Агресивність як риса характеру.

Агресивна поведінка – поведінка, що суперечить нормам співіснування людей в суспільстві, пов”язана з прагненням завдати фізичної, майнової чи психологічної шкоди іншій людині, групі людей, суспільству. Можна говорити також про агресивність як стійку рису особистості – демонстрація переваги в силі.

Формування агресивності як риси особистості визначається комплексом умов. Лонгетюдні дослідження показали, що агресивність, яка склалася в дитинстві, залишається стійкою рисою і зберігається протягом подальшого життя людини.

Виділяють такі індивідуальні варіанти дитячої агресивності:

1) Агресія як засіб привернення уваги. Ці діти відрізняються від своїх однолітків низьким рівнем інтелекта, низьким рівнем ігрової діяльності. Діти цієї групи ігнорують норми і правила поведінки (як в грі, так і поза грою), ведуть себе шумно, демонстративно ображаються, кричать, хоча їх емоції носять поверховий характер і швидко переходять в більш спокійні стани. Загострена потреба таких дітей в увазі та визнанні однолітків не може реалізуватися через традиційні форми дитячої діяльності і в якості засобу самоствердження, самовираження вони використовують агресивні дії.

2 ) Агресія як норма в спілкуванні з однолітками. У цих дітей агресія виступає як засіб досягнення конкретної цілі – отримати іграшку, отримати певну роль в грі тощо. Позитивні емоції діти отримують після досягнення результату, а не під час агресії. На відміну від попередньої групи, ці діти не прагнуть звернути на себе увагу однолітків. Як правило, вони серед тих, кому надають перевагу. Такі діти мають високий рівень інтелекту, достатньо високий рівень розвитку рольової гри, високий соціальний статус в групі однолітків.

3) Агресія як самоціль. Вони відчувають задоволення від самих дій, що приносять біль та приниження одноліткам. Діти даного типу використовують в основному пряму агресію. Норми поведінки відкрито ігноруються. Немає почуття вини.

Таким чином в основі дитячої агресивності може лежати різна мотиваційна спрямованість: спонтанна демонстрація себе, досягнення своїх практичних цілей, приниження і підкорення іншого.

Сама по собі агресивність (демонстрація переваги в силі) ще не робить суб’єкта соціально небезпечним, тому що зв’язок між агресивністю та відкритою агресією не є жорстким, і по-друге, сам акт агресії може набувати таких форм, які схвалюються суспільством (агресія проти ворога, агресія на боксерському ринзі). Агресивність сама по собі не є небезпечною, такою її роблять мотиви діяльності, ті цінності заради яких розгортається активність. Певний рівень агресивності необхідний для адаптації особистості в соціумі, для досягнення мети. Її відсутність призводить до конформності, несамостійності, а надто високий рівень призводить до конфліктності. В своїх крайніх проявах агресія є патологією.

 

3. По відношенню до рівня норми характер може бути:

- нормальним, збалансованим, тобто відповідати адекватними реакціями на різні стимули;

- акцентуйованим, з надмірним проявом деяких рис;

- психопатичним, коли деякі риси проявляються на рівні патології.

Акцентуації характеру являють собою посилений вияв окремих рис характеру до такого сильного ступеню, при яких адаптаційні можливості суб’єкта значно знижуються в умовах емоціогенної ситуації. Вчені зазначають, що серед посилених характерологічних рис можуть опинитися як позитивні, так і соціально негативні особистісні якості.

Акцентуйований характер проявляється не все життя, часто загострюється в підлітковому віці, в міру дорослішання згладжується. Риси акцентуйованого характеру можуть проявлятися не в будь-яких умовах, а лише за певних умов.

Найбільш повно типологія акцентуацій характерів розроблена К.Леонгардом (Німеччина) та А.Є.Личко (Ленінград Психопатии и акцентуации хар-ра у подростков). Основні типи акцентуацій характера: гіпертимний, дистимний, циклоїдний, епілептоїдний, істероїдний, лабільний, психастенічний, шизоїдний, нестійкий.

Гіпертимний тип – підвищений фон настрою, оптимізм, висока активність. Комунікабельні, енергійні, однак імпульсивні. Така людина нерегламентована, некерована, недисциплінована. Афект може розряджатися агресією або ауто агресією.

Дистимний тип – знижений фон настрою, песимізм, концентрація на негативних сторонах життя.

Циклотимічний тип – постійна мінливість настрою. Зміна фаз самопочуття від гімертимії до дистимії і навпаки. В дитинстві не відрізняються від однолітків, або справляють враження гіпертимів. В міру дорослішання гіпертимна фаза змінюється фазою пониженої діяльності (субдепресивність) У субдепресивній фазі відмічається млявість, занепад сил. В подальшому фази чередуються з періодами піднесення і відносно рівного настрою.

Істероідний –Головна риса – егоцентризм, жага уваги, захоплення, співчуття тощо до себе. Ці люди завжди прагнуть звернути увагу на себе. Однак їх досягнення поверхові, прив’язаності нестійкі, інтереси неглибокі. Хар-ся підвищеною здатністю до витіснення із свідомості неприємних фактів, подій, власних помилок і недоліків, що має прояв у брехливості, удаванні. Конфліктогенні ситуації: їх недооцінка, байдужість до них, викриття обману.

Тривожний тип (психастенічний) – схильний до страхів, боязливий, нерішучий, знижена самооцінка, оцінка оточуючих завищена.

Епілептоїдний тип – схильність до злісно-нудного настрою з роздратуванням і пошуком того, на кому можна зірвати злість. Авторитарний, любить владу.

Шизоїдний тип – замкнутість, недостатність інтуїції у спілкуванні. Важко зрозуміти чужі переживання, встановити неформальні емоційні контакти. Постійно заглиблені в себе, у світ фантазій.

Нестійкий тип – слабкість вольової сфери. Легко потрапляє під чужий вплив. Схильний до алкоголізації.

Психопатії

Юристу слід знати про психопатії з ряду причин:

1. Деякі типи психопатів (збудливі, істероїдні, паранояльні) можуть створювати в колективі конфліктні ситуації.

2. Психопатичні особистості потребують індивідуального підходу.

Психіатри зазначають, що акцентуації характеру багато в чому схожі з психопатичними рисами особистості, тому розрізнити їх на практиці дуже складно.

Психопатії – це аномалії характеру, прояв дисгармонійного розвитку особистості.

Психопатії займають провідне місце в судово-медичній практиці. Відзначається, що серед злочинців переважна більшість – психопатичні особистості. По суті психопатія була виділена в самостійну форму аномалії в основному завдяки потребам судової практики. Вперше в рамках судового засідання діагноз “психопатія” прозвучав з вуст відомого російського психіатра С.Корсакову, який у 1881 р. виступав експертом у справі Прасков’ї Качко, що вбила на студентській вечірці свого коханого.

Психопати не є в повному сенсі хворими людьми, вони відрізняються від більшості дисгармонічністю характерів – проявляється в тому, що в основному страждає емоційно-вольова сфера при збереженні інтелектуальної сфери.

Ця дисгармонічність є наслідком нерівномірного розвитку властивостей характеру ще в дитинстві. Причинами може бути:

- вроджена неповноцінність нервової системи;

- ранні органічні травми головного мозку;

- патогенні впливи зовнішнього середовища у вигляді неправильного виховання (емоційна депривація при фізичних вадах чи сирітстві; по типу «кумир сім’ї» - істероїд) тощо.

Відповідно О.В. Кебриков виділяє три групи психопатій: “ядерну”, яка формується під впливом вроджених спадкових впливів і проявляється уже в перші роки онтогенезу; “межову” чи нажиту, що являє собою наслідок негативних мікросередовищних впливів; “органічну”, що виникла внаслідок нерізко виражених уражень головного мозку.

Психопатії відрізняються від акцентуацій характеру, від психічних захворювань (дефект особистості не наростає), від неврозів (психопатії - невиліковні); від олігофреній (інтелект зберігається і може мати високий рівень).

Від акцентуацій відрізняються тим, що при А. ніколи три ознаки не проявляються одночасно: 1) тотальність прояву рис (в сім’ї, на роботі, у вільний час)

2) стійкість.

3) дезадаптація.

Дезадаптація пов’язана з постійними конфліктами з оточуючими. Наслідком цього є внутрішня напруга, тривожні стани, накопичення афекту, потреба позбутися від тривоги. Останнє можливо двома шляхами: змінити себе або змінити ситуацію до задоволення потреби.

Однак перший шлях затруднений у зв’язку з тим, що у психопатів погано працюють механізми психологічного захисту. Вони не вміють гнучко перебудовувати потреби, заміняти їх одна одною, переглядати способи їх задоволення. Для психопата характерно те, що він прагне до негайного задоволення потреби.

Другий шлях теж неможливий через те, що психопати слабо враховують минулий досвід і погано прогнозують майбутнє.