Поняття незакінченого злочину та його види.

Незакінчений злочин – це умисне, суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), яке не має всіх ознак злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, оскільки злочин не був доведений до кінця з причин, не залежних від волі винного. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин (ч. 2 ст. 13).

У юридичній літературі незакінчений злочин називають попередньою злочинною діяльністю, розпочатим або незавершеним злочином, невдалою діяльністю зі вчинення злочину.

При незакінченому злочині умисел винного так повністю й не реалізовується, об’єктивна сторона не розвивається, шкода об’єкту не завдається. У закінченому ж злочині умисел реалізується повністю, об’єктивна сторона виконується, об’єкту завдається шкода.

Незакінчений злочин (готування до злочину та замах на злочин) – це нездійснена можливість завдання шкоди об’єкту посягання. Злочинна діяльність припиняється у зв’язку з обставинами, що виникли всупереч волі й бажанню суб’єкта.

У закінченому злочині наявна єдність об’єктивної та суб’єктивної сторін. У такому разі винний повністю реалізував умисел, завершив злочин, виконав усі діяння (дії чи бездіяльність), які складають об’єктивну сторону складу злочину, спричинив шкоду об’єкту. Закінчені злочини сформульовані в диспозиціях Особливої частини КК. Момент закінчення злочину є різним, залежно від конструкції складу злочину, від опису ознак злочинного діяння в законі. За моментом закінчення злочини поділяються на три види: злочини з матеріальним складом; злочини з формальним складом; злочини з усіченим складом.

Поняття попередньої злочинної діяльності.

Вимоги до кваліфікації попередньої злочинної діяльності:

1) для кваліфікації скоєного як готування до злочину чи замаху на злочин слід установити наявність усіх ознак складу відповідного закінченого злочину, беручи до уваги незавершеність об’єктивної сторони;

2) попередня злочинна діяльність кваліфікується за тією ж статтею Особливої частини, що й відповідний закінчений злочин;

3) формула кваліфікації попередньої злочинної діяльності має містити посилання на ч. 1 ст. 14 або ч. 2 (3) ст. 15 КК та норму Особливої частини КК;

4) якщо особа вчиняє замах на злочин шляхом бездіяльності, то при кваліфікації необхідно посилатися на ч.1 ст. 15 КК і статтю Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин, на який особа вчиняє замах. Це пов’язано з тим, що частини 2 і 3 ст. 15 КК передбачає лише замах у вигляді дії і тому неможлива кваліфікація з посиланням на ці частини при злочинній бездіяльності.

У нормах як Загальної, так і Особливої частин КК всі кримінально-правові поняття (вина, співучасть, ознаки конкретних злочинів) сконструйовані для закінченого злочину. Тож закінчений злочин кваліфікується лише за статтею Особливої частини КК.

Кримінально-правове значення попередньої злочинної діяльності:

? вона має специфічну підставу кримінальної відповідальності;

? характеризується особливостями у кваліфікації деяких її різновидів;

? її беруть до уваги при призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності та покарання.

Відповідно до ч.2 ст. 68 КК України, готування впливає на призначення покарання: за вчинення готування до злочину строк або розмір покарання не може перевищувати половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України. Якщо диспозицією статті (диспозицією частини статті) Особливої частини КК передбачено відповідальність за готування на злочин, покарання за такі діяння призначається без урахування ч.2 ст. 68 КК.

Відповідно до ч.3 ст. 68 КК України, замах впливає на призначення покарання: за вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України. Коли диспозицією статті (диспозицією частини статті) Особливої частини КК передбачено відповідальність за замах на злочин, покарання за такі діяння призначається без урахування ч.3 ст. 68 КК.

Правила частин 2 і 3 статті 68 КК не можуть бути застосовані при призначенні покарання особі, яка у віці 18 і більше років вчинила злочин, за який передбачено найбільш суворий вид покарання – довічне позбавлення волі, оскільки цей вид покарання є таким, що виключає можливість визначення його половини чи двох третин. Однак до осіб, які вчинили готування до такого злочину або вчинення замаху на злочин у віці до 18 років, і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були у стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку, і яким не може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі, мають застосовуватися вимоги частин 2 і 3 статті 68 КК, виходячи з максимального покарання позбавлення волі на певний строк” (п. 6-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 “Про практику призначення судами кримінального покарання” зі змінами внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 8»).

Тому особливості призначення такого покарання як довічне позбавлення волі (можливе незастосування щодо певних осіб) не можуть впливати на визначення іншого строку покарання, оскільки цей вид покарання є таким, що виключає можливість визначення його половини чи двох третин.

Встановлення відповідальності за незакінчений злочин дає змогу припиняти злочинну діяльність на більш ранніх стадіях, стадії готування до злочину чи діянь, безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, і таким чином попереджувати завдання шкоди суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом.

Замах на злочин.

Замах на злочин, очевидно, є центральним та найбільш складним з точки зору пізнання, законодавчого визначення та правозастосування видом злочинів за ступенем їх завершеності.

Замах на злочин (за ч. 1 ст. 15 КК) – вчинення особою з прямим умислом діяння (дії чи бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, які не залежали від її волі.

Більшість вчених науковців виділяють три характерні ознаки замаху:

дії (бездіяльність) безпосередньо направлені на вчинення злочину;

злочин не завершено, тобто не доведено до кінця;

злочин не завершено з причин, які не залежать від винного.

Погоджуючись з вказаною позицією, пропонуємо виділяти об’єктивні та суб’єктивні ознаки замаху на злочин.

Об’єктивні ознаки замаху на злочин:

1) учинення діяння (дії чи бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину;

2) у часі відбувається після готування до злочину;

3) є логічним продовженням створення умов для вчинення злочину;

4) діяння є суспільно небезпечними, тому що відбувається створення реальної загрози для заподіяння шкоди суспільним відносинам або така шкода завдається частково;

5) діяння частково чи повністю (при цьому немає наслідків у матеріальному складі злочину) охоплюються об’єктивною стороною задуманого злочину, передбаченого Особливою частиною КК;

6) діяння безпосередньо наближені до об’єкта злочину.

7) вчинюється через діяння (дію чи бездіяльність);

8) злочинна діяльність не доводиться до кінця з причин, які не залежать від волі винного;

9) охоплює попередні дії зі створення умов для вчинення злочину (готування до злочину).

Замах на злочин має такі основні суб’єктивні ознаки:

1) діяння вчинюється з прямим умислом. Кримінальний кодекс 1960 р. спеціально не передбачав, що при цьому наявний прямий умисел, йшлося про умисні дії без конкретизації виду умислу;

2) наявність у особи при вчиненні діяння мети довести злочин до кінця, тобто виконати в повному обсязі об’єктивну сторону задуманого злочину, передбаченого Особливою частиною КК.

Із суб’єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом. Якщо особа не бажала вчинення злочину, вона не може і здійснити замах на нього, тобто спробувати вчинити його. При замаху на злочин особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки, бажає довести розпочатий злочин до кінця та бажає настання вказаних наслідків. Так згідно з п. 4 ППВСУ “Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров’я особи” від 7 лютого 2003 р. № 2 – замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом (якщо особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки та бажає їх настання).

Але на практиці не завжди звертається увагу на доказ прямого умислу при замаху на злочин.

Так вироком Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 22 березня 1999 р. Ф. засуджено за статтями 17, 94 КК (КК 1960 р.) на сім років позбавлення волі. Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Кіровоградського обласного суду від 18 травня 1999 р. вирок залишено без зміни. Ф. визнано винним і засуджено за вчинення замаху на умисне вбивство свого брата Ф. І. за таких обставин. 11 січня 1999 р. приблизно о 18-й годині Ф., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння у домоволодінні Г., під час сварки з братом Ф. І. вдарив останнього молотком по голові, заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння. Смерть Ф.І. не настала завдяки своєчасно наданій медичній допомозі.

Верховний Суд України на спільному засіданні судової палати з кримінальних справ і військової палати розглянув клопотання засудженого Ф. і потерпілого Ф.І. про перегляд кримінальної справи щодо Ф. у порядку виключного провадження і, постановлюючи вирок, суд зазначив, що Ф., завдаючи потерпілому удар молотком по голові, повинен був знати про можливі наслідки таких дій, тобто дійшов висновку, що засуджений діяв із непрямим умислом на вбивство. За таких обставин дії Ф. необхідно кваліфікувати за наслідками, що фактично настали, тобто як умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Така судова практика мабуть спирається на існуючу в кримінально-правовій літературі позицію щодо можливості стадії замаху при вчиненні злочину з непрямим умислом. Так А. Жижиленко вказував, що замах однозначно можливий як при прямому умислі, так і при непрямому. М. Ісаєв, Н. Лясс, А. Піонтковський в принципі визнають можливість замаху при вчиненні злочину з непрямим умислом, однак вважають практично нереальною або взагалі неможливою в більшості випадків караність такого замаху, оскільки доказати наявність такого умислу досить важко, і злочинець може дуже часто з успіхом заперечувати свідоме допущення ним настання результату.

Хоча на нашу думку, більш чіткі аргументи з цього приводу висловлював А.Н. Трайнін. Заперечуючи можливість замаху при непрямому умислі, він вказував, що не бажаючи результату, особа не може готуватися до вчинення злочину, ні тим більше здійснювати замах на його вчинення.

Види замаху: закінчений, незакінчений і непридатний замах.

Поділ замаху на злочини проведено законодавцем за суб’єктивним критерієм на закінчений і незакінчений, тобто за ставленням власне винного до вчинених ним діянь, за власним уявленням про ступінь виконання діяння у вчиненні злочину. Закінчений замах на злочин ще називають невдалим.

Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала всі дії, що їх вважала за необхідні для доведення злочину до кінця, та злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (ч. 2 ст. 15).

Наприклад, громадянин Д. 6 листопада 2002 р. біля 13 години перебував у магазині та спробував викрасти господарські товари на суму 106 грн. 70 коп., але під час виходу з магазину був затриманий продавцями.

Тут він зробив усе, щоб викрасти майно, однак наслідки не настали з обставин, які не залежали від його волі, тому злочин (крадіжка) не був доведений до кінця.

Незакінчений замах на злочин називають перерваним.

Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, які не залежали від її волі, не вчинила всіх дій, що їх вважала за необхідні для доведення злочину до кінця (ч. 3 ст. 15).

Наприклад, оператор комп’ютерної системи скопіював інформацію з банку даних на дискету та намагався знищити цю інформацію на вінчестері комп’ютера, однак був виявлений адміністратором і затриманий охоронцями, тобто він не вчинив усіх можливих на його думку дій для привласнення інформації, з причин, які не залежали від його волі.

Деякі вчені пропонують для розподілу замаху на злочин на закінчений і незакінчений використовувати об’єктивний критерій, тобто ступінь виконання об’єктивної сторони. Вони вважають незакінченим той замах, у якому не було виконано всі дії, необхідні для закінчення злочину, а закінченим замахом на злочин – виконання всіх дій, необхідних для закінчення злочину. Та об’єктивний критерій непридатний для розмежування незакінченого та закінченого замахів, бо якщо злочинні наслідки не настали, об’єктивно не було виконано все те, що необхідно для їх настання. Тож у таких випадках завжди будуть констатувати незакінчений замах на злочин.

Не можна використовувати для поділу замаху на закінчений і незакінчений змішаний критерій, тобто одночасне застосування об’єктивного та суб’єктивного критеріїв. Формула змішаного критерію, що пропонує визнавати закінчений замах на злочин у тих випадках, коли зроблено все, що можливо, на думку винного, для вчинення злочину, невдала тому, що ставить поняття закінченого замаху в повну залежність від трактування суддів.

Непридатний замах поділяється на замах при помилці в об’єкті злочину та замах з непридатними засобами.

Замаху при помилці в об’єкті злочину властиво те, що безпосередньому об’єкту, на спричинення шкоди якому спрямовано умисел винного, шкода не спричиняється чи навіть немає загрози спричинення шкоди (постріл у труп). Це відбувається у зв’язку з наявністю помилки в об’єкті злочину. За наявності помилки в об’єкті злочину дії винного слід кваліфікувати залежно від спрямованості умислу.

При замаху з непридатними засобами особа, яка здійснює замах, вважає, що засоби, яких вона використовує, можуть спричинити злочинний результат (підкладання в машину несправної вибухівки). Та ці засоби є непридатними й об’єктивно не можуть спричинити бажані для винного злочинні наслідки.

Наявність непридатного замаху визнається нашою судовою практикою. Наприклад, згідно з п. 23 ППВСУ “Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами” від 26 квітня 2002 р. № 3, якщо винна особа незаконно заволоділа не придатними до використання вогнепальною зброю, бойовими припасами або їх частинами чи деталями, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями, помилково вважаючи їх такими, що можуть бути використані за призначенням, учинене належить розцінювати як замах на заволодіння цими предметами та кваліфікувати за ст. 15 та відповідною частиною ст. 262 КК.

Відповідальність за замах із неконкретизованим умислом настає за фактично спричинену шкоду.

Відповідальність за замах із альтернативним умислом визначається відповідно до умислу на найбільш тяжкий злочин.

Замах на злочин відрізняється від готування до злочину характером учинених діянь, а в злочинах з матеріальним складом – і близькістю настання суспільно небезпечних наслідків. При замаху на злочин діяння безпосередньо спрямовано на вчинення злочину, а при готуванні до злочину лише створюються умови для вчинення злочину. При замаху на злочин виникає безпосередня небезпека спричинення шкоди об’єкту, бо здійснюється діяння, що безпосередньо може призвести до закінчення злочину, зокрема й до настання наслідків у матеріальному складі злочину. При готуванні до злочину створюється опосередкована небезпека, тому що дії при готуванні до злочину ніколи не можуть самі, без учинення інших дій, спричинити шкоду об’єкту, призвести до закінчення злочину та настання, зокрема, суспільно небезпечних наслідків у злочинах з матеріальним складом. У зв’язку з цим замах на злочин порівняно з готуванням до злочину за однакових умов має більший рівень суспільної небезпечності та більший ступінь тяжкості.

Закінчений злочин.

Злочин слід вважати закінченим, якщо діяння має всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною нормою Особливої частини кримінального законодавства, на здійснення якого був спрямований умисел винного (ч. 1 ст. 13).

Моменти закінчення злочину диференційовані залежно від того, як описано об’єктивну сторону посягання в диспозиції кримінально-правової норми кримінального закону:

1) якщо в диспозиції вказані суспільно небезпечні наслідки посягання (наявний так званий злочин з матеріальним складом), то злочин визнається закінченим з моменту настання таких наслідків. Наприклад, крадіжки є закінченими з моменту отримання винними можливості вільно розпоряджатися чи користуватися майном, тобто з моменту завдання майнової (матеріальної) шкоди відносинам власності (ст. 185). У злочинах із матеріальним складом, якщо не настали вказані в диспозиції відповідної статті чинного КК суспільно небезпечні наслідки, говорять про незакінчений злочин (готування до злочину чи замах на злочин) або взагалі про відсутність злочину;

2) якщо в диспозиції вказано лише суспільно небезпечне діяння, а наслідки посягання не названо (винесені за межі цього складу злочину – наявний так званий злочин з формальним складом), то злочин визнається закінченим з моменту виконання діяння. Настання чи ненастання злочинних наслідків при вчиненні злочинів із формальним складом не впливає на факт наявності закінченого складу злочину, але це не означає, що така обставина не повинна братися до уваги при призначенні покарання винному. Хуліганство вважається закінченим від моменту вчинення дій – грубого порушення громадського порядку. Водночас не можна погодитися з абз. 4 п. 3 ППВСУ “Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів” від 26 квітня 2002 р. № 4, у якому визначається момент закінчення незаконного виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин як початок вчинення дій, спрямованих на одержання таких засобів або речовин готових до вживання, чи спрямованих на рафінування або підвищення їх концентрації у препаратах. Адже без власне отримання готових до вживання наркотичних засобів або психотропних речовин виготовлення не буде закінченим злочином, і такі дії слід кваліфікувати як замах на злочин;

3) якщо в диспозиції вказано підготовчі до злочину діяння (так званий злочин з усіченим складом), то злочин визнається закінченим з моменту початку виконання відповідного діяння. Особливість їх полягає в тому, що момент закінчення злочину переноситься законодавцем на більш ранню стадію, тобто на стадію готування до злочину чи замаху на злочин. Фактично у злочинах з усіченим складом законодавець передбачає в Особливій частині КК відповідальність за замах на злочин, а інколи за готування до злочину як за самостійні закінчені злочини. До такої конструкції законодавець вдається щодо найнебезпечніших дій з метою посилити боротьбу з ними на ранніх стадіях. Так, згідно з п.18 ППВСУ “Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами” від 26 квітня 2002 р. № 3: “розбій з метою викрадення вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або радіоактивних матеріалів утворює склад злочину, передбаченого ч. 3 ст. 262 КК. Цей злочин вважається закінченим з моменту вчинення нападу, поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства”.

Створення усічених складів дає можливість запобігти пом’якшенню покарання за вчинене готування чи замах на злочин і розглядати стадію готування чи замаху на злочин як закінчений злочин.

Триваючий злочин – це одноразовий злочинний акт, який характеризується тривалим виконанням злочинного наміру на стадії закінченого злочину. Злочин слід вважати закінченим не в момент завершення, припинення злочинного стану винного, а з настанням факту реалізації злочинного наміру (наприклад, дезертирство).

Однак суди іноді неправильно визначають момент закінчення в триваючих злочинах.

Так вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 5 грудня 2002 року Д. засуджено: за ст. 263 ч.1 КК України на 2 роки позбавлення волі; за ст.ст.15, 263 ч.1 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України Д. остаточно визначено покарання 2 роки 6 місяців позбавлення волі.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2003 року вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 05.12.2002 р. щодо Д. змінено. Виключено кваліфікацію його дій за ст.ст. 15, 263 ч.1 КК України як зайву та застосування ст. 70 КК України.

Постановлено вважати Д. засудженим за ст.263 ч.1 КК України на 2 роки позбавлення волі.

Д. визнано винним і засуджено за те, що він 23.04.2002 р. приблизно о 17 год. у будинку № 13 по вул. Білоруській у м. Києва при невстановлених слідством обставинах придбав вогнепальну зброю - обріз мисливської рушниці, який став носити і зберігати при собі, без відповідного дозволу.

25.04.2002 р. приблизно о 15 год. 30 хв. Д. біля будинку №11 по вул. Білоруській у м. Києві намагався збути О. зазначений обріз, але останній відмовився, а Д. був затриманий працівниками міліції.

У касаційному поданні прокурор просить ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21.05.2003р. щодо Д. скасувати, у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, оскільки апеляційний суд необґрунтовано виключив з вироку кваліфікацію дій засудженого за ст.ст.15, 263 ч. 1 КК України як зайву.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора про необхідність скасування ухвали апеляційного суду і направлення справи на новий апеляційний розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню.

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд допустився помилки, виключивши з вироку кваліфікацію дій Д. за ст.ст. 15, 263 ч.1 КК України як зайву та застосування ст. 70 КК України.

Суд апеляційної інстанції порушив вимоги ст. 16 КК України, згідно з якою кримінальна відповідальність за замах на злочин настає за ст. 15 і тією статтею особливої частини Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин.

Продовжуваний злочин характеризується рядом тотожних злочинних дій, об’єднаних єдиною метою, що складають у сукупності один злочин (крадіжка цілого частинами).

Продовжуваний злочин є закінченим від моменту вчинення останнього злочинного діяння. Наприклад, крадіжка радіоприймача частинами в декілька заходів. Злочин буде закінченим з моменту, коли особа викрала останню деталь радіоприймача. Наприклад, згідно з п. 22 ППВСУ “Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами” від 26 квітня 2002 р. № 3 у разі викрадення складових частин, деталей або вузлів, комплект яких дозволяє виготовити придатну до використання вогнепальну зброю, дії винної особи слід розцінювати як закінчений злочин і кваліфікувати за ст. 262 КК.

Відповідно до п. 3 ППВСУ “Про деякі питання застосування судами України адміністративного та кримінального законодавства у зв’язку з набранням чинності Законом України від 22 травня 2003 р., “Про податок з доходів фізичних осіб” від 28 травня 2004 р. № 9, при вирішенні питання про відповідальність за продовжуваний злочин або про його кваліфікацію у випадках, коли одні діяння були вчинено до, а інші – після 1 січня 2004 р., слід розраховувати кількість неоподатковуваних мінімумів доходів громадян чи кількість розмірів податкової соціальної пільги за кожен період окремо.