Тема 1. Вступ до юридичної психології

Тема 1. Вступ до юридичної психології

План

1. Предмет та об”єкт юридичної психології

2. Структура та система сучасної юридичної психології

3. Методи юридичної психології

4. Історія розвитку юридичної психології.

 

Література:

Юридична психологія. За ред Кондратьєва Я.Ю.- К.:ІНЮРЕ, 2000

Юридическая психология. Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская.- Харьков, 2002

Юридична психологія. Бедь В.В.Київ, Львів, 2003.

Єнікієв М. Загальна, соціальна і юридична психологія.

Кримінальна психологія. В.С.Медведєв.- К.,2004.

Криминальная психология. К.Бартол

Хрестоматія з юридичної психології

 

Невід’ємною частиною професійної підготовки майбутніх юристів є їх ознайомлення з методами і засобами сучасної психології, зокрема такої її прикладної галузі як юридична психологія.

Юридична психологія як галузь загальної психології здійснює інтеграцію основ психологічних знань та основ юриспруденції. Однак, юридична психологія залишається психологічною дисципліною – її теоретична основа полягає в закономірностях і особливостях психіки людини (Єнікієв, Бандурка). Специфічним є лише врахування і використання цих закономірностей і особливостей поведінки людини: а саме юридична психологія розглядає їх стосовно сфери правової регуляції. Тому структура юридичної психології будується саме відповідно до логіки правового регулювання.

Юридична психологія – це не психологія для юристів. Це самостійна галузь науки та навчальна дисципліна, яка має свій предмет та методи. Стосовно визначення предмету юридичної психології, то існують в літературі різні підходи. Найбільш поширений:

Предметом юридичної психології є вивчення психологічних закономірностей та механізмів (психічні процеси, психічні стани, психічні властивості тощо) поведінки особистост і в системі правових відносин.

Предмет юридичної психології постійно розширюється. До нього потрапляють нові явища.

Об’єктом юридичної психології є особистість як свідомий суб’єкт діяльності, а також діяльність як цілеспрямована активність. Ю.п. вивчає професійну діяльність в правоохоронній сфері, а також протиправну діяльність.

Оскільки юридична психологія знаходиться на межі психології та юриспруденції, юрид.психологія певним чином включена як в систему психологічних, так і в систему юридичних наук та учбових дисциплін. З одного боку юридична психологія взаємопов”язана з загальною психологією, соціальною психологією, віковою та педагогічною психологією, психологією праці, патопсихологією. З другого боку зв”язки з кримінальним правом, кримінальним процесом, цивільним правом, цивільним процесом, криміналістикою, кримінологією. Наприклад, щоб кваліфікувати вчинення злочину в стані сильного душевного хвилювання, юристу необхідний висновок судово-психологічної експертизи про те, що особа у момент вчинення злочину перебувала у стані фізіологічного афекту.

Структура сучасної юридичної психології

Згідно з найбільш поширеним підходом у юридичній психології виділяються як відносно самостійні чотири основні галузі: правова психологія, кримінальна психологія, судова психологія і пенітенціарна психологія.

Кримінальна психологія досліджує психологічні закономірності злочинної і протиправної поведінки, зокрема поняття особистості злочинця та злочинних груп, типологію злочинця, мотиви злочинної поведінки, фактори формування особистості злочинця та груп правопорушників. Положення, якими керується сучасна кримінальна психологія мають досить складну еволюцію.

Судова психологія вивчає психологічні явища і закономірності, що виникають у учасників судового процесу як на етапі попереднього слідства, так і в судовому засіданні (психологія обвинуваченого, підсудного, потерпілого, свідків тощо)

Виправно-трудова(пенітенціарна) психологія досліджує специфіку процесу перевиховання і виправлення осіб, які скоїли злочин і відбувають покарання у ВТЗ.

Ще донедавна поняття “юридична психологія” та “правова психологія” вживались як синоніми. Однак на сучасному етапі виникає потреба в їх диференціації, оскільки зміст юридичної психології повинен вивчати не тільки розділи, які стосуються відхиляючої поведінки, а й розділ, що стосується проблем правомірної поведінки і закономірностей її становлення в процесі соціалізації особистості. Отже правова психологія як розділ юридичної психології вивчає закономірності розвитку і функціонування правосвідомості і правомірної поведінки, змін цієї поведінки у зв’язку із соціально-економічними перетвореннями в суспільстві.

Автори підручника Юрид. псих. За ред. Кондратьєва пропонують виділяти новий самостійний напрямок юридичної психології – “Психологія юридичної діяльності”. Виходячи із наявності специфічних для юридичної діяльності психологічних особливостей (наявність правової регламентації діяльності, наявність владних повноважень, психологічний стан підвищеної відповідальності, наявність елементів небезпеки та ризику, неможливість чіткого прогнозування й планування результатів діяльності тощо) автори виокремлюють такі основні проблеми психології юридичної діяльності:

1) вивчення закономірностей впливу психіки суб’єктів на успішність діяльності, конкретизація професійно значущих якостей та властивостей особистості юриста, визначення міри вираження цих якостей для продуктивного виконання професійних завдань.

2) закономірності позитивного і негативного впливу юридичної діяльності на її суб’єктів: професійні деформації, появи психічних новоутворень, небажані зміни психіки.

 

 

Юридична психологія поділяється на загальну і особливу частини. У різних авторів немає єдиної думки стосовно системи юридичної психології. Віктор Бедь пропонує до загальної части ни юридичної психології включити такі питання і проблеми: Предмет, завдання, історія розвитку; Методологічні основи і методи; Загально психологічні і соціально-психологічні основи; психологія юридичної праці.

Особлива частина включає: правова психологія; кримінальна психологія; судова психологія (психологія судочинства, психологія слідчих дій, судово-психологічна експертиза), виправна психологія.

Методи юридичної психології

Психологічно інформативними є також речі, що належать людині: обстановка квартири, домашні умови, гардероб, портфель чи сумочка, прикраси, бібліотека, інструменти, предмети колекціонування, аудіо відеотехніка, набори записів, касет чи дисків, журнали тощо. Речі завжди більш відверті, ніж ті, хто ними володіє. Вивчаючи все це можна зрозуміти смаки, інтереси, потреби, акуратність, претензії, коло знайомств, групову приналежність, ставлення до кримінальних символів тощо.

Метод незалежних характеристик. Полягає у тому, що інформацію про особистість, яка цікавить юриста він отримує не від однієї людини, а від декількох. Відповідно складається певна зважена думка, яка буде об’єктивнішою, ніж думка однієї людини. Нерідко думки різних людей стосовно певної особистості не співпадають, а іноді здається, що мова йде зовсім про різних людей, але це також важливо, оскільки людина не однопланова і цей метод дозволяє наблизитися до розуміння істинного обличчя людини. В роботі юриста часто доводиться зривати маски, які “одягають на себе” люди.

Біографічний метод – один з головних методів психологічного вивчення особистості. Цей метод полягає у систематизованому зборі відомостей біографічного характеру і розгляду фактів життя людини з точки зору встановлення їх внутрішньої обумовленості мотивами та цілями дій. Джерелами відомостей біографічного характеру можуть слугувати: повідомлення самого обвинуваченого про різні періоди його життя; свідчення родичів, знайомих, співробітників; документи (переписка звинуваченого, щоденникові записи, матеріали кримінальних справ, якщо обвинувачений уже притягався до крим.відповідальності.

ПЛАН

1. Поняття та основні властивості особистості.

2. Структура особистості та її врахування в ЮП.

3. Психологічна структура юридичної діяльності.

4. Психограма слідчого як типова для юридичних професій.

 

План

1. Предмет та компетенція судово-психологічної експертизи.

2. Основні підстави для проведення судово-психологічної експертизи.

3. Види судово-психологічних експертиз.

4. Організаційні питання судово-психологічної експертизи.

 

У практиці правоохоронних органів, пов’язаній із розслідуванням і судовим розглядом, часто виникають проблеми, для розв’язання котрих необхідно залучити спеціальні знання з галузі психології (тобто знання, які виходять за межі загальної підготовки і життєвого досвіду). У такому випадку призначається судово-психологічна експертиза.

СПЕ є одним із видів судових експертиз і відповідно є одним із засобів встановлення істини в судочинстві, джерелом доказів в справі. Звісно, що висновок СПЕ як і будь-якої іншої судової експертизи не має заздалегідь встановленої доказової сили. Це прерогатива особи, що провадить справу.

За допомогою висновків СПЕ формуються висновки правового характеру. Зокрема, висновки експертів-психологів сприяють правильному оцінюванню показань свідків, потерпілих, обвинувачених у випадках, коли вони викликають сумнів у своїй достовірності; неповнолітніх – коли припускають, що їх показання мають фантастичні нашарування; обвинувачених – коли дії неадекватні їхньому стану і властивостям тощо.

Передісторія судово-психологічної експертизи охоплює порівняно малий період. Перше звернення до неї мало у 1883 р. і пов’язане з розслідуванням зґвалтування, в котрому обвинувачувався московський нотаріус Назаров, а потерпілою була актриса Черемнова. Предметом експертизи були обставини, пов’язані з переживанням актриси у зв’язку із дебютом на сцені і подальший занепад сил, що не дозволив чинити опір насильнику. Сутність експертизи полягала у допиті двох відомих російських актрис про вплив на психіку переживань, пов’язаних з першим виступом на сцені.

Засновниками судово-психологічної експертизи можна вважати таких дослідників як Штерн (Показания юних свидетелей по делам о полових преступлениях), Г.Гросс (Криминальная психология), А.Брусиловський (Судебно-психологическа експертиза).

Із сучасних дослідників слід відзначити М.Коченова (СПЕ, Введение в СПЕ), М.Костицького (СПЕ), А.Кудрявцева (Комплексная СП и Спихиатрическая експертиза).

Сьогодні багато практичних працівників недостатньо знайомі з компетенцією та можливостями даної експертизи, не знають які питання можуть бути поставлені на її вирішення, які матеріали повинні бути надані експертам, хто може бути запрошений в якості експерта для проведення СПЕ. Крім того у багатьох практичних працівників виникають питання про відмінність СПЕ від судово-психіатричної експертизи.

Об’єктом дослідження судово-психологічної експертизи є психологічні прояви людини, що не виходять за межі норми, тобто такі, які не викликають сумніву у її психічній повноцінності.

Предметом СПЕ є психічні процеси, стани, якості особистості, непатологічні психічні аномалії, які мають значення для з’ясування істини у справі.

Визначаючи предмет СПЕ, необхідно чітко відмежовувати її від судово-психіатричної експертизи, котра своїм предметом має дослідження порушень у нервово-психічній сфері (психози, неврози, психопатії).

Для розуміння відмінностей у об’єкті та предметі СПЕ та судово-психіатричної чи комплексної психолого-психіатричної експертиз слід знати, що психічні особливості людини можна об’єднати у дві великі групи: особливості, що мають патологічну природу ( галюцинації, порушення сприйняття, патології пам’яті, порушення мислення) та особливості, що не виходять за межі психічної норми.

Нині не існує експертних установ, де були б відділення, що здійснюють судово-психологічну експертизу. Тому я к експерти для проведення судово-психологічної експертизи можуть залучатися спеціалісти, які:

- закінчили факультети психології в ун-тах, педінститутах, магістратуру, аспірантуру з психології; мають учений ступінь

- не мають базової психологічної освіти, але пройшли перепідготовку зі спеціальності “психологія”.

 

Підставами для призначення судово-психологічної експертизи є:

1) відставання рівня психічного розвитку неповнолітнього від вікової норми;

2) перенесення підозрюваним, свідком, потерпілим психічних захворювань, наявність психопатологічних станів;

3) перенесення або наявність соматичних захворювань (хронічних, інфекційних, невиліковних) у підозрюваного, потерпілого, свідків;

4) наявність особливостей, що свідчать про надзвичайну неврівноваженість, емоційність, агресивність; розладів у таких психічних процесах як сприйняття, увага, пам’ять, мислення;

5) наявність окремих ознак (у ситуації), що свідчать про можливість учинення злочину в стані сильного душевного хвилювання;

6) неадекватна оцінка соціальної, моральної сутності своїх дій;

7) невідповідність встановлених мотивів злочину характеру вчиненого;

8) сумніви у мотивах самогубства за наявності підстав вважати його інсценуванням

Наприклад СПЕ по справі неповнолітньої Г. На момент вчинення злочину їй уже виповнилося 17 років. Було встановлено, що в один із днів Г. проспала, тому не пішла на роботу. Боючись, що батьки її покарають, Г. поїхала до своєї престарілої родички К., що жила неподалік в селі. Через два дні, дізнавшись, що батьки її розшукують, Г. вирішила “поїхати куди-небудь”, а гроші на поїздку вкрасти у К., так як вона знала, що в тієї в шкатулці лежить 100 грн. Оскільки К. нікуди з дому не виходила і для Г не було влучного моменту для вчинення крадіжки, вона вирішила вбити К і взяти гроші. Коли К нахилилась над плитою, Г вдарила її поліном по голові, потім нанесла ще декілька ударів, після чого вважаючи, що К вбита вона скинула її в підпіл кухні. Після чого Г взяла гроші і поїхала до міста. На наступний день вона була затримана. До цього часу вона встигла витратити гроші на морозиво, косинки, панчохи, білети в кіно.

 

Неправильне уявлення про межі компетенції СПЕ призводить до того, що експерти-психологи вирішують не тільки свої професійні задачі, але й питання правового характеру чи межові між психологією і правом.

Важливим моментом при призначенні судово-психологічної експертизи є чітке визначення її компетенції. У даний час до компетенції психологічної експертизи не входить:

1) питання правового характеру (винність або невинність обвинуваченого, визначення форми вини, мотиву і мети злочину; висновок щодо достовірності чи недостовірності їхніх показань);

2) питання, пов’язані з компетенцією судово-психіатричної експертизи (осудність, дієздатність);

3) питання, які не можна розв’язати на сучасному рівні розвитку психологічної науки (телепатія, ясновидіння, психокінез тощо).

 

Межі компетенції судово-психологічної експертизи у кримінальному процесі окреслюються такими професійними завданнями (за М. Коченов):

1) встановлення здатності неповнолітніх обвинувачених, що мають ознаки відставання у психічному розвитку, не пов’язаного із психічним захворюванням, усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними;

Відставання у психічному розвитку (дизонтогенез):

- затримка психічного розвитку (інфантилізм, наприклад) – сповільнений темп розвитку психіки, що виражається в недостатності загального запасу знань, обмеженості уявлень, незрілістю мислення, переважанням ігрових інтересів, швидкою втомлюваністю в інтелектуальній сфері. Наприклад, слідчий звернув увагу, що на допитах неповнолітній відрізняється вразливістю, розгубленістю, примітивністю асоціацій, наївністю суджень (покарання пов’язував тільки з особою слідчого). Стало відомо, що неповнолітній виховувався в неблагополучній сім’ї;

- пошкоджений психічний розвиток пов’язаний з перенесеними інфекціями, травмами, захворюваннями обмінної системи;

- дефіцитарний психічний розвиток пов’язаний з первинною недостатністю зору, слуху, мови, опорно-рухової системи тощо;

- дисгармонійний розвиток – вроджена або рано набута стійка диспропорційність психіки, переважно в емоційній сфері (психопатія);

- недоумство (олігофренія: дебільність, імбецильність, ідіотія)

(Як правило, причину розумової відсталості встановити важко, оскільки вона може бути пов’язаною із соціальними факторами: педагогічна занедбаність, або з сенсорною недостатністю тощо, а може – із психічним захворюванням, тому краще призначати КСППЕ)

 

2) встановлення здатності обвинувачених, свідків, потерпілих правильно оцінювати обставини, що мають значення у справі і давати правдиві свідчення (враховуючи індивідуально-психологічні та вікові особливості, рівень розумового розвитку);

2) діагностика наявності або відсутності у суб’єкта в момент вчинення злочину афекту або іншого емоційного стану;

3) встановлення здатності психічно здорових потерпілих у справі про зґвалтування (в першу чергу малолітніх) усвідомлювати характер і значення вчинюваних з ними дій і чинити опір;

4) встановлення можливості виникнення у людини в конкретних умовах психічних станів (розгубленості, втрати орієнтування) і експертна оцінка їх впливу на якість виконання професійних функцій в авіації, залізниці..;

5) діагностика індивідуально-психологічних особливостей (навіюваність, імпульсивність, ригідність) здатних суттєво впливати на поведінку суб’єкта;

6) встановлення основних мотивів поведінки людини, що характеризують особистість;

7) встановлення наявності або відсутності у померлого у період, що передував смерті, психічного стану, який спричинив самогубство.

Даний перелік не є вичерпним, в літературі окреслюються й інші питання, які можуть бути підставою призначення психологічної експертизи.

До компетенції судово-психологічної експертизи в цивільному судочинстві належить:

1) встановлення здатності підексперної особи розуміти зміст укладеної нею угоди, її здатність приймати достатньо обґрунтовані рішення;

2) встановлення психологічної сумісності дітей з батьками, усиновителями, опікунами;

3) встановлення психологічної сумісності подружжя;

4) встановлення здатності свідків правильно сприймати і аналізувати події, що мають значення для справи і давати про них правильні показання;

 

СПЕ призначається постановою слідчого, прокурора або судді згідно з ст. 196 КПК У ній зазначаються підстави для призначення експертизи, визначаються питання, за якими експертна комісія чи експерт повинні сформулювати висновки, матеріали, які передаються експерту для ознайомлення. У мотивувальній частині постанови обов’язково мають бути вказані статі КПК, якими керувався орган, що призначив експертизу. Зокрема:

- при призначенні простої ПЕ – ст.75,76 КПК;

- при призначенні експертизи стосовно неповнолітнього обвинуваченого і підозрюваного – ст. 75, 196, 433 КПК;

- при призначенні комплексної психолого-психіатричної експертизи – ст.75, 76, 196, 204 КПК.

Види судово-психологічних експертиз (за Бандуркою):

- СПЕ неповнолітніх звинувачених;

- СПЕ здатності сприймати важливі для справи обставини і давати про них правильні свідчення;

- СПЕ потерпілих у справах про сексуальні злочини;

- СПЕ емоційних станів;

- Посмертна СПЕ;

- СПЕ по справах пов’язаних з управлінням технікою;

- СПЕ групових злочинів;

- СПЕ про причинення моральної шкоди;

- СПЕ по цивільних справах.

Найчастіше СПЕ по відношенню до дорослих обвинувачених призначається в двох випадках: у зв’язку із припущенням, що вбивство, нанесення тяжких тілесних ушкоджень здійснено в стані афекту і у зв’язку з п.встановлення можливості виникнення у людини в конкретних умовах психічних станів (розгубленості, втрати орієнтування) і експертна оцінка їх впливу на якість виконання професійних функцій в авіації, залізниці, а також в справах по неповнолітніх.

 

 

СПЕ емоційних станів.

Перш за все формально визначимо поняття емоції – психічне відображення в формі безпосереднього, пристрасного переживання життєвого смисла явищ і ситуацій, об’єктивні властивості яких мають відношення до потреб суб’єкта.

Подвійна природа емоцій
Імпресивний компонент: суб’єктивне забарвлення переживання (модальність переживання). Серцебиття частішає і при радості і при страху, однак ми ніколи не плутаємо ці емоції.	Експресивний компонент - тілесні прояви емоцій у вигляді фізіологічних змін, що їх супроводжують: зміни частоти пульса і дихання; підвищене пото- чи слюновиділення; тремор кінцівок і голови, напруга скелетних м’язів тощо, а також виразних рухів (крик, міміка, інтонації, поза тощо).

Класифікація емоцій:

За К. Ізардом є 10 фундаментальних емоцій:

1. Інтерес. 2. Радість. 3. Здивування. 4. Горе, страждання і депресія.

5. Гнів. 6. Відраза. 7. Презирство. 8. Страх. 9. Сором. 10. Вина.

 

В психології афект – сильне, відносно короткочасне емоційне переживання, що супроводжується різко вираженими руховими проявами і змінами в функціонуванні внутрішніх органів. Безпосередній зміст афекту складає переживання цілого комплексу емоцій, які дійшли до край загостреної межі: гніву, жаху, дикого захоплення, відчаю, ненависті. В СПЕ найчастіше досліджується фізіологічний афект гніву чи страху.

Основна ознака афекту – звуження свідомості, коли свідомість повністю поглинута обставинами, що викликали афект. При цьому запускається певний аварійний стереотип вирішення ситуації, що склався в біологічній еволюції: агресія, заціпеніння, втрата самовладання, знепритомніння, панічна втеча тощо. Звуження свідомості при афекті з точки зору нейрофізіології пояснюється як порушення нормальної взаємодії процесів збудження та гальмування. Страждають насамперед гальмівні процеси. Збудження починає поширюватись неупорядковано на підкоркові зони мозку, втрачається контроль свідомості за емоціями.

Друга важлива регулююча функція афекта полягає в утворенні специфічного досвіду – т.з. афективних слідів.

У людини афект можуть викликати не тільки фактори, що торкаються її фізичного існування та повязані з її біологічними потребами, але й з порушенням її соціальних відносин, наприклад, несправедливістю, образою.

Фізіологічний афект не розглядається як медичний (біологічний) критерій неосудності. Така особа є по суті обмежено осудною – новела укр.крим-го зак-ва.

Найважливіші ознаки фізіологічного афекту:

- раптовість виникнення, проти волі людини;

- вибухова динаміка. За короткий час стан досягає найвищої межі;

- короткочасність!!!. Афект може тривати секундами. Якщо стверджують, що афект тривав 15-20 хв. – це перебільшення. Це інший емоційний стан.

- інтенсивність і напруженість. У людини з’являються додаткові фізичні сили і можливості і вона чинить активний супротив фізично більш сильному супернику.

- дезорганізуючий вплив на психічну діяльність (звуження свідомості, втрата самоконтролю, порушення цілеспрямованості і доцільності дій).

- посилення рухової активності, можливість нанесення чисельних ударів, невпорядкованість рухів тощо).

- вегетативні зрушення, зміна кольору шкіри, модуляція голоса, аритмія дихання, пересихання слизової оболонки рота.

- можливість часткової амнезії та астенічного синдрому.

 

Основні функції Я-концепції

Я-концепція виконує такі функції (Р.Бернс):

1) досягнення внутрішньої узгодженості особистості;

2) інтерпретації життєвого досвіду;

3) антиципації (очікування стосовно свого майбутнього).

1. Досягнення внутрішньої узгодженості особистості. Якщо ми маємо сформовану систему уявлень про себе, то ми намагаємося діяти так, щоб відповідати цим уявленням, не зруйнувати їх, уникнути психологічного дискомфорту. Як правило дію Я-концепції як регулятора поведінки ми помічаємо у проблемних, конфліктних, кризових ситуаціях, коли потрібно зробити внутрішній вибір між можливими альтернативами. Якщо ми обираємо поведінку, що суперечить нашим уявленням про себе, ми схильні включати механізми захисту свого Я.

2. Інтерпретації життєвого досвіду. Одну й ту ж подію люди сприймають по різному. Проходячи через фільтр Я-концепції, інформація осмислюється, їй приписується значення, що відповідає уже сформованим уявленням людини про себе. Поняття про інтернальний та екстернальний локус контролю – схильність покладати відповідальність за життєві події.

Наше Я виконує роль прототипу в оцінці інших людей. Наприклад, ми часто засуджуємо інших людей за ті якості, які нам не подобаються в нас самих.

3. Антиципації. Якщо людина впевнена в своїй значимості, то вона очікує відповідної поведінки від оточуючих. Якщо людина впевнена в якомусь недоліку (низький рівень інтелекту, поганий оратор..), то вона може не докладати зусиль для досягнення успіху в певній галузі (або буде задіювати компенсаторні механізми). Багато дослідників вважають цю функцію центральною

Психопатії

Юристу слід знати про психопатії з ряду причин:

1. Деякі типи психопатів (збудливі, істероїдні, паранояльні) можуть створювати в колективі конфліктні ситуації.

2. Психопатичні особистості потребують індивідуального підходу.

Психіатри зазначають, що акцентуації характеру багато в чому схожі з психопатичними рисами особистості, тому розрізнити їх на практиці дуже складно.

Психопатії – це аномалії характеру, прояв дисгармонійного розвитку особистості.

Психопатії займають провідне місце в судово-медичній практиці. Відзначається, що серед злочинців переважна більшість – психопатичні особистості. По суті психопатія була виділена в самостійну форму аномалії в основному завдяки потребам судової практики. Вперше в рамках судового засідання діагноз “психопатія” прозвучав з вуст відомого російського психіатра С.Корсакову, який у 1881 р. виступав експертом у справі Прасков’ї Качко, що вбила на студентській вечірці свого коханого.

Психопати не є в повному сенсі хворими людьми, вони відрізняються від більшості дисгармонічністю характерів – проявляється в тому, що в основному страждає емоційно-вольова сфера при збереженні інтелектуальної сфери.

Ця дисгармонічність є наслідком нерівномірного розвитку властивостей характеру ще в дитинстві. Причинами може бути:

- вроджена неповноцінність нервової системи;

- ранні органічні травми головного мозку;

- патогенні впливи зовнішнього середовища у вигляді неправильного виховання (емоційна депривація при фізичних вадах чи сирітстві; по типу «кумир сім’ї» - істероїд) тощо.

Відповідно О.В. Кебриков виділяє три групи психопатій: “ядерну”, яка формується під впливом вроджених спадкових впливів і проявляється уже в перші роки онтогенезу; “межову” чи нажиту, що являє собою наслідок негативних мікросередовищних впливів; “органічну”, що виникла внаслідок нерізко виражених уражень головного мозку.

Психопатії відрізняються від акцентуацій характеру, від психічних захворювань (дефект особистості не наростає), від неврозів (психопатії - невиліковні); від олігофреній (інтелект зберігається і може мати високий рівень).

Від акцентуацій відрізняються тим, що при А. ніколи три ознаки не проявляються одночасно: 1) тотальність прояву рис (в сім’ї, на роботі, у вільний час)

2) стійкість.

3) дезадаптація.

Дезадаптація пов’язана з постійними конфліктами з оточуючими. Наслідком цього є внутрішня напруга, тривожні стани, накопичення афекту, потреба позбутися від тривоги. Останнє можливо двома шляхами: змінити себе або змінити ситуацію до задоволення потреби.

Однак перший шлях затруднений у зв’язку з тим, що у психопатів погано працюють механізми психологічного захисту. Вони не вміють гнучко перебудовувати потреби, заміняти їх одна одною, переглядати способи їх задоволення. Для психопата характерно те, що він прагне до негайного задоволення потреби.

Другий шлях теж неможливий через те, що психопати слабо враховують минулий досвід і погано прогнозують майбутнє.

 

Субкультура – це система цінностей, установок, способів поведінки і життєвих стилів певної соціальної групи, яка відрізняється від пануючої, загальної, домінуючої в суспільстві культури, хоча і пов”язана з нею.

Кримінальна субкультура регламентує функціонування кримінального середовища та окремих його представників.

Від звичайної молодіжної субкультури виділяється асоціальним та кримінальним змістом, яскраво вираженими тоталітарними способами впливу на поведінку людей.

Найбільш рельєфно кримінальна субкультура проявляється в ВТЗ, слідчих ізоляторах, в звичайних умовах місцями її функціонування є шкільні та училищні туалети, під”їзди будинків, підвали, дахи, віддалені парки, окреми будови, а також потаємні місця, що слабо контролюються офіційною владою.

Дослідники кримінальної субкультури:

В.Пирожков «Закони злочинного світу молоді». - Твер, 1994

Ю.Александров «Нариси кримінальної субкультури»

М. Гернет «Нариси тюремної психології», 1930

А.Глоточкін, В.Пирожков «Психічні стани людини, позбавленої свободи», 1968

Г.Хохряков «Парадокси тюрми», 1991.

Зовнішня привабливість КС для неповнолітніх визначається:

- можливістю усунення актуального стану відчуження (про теорії самооцінки у неповнолітніх правопорушників – дзеркальне Я значно нижче), забезпечення психологічної підтримки і захисту;

- можливістю самоствердження особистості, що з певних причин не знайшла визнання чи не задоволена своєю соціальною роллю в системі офіційних відносин; чи локального визнання, переміщення рівня домагань в іншу сферу;

- елементами таємничості, конспіративності, незвичності, ігрового характеру, брехливої романтики;

- зняттям абсолютної більшості правових і моральних обмежень і заборон;

- доступністю до інтимно-приватної та «дорослої» інформації.

Слід вказати на таку якість субкультури як її здатність до трансформації у зв”язку із зміною структури та характеру злочинності. Так, наприклад, паралельно із традиційною кримінально-злодійською субкультурою в молодіжне середовище активно втілюється сучасна кримінальна субкультура, в основі якої лежить здоровий спосіб життя членів злочинного угруповання (ніякого алкоголю, наркотиків, заняття спортом тощо).

Психологічний зміст кримінальної субкультури, що зберігається і відтворюється у цінностях та нормах поведінки (Медведєв):

- культ фізичної сили, безперечне підкорення слабшого сильнішому;

- зневажливе, брутальне ставлення до осіб протилежної статі, статева вседозволеність і цинізм відносно дівчат і молодих жінок;

- неповага до життя, здоров’я, майнових прав «чужих» осіб, знецінення офіційної, чесної праці, підміна ідеєю швидкого збагачення за будь яку ціну (протиставлення «Ми» - «Чужі»);

- відсутність співпереживання, нечесність, дволикість стосовно «чужих» та кругова порука серед своїх;

- заняття азартними іграми, вживання алкоголю, наркотиків ін.;

- біполярне ставлення до свого здоров’я (саморуйнування – накачка);

- заохочення до різних форм асоціальної поведінки, їх демонстративного прояву, безумовного задоволення власних потреб за рахунок «чужих»;

- підвищеня відповідальність за дане «своїм» слово, обіцянку, жорстокість покарання за недотримання.

 

Такі норми і цінності формують вимоги КС до особливостей особистості неповнолітнього:

«Бувалість» - житейський злочинний досвід (побіги з дому, бродяжництво, вживання наркотиків, алкоголю, статевий досвід, судимості, приводи в міліцію, характерологічні якості тощо).

Характерологічні якості: авторитарність, грубість, жорстокість, цинізм, винахідливість, фізична сила.

 

Пирожков виділяє два протилежних механізми, які впливають на утворення кримінальної субкультури:

1. Механізм пошуку особистістю психологічного та фізичного захисту в новому середовищі, в тому числі захисту від адміністрації закритої установи (на свободі – від правоохоронних органів) та ворожих молодіжних угруповань. Психотравмуюча ситуація у ВТЗ, необхідність адаптації до ворожого середовища обумовлює запуск механізмів захисту: ідентифікація з особами (земляки), наслідування (авторитетів, лідерів) тощо.

2. Механізм взаємної агресії членів співтовариства, взаємного покарання та притіснення слабких заради власного звеличення. Теорія фрустрація – агресія (ірадіює і викликає ланцюгову реакцію агресії). Неможливість звичного задоволення первинних потреб (їжі, сні, вільному пересуванні) породжує фрустрацію – агресія, депресія, регрес.

Загальна характристика кримінальної субкультури:

1. Стратифікація суб”єктів кримінальної субкультури. Такий поділ характерний і для суспільства загалом, і для різних угруповань. Не є виключенням і злочинні угруповання, де люди розподіляються за певними кастами – відокремленими соціальними групами немобільними. Поділ на касти спостерігається як у злочинних групах на свободі, так і в місцях соціальної ізоляції, причому в останніх стратифікація особливо чітко проявляється. Стратифікація накладає відбиток на психологію особистості і має наступні властивості: (за Пирожковим)

1. Жорсткий поділ на своїх та чужих. Чітке визначення в групі «своїх» ієрархії та статусу: кому що належить і не належить.

Наприклад, в групі своїх засуджений повинен:

- не намагатися самостійно змінити свій статус;

- визнавати владу авторитетів (бугрів, паханів);

- мати прізвисько, носити татуювання тільки відповідно до статусу;

- вміти грати в карти і вчасно сплачувати борги;

- не обманювати групу;

- не ховати предмети, призначені для общака;

- не красти у своїх;

- не просити переводу в іншу установу без згоди групи;

- + права і обов’язки залежно від ієрархії: бугри – не працювати; опущені – виконувати всю брудну роботу.

2. Соціальне клейміння. Кожен статус має свою назву від благозвучних “авторитет”, “бос”, “хазяїн”, що визначають належність до вищих ієрархічних груп до образливих термінів “чушка”, “шавка”, “криса”, ”опущений” і т.д.

3. Автономність кожної касти, ускладненість, а частіше неможливість дружніх контактів між іх представниками через загрозу остракізма та пониження соціального статуса тих представників верхів, що пішли на контакт з низами (докурена цигарка, подав руку, доторкнувся).

4. Ускладненість мобільності вверх при одночасній полегшеній мобільності вниз. Тобто підвищення соціального статусу ускладнене, а для деяких каст (опущених, пасивних гомосексуалістів, стукачів, крис тощо) і неможливе. Щоб піднятися на сходинку вверх в ієрархії необхідно пройти жорстку систему випробувань, мати покровителя з вищої касти, вислугу років чи особливі заслуги в кримінальній діяльності. Правда останнім часом комерційні інтереси діють і в системі стратифікації, тобто статус можна купити за гроші.

5. Сувора субординація у міжособистісних стосунках верхів та низів, нещадна експлуатація низів верхами. Розроблена ціла система приниж