ТОП 10:

Психологія організованих злочинних об'єднань як об'єктів ОРД



Новий Кримінальний кодекс України визначив, що злочин визнається вчиненим організованою гру­пою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися в стійке об'єднання для вчинення цього та інших (іншого) злочинів, об'єднаних єдиним планом із розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи (п. З ст. 28 КК).

Водночас законодавець визнав злочин вчиненим злочинною організацією за умови, що він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (трьох і більше), члени або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяж­ких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп (п. 4 ст. 28 КК).

Отже, практика отримала законодавче визна­чення зазначених організованих злочинних форму­вань. Однак ці дефініції не внесли ще достатньої ясності, оскільки вони, на наш погляд, сформовані без достатнього врахування психологічного аспекту даного питання. Тому видається необхідним зверну­тися до розгляду й з'ясування низки психологічно значущих чинників, які б допомогли більш повно й об'єктивно визначити ознаки організованих злочин­них об'єднань. Гадаємо, що найважливішим у даній проблемі є розкриття їх психологічної структури на основі системно-комплексного підходу, з позиції якого в цій структурі чітко виявляються такі пара­метри.

1. Групи (організації) й основні їх системоутво-рювальні компоненти:

- соціально-психологічна характеристика;

- формування внутрішньої психологічної струк­тури;

- головні організаційно-психологічні компоненти.

2. Особистісна характеристика учасників: за­гальна соціально-психологічна структура; типологіч­ні особливості.

3. Лідерство та його роль у створенні й кримі­нальному функціонуванні організованих злочинних формувань.

4. Характеристика злочинної діяльності

Вважаємо за доцільне змістовно розглянути ос­новні елементи цієї структури .

Соціально-психологічна характеристика орга­нізованих злочинних формувань.

У соціальній пси­хології групи взагалі класифікуються, по-перше, за домінуючими в них соціальними цілями й ролями, а по-друге - за їх величиною.

Щодо першого критерію, то організовані злочин­ні групи й злочинні організації є однозначно анти­громадськими формуваннями, діяльність яких спря­мована на задоволення їх членами своєкорисливих інтересів і потреб протизаконними шляхами, що зу­мовлює й адекватні їм цілі та мотиви.

Виходячи з цього, дані формування визнаються груповими суб'єктами організованої злочинної дія­льності, сутність якої полягає в системному харак­тері злочинних дій, що пов'язані єдиними групови­ми цілями, мотивами, а також єдиним планом (про­грамою). Останнє слід інтерпретувати не спрощено (механічно), а з позицій психології, бо саме при та­кому підході дійсний зміст указаних компонентів виявляється воб'єднаності їх єдиним розумовим планом кожного учасника групи та в особистому усвідомленні ним усієї системи злочинної діяльності цієї групи.

Таким чином, злочинна діяльність є основною змістовою ознакою існування не тільки злочинної організації, але й організованої злочинної групи.

Що ж до розміру організованих злочинних фор­мувань як їх соціальної ознаки, то в цьому відно­шенні в соціології достатньо визначено лише малі групи - соціальні об'єднання, члени яких, діючи на кооперативній основі, безпосередньо спілкуються один з одним (кількість учасників тут не визнається вирішальним критерієм).

У психології поняття "група", як правило, вжива­ється для найменування малих груп. Для позначен­ня ж більших об'єднань використовуються такі тер­міни, як "угруповання", "альянс" "соціальна організа­ція". Остання також визначається як система коо­перації, але її відрізняє від групи вищий ступінь ор­ганізованості, а головне - ієрархічна система керів­ництва та взаємодії учасників цієї організації.

Привабливим і корисним у науково-пізнаваль­ному та практичному відношенні уявляється аналіз шляхів і способів початкового створення організо­ваних злочинних груп чи організацій, а також фор­мування їх психологічної структури.

Узагалі причинами об'єднання осіб у злочинну групу з позицій психології можуть бути:

Ієрархія (від грец. Ніегоз - священний і агсіге - влада) - роз­ташування частин чи елементів цілого в порядку від вищого до нижчого. У соціології цей термін використовується для позна­чення соціальної структури суспільства або його підсистем, у теорії організації розуміється як принцип управління тощо

а) неможливість учиняти злочини без спільних зусиль певної кількості людей;

б) виявлення спільності злочинних інтересів, по­треб, цілей, мотивів, намірів тощо;

в) ситуативні обставини, такі як безвихідне ма­теріальне, моральне становище й т. ін.

Відзначимо також, що стійкою на сьогодні за­лишається тенденція перетворення неорганізованих злочинних груп (переважно загальнокримінальної спрямованості) в організовані внаслідок їх якісного розвитку.

Визначальну роль у психології створення та ста­новлення групового об'єднання як злочинного фор­мування відіграють його потреби та інтереси, які підрозділяються на два види.

1. Потреби й інтереси більшості осіб, які входять у дане формування. Майже в усіх випадках це ко­рисливі потреби й інтереси, які, стаючи груповими психологічними утвореннями, усвідомлюються чле­нами злочинного формування як власні, тобто на­бирають для них особистісного (мотиваційного, цілеутворюючого) значення. Це той рівень, коли гру­пове формування набуває певної згуртованості, ав­тономізації, що найбільш сприяє досягненню доволі високої психологічної єдності.

2. Потреби, що забезпечують умови формування, становлення, розвитку та збереження організованої злочинної групи або злочинної організації як певної функціональної системи. Особлива роль у цьому відношенні належить груповим нормам, які поши­рюються не стільки на емоційні стосунки, скільки (переважно) на дійові відносини в даних об'єднан­нях.

Значне місце відводиться дисциплінарним нор­мам, насамперед таким, як: конспірація, тобто при­ховування злочинних дій, обережна поведінка, нерозголошення належності осіб до груп та їх злочин­ної діяльності тощо; повне підпорядкування членів груп лідерам у питаннях виконавчої дисципліни; за­борона здійснення окремими особами несанкціоно­ваних злочинів; недопустимість видачі спільників правоохоронним органам; заборона виходу з групи, атакож вимога щодо обов'язкового відрахування "общаківських" внесків.

Щодо форм збереження цілісності організованих злочинних формувань і забезпечення їх життєдіяль­ності, то тут застосовуються найрізноманітні­ші заходи, методи й прийоми. Особливу увагу зло­чинні організації приділяють, наприклад, створен­ню з метою прикриття їх дійсної діяльності "дахів" під виглядом усілякого роду сервісних центрів, ін­формаційних агентств, охоронних, розважальних фірм тощо.

Достатньо поширеним є відстеження лідерами злочинних організацій спрямованих проти них на­мірів і конкретних дій із боку правоохоронних орга­нів. Зокрема, маючи в безпосередньому підпоряд­куванні структурні підрозділи безпеки, нерідко очо­лювані професіоналами, ці лідери отримують доста­тньо інформації для аналізу навколишньої обстано­вки. Стали вже звичайними й такі заходи щодо са­мозбереження організованих злочинних організацій, як створення в них блоків фізичного захисту, розроблення тактики особливої поведінки співучасни­ків на випадок арешту й т. ін.

Організаційно-психологічна структура органі­зованих злочинних об'єднань.

Перш за все істотне значення має їх організаційно-функціональна стру­ктура, головною визначальною ознакою якої висту­пає горизонтальна чи вертикальна побудова.

Так, організовані злочинні групи здебільшого мають горизонтальну побудову, для якої притаманні такі ознаки:

а) за ступенем централізації - слабка її вираз­ність. Відносини (особливо предметно-дійові) між усіма учасниками групи, включаючи й лідера, здій­снюються за горизонталлю на взаємній контактній основі;

б) за зовнішньою підпорядкованістю - автоном­ний характер;

в) за ступенем рольової диференціації - постійна спеціалізація дійових функцій, що властива лише деяким виконавцям, виходячи з відповідних потреб кожної конкретної групи. Поточний же розподіл обов'язків здійснюється лідерами організованих зло­чинних груп, виходячи з наявності необхідних спе­ціалістів, довіри до них, а також їх вольових якос­тей, виконавчої дисциплінованості тощо;

г) за видами та способами комунікації - повна або спрощена структура (за існуючою класифікаці­єю), коли кожний член групи може встановити оч­ний зв'язок з усіма її членами, включаючи й лідера.

Цю структуру можна показати так.

Це звичайні й найбільш поширені на сьогодні організовані злочинні групи, які вчиняють крадіж­ки, грабежі, розбої, шахрайство, вимагання та інші корисливі злочини.

До розглянутого різновиду груп відноситься і переважна частина викритих банд, оскільки вони та­кож мали горизонтальну структуру.

Водночас банди відрізняються від організованих злочинних груп, і не тільки наявністю обов'язкових кримінально-правових ознак (озброєність, створен­ня з метою нападу на підприємства, установи, ор­ганізації чи на окремих осіб), але, значною мірою, унаслідок кількісних і якісних змін у їхній організа­ційно-психологічній структурі: більший кількісний склад (у середньому в півтора рази вищий, ніж у групах); відчутне підвищення кримінального профе­сіоналізму, у тому числі рецидивізму (серед майже однакової частки - однієї третини - раніше суди­мих, що виявлені в загальному масиві членів дослі­джених груп, кількість тих, що мали в минулому три і більше судимостей, у бандах дорівнювала 65% проти 4% щодо загального масиву, а рецидивісти при цьому мали відповідне перевищення в чотири рази, тобто 28% проти 7%. Крім того, більше поло­вини раніше судимих учасників банд у минулому здійснювали корисливо-насильницькі злочини); згур­тованість бандитських формувань і як наслідок тривале їх злочинне існування (усі банди до викрит­тя функціонували більше шести місяців, у тому чис­лі 59% - від одного року); підвищений рівень (у півтора-два рази) спеціалізації та інтенсивності зло­чинної діяльності зокрема міжрегіонального харак­теру.

Отже, за певної подібності зображених схема­тичних моделей звичайної організованої групи та банди, між ними вбачаються відмінності:

- по-перше, при збереженні спільного принципу горизонтального типу їхньої організаційно-функціо­нальної структури, у схемі банди помітним є ухил у бік централізації, тобто відносини між усіма члена­ми хоча й відбуваються на прямій контактній осно­ві, але одночасно має місце централізоване керів­ництво бандою з боку її лідера-організатора;

- по-друге, більш вираженою ознакою є спеціалі­зація членів банди, як і самої злочинної діяльності останньої, оскільки чимало таких формувань вчи­няють напади однорідного характеру, скажімо, за об'єктами посягання, способами злочинних дій, зок­рема насильницьких, тощо;

- по-третє, лідер банди здебільшого є ініціатором її створення й організатором злочинної діяльності;

- по-четверте, діяльність банди допускає участь непостійних членів як виконавців окремих замов­лень.

До вертикального типу організаційно-функціональної структури відносяться злочинні організації. Цей різновид, через майже повну від­сутність відповідної судової практики, можливо уявити лише за матеріалами оперативно-розшукових справ. У зображених нижче верти­кальних структурах наочно простежуються такі ор­ганізаційно-функціональні компоненти.

1. Централізація. Вона присутня в злочинних ор­ганізаціях обох типів і має виразний характер. Усі взаємодії відбуваються за пірамідальною дво- або триступеневою ієрархією.

На вершині пірамід знаходяться лідери-керівники (організатори), нижче розмішуються виконавчі структурні ланки у вигляді, як правило, окремих груп, бригад (а то й окремих спеціалістів - виконав­ців певних замовлень), що очолюються безпосеред­ньо лідерами або ж підлеглими їм керівниками-бригадирами. На перетині верхівки й виконавчих ланок інколи діють різного роду організацій­но-управлінські суб'єкти (посередники, менеджери, розпорядники тощо). Це частіше за все особи з най­ближчого оточення лідерів, що допомагають у генеруванні кримінальних ідей, розробленні й організації виконання стратегічних рішень злочинного характеру тощо.

Безпосередні контакти існують між: лідером і на­ближеними до нього "авторитетами" або (та) керівниками-бригадирами чи окремими довіреними осо­бами з числа учасників підлеглих виконавчих ланок (незалежно від ступеня ієрархії). Взаємодії виконав­ців, як правило, обмежуються стосунками між со­бою та з безпосередніми керівниками. Вихід на більш високі рівні при цьому допускається, але у виняткових випадках.

2. Функціональна диференціація. Спеціалізація дійових функцій є майже обов'язковою ознакою ор­ганізаційно-психологічної структури злочинних ор­ганізацій. Узагалі в цій диференціації типово виок­ремлюються:

- керівна ланка: лідер (керівник-організатор) ійого наближені помічники - авторитетні фігури;

- виконавчі ланки: загальні та спеціалізовані ви­конавчі групи, бригади чи окремі виконавці, очолю­вані окремими керівниками;

- спостерігається наявність опозиційних ланок (групи чи суб'єкти, що внутрішньо не поділяють за­гальної стратегії злочинної діяльності, групових норм, особистих вимог і позицій керівних фігур то­що, а також виявляють конкуруючі мотиви, устано­вки й т. ін. Щодо видів і способів комунікації, які прева­люють у злочинних організаціях, то на сьогодні в практиці більш-менш чітко визначилися або так звана складна система, коли лідер водночас є керівником двох чи більше підгруп, які мають свої відповідні комунікації, або ж багатоблочна систе­ма, відповідно до якої лідер підтримує зв'язки тіль­ки з наближеними помічниками (управлінські, посе­редницькі ланки) чи з керівниками підпорядкова­них виконавчих груп, бригад, у яких існують свої , комунікативні відносини.

Практика свідчить про те, що в сучасних злочинних організаціях, за умови жорсткої конспірації, і створюються такі системи комунікації, коли інфор­маційні зв'язки відбуваються за принципом ступін­частого їх просовування зверху донизу. При цьому нижчі виконавчі ланки часто взагалі не знають сво­їх вищих лідерів-керівників, які взаємодіють, як правило, тільки з найбільш наближеними до них суб'єктами. Інколи рядові члени тільки бачать зов­нішні прояви чи атрибути поведінки лідерів: обме­женість інформації, що виходить від лідерів; пере­дача її тільки через третіх осіб; потужна охорона лі­дерів; значні кошти, що витрачаються на антураж, тощо. Усе це психологічно дуже впливає на членів груп, створює атмосферу як благоговіння, так і страху перед лідером.

З'ясування організаційно-психологічної характе­ристики організованої злочинної групи або органі­зованої злочинної організації має велике значення для виявлення, викриття та ідентифікації в оперативно-розшуковій діяльності саме даних різновидів злочинних об'єднань. Це, крім того, дозволяє уявити психологічні чинники й механізми створення цих об'єднань, у тому числі формування їх єдності й згуртованості, групових потреб, інтересів, цілей, завдань, обов'язків, норм, санкцій за порушення останніх тощо.

Психологічні особливості учасника організова­ного злочинного формування.

Структуру особисто­сті злочинця в усередненому вигляді можна уявити, починаючи зі з'ясування, насамперед, таких пара­метрів: вт - за статевою ознакою: переважно чоловіки;

- за віком: превалює вік від 18 до 40 років, у за­гальних межах якого найбільша кримінальна актив­ність припадає на вікову групу 25-39 років. Непов­нолітній вік виявився не характерним

- за сімейним станом: тільки третина членів злочинних груп чи організацій мали сім'ю;

- на особливу увагу заслуговує показник трудо­вої зайнятості особи: близько 70% учасників орга­нізованих злочинних формувань ніде не працю­ють й не навчаються, а серед тих, хто пра­цює, чимало підприємців, бізнесменів і різного роду службовців.

З урахуванням значної вираженості в поведінці особистості, що розглядається, мотивованого праг­нення до збагачення, виокремлюється корисливий тип учасника організованої злочинної групи чи зло­чинної організації. До такого типу правомірно від­нести й осіб, що здійснюють так звані корисливо-насильницькі злочини, наприклад розбої та грабежі, оскільки головним мотивом тут також є особисте збагачення. Суто ж насильницькі дії як елементи об'єктивної сторони вчинення злочин 5 у цих випад­ках, судячи з наукових спостережень, бувають зде­більшого (крім психічних аномалій) компонентами способів, прийомів, що забезпечують успіх корисли­вих посягань.

Психологічні особливості учасника організова­них злочинних формувань можна додатково класи­фікувати за характером їхньої спрямованості й цін­нісної орієнтації. У цьому відношенні значно виріз­няються особи, яким властиві:

- неґативно-зневажливе ставлення до людини та її найважливіших благ: життя, здоров'я, фізичної недоторканності, честі, гідності. Таке ставлення ле­жить в основі умисних аґресивно-насильницьких злочинів, зокрема вбивств, тілесних ушкоджень;

- ігнорування прав людини на власність, що ха­рактерно для вчинення майнових злочинів;

- зневага до соціальних установлень і приписів, зокрема до порядку управління, правосуддя, грома­дянських обов'язків тощо.

Щодо інших структурних характеристик особис­тості, яка розглядається, то вони багато в чому по­вторюють особистісні риси, притаманні пересічному злочинцеві загальнокримінальної спрямованості.

Але на тлі усередненого типу учасника організовано­го злочинного формування за особистісними пси­хологічними даними яскраво вирізняється його лідер.

Слово "лідер" (від англ. Іеасіег - головний, керів­ник) не є найбільш адекватним терміном для позна­чення глави організованої злочинної групи чи злочинної організації. Проте цей термін уже увійшов у широкий вжиток і міцно закріпився як у теорії, так і в практиці боротьби з організованою злочинністю. Згідно з психологічною інтерпретацією лідер - це член групи (угруповання, альянсу, касти, клану), за.котрим самі учасники цього об'єднання визнають „Пріоритет щодо прийняття значущо-відповідальних рішень у життєво важливих ситуаціях. Лідер - авто­ритетна особа, що виконує роль організатора та ко­нтролера спільної діяльності індивідів, а також регулює взаємовідносини в групі. Він може одночасно бути її керівником, але може й не бути таким.

Важливе місце в психологічній характеристиці лідера злочинного формування належить причинам висування даної особи на цю роль.

Об'єктивна потреба зумовлює обрання лідером, такого суб'єкта, який є найбільш "корисним", здатним найкраще забезпечити злочинну діяльність усієї групи чи організації. Це вимагає від нього насампе­ред компетентності, професіоналізму й організаторських здібностей.

Виходячи з суб'єктивної потреби лідер повинен З мати особистісні якості, необхідні для ініціювання й підтримання в злочинному формуванні згуртованості, ієрархії, комунікацій, підпорядкованості, дисципліни, конспірації та ін. З цією потребою кореспондуються воля, рішучість, енергійність, значний інтелект, життєвий досвід лідера, його уміння пове­сти за собою інших осіб і підкоряти їх собі.

Отже висування лідера являє собою поміркований і, крім того, значно динамічний психологічний , процес. Тому він властивий злочинним формуванням достатньо високого рівня психологічного розвитку.

В організованих злочинних формуваннях більше трапляються лідери двох типів:

1) лідер-організатор, що особисто організує групову злочинну діяльність і керує нею, здійснює ра­ніше вироблену її програму. До цього типу здебіль­шого відносяться особи, що мають значний життєвий, кримінальний досвід, відзначаються інтелектом, кмітливістю, мають авторитет серед своїх колег тощо;

2) лідер-натхненник, котрий, як правило, задає злочинному об'єднанню свою програму дій, визна­чає головні стратегічні цілі й завдання злочинної ді­яльності, обов'язкові групові норми поведінки т. ін. Такий лідер частіше за все не бере участі в ор­ганізації, а тим більше, у вчиненні злочинів, обме­жуючись контролем за кінцевими результатами зло­чинних акцій. Водночас він здійснює всю владу, що належить йому, психологічно впливає на зміцнення кримінальної рішучості підлеглих. Лідер-натхненник здебільшого є характерним для злочинних організа­цій вертикального ієрархічного типу.

З точки зору стилю керівництва вирізняються авторитарні лідери, що дотримуються командних і жорстких методів керування. Вони, як правило, не терплять заперечень, усі рішення приймають само­стійно, лише іноді зважаючи на поради наближених осіб. Авторитарним типам лідерів властива жорсто­кість у відносинах з підлеглими і застосування до неслухняних осіб найсуворіших покарань. Демократичний тип лідерів у злочинних форму­ваннях трапляється рідко. Це властиво лише деяким злочинним групам горизонтальної побудови, у яких лідери висуваються на рівноправній основі й уся злочинна діяльність здійснюється за спільними рі­шеннями.

3 поняттям лідера тісно пов'язується поняття лі­дерства в організованій злочинній групі (злочинній організації), яке в психології визначається як тип відносин, що виникають у цьому формуванні й включають елементи диктату, субординації та під­порядкування, де роль ведучого, диригента виконує саме лідер - авторитетна особа, яка уповноважена вирішувати різноманітні соціально-особистісні та ділові проблеми в ситуаціях, що мають істотне зна­чення для всього формування.

Значне місце в феномені лідерства займає вла­да лідера. За науковими спостереженнями, ліде­ри досліджуваних злочинних об'єднань частіше за все використовують:

1) владу еталона, що ґрунтується на ореолі ліде­ра (захоплення його авторитетністю, владою над людьми, грішми, "красивим життям" тощо) та на прагненні його спільників бути схожими на нього, досягти такого ж становища;

2) владу знавця, сила якої залежить від того, на­скільки дійсні або приписувані лідеру особливі знання, уміння, навички, інтуїція сприяють зміц­ненню всього злочинного формування, забезпечують успіх його злочинної діяльності, захищають спільни­ків;

3) інформаційну владу, яка полягає в одержанні лідером ексклюзивних відомостей, істотно значу­щих для оцінки всієї обстановки й керування під­леглими, в особистому володінні цією інформацією й дозованим розподілом її між; спільниками у вигідно­му напрямку;

4) нормативну владу, що базується на неформа­льних законах, правилах, традиціях, санкціях, від­повідно до яких лідер отримує право реґулювати, контролювати й вимагати дотримання прийнятих норм;

5) владу примусу та покарання, реалізація якої часто залежить не тільки й не стільки від нормова­них видів санкцій і покарань, скільки від особистісних властивостей самих лідерів. Останні майже в усіх випадках відрізняються від інших учасників нелюдськістю, бездушністю, безмежною лютістю жорстокістю. Показовими в цьому відношенні можуть бути такі спостереження: кожний із 50 лідерів-керівників злочинних організацій, які вивчалися, у середньому вчинив три вбивства своїх спільників у порядку покарання їх за різні провини.

Значне місце в характеристиці лідера (керівни­ка) організованої злочинної групи (організації) за­ймає організаційно-психологічний потенціал даної особи. Це поняття означає системну якість, що ха­рактеризує не тільки особисті організаторські влас­тивості індивіда, але й параметри соціального сере­довища, у якому складається цей потенціал. Дане положення є досить істотним для уявлення й оцінки і деяких типів лідерів злочинних формувань.

Практичний досвід боротьби з організованою злочинністю дозволяє, наприклад, виокремити до­сить одіозний тип лідера-спортсмена. Це може бути відомий спортсмен, що є водночас лідером-керівником організованої злочинної організації, діяль­ність якої прикривається або дійсними й значними спортивними справами цієї особи (формування "Че­репа" - Ігоря Ткаченка, віце-президента Асоціації кікбоксингу, президента жіночої баскетбольної ко­манди "ТІМ-СКУФ", - що складалося в основному зі спортсменів-боксерів), або фіктивною фірмою з на­дання охоронних чи інших послуг (угруповання "Авдиша" - Віктора Авдишева, тренера збірної України з важкої атлетики, сформоване з його учнів).

Проблема щодо спортсмена-лідера злочин­ного формування досить складна. Як відомо, після розпаду СРСР були зруйновані різні соціальні струк­тури, у тому числі й сукупності норм, цінностей, культурних зразків тощо, і зокрема в галузі фізичної культури. Це призвело до того, що, одного боку, більшість радянських спортсменів, як правило, не маючи ні схильності, ні можливості для придбання нового фаху, залишилися без діла. З іншого боку, майже всі вони в період спортивної кар'єри набу­ли завищених соціальних претензій і амбіцій. Ці об­ставини в поєднанні з розвиненими мобілізуючими Психологічними, а також фізичними даними цих осіб (воля, рішучість, цілеспрямованість, сила) зро­били багатьох із них або легким здобутком діючих злочинних формувань, або їх організаторами.

Менш поширеними, але дещо схожими за соці­ально-психологічним походженням із попереднім типом і надзвичайно небезпечними є лідери органі­зованих злочинних формувань із числа так званих "афганців", тобто певним чином знедолених та озлоблених учасників війни в Афганістані.

До окремого типу можна віднести й лідерів етні­чних організованих злочинних організацій. Серед них особливо вирізняються "чеченці" - представни­ки чеченського злочинного елемента, що легально чи нелегально мешкають в Україні. Для прикладу мож­на послатися на викрите в м. Києві злочинне фор­мування, очолюване чеченцем Саїдом Аслахановим, яке вчинило ряд тяжких злочинів, пов'язаних із за­хопленням заручників, нападом на громадян тощо. Узагалі такому типові лідерів притаманні доволі гострий розум, винахідливість, виверткість, замкне­ність, жорстокість і релігійний фанатизм.

Отже, психологія об'єкта ОРД - це психологія конкретної особи або групи осіб, яка являє собою сукупність особистісних психологічних властивостей та інших психологічно значущих чинників, що включені в систему злочинної діяльності цієї особи чи групи та впливають на виникнення, розвиток, види й форми прояву цієї діяльності, вибір відпові­дних засобів, способів здійснення, досягнення зло­чинних результатів і т. ін.

Своєчасне виявлення, вивчення та врахування зазначених психологічних властивостей і чинників у рамках психології оперативно-розшукової діяльності має сприяти професійному й успішному вирішенню багатьох її завдань.

Контрольні запитання

1. Основні особистісні компоненти психологічної структури злочинця як об'єкта ОРД, їх місце та роль в оперативно-розшуковій діяльності: соціально-демографічні властивості; соціально-психологічні властивості; психофізіологічні властивості; вольова, емоційна, інтелектуальна сфери особистості.

2. Закономірності суб'єктивного (внутрішнього) прояву особистісних складових об'єкта ОРД у фор­муванні й розвитку злочинної діяльності: потреби, цілі й мотиви у структурі злочинної діяльності; роль зазначених психологічних чинників у визначенні

стратегії й тактики злочинної діяльності, а також у виборі способів і засобів її здійснення.

3. Дійові стадії злочинної діяльності: формування злочинного наміру, готування до злочину, здійснення замаху на злочин, вчинення злочину; роль психологічних особливостей їх проходження у вирішенні завдань ОРД.

4. Психологічний вплив злочинної діяльності на особистість злочинців і специфічні особливості їхньої поведінки після вчинення злочинів.

5. Психологічні фактори в психологічній структурі злочинних груп як об'єктів ОРД (групова згуртованість і стійкість, групові потреби та інтереси, групові цілі, мотиви, ціннісні орієнтації учасників злочинних формувань, міжособистісні відносини та мікроклімат у цих формуваннях).

6. Організаційно-психологічна структура органі­зованих злочинних груп і злочинних організацій (го­ризонтальна та вертикальна побудови).

7. Психологічна структура особистості учасника організованого злочинного об'єднання.

8. Способи діагностування психології об'єктів ОРД під час проведення оперативно-розшукових заходів, визначення та використання відповідних і, джерел психологічної інформації

Література до третього розділу

1. Андреева Г.М. Социальная психология. - 2-е изд. -М., 1988.

2. Асмолов А.Г. Психология личности. - М.: МГУ, 1990.

3. Васильєв В.Л. Юридическая психология. - 1997.

4. Емельянов Ю.Е. Активное социально-психологиче-ское обучение. -А.: АГУ, 1985.

5. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. -Ж, 1975.

6. Организованная преступность: Круглый стол /Под ред. А.И. Долговой, С.В. Дьякова. - М., 1989.

7. Основи практичної психології. - К.: Либідь, 1999.

8. Прыгунов П.Я. Психологическое обеспечение специальньых операций: ролевое поведение: Учебное пособие. - К.: Изд-во Европейского университета (финансы, ин-форм. системи, менеджм. и бизнес), 2000.

9. Чуфаровский Ю.В. Психология оперативно-розыскной деятельности. - М., 2001

Розділ 4

Конфлікти в злочинному середовищі та їх використання в ОРД

Конфлікти - невід'ємна частина життя будь-якої людини, бо всякий індивід унікальний і відмінний від інших індивідів не тільки за фізичними, але й за психічними даними. Кожна людина народжується зі своїми особливостями, наприклад, із певною силою інстинктів, бажань, потягів і здатністю витримати фрустрацію. Кожна людина також має різні праг­нення, потреби, цінності, погляди, темперамент, емоції та уподобання. Усе це зумовлює відповідні розбіжності та суперечності, у тому числі особистісного психологічного, а також соціально-психологіч­ного характеру.

Узагалі суперечності й конфлікти є джерелами розвитку людей, визначають їхній конструктивний або деструктивний життєвий сценарій. У теорії та

Психологічний стан, що виникає в ситуації розчарування, недосягнення конкретної мети, потреби тощо й має прояв у ви­гляді тривоги, неспокою, пригніченості й т. ін.

практиці оперативно-розшукової діяльності органів внутрішніх справ набувають актуального значення проблеми пізнання причин виникнення, особливос­тей розвитку та способів вирішення внутрішньогрупових і міжгрупових конфліктів у злочинному сере­довищі, а також конструктивного й оперативно ви­правданого використання отриманих знань у зазна­ченій практиці. Особливо це стосується боротьби оперативних підрозділів ОВС зі злочинними група­ми.







Последнее изменение этой страницы: 2016-06-23; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.234.214.113 (0.022 с.)