Теорія научіння І. П. Павлова і дж. Уотсона

Досить тривалу історію має підхід, пов'язаний з загальними настановами біхевіоризму. Цей напрямок в американській психології ототожнює поняття розвитку з поняттям научіння, набуттям нового досвіду. Значний вплив на розроблення цієї концепції мали ідеї І.П. Павлова. Американські психологи сприйняли в учінні І.П. Павлова ідею про те, що пристосувальна діяльність характерна для всього живого. В американську психологію увійшла сама ідея проведення строгого наукового експерименту, створеного І.П. Павловим ще при вивченні системи травлення.

Вже в перших експериментах І.П. Павлова з виведеною назовні слинною залозою була реалізована ідея зв'язку залежних і незалежних змінних, яка проходить через всі американські дослідження поведінки і її генезис не тільки у тварин, зле і в людини. Геніальність І.П. Павлова, на думку американських колег, полягала в тому, що йому вдалося показати, як прості елементи можуть бути ізольовані, підлягали аналізу і проконтрольовані в лабораторних умовах. Розробка ідей І.П. Павлова в американській психології відбувалася переважно в одному з аспектів цього простого, але все ще невичерпаного в американській психології явища - феномену умовного рефлексу.

В ранніх дослідженнях научіння на перший план вийшла ідея поєднання стимулу і реакції, умовних і безумовних стимулів. Так виникла асоціаністська концепція научіння (Дж. Уотсон, Е. Газрі). Коли увагу дослідників привернули функції безумовного стимулу у встановленні нового асоціативного стимульно-реактивного зв'язку, виникла концепція научіння, в якій головний акцент було зроблено на значенні підкріплення (Е.Торндайк і Б.Скіннер). Пошуки відповіді на запитання про те, чи залежить научіння від таких станів досліджуваного, як голод, спрага, біль, які одержали в американській психології назву драйву, привели до виникнення складніших теоретичних концепцій научіння - концепцій Н. Міллера і К. Халла. Саме тут намітився поворот від строгого поведінкового експерименту павловського типу до вивчення мотивації і пізнавального розвитку дитини.

Пізніше американські вчені звернулися до аналізу орієнтувального рефлексу як необхідної умови вироблення нового нервового зв'язку, нових поведінкових актів. У 50-х - 60-х роках значний вплив на ці дослідження мали праці радянських психологів, особливо, Є.М. Соколова і О.В. Запорожця.

У свідомості американських психологів особливим чином переломилась ще одна ідея павловського експерименту - ідея побудови нового поведінкового акту в лабораторії, на очах експериментатора. Вона вилилась в ідею "технології поведінки", її побудови на основі позитивного підкріплення будь-якого вибраного за бажанням експериментатора поведінкового акту (Б. Скіннер). Такий механістичний підхід до поведінки повністю ігнорував необхідність орієнтування суб'єкта в умовах власної дії.

Соціогенетичні концепції психічного розвитку

У кінці 30-х рр. Н. Міллер, Дж. Доллард, Р. Сіре, Дж. Уайтінг та інші учені Йельского університету зробили спробу перевести важливі поняття психоаналітичної теорії на мову теорії научіння

К.Халла. Вони намітили основні лінії дослідження: соціальне научіння у процесі виховання дитини, кроскультурний аналіз - дослідження виховання і розвитку дитини в різних культурах, розвиток особистості. У 1941 р. Н.Міллер і Дж. Доллард ввели до наукового обігу термін "соціальне научіння".

На цій основі розробляються концепції соціального научіння, центральною проблемою яких стала проблема соціалізації. Соціалізація - це процес, який дозволяє дитині зайняти своє місце в суспільстві, це просування новонародженого від асоціального "гуманоїдного" стану до життя як повноцінного члена суспільства. Всі новонароджені схожі один на одного, а через два-три роки це різні діти. Отже, як вважають прихильники теорії соціального научіння, ці відмінності - результат научіння, вони невроджені.

Існують різні концепції научіння.

Н. Міллер і Дж. Доллард першими проклали міст між біхевіоризмом і психоаналітичною теорією. Вслід за З.Фрейдом вони розглядали клінічний матеріал як багате джерело даних; на їхню думку, психопатологічна особистість лише кількісно, а неякісно відрізняється від нормальної людини. Тому вивчення поведінки невротика дає змогу пізнати універсальні принципи поведінки, які складніше виявити у нормальних людей. Крім того, це дає цінний матеріал тривалої і динамічної зміни поведінки під впливом соціальної корекції.

Концепція соціального научіння. А. Бандура

А.Бандура розвивав ідеї Н. Міллера і Дж. Долларда про соціальне научіння. Він приділяв головну увагу феномену научіння через наслідування. На його думку, багато що в поведінці людини виникає на основі спостереження за поведінкою іншого.

А.Бандура і Р.Уолтерс встановили, що процедура візуального вивчення особливо ефективна для засвоєння нового соціального досвіду. Научіння за допомогою спостереження важливе тому, що за його допомогою можна регулювати і спрямовувати поведінку дитини, надаючи їй можливість наслідувати авторитетні зразки.

Водночас як шерег американських учених розглядають теорію соціального научіння А. Бандури як концепцію, що складається з "розумних гіпотез про процес соціалізації", інші дослідники зазначають, що механізм наслідування недостатній для пояснення виникнення численних поведінкових актів. Спостерігаючи за багатьма актами та діями, складно навчитися самому, не маючи практики.

Теорія Р. Сірса

Відомий американський психолог Р. Сірс вивчав стосунки батьків і дітей, знаходячись під впливом психоаналізу. Він зосередив увагу на вивченні зовнішньої поведінки, яка може бути виміряна. В активній поведінці він виокремлював дію і соціальну взаємодію.

Дію викликає спонукання. З самого початку всі дії пов'язані з первинними, чи вродженими спонуканнями. Задоволення чи фрустрація, які виникають у результаті поведінки, яка спонукається цими первинними драйвами, веде індивіда до засвоєння нового досвіду. Постійне підкріплення специфічних дій приводить до нових, вторинних спонукань, які виникають внаслідок соціальних впливів.

Центральний компонент научіння - це залежність. Підкріплення завжди залежить від контактів з іншими, воно існує вже в ранніх контактах дитини і матері, коли дитина шляхом спроб і помилок учиться задовольняти свої органічні потреби за допомогою матері. Такі стосунки виховують залежність дитини від матері і підкріплюють її.

Психологічна залежність виявляється в пошуках уваги: дитина просить дорослого звернути на неї увагу, поглянути на те, що вона робить, вона хоче бути поряд з дорослим тощо. Залежність виявляється в тому, що дитина боїться залишитися одна. Вона навчається поводити себе так, щоб привернути увагу батьків. При цьому Р. Сіре міркує як біхевіорист: виявляючи увагу до дитини, ми підкріплюємо її, і це можна використати, щоб навчити її чого-небудь. Р.Сірс розглядає залежність як складну мотиваційну систему, яка невроджена, а формується протягом життя.

Соціальне середовище, в якому народжується дитина, впливає на її розвиток. До поняття "соціальне середовище" входить: стать дитини, її положення в сім'ї, щастя її матері, соціальна позиція сім'ї, рівень освіти тощо.

Узагальнюючи результати своїх досліджень, Р.Сірс виокремив п'ять форм залежної поведінки.

1. "Пошук негативної уваги": привернення уваги за допомогою конфліктів, сварок, розриву стосунків, неслухняності чи так званої опозиційної поведінки (супротив указівці, правилам, порядку і вимогам шляхом ігнорування, відмови чи протилежної поведінки). Ця форма залежності - прямий наслідок низьких вимог і недостатніх обмежень щодо дитини, тобто слабке виховання з боку матері, і, - особливо, щодо дівчинки - сильна участь у вихованні батька.

2. "Пошук постійного підтвердження": вибачення, прохання надлишкових обіцянок чи пошук захисту, комфорту, допомоги чи керівництва. Ця форма залежної поведінки прямо пов'язана з високими вимогами досягнень з боку обох батьків.

3. "Пошук позитивної уваги": пошук похвали, бажання включитися в групу, завдяки привабливості кооперативної активності чи, навпаки, прагнення вийти з групи, перервати цю активність. Це "зріліша" форма залежної поведінки, вона включає зусилля, спрямовані на отримання схвалення від оточуючих людей.

4. Форма поведінки, яку автор назвав "перебування поблизу": це постійна присутність дитини біля іншої дитини чи групи дітей (дорослих). Це одна з форм "незрілого", пасивного прояву в поведінці позитивної за своєю спрямованістю залежності.

5. "Дотик і утримання". Р.Сірс згадує такі прояви поведінки, як неагресивний дотик, утримання і обійми інших. Це форма "незрілої" залежної поведінки. Тут існує атмосфера інфантилізації.

Успіх кожного методу виховання, на думку Р. Сірса, залежить від уміння батьків знайти середній шлях.