Розділ 7. Психологія підлітка

7.1. Соціальна ситуація розвитку, провідна діяльність та новоутворення в підлітковому віці

7.2. Розвиток самосвідомості у підлітковому віці

7.3. Розвиток спонукальної сфери підлітка

7.4. Пізнавальний розвиток у підлітковому віці

7.5. Педагогічно занедбані підлітки

7.6. Акцентуації в характері підлітків

7.1.Соціальна ситуація розвитку, провідна діяльність та ново­утво­рення в підлітковому віці

 

Загальна характеристика підлітка. Підлітковий вік – це період розвитку дітей від 11-12 до 14-15 років, що відповідає середньому шкільному вікові, вікові учнів V-IX класів школи. Особливе місце підліткового періоду в циклі дитячого розвитку відображено в таких його назвах – “важкий”, “критичний”, “перехідний”. Така оцінка зумовлена, по-перше, багатьма очевидними якісними змінами, що відбуваються в цьому віці, які нерідко носять характер докорінного ламання попередніх особливостей, інтересів і стосунків дитини; це може відбуватись за порівняно короткий час, часто буває несподіваним і надає процесові розвитку стрибкоподібного, бурхливого характеру. По-друге, зміни, що відбуваються, нерідко супроводжуються, з одного боку, появою у підлітка значних суб`єктивних труднощів різного роду, а з іншого – труднощів у його вихованні: підліток не підкоряється впливам дорослих, у нього з’являються різноманітні форми непослуху, опору і протесту (впертість, грубість, негативізм, замкненість).

Підлітковий вік називають ще перехідним, тому що він характеризується переходом від періоду дитинства до юності, від незрілості до зрілості. Підліток одночасно і дитина, і дорослий, а точніше – вже не дитина і ще не дорослий. Перехід від дитинства до дорослості складає основний зміст і специфічну відмінність усіх сторін розвитку в цей період – фізичного, розумового, морального, соціального та духовного.

Як здійснюється цей перехід? Які основні умови психічного розвитку? Майже століття ведеться теоретична дискусія про те, якими факторами зумовлений психічний та особистісний розвиток підлітка: біологічними чи соціальними. Проблема біологічного чинника у розвитку підлітка зумовлена тим, що саме в цьому віці відбуваються кардинальні зміни в організмі дитини на шляху до біологічної зрілості, розгортається процес статевого дозрівання.

У цьому періоді відбувається бурхливий та нерівномірний ріст і розвиток організму, удосконалюється м`язовий апарат, відбувається процес ствердіння кістяка. Невідповідність, нерівномірність розвитку серця і кровоносних судин, а також посилена діяль­ність залоз внутрішньої секреції часто призводить до тимчасо­вих розладів кровообігу, підвищення тиску, напруження серцевої ді­яльності у підлітків, а також до підвищення їх збудливості, що може виражатися у нервозності, швидкій втомі, запамороченнях і підвищеному серцебит­ті. Нервова система підлітка ще не завжди здатна витримати сильні чи тривалі подразники і під їх впливом часто переходить у стан загальмованості або навпаки, сильного збудження.

Суттєві анатомо-фізіологічні зміни в організмі підлітка протягом довгого часу були основою різноманітних теорій про біологічну зумовленість особливостей підлітка та явищ критичного розвитку в цьому віковому періоді. Таке уявлення було започатковано С.Холлом і З.Фройдом.

Так, перша фундаментальна наукова праця про підлітковий період належить американському психологу С.Холлу. Осмислюючи багатий і різноманітний матеріал спостережень, він висунув теорію рекапітуляції, про яку вже згадувалося, - передбачення, що розвиток індивіда скорочено відтворює та повторює історію людського роду. Вона ніби запрограмована генетично та виявляється в послідовній зміні спадково визначених форм поведінки, почуттів і соціальних інстинктів. Особливості підліткового віку С.Холл бачив у бурхливій перехід­ній стадії, "коли наші пращури вели кочове життя, билися, полювали, доглядали вогнище, блукали на волі, шукали пригод".

Багато психологічних особливостей підлітків виводилися із факту статевого дозрівання як центрального явища в цьому віці. Існуван­ня кризи і комплексу специфічних особливостей в підлітковому пері­оді вважалося явищем неминучим та універсальним в силу його біогене­тичної зумовленості. Не дивно, що С.Холл був прихильником пасив­ної педагогіки: втручання з метою що-небудь змінити, виправити, оголошувалося ним нецілеспрямованим і некорисним, бо приро­ду не зміниш.

У теорії З.Фройда уявлення про неминучість у підлітковому пері­оді внутрішніх і зовнішніх конфліктів було настільки безумовним, що випадки безконфліктного розвитку розцінювалися як різноманітні варіанти патологічного розвитку.

У 20-З0рр. почав інтенсивно розвиватися напрям, протилежний біогенетичному універсалізмові. Зростала кількість досліджень, в яких розкривалася залежність деяких особливостей особистості підлітка від його соціальної приналежності. Так, відомі дослідження, при­свячені життю і особливостям підлітків острова Самоа, були прове­дені з метою вивчення так званих примітивних цивілізацій, щоб встановити, що в людині визначається "природою", а що - "культурою", тобто конкретними суспільно-історичними умовами життя і розвитку.

Немає сумнівів, що у житті підлітків суттєве значення має перебудова організму, однак класичні роботи М.Мід про "безкризових" підліт­ків острова Самоа і Нової Гвінеї переконливо довели помилко­вість думок про біологічне походження підліткової кризи. Ця криза, виявляється, пов’язана, не із дозріванням організму, а з особливостями "соціалізації" в сучасній культурі. В той же час, індивідуальні варіанти протікання кризи значною мірою визначаються вродженими особливостями конституції та нервової системи.

На основі етнографічних досліджень Р.Бенедикт підкреслювала, що шлях, яким відбувається перехід від дитинства до дорослості, різний у різних суспільствах і жоден з них не може розглядатись як “природна” стежка до зрілості. Було доведено, що конкретними соціальними обставинами життя дитини визначаються: 1) тривалість підліткового віку; 2) наявність чи відсутність кризи, конфліктів, труднощів; 3) характер самого переходу від дитинства до дорослості. З цих досліджень випливав протилежний фройдизму висновок: у людині природне не може бути протиставлене соціальному, оскільки природне в ній теж соціальне.

Л.Виготський поставив нові проблеми у вивченні критичних періодів: необхідність виділити основне новоутворення у психіці підлітка та з’ясувати соціальну ситуацію розвитку, яка у кожному віці передбачає неповторну систему стосунків між дитиною і середовищем. На його думку, перебудова цієї системи складає основний зміст «кризи» перехідного віку.

Психологічний зміст підліткової кризи пов’язаний з виникненням у дітей почуття дорослості, розвитком самосвідомості, ставлення до себе як особистості, до своїх нових можливостей і здібностей. Підліткова криза - це перехід до нового вікового періоду, який повинен бути наповнений новим культурним змістом, це перехід до нової провідної діяльності. Підліткова криза характеризується також прагненням до ідеалів, максималізмом, значними фізіологічними змінами.

Таким чином, розвиток теоретичної думки у визначенні чинників психічного розвитку підлітка полягав у поступовому нагромадженні узагальнень, які вказували на те, що особливості проявів і протікання підліткового періоду визначаються конкретними соціальними обставинами життя і розвитку підлітка, його соціальним становищем у світі дорослих. Вирішальна роль у психічному розвитку підлітка належить перш за все системі соціальних стосунків, які встановлюються з навколишнім світом, біологічний фактор має вплив на підлітка не прямо, а опосередковано, через систему соціальних стосунків з оточенням.

Соціальна ситуація розвитку підлітка. Характеризуючи соціальну ситуацію розвитку підлітка, слід враховувати те особливе поєднання внутрішніх процесів розвитку і зовнішніх умов, яке є типовим для даного вікового етапу. Це перш за все виявляється у зміні внутрішньої позиції підлітка у порівнянні з молодшим школярем. Тут варто відзначити, що зовні і молодший школяр, і підліток перебувають в однакових умовах – вчаться, ходять до школи, роблять уроки та ін. Сутність внутрішніх відмінностей полягає в тому, що на основі більш високого рівня психічного та особистісного розвитку відбуваються докорінні зміни у змісті і співвідношенні основних мотиваційних тенденцій особистості підлітка, які визначають зміни його психологічних особливостей. У підлітковому віці виникає специфічний комплекс потреб, що виражається в прагненні вийти за межі школи та приєднатися до життя і діяльності дорослих, знайти своє місце у групі ровесників.

Своєрідність соціальної ситуації розвитку підлітка полягає в тому, що він включається в нову систему стосунків і спілкування з дорослими та ровесниками, займаючи серед них нове місце, виконуючи нові функції. У школі це виявляється перш за все в тому, що підліток у зв`язку з предметним навчанням повинен встановлювати людські стосунки не з одним, а з багатьма вчителями, враховувати своєрідність їх особистостей і ті вимоги (часом суперечливі), які ставить кожен учитель. “Усе це – зазначає Л.Божович, - визначає зовсім нову позицію учнів стосовно вчителів, ніби емансипує підлітків від безпосереднього впливу дорослих, роблячи їх більш самостійними”. Але найголовніша зміна в соціальній ситуації розвитку підлітка, підкреслює Л.Божович, полягає в тій ролі, яку виконують в цей період групи ровесників. Тому організовуючи навчально-виховну роботу з підлітками, необхідно враховувати, що на їх поведінку і діяльність суттєвий вплив має думка однолітків. У всіх своїх діях і вчинках вони орієнтуються перш за все на неї.

Суттєве значення для підлітка у соціальній ситуації розвитку має те місце, яке він займає у сім`ї. Якщо батьки враховують його потреби і можливості, ставляться до нього з повагою та довірою, допомагають долати труднощі у навчанні і спілкуванні, то цим створюють сприятливі умови для його розвитку.

Важливим чинником розвитку особистості підлітка є його власна соціальна активність, спрямована на засвоєння певних зразків і цінностей, на побудову таких стосунків з дорослими та ровесниками і друзями, які задовольняють його. Підлітки включаються у різні види суспільно корисної діяльності, а це значною мірою розширює сферу їх соціального спілкування, можливості засвоєння соціальних цінностей, форму­вання моральних якостей особистості.

Таким чином, соціальними факторами психічного розвитку підлітка є: перехід в середню школу, зміна характеру стосунків у сфері навчальної діяльності і спілкування школярів та вчителів; розширення сфер суспільно корисної діяльності, підвищення її самостійності і практичної віддачі; зміна становища дитини в сім`ї.

Характеристика провідних видів діяльностей політика. Як стверджує Д.Фельдштейн, громадська діяльність стає для підлітка провідною. Хоча навчання залишається для нього головним видом діяльності, але основні новоутворення у психіці підлітка пов’язані з суспільно корисною діяльністю. На нашу думку, цей висновок Д.Фельдштейна, що сформульований ще у часи глибокого застою, має деяке ідеологічне забарвлення. Наші дослідження показують, що провідною діяльністю підлітка є спілкування в умовах групової діяльності (ровесників, старших школярів і дорослих), в тому числі і суспільно корисної як одного з її видів, та в умовах міжособистісної взаємодії. Підліткові часто байдуже, чим займатися, йому важливо спілкуватися та самостверджуватися в колі ровесників та старших. Зрозуміло, що для його морально-собистісного розвитку важливо, щоб він займався суспільно корисною роботою і в ній самостверджуватися.

Групова діяльність найбільше задовольняє домінуючі потреби віку – потребу в спілкуванні з однолітками і потребу в самоутвердженні серед ровесників, старших школярів і дорослих. Задовольняючи ці потреби, підлітки засвоюють суспільну мораль, виробляють погляди, переконання, принципи і правила поведінки; у них формуються ідеали і смислотвірні цілі життя. Саме з суспільно корисною діяльністю пов’язані резерви виховання підлітка як громадянина. Але свої функції ця діяльність виконує тільки за певних умов.

При організації суспільно корисної діяльності дуже важливо, щоб підлітки не обмежувалися цілями, завданнями та інтересами своєї (контактної, дружної) групи, оскільки таке обмеження породжує груповий егоїзм, тоді як завдання виховання полягає у формуванні просоціальної, а краще - гуманістичної спрямованості особистості. А це можливо, якщо підлітки керуються мотивами не першості, а відповідальності за загальну справу, за досягнення широких суспільно значущих цілей.

У процесі суспільно корисної діяльності у підлітків виникає ряд внутрішніх суперечностей, які вони не завжди можуть розв’язати самостійно. Дослідження показують, що підліток з великим бажанням береться за будь-яку суспільно корисну справу, готовий до найрізноманітніших видів такої діяльності. Основне – щоб він бачив сенс цих справ і щоб був забезпечений успіх. Інколи спостерігається пристрасний порив на початку і швидке охолодження в ході роботи. Нерідко причиною такої негативної динаміки є або відсутність зацікавленості інших (ровесників і дорослих) в діяльності підлітка, або в його неволодінні способами діяльності.

Підлітків приваблює не тільки зміст, але і форма позакласної чи позашкільної діяльності. Їх захоплює героїка, романтика, їм подобаються походи, подорожі, дослідження.

Суспільно корисна діяльність забезпечує умови для самовираження під­літка в суспільно значущих справах, для розвитку його самодіяльності, відповідає зрослому прагненню зайняти більш доросле становище в системі суспільних відносин. Головний зміст суспільно корисної діяльності полягає в тому, що вона дозволяє підліткові змоделювати реальну практику суспільних відносин, відповідає його потребі ввійти в активне життя суспільства.

Великий вплив на розвиток особистості підлітка має спілкування. Для підлітка характерні дві сфери спілкування - спілкування з дорослими та спілкування з ровесниками. Їх роль у формуванні його особистості неоднакова. Якщо в першій сфері він засвоює суспільно значущі критерії оцінок, цілі та мотиви поведінки, способи аналізу навколишньої дійсності і способи дій, то у другій стикається з проблемами стосунків серед рівних собі, тобто з проблемами моралі та етики. Не слід забувати про те, що в спілкуванні з дорослими підліток завжди перебуває в позиції молодшого, певною мірою підкореного, а в цьому становищі далеко не всі морально-етичні норми можуть бути засвоєні та апробовані. І лише в стосунках з ровесниками він формально рівноправний. Об’єктивно стосунки підлітків-ровесників містять у собі можливість програвання різних ролей: організатора і виконавця, приятеля і суперника, друга, що зберігає таємницю і довіряє йому.

Розглянемо детальніше особливості спілкування підлітка з дорослими. Підліток прагне діяти, чинити і виглядати як дорослий, він хоче мати його права та його можливості. В кінцевому результаті розвиток підлітка – це завжди рівняння на дорослого. Але це може виявитись не безпосередньо, а через наслідування однолітків, в чомусь уже більш дорослих. Однак вплив однолітків, як правило, не може применшити того значення, яке мають для розвитку підлітка безпосередні контакти з дорослими, спільні дії з ними.

Саме в спільній діяльності дорослий має реальні можливості впливати на формування особистості підлітка, на процес мужніння, дорослішання. Тому для нього надзвичайно важливо знайти правильну позицію в стосунках з підлітками.

У підлітка, порівняно з молодшими школярами, з’являється дещо нове у стосунках з дорослими. Він починає більш критично оцінювати слова і вчинки дорослого, в нього виникає потреба аналізувати його поведінку і стосунки, його соціальну позицію. Тому вимогливість дорослого до себе повинна завжди бути вищою від рівня вимогливості до нього підлітка.

Яким хочуть бачити підлітки ставлення дорослих до себе? Характер вимог з цього приводу суперечливий. З одного боку, підліток прагне до самостійності, протестує проти дріб’язкової опіки, контролю, недовіри. З другого - відчуває тривогу і ляк, стикаючись з новими, важкими для нього проблемами, чекає від доросло­го допомоги і підтримки, та не завжди відверто признається в цьому. В. Су­хо­млинський добре зауважив основні суперечності у стосунках між підлітком і дорослим: «Не опікуйте мене, не ходіть за мною, не зв’язуйте кожен мій крок, не повивайте мене пеленками нагляду і недовіри, не нагадуйте й словом про мою колиску. Я самостійна людина. Я не хочу, щоб мене вели за руку. Переді мною висока гора, це мета мого життя. Я бачу її, думаю про неї, хочу досягти її, але зійти на цю вершину хочу самостійно. Я вже піднімаюсь, роблю перші кроки, і чим вище ступає моя нога, тим ширший горизонт відкривається мені, тим більше я бачу людей, тим більше пізнаю їх, тим більше людей бачать мене. Від величі до безмежності того, що мені відкривається, робиться страшно. Мені необхідна підтримка старшого друга. Я досягну своєї вершини, якщо буду спиратись на плече сильного і мудрого друга. Та мені соромно і боязко сказати про це. Я хочу, щоб всі вважали, наче я самостійно, своїми силами доберуся до вершини».

Дорослий повинен бути другом підлітка, але другом особливим, не подібним на друга–однолітка. Дорослий – друг-керівник. Його завдання – допомогти підліткові пізнати себе, оцінити свої здібності і можливості, знайти своє місце в світі дорослих. Наявність дорослого друга – найважливіша умова нормального розвитку, правильного формування особистості дитини в найважливіший період її життя.

Підліткові необхідна спільна діяльність з дорослими. При цьому в них мають бути спільні інтереси, захоплення. Зміст такої співпраці може бути різним. Підліток може бути помічником батьків у господарстві, порадником у справах. Дорослий може залучити його до своїх справ чи розділити його інтереси. Саме така спільна діяльність породжує спільність переживань, почуттів, настроїв, полегшує контакти з підлітком, зумовлює емоційну та духовну близькість. Підліток розкриває складний духовний світ дорослих, глибину думок і переживань, вчиться турботливому ставленню до людей.

У підлітковому віці виникає підвищений інтерес до внутрішнього світу людини, до її почуттів і переживань. Підліток прагне відповісти на питання: що означає бути дорослим? Він проводить паралелі між вчинками дорослих і своїми, нестерпно ставиться до спроб дорослих принизити його. Підлітки добре зауважують прорахунки та помилки дорослих. При цьому вони щирі. І коли дорослі визнають це і попросять вибачення, то все буде гаразд.

Часто предметом критики стає вчитель. Підлітки говорять, що він “несправедливий”, що в нього є “улюбленці”. Не слід заохочувати такі розмови, потрібно спонукати підлітка замислитися над своєю поведінкою і зробити певні висновки.

Загалом, підлітки багато чого довіряють дорослим. і тому їх байдужість для них болюча. Відсутність взаємної довіри не лише ображає підлітка, але й завдає значної шкоди його духовному розвитку.

Багато дорослих уважають, що конфлікт при виховані підлітків неминучий. У цей період у дітей дійсно з’являються нові психологічні особливості. Але вони не завжди тягнуть за собою негативні форми поведінки і конфліктність стосунків з дорослими. Слід пам’ятати, що передбачити та попередити конфлікт легше, ніж долати його наслідки.

Серед негативних форм поведінки підлітка виділяються грубість, впертість. Це пов’язано, як правило, з прагненням до самостійності, яке дорослі не підтримують. Підлітки хочуть, щоб з їхніми думками, бажаннями та настроями рахувалися. Вони не терплять недовіри, байдужого тону, насмішок, нотацій, особливо в присутності друзів.

Слід дбайливо і з розумінням ставитися до внутрішнього світу підлітка, його переживань, захоплень. Необхідно якнайбільше вимог до підлітка, але й одночасно якнайбільше поваги до його особистості.

Повага до особистості підлітка робить дорослих потрібними йому. Але бути потрібним – це означає розділити з ним його тривоги і сумніви. Зробити так, щоб саме в дорослих він шукав відповіді на свої запитання, а не у сумнівних компаніях ровесників на вулиці, на горищах, у підвалах. А це можливо лише при відвертості. Відвертість і довіра мають бути взаємними.

Завдання дорослого – бути поряд із підлітком, вчасно прийти йому на допомогу. Дорослі повинні допомогти підліткові дорослішати – а це, в свою чергу, означає турбуватись про гармонійний розвиток його особистості, виховувати моральні якості, гартувати фізично. Допомогти підліткові дорослішати – це означає турбуватися про нього, навчити його аналізувати вчинки і стосунки людей. Підліток часто не зауважує недоліків у своїй поведінці. Слід навчити його критично ставитися до себе, до своїх дій.

Спілкування з ровесниками стає дуже важливими фактором розвитку особистості підлітка. Друзі підлітка – це не лише дорослі, але й однолітки, однокласники. Характерною особливістю підлітків у порівнянні з молодшими школярами є посилене прагнення до спілкування з друзями, тому його неможливо втримати в рамках сімейного кола. Особливу роль в його житті відіграють групи однолітків і стосунки з ними. Підліток хоче заслужити повагу і визнання ровесників, мати в них авторитет. Група ровесників ставить до підлітка високі вимоги, і завоювати авторитет та повагу друзів він зможе тоді, коли буде відповідати цим вимогам. Не слід думати, що дорослий може замінити підліткові друзів-ровесників. Друзі йому необхідні. Вплив друга–ровесника неминучий і не треба цього боятися. Дорослий повинен знати коло спілкування підлітка, розуміти його специфіку - лише за цієї умови можна зайняти позицію ведучого, далекоглядного дорослого друга.

У товаристві ровесників починає вироблятись нова система критеріїв оцінки поведінки та особистості людини, виникає своєрідна “переоцінка цінностей”, нові морально-етичні вимоги. Становлення нового рівня самосвідомості тісно пов`язане з цими новими критеріями, з новими вимогами, які висуває група до особистості підлітка. У підлітковому віці група постає перед дитиною в усій своїй складності, виникає необхідність відповідати її вимогам.

Підліток починає наслідувати друзів. Хоче частіше і більше часу проводити з ними, все від них переймає. Він, як правило, цікавиться тим, що й вони, ходить туди, куди й вони, читає те, що й вони, одягається так, як вони, слухає ту саму музику, що й вони. Друзі для підлітка є “найрозумнішими”, “найвеселішими”, “найсимпа­тичні­шими”(М.Ярошко).

Друзі – це те соціальне оточення, яке життєво необхідне підліткові. Серед друзів він бачить зразки для наслідування, прагнучи досягти їх, “творить” сам себе, виховує в собі потрібні якості. У друзів він знаходить так необхідну йому оцінку особистісних якостей, оцінку своїх знань і вмінь, здібностей і можливостей, знаходить співчуття, відгук на всі свої душевні радощі та негаразди, які дорослим дуже часто здаються незначущими. Але саме спілкування, – його форми і зміст, його характер і способи, - по суті, визначаються тими стосунками, які складаються у підлітка з дорослими.

У роздумах про поведінку друзів складається система вимог не лише до їх поведінки і особистих якостей, але й своїх недоліків і переваг. Підліток виховує в собі ті якості, які найбільше цінують однолітки.

Що ж схвалюють, а що засуджують підлітки в друзях? З одного боку, вони цінують якості, що характеризують високий моральний дух підлітка, його моральні риси: принциповість, сумлінне ставлення до справи, громадську активність, щирість, чесність, доброту. З іншого боку, значущими є якості, що стосуються безпосередньо їх стосунків між собою. Група підлітків не терпить зазнайства, хвальковитості, підкреслювання своїх переваг.

Групі підлітків-ровесників характерні непостійність, плинність стосунків. Непостійність симпатій, зміна авторитетів, злет і падіння впливу тих чи інших підлітків у групі є не чим іншим, як свідченням постійного внутрішнього осмислення і переосмислення, переживання, примірювання вчинків і стосунків людей до вимог моралі (М.Ярошко).

Кожному підліткові важливо відчувати повагу, визнання друзів, бути “не останнім” серед них, знати, що тебе поважають, з тобою рахуються. Нормальний розвиток підлітка неможливий без спілкування з ровесниками.

Отже, спілкування у підлітковому віці є провідною діяльністю. Адже лише в контакті з іншими особистостями, зокрема з однолітками, підліток бачить себе збоку, порівнює свої можливості, випробовує різні соціальні ролі, і врешті-решт формує та удосконалює себе.

Як зазначалося вище, поряд з громадською діяльністю, спілкуванням, основним видом діяльності підлітка залишається навчання. Підліток готовий до всіх видів навчальної діяльності, які роблять його дорослим у власних очах та очах дорослих. Його приваблюють самостійні форми організації занять на уроці, складний навчальний матеріал, можливість самому будувати свою пізнавальну діяльність за межами школи. Але дуже часто цю готовність він ще не вміє реалізувати, оскільки не володіє способами виконання нових форм навчальної діяльності. Важливе завдання педагога – навчити підлітка цим способам, не дати згаснути інтересу до них.

Нерідко у підлітків знижується інтерес до навчання, до школи, відбувається “внутрішній відхід від школи” (О.Леонтьєв). Це виражається в тому, що школа перестає бути для учня центром його особистісного (морального та духовного) життя.

Як показують психологічні дослідження, основна причина такого “відходу від школи” полягає в несформованості навчальної діяльності у молодшому шкільному віці, що не дає можливості задовольнити актуальну потребу віку – потребу у самоутверд­женні (А.Маркова). Сформованою навчальною діяльністю вважається така діяльність учнів, коли вони, спонукаючись адекватними і потужними мотивами навчання, можуть самостійно визначити навчальні задачі, вибирати раціональні прийоми і способи їх розв`язку, контролювати та оцінювати свою роботу.

Зміст навчання в підлітковому віці розширюється, оскільки саме тоді набуття знань вже нерідко виходить за межі школи, навчальних програм і здійснюється не тільки самостійно, але й цілеспрямовано. З віком ця тенденція посилюється. У значної частини учнів з’являється стійка схильність до розумової роботи і прагнення оволодіти новими знаннями та вміннями, стійкий інтерес до певних навчальних предметів і відповідних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту. У декого обсяг знань в одній чи кількох галузях може набагато перевищувати вікову норму.

Оптимальні умови для розвитку особистості складаються тоді, коли набуття знань стає для підлітка суб`єктивно необхідним та важливим для сучасного і для підготовки до майбутнього та коли різні види занять насичуються задачами пізнавального і продуктивно-творчого характеру, ведуть до самоосвіти і самовдосконалення. Саме в підлітковому віці з’являються нові мотиви навчання, пов`язані з формуванням життєвої перспективи та ідеалу, професійних намірів і самосвідомості. Незадоволення собою і прагнення виконати задумане стають джерелами пізнавальної активності підлітка. У його самостійних заняттях з’являються далекі і близькі цілі, вони організовують і скеровують його конкретну діяльність. Навчання набуває особистісного сенсу та перетворюється в самоосвіту. Виникнення і становлення цього якісно нового та вищого типу навчальної діяльності відбувається саме у підлітковому віці.

З іншого боку, саме в підлітковому віці навчання у школі може перетворитись в діяльність формальну – за наявності у підлітка сильних навчальних інтересів і несформованості пізнавальних, тобто коли серед особистих цінностей набуття знань не займає суттєвого місця. Лише абстрактне розуміння необхідності навчання в школі нерідко є для підлітка недостатньо дієвим стимулом до роботи. Соціальні, позиційні мотиви (наприклад, прагнення підлітка бути в класі серед кращих учнів і цим займати інше становище в порівнянні з іншими школярами) мають велику спонукальну силу. Однак ставлення до оцінки як до головного в навчанні за відсутності інтересу до засвоюваних знань призводить до розпаду навчальної діяльності. Навчання перетворюється в нецікаву, важку працю, а знання мають формальний характер.

Основні психологічні новоутворення підліткового віку.

Виникнення, джерела та особливості «почуття дорослості». Розвиток соціальної дорослості є процесом становлення готовності дитини до життя в суспільстві дорослих як повноцінного і рівноправного члена. Цей процес передбачає розвиток не тільки об`єктивної, але й суб`єктивної готовності, яка необхідна для засвоєння суспільних вимог до діяльності, стосунків і поведінки дорослих, оскільки саме в процесі оволодіння цими вимогами розвивається соціальна дорослість.

Процес становлення дорослості не лежить на поверхні. Його прояви і симптоми багатозначні та різноманітні. Перші паростки дорослості можуть дуже відрізнятись від її розвинутих форм, проявлятися раптово для дорослого. Саме наявність у підлітка нового і неподібного в порівнянні з молодшим школярем свідчить про те, що він почав відходити від дитинства. Це нове переживання, що звернене в майбутнє. Саме воно буде розвиватись і саме на нього потрібно спиратись у вихованні підлітка. Якщо не знати і не враховувати нових тенденцій розвитку в підлітковому періоді, то процес виховання може бути неефективним, а формування особистості може відбуватися стихійно.

Отже, центральним і специфічним новоутвореням в особистості підлітка є виникнення у нього уявлення про те, що він уже не дитина; дієва сторона цього уявлення виявляється в прагненні бути і вважатися дорослим. На основі усвідомлення значних зрушень у своєму фізичному та статевому розвитку, своїх можливостей виконання суспільно важливих справ у сім`ї і школі, на основі усвідомлення подібності між собою і дорослим у підлітка виникає “почуття дорослості” і на цій основі – специфічне ставлення до себе. Підліток заперечує свою приналежність до дітей і всіма засобами намагається утвердити свою дорослість.

Це новоутворення самосвідомості є стрижневою особливістю особистості, її структурним центром, оскільки виражає нову життєву позицію підлітка стосовно людей і світу, визначає специфічну спрямованість і зміст його соціальної активності, систему нових прагнень, переживань та афективних реакцій. Специфічна соціальна активність підлітка полягає у великій сприйнятливості до засвоєння норм, цінностей і способів поведінки, які існують у світі дорослих та їх стосунках. Це має далекосяжні наслідки, тому що дорослі та діти становлять дві різні групи і мають різні обов`язки та права. У багатьох нормах, правилах, обмеженнях і в особливій “моралі послуху”, яка існує для дітей, зафіксована їх несамостійність, нерівноправне і залежне становище в світі дорослих. Для дитини багато з того, що доступне дорослому, ще заборонено. У дитинстві дитина оволодіває нормами та вимогами, які суспільство ставить до неї. Ці норми та вимоги якісно змінюються при переході в групу дорослих. Виникнення у підлітка уявлення про себе як про людину, що переступила рубіж дитинства, визначає його переорієнтацію з одних норм і цінностей на інші – з дитячих на дорослі.

Як стверджує Л.Божович, це визначає зовсім нову позицію учнів стосовно вчителів та вихователів, ніби емансипує підлітків від безпосереднього впливу дорослих, роблячи їх більш самостійними. Щоб здійснити самостійний вчинок, підліток мимоволі ніби переконує себе, що має на це право, бо він уже дорослий. Він усіляко намагається реалізувати свою потребу в утвердженні нової позиції дорослої людини, але відсутність здібностей заважає досягти мети. Тут проявляється одна з основних суперечностей віку – між зростаючим бажанням підлітків зайняти позицію дорослої людини та їх обмеженими психічними можливостями, розв`язання якої і веде до дальшого психічного розвитку.

Підліток намагається долучитися до життя і діяльності дорослих. При цьому в першу чергу переймаються більш доступні, чуттєво сприйнятливі сторони дорослості: зовнішній вигляд і манера поведінки (розваги, види відпочинку, косметика, різноманітні прикраси тощо). Засвоєння зовнішніх ознак чоловічої та жіночої дорослості робить підлітків дорослими у власних очах, а також, як їм здається, і в очах оточуючення, що дуже важливо у плані самосвідомості. Така “дорослість” набувається шляхом наслідування. І це найлегший спосіб досягнення відчутної дорослості.

На думку Т.Снєгірьової, почуття дорослості підлітків може проявлятися у двох формах. Перш за все в зміні загальної орієнтації від ровесників як значущих інших (яким здебільшого уподібнюється Я-минуле і Я-теперішнє) на дорослих, характеристики яких починають визначати очікуваний напрямок власних змін. Почуття дорослості проявляється в критичному ставленні до Я-минулого, у відчуженні багатьох рис дитячого “Я”. Майбутнє уявляється досить туманним. Оптимальні варіанти особистісного розвитку передбачають, на думку психологів, відносну спадкоємність минулого, теперішнього і майбутнього “Я” в поєднанні з продуктивними поступальними змінами на шляху від дитинства до зрілості.

Знаючи, що прагнення отримати статус дорослого закономірне для цього віку і життєво необхідне для повноцінного психічного розвитку підлітка, педагог повинен правильно розуміти психологічну природу пов`язаних із цим негативних вчинків, не перешкоджати проявам у дітей дорослості, і скеровувати їх у позитивне річище. Необхідність для підлітка мати зразок для наслідування вчитель використовує як один з каналів впливу на дітей, організовуючи вечори-зустрічі, диспути тощо.

З прагненням підлітків швидше стати дорослими пов`язана дуже важлива, провідна для них потреба в самостійності і незалежності. Ця потреба, зокрема, реалізується у бажанні самостійно діяти, у здатності приймати рішення і захищати власні погляди, в умінні без прямого керівництва, самостійно досягати поставленої мети, поводитись під впливом власних спонукань. Підлітки краще, ніж молодші школярі можуть аналізувати себе і свої вчинки, передбачати їх наслідки, вони менш імпульсивні і значно краще панують над собою, поведінка їх більш осмислена. У них з’являється здатність ставити перед собою більш віддалені цілі, вимальовуються певні життєві плани щодо вибору професії, ідеали, бажання бути на когось схожим, набути певних рис характеру. У них формуються основи моральних переконань. Усе це сприяє появі здатності самостійно регулювати свою поведінку. Разом з тим, зростає негативізм щодо будь-яких вимог дорослих, яскраво виявляються реакції емансипації, спроби будь-що демонструвати свою незалежність. Цей вік характеризується пошуком можливостей вільного вибору підлітком шляхів виконання своїх обов`язків та одночасно страхом виявитися слабким, насилу втягнутим у таку діяльність, де він буде відчувати себе об`єктом насмішок або відчувати невпевненість у своїх силах. Це може призвести і до такої форми поведінки, що поза вільним вибором підліток швидше буде поводитись зухвало, на думку старших, ніж дозволить змусити себе до активності.

Потреба у самоствердженні. Постійна взаємодія підлітка з однолітками породжує у нього прагнення зайняти належне місце серед них. Це один з домінуючих мотивів поведінки та діяльності. Потреба в самоствердженні в цьому віці настільки сильна, що задля визнання ровесниками підліток готовий на все: він може поступитись своїми поглядами і переконаннями, здійснити дії, які розходяться з його моральними настановами.