Загальне уявлення про конфлікти в злочинному середовищі

Термін "конфлікт" походить від латинського сло­ва "когшісгліз" (зіткнення), що визначає протиборст­во сторін, сил, думок, ідей тощо. Поняття конфлікту визначається по різному, зокрема як: відкрита, час­то затяжна боротьба; бій, війна; стан дисгармонії у відносинах між людьми, ідеями чи інтересами; пси­хічне протиборство, яке виникає в результаті одно­часного функціонування у свідомості людини взаємовиключних імпульсів, бажань або тенденцій.

У соціальній психології здебільшого розрізняють когнітивні конфлікти (від лат. кодпійо - знання, пі­знання), коли сторони, що протистоять, не мають претензій один до одного, але стикаються як супро­тивники в спорі стосовно протилежних точок зору (понять, думок) щодо певних об'єктів чи явищ, і конфлікти мотиваційні, які випливають або із зіткнення інтересів і прагнень, яке має на меті перегляд статусу тієї чи іншої особи в групі, або ж із супере­чностей, пов'язаних з особливостями психологічної структури певної групи. З останніх найбільш знач­ними є дії, що впливають на стабільність групового об'єднання, у тому числі утворювальні, зберігаючі та нищівні. Аналогічно може спрацьовувати поведінкова модель осіб у даному об'єднанні: консервативна, конформістська, критична.

Ще одна група суперечностей у злочинному середовищі пов'язана з так званою "проблемою "спів­товариства". Вона базується на двох головних при­пущеннях: 1) людина - це колективна істота, яка потребує спілкування з іншими особами; 2) люди не можуть бути в згоді між собою.

Крім того, груповим об'єднанням характерні рольові конфлікти, що виникають унаслідок пору­шень окремими членами груп свого рольового ста­тусу, які суперечать прийнятим груповим нормам і правилам взаємодії. Вони можуть мати імпліцитний, тобто прихований, характер або ж існувати у формі усних чи письмових домовленостей (статутів, порядків тощо). Тобто зазначені норми й правила органічно входять до групової взаємодії, є її регуляторами, без яких вона стає неможливою.

Конфлікти в групах узагалі й у злочинних зокрема знаходяться на перетині таких групових психо­ві логічних утворень, як згуртованість, цілеспрямова­ність, групові норми, цінності, санкції, лідерство.

Тому спочатку доцільно розглянути загальні по­ложення щодо структури конфлікту в злочинних групах. Основними його елементами є:

1) протистояння двох психологічних начал, в основі якого лежить реальна чи уявна суперечність, тобто суперечні чи несумісні потреби, інтереси, погляди, переконання, цілі, мотиви, які в конфліктній ситуації виконують роль її предметів, у тому числі як усередині однієї групи, так і стосовно полярних і груп.

Ця суперечність може виникнути як наслідок об'єктивно суперечливої ситуації або бути результа­том певних зусиль учасників, їхніх навмисних вчинків, дій, відповідного ставлення один до одного;

2) наявність суб'єктів (саме злочинних груп і їх­ніх учасників) як носіїв суперечності;

3) активна протидія (взаємодія) протилежних сторін, що спрямована на зміну хоча б однією з них конфліктної ситуації як неприйнятної для неї. Ця протидія набирає відкритої, демонстративної фор­ми і зовні виражається в зміні характеру спілкування сторін у напрямі конфронтації, неприязні, неба­жання спілкування, прагнення до перемоги й т. ін.,. що стимулює ескалацію конфлікту.

У кожному конфлікті можна виокремити його пізнавальний, емоційний і вольовий компоненти (аспекти).

Пізнавальний компонент полягає в усві­домленні сторонами розбіжності в сприйманні ними тих чи інших подій, явищ, фактів в існуючій ситуа­ції, займаної стосовно неї позиції сторін, справжніх

причин напруженості, а також можливих варіантів вирішення конфліктної проблеми.

Конфлікт може спричинитися низьким рівнем критичного мислення якогось члена групи або її лі­дера, нездатністю зрозуміти позицію іншого члена групи чи визнати правильність чужої точки зору, відмінної від своєї, тенденційністю і упередженістю тощо. Можливим є акцентування уваги не тільки на цілісній події, але й на окремих її фрагментах (час­тинах, деталях), у тому числі й загострення пам'яті на негативних обставинах, пов'язаних із конфлікт­ними ситуаціями в минулому, наприклад, у попе­редній злочинній діяльності.

Необхідно розрізняти причину й привід виник­нення конфлікту, причому вони можуть бути як справді істотними, так і незначними й оцінюватися кожною зі сторін по-різному. Причини не завжди "лежать на поверхні", вони інколи приховані й тому можуть бути незрозумілими одній із конфліктуючих сторін.

Нерідко в злочинних групах конфлікт виклика­ється відразу кількома причинами, одна з яких -основна, базова, а інші часом навіть і не усвідом­люються або ж маскуються, наприклад особиста не­приязнь до протилежної сторони. Під час конфлікту інколи виникають нові причини, які стають домі­нуючими або ж повністю заміняють первісні.

Конфлікт може спалахувати непередбачено (ви­падково, ситуаційно) чи викликатися спеціально (провокуватися). Доволі часто його виникнення є результатом поступового накопичення в стосунках сторін різних, спочатку незначних, суперечностей, подальшого їх "розпалювання" й загострення аж до цілковитої неможливості нормального співіснування. Емоційний компонент конфлікту виявля­ється як взаємна антипатія чи особиста небезсто­ронність один до одного, дратівливість і збудливість, агресивність і злобливість, неприйняття емоційного стану іншої людини, емоційна тупість чи, навпаки, підвищена уразливість, зневажливість, погорда, презирство, що підкреслено демонструється тією чи іншою стороною в спілкуванні.

Вольовий компонент конфлікту виявля­ється через взаємну демонстрацію (зазвичай - сло­весну) суперечних позицій, негативізму, непоступ­ливості, небажання зрозуміти один одного й розіб­ратися в ситуації, що склалася, а також; у нав'язуванні своєї точки зору тощо.

Як відомо, найбільш визнаною підставою для класифікації конфліктів є розрізнення їх за відпо­відними суб'єктами чи сторонами, а також: особистісними психологічними даними окремої людини. З цих позицій у конфліктології виокремлюються: внутрішньоособистісні, міжособисгісні, міжгрупові та внутрішньогрупові конфлікти.

Внутрішньоособистісний конфлікт являє собою внутрішню боротьбу різних суперечливих чи несу­місних потреб, інтересів, уявлень, цілей, мотивів тощо, тобто протистояння двох психологічних на­чал у душі людини, яке сприймається й емоційно переживається останньою як особисто значуща для неї проблема, що потребує свого розв'язання й ви­кликає у зв'язку з цим значну психологічну напру­женість.

Під міжособистісним конфліктом, розуміється зіткнення між; окремими суб'єктами, яке сприйма­ється й переживається останніми (принаймні - од­ним із них) як значуща для них психологічна про­блема, що потребує розв'язання та викликає актив­ність сторін, спрямовану на це.

Внутрішньогрупові конфлікти в сучасній конфліктології не завжди відносять до самостійного виду. Але стосовно злочинних груп пізнання внутрішньо-групових конфліктів видається необхідним, оскільки з ними пов'язаний стан деструкції внутрішньогрупових зв'язків, що є важливим фактором для прак­тики оперативно-розшукової діяльності.

Міжгрупові конфлікти є породженням системи міжгрупової взаємодії, що відбувається як між вла­сне злочинними групами, так і між окремими пред­ставниками цих груп, коли вони діють у міжгруповому вимірі, сприймаючи один одного як членів різ­них груп.

За винятком внутрішньоособистісних конфлік­тів, які відбуваються у внутрішньому, психічному житті людини, конфлікти є продуктом спілкування, взаємодії, тобто певних соціальних відносин, а тому зміст, спрямованість і характер цих відносин, особ­ливості їх суб'єктів мають надзвичайно важливе значення у формуванні причин конкретних конф­ліктних ситуацій.

Подальший розгляд проблеми конфліктів у злочинному середовищі найбільш доцільно провести в контексті психологічної характеристики організова­них злочинних груп і злочинних організацій, у функ­ціонуванні яких конфлікти відіграють дуже істот­ну роль.