Виконання ролі бабусі чи дідуся

Переважній більшості людей у зрілому дорослому віці доводиться виконувати абсолютно нову для них роль бабусі чи дідуся. Багатьом дорослим онуки приносять величезне почуття задоволення. Вони можуть допомагати виховувати нове покоління, не виконуючи повсякденних батьківських обов'язків та не залучаючись до інтенсивних стосунків та конфліктів, що можуть виникати між батьками та дітьми. Деякі люди середнього та старшого віку повністю беруть на себе відповідальність за виховання онуків, стають для них "сурогатними батьками", коли їх діти розлучаються чи мають інші проблеми.

Виховання онуків - індивідуальний процес, однак, дослідники виокремлюють декілька різноманітних ролей, які можуть виконувати дідусі і бабусі, залежно від характеру стосунків з онуками:

1) Присутність. Іноді бабусі і дідусі стверджують, що найважливіше для онуків - це проста їх присутність. Вона діє заспокійливо при загрозах руйнування сім'ї чи негативних зовнішніх впливах. Бабусі і дідусі є символом стабільності як для онуків, так і для їх батьків. У деяких випадках вони можуть бути стримуючим чинником у ситуаціях розпаду сім'ї.

2) Сімейна "національна гвардія". В даному випадку основною функцією старшого покоління є активна допомога онукам у критичних ситуаціях. У такі періоди вони порушують межі "простої присутності", втручаючись у виховний процес.

3) Арбітраж. Коли роль старшого покоління полягає в тому, щоб осмислювати та інтегрувати сімейні цінності, підтримувати цілісність сім'ї під час конфліктів, допомагати збереженню зв'язку між поколіннями. Незважаючи на те, що представники різних поколінь мають відмінні цінності, деякі бабусі і дідусі вважають, що їм простіше вирішити сімейні конфлікти завдяки великому досвіду.

4) Хранителі сімейної історії. Бабусі і дідусі можуть створювати відчуття єдності сім'ї, передаючи онукам сімейний спадок і традиції.

Кожна визначена роль може бути реальною чи символічною. Іноді сімейні цінності зберігаються не внаслідок прямого втручання старшого покоління, а як результат узгодження поведінки та прийняття рішень з традиційними нормами сім'ї.

Зміни в сім'ї

Подружні стосунки можуть розглядатися в контексті змін сім'ї як соціальної групи, що відбуваються внаслідок розлучення, повторного шлюбу і створення нової сім'ї. Розглянемо закономірності впливу цих змін на людей зрілого дорослого віку.

Розлучення більш імовірні в період ранньої дорослості, але їх відсоток залишається високим і в зрілому віці. Погіршення шлюбних стосунків не часто відбуваються несподівано. Як правило, розлучення є кульмінацією тривалого процесу емоційного роз'єднання подружжя, зростання їх незадоволеності та незалежності. Зазвичай останні місяці шлюбу обидва партнери сприймають як нещасливі, але остаточне рішення про розлучення, як правило, приймає тільки один з них.

Причини розлучення в період зрілого дорослого віку пов'язані з прагненням партнерів отримувати в шлюбі більше, ніж вони мають на теперішній момент. Розлучення в таких випадках сприймається як більш прийнятний варіант, порівняно з можливістю продовжувати нещасливі сімейні стосунки. Окрім того, якщо шлюб не є міцним, то після того, як діти залишають батьківський дім (стадія "спорожнілого гнізда") це може спричиняти особистісні та сімейні кризи. Подружжя розуміє, що більше не має необхідності залишатися разом заради дітей.

Такі дослідники як Д.Бернард, Дж.Генонт, М.Кулмен стверджують, що часто розлучення може бути викликане помилковими уявленнями про шлюб. До процесу формування міфів про шлюб можуть залучатися релігійні інститути (церква), консультанти з питань сім'ї та шлюбу, популярні засоби масової інформації, родичі, друзі тощо. Ці міфи часто пов'язані з нереалістичними очікуваннями стосовно шлюбу, які призводять до сімейних невдач. Міф у даному випадку визначається як спрощене і помилкове уявлення, яке визначає певні очікування людини.

Після розлучення життя людей може суттєво ускладнюватися, особливо, якщо в сім'ї є діти. Сім'я як система повинна пройти період серйозної адаптації до практичного життя. Багато подружніх пар після розлучення постають перед найрізноманітними проблемами, яких не було, коли вони були одружені. Чоловіки мають проблеми, які пов'язані з організацією і веденням домашнього господарства, оскільки звикли до того, що раніше ці обов'язки виконувала дружина. Окрім того, як чоловіки, так і жінки можуть зіштовхуватися з фінансовими проблемами.

Людям зрілого віку, які вже звикли до певного способу життя, особливо важко переживати наслідки розлучення. Нові фінансові і соціальні обставини можуть болісно сприйматися в цей період, особливо якщо людина змушена зосереджуватися на виконанні завдань розвитку (повернення до навчання, пошук нової роботи тощо), які, зазвичай, вирішуються в молодості. Руйнування подружніх стосунків після розлучення або смерті одного з партнерів є травматичною, стресогенною подією.

Втрата близьких стосунків може викликати ностальгічні почуття, навіть тоді, коли сімейне життя не було щасливим. У колишньої подружньої пари можуть виникати сумніви з приводу правильності прийнятого рішення про розлучення. В цей же час відбувається порушення звичного ритму життя і встановленого порядку. З'являється бажана (чи небажана) незалежність і автономія, а іноді може наступити повна самотність. Більшість людей, які переживають розлучення сприймають його як поразку.

Перехід до нового способу життя після розлучення має індивідуальний характер, в кожному випадку відбувається по-різному. Певна частина дорослих може сприймати розлучення як значне полегшення та отримання бажаної свободи. Для жінок більш поширеним є усвідомлення того, що розлучення дає їм "ще один шанс". Інші бояться навіть думки про майбутнє самотнє життя. Жінки похилого віку, які були одружені протягом тривалого періоду, переживають значні труднощі, пов'язані з тією роллю, яку вони виконували до розлучення.

Дорослі, які одружилися в юному віці, не мають потрібного досвіду самотнього життя і не вміють правильно використовувати отриману незалежність. Ці люди та їх родичі, часто недооцінюють всієї складності процесу влаштування нового життя. У чоловіків і жінок, які недавно розлучилися, спостерігається вищий рівень алкоголізму, соматичних захворювань і депресій.

Більшість розлучених пар вирішують свої проблеми через 2-3 роки після остаточного розриву. У них знову з'являється відчуття благополуччя. Зазвичай, такі люди одружуються вдруге приблизно через 3-4 роки після розлучення. Дослідження показують, що чоловіки після розлучення мають повторний шлюб в 3 рази частіше, порівняно з іншими самотніми людьми. Більшість чоловіків після розлучення у віці понад 40 років одружуються знову, в той же час, лише третина розлучених жінок цього віку мають повторний шлюб. Багато чоловіків при повторному одруженні обирають жінок молодших за віком. Розлучені чоловіки та жінки, які розвивають нові близькі стосунки, з більшою імовірністю зможуть успішно влаштувати життя, у зв'язку з тим, що це сприяє послабленню емоційних зв'язків з колишнім партнером.

Менша, однак, значна частина людей після розлучення, можуть переживати розпач і самотність протягом навіть 10 років. Деякі чоловіки втрачають зв'язок зі своїми дітьми та, незважаючи на існування необхідних матеріальних ресурсів, відмовляються допомагати їм. Певна частина жінок продовжують використовувати дітей як засіб для боротьби з колишніми чоловіками, намагаючись викликати у них почуття вини та сорому.

Відтворення сім'ї

Коли розлучені чи овдовілі люди, які мають дітей одружуються вдруге, утворюються відтворені чи змішані сім % що також можуть визначатися як сім 7 з дітьми від попереднього шлюбу. У членів таких сімей можуть виникати додаткові труднощі, пов'язані з адаптацією до нових ролей: вітчима, мачухи, пасинка та падчерки. Однак, вдалий повторний шлюб може сприяти зниженню стресу дорослих, особливо батьків, які в цей момент ще піклуються про дітей. Розлучені мати чи батько можуть відчувати полегшення, маючи партнера, який готовий розділити фінансову відповідальність, вирішення проблем, а також прийняття рішень стосовно виховання дітей. Деякі чоловіки, які одружилися вдруге, можуть постати перед додатковими труднощам, коли вже дві сім'ї очікують на їх фінансову підтримку.

Повторні шлюби значно відрізняються від перших, вони існують у рамках більш складної сімейної організації, яка включає дітей, колишніх чоловіка чи дружину їх родичів та інших, що може призводити до серйозних конфліктів. В той же час, повторні шлюби часто відзначаються більшою відкритістю спілкування, готовністю до конструктивних вирішень конфліктів, переконанням, що будь-які непорозуміння можуть вирішуватися за взаємної згоди та задоволення сторін.

Нерідні батьки і діти потребують часу для встановлення оптимального контакту, вивчення характеру одне одного, перевірки правильності першого враження. Для цього вітчими та мачухи повинні намагатися зайняти місце в житті дітей, яке відрізнятиметься від позиції рідного батька чи матері. Спроби конкурувати з рідними батьками, як правило, бувають невдалими.

Дослідження показують, що найбільші труднощі при встановленні стосунків між нерідними батьками та дітьми, пов'язані з дисципліною, пристосуванням до звичок і особистісних особливостей дітей, а також отриманням їх визнання. Пристосування до нових ролей для мачухи часто пов'язане з більшою кількістю проблем, порівняно з вітчимом. їм доводиться долати значні труднощі, щоб досягти успіху; основними причинами цього є існування стереотипу "злої мачухи", а також той факт, що жінки проводять з дітьми більше часу, ніж чоловіки.

Існує поширене стереотипне уявлення про пасинка та падчерку. Вважається, що на таку дитину не звертають увагу, жорстоко з нею обходяться, і, звичайно, люблять менше ніж свою рідну дитину. Однак, ці стереотипи, загалом, не підтверджуються в реальному житті. В тих випадках, коли дійсно виникають такі ситуації (що трапляється не часто), не завжди слід звинувачувати нерідних батьків. Часто діти самі можуть перешкоджати встановленню нормальних стосунків. Якщо вони не змогли прийняти розлучення або зберігають ідеалізоване уявлення про батька чи матір, якщо в процесі болісного та скандального розлучення їх використовували для маніпуляцій партнером, то в цих ситуаціях діти можуть відмовлятися від любові мачухи чи вітчима, що унеможливлює сімейну гармонію.

Час, який дорослі витрачають на розвиток взаємної довіри, створення емоційних зв'язків, почуття близькості, поваги до особистості дитини найчастіше винагороджується формуванням оптимальних стосунків в сім'ї. Для дівчаток, як правило, складніше побудувати позитивні стосунки з вітчимом, порівняно з хлопчиками. Це пов'язано з тим, що після розлучення дівчинка має тісніші стосунки з матір'ю і тому поява вітчима сприймається як небажане вторгнення. З іншого боку, у хлопчиків після розлучення часто встановлюються неспокійні, конфліктні стосунки з мачухами.

Незважаючи на те, що нерідні батьки не можуть повністю замінити дитині біологічних батьків, їм часто вдається створити сімейну обстановку любові, турботи та безпеки, іноді більш прийнятну, порівняно з напруженою атмосферою сім'ї в період розлучення. Більшість вітчимів і мачух та їх пасинків і падчерок поступово досить успішно адаптуються до життя в новій сім'ї. Ефективніше таке пристосування відбувається в сім'ях, які дійсно створюють нову соціальну одиницю, що розширює спектр властивостей біологічної сім'ї дитини з залученням нових відносин, стилів спілкування, способів виховання та методів вирішення проблем.