Стилі спілкування, які пропонуються дорослими в сім'ї та у школі 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Стилі спілкування, які пропонуються дорослими в сім'ї та у школі



В дошкільному дитинстві дитина через свою залежність не протистоїть дорослому, а, насамперед, учиться пристосовуватися до нього як до природної умови існування. Коли ж дитина починає заявляти про свою "самість", коли вона починає протиставляти себе іншим, стверджуючи "Я сам!", "Я буду!", "Я не буду!", "Я хочу!", "Я не хочу!", дорослі, природно, перебудовуються і наближають стиль спілкування з дитиною до дорослої манери. Звичайно, це відбувається поступово, після появи "самості" дитини і її окремих проявів, які свідчать про виникнення змін у спілкуванні.

Спілкування в сім'ї

У період, коли дитина починає ходити до школи, нова соціальна ситуація, в яку вона потрапляє, приводить до того, що усталений в сім'ї стиль спілкування з дитиною набуває нових рис. Авторитарний стиль, який передбачає жорстке керівництво, придушення ініціативи і примусу, знаходити собі виправдання в необхідності підпорядкувати дитину шкільній дисципліні. Крик і фізичні покарання є типовою формою, яка виявляє владу дорослого над дитиною. При цьому не виключається любов до дитини, яка може виражатися досить експресивно. У таких сім'ях виростають або невпевнені в собі, невротизовані люди, або агресивні і авторитарні - схожі на своїх батьків. У школі ці риси особистості проявляються вже у стосунках з однолітками.

Ліберально-потуральний стиль передбачає спілкування з дитиною на основі принципу вседозволеності. Така дитина не знає інших стосунків, крім утвердження себе через вимоги "Дай!", "Мені!", "Хочу!", капризи, демонстровані образи тощо. Потуральність призводить до того, що вона не може розвиватися в соціально зрілу особистість. Тут відсутнє головне, що необхідно для правильного соціального розвитку дитини, - розуміння слова "потрібно". У такій сім'ї формується незадоволений оточуючими людьми егоїст, який не вміє вступати в нормальні взаємостосунки з іншими людьми, - він конфліктний і неслухняний. У школі дитина з такої сім'ї приречена на невдачу в спілкуванні - адже її не привчили поступатися, підпорядковувати свої бажання спільним цілям. її соціальний егоцентризм не дає можливості нормально оволодівати соціальним простором людських стосунків. Одним з варіантів ліберально-потурального стилю в сім'ї є гіперопіка. Гіперопікаючий стиль з самого початку позбавляє дитину самостійності в фізичному, психічному і соціальному розвитку. В цьому випадку сім'я повністю фіксує свою увагу на дитині: через можливу загрозу нещасного випадку або тяжкої хвороби; через прагнення компенсувати свої невдачі майбутніми успіхами дитини; через оцінки своєї дитини як вундеркінда тощо. У такій сім'ї батьки розчиняються в дитині, присвячують їй все своє життя. Добровільне жертвоприношення невротизує батьків, вони починають сподіватися на вдячність своєї дитини в майбутньому, не бачачи вдячності нині, страждають, не розуміючи, що виховують інфантильну, невпевнену в собі, також невротичну людину, повністю позбавлену самостійності. Така дитина постійно прислуховується до своїх відчуттів: чи не болить що-небудь? Зменшено-ласкаві назви частин свого тіла ще довго залишаться в її лексиконі і будуть викликати іронічне ставлення однолітків. А інфантильна і залежна поведінка позбавить її можливості спілкуватися з ними на рівних. Вона займе підлеглу позицію, знайшовши собі покровителя серед однокласників.

Ціннісне ставлення до дитини з високою рефлексією і відповідальністю за неї - найефективніший демократичний стиль виховання. Дитині висловлюють любов і доброзичливість, з нею граються і розмовляють на теми, що її цікавлять. Вона знає, що таке "потрібно", і вміє дисциплінувати себе. У такій сім'ї росте повноцінна людина з почуттям власної гідності і відповідальності за близьких. У школі дитина з такої сім'ї швидко набуває самостійності, вона вміє будувати стосунки з однокласниками, зберігаючи почуття власної гідності і знає, що таке дисципліна.

Перелічені стилі спілкування в сім'ї при всіх відмінностях мають спільну рису - батьки небайдужі до своїх дітей. Вони люблять своїх дітей, а стиль виховання часто є спадкоємним, що передається в сім'ї з покоління в покоління. Лише сім'я, що має здатність до рефлексії на особливості дитини, свідомо шукає найефективніший стиль її індивідуального виховання.

Аналіз стилів виховання буде неповним, якщо не вказати ще один стиль, який зовсім неспрямований на виховання. Йдеться про відчужені стосунки в сім'ї. Відчужений стиль стосунків передбачає глибоку байдужість дорослих до особистості дитини. У такій сім'ї батьки або "не бачать" своєї дитини, або активно уникають спілкування з нею і тримають її на віддалі (психологічна дистанція). Незацікавленість батьків розвитком і внутрішнім життям дитини роблять її самотньою, нещасною. Пізніше у неї виникає відчужене ставлення до людей або агресивність. У школі дитина виявляє невпевненість у собі, невротичність, вона відчуває труднощі у взаємостосунках з однолітками.

В реальному житті все набагато складніше, в сім'ї можуть бути представлені одночасно кілька стилів ставлення до дитини: батько, мати, бабусі і дідусі можуть конфліктувати один з одним, відстоюючи кожен свій стиль. Крім стилів стосунків, звернених безпосередньо до дитини, на її виховання впливає стиль взаємостосунків дорослих членів сім'ї. У зв'язку з цим серйозною соціальною проблемою є агресивні стосунки в сім'ї, коли агресія спрямована на кожного її члена. Причин жорстокості багато: психічна неврівноваженість дорослих; їх загальна незадоволеність життям, сімейними стосунками, службовим статусом; відсутність взаємного кохання між подружжям, їх алкогольна та наркотична залежність; просто відсутність культури; зради. Бійки, биття матері, дитини - ось основне тло життя агресивної сім'ї. Внутрішньо-сімейна агресія провокує формування агресивного типу особистості дитини. Вона привчається забезпечувати собі місце під сонцем вживанням нецензурних слів, кулаками, агресивними нападками, садистськими виходами. Така дитина не вміє пристосовуватися до нормативних вимог, вона не бажає підпорядковуватися правилам поведінки в громадських місцях і у школі. Вже у шість-сім років вона провокує вчителя, прагне довести його до крайнього стану збурення своєю поведінкою, а сама в запалі може кричати лайливі слова, нападати на своїх однокласників. У класі дитина з агресивної сім'ї не вміє і не може знайти собі місце. Вона відстає у розвитку, не може налаштуватися на учіння - їй важко, незрозуміло, нецікаво. Вона вже розуміє, що відстала у навчанні та розвитку, і мстить за це. Це дійсно соціально запущена дитина.

Таким чином, простеживши умови життя молодшого школяра в сім'ї, можна прогнозувати особливості його розумового та особистісного розвитку. Для розвитку особистості дитини небезпечні антагонізм і агресія у стосунках між батьками, причинами яких є алкоголізм та залежність від наркотиків і наступна загальна деградація сім'ї.

Особливе місце займає проблема розвитку дитини в умовах спілкування з дорослими і дітьми в закладах інтернатного типу. Діти, що потрапляють у дитячі будинки і школи-інтернати, як правило, мають непрості показники у своєму біографічному минулому і в історії своїх хвороб. Тут можуть виникати відхилення і в фізичному, і в психічному розвитку.

Дитина, що зростає в умовах закладів інтернатного типу, як правило, не засвоює навички продуктивного спілкування. її спілкування характеризується поверховими контактами, нервозністю і квапливістю - вона одночасно вимагає уваги і відштовхує її, переходячи на агресію чи пасивне відчуження. Потребуючи любові і уваги, дитина не вміє поводитися таким чином, щоб з нею спілкувалися відповідно до цієї потреби. Досвід спілкування, який неправильно формується, призводить до того, що дитина дуже рано починає займати негативну позицію стосовно інших.

В закритому закладі в дітей виникає своєрідна ідентифікація один з одним. У нормальній сім'ї завжди є спільне "Ми" - почуття, яке відображає причетність саме до своєї сім'ї. Це дуже важлива емоційна і моральна сила, яка створює захищеність дитини. В умовах життя без батьківської опіки у дітей стихійно складається "Ми" закритого закладу. Всередині своєї групи діти, що живуть в інтернаті, можуть жорстоко поводитися як зі своїми однолітками, так і з молодшими за віком. Ця позиція формується через низку причин, але, перш за все, через нереалізовану потребу в любові і визнанні та емоційно нестабільного положення.

Ще одна складність в умовах життя дітей, позбавлених батьківської опіки - необхідність адаптуватися до великої кількості однолітків. Цей факт створює особливі соціально-психологічні умови, що викликають емоційну напругу, тривожність, посилену агресію. Дітям молодшого шкільного віку особливо важко: їх переводять з дошкільного дитячого будинку в шкільний, що викликає нову напругу, тривогу з приводу нового життя в новому закладі, і вони повинні адаптуватися до нових вихователів, до нових однолітків.

Спілкування з учителем

Дитина молодшого шкільного віку знаходиться в значній емоційній залежності від учителя. Так зване емоційне голодування - потреба у позитивних емоціях значущого дорослого, а вчитель саме такий дорослий, - багато в чому визначає поведінку дитини.

Стиль спілкування вчителя з дітьми визначає їхню поведінку в класі під час уроку, в позаурочний час. Учитель на уроці має можливість впливати на клас і кожну дитину зокрема через ті форми, які прийняті традиціями і правилами школи. При всій одноманітності зовнішнього боку роботи вчителя у класі можна виокремити низку типових стилів його впливу на учнів.

Імперативний (авторитарний) стиль вимагає безумовного, незаперечного підпорядкування, тому його називають жорстким стилем. Дитині відводиться пасивна позиція: вчитель прагне маніпулювати класом, вважаючи, що головною задачею є організація дисципліни. Він підпорядковує дітей своїй владі в категоричній формі, не пояснюючи необхідність нормативної поведінки, не вчить керувати своєю поведінкою, здійснює психологічний тиск. Імперативний стиль ставить учителя у відчужене положення від класу або окремого учня. Емоційна холодність, яка позбавляє дитину близькості, довіри, швидко дисциплінує клас, але викликає в дітей психологічний стан покинутості, незахищеності і тривоги. Цей стиль сприяє досягненню навчальних задач, але роз'єднує дітей, оскільки кожен відчуває напругу і невпевненість у собі.

Імперативний стиль позбавляє дитину можливості усвідомлювати свої обов'язки і права як школяра, пригнічує ініціативу і не розвиває мотивації цілеспрямованого управління своєю поведінкою. При цьому діти, залишившись у класі без нагляду вчителя і не маючи навичок саморегуляції поведінки, легко порушують дисципліну. Такий стиль керівництва свідчить про тверду волю вчителя, але не несе дитині любові і спокійної впевненості в доброзичливому ставленні вчителя до неї. Діти фіксують свою увагу на негативних проявах авторитарного вчителя, починають боятися його.

Демократичний стиль забезпечує дитині активну позицію: вчитель прагне поставити учнів у стосунки співробітництва при розв'язанні навчальних задач. При цьому дисципліна виступає не як самоціль, а як засіб, що забезпечує успішну роботу. Вчитель пояснює дітям значення нормативної дисциплінованої поведінки, вчить керувати своєю поведінкою, створюючи умови довірливості і взаєморозуміння. Демократичний стиль ставить учителя і учнів у позицію дружнього взаєморозуміння. Цей стиль викликає в дітей позитивні емоції, впевненість у собі, дає розуміння цінності співробітництва в спільній діяльності і забезпечує радість при досягненні успіху. Цей стиль об'єднує дітей: поступово у них з'являється почуття "Ми", відчуття причетності до спільної справи: кожна дитина хоче сама виконувати завдання вчителя, сама дисциплінує себе. Демократичний стиль не виключає відчуження як тимчасового прийому роботи вчителя з класом.

Цей стиль передбачає включення всіх дітей у контроль за загальним порядком. Він покликаний забезпечити активність позиції, моральних настанов дитини, дає їй можливість усвідомити свої права і обов'язки, передбачає розвиток мотивації цілеспрямованого управління своєю поведінкою. Діти, залишаючись у класі без нагляду вчителя, намагаються дисциплінувати себе самі.

Демократичний стиль керівництва свідчить про високий професіоналізм учителя, його позитивні моральні якості і любов до дітей. Цей стиль є найбільш продуктивною умовою розвитку особистості дитини, саме за його умов у дитини розвивається почуття відповідальності.

Ліберально-потуральний стиль поблажливо слабкий, допускає шкідливу для дитини потуральність. Цей стиль не забезпечує дисципліну в класі, організацію навчального процесу, спільну діяльність дітей. Дитина не усвідомлює своїх обов'язків. Ліберально-потуральний стиль спілкування дорослого з дитиною антипедагогічний і тому неприпустимий у практиці суспільного виховання дітей.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; просмотров: 319; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.213.4.140 (0.009 с.)