осіб, які виступають суб'єктами господарських правовідносин, дає відповідь на питання про зміст цих правовідносин і визначає об'єкт злочину.

Соціальний зв'язок у суспільних відносинах часто визначають як їх зміст. Зв’язок це відповідна взаємодія суб'єктів. Звичайно, вона може проявлятись лише в діяльності людей. Однак не можна погодитись з позицією авторів цитованого підручника «Кримінальне право України», які вказують, що «соціальний зв'язок притаманний лише людині...». Якщо відстоювати цю позицію, з кола учасників (суб'єктів) суспільних відносин слід виключити і державу, і органи місцевого самоврядування, і суб'єкти господарювання та ін. Звичайно, взаємодія між цими суб'єктами реалізується через практичну діяльність осіб, що наділені відповідними повноваженнями в силу службового становища у відповідних органах, яке вони посідають. Однак у цьому випадку вони виступають не як фізичні особи, а як персоніфіковані носії відповідних функцій учасників суспільних відносин.

Соціальний зв'язок, як правило, — це відповідний вид діяльності нормальна діяльність правоохоронних органів, нормальна діяльність суб'єктів господарювання, діяльність по забезпеченню безпеки довкілля та ін. Однак соціальний зв'язок може існувати і в пасивній, (як визначають автори цитованого підручника - «застиглій) формі; як той чи інший правовий інститут (напр., інститути громадянства України, іноземного громадянина) або соціального статусу громадянина (напр., інститут державного діяча, інститут службової особи та ін.) у його взаємодії з іншими учасниками (суб'єктами) правовідносин.

Соціальний зв'язок завжди має своє насичення. Він виникає тільки між кимось і тільки відносно чогось. Не може бути безпредметний та знеособлений причинний зв'язок.

Слід зауважити, що існують і інші думки з приводу структури суспільних відносин. Скажімо, у структуру суспільних відносин включають:

♦ дії суб'єктів або їх стан один щодо одного;

♦ інтереси суб'єктів;

♦ предмет відносин.

Не вдаючись до аналізу цієї схеми, яка має як своїх прихильників, так і противників, зазначимо, що вона не зовсім відповідає законам системності, тому що штучно виділяє як обособлений елемент (напр., інтереси особи), який є характеристикою іншого (загального) елемента (суб'єкта) і т. ін.

Виходячи з аналізу соціальних відносин можна повернутись до визначення об'єкта злочину.

Шкода, яка спричиняється злочином, так чи інакше спрямована на один з елементів системи суспільного відношення. Вектор злочину завжди спрямований на один з елементів суспільного відношення - або на його предмет (об'єкт), або на учасника (суб'єкта), або на соціальний зв'язок. При цьому куди б не був він націлений, шкода спричиняється суспільному відношенню в цілому. Не може існувати такого положення, коли шкода спричинена, наприклад, предмету, а все суспільне відношення залишилось неушкодженим. Тому не може бути підтримана позиція тих авторів, які вказують, що об'єктом злочину можуть виступати елементи структури суспільних відносин, а не суспільні відносини в цілому.

П. С. Матишевським висловлена ще одна точка зору, згідно з якою як об'єкт злочину, крім суспільних відносин, виступають і особисті блага людини (життя, здоров'я, фізична недоторканість, честь, гідність) Слід зазначити, що ця точка зору заслуговує повної підтримки, оскільки вказані блага - це природні цінності, існування яких не залежать від суспільства і держави, а можуть ними лише охоронятись.

Одночасно як об'єкт злочину слід виділити й інтереси окремої людини, які трансформовані в загальнолюдські інтереси і стали загальнолюдськими цінностями. Такими цінностями й інтересами є мир, екологічна безпека, захищеність від актів терору та ін.

Виходячи з усього сказаного, можна дати визначення поняттю «об'єкт злочину».

Об'єктом злочину в кримінальному праві є суспільні відносини, блага та інтереси, які прийняті під кримінально-правову охорону і яким внаслідок вчинення злочину спричиняється або може бути спричинена шкода.

Слід зауважити, що «обсяг» об'єкта злочину в кримінальному праві є категорією динамічною, а не статичною. Наочно це проявилось останніми роками й особливо у зв'язку з прийняттям Кримінального Кодексу України 2001 p., коли було здійснено як декриміналізацію так і криміналізацію значного кола діянь.

Коло суспільних відносин, які приймаються під кримінальну охорону, змінюється відповідно до розвитку суспільства, характеристик його економічної та соціальної систем. Так, існування, наприклад, такого складу злочину, як комерційне посередництво, у КК 1960 р. було зумовлено потребою охорони суспільних відносин соціалістичної командної економіки, яка аж ніяк не могла сприйняти навіть натяку на існування елементів відносин ринкової економіки, одним з яких є посередницька діяльність. Або інший приклад. В КК 1960 р. не було передбачено відповідальності за несплату податків. Це визначалось знов-таки існуванням такої фінансово-бухгалтерської системи, за якої несплата податків фактично була виключена. З початком переходу до ринку, при якому роль податків важко переоцінити, виникла потреба в кримінально-правовій охороні суспільних відносин у галузі оподаткування, що І було зроблено відповідними законами, які встановили кримінальну відповідальність за спричинення шкоди цим суспільним відносинам.

 

6.2. Види об`єкта злочину

Питання про види об'єкта злочину у вітчизняній теорії кримінального права тривалий час не викликало ніяких суперечок. Загальноприйнята схема класифікації об'єктів по вертикалі та горизонталі була практично загальноприйнятою.

Однак останніми роками у вітчизняній кримінально-правовій науці почали висловлюватись думки про інші схеми об'єктів злочину.

По вертикалі об'єкти злочину поділяються на:

♦ загальний об'єкт;

♦ родовий об'єкт;

♦ безпосередній об'єкт.

Схематично це може бути визначено таким чином (рис. 11).

Ця схема була запропонована ще в 1938 р. В. Д. Меньшагіним і визнана більшістю вчених. Вона відповідає класичний філософській схемі співвідношення категорій «загального», «особливого» та «окремого».

Види об'єктів злочину (по вертикалі)

ЗАГАЛЬНИЙ

РОДОВИЙ

БЕЗПОСЕРЕДНІЙ

Сукупність всіх суспільних відносин, благ та інтересів, які охороняються кримінальним законом

Група однорідних суспільних відносин, благ та інтересів, які охороняються кримінальним законом

Конкретне суспільне відношення, благо або інтерес, якому при вчиненні злочину спричиняється або може бути спричинена шкода

Загальний об'єкт злочину утворюють всі найбільш важливі суспільні відносини, блага та інтереси, які прийняті під охорону кримінальним законом.

Фактично в це поняття входять і відносини власності, і відносини господарювання, і такі природні блага людини, як життя, здоров'я, інтереси миру та ін.

Загальний об'єкт злочину безпосередньо пов'язаний із проблемами оптимального здійснення кримінальної політики в нашій державі - визначення достатнього кола суспільних відносин, благ та інтересів, які приймаються під кримінально-правову охорону. Недавній історії відомі часи, коли саме невиправдано широке визначення загального об'єкта злочину призводило до зайвої криміналізації, яка є не чим іншим, як передумовою тоталітаризму. Процес створення нового Кримінального кодексу вирішив багато питань з визначенням саме загального об'єкта злочину. Так у КК України з'явились нові склади злочинів, що означало прийняття під кримінально-правову охорону нових суспільних відносин (напр., статті 236, 253, 362 КК України та ін.). Одночасно з кола кримінально-охоронюваних було виведено ряд суспільних відносин, кримінально-правова охорона яких на сучасному етапі розвитку держави була визнана як зайва (напр., статті 108-1, 155-5, 155-6, 206 ч. 1 КК України 1960 р. та ін.).

Звичайно, життя не стоїть на місці і загальний об'єкт злочину буде постійно змінюватись відповідно до розвитку суспільства та завдань, які стоять перед кримінальним законом. Практично 15-20 років тому ніхто не думав вводити в КК норми, які б охороняли інформаційне поле. Стрімкий розвиток комп'ютерних технологій, можливості вчинення за їх допомогою або відносно інформації, яка зберігається в них, злочинів, зумовив нагальну потребу прийняття під кримінально-правову охорону суспільних відносин у галузі використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж (див. Розд. XVI КК).

Однак не всі вчені однозначно визнають існування загального об'єкта злочину.

Скажімо, П. С Матишевський, зокрема, зазначав, що «...вся сукупність суспільних відносин не може бути об'єктом, як елемент складу злочину. По суті, це об'єкт кримінально-правової охорони, який не слід ототожнювати з поняттям об'єкта злочину».

Однак у такій позиції міститься помилка. Загальний об'єкт злочину за параметрами справді збігається з об'єктом кримінально-правової охорони. Однак ці поняття абсолютно різнорівневі і не можуть ототожнюватись. Практично, якщо стати на таку позицію, слід взагалі ліквідувати систему поділу об'єктів на види, оскільки бувають випадки, коли практично збігаються родовий і безпосередній об'єкти кримінально-правової охорони (напр., родовий і безпосередній об'єкти при вбивстві; родовий і безпосередній об'єкти при вчиненні посягань на власність та ін.).

Значення загального об'єкта злочину полягає також у тому, що завдяки йому визначається коло найбільш важливих суспільних відносин, благ та інтересів суспільства, які приймаються під кримінальноправову охорону.

Родовий (груповий, видовий) об'єкт злочину - це група однорідних, тотожних за своїми характеристиками об'єктів, які охороняються єдиною групою кримінально-правових норм і перебувають між собою у відповідному співпідпорядкуванні.

Родовий об'єкт - серединний рівень «драбинки» системи об'єктів злочину. Він міститься у фундаменті добудови Особливої частини Кримінального кодексу України. Його значення полягає в тому, що він дає можливість диференціації, класифікації та структуризації злочинів у кримінальному законодавстві.

У процесі створення нового КК України було піддано докорінній ревізії саме родові об'єкти злочину - виділено нові родові об'єкти злочину (напр., «Злочини проти довкілля», «Злочини у сфері використання електронно-обчислюваних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж», «Злочини проти безпеки виробництва» та ін.); деякі раніше визначені родові об'єкти поділені (напр., «Злочини проти життя, здоров'я, волі і гідності особи» розділені на «Злочини проти життя та здоров'я особи», «Злочини проти волі, честі та гідності особи» та «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості»); деякі родові об'єкти визначені по-новому, виходячи із сучасного розуміння їх змісту (напр., «Посадові злочини» - «Злочини у сфері службової діяльності»).

Однак диференціація родових об'єктів здійснена в чинному кримінальному кодексі не до кінця. Приміром, злочини у сфері фінансової діяльності не були виділені за їх родовим об'єктом і залишились як складова у розд. VII КК - «Злочини у сфері господарської діяльності».

Безпосередній об'єкт злочину є те конкретне суспільне відношення, благо або інтерес, на які посягає конкретний злочин. Безпосередній об'єкт злочину перебуває в колі елементів, що характеризують конкретний склад злочину, передбачений нормою Особливої частини КК України.

Безпосередній об'єкт злочину дуже рідко вказується у диспозиції конкретної норми особливої частини КК (напр., ст. 113 КК «Диверсія», яка прямо вказує, що ці діяння посягають на державу, яка і є в даному випадку безпосереднім об'єктом злочину).

По горизонталі безпосередній об'єкт злочину поділяється на:

♦ основний безпосередній об'єкт;

♦ додатковий безпосередній об'єкт;

♦ факультативний безпосередній об’єкт.

Необхідність такої класифікації зумовлює те, що в ряді випадків один і той самий злочин посягає одразу на декілька об'єктів. Наприклад, при вчиненні посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379 КК), шкода завдається як інтересам правосуддя, так і життю чи здоров'ю названих учасників діяльності по його здійсненню.

Такі злочини містять у собі декілька безпосередніх об'єктів, з яких законодавець обирає один, що висуває на «першу лінію» кримінально-правової охорони як найбільш важливий у випадку вчинення конкретного діяння, той, який саме і визначає суспільну небезпеку даного злочину, структуру складу злочину, а інші охороняє паралельно в зв'язку з їх обов'язковим існуванням при вчиненні конкретного злочинного посягання.

Об'єкт злочину, який визначає суспільну небезпеку конкретного діяння, входить в характеристику складу конкретного злочину та визначає його місце в системі родового та загального об'єктів злочину, називається основним безпосереднім об'єктом злочину.

Об'єкт злочину, якому в кожному випадку посягання на основний безпосередній об'єкт злочину обов'язково спричиняється шкода і який через це перебуває під кримінально-правовою охороною паралельно з основним безпосереднім об'єктом, носить назву додаткового безпосереднього об'єкта злочину (напр., здоров'я при вчиненні розбою).

Додатковий факультативний об'єкт злочину - об'єкт, якому при вчиненні конкретного злочину може бути спричинена шкода, однак він спеціально не перебуває під охороною при вчиненні даного злочину, а, як правило, охороняється іншою нормою Кримінального кодексу (напр., відносини власності при вчиненні хуліганства).

 

Предмет злочину

Питання про предмет злочину є одним з найменш вивчених і розроблених, а тому і найбільш суперечливим у теорії кримінального права.

Слід зазначити, що ця проблема належить і до найскладніших щодо розробки і розуміння у зв'язку з об'єднанням у ній філософських, правових та інших питань.

У загальноприйнятому розумінні предметом злочину є об'єкти зовнішнього світу, через які (шляхом дії на які) вчиняється посягання на об'єкт злочину.

Предмет злочину має важливе значення для питань кваліфікації діянь, визначення ступеня суспільної небезпеки злочину. Як зазначає М. Й. Коржанський, «фізичні чи соціальні властивості предмета злочину в багатьох випадках служать підставою для розрізнення суміжних злочинів, а також для відмінності злочину від незлочинних дій».

У багатьох складах злочинів, передбачених КК України, предмет злочинного посягання не визначається, так як це не викликає необхідності. Наприклад, не потребує визначення предмет у ст. 185 КК, яка передбачає відповідальність за крадіжку. Адже викрасти можна фактично будь-яке майно, яке виступатиме предметом злочинного посягання. Практично перелічити навіть тільки види предметів цього злочину неможливо.

У ряді складів злочину предмет називається конкретно (напр., ст. 263 КК «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами» визначає як предмети злочину вогнепальну зброю (крім гладкоствольної мисливської), бойові припаси, вибухові речовини та вибухові пристрої.

У деяких випадках законодавець називає властивості предмета,