Поняття, основні психологічні чинники оперативного спілкування та психологічного впливу в ОРД

Спілкування як головна складова соціальної ко­мунікації, являє собою людські контакти й зв'язки, що зумовлені потребами осіб в спільній діяльності або в обміні інформацією. Передача інформації та взаєморозуміння визначає головний зміст спілку­вання.

Психології ОРД притаманні такі різновиди спіл­кування:

1) за ступенем зближення сторін: безпосереднє ("віч-на-віч"), яке відбувається, наприклад, при осо­бистому витребуванні та вивченні оперативним співробітником документів, проведенні розвідува­льного опитування, оперативної установки, конфі­денційної зустрічі з негласним працівником тощо, а також опосередковане, коли воно здійснюється че­рез проміжну ланку, наприклад за допомогою іншого оперативного підрозділу в порядку виконання відповідного запиту;

2) за тривалістю: короткочасне, наприклад опи­тування осіб на місці події злочину, коли пізнання особистості досягається неглибоке, і тривале, що передбачає поглиблене пізнання один одного та вза­єморозуміння;

3) за ступенем завершеності: закінчене (досяга­ється вичерпаність теми, наприклад при опитуванні мешканців будинків, розташованих по сусідству з місцем вчинення злочину) і незакінчене, коли роз­гляд теми або здійснювана діяльність не доведені до результату, наприклад при тривалому спілкуванні оперативного працівника з особою, що підозрюєть­ся в злочині або залучається до негласного співробі­тництва;

4 ) за сторонами: міжособистісне, якщо кожна особа спілкується з іншою особою без участі третьої сторони; внутрішньогрупове, коли з одного боку ви­ступає особа з її індивідуальними потребами, інте­ресами, а з іншого - група чи окремі її представни­ки, що відстоюють групові потреби й інтереси (на­приклад, особисті стосунки окремого члена злочин­ної групи з усією групою); міжгрупове (прикладом можуть бути переговори чи кримінальні "розборки", на яких кожна сторона виступає від імені певної групи та відстоює її інтереси).

У структурі спілкування загальноприйнятим є виокремлення трьох взаємозалежних сторін: кому­нікативної, інтерактивної та перцептивної.

Комунікативна сторона спілкування полягає у звичайному обміні інформацією між суб'єктами, що спілкуються.

Інтерактивна сторона являє взаємодію між ін­дивідами, що спілкуються, тобто обмін конкретними знаннями та діями.

Перцептивна сторона спілкування означає сприйняття партнерами по спілкуванню один одно­го та встановлення на цій основі взаєморозуміння.

Відправним моментом оперативного спілкуван­ня є встановлення психологічного контакту. Він, як правило, починається зі знайомства, успішне здійс­нення якого значною мірою залежить від ретельного підготування оперативного співробітника до цього, складання вихідного психологічного портрета осо­бистості, виявлення її "сильних" і "слабких" якостей, визначення зон, які треба обминати в процесі спіл­кування, тощо.

Зокрема, повинні враховуватись індивідуально-психологічні особливості об'єкта оперативного інте­ресу, його соціальний стан, наявність або відсутність зацікавленості в знайомстві з оперативним праців­ником, імовірна мотивація даного вибору й т. ін.

Для отримання відповідної психологічної інфор­мації можуть використовуватися будь-які джерела, у тому числі й оперативні. Але зрозуміло, що ця ви­мога стосується найбільш відповідальних актів опе­ративного спілкування, від яких очікуються дуже важливі результати. У повсякденній же практиці оперативний співробітник мусить спиратися на дані

особистого психологічного діагностування об'єкта оперативного інтересу.

Таке діагностування може бути здійснено безпо­середньо під час установлення контакту, коли особи взаємно оцінюють один одного та відбувається вза­ємна зацікавленість.

Взаємна оцінка досягається насамперед шляхом сприйняття й оцінювання сторонами зовнішніх ознак один одного, у результаті чого в них форму­ється відповідне враження. Зокрема:

- високий зріст, згідно з науковими спостере­женнями, свідчить про почуття самовпевненості й переваги людини над іншими;

- повнота вказує на потурання людини своїм слабостям;

- багатоманітні експресивні реакції обличчя до­зволяють судити про духовний світ людини, стать, вік, расову належність, вольові, інтелектуальні якос­ті, емоційний стан, настрій тощо;

- квадратне підборіддя часто сприймається як ознака волі;

- велике чоло - як свідчення інтелектуальної роз­виненості;

- жорстке волосся- непокірливість;

- важкі брови й виражений рот - хитрість.

Узагалі обличчя (очі, брови, губи, ніздрі) може передавати стан задоволення, гніву, нудьги, схва­лення, здивування, розчарування, остраху, нетер­піння, радості.

Досить істотну особистісну інформацію несуть такі зовнішні ознаки людини, як її хода, поза, жес­тикуляція, указуючи на психічний стан, емоційний настрій, належність до певної професії, культури тощо.

Особливе значення мають голос і мова, які нерід­ко інформують про ерудицію, інтелект людини, її емоційну напруженість і переживання і т. д. ^:

Взаємне оцінювання веде до зацікавленості або незацікавленості осіб в оперативному спілкуванні. Головне тут полягає в тому, що б оперативний пра­цівник викликав до себе інтерес із боку відповідного об'єкта спілкування. Під таким інтересом у психоло­гії розуміється емоційний прояв пізнавальних по­треб людини. Суб'єктивно для самої людини інтерес у спілкуванні з іншою людиною виявляється в зосе­редженості на повідомлених нею відомостях, її об­личчі, мові, певних діях тощо. Коли інтерес є взаєм­ним, то він поглиблює контакти між людьми, збли­жує їх. Особливу роль при цьому відіграє почуття симпатії.

Існує немало чинників, які сприяють виникнен­ню симпатії між особами, що спілкуються. Напри­клад, Д. Карнеґі описує такі способи сподобатися людям:

1) у розмові треба завжди виявляти щиру заці­кавленість співрозмовником, частіше називати його на ім'я;

2) бажано частіше посміхатися, бо, як говорить старовинне китайське прислів'я, "людина, що не має посмішки на обличчі, не повинна відкривати своєї крамниці";

3) необхідно заводити розмову на теми, що цікав­лять співрозмовника;

4) слід давати людині відчути її перевагу над со­бою й робити це щиро, завжди пам'ятаючи одне з головних правил спілкування: "Робіть для інших те, що вам хотілося б, щоб інші робили для вас";

5) виявляти вміння уважно слухати й спонукати співрозмовника розповідати про себе.

Щодо ролі слухання в оперативному спілкуванні, то про це слід сказати окремо. Відомо, що дуже значна частка інформації може бути отримана тіль­ки шляхом її слухового сприйняття. Але, якщо лю­дина не вміє слухати, вона може багато відомостей пропустити повз вуха. Причинами цього може бути або зосередженість на власних думках, або ж не­приязнь чи й відкрита ворожість до співрозмовни­ка. Невипадково, що за манерою слухати психологи поділяють людей на три категорії: уважні слухачі, пасивні слухачі й аґресивні слухачі.

Отже, оперативні працівники можуть скориста­тися з таких порад щодо підвищення ефективності слухового сприйняття.

По-перше, слід підготуватися до уважного слухання, визначити його мету. Тобто, якщо є необхідність при проведенні розвідувального опитування особи, що становить оперативний інте­рес, з'ясувати її кримінальні зв'язки, то на сприйняття саме цих відомостей і треба настроїтися оперативнику.

По-друге, треба зосередитися на тому, що говорить співрозмовник.

По-третє, слухати спів­розмовника слід з інтересом, надавати йому можли­вість висловитися до кінця.

По-четверте, доцільно шляхом запитань, перефразовуючи почуте, уточню­вати важливі деталі. Слід, крім того, пам'ятати про те, що вислухування співрозмовника демонструє уважність до нього, а це сприяє увазі з його боку.

Велике значення для встановлення психологіч­ного контакту має вибір приводу для знайомства з об'єктом оперативного інтересу. У реальному житті люди для знайомства використовують різні прийо­ми: компліменти, лестощі, звертання до почуття власної гідності співрозмовника й т. п. При цьому саме природність приводу для знайомства забезпе­чує його успіх.

Ось, наприклад, як відомий російський журна­ліст Генріх Боровик описав своє знайомство з Ернестом Хемінгуеєм. У складі радянської делегації на Кубі Боровик супроводжував члена Політбюро ЦК КПРС А. Мікояна, разом з яким потрапив до амери­канського письменника, котрий тимчасово прожи­вав на цьому острові. Час для зустрічі був дуже об­межений, і розраховувати на особисте знайомство з Хемінгуеєм Боровик майже не міг.

Але коли російський гість, побачивши на полиці бібліотеки письменника книгу відомого кінорежисе­ра Романа Кармена, сказав, що останній є його близьким другом, Хемінгуей відгукнувся на це, повідомивши, що Кармен є також і його особистим другом. І Боровик зробив для себе висновок, що психологічний контакт відбувся. Потім він уже як особистий гість Хемінгуея провів із ним декілька днів в океані на риболовлі. Згодом весь світ облетіли репортерські нариси Боровика та зроблені ним рід­кісні фотографії.

В оперативній же роботі, яка потребує прихо­вання оперативником дійсної мети спілкування, для встановлення контакту нерідко використову­ються різноманітні комбіновані прийоми. Напри­клад, розігрується втрата певного предмета (книги, гаманця, папки з документами тощо) з одночасним створенням умов для того, щоб він потрапив у поле зору об'єкта оперативного інтересу. Причетність останнього до виявлення "пропажі" використовуєть­ся як привід для знайомства й подальшої бесіди.

Можна рекомендувати й інші способи встанов­лення психологічного контакту, які базуються на штучно створених умовах, обставинах, підготовле­них подіях тощо, які спонукають об'єкт до зближен­ня з оперативним співробітником. Наприклад, це може бути інсценування нападу на особу, що стано­вить оперативний інтерес, і наступний демонстра­тивний захист його оперативним співробітником або "випадкове" знайомство з об'єктом за умови влаштованого сусідства з ним по готелю, спільної поїздки в одному купе тощо. З моменту встановлен­ня психологічного контакту, власне, й починається оперативне спілкування

Важливе значення має окреме уявлення про за­соби спілкування (його знакові системи).

Психологія розрізняє вербальне та невербальне спілкування.

Сутність вербального спілкування полягає в тому, що воно відбувається шляхом словесного об­міну певними відомостями й думками. Таке спілку­вання виконує перш за все інформаційну функцію. У свою чергу, інформація поділяється на інструмен­тальну, яка використовується для регуляції пред­метно-дійових відносин суб'єктів спілкування, та експресивну, що стосується оцінок, самооцінок, емоційних зв'язків між сторонами тощо.

Словесне спілкування є також ефективним засо­бом емоційного впливу однієї особи на іншу. Розріз­няється емоційно-позитивний вплив (заохочення), який стимулює дії партнера по спілкуванню, та емоційно-неґативний (покарання), що гальмує ці дії.

Вербальне спілкування розглядається переважно як усне мовне спілкування, бо люди здебільшого ко­ристуються саме ним. Але воно охоплює й письмове мовлення. До речі, в оперативно-розшуковій діяль­ності способи письмового спілкування відіграють досить значну роль. Це, скажімо, поштові відправ­лення оперативних повідомлень, закладання їх у тайники, передавання злочинцями "маляв" через кримінальні зв'язки тощо.

Торкаючись проблеми оперативного спілкуван­ня, слід з'ясувати специфічні психологічні чинники, які впливають на цей процес і його результати.

По-перше, треба чітко уявляти предметне значення слів, які уживаються сторонами під час оперативно­го спілкування. У психології для цього використову­ється термін "денотат", що є тлумаченням слова. Узагалі вихідні денотати містяться в тлумачних словниках. Але в повсякденному застосуванні тих чи інших слів люди інколи надають їм іншо­го значення, яке нерідко набуває основного змісту мовного спілкування для певних осіб і соціальних груп. Особливо це стосується жаргонної, сленґової мови в різних соціальних (вікових, професійних, кримінальних) колах. Так само ті чи інші слова в де­яких випадках можуть сприйматися з додатковим значенням, викликати певні почуття, асоціації, емоції, що в психології називається конотацією. Існують, крім того, так звані паралінґвістична й екстралінгвістична системи знаків, що являють собою певні "добавки" до вербального спілкування.

Перша з них визначає специфічну якість голосу, йо­го діапазон і тональність, що залежить від вокаліза­ції (напівспіву) мови;

друга ж зводиться до викорис­тання у мові пауз, покахикування, плачу, сміху, ве­реску тощо. Усе це додаткові включення до мови, які підсилюють ті чи інші акценти вербального спіл­кування.

Професійне використання знань, про які йдеть­ся вище, сприяє досягненню успіху в оперативному спілкуванні (наприклад, розіграна в кінофільмі "Мі­сце зустрічі змінити не можна", комбінація щодо передання Шараповим у банду "маляви" від Фокса продемонструвала значну роль використання в ОРД психології немовного вербального спілкування). І, навпаки, неврахування зазначених чинників може призвести до небажаних наслідків в оперативному спілкуванні. На відміну від вербального спілкуван­ня, невербальне полягає у використанні під час спілкування немовних знакових систем, таких як

1. поза, тобто положення тіла, відповідно до пси­хічного стану людини.

Так: - руки, закладені за спину, високо піднята голо­ва, виставлене підборіддя вказують на почуття впе­вненості людини в собі й переваги над іншими осо­бами;

- спирання руками на стіл чи стілець свідчить про відчуття неповноти контакту з партнером;

- закладання великих пальців рук за пояс або в прорізи кишень є знаком агресивності;

- схрещені кінцівки означають скептичну уста­новку особи;

- несхрещені ж кінцівки (і до того ж розстебну­тий піджак) сигналізують про встановлення довіри;

| - закидання ноги на ногу зі схрещуванням рук швідчить про "відключення" особи від розмови;

- часта зміна поз, метушливість говорять про внутрішню стурбованість людини й т. ін.;

2. міміка: скорочення або послаблення м'язів об­личчя дуже добре відбивають почуття й емоції лю­дини (радість, інтерес, здивування, відразу, презир­ство, страх, гнів, сором, скорботу);

3. погляд, із якого можна "почерпнути" багато корисної інформації:

- "відсутній" погляд свідчить про зосереджені роздуми особи;

- переведення погляду на навколишні предмети розуміється як падіння інтересу до бесіди;

- пильний погляд в очі при звужених зіницях - ознака ворожості;

- наполегливий погляд в очі при розширених зі­ницях - знак сексуальної зацікавленості; <

- відвід та опускання погляду - сором, обман;

- погляд збоку - недовіра і т. д.;

4. жести:

- активна жестикуляція є свідченням позитив­них емоцій, дружності, зацікавленості партнером;

- надмірна жестикуляція виступає як ознака не­впевненості, неспокою;

- демонстрування відкритих долонь - показник відвертості;

- стискання кулаків указує на збудження, аг­ресивність і т. д.

До невербальної знакової системи відноситься також дотримання норм просторової організації спілкування.

Розрізняються чотири зони просторового збли­ження під час спілкування:

1) зона інтимного спілкування (від півметра до безпосереднього тілесного контакту, що відбувається між закоханими особами, батьками та дітьми, дуже близькими друзями);

2) зона особистого спілкування (від півметрової до півтораметрової дистанції, на якій спілкуються добре знайомі між; собою люди, що до­зволяє їм доторкуватися один до одного, хлопати по плечу, обмінюватися потискуванням рук тощо);

3) зона формального спілкування (від півтора до трьох метрів), у межах якої ведуться ви­падкові, малозначущі бесіди;

4) зона публічного спілкування (більше трьох метрів).

Успіх спілкування залежить не тільки від пра­вильно обраних засобів, а й від застосованих пси­хологічних прийомів і способів, до яких наукою від­несено:

а) ідентифікацію (розуміння людини, що ці­кавить, шляхом уподібнення їй, коли одна особа під час спілкування намагається поставити себе на міс­це іншої);

б) емпатію (почуттєве розуміння особою протилежної сторони, прагнення емоційно відгукнутися на її проблеми);

в) рефлексію (усвідом­лення того, як одна особа сприймається іншою осо­бою, що є партнером по спілкуванню).

Що ж до технологій оперативного спілкування, то видається доцільним указати на рекомендовані психологами важливі умови, які можуть сприяти його успіхові:

1) доброзичливість і тактовність під час спілку­вання;

2) знаходження за можливістю в зоні просторо­вого комфорту;

3) залучення особи, яка є стороною спілкування, до діалогу;

4) критичне ставлення до своєї поведінки під час спілкування.

Значна роль в оперативному спілкуванні належить психологічній сумісності партнерів.

Психологи розрізняють чотири види сумісності:

а) фізична, що передбачає поєднання фізичних якостей, необхід­них для спільних дій, наприклад сили, витривалості;

б) психофізіологічна - як сумісність темпераменту, моторики (більш сумісні, наприклад, холерик і флег­матик, санґвінік і меланхолік; проте люди з одно­типними темпераментами знаходять спільну мову погано);

в) соціально-психологічна, тобто збіг соціа­льного стану, соціальних ролей;

д) ідеологічна, яка будується на наявності збіжних ідейних поглядів, соціальних установок, цінностей тощо.

Основою психологічної сумісності в оперативно­му спілкуванні є суб'єктивна задоволеність сторін стосунками, яка у свою чергу ґрунтується на іден­тичності змістових установок, взаємній симпатії, наявності дійсної потреби в спілкуванні. До речі, за останньою ознакою розрізняються люди, які зорієнтовані на навколишній світ і відчу­вають постійну потребу в зовнішніх враженнях і спілкуванні (екстраверти); і такі, що живуть у своєму внутрішньому світі й не мають вираженої потреби в спілкуванні без особливих на те причин (інтраверти). Екстравертові, за інших рівних умов, спілкуватися з інтравертом складніше, ніж особам однієї спрямованості. Це треба враховувати в опе­ративному спілкуванні.

Слід зазначити, що практичному досягненню психологічної сумісності оперативного співробітни­ка з об'єктом спілкування може перешкоджати ви­явлення в них різних позицій щодо будь-яких третіх осіб, цінностей, потреб, мотивів, подій, особливо якщо ці розбіжності стосуються професійних вимог до особистості оперативника.

Крім того, психологічну несумісність може спри­чинити намагання оперативного співробітника або його партнера досягти домінування під час спілку­вання. Ускладнює психологічну сумісність і особистісна психічна тривожність та емоційна нестабіль­ність однієї зі сторін спілкування.

Особливого значення психологічна сумісність набуває під час реалізації окремих заходів, засобів і методів ОРД, перш за все таких, як робота з неглас­ним апаратом, упровадження негласних працівни­ків у злочинні формування, проведення оператив­них комбінацій та інших.

Найважливішою умовою досягнення успіху в оперативному спілкуванні є встановлення довіри між особами, які спілкуються. Психологічний зміст довіри полягає в суб'єктивному відчутті безпеки та впевненості партнерів один в одному, що є резуль­татом досягнення перцептивності в спілкуванні, тобто взаємного розуміння, щирості й доброзичли­вості. Установлення довірчих відносин нерідко стає єдиним засобом здобуття успіху в оперативному спіл­куванні. Це особливо стосується ведення перегово­рів, наприклад, при визволенні заручників, подоланні збройного опору злочинців, коли треба упев­нити супротивника в необхідності припинення його протиправних дій.

Наука та практика вже виробили певні пра­вила для успішного проведення переговорів:

1) спонукання протилежної сторони до перего­ворів, до формулювання певних її вимог, що відпо­відають ситуації;

2) уважне вислухування об'єкта й демонстру­вання зацікавленості розмовою; 3) чітке й зрозуміле висловлювання своєї позиції, аргументів;

4) ведення розмови тільки по суті й тільки зара­ди досягнення мети переговорів;

5) контролювання своїх особистих емоцій та ус­відомлювання емоцій протилежної сторони;

6) утримування від висновків про наміри проти­лежної сторони, якщо підставами є тільки власні побоювання;

7) залучення об'єкта переговорів до процесу при­йняття спільного рішення;

8) відшукування взаємної вигоди, шляхів і рішень, що влаштовують протилежну сторону.

Центральною ланкою оперативного спілкування є психологічний вплив оперативного співробітника на відповідну особу або групу осіб.

Узагалі оперативно-розшуковий вплив в ОРД яв­ляє собою предметно-дійовий акт, спрямований на безпосередній об'єкт оперативно-розшукової діяль­ності, для досягнення її мети та виконання конкретних завдань. Відомо, що засобами цього впливу є передбачені законом правові норми, тобто заходи, засоби й методи ОРД, реалізація яких, поряд з ін­шим, здебільшого передбачає психологічний вплив на зазначений об'єкт.

У сучасних наукових роботах немає чіткого ви­значення поняття психологічного впливу. Судячи з загальнопсихологічної інтерпретації, під таким впливом можна розуміти вплив на психіку, поведінку, почуття, емоції людини певного предмета-об'єкта чи також людини шляхом перенесення від одного об'єкта до іншого будь-яких імпульсних сигналів-рухів (доторкання, ударів, стиснення) або сиг­нально-знакової інформації з метою певного транс­формування (коригування) зазначених особистісних компонентів.

У деяких роботах із теорії ОРД відзначається, що сутність психологічного впливу полягає в спонуканні об'єкта прийняти ідею, яка нав'язується йому, або організувати свою поведінку в необхідному для ОРД напрямку. Між тим можна все ж таки констатува­ти, що на сьогодні вже напрацьовано певні поло­ження й рекомендації, які складають базові знання про психологічний вплив в оперативно-розшуковій діяльності.

Далі слід з'ясувати розроблені психологією основ­ні методи психологічного впливу, які застосовуються й в ОРД: переконання; примушення; навіяння (суге­стія).

Під переконанням розуміється різнобічний психологічний вплив на особистість із метою фор­мування в неї одних якостей замість інших, а також спонукання до певної, необхідної в оперативно-розшуковому відношенні, діяльності (поведінки). Основними компонентами переконання є інформування, роз'яснення, спростування, переговори. Стимулюючими засобами в процесі переконання можуть бути: виклад певних доводів; вислуховуван­ня сумнівів і заперечень об'єкта та використання додаткових аргументів.

Ефективним засобом переконання є відтворення подій. Це дозволяє викликати асоціативні зв'язки, а також певний емоційний стан в особи, на яку впли­вають, що полегшує процес сприйняття нею тих чи інших фактів і доводів.

Примушення являє собою жорстку форму психологічного впливу. Це частіше за все полягає в позбавленні об'єкта права вільного вибору прийнят­них для нього умов і правил поведінки. Найбільш відомим прийомом примушення є вплив на особу шляхом психологічного маніпулю­вання певними обставинами, ситуаціями тощо, у результаті чого вона обирає вигідний для мети ОРД варіант поведінки, але такий, що об'єктивно супе­речить її дійсним інтересам.

Також; часто використовуються заборона (зде­більшого це стосується протиправних дій), катего­рична вимога та попередження (впливовий резуль­тат чого залежить або від повноважень і можливості застосування санкцій, або тільки від великого авто­ритету особи, яка впливає). Застосовується ще й по­гроза, впливова дія якої полягає в страху, який ви­кликається даним прийомом примушення.

Додатковими прийомами психологічного впливу можуть бути ще й такі, як психологічна пастка, "торгівля", "гра на почуттях", "укладення парі", "до­міно".

Так, суть психологічних пасток полягає в демон­страції перед очима об'єкта предметів, які свідчать про причетність його до певних фактів і подій; пе­редача йому певної інформації й подальше спосте­реження за його реакцією.

"Торгівля" зводиться до обіцянки оперативника не розголошувати інформа­цію, яка може компрометувати об'єкта впливу;

"гра на почуттях" сприяє виникненню в співрозмовника почуття своєї провини; "укладення парі" - це домов­леність "на спір", коли оперативник намагається отримати певні відомості від об'єкта в результа­ті виграшу парі.

Прийом "доміно" зводиться до швидкого поступового отримання інформації від партнера одразу після того, як він надасть пер­ші відверті відомості.

Сьогодні теоретики й практики ОРД нерідко пропонують застосування методу навіяння. Це один із дуже ефективних засобів. Його суть полягає в тому, що психологічний вплив на поведінку об'єкта здійснюється непомітно для нього. Але цей метод пов'язаний зі звуженням свідомості, усвідомленості й адаптивності людини, і навіть з відсутніс­тю розуміння та логічних оцінок минулих подій. Тому звернення до зазначеного методу зобов'язує опе­ративного співробітника бути достатньо обізнаним у цьому плані й дуже обережним.

Вибір зазначених вище методів головним чином залежить від:

- об'єкта впливу, його реальної психологічної ура­зливості (рис характеру, біографії, ситуації тощо);

- мети впливу (зміни мислення, залучення до не­гласного співробітництва, отримання потрібної ін­формації, надання одноразової допомоги й т. ін.);

- власних персональних установок (правових, моральних, етичних) та реальних можливостей суб'єкта впливу (наявність часу, знань, умінь, орга­нізаційної та технічної підготовки тощо).

До всього вищесказаного слід додати, що, вдаю­чись до психологічного впливу, важливо вміти за­хопити ініціативу, примусити протилежну сторону відмовитися від злочинних намірів і активних дій, адже ініціатор завжди випереджає й нав'язує іншій стороні вигідні для нього умови. Той, хто володіє ініціативою, може ретельно готувати впливові захо­ди, а той, хто відчув уже їх на собі, змушений на­спіх вирішувати проблеми, що раптово виникли. Перевага ініціативи створює сприятливі умови для успішного психологічного впливу.

6.2.2 Конфлікти в оперативному спілкуванні та їх подолання

Окрему проблему в оперативно-тактичному ас­пекті ОРД становлять суперечності оперативного спілкування, особливо коли воно будується на при­мусовій основі. Не секрет, що об'єкти ОРД нерідко залучаються до цієї взаємодії, не бажаючи цього, а інколи й під загрозою застосування до них певних санкцій, що не може не приводити до психологічно­го протиборства. Особливого значення це набуває в спілкуванні оперативників із негласними працівни­ками або з відповідними кандидатурами, які пого­рдилися на співпрацю без дійсного прагнення до цьо­го, а через їх, скажімо, глибоку кримінальну "зара­женість", страх помсти з боку кримінальних зв'язків, невпевненість у забезпеченні конфіденційності та­кого співробітництва тощо.

Для подолання таких ситуацій треба вміло вико­ристовувати первісні підстави залучення осіб до не­гласного співробітництва:

- очікування матеріального стимулювання;

- звільнення від кримінальної відпові­дальності та покарання за вчинені злочини;

- допомо­га у вирішенні життєвих чи побутових проблем й ін.

Надалі ж конфліктне протистояння слід долати шля­хом формування стосунків із негласним працівни­ком на засадах довіри.

Крім того, під час оперативного спілкування ду­же часто виникає проблема подолання психологіч­них бар'єрів: байдужості, недовіри, ворожості, пере­сиченість спілкуванням тощо. Усе це веде до так званих конфліктів спілкування в ОРД. Практика свідчить, що психологічні бар'єри, насамперед інте­лектуальний, емоційно-вольовий, мотиваційний, в оперативно-розшуковій діяльності набувають особ­ливого, специфічного характеру.

Так, інтелектуальний бар'єр має вигляд розбіжностей у переконаннях, моральних позиціях, поглядах і залежить передусім від того, з ким опера­тивний працівник установлює контакт (законослух­няний громадянин чи правопорушник), і в якому статусі він виступає, тобто в легальному чи нелега­льному. Це особливо важливо для забезпечення успі­ху, скажімо, при проведенні оперативної установки, розвідувального опитування, особистого пошуку. Усунути такий психологічний бар'єр можна шляхом з'ясування, вивчення моральних позицій та коригу­вання їх по суті.

Емоційно-вольовий бар'єр виявляється як негативний емоційний стан однієї чи обох сторін на даний момент (страх, розлючення, поганий на­стрій тощо) або завчасно сформоване неґативне ставлення об'єкта впливу до оперативного праців­ника. Долається цей бар'єр завдяки уважному став­ленню до протилежної сторони, розважливості також: створенню сприятливих зовнішніх умов для спілкування.

Мотиваційний бар'єр найчастіше виявля­ється в небажанні об'єктів ОРД вступати в контакт з оперативним працівником із причин їхніх дестру­ктивних психологічних установок, що може перема­гається контрмотивами конструктивного характеру.

Тут ми торкаємося загальної проблеми конфлік­тів в ОРД. Слід зауважити, що вже самий зміст ОРД як системи заходів, спрямованих на захист інтере­сів громадян, суспільства й держави від злочинних посягань, і функціональна структура, що складаєть­ся з суб'єктів, об'єктів, заходів, засобів і методів ОРД, визначають конфліктну сутність цієї діяль­ності Особливо чітко це виявляється на оператив­но-тактичному рівні, для якого характерними є міжособистісні (певною мірою і міжгрупові) конф­лікти різної тривалості та гостроти їх джерелами стають суперечні відносини, а нерідко й відкрите протиборство між оперативними співробітниками й злочинцями.

Конфлікти цього рівня неминучі, оскільки інте­реси сторін (оперативників і злочинців) від самого початку є прямо протилежними, а їх дії спрямову­ються на досягнення взаємовиключних цілей, що й веде до протиборства. Причому різноманітність пов'язаних із цим ситуацій зумовлює використання злочинцями будь-яких, аби ефективних для них дій (частіше за все нещадних, жорстоких), тимчасом як для оперативних співробітників це можуть бути тільки визначені законом оперативно-розшукові за­ходи, Практика й наукові дослідження свідчать про те, що в протиборстві, яке розглядається, значне мі­сце посідає боротьба інформаційна, у якій пошуко­вим і розвідувальним заходам оперативних підроз­ділів протиставляються відповідні контрзаходи зло­чинців, їх посібників та інших заінтересованих осіб. Це, скажімо, недопущення просочення інформації з організованої злочинної групи, отримання її лідером відомостей про наміри, плани і операції стосов­но цієї групи, підготування та поширення дез­інформації тощо.

Оперативно-тактичне значення інформаційної боротьби очевидне, оскільки саме поінформованість про рішення і конкретні дії протилежної сторони частіше за все зумовлює успіх діяльності. Тому на­самперед постає необхідність у збиранні суб'єктом ОРД максимальної кількості інформації про об'єкт ОРД і одночасному захисті себе від аналогічних контрзаходів. Головним тут буде такий принцип: хто скоріше досягне максимальної інформованості про супротивника, той переможе в боротьбі.Інформаційна боротьба доповнюється фізичним протиборством об'єктів і суб'єктів ОРД. І тут також викриваються нерівні правила цієї боротьби: опера­тивні підрозділи повинні діяти, безумовно дотриму­ючись норм права та моралі, тимчасом як злочинці ще переймаються ні цими, ні іншими обставинами, які б могли перешкодити їхній протизаконній діяль­ності.

Активність протидії злочинного елемента зале­жить, з одного боку, від характеру спрямованих проти нього оперативно-розшукових дій оперативників (активність, таємність, оперативна інформованість, предметність, цілеспрямованість, наступа­льність тощо), а з іншого - від прагнення цього еле­мента нейтралізувати вказані дії, здійснити певний зустрічний вплив (психологічний, фізичний).

Саме тому протиборство в ОРД відрізняється від протиборства в інших видах правоохоронної діяль­ності, де її суб'єкти (наприклад, слідчий) завжди діють як офіційні представники правоохоронного ор­гану, вступають у контакти зі злочинцями після їх затримання чи арешту, як правило, у безпечних для себе умовах.

Конфлікти оперативно-тактичного характеру можуть зумовлюватися також неоднозначним пси­хологічним ставленням суспільства до заходів ОРД, зокрема до інституту негласного співробітництва громадян з оперативними підрозділами, засуджен­ням цієї практики певною частиною суспільства з позицій побутової моралі.

Причини такого ставлення людей до ОРД різні, але головна полягає, мабуть, у тому, як і в якій істо­ричній, політичній, економічній, соціально-психоло­гічній ситуації в суспільстві формується образ позитивного чи негативного героя, залученого до конфі­денційного виконання завдань ОРД.

Наведемо такі приклади. Шарапов разом із ко­лишнім фронтовим товаришем, що за певних об­ставин став бандитом, ризикуючи власним життям, здали банду в руки правосуддя. Павлик же Морозов "заклав" свого батька-куркуля, який виступав проти колективізації. І якщо названі першими герої й досі отримують позитивну суспільну оцінку, то другий образ уявлявся як позитивний лише за потребою окремих часів існування нашого суспільства. Сьогодні к аналогічні переоцінки цінностей є особливо вираз­ними, а тому й змінюється ставлення громадян до місця та ролі в суспільстві донощика чи "сексота".

У контексті питань, що розглядаються, слід звер­нути увагу й на інші конфлікти, які виникають в оперативно-розшуковій діяльності з причин недостатньої законодавчої визначеності правового статусу суб'єктів ОРД а також через недоліки організаційно-управлінського характеру. Такі конфлікти хоч прямо й не відносяться до конфліктів спілкування, але, здійснюючи негативний вплив на особи­стість зазначених суб'єктів, можуть певним чином скоригувати психічні стани й властивості оператив­них працівників, що зазвичай відбивається на оперативному спілкуванні.

Справа в тому, що законодавець не визначив безпосередньо оперативних працівників як суб'єктів ОРД, не надав їм повноважень щодо виконання заходів і використання засобів ОРД. Ці повноваження, як відомо, закріплено взагалі за оперативним, під­розділом та безпосередньо за його керівником.

Це дуже істотна суперечність, що негативно по­значається на мотивуванні оперативно-розшукових дій, які виконують оперативні працівники, їхній ініціативності, активності та в цілому на професій­ному виборі. Унаслідок цього оперативники, від яких відомчі настанови та інструкції вимагають на­ступальності, безперервності, сміливості й рішучості дій, не маючи відповідних прав і повноважень, ви­мушені перестраховуватися й не ризикувати.

До факторів конфліктного характеру необхідно віднести й суперечності, пов'язані з недостатньою збалансованістю правових і морально-етичних ком­понентів оперативно-розшукової діяльності Як ві­домо, основу заходів ОРД становлять дії, що нерідко обмежують права і свободи людини та юридичних осіб, що вже само по собі спричиняє психологічний дискомфорт. Це насамперед негласне проникнення оперативного працівника до житла чи іншого воло­діння особи, зняття інформації з каналів зв'язку, контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфно