Конфлікт в організованих злочинних формуваннях.

Конфлікти в групах узагалі та зокрема в організованих злочинних формуваннях відносяться до явищ групової динаміки (згуртованість, цілеспрямованість, сумісність, лідерство тощо).

У найбільш загальному вигляді конфлікт це – загострення суперечностей, що виникають у результаті відмінностей у поглядах, інтересах, прагненнях людей і сприймаються та оцінюються його учасниками як несумісні з їх власними.

У структурі конфлікту виділяють:

учасників конфлікту;

причини виникнення конфлікту;

сприйняття конфліктуючими один одного в ситуації, що виникла;

спрямованість дій конфліктуючих.

У кожному конфлікті виділяють такі його компоненти: пізнавальний, емоційний, вольовий.

Основні ознаки конфлікту як психологічного феномена:

1) наявність протиріччя (реального, уявного чи вигаданого), що оцінюється як непереборне і набуває відкритої, демонстративної форми.

2) зміна характеру спілкування в напрямку конфронтації, негативної спрямованості мінімум однієї, частіше – обох сторін;

3) активність сторін, прагнення до перемоги будь-що, поступове розширення арсеналу використовуваних засобів – осуд, залякування, погрози, шантаж, фізичний вплив;

5) підвищений емоційний фон, загострення негативних емоцій аж до їх повної безконтрольності.

Види конфліктів різноманітні і можуть бути класифіковані

за числом учасників – внутріособистісний, міжособистісний, міжгруповий;

за формою прояву – видимий, потайний;

за тривалістю – короткочасний, тривалий;

за характером виникнення – випадковий, спровокований;

за результатами – конструктивний, деструктивний;

за посадовим статусом – горизонтальний, вертикальний.

Втиділяють чотири основні стадії конфлікту: (виділення досить умовне)

1) Виникнення конфліктної ситуації

2) Усвідомлення конфлікту

3) Зовнішній вияв конфлікту

4) Вирішення конфлікту.

Усі вищезазначені ознаки конфлікту універсальні, тобто поширюються на законослухняну і на злочинну поведінку.

Конфлікти можуть виникати як всередині злочинної групи так і між різними злочинними групами.

Биков виділяє такі форми внутрішньогрупових конфліктів:

1. Конфлікти між організатором та всією групою. Можлива причина –нерівномірний розподіл злочинних доходів.

2. Конфлікт між лідером та опозиціонерами.

3. Конфлікт між старими та новими членами групи.

4. Конфлікт між членами групи, що вирішили покинути злочинну діяльність і всією групою.

5. Конфлікт між співучасниками, що втконують різні функціональні ролі в здійсненні злочинів.(Через підозрілість, недовіру, претензії на визнання особливих заслуг, перебільшення своєї функціональної ролі).

6. Конфлікти між членами групи в їх прагненні до більш високого статусу.

7. Конфлікти на грунті особистих неприязних стосунків.

8. Конфлікти на грунті недотримання деякими членами групи встановлених правил поведінки:

- вимог щодо конспірації групової злочинної діяльності;

- вимог стосовно дотримання субординації і підпорядкованості;

- заборони вчинення несанкціонованих злочинів або застосування засобів, способів, що виходять за межі запланованого;

- порушення вимог щодо обов”язкових общаковських внесків тощо.

Внутрігрупові конфлікти, що мають предметом саме ці норми, хоча виникають досить часто, але приречені на короткочасне існування, але не за рахунок безкомпромісного вирішення, а саме внаслідок застосування насильницьких методів.

Приклад кривава розправа зі своїми спільниками лідера банди, що діяла останніми роками в регіоні Вінницької, Одеської, Кіровоградської, Миколаївської областей деякого Ванека. За хвастливе розголошення трьома його співучасниками “під п”яну руку” в одному кафе стороннім особам певних деталей вчинення ними нещодавно бандитського нападу з людськими жертвами Ванек зібрав їх на околиці села, пред”явив обвинувачення в порушенні норм конспірації, після чого тут же вилив каністру бензину на автомобіль, в якому знаходились винні, та миттєво підпалив його. Всі троє заживо згоріли на очах Ванека.

Або конфлікти з приводу “крисятництва”. На Троєщинському ринку певний час рекетири з”являлися на роботі з перебитими та загіпсованими руками та ногами. Таким чином авторитет “Прищ” карав винних у утаюванні коштів.

 

 

 

 

Тема 6. СУДОВА ПСИХОЛОГІЯ. Психологія слідчої діяльності. (4 год)

Судова психологія – це підгалузь юридичної психології, яка вивчає психологічні аспекти судочинства, а саме психологічні явища та закономірності, що виникають у учасників судового процесу у кримінальних та цивільних справах як на етапі досудового слідства так і в судовому засіданні (психологія обвинуваченого, підсудного, потерпілого, свідка, судді).

Психологія слідчої діяльності.

Психологічна та організаційно-психологічна структура слідчої діяльності.

Психограма слідчого.

Інформаційно-пошукові слідчі дії. Психологія огляду місця події.

Комунікативні слідчі дії (допит).

Інформаційно-комунікативні слідчі дії (обшук).

Слідча діяльність це в першу чергу діяльність по розслідуванню злочинів. Її психологічна структура може розглядатися як сукупність основних та допоміжних видів діяльності.

Допит

Сутність допиту – отримати достовірну інформацію, яка має значення для справи. Слідчий має дати правову оцінку цій інформації.

Оскільки допит здійснюється при безпосередньому спілкуванні з конкретною особою, головне місце посідає пізнавальна та комунікативна діяльність слідчого.

Види допиту: допит підозрюваних, звинувачених, свідків, потерпілих. І хоча існує різниця в процесуальному статусі цих осіб можна виділити спільні ознаки видів допиту за психологічними критеріями:

- етапність допиту:

1) підготовка до допиту: вивчення матеріалів справи; вивчення особистості допитуваного; складання плану допиту (обов’язково включаються до плану: - обставини та умови вчиненого діяння; особи, що брали в ньому участь; їх взаємостосунки, поведінка потерпілого; - мотивація діяння; - спосіб вчинення діяння; - спосіб приховування злочину; - ставлення до вчиненого)

Алгоритм допиту по окремим справам: при розслідуванні вбивств виявляються перш за все свідки: взаємодія потерпілого і вбивці, зовнішність вбивці і т.д.; допитуються родичі та особи, що знали вбитого: спосіб життя, зв’язки, знайомства, поведінка, чи є якісь цінності тощо. При розслідуванні краж допитуються в першу чергу потерпілі: спосіб кражі, обставини, кількість і ознаки вкрадених предметів, особи, що знали місце зберігання, відвідували квартиру. При зґвалтуваннях де, коли в якій обстановці здійснено злочин, в чому проявлялись насильницькі дії, як потерпіла опинилася даному місці, чи супротивлялася, які сліди можуть залишитися на тілі та одязі потерпілої та ґвалтівника тощо.

2) власне процедура допитування (початкова стадія, вільна розповідь, стадія детального допиту, фіксація результатів);

3) фіксація ходу та результатів допиту; 4) аналіз та оцінка результатів допитую

- уважне вивчення особистості допитуваного. Виявляється соціальний статус, соціальні ролі, референтні групи, соціально-позитивні та соціально-негативні якості, звертається увага на такі якості, як: конфліктність, агресивність, стійкість чи нестійкість до стресорів;

- встановлення психологічного контакту, розвиток комунікативної взаємодії;

- використання психологічних прийомів впливу. Розрізняють такі прийоми впливу:

1. Використання психологічних особливостей особистості допитуваного: домагань, самооцінки, мотивації, уподобань тощо.

2. Спостереження за допитуваним. Фіксація емоційних, мімічних проявів, психофізіологічних реакцій, невербальної поведінки.

3. Використання стану емоційної напруженості: у стані емоційної напруженості знижується здатність до свідомого контролю за змістом повідомлення та за своєю поведінкою. Шляхом повідомлення інформації, проведення якоїсь слідчої дії, вторгнення в міжособистісний простір.

4. Застосування ефекту раптовості. Несподіваність появи фактів та обставин, що доводять неправдивість свідчень. Вплив переважно на раціональну сферу.

5. Використання прийому легенди: в межах закону допитуваний отримує «можливість» ознайомитися з інформацією на столі у слідчого під час його «вимушеної» відсутності.

6. Прийом вільної розповіді допитуваного без обмеження часом і запитаннями. Звертається увага на повтори, обмовки, інтонації, паузи.

7. Прийом максимальної деталізації свідчень. Юрист ставить допитуваному перелік питань щодо конкретного факту. Якщо допитуваний стверджує, що був в кінотеатрі, то слідчий уточнює, який фільм дивився, на якому місці сидів, чи зберігся квиток, як діставався додому тощо.

8. Послідовність подання доказів: в міру зростання значущості при складному допиті, з най значущого при тому, що особа готова зізнатися.

Знаряддя вбивства; вкрадені речі, вилучені при обшуку; негативна характеристика з місця роботи, відбитки взуття на місці злочину.

Послідовність: негативна хар-ка – сліди – вкрадені речі – знаряддя.

9. Подання контрдоказів на неправдиві свідчення.

10. Поєднання уповільненого та форсованого темпів допиту.

Огляд місця події – це першочергова слідча дія, яка має на меті знаходження слідів злочину та інших речових доказів, виявлення обстановки події, а також інших обставин, що мають значення для розслідуваної справи.

Залежно від спрямованості огляду диференціюють: огляд місця події, місцевості, приміщень, предметів, документів, поштово-телеграфної кореспонденції, огляд трупа тощо.

Головним змістом огляду місця події є усунення дефіциту інформації про подію злочину шляхом безпосереднього сприймання та фіксації змін матеріальної обстановки.

У ході огляду місця події слідчий отримує інформацію не від людей, а від речей – у цьому відмінність цієї слідчої дії від допиту.

Безпосередньо під час огляду місця події практично одночасно реалізуються пошукові та реконструктивні компоненти діяльності. Пошукова діяльність полягає у виділенні криміналістично значимої інформації про

- динаміку події,

- особистість правопорушника,

- потерпілих,

- спосіб вчинення злочину,

- предмети злочинних посягань тощо.

Головне навантаження при цьому припадає на сферу органів чуття співробітника, його увагу, спостережливість. Спостережливість – це цілеспрямоване, планомірне, продумане сприйняття обстановки. Цьому сприяє попередня інформація про подію.

Приклад: Як тільки літак вилетів з міста Н. Як на його борту почалася сильна тряска. Приблизно через півгодини до слідчого Іванова звернувся стурбований бортпровідник. “Пане слідчий, швидше ідіть сюди.” Іванов пробрався до салону. На передньому сидінні без ознак життя сидів чоловік з ножем в грудях. Біля іншого крісля стояв столик на якому лежали листки паперу, списані чітким почерком. “Я заповнював декларацію комерційного вантажу” – сказав провідник, п”ять хвилин тому я почув хрипи, але не подумав ні про що підозріле. Хвилину тому я оглянувся і знайшов пасажира в такому стані.” Слідчий оглянув салон. В літаку було тільки три пасажири: посередині спав літній чоловік, з портфелем на колінах, що здригався та сопів уві сні. Інші два місця були зайняті молодою парою. Юнак тримав дівчину за руку вище ліктя. Вона сиділа прямо з піввідкритим ротом, ніби дуже налякана. Громов порадив провіднику викликати міліцію, і коли літак приземлився, сказав “Арештуйте...” Кого?

Реконструктивна діяльність полягає у першу чергу у висуненні гіпотез, які обростаючи інформацією переростають у первинні версії. У встановленні ієрархій слідчих версій при огляді місця події великого значення набувають інтуїція, мислення та уява слідчого.

При переході інформації від однієї форми (чуттєвої) до іншої (мисленої) відбувається її часткова втрата, що впливає на повноту та об”єктивність версій. Тому фіксована в протоколі огляду інформація повинна посвідчуватися фотографіями, схемами, малюнками, речовими доказами.

Складна мислительна діяльність слідчого повинна бути заснована на правових, криміналістичних, психологічних знаннях, професійному та життєвому досвіді, використання консультацій з боку експертів, спеціалістів, прояв професійно важливих якостей робить огляд місця події раціональним та ефективним. Ігнорування цього заводить слідство на неправильний шлях.

Наприклад у справі про вбовство деякої О її син-вбивця сказав, що вночі вбивці матері пробралися в кімнату, розмурувавши вікно в кладовій. Він при цьому заховався у вузькому проміжку між шафою та ліжком. В даному випадку слідчий так собі ясно і не уявив як такі дії відобразились би в обстановці. Якби син дійсно заховався у вузькому пройомі (25 см), то не було б на тому місці пилу та павутини.

При проведенні огляду місця події на слідчого та інших його учасників немалий вплив, як негативний так і позитивний, справляє так званий психологічний фон злочину. Слідчий може переживати почуття співчуття, жалості до потерпілих, відповідні емоційні переживання при виді трупа, крові, ран, сліз потерпілих тощо. Ці фактори можуть викликати як посилення активності, цілеспрямованість слідчого, мобілізацію уваги, рішучості так і стрес, фрустрацію, невпевненість тощо. Враховуючи це слідчому слід тренувати уміння долати негативні впливи.

Тактично огляд місця події, як правило відбувається у два етапи.

На першому (орієнтовному) етапі визначаються межі простору огляду. Не треба забувати про те, що простір є тривимірним. Не слід обмежувати поле пошуку інформації плоскою площиною: підлога, асфальт. Васильєв наводить такий приклад: у одному краєзнавчому музеї була викрадена цінна ікона. При огляді шляхів проникнення і відходу злочинців виявилося, що двері і вікна загратовані, звідси з”явилася версія, що хтось із працівників музею інсценував крадіжку. Однак інших слідчий, який прийняв цю справу оглянув купол даху приміщення і знайшов там віконце з видавленою рамою. З цього слідувало, що злочинець проник в приміщення через цей отвір в куполі і зник тим же шляхом. Потім він користуючись тією ж мотузкою перепригнув на дерево і втік. Виходячи із способу проникнення можна було скласти уявлення й про деякі характеристики злочинця: спортивний, нахабний...

Тут же відбувається виділення “кримінального смислового вузла” злочину – труп з ознаками насильства, зломаний сейф, пошкоджена машина тощо. Практично це є пошук відповіді на питання, що відбулося (крадіжка чи її інсценування, вбивство чи самогубство, самогубство чи нещасний випадок тощо). Криміналістично значима інформація – це така, що має значення для розкриття певної категорії злочинів. Наприклад при огляді зломаного сейфу слідчий у першу чергу вичленяє сліди передбачуваного зломщика: відбитки пальців, сліди знарядь злому тощо. Потім, якщо виникає версія про інсценування, слідчий розглядає інформацію під кутом зору можливої розтрати грошей касиром.

На другому детальному етапі відбувається відокремлення допоміжних вузлів на місці події.

Під час огляду місця події можуть бути отримані дані про злочинця: його професійні вміння та навички, індивідуальний почерк, професійну, вікову, статеву приналежність. Розрізняють почерк і підпис. У злочині також виявляються вольові та характерологічні риси злочинця: воля, рішучість, авантюризм, фізична сила, висока самооцінка або протилежні риси тощо.

При огляді місця події слід пам”ятати про інсценування різного типу. Зокрема на інсценування можуть опосередковано вказувати такі обставини:

- демонстративний характер дій (розкидані без потреби речі, невмотивовані пошкодження та руйнування);

- відсутність ознак можливого злочину, які обов”язково мають бути наявні;

- протиріччя у обставинах злочину (відсутність крові за наявності багатьох поранень на трупі) Наприклад: оглядаючи оголений труп молодої жінки на поляні за 250 м від автошляху слідчий звернув увагу на такі протиріччя: поза трупа та характер пошкоджень свідчили про вчинення злочину сексуальним маньяком. Однак одяг жінки був акуратно складений під кущем. Це могло свідчити, що сюди вона приїхала з чоловіком якого добре знала і довіряла йому. Розширивши коло пошуків вдалося знайти слід від Жигулів і знайти його власника, який і виявився вбивцею.

Огляд місця події дає можливість отримати інформацію не тільки про саму подію, а й про особистість злочинця: його вік, стать, характерологічні особливості, його потреби, звички.

Отже психологія огляду місця події – це по-перше професійне спостереження, як навмисне, цілеспрямоване виявлення та збір інформації за допомогою органів чуттів, по-друге – розумова діяльність слідчого, яка полягає в аналізі емпіричних даних і їх синтезі, по-третє реконструкція досліджуваної події за її окремими проявами.

Успіх огляду місця події у кінцевому результаті залежить від таких психологічних якостей слідчого, як його спостережливість, знання індивідуально-психологічних особливостей злочинців, професійний та життєвий досвід, рівень розвитку мислення і уяви, а також інтуіції.

Психологія обшуку

Обшук – примусова слідча дія обстеження об”єктів і окремих громадян із метою розшукання і вилучення прихованих предметів і документів, які мають доказове значення.

Психологічнийм змістом діяльності слідчого при проведенні обшуку є організація пошукових дій стосовно прихованих матеріальних об”єктів, що викривають злочинця, під час контактної взаємодії протидіючих сторін.

Психологічна структура обшуку представлена пошуковими, конструктивними, комунікативними, організаційними діями.

Психологічний фон обшуку – конфліктність ситуації, що обумовлена протилежністю цілей сторін та примусовістю обшуку стосовно обшукуваного. Примусовість означає, що сторонні особи втручаються у інтимно-особистісне сферу обшукуваного, іноді ретельно приховувану. Крім того діє певний суспільний стереотип у оточуючих стосовно обшукуваного – обшук вони мимоволі пов”язують із винністю. Це все породжує негативні емоційні стани у обшукуваного і членів його сім”ї стосовно тих осіб, що проводять обшук. Часто працівники стикаються з образами, провокуванням скандалу, фізичної сутички тощо. Тому перед обшуком слідчому слід з”ясовувати питання не тільки стосовно головних характеристик розшукуваного предмета, особливостей місця обшуку, можливих схованок, а й стосовно особистості обшукуваного: злочинний досвід, вік, інтелект, емоційні прояви, професійний досвід тощо. Це допомагає побудувати тактику проникнення в приміщення та попередити можливість знищення речей обшукуваним (їх спалення тощо).

Отже на початковому етапі обшуку важливо прагнути встановити психологічний контакт із обшукуваним: наприклад запропонувати віддати розшукувані об”єкти з тим, щоб не травмувати інших членів родини (дітей, старшого віку). Допомагає зняти конфліктність ситуації залучення обшукуваного до діяльності слідчого по огляду окремих об”єктів (попоросити відкрити шафу, ящик, запитати призначення речі). Якщо конфліктуючу сторону не можна призвати до порядку, тоді таку людину рекомендується видалити з приміщення.

Для найбільшої ефективності обшуку потрібно дотримуватись деяких загальних правил:

1) не допускати як загострення конфлікту, так і занадто близьких, довірчих взаємин із обшукуваним та його оточенням;

2) при можливості усувати всі відволікаючі фактори (непотрібне ходіння, метушню, сторонні розмови. Приклад як дружина розкрадача підклала в кишеню пальто слідчого гроші й звинуватила його в привласненні) Недопустимо також, щоб ті, хто проводить обшук відволікали один одного. Це може призвести до того, що працівник автоматично перейде до іншого об”екту, не закінчивши оглядати попередній;

3) не розпочинати огляд нового об”єкта, не закінчивши обстеження попереднього;

4) при появах утоми та загальмованості робити функціональні перерви.

Корисно застосовувати при обшуку такий прийом як “словесна розвідка”. Її суть в тому, що в діє запускається ще один подразни - слово, який посилює й без того велике емоційне збудження обшукуваного, затруднює його контроль над своєю поведінкою та реакціями. Так, при закінченні однієї стадії обшуку і переходу до іншої (до іншої кімнати) слідчий вголос про це оголошує і спостерігає за реакцією обшукуваних, або знайшовши шухляди стола замкненими запитує хто користується цим столом, що в ньому знаходиться, чому шухляди замкнені.

Зібрані відомості про особистість обшукуваного допомагають підвищити ефективність рефлексивного мислення – поставити себе на місце обшукуваного з врахуванням рівня його інтелектуального розвитку, досвіду і побудувати мисленну модель дій обшукуваного по організації схованки. Типи схованок:

1) використання місць, пристосованих у побуті для зберігання різних предметів (шафи, валізи, ящики, банки тощо);

2) обладнання спеціалізованих схованок. Враховується інтелектуальний рівень та професійний досвід обшукуваного (музикант – музичні інструменти, водій – порожнини автомобіля, пасічник - вулик тощо);

3) використання місць, що психологічно утруднюють пошук (ліжко дитини, хворого члена сім”ї, мішки для сміття, помийні ями, купи гною, могила близьких родичів). У цих випадках розраховують на м”якосердечність, вразливість, гидливість, такт слідчого;

4) використання “психологічних” схованок. При цьому враховується феномен “небачення очевидного” із- за установки, що воно сховане.

5) розрахунок на виникнення втоми та автоматизму дій у тих, хто проводить обшук. Так як правило книгу з розшукуваним предметом кладуть в середину книжкового ряду.

Необхідно фіксувати деталі, які виходять за межу норми (зів”ялий кущ на присадибній ділянці, недоцільно переставлені меблі: під час одного обшуку слідчий звернув увагу, що дитяче ліжко переставлене в іншу кімнату – під ним були сховані матеріальні цінності). Треба враховувати також можливість вторинного маскування – обклеювання, обштукатурювання, фарбування.

Іноді обшукувані вдаються до інсценувань. Так, Ратінов описує випадок, коли слідчий застав сім”ю під час сніданку. Обшук не дав ніякиз результатів поки слідчий не звернув увагу на кухонний стіл, на якому залишився брудний посуд, залишки їжі. В цукорниці і були знайдені дорогоцінності.

Розгадуючи мислительні процеси обшукуваного по вибору способу та місця схову, слідчий повинен враховувати не тільки психологічні особливості, а й дії обшукуваного до обшуку: чи не здавав він щось в ремонт, які місця він частіше за все відвідував. Так, Дулов наводить приклад із слідчої практики: було встановлено, що за декілька днів до обшуку обшукуваний здав для перетяжки чемодан. Під обшивкою і були сховані документи. Або наприклад замурував одні двері, став користуватися іншими, переніс туалет на вулиці тощо. Поведінкою, що маскує відношення до вбивства може бути надмірна увага до близьких потерпілого, надмірна емоційність у висловленні свого обурення діями вбивці.

Під час проведення обшуку спостереження виділяється в самостійну задачу. Цілями спостереження є:

- обшукуване приміщення та всі окремі об”єкти;

- поведінка учасників обшуку;

- поведінка тварин та птахів (відомо, що багато тварин відчувають неспокій при сусідстві з трупом).

Особливо багато інформації можна отримати, спостерігаючи за поведінкою обшукуваного. Вона визначається такими закономірностями:

1) Обшук викликає сильну емоційну напругу в обшукуваного, оскільки під загрозою його майбутнє. Свої емоційні переживання обшукуваний намагається приховати.

2) Наближення працівника, що проводить обшук до розшукуваного об”єкту викликає актуалізацію в мозку обшукуваного домінанти, що пов”язана із злочином та його наслідками, і навпаки відділеня сприяє заспокоєнню. При цьому слід спостерігати за зовнішнім виявом емоційних реакцій: мімікою обличчя, рухом очей, потовиділенням, кольором обличчя, маніпулювання предметами.

3) В загальному поведінка обшукуваного може реалізовуватися в двох формах: пасивній і активній. Перша форма полягає в тому, що обшукуваний зберігає мовчання, знаходиться в одному місці, односкладно відповідає на запитання. Друга стратегія полягає в імітації допомоги слідчому, навіюванні думки про недоцільність огляду окремих об”єктів (там старі речі, які давно не розбиралися), а також відволікання його питаннями, бесідами від процесу обшуку. Обшукувні можуть імітувати різке погіршення стану здоров”я, закатувати істерики, втрачати свідомість. Це особливо повинно насторожувати слідчого. Приклад з обшуком (коридор, вішак для одягу – жінка імітує приступ).

Ефективність обшуку залежить від протікання у слідчого таких психічних процесів як сприйняття, мислення, увага – концентрація уваги, розподіл уваги, переключення уваги. Мислительна діяльність слідчого в процесі обшуку виражається в висуненні пошукових версій, які будуються на основі психології укриття, можливих маскувань відшукуваного. Успішність обшуку залежить від організаторських якостей слідчого (підготовка, планування, узгодження дій всіх учасників обшуку). Крім того при проведенні обшуку необхідними є такі професійноважливі якості слідчого як емоційна стійкість, витримка, самовладання. Суттєве значення для підвищення ефективності обшуку має наполегливість слідчого. Наполегливість – це здатність протягом тривалого відрізку часу прагнути досягнення поставленої мети, перемагаючи труднощі і не відволікаючись на фактори супротиву. Успішному здійсненню обшуку сприяє також пильність слідчого, що передбачає пристальний контроль з одного боку за поведінкою обшукуваного та його оточенням, а з другого боку за роботою працівників, що проводять обшук.