Розділ 21 особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх 21.1. Особливості звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності

Злочинність неповнолітніх завжди перебувала і перебуває в центрі уваги представників кримінологічної науки. Це зумовлено передусім тим, що скоєння особою в неповнолітньому віці злочину значною мірою визначає ЇЇ подальший життєвий шлях, оскільки суттєво впливає на формування стереотипу особи, систему її ціннісних орієнтирів.

У Радянському Союзі темпи приросту злочинності неповнолітніх становили в середньому 5% у рік, а в 1987-1988 pp. перевищили 30% межу. Це було зумовлено розвалом системи попередження злочинності неповнолітніх, що була створена в СРСР і стала занепадати в середині 80-х років. Заради справедливості слід зауважити, що ця без перебільшення астрономічна цифра не була наслідком виключно зростання злочинності цього контингенту, а була викликана тим, що правоохоронні органи перестали приховувати реальне становище, а стали подавати реальну звітність.

На жаль, слід констатувати, що за роки незалежності України злочинність неповнолітніх виявляє постійну тенденцію до зростання. Особливо яскраво це проявлялось в перші роки незалежності. Через деякий час ситуацію вдалось дещо стабілізувати, і темпи зростання знизились. Однак негативні тенденції продовжують проявлятись.

Все це викликає необхідність особливого підходу до вирішення питань кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх, врахування при визначенні підходів вікових особливостей контингенту, які, передусім, пов'язані з особливостями психології підлітків.

Кримінальне право не має серед своїх завдань вивчення питань характеристик цього контингенту. Це перебуває у сфері наукових інтересів кримінологічної науки. Матеріальне кримінальне право лише користується її висновками при вирішенні питань, що стоять перед ним.

Базуючись на цих висновках, законодавець передбачив у Кримінальному кодексі спеціальний розділ XV, який визначає особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх.

Слід одразу зауважити, що ці особливості в жодному випадку не стосуються фундаментальних засад кримінальною права, а є, так би мовити, приватним випадком, який стосується обмеженого кола проблем та обмеженого контингенту злочинців.

Коло цих особливостей пов'язане із питаннями:

звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності;

види покарань, які призначаються неповнолітнім;

призначення покарання неповнолітнім;

звільнення від покарання та його відбування;

погашення і зняття судимості.

Звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності здійснюється згідно зі статтями 97 та 106 ч. 2 КК.

Стаття 97 КК визначає умови звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру. Можливість застосування замість покарання виховних заходів - це спроба корекції особи неповнолітнього злочинця без застосування заходів покарання, які, в більшості випадків, не тільки не спроможні перевиховати підлітка-злочинця, а навпаки, враховуючи психологічні вікові особливості, здатні стати для нього злочинним «університетом».

Умови застосування примусових заходів виховного характеру є (ст. 97 ч. 1 КК):

вчинення злочину неповнолітнім вперше;

вчинення злочину, який належить до категорії злочинів невеликої тяжкості;

наявність у суду переконання про можливість виправлення без застосування покарання.

Примусові заходи виховного характеру:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.

Характеризуючи примусові заходи виховного характеру, слід визначити їх ознаки, до яких, зокрема, належать:

визначеність їх кола виключно кримінальним законом;

можливість застосування тільки судом;

обмеження кола осіб, до яких вони застосовуються (неповнолітні, які вчинили зазначені раніше види злочинів, а також неповнолітніми, що не досягли віку кримінальної відповідальності і вчинили суспільно небезпечні діяння, які передбачені Особливою частиною Кримінального кодексу).

Практика застосування судами примусових заходів виховного характеру детально проаналізована Верховним Судом України в постанові Пленуму Верховного Суду від 22 грудня 1995 р. «Про практику застосування судами примусових заходів виховного характеру».

Застереження - це офіційний осуд поведінки неповнолітнього, який здійснюється судом та одночасно є застереженням у можливості застосування більш суворих заходів впливу.

Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього - це заборона знаходження в місцях дозвілля (кафе, дискотеки тощо) в цілому або у визначених місцях дозвілля, заборону перебувати у цих місцях пізніше визначеного судом часу; вимогу відвідування навчальних закладів, роботи тощо.

Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання. Цей вид примусового виховного заходу передбачає встановлення за підлітком жорсткого контролю та посиленням можливостей здійснення виховного впливу, насамперед, з боку формального колективу. Цей виховний захід наближений до відомого виду звільнення від кримінальної відповідальності відносно дорослих, яким є звільнення з передачею на поруки.

Водночас, вирішуючи питання про застосування цього примусового виховного заходу, слід бути достатньо обережним і враховувати можливості проведення виховної роботи як у колективі, так і з боку батьків (опікунів).

Терміни дії вказаних примусових виховних заходів визначаються судом.

Покладення на неповнолітнього, який досяг п ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних, майнових збитків. Застосування цього виховного заходу обмежується законом: по-перше,- віком, по-друге,- наявністю самостійного заробітку або власного майна, або власних коштів.

Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Цей примусовий виховний захід є найсуворішим з усіх передбачених кримінальним законом, оскільки пов'язаний із суттєвими обмеженнями конституційних прав особи.

Його реалізація здійснюється шляхом направлення неповнолітнього до спеціалізованого навчально-виховного закладу для дітей та підлітків, яким відповідно із Законом України від 24 січня 1995 року «Про органи і служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх» є загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації (ст. 8 ч. 1).

Стаття 8 ч. 2 цього Закону визначає:

«Основними завданнями загальноосвітніх шкіл і професійних училищ соціальної реабілітації є:

створення належних умов для життя, навчання і виховання учнів, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівня, професійної підготовки, розвитку індивідуальних здібностей і нахилів, забезпечення необхідної медичної допомоги;

забезпечення соціальної реабілітації учнів, їх правового виховання та соціального захисту в умовах постійного педагогічного режиму».

До загальноосвітніх шкіл спеціальної реабілітації за рішенням суду направляються підлітки віком від П до 14 років, а до професійних училищ спеціальної реабілітації - віком від 14 років. У виняткових випадках тримання у загальноосвітніх школах соціальної реабілітації може бути продовжено до 15 років, а в професійних училищах соціальної реабілітації — до 19 років, коли це викликано необхідністю закінчення освіти.

У випадках досягнення віку, який дозволяє перебувати у загальноосвітній школі соціальної реабілітації, при констатації того, що підліток не став на шлях виправлення суд за місцем знаходження навчального заходу може прийняти "рішення про перевід неповнолітнього із загальноосвітньої школи соціальної реабілітації до професійного училища соціальної реабілітації в межах загального терміну, визначеного судом, який застосував цей примусовий виховний захід.

Стаття 105 ч. З КК дозволяє одночасне застосування відносно неповнолітнього кількох примусових заходів виховного характеру.

При ухиленні неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього обраних судом примусових заходів виховного характеру, ці заходи скасовуються судом, і він притягається до кримінальної відповідальності.