Основні професійні складові психології суб'єктів ОРД

З викладеного вище випливає першочергова проблема визначення психологічних особливостей професійної діяльності суб'єктів ОРД. Для цього вважаємо за доцільне звернутися перш за все до аналізу правової та функціональної (тобто предмет­но-дійової) характеристики ОРД.

Він свідчить, що основні функції працівників оперативних підрозділів ОВС полягають у реалізації складної системи законодавчо передбачених глас­них і негласних пошукових, розвідувальних і - до певної міри - контррозвідувальних заходів. Останні здійснюються з застосуванням оперативних та опе­ративно-технічних засобів (ст. 2 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність") і спрямо­вуються на виконання окремих завдань ОРД, а та­кож на досягнення певної мети їх вирішення.

Безпосередньо до вказаних функцій (стосовно до правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ) відносяться пошук і фіксація фактичних да­них про злочинну діяльність окремих осіб і груп з метою припинення злочинів та в інтересах криміна­льного судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства й держа­ви (ст. 1 Закону України "Про оперативно-розшу­кову діяльність"). Додамо, що, згідно з п. 1 ст. 7 цьо­го Закону зазначені функції останнім часом допов­нено завданнями попередження, своєчасного вияв­лення, припинення і розкриття злочинів, викриття причин і умов, які сприяють їх вчиненню, та опера­тивної профілактики цих правопорушень.

Як видно, законодавець,

по-перше, наділив опе­ративно-розшукову діяльність особливою попере­джувальною функцією, яка полягає головним чином в оперативній профілактиці, а також попередженні та припиненні конкретних злочинів.

По-друге ж, є всі підстави говорити про наяв­ність функції кримінального судочинства, яка реалі­зується шляхами:

1) прямого виконання через вжиття оператив­ним співробітником (як представником органу діз­нання), згідно зі ст. 4 КПК України, у межах своєї компетенції, заходів щодо розкриття злочину (вста­новлення події злочину та винних осіб);

2) забезпечення з власної ініціативи оперативно­го підрозділу або за письмовим дорученням слідчо­го, указівкою прокурора чи ухвалою суду досудового слідства або судового розгляду в кримінальній спра­ві фактичними даними, які можуть бути доказами в судочинстві (п. 1 ст. 7; п. 2 ст. 10 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність"; п. З ст. 15, Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю");

3) інформаційного, оперативно-тактичного та іншого попереднього підготування та подальшого відповідного супроводження окремих слідчих і су­дових дій, у тому числі щодо забезпечення відшко­дування шкоди, заподіяної злочинами фізичним, юридичним особам і державі;

4) розшуку злочинців (осіб, які переховуються від органів розслідування, суду або ухиляються від 52

Розділ 2. Психологія суб'єктів оперативно-розшукової діяльності

відбування кримінального покарання) та осіб, які безвісно відсутні (п. З ст. 10 Закону України "Про Оперативно-розшукову діяльність");

5) забезпечення безпеки учасників кримінально­го судочинства, інших осіб, які беруть участь у кри­мінальній справі, і членів їх сімей (п. 5 ст. 7 5 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність"). Зазначені функції оперативні підрозділи здійс­нюють, виконуючи конкретні заходи ОРД, викорис­товуючи при цьому спеціальні технічні засоби та за­стосовуючи специфічні методи ОРД, що, як уже відмічалося, становить окремий зміст психології за­ходів оперативно-розшукової діяльності.

Практика й існуючі дослідження свідчать про те, її успішне виконання завдань оперативно-розшу­кової діяльності й ефективне здійснення відповідних заходів останньої потребують від суб'єктів ОРД безпосередньої реалізації цілого комплексу психоло­гічно значущих організаційно-управлінських та організаційно-тактичних функцій.

Серед них обов'язковими є такі:

1) інформаційно-аналітичні функції, що полягають в отриманні аналітичної інформації, вивченні оперативної обстановки;

2) організаційно-управлінські функції, які виявляються в оцінці обстановки, прийнятті рішень, плануванні заходів ОРД та визначенні шляхів їх ви­конання тощо;

3) організаційно-тактичні функції, що зводяться: до придбання конфіденційних інформаційних джерел та отримання поточної оперативної інформації; пошуку й фіксації фактичних даних, необхідних для попередження, розкриття злочинів і вирішення ін­ших завдань ОРД; документування злочинної діяль­ності розроблюваних осіб; реалізації оперативних даних і т. ін.;

4) міжособистісні комунікаційні функції, що ви­значають основний зміст роботи з негласними пра­цівниками, у тому числі встановлення та підтри­мання короткочасних оперативних контактів із ни­ми; оперативного опитування свідків, потерпілих, підозрюваних та ін.;

5) функції психологічного впливу на об'єктів оперативної розробки з метою коригування їхніх протиправних задумів, намірів та відповідних дій, спрямування їхньої поведінки в законослухняному чи іншому потрібному для оперативної розробки напрямку.

Окрім того, до обов'язкових функцій оператив­них працівників відносяться численні дії, пов'язані з виїздами на місця події злочинів, участю в обшуках, затриманням злочинців і т. ін., що, за окремими експертними оцінками, займає третину службового навантаження оперативників, а також оформлення документації, на яке в середньому витрачається більше чверті робочого часу.

Це далеко не повний обсяг функцій оперативно­го працівника, але вже й цього достатньо, щоб зро­бити висновок про значне психологічне наванта­ження даних суб'єктів.

В ОРД, як і в будь-якій іншій діяльності, її захо­ди націлені на певні об'єкти. Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність" не містить прямої вказівки на об'єкт ОРД. Але, виходячи з законодавчого визначення завдань ОРД, можна дійти виснов­ку, що загальним об'єктом оперативно-розшукової діяльності є злочинна діяльність, включаючи кримі­ногенні чинники, специфічні соціальні субкультури інфраструктури, деструктивні соціально-психологічні установки тощо.

Безпосередніми ж об'єктами ОРД є конкретні особи та групи, щодо яких наявна достатня інфор­мація про готування або вчинення ними злочинів, а також розшукувані злочинці та безвісно відсутні особи. Такими об'єктами певною мірою можуть бути визнані й інші індивіди, якщо вони є реальними но­сіями значущою для виконання завдань ОРД опосе­редкованої інформації.

Складний правовий, соціальний, кримінологіч­ний, соціальний індивідуально-психологічний та кримінальний характер об'єктів ОРД також стає причиною значного психологічного наванта­ження професійної діяльності оперативних праців­ників.

Узагалі оперативно-розшукова діяльність, судячи з висновків окремих досліджень та з її практики, здійснюється головним чином в екстремальних, час­тіше за все стресових, ситуаціях, які супроводжу­ються:

- підвищеною відповідальністю оперативних працівників за прийняті ними рішення;

- високим ступенем особистого ризику та небез­пеки для життя;

- довготривалим робочим днем і безперервним робочим тижнем;

- інтенсивним спілкуванням зі злочинцями, що нерідко пов'язане з їх психічною і фізичною, у тому числі збройною, протидією;

- тривалою емоційною напруженістю, відчуттям остраху, невизначеності та невпевненості оперативників у своїх діях;

- постійною та інтенсивною інтелектуальною ак­тивністю, що зумовлюється швидкими змінами опе­ративної обстановки, прийняттям рішень в умовах дефіциту часу й інформації;

- негласним характером більшості заходів ОРД, необхідністю конспірування багатьох дій, а нерідко й дійсної соціальної ролі самих оперативних праців­ників (наприклад, при проведенні особистого пошу­ку, оперативної установки тощо) і т. ін.

Отже, з усього вищевикладеного випливає голов­ний висновок, що оперативно-розшукова діяль­ність відноситься до розряду таких професій, які ставлять дуже високі психологічні та психофізіоло­гічні особистісні вимоги до працівника.

Узагальнення практичного досвіду та наукових розробок із цієї проблеми дозволяє звести вказані вимоги до упорядкованого переліку структурно ди­ференційованих, професійно важливих психологіч­них якостей суб'єкта оперативно-розшукової діяль­ності.

У психологічній науці цей процес має назву "професіографія", під чим розуміється спеціальна технологія вивчення ви­мог, що ставляться до особистісних якостей, психологічних осо­бливостей і психофізіологічних можливостей людини - суб'єкта професійної діяльності. Частиною професіограми є психограма - вивчення й опис вимог, які ставляться професійною діяльніс­тю до психіки особистості.

У комунікативній сфері це:

1) здатність до швидкого встановлення контак­тів із потрібними людьми, приваблювання їх до се­бе, викликання в них почуття довіри, нав'язування їм необхідних форм і тем спілкування, а також до "прочитання" людини за її зовнішністю, поведінкою тощо;

2) уміння відстоювати в процесі спілкування свою точку зору й переконувати співрозмовників, маніпулювати їхніми думками, а також здатність до розпізнання обману;

3) уміння швидко знаходити потрібний тон, до­цільну форму спілкування залежно від психологіч­них особливостей співрозмовника;

4) уміння давати об'єктивну психологічну оцінку поведінки й учинків інших людей, а також узгоджу­вати свої дії з діями інших осіб;

5) здатність до розумного поєднання ділових та особистих контактів з оточуючими.

В інтелектуальній сфері зазначені вимо­ги зводяться:

1) до наявності в оперативного працівника вер­бальних здібностей, тобто достатнього запасу лекси­ки, ерудиції, уміння розуміти й осмислювати сприй­няте тощо;

2) уміння швидко знаходити шляхи й способи вирішення службових і життєвих проблем;

3) інтелектуально-логічних здібностей до аналізу й синтезу, узагальнення й абстрагування, класифі­кації та порівняння, виокремлення головного й істо­тного в процесах та явищах

4) здібностей до евристичного (творчого) мис­лення, ґенерування нових ідей, "нешаблонних" по­глядів і пропозицій;

5) уміння вибрати з великої кількості інформації необхідну для вирішення конкретного завдання, зрозуміти суть основних взаємозв'язків, притаман­них проблемі, побачити можливі шляхи й способи її вирішення, а також визначити найбільш оптимальні й ефективні з них;

6) здатності до прийняття правильного рішення за недостатності необхідної інформації, її супереч­ливості та відсутності часу на роздуми;

7) здатності до розгляду проблеми з декількох різних точок зору, тобто вміння стати на позицію іншої людини;

8) здатності до встановлення факту за малою кількістю ознак;

9) чуття щодо наявності проблеми там, де зда­ється, що все уже вирішено.

До наступної групи відноситься перелік психоло­гічних якостей оперативного працівника стосовно його пізнавальних здібностей. Цей перелік включає:

1) наявність зорової, слухової, вербальної, рухо­вої, емоційної, у тому числі короткочасної опера­тивної й довгострокової пам'яті; уміння запам'ято­вувати взаємне розташування предметів, речей, форму й розміри об'єктів, прізвища, клички, зов­нішність людей, адреси, спеціальні терміни, цифри, а також: маршрути пішого або транспортного пере­сування

2) здатність до швидкого й точного відтворення інформації в потрібний момент;

3) здібність до реального, швидкого, точного й цілісного сприйняття дійсності, у тому числі часу при перебуванні в замкненому просторі, темноті, за відсутності годинника або інших приладів, які дають змогу визначити час доби, та ін.

У сфері уваги й спостережливості по­трібними є такі якості:

1) уміння підмічати незначні (малопримітні) зміни в об'єкті, який вивчається, у тому числі зміни в навколишній обстановці, не зосереджуючи свідомо увагу на них;

2) здібність до швидкого переключення уваги з одного виду діяльності на інший;

3) здібність до зберігання протягом тривалого часу стійкої уваги, незважаючи на втому та сторон­ні подразники.

У вольовій сфері властивості, яким повинен відповідати оперативний працівник, полягають:

1) у його наполегливості в досягненні цілей; умінні переборювати труднощі, внутрішню напру­женість, страх;

2) схильності до помірного та виправданого ри­зику, а також у владанні собою в ризикованих ситуаціях;

3) здатності брати на себе відповідальність у складних ситуаціях;

4) здатності об'єктивно оцінювати свої досяг­нення, сили та можливості.

В емоційній сфері основні вимоги зво­дяться до наявності:

1) урівноваженості й самовладання оперативника в складних, у тому числі конфліктних, ситуаціях;

2) емоційної стійкості при прийнятті неординарних рішень, а також уміння контролювати свій психічний стан.

І, нарешті, перелік психодинамічних і психомоторних властивостей оперативного працівника включає:

1) наявність сильної або середньо-сильної нерво­вої системи й високої лабільності, тобто швидкого перебігу нервових процесів;

2) здатність до швидкого реагування на природ­ні й спровоковані зовнішні подразники, у тому числі до швидкодії в умовах дефіциту часу;

3) швидку реакцію на раптове зорове враження за допомогою певних рухів тощо.

Поряд із визначеними вище властивостями осо­бистості оперативного працівника, варто брати до уваги також; мотивацію щодо їхньої професійної самовизначеності.

Справа полягає в тому, що в будь-якій профе­сійній діяльності людина так чи інакше задовольняє свої різноманітні потреби. І це не тільки потреби матеріальні, але значною, якщо не переважною, мі­рою — соціальні, соціально-психологічні, пізнавальні, моральні, духовні, емоційні та інші особистісні потреби та прагнення.

Мотивація займає головне місце в структурі особистості оперативного працівника і є одним із головних психологічних явищ, що пояснює рушійну силу всієї його життєдіяльності і поведінки. У ролі мотиваційних поштовхів можуть виступати потре­би, інтереси, потяги, емоції, установки, ідеали.

Найбільш плідним є вивчення мотивів через призму структури людської діяльності, коли мотив визначається як те, що спонукає й спрямовує цю діяльність. У мотиві конкретизуються, "опредметнюються" потреби. Останні не тільки визначають мотив, але змінюються й збагачуються разом зі змі­ною і розширенням кола об'єктів, що служать їх за­доволенню.

Розуміння предметної та соціальної природи мо­тивів людини дозволяє усвідомити їх відносну неза­лежність від "глибинних" інстинктивних потягів. Людина не маріонетка в "руках" інстинктів. Задово­лення будь-якого потягу завжди опосередковане якимось соціально заданим способом. З цієї причи­ни не стільки суб'єктивні емоційні переживання ви­значають сферу мотивації, скільки розвиток мотивів людської діяльності збагачує й перебудовує самі емоції та почуття.

Діяльність людини спонукають зазвичай декіль­ка мотивів, одні з яких є головними, провідними, а інші - підпорядкованими, що іноді виконують лише функцію додаткової стимуляції. Головні мотиви по­ряд із функцією спонукання надають діяльності, її об'єктам і умовам певний суб'єктивний і особистісний зміст.

Мотиви можуть знаходитися в різних взаємо­зв'язках між; собою. Вони здатні посилювати або по­слабляти один одного, входити у взаємні суперечності, а також суперечити існуючим можливостям їх реалізації. З цією закономірністю нерідко пов'язані мотиваційні конфлікти в життєдіяльності оператив­них працівників.

Через поняття мотиву визначається найважли­віша характеристика особистості суб'єкта ОРД, а саме її спрямованість як сукупність головних, стій­ких мотивів, що орієнтують діяльність зазначеної особистості незалежно від наявних обставин. Ця спрямованість зумовлює ініціативність оперативників, спонукає їх в одній і тій же ситуації ставити пе­ред собою різноманітні завдання й формувати невипадкову послідовність цілей. За змістом спрямо­ваність включає в себе два головні компоненти:

1) потреби та їх модифікації - мотиви, установ­ки, ідеали, мрії;

2) ставлення особистості - внутрішні позиції, пе­реконання, соціальні оцінки й очікування.

Слід знати, що далеко не всі потреби й відноси­ни входять до структури спрямованості особистості, а лише ті, що набувають у процесі становлення осо­бистості характеру саморуху, саморозвитку. Саме вони спонукають і підтримують ініціативність і ви­бір лінії життєдіяльності суб'єктів ОРД.

За даними практичних спостережень та окре­мих, хоча й обмежених ще на сьогодні, досліджень із питань, що розглядаються, загальну мотиваційну структуру професіограми працівника оперативного підрозділу ОВС складають такі чинники:

а) полімотивованість (що означає множинність мотивів) професійного вибору як показник прагматичного й раціонального підходу до нього багатьох оперативних працівників;

б) домінування мотиву щодо служби саме в опе­ративному підрозділі, у тому числі й конкретно в підрозділі карного розшуку, службі економічної без­пеки, спеціальному підрозділі по боротьбі з органі­зованою злочинністю тощо;

в) домінування мотивів, пов'язаних із самоактуалізацією особистості.

Це, скажімо, бажання: здійс­нювати соціально значущу, інтересну, екстремальну та ризиковану професійну діяльність; удосконалю­вати свої інтелектуальні, вольові, психологічні якос­ті; отримувати моральне задоволення від повсяк­денних справ, незважаючи на значні негативні умови, які постійно супроводжують виконання функціональних обов'язків.

Відзначимо, що в цілому активна особистісна позиція щодо самореалізації оперативного праців­ника, усвідомлення ним соціальної необхідності сво­єї професійної діяльності й узагалі ставлення до сен­су життя є дуже міцним психологічним інструмен­том корекції та згладжування особистісних непри­ємних функціональних станів. І тому все, що є мов­би тягарем професії оперативного працівника (ри­зик, небезпека, боротьба, труднощі, стреси) у кінце­вому рахунку отримує сенс і право на існування. Тобто це стає змістом цієї професії;

г) виявлення в структурі мотивів змагання, бо­ротьби зі злочинцем., прагнення до "перегравання" його тощо. Схильність до цього із високою мотива­цією щодо перемоги над супротивником також відноситься до позитивної мотиваційної характеристики оперативного працівника;

ґ) мотивування належності особи до професії оперативного працівника соціальними прагненнями, тобто можливістю поширення соціальних зв'язків, заняття творчою науковою діяльністю, здійснення впливу на соціальні та соціально-правові процеси тощо;

д) розташування мотиваційного чинника "мате­ріальне забезпечення" нижче перших місць у ранго­вому переліку мотивів професійного вибору.

Але, поряд із розглянутими вище мотивами, слід звернути увагу на певні фактори (потреби), реаліза­ція яких для більшості оперативних працівників ор­ганів внутрішніх справ неможлива або вкрай обме­жена. Йдеться насамперед про:

- елементарні умови праці, достатність техніч­них, транспортних засобів;

- можливість мати вірних друзів, а також довірчі стосунки в колективі;

- достатність вільного часу, необхідного для соці­ального й особистого життя;

- добрі житлові умови;

- добрі сімейні стосунки, можливість повного включення у виховання дітей, вирішення побутових проблем;

- проведення відпустки у відомчих домах відпо­чинку чи санаторіях;

- фізичне та психологічне розвантаження у ві­домчих профілакторіях, спортивних комплексах то­що;

- добре здоров'я;

- матеріальну достатність;

- відсутність побоювання за своє життя та життя близьких і т. ін.

Сучасна практика свідчить про те, що сьогодні, коли оперативні працівники мають реальну можли­вість порівнювати своє професійне становище зі значно кращим станом справ, притаманним уже ба­гатьом витребуваним професіям, чимало оперативників виявляють особливу чутливість до рівня реалі­зації перелічених вище мотиваційних факторів, що, зрозуміло, негативно відбивається на їхній мотива­ції до обраної професійної діяльності. Крім того, ця обставина нерідко породжує в окремих працівників внутрішньоособистісні мотиваційні конфлікти, які призводять і до інших небажаних наслідків.

Таким чином, у цілому мотивація професійної діяльності оперативного працівника має вирішальне значення в досягненні її результативності й ефек­тивності, бо якщо позитивні елементи в цій мотива­ції незначні (а то й відсутні), то висновок завжди буде один - людина в оперативний підрозділ потра­пила випадково.

На жаль, такі приклади сьогодні ще значно поширені.

Близькими до мотиваційної структури професії оперативного працівника є його ціннісні орієнтації.

Система ціннісних орієнтацій визна­чає змістову сторону спрямованості особистості оперативного працівника й становить основу її ста­влення до навколишнього світу, до інших людей, до себе самої, основу світогляду та ядро мотивації жит­тєвої активності, основу життєвої концепції й філософії життя".

В узагальненому вигляді ціннісні орієнтації мо­жна звести до двох груп:

1) термінальні цінності, тобто такі, реалізація яких може виступати як кінцевий сенс життя: добре здоров'я, активна життєва позиція, вірні друзі, ці­кава робота, упевненість у собі, щасливе сімейне життя, любов, свобода;

2) цінності інструментальні як спосіб досяг­нення термінальних, а саме: вихованість, чесність, освіченість, сміливість, тверда воля, життєрадіс­ність, незалежність. До цього переліку буде дореч­ним додати підвищені вимоги щодо морального об­личчя оперативного працівника, наявності в нього таких якостей, як мужність, сміливість, справедли­вість, стійкість до спокуси, об'єктивність і т. ін.

Поряд з охарактеризованими вище елементами особистісної структури оперативного працівника, значне місце в ній належить особливостям, на осно­ві яких складається уявлення про нього як про суб'єкта соціальних відносин. Тут важливим є на­самперед позитивне соціальне оточення оператив­ного працівника, включаючи родину, колег, друзів, знайомих та інших осіб, повага та визнання з їх бо­ку тощо.

Крім того, привертають увагу такі характерис­тики оперативного працівника, як особиста контактність, комунікабельність, психологічна пристосовуваність, товариськість, доброзичливість, сприйнят­тя думок інших осіб і т. д.

Зрозуміло, що ми визначаємо ідеальні, усередне­ні професійно-психологічні якості працівника опе­ративного підрозділу ОВС. А в реальному житті в кожного окремого співробітника буде виявлятися свій особистий набір професійно значущих психоло­гічних властивостей. І саме їх повсякденна реаліза­ція формуватиме індивідуальний стиль життєдіяль­ності оперативника-професіонала.

Слід визнати, що існують певні якості, принци­пово протилежні визначеним вище, до яких відно­сяться:

- високий рівень відкритої ворожості й низький контроль особистої агресивності;

- постійне переважання в емоційному стані при­гніченості, самозневажання, самозасудження, силь­ної невдоволеності собою, аутоаґресії, схильності до зняття пригніченості алкоголем тощо;

- часті випадки непомірної імпульсивності й осо­бисто неконтрольованої поведінки:

- відсутність соціальної адекватності, прагнення до соціальних контактів і спілкування з людьми;

- безчесність, аморальність, боягузтво та ін.

Таким чином, вище розглянуто основні парамет­ри та змістові елементи психології співробітника оперативного підрозділу органу внутрішніх справ. Практичне значення цього розгляду полягає насам­перед в отриманні певної еталонної моделі суб'єкта оперативно-розшукової діяльності. Орієнтування на цю модель, прагнення досягти її вимог є на сьогодніодним із першочергових завдань ОВС на шляху оновлення всієї зазначеної діяльності.

Нема сумніву й у тому, що знання професійно значущих психологічних властивостей і якостей за­значених суб'єктів укаже надійний шлях до пра­вильного їх підбору, розміщення та розподілу зав­дань, особливо складних і надзвичайних, визначен­ня безпосередніх виконавців тощо.

Тому далекоглядний керівник оперативного під­розділу повинен дбати про формування у своїх під­леглих указаних властивостей і якостей. Це досяга­ється, з одного боку, тренуванням волі, уваги, пам'яті, логіки, інтелекту (зрозуміло, за допомогою певних психологічних тестів, консультування обі­знаних психологів-практиків або за їх прямої учас­ті), з іншого ж боку - постійною цілеспрямованою виховною роботою в підрозділі, використанням без­посередньо оперативниками певних спрощених, але достовірних методик самотестування, самотренінґу й т. ін.

Розглянуті вище основні засади психології суб'єктів ОРД дозволяють скласти уявлення на за­гальному теоретично-прикладному рівні про основні психологічні особливості професії оперативного співробітника ОВС і адекватний зміст психологічної структури його особистості.

На нашу думку, подальше становлення теорії та практики психології ОРД надасть можливість погли­бити дослідження закономірностей взаємозв'язку психології суб'єктів ОРД з об'єктами оперативно-розшукового впливу, особливо на рівні реалізації окремих заходів, засобів і методів.

Контрольні запитання

1. Загальнотеоретична структура особистості суб'єкта ОРД та основні її змістові характеристики:

а) соціа­льно-демографічна;

б) соціально-психологічна;

в) ін­дивідуально-психологічна;

д) фізична та психофізіо­логічна.

2. Психічні явища в психологічній структурі осо­бистості суб'єкта ОРД, їх місце й роль у формуванні та реалізації професійно-психологічних вимог до оперативного працівника:

а) психічні процеси;

б) психічні стани;

в) психічні властивості.

3.Правова та функціональна характеристики ОРД, їх роль у формуванні професійно-психоло­гічних вимог до суб'єктів ОРД:

а) ОРД як система правових заходів;

б) реалізація попереджувальної функції;

в) реалізація функції кримінального судо­чинства;

г) реалізація функції розшуку злочинців і"безвісно відсутніх осіб;

ґ) реалізація функції забез­печення безпеки учасників кримінального судочинства й інших осіб.

4. Організаційно-управлінські й організаційно-тактичні функції оперативного працівника, які реа­лізуються в процесі здійснення ОРД.

5. Об'єкти оперативно-розшукового впливу, їх місце й роль у формуванні психології суб'єктів ОРД.

6. Загальні чинники, що зумовлюють високі пси­хологічні та психофізіологічні вимоги до суб'єктів ЮРД.

7. Основні вимоги до професійно-психологічної характеристики суб'єктів ОРД, у тому числі: за комунікативними якостями; інтелектуальними власти­востями; пізнавальними здібностями; увагою та спостережливістю; вольовими властивостями; емо­ційними властивостями; психодинамічними та пси­хомоторними властивостями.

8. Роль і місце професійної мотивації в психології суб'єктів ОРД.

9. Негативні психологічні властивості та їх місце в професійно-психологічному портреті суб'єкта ОРД.

10. Основні способи та практичне значення прикладного діагностування психології суб'єктів ОРД.