Загальна характеристика підліткового віку.

Підлітковий вік пов’язаний насамперед з перебудовою усього організму дитини, що зумовлено статевим дозріванням Активізація діяльності статевих та інших залоз внутрішньої секреції спричинює інтенсивний фізичний і фізіологічний розвиток.

Ще Виготський наголошував, що основна особливість підліткового віку полягає у неузгодженості процесів статевого дозрівання, загального органічного розвитку та соціального формування. У наш час статеве дозрівання значно випереджає два інші процеси, що особливо загострює протиріччя.

Важковиховуваність підлітків значною мірою може обумовлюватися кризовим характером психофізіологічного розвитку перехідного віку, коли відбуваються бурхливі зміни як в організмі та психіці, так і в стосунках з однолітками, оточуючими, дорослими, представниками протилежної статі.

Найважливішим новоутворенням підліткового віку є становлення самосвідомості. Підліток виявляє підвищену цікавість до самого себе, свого внутрішнього світу, своєї зовнішності. В цей період вперше виникають запитання про сенс свого життя, своє місце серед людей, з”являється відчуття своєї унікальності, неповторності. Змінюється уявлення про час, свій життєвий простір. Дитина уже живе не тільки сьогоденням, але й своїм минулим та майбутнім. Неправильне виховання дитини призводить до того, що згадані особливості самосвідомості супроводжуються негативними емоційними переживаннями, які викликаються постійними зауваженнями, покараннями тощо (див стилі сімейного виховання). Найчастіше такі підлітки не доходять до рівня усвідомлення свого внутрішнього світу, осмислення свого призначення в житті, філософських роздумів про майбутнє. Цьому перешкоджає не стільки низький інтелектуальний чи культурний рівень, скільки побоювання негативної інформації від батьків та ін дорослих (Максимова).

Самосвідомість підлітка характеризується передовсім відчуттям дорослості. Об’єктивної дорослості у підлітка ще немає. Суб’єктивно ж вона виявляється:

В емансипації від батьків. Підлітки вимагають незалежності, поваги до своїх таємниць. Усі спроби дорослого взяти під свій контроль поведінку підлітка, нав’язати йому свої погляди смаки, інтереси, дрібна опіка звичайно викликають явний опір. На знак протесту син або донька можуть все зробити навпаки: пропускати уроки, палити, товаришувати з тим з ким забороняють батьки. Спостерігаються й приховані реакції емансипації: підліток зовнішньо погоджується з вимогами дорослих, часом виглядає занадто покірним, а насправді чинить по своєму.

Прагнення бути незалежним, дорослим спонукає підлітка ніби ходити на грані дозволеного і забороненого, випробовуючи на “міцність” норми, закони, традиції суспільства. Діапазон такого пошуку меж дозволеного дуже широкий: від фамільярного поводження з учителями, неслухняності щодо батьків до спроб порушити закон, експериментувати з психотропними речовинами.

Виділяються сфери впливу батьків і однолітків.

Центральне місце в житті підлітка займає власне спілкування з товаришами. Причому для підлітків важливо не просто бути разом з однолітками – вони прагнуть зайняти у їх середовищі те становище, яке б відповідало їхнім претензіям (бути лідером, знайти вірного друга). Спілкування з товаришами у цьому віці набуває такої цінності, що нерідко витісняє на другий план і навчання, і навіть стосунки з рідними. Чому? Тому що в цей період така форма між особистісних стосунків є свого роду навчальною моделлю майбутніх дорослих стосунків. Однією з головних причин зниження успішності та порушень поведінки, різних афективних переживань є невдоволення підлітків своїми стосунками з однолітками, що часто не усвідомлюється ні дорослими, ні самими підлітками.

Можна назвати й інші кризові явища, характерні для підліткового віку:

Реакція наслідування (соціальної мімікрії) проявляється в прагненні підлітка наслідувати у всьому певну особу чи образ. Не може бути оцінена як позитивна чи негативна якість без врахування об’єкта наслідування. Частіше моделлю для імітації стають найбільш яскраві товариші чи кумири молодіжної моди. Приклад для наслідування підліток як правило вибирає не сам, йому він диктується тією групою однолітків, до якої він належить. Причиною серйозних порушень поведінки реакція імітації може стати тоді, коли для наслідування слугує антисоціальний герой.

Реакція компенсації пов’язана з відшкодуванням невдач в одній сфері успіхами в іншій (невдачі в навчання компенсуються успіхами в бійках, наприклад).

Реакція гіперкомпенсації – самоствердження саме в тій сфері, яка є найбільш уязвимою.У неповнолітнього К. З дитинства відмічалися боязливість, сором’язливість. За місцем проживання і навчання характеризувався позитивно. Важко переживав сварки батьків, скандали, їх розлучення. В психологічному дослідженні була діагностована сензитивна акцентуація характеру. За даними Личко почуття власної неповноцінності у сенситивних підлітків робить особливо вираженою реакцію гіперкомпенсації. Вони шукають самоствердження не в стороні від слабких місць своєї натури, а саме там де себе не проявляли. Нерішучі і сором’язливі хлопці прагнуть продемонструвати свою “відвагу”. К., познайомившись з 18-річними хлопцями, був вражений їх увагою до себе. З ним вони говорили про його проблеми, чого вдома ніколи не було. І коли один з нових знайомих, побачив жінку, що недалеко від них проходила, запитав К. “Слабо тобі буде забрати сумку і шапку?” На що К. Одразу кинувся діяти, хоча раніше нічого протиправного не вчиняв.

Реакція групування У підлітковому віці інтенсивно починають формуватися групи.Зауважимо, що реакція групування спостерігається у же в 8-12 річному віці. Такі об’єднання дітей та молодших підлітків виникають стихійно, там де діти опиняються внаслідок обставин (двір, вулиця, клас). 14-15 літній підліток уже обирає собі друга з огляду на свої симпатії та інтереси, а не відстані до його місця проживання. Друг може жити в іншому районі міста, навчатися в іншій школі. Такі підлітки рідко об’єднуються в групи чисельністю більше 4-6 осіб, віддаючи перевагу тіснішим духовним зв’язкам перед масовим спілкуванням. Така невелика група зазвичай не протиставляє себе дорослим.

Асоціально спрямовані групи, незважаючи на те, що до них входять підлітки і юнаки віком 15-18 років, мають ознаки дитячих та молодших підліткових угруповань. Вони формуються за територіальною ознакою і ревно охороняють “свою територію”. Спілкування між членами групи не вибіркове, а знеособлене, оскільки вони часто не мають чітко визначених індивідуальних інтересів, поглядів, світогляду. Тут майже не буває вибіркового емоційного зосередження на одному з ровесників. (Максимова Про адитивну поведінку підлітків)

Типовою рисою підліткових груп є надзвичайно високий конформізм її членів. Зумовлене це тим, що розмите, дифузне “Я” підлітка потребує опори з боку сильного, однозначного “Ми” референтної групи однолітків.

При акцентуаціях характеру реакція групування дуже відрізняється залежно від типу характеру. У гіпертимних та конформних підлітків тяга до групування є сильною і постійною. У циклоїдних підлітків така тяга проявляється в позитивній фазі. У істероїдів реакція групування відрізняється мінливістю. Вони тягнуться до групи однолітків, однак швидко заявляють, що розчарувалися в своїх приятелях. Насправді, це відбувається коли група сама розкусила їх театральність, брехливість, схильність зраджувати друзів. Для епілептоїда група є цінністю, якщо дає можливість отримати владу і певні вигоди для себе.

Реакція захоплення проявляється в різних формах (азартні ігри, гуртки, стиль в одязі тощо).

Психологічні особливості підліткового віку, коли вони різко виражені, отримали назву “підліткового комплексу”, а порушення поведінки, що ними обумовлюються “пубертатної кризи” (пубертатний період – період статевого дозрівання).

 

Соціальну адаптацію підлітків можуть ускладнювати різні нервово- психічні захворювання (психози, неврози, психопатії, психічний інфантилізм) а також акцентуації. Причины, що призводять до психічних розладів, акцентуацій характеру пов’язують як з органічними пошкодженнями мозку (народження в асфікції, черепно-мозкові травми, важкі інтоксикації тощо), так і з соціальними факторами на першому місці серед яких - умови сімейного виховання. Найчастіше ці фактори настільки тісно взаємопов’язані, що викликають серйозні труднощі у дослідників при визначення першопричини психічних відхилень у підлітка. Педагогічна корекція поведінки акцентуйованих підлітків вимагає строго індивідуального підходу, в основі якого лежать специфічні особливості даної акцентуації. Так, гіпертимний підліток потребує особливих заходів педагогічної корекції, в яких найбільша увага надається соціально-організованому виходу бурхливої енергії, шумливості, рухливості даних підлітків шляхом залучення їх до занять спортом, активних видів діяльності, що потребують великої віддачі енергії. Навпаки, шизоїд ний тип, що страждає комунікативними порушеннями, що ускладнюють його взаємодію з однолітками потребує розширення системи взаємостосунків з однолітками на основі його улюблених занять.

Особливе місце серед несприятливих індивід них характеристик, що складають психофізіологічні передумови асоціальної поведінки посідають відставання в розумовому розвитку, олігофренія.

В окремих випадках психобіологічними передумовами асоціальної поведінки можуть слугувати різні фізичні недоліки, дефекти мови, зовнішня непривабливість, недоліки конституційно-соматичного характеру, які можуть негативно проявляти себе через систему між особистісних відносин підлітка в колективі однокласників, в середовищі однолітків.

У профілактичній практиці певну проблему складає корекція асоціальних відхилень, в основі яких лежать гіпертрофовані біологічні потреби. Як психобіологічні передумови асоціальної поведінки вони зустрічаються у підлітків рідше, ніж у дорослих злочинців, однак вони не повинні випадати з поля кримінологічного аналізу. Сюди можна віднести юнацьку гіперсексуальність (загострений інтерес підлітка до проблем взаємостосунків статей, до інтимного життя людини), несублімовану в соціально-активні форми діяльності, потреби в алкоголі, курінні, наркотиках.

Отже профілактична робота з важкими підлітками повинна будуватися з врахуванням вказаних факторів.

 

Найбільш поширеними мотивами скоєння злочинів неповнолітніми є мотив самоствердження, мотив компенсації і гіперкомпенсації, інфантильні мотиви, агресивні мотиви, мотиви страху.

 

Типологія сімейного виховання, що сприяє порушенню соціалізації підлітків:

В основі типології такі критерії:

- рівень протекції в процесі виховання – скільки сил, уваги, часу, контролю приділяють батьки вихованню підлітка. Виділяють два рівні протекції:

надмірна (гіперпротекція) та

недостатня (гіпопротекція).

- ступінь задоволення потреб дитини: в якій мірі діяльність батьків спрямована на задоволення потреб – матеріально-побутових (харчування, одяг, предмети розваг), так і духовних (спілкування з батьками, їх любов і увага). Два відхилення:

потурання – максимальне і некритичне задоволення будь-яких потреб дитини;

ігнорування потреб – протилежне, часто страждають саме духовні потреби.

- кількість і якість вимог до дитини в сім”ї. Форми вимог – обов”язки дитини (навчання, обслуговування себе, участь у організації побуту, допомога іншим членам сім”ї тощо) та вимоги-заборони – що дитина не повинна робити.

- санкції з боку батьків за невиконання вимог дитиною – від м”якого осуду до суворих покарань. (Максимова с. 64).

1. Гіпопротекція. Недостатньо опіки і контролю над поведінкою аж до повної бездоглядності. Недостатньо тепла і турботи, включеності в життя дитини. До негативних наслідків може призвести поєднання цього типу з емоційною холодністю аж до емоційного відторгнення. Це спричиняє розвиток комплексу неповноцінності, озлобленості, агресивності, недовіри до світу. Найчастіше зустрічається в неблагополучних сім”ях.

Жорстоке поводження

Емоційне відторгнення (виховання по типу Попелюшки.)

2. Гіперпротекція:

Потакаючи гіперпротекція. Виховання по типу “кумир сім”ї”. В результаті у дитини формується завищена самооцінка, егоцентризм, невміння долати труднощі і переживати негативні емоції. Формується екстернальний локус контролю. Породжує конфліктність особистості або пасивність у діяльності та спілкуванні.

Домінуюча гіперпротекція. Загострена увага і турбота про дитину поєднується з дріб”язковим контролем, надлишком обмежень та заборон. Найчастіше зустрічається в авторитарних сім”ях. Таке виховання посилює несамостійність, безініціативність, нерішучість психастенічних та сенситивних підлітків, формує конформний (пристосовницький) тип особистості. У гіпертимних підлітків таке ставлення батьків викликає посилення реакції емансипації, бунту проти батьківських заборон, іноді вибір асоціальної компанії. Підвищена моральна відповідальність

3. Суперечливе виховання – до дитини висуваються суперечливі вимоги, традиції в сім”ї відсутні, норми поведінки змінюють. В сім”ях з мачухою, вітчимом; нестійке емоційне ставлення до дитини залежно від настрою батьків; конфліктні стосунки між батьками (Максимова, с.54-56).