Розумовий розвиток молодшого школяра

Усна і письмова мова

На момент вступу до школи словниковий запас дитини збільшується настільки, що вона може вільно розмовляти з іншою людиною з будь-якого приводу, що стосується повсякденного життя і сфери її інтересів. Шестирічна дитина має словниковий запас від 3000 до 7000 слів. У молодшому шкільному віці дитина досить добре розуміє, які слова прийнято використовувати, а які соромно вимовляти.

Засвоєння мови визначається надзвичайною активністю самої дитини по відношенню до мови. Ця активність виражається в словотвореннях, у вмінні підібрати потрібне слово відповідно до заданих умов. Діти легко підбирають потрібні слова-асоціації, пропонують рими. У молодших школярів з'являється орієнтування в системі рідної мови.

До шести-семи років дитина вже такою мірою оволодіває у розмовній мові складною системою граматики, що мова, на якій вона говорить, стає для неї рідною. Дитина легко вимовляє слова таким чином, щоб інтонаційно виділити той звук, з якого починається слово. Вміння здійснювати звуковий аналіз слів сприяє успішному оволодінню читанням і письмом.

Потреба у спілкуванні визначає розвиток мови. Протягом всього дитинства дитина інтенсивно засвоює мову і засвоєння мови перетворюється в мовну діяльність. Дитина, вступивши до школи, змушена перейти від "власної програми" навчання мови до програми, яка пропонується школою.

Мовне спілкування передбачає не тільки багатство словникового запасу, але й осмисленість того, про що йдеться. Головна функція мови - спілкування, повідомлення чи, як прийнято говорити, комунікація. Шести-семирічна дитина вже здатна спілкуватися на рівні контекстної мови - тієї мови, яка досить точно і повно описує те, про що говориться, і тому зрозуміла без безпосереднього сприйняття самої обговорюваної ситуації. Дошкільнику доступні переказ почутої історії, власна розповідь про те, що сталося.

У дітей семи-дев'яти років спостерігається така особливість: достатньо оволодівши контекстною мовою, дитина дозволяє собі говорити не для того, щоб висловити свої думки, а просто лише для того, щоб утримати увагу співрозмовника: близького дорослого або ровесника під час ігрового спілкування. Це є показником того, що у дитини існують проблеми в побудові осмисленої контекстної мови - їй важко постійно рефлексувати на те, щоб працювати в розумовому плані над контролем задуму висловлювання, над підбором необхідних слів, словосполучень і побудовою зв'язних речень.

Письмова мова має свою специфіку: вона вимагає більшого контролю, ніж усна. Вона має свої особливості в побудові фраз, у відборі лексики, у використанні граматичних форм. Письмова мова ставить свої вимоги до написання слів. Дитина повинна засвоїти, що "пишеться" зовсім необов'язково як "чується" і що необхідно запам'ятати правильне вимовляння і написання.

В початковій школі дитина тільки засвоює письмову мову як засіб комунікації і самовияву, їй ще важко співвідносити контроль за написанням літер, слів і висловлюванням своїх думок.

Сенсорний розвиток

Молодший школяр не тільки розрізняє кольори, форми, розмір предметів та їх положення в просторі, але може правильно називати пропоновані кольори і форми предметів, правильно співвідносити предмети за розміром. Він може також зображати найпростіші форми і розфарбувати їх у заданий колір.

Дитина в цьому віці добре розуміє, що картина чи малюнок є відображенням дійсності. Розглядаючи малюнок, дитина вже вміє правильно оцінювати перспективне зображення, оскільки їй відомо, що один і той самий предмет, розташований далеко, виглядає на малюнку маленьким, а близько - набагато більшим.

Розвиток мислення

Особливістю здорової психіки дитини є пізнавальна активність. Допитливість дитини постійно спрямована на пізнання навколишнього світу і побудову своєї картини цього світу. Дитина, граючись, намагається встановити причинно-наслідкові зв'язки і залежності. Чим активніша в розумовому плані дитина, тим більше вона ставить запитань і тим різноманітніші ці запитання. Вона змушена оперувати знаннями, уявляти ситуації і намагатися знайти можливий шлях для відповіді на запитання.

При виникненні деяких задач дитина намагається розв'язати їх, реально використовуючи метод спроб, але вона вже може розв'язувати задачі в "умі". Вона уявляє собі реальну ситуацію і нібито діє в ній у своїй уяві. Таке мислення, в якому розв'язання задачі відбувається в результаті внутрішніх дій з образами, називається наочно-образним. Образне мислення - основний вид мислення в молодшому шкільному віці. Звичайно, молодший школяр може мислити логічно, але цей вік сенситивний до навчання, що спирається на наочність.

Мислення дитини на початку навчання у школі відрізняється егоцентризмом, особливою розумовою позицією, зумовленою відсутністю знань, необхідних для правильного розв'язання певних проблемних ситуацій. Відсутність систематичності знань, недостатній розвиток понять приводять до того, що в мисленні дитини переважає логіка сприйняття. Вона потрапляє в залежність від того, що вона бачить в кожний новий момент зміни предметів.

Разом з тим у початкових класах дитина вже може мисленнєво співставляти окремі факти, об'єднувати їх у цілісну картину і навіть формувати для себе абстрактні знання, віддалені від прямих джерел. Ж. Піаже встановив, що мислення дитини в шість-сім років характеризується "центрацією" і несформованістю уявлень про постійність основних властивостей речей.

Безумовно, у сучасному суспільстві розумовий розвиток дитини залежить від типу конструювання нового знання. Воно будується дорослим, який вже має сформований інтелект. Йдеться про наукове знання (Ж. Піаже). Інтелектуальний розвиток визначається соціальними чинниками - індивід змінюється завдяки соціальним відносинам.

Перехід до систематичного навчання в школі, до розвивального навчання змінює орієнтування дитини в оточуючих її явищах дійсності. Розвивальне навчання підводить дитину до засвоєння наукової картини світу, вона починає орієнтуватися на суспільно вироблені критерії.

Розвиток уваги, пам'яті, уяви

Навчальна діяльність вимагає розвитку вищих психічних функцій - довільності уваги, пам'яті, уяви. Увага, пам'ять, уява молодшого школяра вже набувають самостійності - дитина навчається володіти спеціальними діями, які дають можливість зосередитися на навчальній діяльності, зберегти в пам'яті побачене чи почуте, уявити собі дещо, що виходить за рамки сприйнятого раніше. Якщо в дошкільному віці ігрова діяльність сама сприяла кількісним змінам у розвитку довільності (зростання довільності, яка виявляється у зосередженості і стійкості уваги, довготривалості збереження образів у пам'яті, збагачена уява), то в молодшому шкільному віці навчальна діяльність вимагає від дитини присвоєння спеціальних дій, завдяки яким увага, пам'ять, уява набувають вираженого довільного характеру. Однак довільність пізнавальних процесів у дітей шести-семи, десяти-одинадцяти років виникає лише за умови максимального прояву вольового зусилля, коли дитина спеціально організовує себе під натиском обставин або за власним спонуканням.

Розвиток уваги

Пізнавальну активність дитини, спрямовану на обстеження навколишнього світу, організовує її увага на досліджуваних об'єктах досить довго, поки не вичерпується інтерес. Якщо шести-семирічна дитина зайнята важливою для неї грою, вона, не відволікаючись, може гратися дві, а то й три години. Так само довго вона може бути зосереджена і на продуктивній діяльності (малюванні, конструюванні тощо). Однак, такі результати зосередження уваги - наслідок інтересу до того, чим зайнята дитина. Вона ж буде відволікатися і почувати себе абсолютно нещасною, якщо слід бути уважною у тій діяльності, яка їй байдужа або зовсім не подобається. І все-таки, хоча діти в початкових класах можуть довільно регулювати свою поведінку, мимовільна увага переважає. Дітям важко зосередитися на одноманітній і малопривабливій для них діяльності чи на діяльності цікавій, але такій, що вимагає розумової напруги. Відключення уваги рятує дитину від перевтоми. Ця особливість уваги є однією з підстав для включення в ході заняття елементів гри і досить частої зміни форм діяльності.

Діти молодшого шкільного віку, безумовно, здатні утримувати увагу на інтелектуальних задачах, але це вимагає значних зусиль волі і організації високої мотивації.

Розвиток пам'яті

Дошкільний вік - вік інтенсивного розвитку пам'яті. У цей період пам'ять є провідним пізнавальним процесом, психічною функцією. Дитина починає користуватися прийомами запам'ятовування вже свідомо. Однак мимовільне запам'ятовування залишається продуктивнішим.

В школі перед дитиною постає необхідність запам'ятовувати довільно, оскільки навчальна діяльність незаперечно вимагає від дитини запам'ятовування. Учитель дає дитині вказівки щодо способів і методів запам'ятовування та відтворення матеріалу. Необхідною умовою запам'ятовування є розуміння - вчитель фіксує увагу дитини на необхідності розуміння, вчить дитину розуміти те, що вона повинна запам'ятати, задає мотивацію стратегії запам'ятовування: збереження знань, навичок не тільки для розв'язання шкільних завдань, але і для всього майбутнього життя.

Довільна пам'ять стає функцією, на яку спирається навчальна діяльність, і дитина починає розуміти необхідність примусити себе працювати на свою пам'ять. Саме заучування і відтворення навчального матеріалу дозволяє дитині рефлексувати свої особисті психічні зміни в результаті занурення в навчальну діяльність і побачити, що "вчити себе" - означає змінити саму себе в знаннях і в набутті здатності до довільних дій.

Розвиток уяви

У молодшому шкільному віці дитина у своїй уяві вже може створити найрізноманітніші ситуації. Формуючись в ігрових заміщеннях одних предметів іншими, уява переходить і в інші види діяльності. В умовах навчальної діяльності до уяви дитини ставляться спеціальні вимоги, що спонукають її до довільних дій уяви, але потребують підкріплення спеціальними знаряддями - інакше дитина матиме труднощі у розвитку довільності уяви.

Ж. Піаже зробив висновок, що уява потерпає генезис подібний до того, який проходять інтелектуальні операції: спочатку уява статична, обмежується внутрішнім відтворенням станів, доступних сприйняттю; в міру розвитку дитини уява стає більш гнучкою і рухливою, здатною до передбачення послідовних моментів можливого перетворення одного стану в інший.

У молодших школярів, так само як і в дошкільників, можна спостерігати велику варіативність в характері дитячої творчості: одні діти відтворюють реальну дійсність, інші - фантастичні образи і ситуації. Особливий інтерес для дитини має фантастичний, лякаючий і привабливий світ казки. Придумуючи різноманітні історії, казки, римуючи вірші, зображаючи різних персонажів, діти можуть запозичувати відомі їм сюжети, графічні образи, іноді не помічаючи цього. Однак, нерідко дитина спеціально комбінує відомі сюжети, створює нові образи, гіперболізуючи окремі сторони і якості своїх героїв.

Переживання негативної напруги у процесі створення і розгортання уявних ситуацій, управління сюжетом, переривання образів і повернення до них тренують уяву дитини як довільну творчу діяльність. Уява, якою б фантастичною вона не була в своїй сюжетній лінії, спирається на нормативи реального соціального простору. Переживши в своїй уяві добрі чи агресивні спонукання, дитина тим самим може підготовити для себе мотивацію майбутніх вчинків. Уява може заводити дитину і в глухий кут, створюючи нав'язливі образи, які дійсно переслідують дитину.

Образи уяви у деяких дітей можуть бути близькі до ейдетичних образів, які мають не тільки яскравість і виразність, але й процесуальність - вони можуть мимовільно змінюватися перед внутрішнім поглядом дитини. У сім-одинадцять років дитина як і раніше може знаходитися в залежності від образів уяви, що виникають, але вона може, доклавши певні зусилля, управляти їх появою і розвитком, спонукаючи вільний потік зорових чи звукових асоціацій, або перервати його залежно від своєї волі.

Уява в житті дитини відіграє більшу роль, ніж у житті дорослого, проявляючись набагато частіше, і частіше допускає порушення життєвої реальності. Невтомна робота уяви - важливий шлях пізнання і осягнення дитиною навколишнього світу, спосіб вийти за межі особистого практичного досвіду, важлива психологічна передумова розвитку здатності до творчості і спосіб освоєння нормативності соціального простору. Останнє змушує працювати уяву безпосередньо на розвиток особистісних якостей.

Розумовий розвиток дитини, яка відвідує школу, якісно змінюється завдяки вимогам, що ставляться навчальною діяльністю. Дитина тепер змушена входити в реальність образно-знакових систем і в реальність предметного світу через постійне занурення в ситуації розв'язання різноманітних навчальних і життєвих задач.