В структурі фізіологічного афекту виділяються три фази.

1) Підготовча. Внаслідок сильного афектогенного подразника чи внаслідок акумуляції афективних переживань виникає конфліктна ситуація. Різко дезорганізується вся психічна діяльність, порушується орієнтування та оцінка дійсності.

2)Стан емоційного вибуху або стан зміненої свідомості – виявляється у малоконтрольованих діях. Спостерігається звуження свідомості. Людина усвідомлює лише вузьке коло явищ, що безпосередньо пов’язані з переживаннями в даний момент. Свідомість відволікається від всього по стороннього, навіть якщо воно має більше життєве значення. Зовні це проявляється в сльозах, риданнях, сміху, викриках, затрудненому диханні, нестримних жестах, особливій міміці (витаращені очі, перекошений рот).

Наприклад, Н. після вчинення злочину бігав в грудні в дворі роздягненим, не приховував знаряддя злочину, полаявся з сусідкою, з якою завжди був в гарних взаєминах.

3) Фаза релаксації. Спад нервової напруги, виникнення депресивного стану.

Отже для виникнення фізіологічного афекту необхідними є такі умови – наявність конфліктної ситуації. Афектогенною може бути названа ситуація, для якої характерно, що людина повинна в ній обов’язково діяти і відчуває в цьому майже нездоланну потребу, але належних способів дії вона не знаходить. Це протиріччя і викликає афект. Тому з аналізу ситуації, її специфіки, значення для суб’єкта й повинно починатися судово-психологічне дослідження стану фізіологічного афекта.

Це обов’язкова, але недостатня умова виникнення афекту. Справа в тому, що одна й та ж сама ситуація може по різному відобразитися в свідомості різних суб’єктів. Вона може мати різний особистісний смисл, в залежності від особливостей особистості, психічного стану, віку тощо. Тому другою умовою є наявність стійких індивідуально-психологічних особливостей особистості (тип нервової системи (легко збуджувана чи інертна); особливості самооцінки; вікові особливості.

-

Проведення судово-психологічної експертизи фізіологічного афекта досить складне в методичному відношенні. Головна проблема в тому, що в експертному дослідженні неможливо відтворити той стан, що пережила людина. Тому при діагностиці афекта основним слід вважати ретроспективний психологічний аналіз протиправного діяння за матеріалами кримінальної справи з використанням даних, отриманих самим експертом. В дослідження психологом повинні бути включені:

1) Аналіз ситуації, що призвела до вчинення протиправних дій;

2) Аналіз стійких особливостей особистості винного. Матеріалом для цього можуть слугувати покази свідків, характеристики з місця навчання, роботи, дані бесіди з підекспертним.

3) Аналіз поведінки в момент вчинення протиправних дій.

4) Аналіз поведінки після вчинення правопорушення.

5) Аналіз ставлення винного до своїх протиправних дій.

Слід розрізняти поняття фізіологічний афект та стан сильного душевного хвилювання. Перше поняття психологічне, його діагностування в компетенції психолога-експерта, а друге – юридичне, його кваліфікація в компетенції слідчого, суду, прокурора.

Питання експерту: Чи знаходилась підекспертна особа в момент делікту в стані фізіологічного афекту?

Фізіологічний афект необхідно відрізняти від патологічного афекту, кваліфікація якого входить до компетенції психіатра. В розвитку патологічного афекту можна виділити також три фази: підготовча, зміненої свідомості та релаксації. Однак змінена свідомість за патологічного афекту – це повне помутніння свідомості. Цю фазу суб’єкт амнезує повністю (при фізіологічному афекті може бути характерне забування деяких елементів подій в афектогенній ситуації). Фаза релаксації – це практично одразу глибокий тривалий сон, байдужість до оточуючого. Причинами виникнення патологічного афекту можуть бути органічні пошкодження функцій головного мозку, наявність глибокої психопатії, алкоголізм, наркоманія тощо. Особи, що вчинили протиправні дії в стані патологічного афекту як правило психіатричною експертизою визнаються неосудними.

 

Аналіз ситуації: мати підлітка Віктора 19 років терпіла знущання свого чоловіка – батька Віктора. Оскільки сім’я жила в селі, батько був єдиним годувальником, крім того залякав усіх членів родини. В міліцію на нього не скаржились. Коли п’яний батько почав знущатися над маленькою сестричкою Віктора у нього майнула думка вбити батька і покласти край його знущанням. З цією думкою він жив ще півроку.

Коли мами не було вдома, а батько повернувся напідпитку, син сказав, що хоче йому щось показати. А те «щось», мовляв, лежить у лісопосадці. Цікавість перемогла лінь, і Микола пішов за сином. Він не вгледів, що той прихопив з собою сокиру, отож йшов швидким кроком до своєї… могили. Біля ями, що мала нею стати, Микола запалив сірника, щоб подивитись на синову знахідку, і в ту мить Віктор вдарив батька сокирою. Після першого удару завдав ще два. А потім повернувся додому за лопатою, щоб закопати вбитого. Коли прийшов у лісопосадку, батько був ще живим. Віктор завдав ще два удари і засипав тіло землею.

Чи можна говорити у наведеному випадку про вбивство у стані сильного душевного хвилювання?

 

Крім того призначаються СПЕ для визначення певних емоційних станів (стрес, фрустрація, страх тощо), які могли суттєво вплинути на свідомість і поведінку підекспертного в досліджуваній ситуації. Наприклад, коли вирішується питання про перевищення меж необхідної оборони.

Фрустрація – це особливий різновид стресу, що виникає в тому випадку, коли на шляху до задоволення потреб виникає нездоланна (уявна чи реальна) перешкода. Фрустрація виявляється у відчутті тривожності, пригніченості, відчаю.

Психологи виділяють п’ять специфічних емоційних реакцій, що супроводжують стан фрустрації: (В.А. Семиченко психические состояния)

1. Злість на самого себе (“таке може трапитися тільки зі мною, я у всьому винен, я нічого не вмію як слід зробити”)

2. Злість на інших (“це вони у всьому винні, вони мені заздрять, вони мене підсижують”)

3. Знецінювання ситуації чи задачі (“для чого щось робити, якщо все-рівно змінити нічого не можна”)

4. Тривожність через психологічні наслідки (як я тепер буду жити, тепер я не зможу заснути)

5. Депресія (життя безнадійне, попереду немає нічого хорошого).

Поведінкова реакція на фрустрацію може мати форму апатії, агресивності чи регресії. Ілюстрацією впливу фрустрації є опис експерименту, проведеного на початку 40-х років американським соціальним психологом Куртом Левіним. Експеримент проводився з дітьми дошкільного віку. Діти цілий день гралися в кімнаті з іграшками. Однак іграшки були некомплектними: телефонна трубка без телефонного апарата... Однак гра йшла весело, жваво, діти з задоволенням спілкувалися, заміняли деталі. Яких недоставало уявою.

На другий день в кімнаті були відкриті двері до іншої кімнати, в якій знаходились комплектні і більш цікаві іграшки. Деталь: двері загратовані. Поведінка дітей різко змінилася: група розпалася. Діти втратили взаємний інтерес, почували один до одного неприязнь. Деякі почали вести себе агресивно – ломали іграшки, кидали їх. Одна дитина демонстративно лягла на підлогу і почала дивитися в стелю, друга беззмістовно перекидала з місця на місце старі іграшки.

Експеримент засвідчив, що в результаті фрустрації порушуються і між особистісні відносини. Об’єктом агресії фрустрованої людини стає все, що підвертається під руку – предмети, інші люди. Коли ви намагаєтеся допомогти фрустрованій людині треба зважати, що самі можете стати об’єктом її агресії. Психологічно непідготовлена людина в такій ситуації може отримати своєрідний шок – на її доброту відгукуються невдячністю. Така людина в свою чергу може бути фрустрована і почне видавати зустрічну агресію.

Фрустрація може охопити цілі групи, народи. Тоді починається пошук об’єктів фрустрації, якими можуть стати представники інших національностей, інших соціальних груп тощо.

Як правило за агресією слідує апатія. На соціальному рівні це проявляється в девальвації життєвих цінностей, руйнуванні звичних норм поведінки, загальної байдужості до порушників моральних та юридичних норм.