Соціальна ситуація розвитку в підлітковому віці

Аналіз підліткового віку - одна з найбільш дискусійних проблем вікової психології: терміни його початку і закінчення, психологічний зміст провідної діяльності, перелік новоутворень - всі ці аспекти неоднозначно тлумачаться вітчизняними і зарубіжними психологами. Іноді цей період цілком відносять до числа кризових, хоча питання про неминучість кризи та її тривалість є також дискусійним.

Підлітковий вік характеризується виходом дитини на якісно нову соціальну позицію, пов'язану з пошуком свого місця в суспільстві: підліток починає інтенсивно рефлексу вати на себе, на інших, на суспільство, інакше розставляються акценти -сім'я, школа, однолітки набувають нових значень і смислів. Порівняння себе з дорослими і молодшими дітьми приводить підлітка до висновку, що він вже не дитина, а радше дорослий: він починає відчувати себе дорослим, прагне до визнання оточуючими його самостійності і значущості.

Соціальна ситуація в підлітковому віці відрізняється не стільки за зовнішніми обставинами, скільки за внутрішніми причинами. Підліток продовжує жити в сім'ї, учитися в школі, він оточений переважно тими ж однолітками. Однак сама соціальна ситуація трансформується в його свідомості в абсолютно нові ціннісні орієнтації. Для підлітка відбуваються зрушення в шкалі цінностей. Все освітлюється проекцією рефлексії, насамперед, найближчі: дім, сім'я. Підліток, як правило, живе разом зі своєю сім'єю. Але саме зараз наступає пора оцінок близьких.

Суть соціальної ситуації розвитку полягає в тому, що підліток включається до нової системи відносин і спілкування з однолітками і дорослими, при цьому безпосередній вплив на підлітка здійснює група однолітків.

Вже в самому лінгвістичному значенні слова "підліток" (від латинського - рости, дозрівати, просуватися вперед, виходити з-під опіки) міститься квінтесенція особливостей розвитку підлітка.

Основні психологічні потреби підлітка - прагнення до спілкування з однолітками, прагнення до самостійності і незалежності, до "емансипації" від дорослих, до визнання своїх прав з боку інших людей.

В дитинстві дитина занурена в поле сімейної ідентифікації. Сімейне "Ми" - перша група, яка приймається в дитинстві як даність. Самі батьки, родичі, приналежний їм світ речей, сімейні традиції, стиль взаємостосунків у дитинстві сприймаються як незмінна сутність буття. Однак, набуваючи досвіду життя, підліток відкриває для себе різноманітні сімейні стосунки, які відрізняються від батьківської сім'ї. Водночас він починає відчувати потребу розлучитися з сімейною ідентифікацією, яка розчиняє його в лоні сім'ї. Він відчуває потребу в більш універсальній, широкій ідентичності й одночасно в укріпленні свого власного почуття особистості, в уособленні свого "Я" від сімейного "Ми". Тому підліток звертає свій критичний погляд на сімейні традиції, цінності.

Підлітковий вік розглядається як особлива соціально-психологічна і демографічна група, що має свої настанови, специфічні норми поведінки, які утворюють особливу підліткову субкультуру.

Цей період характеризується пануванням дитячого співтовариства над дорослим. Причина цього - принципово різне положення підлітка в системах "підліток - дорослі" і "підліток - однолітки": у стосунках з дорослими він займає нерівноправне положення, яке зафіксоване в моралі слухняності; в стосунках з однолітками він знаходиться в положенні принципової рівності. Таким чином, до початку підліткового віку, на думку Т.В. Драгунової, складається парадоксальна ситуація: стосунки дитини з однолітками вже будуються на деяких важливих нормах дорослої моралі рівності, а основою її стосунків з дорослими продовжує залишатися особлива дитяча мораль слухняності.

Спілкування з однолітками, тобто свідоме експериментування з власними стосунками з іншими людьми, - виділяється у відносно самостійну сферу життя. У товаристві однолітків реалізується головна потреба періоду - знайти своє місце в суспільстві, бути "значущим". Протягом підліткового віку змінюються мотиви спілкування з однолітками: у 10-11 років - бажання бути в середовищі однолітків, щось робити разом; у 12- 13 років - бажання зайняти певне місце в колективі однолітків; у 14-15 років - прагнення до автономії і пошук визнання цінності власної особистості.

Інтимно-особисте спілкування з однолітками - це провідна діяльність, під час якої відбувається практичне засвоєння моральних норм і цінностей. У спілкуванні з однолітками - це програвання найрізноманітніших сторін людських стосунків, побудова взаємостосунків, що ґрунтуються на "кодексі співтовариства", важливими нормами якого є повага гідності, рівність, вірність, допомога товаришу, чесність. У підліткових об'єднаннях залежно від загального рівня розвитку і виховання стихійно формуються свої кодекси честі, високо цінується вірність, чесність і не сприймається зрада, порушення даного слова, егоїзм тощо.

Для підлітка стосунки з однолітками виділяються у сферу його власних, особистих стосунків, у яких він діє самостійно, тому нетактовне втручання дорослих викликає в нього протест.

Зазвичай, вважається, що в підлітковому віці відбувається дистанціювання і відчуження від дорослих. Однак ставлення підлітка до дорослого двояке: підліток, з одного боку, наполягає на визнанні принципової рівності прав з дорослими, з іншого боку, як і раніше потребує допомоги, захисту, підтримки, оцінки. Дорослий значущий для підлітка, але збереження у практиці "дитячих" форм контролю, вимог слухняності, що виявляються в опіці, викликає у підлітка протест.

Сприятлива форма переходу до нового типу стосунків можлива, якщо дорослий сам проявляє ініціативу, перебудовуючи своє ставлення до підлітка. Однак, низка істотних моментів сприяє збереженню звичного ставлення до підлітка як до дитини: не змінилося суспільне положення підлітка (він був і залишається школярем); підліток повністю матеріально залежить від батьків, які поряд з учителями виступають у ролі вихователів; звичку дорослого спрямовувати і контролювати дитину важко зламати, навіть усвідомлюючи необхідність цього; в підлітка, особливо спочатку, зберігаються дитячі риси у зовнішності і поведінці, відсутнє вміння діяти самостійно. Разом з тим розвиток соціальної дорослості підлітка необхідний для підготовки до майбутнього життя.

Саме в цей час відбувається перехід від характерного для дитинства типу стосунків дорослого і дитини до якісно нового, специфічного для спілкування дорослих людей. Дослідження останніх років підтверджують, що виражена негативна поведінка у ставленні до "старої" соціальної ситуації певною мірою забезпечує повноту готовності до дій у новій соціальній ситуації розвитку.

Проблеми у взаємостосунках з батьками, конфлікти з учителями - типове явище для підліткового віку, однак сила, частота проявів багато в чому залежать від позиції дорослих, від уміння реалізувати поважну тактику відповідно до поведінки підлітка.

Необхідною умовою сприятливих стосунків підлітка і дорослого є створення спільності в їхньому житті, розширення сфери співробітництва, взаємодопомоги і довіри з ініціативи дорослого.

Підлітковий вік характеризується різкими якісними змінами, які торкаються всіх сторін розвитку. Навіть за нормального перебігу підліткового віку властиві асинхронність, стрибкоподібність, дисгармонійність розвитку. Спостерігається інтеріндивідуальна нерівномірність (неспівпадання часу розвитку різних сторін психіки у підлітків одного хронологічного віку, часові відмінності у хлопчиків і дівчаток, акселерація і ретардація) й інтраіндивідуальна нерівномірність (наприклад, інтелектуальна сторона розвитку "вже досягати високого рівня, а рівень довільності порівняно низький).

Перехідність психіки підлітка полягає в співіснуванні, одночасній присутності в ній дитячих і дорослих рис.

В підлітковому віці, як і в молодшому шкільному, підліток продовжує відвідувати школу. Однак, в підлітка змінюється внутрішня позиція стосовно школи та учіння. Так, якщо в молодших класах, дитина була психологічно захоплена самою навчальної діяльністю, то тепер підлітка більшою мірою цікавлять власне взаємостосунки з однолітками. Саме взаємостосунки стають основою внутрішнього інтересу в підлітковому віці. Підліток, не ігноруючи учіння, надає особливого значення спілкуванню. У спілкуванні з однолітками він розширює межі своїх знань, розвивається в розумовому плані, ділячись своїми знаннями і демонструючи засвоєні способи розумової діяльності. Спілкуючись з однолітками, підліток опановує різні форми взаємодії людини з людиною, учиться рефлексії на можливі результати свого і чужого вчинку, висловлюванню, емоційному прояву.

Якщо в дитинстві соціальні стосунки дитина засвоює у грі, то в підлітковому віці такою діяльністю стає спілкування. Саме в цей період підліток учиться осмислювати свої конформні і негативні реакції на пропоновані ситуації, відстоювати право на самостійний вибір можливої поведінки, вчиться пригнічувати імпульсивні дії (якими б вони не були: стереотипними, що склалися в сім'ї, чи як безпосередня емоційна реакція на несподівано нову для нього ситуацію).

В підлітковому віці відбувається надзвичайне розширення соціальних умов буття підлітка: і в просторовому плані, і в плані збільшення діапазону духовних спроб. Підліток прагне пройти через все, щоб потім знайти себе. Звичайно, це небезпечне прагнення для несформованої особистості. На цьому шляху без підтримки з боку дорослого підліток може потрапити до асоціального простору, так і не піднявшись на висоти духовного життя.