Тема . Судово-психологічна експертиза

План

1. Предмет та компетенція судово-психологічної експертизи.

2. Основні підстави для проведення судово-психологічної експертизи.

3. Види судово-психологічних експертиз.

4. Організаційні питання судово-психологічної експертизи.

 

У практиці правоохоронних органів, пов’язаній із розслідуванням і судовим розглядом, часто виникають проблеми, для розв’язання котрих необхідно залучити спеціальні знання з галузі психології (тобто знання, які виходять за межі загальної підготовки і життєвого досвіду). У такому випадку призначається судово-психологічна експертиза.

СПЕ є одним із видів судових експертиз і відповідно є одним із засобів встановлення істини в судочинстві, джерелом доказів в справі. Звісно, що висновок СПЕ як і будь-якої іншої судової експертизи не має заздалегідь встановленої доказової сили. Це прерогатива особи, що провадить справу.

За допомогою висновків СПЕ формуються висновки правового характеру. Зокрема, висновки експертів-психологів сприяють правильному оцінюванню показань свідків, потерпілих, обвинувачених у випадках, коли вони викликають сумнів у своїй достовірності; неповнолітніх – коли припускають, що їх показання мають фантастичні нашарування; обвинувачених – коли дії неадекватні їхньому стану і властивостям тощо.

Передісторія судово-психологічної експертизи охоплює порівняно малий період. Перше звернення до неї мало у 1883 р. і пов’язане з розслідуванням зґвалтування, в котрому обвинувачувався московський нотаріус Назаров, а потерпілою була актриса Черемнова. Предметом експертизи були обставини, пов’язані з переживанням актриси у зв’язку із дебютом на сцені і подальший занепад сил, що не дозволив чинити опір насильнику. Сутність експертизи полягала у допиті двох відомих російських актрис про вплив на психіку переживань, пов’язаних з першим виступом на сцені.

Засновниками судово-психологічної експертизи можна вважати таких дослідників як Штерн (Показания юних свидетелей по делам о полових преступлениях), Г.Гросс (Криминальная психология), А.Брусиловський (Судебно-психологическа експертиза).

Із сучасних дослідників слід відзначити М.Коченова (СПЕ, Введение в СПЕ), М.Костицького (СПЕ), А.Кудрявцева (Комплексная СП и Спихиатрическая експертиза).

Сьогодні багато практичних працівників недостатньо знайомі з компетенцією та можливостями даної експертизи, не знають які питання можуть бути поставлені на її вирішення, які матеріали повинні бути надані експертам, хто може бути запрошений в якості експерта для проведення СПЕ. Крім того у багатьох практичних працівників виникають питання про відмінність СПЕ від судово-психіатричної експертизи.

Об’єктом дослідження судово-психологічної експертизи є психологічні прояви людини, що не виходять за межі норми, тобто такі, які не викликають сумніву у її психічній повноцінності.

Предметом СПЕ є психічні процеси, стани, якості особистості, непатологічні психічні аномалії, які мають значення для з’ясування істини у справі.

Визначаючи предмет СПЕ, необхідно чітко відмежовувати її від судово-психіатричної експертизи, котра своїм предметом має дослідження порушень у нервово-психічній сфері (психози, неврози, психопатії).

Для розуміння відмінностей у об’єкті та предметі СПЕ та судово-психіатричної чи комплексної психолого-психіатричної експертиз слід знати, що психічні особливості людини можна об’єднати у дві великі групи: особливості, що мають патологічну природу ( галюцинації, порушення сприйняття, патології пам’яті, порушення мислення) та особливості, що не виходять за межі психічної норми.

Нині не існує експертних установ, де були б відділення, що здійснюють судово-психологічну експертизу. Тому я к експерти для проведення судово-психологічної експертизи можуть залучатися спеціалісти, які:

- закінчили факультети психології в ун-тах, педінститутах, магістратуру, аспірантуру з психології; мають учений ступінь

- не мають базової психологічної освіти, але пройшли перепідготовку зі спеціальності “психологія”.

 

Підставами для призначення судово-психологічної експертизи є:

1) відставання рівня психічного розвитку неповнолітнього від вікової норми;

2) перенесення підозрюваним, свідком, потерпілим психічних захворювань, наявність психопатологічних станів;

3) перенесення або наявність соматичних захворювань (хронічних, інфекційних, невиліковних) у підозрюваного, потерпілого, свідків;

4) наявність особливостей, що свідчать про надзвичайну неврівноваженість, емоційність, агресивність; розладів у таких психічних процесах як сприйняття, увага, пам’ять, мислення;

5) наявність окремих ознак (у ситуації), що свідчать про можливість учинення злочину в стані сильного душевного хвилювання;

6) неадекватна оцінка соціальної, моральної сутності своїх дій;

7) невідповідність встановлених мотивів злочину характеру вчиненого;

8) сумніви у мотивах самогубства за наявності підстав вважати його інсценуванням

Наприклад СПЕ по справі неповнолітньої Г. На момент вчинення злочину їй уже виповнилося 17 років. Було встановлено, що в один із днів Г. проспала, тому не пішла на роботу. Боючись, що батьки її покарають, Г. поїхала до своєї престарілої родички К., що жила неподалік в селі. Через два дні, дізнавшись, що батьки її розшукують, Г. вирішила “поїхати куди-небудь”, а гроші на поїздку вкрасти у К., так як вона знала, що в тієї в шкатулці лежить 100 грн. Оскільки К. нікуди з дому не виходила і для Г не було влучного моменту для вчинення крадіжки, вона вирішила вбити К і взяти гроші. Коли К нахилилась над плитою, Г вдарила її поліном по голові, потім нанесла ще декілька ударів, після чого вважаючи, що К вбита вона скинула її в підпіл кухні. Після чого Г взяла гроші і поїхала до міста. На наступний день вона була затримана. До цього часу вона встигла витратити гроші на морозиво, косинки, панчохи, білети в кіно.

 

Неправильне уявлення про межі компетенції СПЕ призводить до того, що експерти-психологи вирішують не тільки свої професійні задачі, але й питання правового характеру чи межові між психологією і правом.

Важливим моментом при призначенні судово-психологічної експертизи є чітке визначення її компетенції. У даний час до компетенції психологічної експертизи не входить:

1) питання правового характеру (винність або невинність обвинуваченого, визначення форми вини, мотиву і мети злочину; висновок щодо достовірності чи недостовірності їхніх показань);

2) питання, пов’язані з компетенцією судово-психіатричної експертизи (осудність, дієздатність);

3) питання, які не можна розв’язати на сучасному рівні розвитку психологічної науки (телепатія, ясновидіння, психокінез тощо).

 

Межі компетенції судово-психологічної експертизи у кримінальному процесі окреслюються такими професійними завданнями (за М. Коченов):

1) встановлення здатності неповнолітніх обвинувачених, що мають ознаки відставання у психічному розвитку, не пов’язаного із психічним захворюванням, усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними;

Відставання у психічному розвитку (дизонтогенез):

- затримка психічного розвитку (інфантилізм, наприклад) – сповільнений темп розвитку психіки, що виражається в недостатності загального запасу знань, обмеженості уявлень, незрілістю мислення, переважанням ігрових інтересів, швидкою втомлюваністю в інтелектуальній сфері. Наприклад, слідчий звернув увагу, що на допитах неповнолітній відрізняється вразливістю, розгубленістю, примітивністю асоціацій, наївністю суджень (покарання пов’язував тільки з особою слідчого). Стало відомо, що неповнолітній виховувався в неблагополучній сім’ї;

- пошкоджений психічний розвиток пов’язаний з перенесеними інфекціями, травмами, захворюваннями обмінної системи;

- дефіцитарний психічний розвиток пов’язаний з первинною недостатністю зору, слуху, мови, опорно-рухової системи тощо;

- дисгармонійний розвиток – вроджена або рано набута стійка диспропорційність психіки, переважно в емоційній сфері (психопатія);

- недоумство (олігофренія: дебільність, імбецильність, ідіотія)

(Як правило, причину розумової відсталості встановити важко, оскільки вона може бути пов’язаною із соціальними факторами: педагогічна занедбаність, або з сенсорною недостатністю тощо, а може – із психічним захворюванням, тому краще призначати КСППЕ)

 

2) встановлення здатності обвинувачених, свідків, потерпілих правильно оцінювати обставини, що мають значення у справі і давати правдиві свідчення (враховуючи індивідуально-психологічні та вікові особливості, рівень розумового розвитку);

2) діагностика наявності або відсутності у суб’єкта в момент вчинення злочину афекту або іншого емоційного стану;

3) встановлення здатності психічно здорових потерпілих у справі про зґвалтування (в першу чергу малолітніх) усвідомлювати характер і значення вчинюваних з ними дій і чинити опір;

4) встановлення можливості виникнення у людини в конкретних умовах психічних станів (розгубленості, втрати орієнтування) і експертна оцінка їх впливу на якість виконання професійних функцій в авіації, залізниці..;

5) діагностика індивідуально-психологічних особливостей (навіюваність, імпульсивність, ригідність) здатних суттєво впливати на поведінку суб’єкта;

6) встановлення основних мотивів поведінки людини, що характеризують особистість;

7) встановлення наявності або відсутності у померлого у період, що передував смерті, психічного стану, який спричинив самогубство.

Даний перелік не є вичерпним, в літературі окреслюються й інші питання, які можуть бути підставою призначення психологічної експертизи.

До компетенції судово-психологічної експертизи в цивільному судочинстві належить:

1) встановлення здатності підексперної особи розуміти зміст укладеної нею угоди, її здатність приймати достатньо обґрунтовані рішення;

2) встановлення психологічної сумісності дітей з батьками, усиновителями, опікунами;

3) встановлення психологічної сумісності подружжя;

4) встановлення здатності свідків правильно сприймати і аналізувати події, що мають значення для справи і давати про них правильні показання;

 

СПЕ призначається постановою слідчого, прокурора або судді згідно з ст. 196 КПК У ній зазначаються підстави для призначення експертизи, визначаються питання, за якими експертна комісія чи експерт повинні сформулювати висновки, матеріали, які передаються експерту для ознайомлення. У мотивувальній частині постанови обов’язково мають бути вказані статі КПК, якими керувався орган, що призначив експертизу. Зокрема:

- при призначенні простої ПЕ – ст.75,76 КПК;

- при призначенні експертизи стосовно неповнолітнього обвинуваченого і підозрюваного – ст. 75, 196, 433 КПК;

- при призначенні комплексної психолого-психіатричної експертизи – ст.75, 76, 196, 204 КПК.

Види судово-психологічних експертиз (за Бандуркою):

- СПЕ неповнолітніх звинувачених;

- СПЕ здатності сприймати важливі для справи обставини і давати про них правильні свідчення;

- СПЕ потерпілих у справах про сексуальні злочини;

- СПЕ емоційних станів;

- Посмертна СПЕ;

- СПЕ по справах пов’язаних з управлінням технікою;

- СПЕ групових злочинів;

- СПЕ про причинення моральної шкоди;

- СПЕ по цивільних справах.

Найчастіше СПЕ по відношенню до дорослих обвинувачених призначається в двох випадках: у зв’язку із припущенням, що вбивство, нанесення тяжких тілесних ушкоджень здійснено в стані афекту і у зв’язку з п.встановлення можливості виникнення у людини в конкретних умовах психічних станів (розгубленості, втрати орієнтування) і експертна оцінка їх впливу на якість виконання професійних функцій в авіації, залізниці, а також в справах по неповнолітніх.

 

 

СПЕ емоційних станів.

Перш за все формально визначимо поняття емоції – психічне відображення в формі безпосереднього, пристрасного переживання життєвого смисла явищ і ситуацій, об’єктивні властивості яких мають відношення до потреб суб’єкта.

Подвійна природа емоцій
Імпресивний компонент: суб’єктивне забарвлення переживання (модальність переживання). Серцебиття частішає і при радості і при страху, однак ми ніколи не плутаємо ці емоції.	Експресивний компонент - тілесні прояви емоцій у вигляді фізіологічних змін, що їх супроводжують: зміни частоти пульса і дихання; підвищене пото- чи слюновиділення; тремор кінцівок і голови, напруга скелетних м’язів тощо, а також виразних рухів (крик, міміка, інтонації, поза тощо).

Класифікація емоцій:

За К. Ізардом є 10 фундаментальних емоцій:

1. Інтерес. 2. Радість. 3. Здивування. 4. Горе, страждання і депресія.

5. Гнів. 6. Відраза. 7. Презирство. 8. Страх. 9. Сором. 10. Вина.

 

В психології афект – сильне, відносно короткочасне емоційне переживання, що супроводжується різко вираженими руховими проявами і змінами в функціонуванні внутрішніх органів. Безпосередній зміст афекту складає переживання цілого комплексу емоцій, які дійшли до край загостреної межі: гніву, жаху, дикого захоплення, відчаю, ненависті. В СПЕ найчастіше досліджується фізіологічний афект гніву чи страху.

Основна ознака афекту – звуження свідомості, коли свідомість повністю поглинута обставинами, що викликали афект. При цьому запускається певний аварійний стереотип вирішення ситуації, що склався в біологічній еволюції: агресія, заціпеніння, втрата самовладання, знепритомніння, панічна втеча тощо. Звуження свідомості при афекті з точки зору нейрофізіології пояснюється як порушення нормальної взаємодії процесів збудження та гальмування. Страждають насамперед гальмівні процеси. Збудження починає поширюватись неупорядковано на підкоркові зони мозку, втрачається контроль свідомості за емоціями.

Друга важлива регулююча функція афекта полягає в утворенні специфічного досвіду – т.з. афективних слідів.

У людини афект можуть викликати не тільки фактори, що торкаються її фізичного існування та повязані з її біологічними потребами, але й з порушенням її соціальних відносин, наприклад, несправедливістю, образою.

Фізіологічний афект не розглядається як медичний (біологічний) критерій неосудності. Така особа є по суті обмежено осудною – новела укр.крим-го зак-ва.

Найважливіші ознаки фізіологічного афекту:

- раптовість виникнення, проти волі людини;

- вибухова динаміка. За короткий час стан досягає найвищої межі;

- короткочасність!!!. Афект може тривати секундами. Якщо стверджують, що афект тривав 15-20 хв. – це перебільшення. Це інший емоційний стан.

- інтенсивність і напруженість. У людини з’являються додаткові фізичні сили і можливості і вона чинить активний супротив фізично більш сильному супернику.

- дезорганізуючий вплив на психічну діяльність (звуження свідомості, втрата самоконтролю, порушення цілеспрямованості і доцільності дій).

- посилення рухової активності, можливість нанесення чисельних ударів, невпорядкованість рухів тощо).

- вегетативні зрушення, зміна кольору шкіри, модуляція голоса, аритмія дихання, пересихання слизової оболонки рота.

- можливість часткової амнезії та астенічного синдрому.