Відповідальність за вчинення злочинів у співучасті

Співучасть, по кримінальному праву не створює яких-небудь додаткових підстав кримінальної відповідальності. Співучасники в злочині відповідають у рівному обсязі з особами, що здійснили злочин поодинці. При цьому кожний співучасник відповідає самостійно за скоєне і несе персональну відповідальність. Ці загальні положення, які є фундаментальними, дозволяють притягнути до відповідальності лише осіб, винних у здійсненні діянь, передбачених кримінальним законом.

Інакше вирішуються питання про відповідальність співучасників, які не виконували своїми діями об'єктивної сторони злочину, тобто, коли мав місце розподіл ролей між співучасниками.

Співучасть, яка є самостійною формою злочинної діяльності, обумовлює те, що діяння кожного із співучасників повинно розглядатись у зв'язці із діянням вчиненим виконавцем. Між співучасниками злочину (організатором, підбурювачем, пособником) і виконавцем існує взаємозв'язок і взаємообумовленість, яка, зокрема, проявляється в тому, що обсяг здійснення злочинного наміру виконавцем, ступінь наближеності його до наміченої мети визначає і відповідальність усіх співучасників. Якщо виконавець через незалежні від нього обставини перериває злочинну діяльність на стадіях попередньої злочинної діяльності (готування або замах на злочин), то і всі інші співучасники будуть притягатись до кримінальної відповідальності за співучасть у вчиненні незакінченого злочину.

Коли злочин здійснюється внаслідок спільної діяльності співучасників, у дію вступають норми Загальної частини про співучасть (розд. VI КК). У цих випадках ознаки злочину, який вчинено співучасником (організатором, підбурювачем, пособником), описані не тільки у статтях Особливої частини КК, вони доповнюються положеннями статей 26 та 27 КК. Тому при кваліфікації скоєного ними, крім вказівки у формулі кваліфікації статті Особливої частини КК, необхідно завжди посилатися на статті 26 та 27 КК. Попередня редакція Кримінального кодексу, яка визначала зміст цього інституту та види співучасників у одній статті (ст. 19 КК), вимагала посилання тільки на неї. У зв'язку із виділенням норми про поняття співучасті в окрему статтю КК, посилатись треба як на неї, так і на відповідну частину ст. 27 КК яка передбачає відповідальність дій конкретного співучасника злочину. Відповідальність кожного із співучасників є індивідуальною, що відповідає підставам кримінальної відповідальності та принципу індивідуальної відповідальності.

Принцип індивідуальної відповідальності співучасників проявляється і в тому, що іноді можлива різна відповідальність співучасників і виконавця (при розходженні змісту умислу та у випадку, коли виконавець володіє певними особистими якостями, що впливають на кваліфікацію вчиненого). Індивідуальні характеристики кожного із співучасників злочину, ступінь його «включення» в злочинну діяльність підлягають обов'язковій оцінці судом при призначенні покарання.

Визнання самостійності відповідальності співучасників не означає, що до кримінальної відповідальності повинні притягуватися обов'язково всі співучасники. Положення ст. 11 ч. 2 КК поширюються і на випадки співучасті в злочині. Якщо дії того або іншого співучасника були малозначними, не відіграли і не могли відіграти істотної ролі для досягнення злочинного наслідку, то він не повинен притягатись до кримінальної відповідальності.

Звільнення від кримінальної відповідальності виконавця не зумовлює автоматичного вирішення питання про кримінальну відповідальність інших співучасників злочину. Принцип індивідуалізації відповідальності кожного співучасника проявляється в притягненні до кримінальної відповідальності організатора, підбурювача і пособника у випадках, невдалої їх діяльності.

Організаційну діяльність, підбурювання і пособництво називають невдалими у випадках, коли вони залишилися безнаслідковими (виконавець або не мав наміру здійснювати злочини, або збирався, але передумав і нічого не здійснив). Виконавець у цих випадках не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, оскільки він не здійснив ніяких суспільно небезпечних і протиправних діянь. Організатор, підбурювач, пособник на відміну від виконавця здійснили дії, спрямовані на вчинення злочину або допомогу в його вчиненні. Така ситуація в діях організатора, підбурювача і пособника повинна розглядатися як готування до злочину, тобто дії винних повинні кваліфікуватися за статтями 14, 26, 27 і статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за злочин, до вчинення якого здійснювалось готування.

Невдалим визнається підбурювання і пособництво і тоді, коли підбурювач і пособник зробили все для здійснення злочину, але виконавець не зміг його вчинити у зв'язку зі своєю смертю, втратою осудності і т. ін.

Злочин, вчинений у співучасті, як і будь-який інший, може характеризуватись наявністю пом'якшуючих і обтяжуючих покарання обставин. За загальним правилом питання про врахування цих обставин вирішуються залежно від того, чи належать вони до скоєного і особи співучасника (організатора, підбурювача, пособника) або до скоєного і особи виконавця. Будь-які обставини, які характеризують діяння або особу співучасника, враховуються при кваліфікації лише скоєного конкретним учасником і залишаються без врахування при кваліфікації скоєного іншими особами. Так, підбурювач, що раніше здійснив крадіжку, відповідає за співучасть у кваліфікованій крадіжці за ознакою повторності, а виконавець може бути притягнутим до відповідальності за вчинену просту крадіжку.

Інакше вирішується питання про пом'якшуючі і обтяжуючі обставини, які стосуються діянь та особи виконавця. Ці обставини залежно від того, чи належать вони до діянь або до характеристики суб'єкта виконавця, мають різні юридичні наслідки. Обставини, що стосуються характеристики злочину, ставляться у вину кожному співучаснику, якщо ці обставини ними усвідомлювались. Наприклад, якщо виконавець здійснив вбивство способом, небезпечним для життя багатьох осіб, то кожний співучасник несе кримінальну відповідальність з урахуванням цієї обставини, передбаченої ст. 115 ч. 2 п. 5КК.

Обставини, що відносять до характеристики суб'єкта злочину (виконавця), повинні враховуватися при кваліфікації вчиненого співучасниками. Так, за загальним правилом при співучасті у злочинах із спеціальним суб'єктом, виконавцями можуть бути лише особи, що володіють характеристиками спеціального суб'єкта. Інші особи виконавцями цих злочинів бути не можуть, але можуть бути співучасниками. Наприклад, військовий злочин згідно із ст. 401 ч. 2 КК може бути вчинений виключно спеціальним суб'єктом - військовослужбовцем або іншою особою, визначеною законом, а організатором, підбурювачем і пособником даного злочину можуть бути особи, що не володіють ознаками спеціального суб'єкта. Це положення знайшло своє підтвердження в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 1985 р. № 12 «Про судову практику в справах про перевищення влади або посадових повноважень» (п. 3), де, зокрема, зафіксовано, що «організатором, підмовником (підбурювачем, за визначенням КК 2001 р.- П. Ф.) можуть бути і не посадові особи, їх дії підлягають кваліфікації за ст. 19 (ст. 26 і 27 КК 2001 p.- Я. Ф.) і 166 (ст. 365 КК 2001 р.-П. ф.) КК України» (п. З).

Обставини, що стосуються особи виконавця, можуть враховуватися виключно при вирішенні питання про відповідальність самого виконавця. Наприклад, якщо вбивство було вчинено особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, а пособник уперше такий злочин, то виконавець повинен відповідати за ст. 115ч.2п. 13 КК, а пособник — за статтями 15 та 115 ч. 2 п. 13 КК.

При індивідуалізації відповідальності і покарання також ураховуються обставини, що характеризують злочин, суб'єкта й особу. При цьому обставини, що характеризують злочин, повинні бути враховані при індивідуалізації відповідальності всіх співучасників.

Аналогічно потрібно трактувати обставини, що характеризують суб'єкта (виконавця) злочину. А обставини, що характеризують особу виконавця, повинні враховуватися при вирішенні питання про притягнення до кримінальної відповідальності тільки його і при призначенні покарання тільки йому.

Згідно із ст. 68 ч. 2 КК суд при призначенні покарання повинен врахувати характер та ступінь участі кожного із співучасників у вчиненні злочину.

Характер співучасті у злочині визначається видом співучасника і формою співучасті. Таким чином, підлягають врахуванню безпосередня участь особи у виконанні об'єктивної сторони злочину, наявність попередньої змови на здійснення злочину або її відсутність і т. ін.

Як більш небезпечний вид співучасті слід розглядати співучасть у тісному значенні слова порівняно зі співвиконавством. Однак з цього правила можуть бути винятки, зумовлені характером самого злочину. Звичайно, вбивство, яке вчинено співвиконавцями, більш небезпечне, ніж навіть вчинена з попередньою змовою крадіжка. Тому коли порівнюється небезпека видів співучасників, форм співучасті, це умовне порівняння допустиме в межах, визначених характером злочину.

Ступінь участі в злочині визначається тією роллю, яку виконував винний, що зумовлює виділення видів співучасників (виконавець, організатор, підбурювач, пособник). Причому організатор, як правило, найбільш небезпечний і несе підвищену відповідальність. Визначення виду співучасника не завершує процес індивідуалізації покарання. Важливо встановити значення діяльності кожного у вчиненні злочину, що обумовило здійснення злочину і настання загального, єдиного для всіх наслідку.

Ексцес виконавця в кримінальному праві — це вчинення виконавцем злочинного діяння, яке не охоплювалося умислом співучасників. За ексцес відповідає тільки сам виконавець, а співучасники несуть відповідальність лише за ті діяння, які охоплювалися їх свідомістю.

Вихід виконавця за межі попередньої домовленості співучасників можливий лише відносно об'єкта злочинного посягання.

У теорії кримінального права всі ексцеси залежно від того, чому виконавець ухиляється від задуму співучасників, поділяють на кількісні і якісні.

Під кількісним ексцесом розуміється вчинення виконавцем у процесі здійснення обумовленого співучасниками злочину додаткового однорідного злочину. Наприклад, при вчиненні крадіжки, щодо якої існувала змова між співучасниками, виконавець вчиняє грабіж, який є однорідним злочином разом з крадіжкою.

Кількісним ексцесом будуть випадки здійснення злочину, що заподіює збиток двом однорідним об’єктам, тоді як намір співучасників попередньо був спрямований на спричинення шкоди одному об'єкту.

При якісному ексцесі виконавець вчиняє неоднорідний злочин, ніж той, який охоплювався умислом співучасників. Приміром, С. домовився з Ж. вчинити квартирну крадіжку, а С, проникнувши в квартиру, здійснив убивство господаря, який несподівано в ній опинився. Умисел на вбивство в цьому прикладі виник у виконавця самостійно, раптово і ситуативно. Він був зумовлений відповідною ситуацією і не залежав від дій інших співучасників. У цьому випадку виконавець відповідає за вбивство і за готування до крадіжки, а інші співучасники лише за готування до крадіжки. На практиці якісний ексцес супроводжує здійснення того злочину, який охоплювався свідомістю співучасників.

Таким чином, ексцесом виконавця є його вихід при вчиненні злочину за межі попередньої домовленості співучасників І вчинення ним злочину, який не охоплювався свідомістю інших співучасників. Відповідно до загальних принципів відповідальність за ексцес виконавця несе виконавець, а співучасники відповідають за ті злочини, які охоплювалися їх свідомістю і на здійснення яких вони давали згоду.

Як вже зазначалось, згідно зі ст. 17 КК особа, що добровільно відмовилося від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому випадку, якщо фактично вчинене нею діяння містить ознаки іншого злочину. Це положення застосовується і до добровільної відмови від злочину при співучасті.

У національному кримінальному законодавстві до прийняття КК 2001 р. окремо це питання не врегульовувалось. Зараз йому присвячена ст. 31 КК.

Однак добровільна відмова співучасників (організатора, підбурювача та пособника) має деякі особливості в порівнянні з добровільною відмовою виконавця. Добровільна відмова виконавця виключає його відповідальність, але не відповідальність співучасників. І навпаки, добровільна відмова співучасників не звільняє виконавця від кримінальної відповідальності. Специфіка добровільної відмови співучасників пояснюється тим, що ні організатор, ні підбурювач, ні пособник безпосередньо не виконують об'єктивної сторони злочину. Підбурювач, організатор і пособник не здійснюють дій, що безпосередньо зумовлюють настання шкідливих наслідків. Організатор і підбурювач схиляють до злочину виконавця. Ці співучасники фізичної участі в злочині не беруть.

Організатор і підбурювач, підштовхнувши виконавця до здійснення злочину, можуть надалі відмовитись від співучасті. Однак цього недостатньо для запобігання злочину.

Організатор і підбурювач при добровільній відмові від злочину зобов'язані вжити заходи, щоб запобігти злочинній діяльності виконавця, недопущенню настання шкідливих наслідків. У цьому випадку діяльність цих осіб по запобіганню злочину повинна бути виражена в активних діях. Організатор і підбурювач, добровільно відмовившись, перестають бути суспільно небезпечними, але цього недостатньо для звільнення від кримінальної відповідальності. Для того щоб їх дії перестали бути суспільно небезпечними, вони зобов'язані своєю активною поведінкою перервати розвиток причинного зв'язку, не допустити здійснення злочину виконавцем. Діяльність організатора і підбурювача по запобіганню здійснення злочину може бути різноманітною. Це і вплив, і переконання виконавця, і відмова виплатити винагороду, і навіть погрози і т. ін. Якщо внаслідок активних дій організатора і підбурювача виконавець дійде висновку про необхідність припинення злочинної діяльності і реально припинить її, то організатор і підбурювач не притягатимуться до кримінальної відповідальності. Якщо організаторові і підбурювачеві, незважаючи на їх активні дії, не вдалося запобігти вчиненню злочину, вони не відповідатимуть за співучасть у закінченому злочині, а нестимуть відповідальність за попередню злочинну діяльність.

Інтелектуальне пособництво не породжує у виконавця намір здійснити злочин, однак поради і наявність пособника зміцнюють злочинну рішучість виконавця. В силу цього інтелектуальний пособник, добровільно відмовившись, повинен нейтралізувати результат своїх дій, переконати виконавця відмовитися від наміру, а якщо це неможливо, інтелектуальний пособник повинен припинити діяльність виконавця.

Фізичний пособник у разі добровільної відмови повинен також нейтралізувати свою попередню діяльність, що може виражатись у вилученні знарядь та засобів, які ним були надані в розпорядження виконавця. Якщо це пособництво виразилося в усуненні перешкод, пособник зобов'язаний їх відновити і т. д. Активна діяльність пособника повинна повністю усунути причинну обумовленість здійснення злочину. Однак при фізичному пособництві добровільна відмова може бути виражена і в нездійсненні тих дій, які пособник повинен був виконати - надати виконавцеві знаряддя і засоби здійснення злочину.

Якщо інтелектуальному і фізичному пособнику не вдалося, незважаючи на їх зусилля, запобігти злочину, вони не повинні відповідати за співучасть у закінченому злочині виконавцем, а відповідають за співучасть у незакінченому злочині.

Умови добровільної відмови співучасників, визначені ст. 31 ЮС, встановлюють умови дій співучасників при добровільній відмові. Вони повинні бути:

♦ вчасними;

♦ вичерпними для співучасників.

Питання про своєчасність повинно вирішуватись на підставі загальних положень інституту добровільної відмови від злочину. Відповідно до ст. 31 КК співучасники (організатор, підбурювач, пособник) можуть добровільно відмовитися від доведення злочину до кінця на стадіях готування до злочину і замаху на злочин (з деякими відомими обмеженнями). Чи вжила особа всі можливі заходи, чи вчинила все, що від неї було залежне для запобігання здійсненню злочину виконавцем, чи були ці дії вичерпними, вирішується на основі конкретних обставин, конкретних характеристик особи, до яких належать характеристики особи співучасника (його вік, інтелект, фізичний розвиток, стан здоров'я і т. д.) і реальна обстановка, в якій він протидіяв виконавцеві.

Співучасників (організатор, підбурювач, пособник) повністю звільняють від кримінальної відповідальності при добровільній відмові лише у випадках, якщо фактично вчинене ними не містить ознак іншого злочину.