Злочинців насильницької (агресивної) категорії.

Базовою рисою злочинної особистості насильницької категорії є агресивність – стійка загальна риса, яка полягає у намаганні досягти соціального визнання, домінування через застосування деструктивного фізичного чи психологічного впливу. Із різноманіття психологічних пояснень витоків і природи агресивності можна виділити три основні підходи:

1. Психоаналітичний (Фрейд, Хорні, Фромм): Згідно з вченням Фрейда людина від природи є агресивною, з притаманними їй низькими інстинктами, а мораль це щось на кшталт колективного захисту. Фрейд ввважав, що поведінка людини визначається двома інстинктами –інстинктом життя чи сексуальним інстинктом (еросом) та інстинктом смерті – танатосом. Енергія еросу – лібідо спрямована на продовження життя, енергія танатоса – на його знищення. Якщо людина має домінуючий танатос (схильна до агресії) і недорозвиненість її Я призводить до того, що вона нездатна до сублімації агресії в творчості, спорті чи нездатна застосовувати інші механізми психологічного захисту, то має місце агресивна поведінка.

2. Фрустраційний. Пояснює агресію як наслідок фрустрації.

В корисно-насильницькій злочинності агресивність використовується як засіб досягнення цілей (інструментальна агресія). В насильницькій групі на передньому плані агресія як самоціль.

З агресивною поведінкою корелюють такі негативні якості особистості як підвищений рівень тривожності, завищена самооцінка, егоцентризм, аутизм, занижена толерантність, нездатність до емпатії тощо.

Сама по собі агресивність (демонстрація переваги в силі) ще не робить суб’єкта соціально небезпечним, тому що зв’язок між агресивністю та відкритою агресією не є жорсткою, і по-друге, сам акт агресії може набувати таких форм, які одобряються суспільством (агресія проти ворога, агресія на боксерському ринзі). Агресивність сама по собі не є небезпечною, такою її роблять мотиви діяльності, ті цінності заради яких розгортається активність. Певний рівень агресивності необхідний для адаптації особистості в соціумі, для досягнення мети. Її відсутність призводить до конформності, несамостійності, а надто високий рівень призводить до конфліктності. В своїх крайніх проявах агресія є патологією.

 

Тема 4. Психологія групової злочинності.

План

1. Поняття злочинної групи

2. Типологія злочинних груп

3. Структура злочинних груп

4. Конфлікт в злочинній групі

 

Групова злочинна діяльність багатогранно вивчається різними науками. У кримінальному праві вона вивчається у плані вини і відповідальності осіб, які вчинили злочин у співучасті, кримінологія вивчає причини групової злочинної діяльності з метою попередження і профілактики, криміналістика вивчає можливості використання різних методів розкриття і розслідування групових злочинів.

Юридична психологія вивчає процеси утворення злочинних груп, їх різновиди, структуру, психологічну специфіку групової злочинної діяльності.

З позиції соціальної психології соціальна група – це відносно стійка сукупність людей, які мають загальні інтереси, цінності й норми поведінки. Скажімо, пасажири транспорту, глядачі опери не будуть вважатися соціальною групою.

Традиційно виділяють такі ознаки соціальної групи:

1. Усвідомлення кожним учасником своєї приналежності до групи;

2. Встановлення певних міжособистісних стосунків (симпатія, довіра, страх, підкорення).

3. Наявність функціональної структури, що включає виконання певних функціональних ролей, ієрархію стосунків, лідерство.

4. Наявність дії групового тиску, що спонукає учасників поводитись відповідно до прийнятих в групі норм, традицій.

Злочинна група – це антисуспільне неформальне об”єднання двох чи більше осіб для спільного вчинення злочинів. (за ред. Кондратьєва)

Основними об’єктами посягань організованих злочинних об’єднань є:

- фінансово-кредитна сфера,

- паливно-енергетична сфера,

- сфера обігу наркотичних засобів,

- сфера незаконного обігу зброї, боєприпасів та вибухових речовин,

- торгівля людьми, незаконна міграція,

- експлуатація проституції,

- сфера господарської діяльності,

- сфера використання електронно-обчислювальних машин, систем

Фінансово-кредитна сфера. У 2001 році виявлено 164 злочини вчинені організованими злочинними групами у банківській системі. Наприклад, один із найбільш поширених механізмів злочинних проявів у цій сфері: скупка трастами довірчими товариствами майнових сертифікатів у населення за готівку за нижчими цінами з подальшим використанням для купівлі об’єктів державної і комунальної власності у процесі приватизації, внаслідок чого представникам криміналітету вдавалося “відмивати” здобуті кримінальним шляхом гроші, а з другого боку ставати інвесторами або власниками підприємств. Або незаконне отримання пільгових кредитів: для цього ОЗО створюють мережу фіктивних фірм для вилучення коштів з банків. Отримані кредити переводять за кордон як попередня сплата по контракту, який з певних причин не виконується. У той же час фірми, які отримували кредит, ставали або банкрутами, або просто зникали.

 

Група є єдиним особливим суб”єктом злочинної діяльності.

Причини об”єднання декількох осіб у злочинну групу: (Кондратьєв, максименко)

1) неможливість вчинення злочину самому;

2) спільність сформованих антисуспільних (злочинних) інтересів учасників групи;

3) особисті неформальні зв”язки і стосунки учасників у минулому;

4) засуджені), які часто виступають ініціаторами утворення злочинних груп.

 

Закономірності формування і розвитку злочинних груп (за Кондратьєвим):

1. Добровільність об’єднання учасників для здійснення злочинної діяльності. Звичайно, що лідери можуть примусово залучати окремих учасників до складу організованих злочинних формувань використовуючи наступні підстави:

- матеріальна залежність особи внаслідок попереднього надання їй матеріальної підтримки;

- психологічна підтримка і заступництво з боку лідера або іншого члена організації від дійсних або уявних образників;

- використання національних почуттів;

- відстеження учасників інших злочинних формувань чи окремих злочинців, які вчиняють кваліфіковані злочини та їх підкорення під страхом видачі останні слідчим органам;

- загроза фізичної розправи, у тому числі як стосовно самої особи (у випадку відмови ввійти в організацію в якості потрібного фахівця, людини з зв”язками, творчими здібностями) так і його родичів або близьких осіб.

Рішення про участь в кінцевому рахунку приймається самостійно і свідомо. Існує два основних різновиди злочинних груп: неорганізовані та організовані (ОЗГ).

Психологічним механізмом об’єднання осіб в неорганізовану злочинну групу є, головним чином, зараження, навіювання та наслідування, за яких умисел на вчинення діяння виникає спонтанно, при відсутності чіткого розподілу ролей. Наприклад, юнак Р., йдучи з дискотеки побачив, що на подвір’ї кафе група підлітків б’є ногами юнака, який лежав на землі. Р. підійшов і також декілька разів вдарив по тулубу жертву й став співучасником вбивства.

Стаття 28 ККУ, частина 1: Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька виконавців без попередньої змови між собою. Така група за сучасною типологією ЗГ буде визнаватися ситуативною ЗГ без попередньої змови.

Организована злочинна група — це об’єднання двох чи більше осіб, що попередньо домовилися про вчинення одного чи декількох злочинів. (Андросюк) Основним способом формування організованої злочинної групи є груповий вплив (соціально-психологічний механізм, що діє в малій групі). Груповий вплив реалізується через переконання, навіювання, зараження та наслідування.

В цій категорії слід розрізняти такі типи ОЗГ:

А) Ситуативна злочинна група за попередньою змовою. Група існує тимчасово для досягнення певної мети, потім може припинити існування (стаття 28 ККУ, частина 2).

У ситуативних ЗГ відсутня чітка психологічна та функціональна структура. Злочин скоюється під впливом емоцій або певних сприятливих обставин.

Б) Організована злочинна група (ОЗГ) – виникає на основі попередньої злочинної змови і пов’язана з багаторазовим вчиненням злочинів (стаття 28 ККУ, частина 3). На відміну від ситуативної ЗГ в ОЗГ вже сформовані і чітко вбачається психологічна та функціональна структура.

В) Злочинна організація (ЗО) – стійке ієрархічне об’єднання декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою організувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп (стаття 28 ККУ, частина 4). Тобто законом чітко визначена злочинна діяльність, яка включає не тільки вчинення злочинів, а й забезпечення функціонування, керівництво та координація. Це є однією з важливих ознак ЗО.

Крім того злочинна організація на відміну від ОЗГ має більш складну ієрархічну структуру, більшу ступінь стійкості та згуртованості, сувору дисципліну та захищеність.

Звернути увагу: Посібник Кондратьєва, Максименка.

2. Розвиток групи від простого об”єднання двох чи більше осіб для вчинення одиничного злочину до більш складних і організованих форм злочинних груп. Тобто йдеться про тенденцію посилення організованості і соціальної небезпечності. Чим більш організованою є злочинна група, тим складніше добровільно вийти з неї без ризику для життя. Кожен член такої групи контролюється іншими співучасниками і може бути ліквідований, якщо його запідозрять в намірах вийти.