ТОП 10:

Специфіка конфліктів в організованих злочинних формуваннях



Відомо, що міжособистісні відносини в організо­ваному злочинному формуванні часто виникають і розвиваються в обстановці протиборства двох видів сил. Одні, як стверджує В.М. Биков, спрямовані на інтеграцію, об'єднання, унаслідок чого й утворюєть­ся власне злочинна група, забезпечується її згурто­ваність іорганізованість, а інші - на диференціацію одиничних сил, тобто роз'єднання злочинної групи.

Ми вважаємо, що саме в результаті взаємодії за­значених сил, з одного боку, формується функціона­льна й психологічна структура організованої зло­чинної групи або злочинної організації, аз іншого складаються суперечні ситуації, які й призводять до виникнення конфліктів у них.

Організованим злочинним формуванням, як і будь-яким іншим груповим утворенням, притаманні внутрішньоособистісні, міжособистісні, міжгрупові та внутрішньогрупові конфлікти. Але виникнення та розвиток їх мають свою специфіку.

Так, серед різних загальних факторів, що при­зводять до внутрішньоособистісних конфліктів, в організованих злочинних групах і злочинних органі­заціях головним є ступінь входження (включення) учасників у групову злочинну структуру, оскільки в принципі дані конфлікти так чи інакше є наслідком підпорядкування членів груп груповим нормам і лі­дерам як виразникам останніх, що є неодмінною умовою існування самих цих груп.

Унаслідок цього можливості індивідуального ви­бору в зазначених формуваннях завжди обмежені й залежать від того, наскільки члени груп ідентифіку­ють себе з ними, наскільки вони зацікавлені в дося­гненні загальних групових цілей і кінцевих резуль­татів злочинної діяльності.

Існують дві принципово відмінні ситуації щодо виникнення внутрішньоособистісних конфліктів у членів організованого злочинного формування, які пов'язані з психологією входження особи в нього.

Перша - це становище, коли спільники знахо­дилися до створення злочинного об'єднання в довір­чих стосунках, разом створювали його або вільно й свідомо пізніше ввійшли до нього з первісним по­вним сприйняттям очікувань щодо майбутньої гру­пової злочинної діяльності, групової структури, гру­пових норм тощо. Зрозуміло, що чинники можливих внутрішньоособистісних конфліктів (до речі, як і міжособистісних) у таких випадках частіше за все будуть знаходитися за межами групової єдності й згуртованості, тобто брати початок від суто емоцій­ного стану суб'єкта, його особистих амбіцій, пере­живань тощо.

Справа в тому, що особа, якщо вона повністю ідентифікувала себе з груповим злочинним об'єд­нанням, відчуває себе в ньому мовби у двох іпоста­сях. З одного боку, в ній превалюють корисливо-споживацькі настрої, які нерідко переростають у бажання нажитися, збагатитися, за рахунок чого розвивається, як правило, байдужість, цинічне ста­влення до інших людей, міщанська психологія тощо. З іншого ж боку, ця особа усвідомлює свою зло­чинну діяльність, побоюється можливого покарання, а то й відчуває вину та каяття, що нерідко призво­дить до гострої внутрішньої боротьбі мотивів, тяж­кого внутрішньоособистісного конфлікту, який у змозі спонукати до зміни способу життя, відмови від подальшої злочинної діяльності тощо.

Друга ситуація стосується вимушеного, хоча й свідомого входження особи до організованого зло­чинного формування під тиском різних обставин, дій з боку певних суб'єктів тощо. Специфіка такого залучення співучасників полягає в тому, що їхні особисті інтереси, цілі й прагнення часто розходять­ся з груповими.

Тому конформізм, який проявляється в груповій поведінці вказаних осіб, у дійсності є лише захис­ною оболонкою, яка не виконує необхідної функції згуртованості, збереження групової єдності, утри­мання членів злочинного формування в його складі.

Усвідомлення цього здебільшого стає причиною дис­балансу особистого психічного стану, озлобленості, внутрішнього протесту, що з часом перетворюєть­ся в затяжний внутрішньоособистісний конфлікт.

Вихід із нього може бути знайдений і в міжособистісному зіткненні різних сторін у злочинному форму­ванні, частіше за все з лідером або з іншим керів­ником організованої злочинної групи чи, злочинної організації.

Слід також мати на увазі, що деякі злочинці, як уже відзначалося раніше, намагаються увійти до складу організованих злочинних формувань, що мо­тивується необхідністю отримання опіки з їх боку і набуття "легітимності" свого злочинного існування. Але й у цих випадках суб'єкти керуються своїми особистими інтересами та цілями, які можуть не збі­гатися з груповими, що теж не виключає виникнен­ня внутрішньоособистісних, а надалі й міжособистісних конфліктів.

З огляду на вищесказане для оперативно-розшукової практики становлять особливий інтерес дослідницькі дані про підстави для примусового за­лучення окремих членів до організованих злочинних формувань. Зокрема, їх лідери використовують такі підстави, як:

- матеріальна залежність особи внаслідок попе­реднього надання їй кредиту чи іншої матеріальної підтримки;

- психологічна підтримка й заступництво з боку лідера або іншого члена злочинного формування від дійсних або уявних кривдників;

- національні почуття;

- поступове втягування в злочинну діяльність шляхом періодичного отримання від особи частко­вих відомостей про об'єкт злочину;

- відстеження учасників інших злочинних фор­мувань чи окремих злочинців, що вчиняють квалі­фіковані злочини, та їх підкорення під страхом ви­дачі останніх правоохоронним органам;

- погроза фізичною розправою, у тому числі як відносно самої особи (у випадку відмови увійти в злочинне об'єднання як певний фахівець, людина зі зв'язками, творчими здібностями тощо), так і щодо її родичів або близьких осіб.

Викладене вище значною мірою стосується й міжособистісних конфліктів в організованих зло­чинних групах і злочинних організаціях. У цілому такі конфлікти являють собою ситуації зіткнення на рівні стосунків між окремими спільни­ками їхніх несумісних інтересів, цінностей, ролей, а також норм і правил групової взаємодії, які можуть мати загальноприйнятий у злочинному світі харак­тер і бути обов'язковими для всіх членів злочинних формувань (наприклад, життя "по поняттям") або існувати у формі усних чи письмових правил, норм, розроблених у конкретній групі чи організації. Ці норми й правила істотно значущі для кожного члена злочинного формування, вони є невід'ємною части­ною та регуляторами групової взаємодії, і порушен­ня їх майже завжди спричиняє міжособистісні кон­флікти.

Відправним моментом психологічного аналізу даних конфліктів є те, що в будь-якій злочинній групі чи організації взаємовідносини між учасника­ми формуються на основі, насамперед, задоволення своєкорисливих особистих інтересів і потреб. Тому в злочинній діяльності організованої злочинної групи та злочинної організації вже від самого початку за­кладено предмет конфліктного інциденту, оскільки одночасне задоволення своєкорисливих особистих інтересів і потреб та відповідних групових інтересів доволі проблематичним.

Такі міжособистісні конфлікти в зазначених зло­чинних формуваннях є поширеними розповсюдження, оскільки в цих формуваннях постійно ма­ють місце такі чинники, як: переважання власних інтересів учасників над груповими; жорстке підко­рення лідерами інших осіб своїй волі; невіра окре­мих членів у справедливий розподіл злочинних при­бутків; підозріння один одного в співробітництві з правоохоронними органами; претензії щодо особис­тих привілеїв окремих осіб; прагнення окремих чле­нів до самоствердження чи зайняття вищої сходин­ки в груповій ієрархії; ущемлення гідності окремих учасників; бажання помститися кривдникам тощо.

Усе це супроводжується відповідними емоціями: незадоволенням, обуренням, образою, презирством, страхом покарання з боку лідера і т. ін. Як наслідок цього виникають реальні конфлікти, що подекуди переростають у відкриту гостру боротьбу, ко­ли кожна зі сторін вважає себе правою й відсто­ює свої інтереси.

З попереднім органічно пов'язане й питання щодо сумісності членів організованих злочинних груп і злочинних організацій. Так, з одного боку, ці­лком можливо визнати наявність у них сумісності майже всіх членів, але це стосується, по-перше, повністю контактних груп із горизонтальною орга­нізаційно-психологічною структурою, а по-друге -тільки тієї сфери взаємних відносин, яка має чітко визначений предметно-дійовий характер.

Інакше кажучи, ідеться про спільну діяльність, яка характеризується узгодженістю функцій, ролей, спрацьованістю самих партнерів тощо. Водночас не можна впевнено говорити про психологічну суміс­ність у контексті емоційних відносин учасників ор­ганізованих злочинних груп чи організацій, оскільки навіть можливий збіг особистісних рис, поглядів, цінностей, симпатій, взаємного тяжіння цих учас­ників утаємничується ними, бо це в принципі не ві­тається в злочинному середовищі. Сучасна практика боротьби з організованими злочинними формуваннями свідчить про те, що міжособистісні (та й внутрішньоособистісні) конфлі­кти в них частіше за все виникають на ґрунті неза­доволення:

· напрямами злочинної діяльності, засо­бами, способами вчинення конкретних видів злочи­нів, розподілом кримінальних прибутків;

· стратегією та стилем керівництва;

· внутрішньогруповими нормами,вимогами й санкціями за їх порушення;

· об­меженням емоційних міжособистісних відносин.

Це знайшло своє підтвердження і в матеріалах кон­кретних досліджень. Але в цілому слід визнати, що в організованих злочинних формуваннях існує істотна особливість міжособистісних конфліктів, яка полягає в тому, що розвиток їх має нормативну залежність і керова­ність з боку лідерів. Вони можуть маніпулювати міжособистісними конфліктами в середовищі своїх спільників у вигідному для себе напрямку, що сьо­годні є досить поширеним явищем.

За характером виникнення, перебігу та розв'я­зання близькими до попередніх вважаються внутрішньогрупові конфлікти в організованих злочин­них групах і злочинних організаціях. Вони мають єдині джерела з іншими конфліктами - це незбіж­ні інтереси, цілі, цінності, потреби, мотиви, бажання й т. ін. Але тут ідеться про такі суперечності, коли з одного боку завжди протистоять цілісні групові ін­тереси, цінності тощо, а тому під загрозу ставиться подальше існування самого злочинного об'єднання.

Особливе місце в механізмі виникнення й пере­бігу зазначених конфліктів займає боротьба несумісних мотивів. Суть її полягає в тому, що дійсні мотиви поведінки та діяльності одного чи декількох сучасників групи не збігаються із загальноприйнятими в даному формуванні груповими мотивами, пе­редумови до цього можуть скластися ще до вхо­дження особи в організовану злочинну групу, ска­жімо, якщо вона мала свою особисту мету, наприклад, помститися за допомогою групи спільному ворогові тощо.

Як свідчать науково-дослідницькі дані, конфліктоутворювальні чинники в системі внутрішньо-групових відносин в організованих злочинних фор­муваннях принципово поділяються на дві категорії:

1) за емоційним типом відносин - несумісність осо­бистих і групових інтересів, потреб, цілей, мотивів, поглядів, переконань тощо;

2) за інструменталь­ним типом відносин - протистояння особи й групи з приводу суперечного ставлення щодо діяльнісного змісту взаємодії. Такі чинники інколи ще визнача­ють як особистісно-прагматичні та предметно-дійові.

Слід узяти до уваги, що конфлікти предметно-дійового походження, як такі, що мають на меті досягнення успіху злочинної діяльності, можуть відносно легко вирішуватися за рахунок прийняття необхідних конструктивних рішень, тобто обрання альтернативної взаємодії. Наприклад, якщо певний конфлікт виник із приводу розбіжності у виборі шляхів і способів пересування злочинців до місця вчинення злочину чи звідти, то цей вибір може бути конструктивно переглянутий.

Конфлікти ж особистісно-прагматичні виклика­ються потребою учасників взаємодії чи бодай одно­го з них у реалізації емоційної напруженості. У цьо­му випадку вони ніяк не спрямовані на досягнення конкретних результатів злочинної діяльності, а тому суб'єкт (суб'єкти) конфліктного зіткнення можуть фути виведені (усунуті) з групи без значних усклад­нень на шляху досягнення мети.

Існують переконливі практичні свідчення, що чим вищий рівень розвитку злочинного об'єднання, «тим рідше в ньому особистісно-прагматичні чинники призводять до конфліктів. Натомість причинами їх виникнення частіше стають предметно-дійові розбіжності.

Узагалі ж причини внутрішньогрупових конф­ліктів в організованих злочинних групах і злочинних організаціях можна поділити на об'єктивні та суб'єктивні

Перші - це недоліки в організаційному, (інформаційному, технологічному забезпеченні зло­чинної діяльності, нераціональний розподіл ролей і обов'язків тощо. Другі ж є продуктом емоційного походження, як-от: негативний соціально-психологічний клімат і психологічні бар'єри, неприйнятні, риси характеру та певні психологічні особливості окремих осіб (егоїзм, недостатнє самовладання, не­стриманість, завищені самооцінка та рівень дома­гань, тривожність) тощо.

У вивченні й поясненні внутрішньогрупових конфліктів істотне пізнавальне значення мають роз­біжності між груповими об'єднаннями, які взаємо­діють на кооперативній або на конкурентній основі, у тому числі за такими параметрами:

- комунікація: для об'єднань кооперативного типу, якими здебільшого є контактні злочинні гру­пи, характерні відкриті комунікації та повний обмін інформацією між учасниками; у конкурентній же взаємодії, яка частіше за все спостерігається в ієрар­хічних злочинних організаціях, навпаки, відчуваєть­ся недостатність комунікації між учасниками, об­меження та викривлення інформаційних потоків;

- сприймання: кооперативна взаємодія під­штовхує учасників до схожості та спільності інтере­сів, цінностей, а також підвищує здатність до розу­міння іншої точки зору; конкурентний же процес посилює сприйняття розбіжностей, а також небез­пеки, яка йде від протилежної сторони;

- установки: кооперативний процес веде до формування довірчих, дружніх установок стосов­но один одного, сприяє взаємному прийняттю та очікуванню бути прийнятим; конкурентна ж взає­модія, навпаки, веде до підозріння, посилює готов­ність до негативного реагування на прохання й по­треби інших, сприяє взаємному нехтуванню й т. ін.

За розподілом суб'єктів внутрішньогрупових конфліктів в організованих злочинних формуван­нях провідна роль належить їх лідерам. Саме загострення суперечностей між ними та спільниками найчастіше призводить до таких конфліктів.

Основною причиною цих суперечностей є: хиби в організації злочинної діяльності; прорахунки ліде­ра, які призвели до невдалих злочинних дій; праг­нення лідера до привласнення значної частки зло­чинного прибутку; слабка згуртованість об'єднання; егоїстичні прояви одного або декількох його членів з метою ствердження своїх уявних переваг; наявність атмосфери прихованого суперництва, психологічно­го підкорення, пристосовництва тощо.

Головне ж, що викликає конфлікти між лідерами й членами організованих злочинних формувань, - це нерівноправність, інформаційне обмеження уча­сників у порівнянні з лідерами, а також: нерівномір­ний розподіл прибутків, отриманих за рахунок зло­чинної діяльності.

Але це здебільшого характерне для злочинних організацій, що мають складну орга­нізаційно-управлінську структуру. Щодо менш роз­винених організованих злочинних груп, то в них внутрішньогрупові конфлікти частіше викликають­ся такими чинниками, як ущемлене самолюбство, почуття заздрості та знову ж таки недовіра до лі­дерів.

Практиці відомі також дуже гострі внутрішньо-групові конфлікти, що відбуваються в злочинних організаціях на підставі різних суперечностей, які виникають між: їх лідерами й опозиціонерами з чис­ла так званих "авторитетів", що наближені до керів­ного ядра вказаних організацій. Причинами тут найчастіше виступають прагнення опозиціонерів до автономізації свого становища в злочинних формуваннях, зайняття в них провідних ролей тощо. Од­ночасно керівники бажають підірвати їхній автори­тет, усунути їх як своїх суперників. Такі конфлікти відбуваються зазвичай приховано, а їх наслідком нерідко є фізичне знищення один одного, що надалі призводить до значного розхитування самих органі­зацій.

Інколи в організованих злочинних формуваннях відбуваються конфлікти між основним складом цих об'єднань і їх новими членами. Виникають такі зітк­нення внаслідок того, що групи очікують від новач­ків активних дій і повного підкорення груповим но­рмам. Як правило, над новими членами встановлю­ється суворий контроль, і в разі навіть незначних порушень групової дисципліни до них застосову­ються жорсткі санкції.

Також конфлікти часом виникають і розвива­ються між груповою більшістю й окремою скомпро­метованою особою зі складу групи. Головна причина тут - недовіра до такої особи.

В особливо гострій формі відбуваються конфлі­кти між організованою злочинною групою чи органі­зацією та їх членами, які вирішили припинити зло­чинну діяльність і вийти з об'єднання. Це пов'язане, по-перше, з неприйняттям такого виходу за існую­чими у злочинних групах нормами, а по-друге, зі страхом решти учасників і самого лідера щодо мож­ливості бути викритими й притягнутими до кримі­нальної відповідальності. Спроба виходу з таких конфліктів теж: нерідко призводить до трагічних на­слідків.

Узагалі, як переконують наукові спостереження, у виникненні внутрішньогрупових конфліктів в ор­ганізованих злочинних формуваннях головну утво­рювальну роль відіграють порушення їх учасниками специфічних групових норм. Найбільш поширени­ми сьогодні є такі. За інструментальним (предметно-дійовим) ти­пом відносин це порушення;

- вимог щодо конспірації групової злочинної діяльності, зокрема належності до неї окремих чле­нів;

- вимог стосовно дотримання субординації та підпорядкованості в ієрархічній груповій структурі;

- заборони вчинення несанкціонованих злочинів або застосування під час здійснення злочинних дій засобів, прийомів і способів, які виходять за рамки запланованого;

- вимог щодо безумовного виконання розподіле­них ролей, а також дотримання прийнятих рішень щодо підготування, здійснення конкретних злочин­них дій;

- вимог стосовно дотримання обережності та розсудливості при вчиненні злочинів;

- вимог про дотримання визначеного порядку розподілу кримінальних прибутків.

Що ж до невиконання норм, які регулюють внутрішньогрупові стосунки емоційного або почут­тєвого характеру, то до таких слід віднести пору­шення:

- вимог стосовно недозволенності самостійного виходу з групи, а також; неприпустимості видачі співучасників правоохоронним органам;

- вимог щодо обережної та стриманої поведінки осіб за межами кримінальної активності групи;

- вимог про обов'язкові "общаківські" внески й т. ін. її Слід зауважити, що зазначені вище групові нор­ми є, як правило, обов'язковими для всіх або для аб­солютної більшості членів організованих злочинних груп. Винятком інколи стають лише наближені до лідерів особи.

Очевидно, що за своїм психологічним змістом групові норми в організованих злочинних форму­ваннях мають первісно антагоністичний характер, оскільки вони вже від самого початку зумовлюють нерівне становище лідерів і рядових учасників цих формувань. І хоча, на перший погляд, суперечності з приводу згаданих норм мовби й не існують, тобто не виявляються на поверхні, у дійсності ж вони весь час діють на психіку кожної особи, породжуючи в ній якщо не стійкий і гострий внутрішньоособистісний конфлікт, то, принаймні, постійний психологіч­ний дискомфорт. Цей душевний стан, подібно до стиснутої пружини, за певних умов, знаходить вихід у внутрішньогруповому конфліктному вибуху.

Відзначимо, що групові норми в розгляданих формуваннях мають цілком реальний, а не декларо­ваний характер, що підтверджують дуже жорстокі санкції за їх порушення. Тому внутрішньогрупові конфлікти, предметом яких виступають саме ці нор­ми, хоча й виникають досить часто, але приречені на короткочасне існування, причому не завдяки компромісному або іншому безкровному їх вирі­шенню, а саме внаслідок застосування насильниць­ких методів.

Для прикладу можна звернутися до опису кри­вавої розправи зі своїми спільниками лідера банди, що діяла в регіонах Вінницької, Одеської, Кірово­градської, Миколаївської та Херсонської областей, деякого Ванека. За хвастовите розголошення трьо­ма його співучасниками сп'яну в одному кафе сто­роннім особам певних деталей вчиненого ними не­щодавно бандитського нападу, Ванек зібрав їх на околиці селища. Пред'явивши обвинувачення в по­рушенні норм конспірації, він тут же вилив каніст­ру бензину на автомобіль, у якому знаходилися вин­ні, та підпалив його. Усі троє заживо згоріли на очах у Ванека.

Або наведемо інший приклад, що стосується конфліктів, які часто виникають із причин так зва­ного "крисятництва" ("крисятничати" означає "брати (красти) у своїх". На Троєщинському речовому рин­ку в м. Києві протягом певного часу спостерігалися випадки появи на "роботі" того чи іншого "контролера-рекетира" з перебитими та загіпсованими ру­ками або ногами. Як пізніше з'ясувалося, пошко­дження кінцівок було одним з улюблених видів по­карання за утаювання коштів, що завжди особисто здійснював відомий злочинний авторитет Прищ -лідер злочинного угруповання, яке "опікувало" зга­даний ринок.

Конфлікти в організованих злочинних форму­ваннях виникають також, на ґрунті суперечнос­тей інформаційного характеру. Але це, скоріше, стосується верхівки злочинної групи чи організації. Суть цього полягає в практичній непоінформовано­сті або дуже обмеженій обізнаності певних осіб, що оточують лідера, наприклад, із питань щодо становища групи в загальному кримінальному середови­щі, перспектив її розвитку та подальшого функціо­нування, стратегії злочинної діяльності тощо.

Найбільш складними й резонансними конфлікт­ними явищами в сучасному кримінальному середо­вищі є міжгрупові конфлікти, які виникають час­тіше за все між. окремими потужними організова­ними злочинними організаціями.

Узагалі ці конфлікти є породженням системи міжгрупової взаємодії, яка відбувається як між вла­сне групами осіб, так і між; окремими їх представ­никами, а також між; іншими учасниками взаємодії, коли сторони сприймають одна одну як членів різ­них груп. Безпосередніми джерелами таких конфлі­ктів, як і всіх інших, виступають суперечні групові інтереси, потреби, ролі, намагання. Але це го­ловним чином зіткнення у зв'язку з розподілом (пе­рерозподілом) територіальних або економіко-галузевих сфер кримінального контролю чи з причин бо­ротьби за владу в кримінальному середовищі та за фактичне існування кожної суперечної сторони. За спостереженнями науковців і практиків, у виникненні міжгрупових конфліктів, які розгляда­ються, визначальними чинниками є реальність су­перечностей та їх значущість для конфліктуючих сторін. Якщо зіткнення визнається неминучим для • організованої злочинної групи, то чим значущішими є групові цілі й очікуваний виграш від досягнення останніх, тим більш інтенсивним буде міжгруповий конфлікт.

Реальність суперечних групових інтересів визна­чається не тільки їх наявністю на даний час, але й перенесенням із минулого, причому це також стосу­ється певних погроз і ворожнечі з боку конкуруючих сторін, що в цілому має назву "реальна погроза".

Сприйняття такої погрози конкуруючою сторо­ною спричиняє зворотну ворожість. Фактор зовніш­ньої погрози для організованої злочинної групи чи злочинної організації посилює внутрішньогрупову солідарність, а також сприяє більш повному усві­домленню індивідом своєї групової належності (іде­нтичності). Погроза, крім того, зумовлює непроник­ність групових меж, а також зменшує ймовірність відхилення учасників від групових норм. 1 Помилкове сприйняття членами групи зовніш­ньої погрози теж спрацьовує на підвищення внутрішньогрупової солідарності. Характерно, що цю закономірність нерідко свідомо використовують ліде­ри організованих злочинних формувань для поси­лення їх згуртованості чи навіть для збереження шляхом штучного створення образу зовнішнього во­рога.

Слід зауважити, що керівники зазначених зло­чинних формувань сьогодні, в умовах загальної ак­тивізації боротьби з організованою злочинністю, у принципі не зацікавлені в загостренні міжгрупових конфліктів, щоб не привертати до себе уваги з боку правоохоронних органів. Але, незважаючи на це, кримінальні "розборки" не затухають, а, навпаки, набувають ще більшої сили.







Последнее изменение этой страницы: 2016-06-23; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.225.194.144 (0.014 с.)