Періодизація розвитку особистості за З.Фрейдом

Критерієм періодизації психічного розвитку Зиґмунд Фрейд вважав особливості психосексуального розвитку. Сексуальний розвиток визначає розвиток всіх сторін особистості і може слугувати критерієм вікової періодизації. Дитячу сексуальність 3.Фрейд розуміє широко, як все, що приносить тілесне задоволення - погладжування, ссання, звільнення кишечника тощо. Стадії розвитку пов'язані зі зміщенням ерогенних зон - тих областей тіла, стимуляція яких викликає задоволення.

Згідно за З.Фрейдом, людина з самого початку біологічна істота, що володіє інстинктами життя, а також інстинктом смерті. Енергією життєвих вчинків є енергія лібідо (від лат. "бажати", "хотіти"), яка знаходить розрядку в сексуальній поведінці. Структура зрілої особистості містить три інстанції: Воно (ід), Я (его) і Над-Я (супер-его). Воно є біологічним "началом" і містить "пристрасті", раціональне і аморальне. Спонукання, які йдуть від Воно, вимагають невідкладного і повного задоволення. Воно підпорядковується лише принципу задоволення - первинному принципу людського життя.

Інстанція Я приймає рішення, задовольняючи бажання Воно тією мірою, якою це дозволяють реальні обставини. Я підпорядковується принципу реальності і орієнтується на обмеження, які накладаються зовнішнім світом. Вихід лібідонозної енергії гальмується, здійснюється повільно і поступово або спрямовується в інше річище, яке є прийнятним у обставинах, що склалися.

Якщо Воно керується пристрастями і потягами, то Я є втіленням розуму і розсудливості.

Над-Я є носієм моральних норм, критиком і цензором. У тому випадку, коли дії Я не відповідають вимогам Над-Я, з'являється почуття провини.

В онтогенезі особистості структура особистості формується поступово. Народжуючись, дитина має тільки Воно і живе за принципом задоволення. З часом, зіштовхуючись із заборонами та обмеженнями, які йдуть від оточуючих її людей, дитина розвивається як особистість - у неї з'являється Я і Над-Я. Таким чином, з одного боку, людина з самого початку життя знаходиться в антагоністичних стосунках із суспільством, суспільство тисне на неї, з іншого - без цього тиску неможливе особистісне зростання.

Стадії вікового розвитку пов'язані зі зміщенням ерогенних зон - тих ділянок тіла, стимуляція яких викликає задоволення.

Оральна стадія триває до 1 року, ерогенною зоною є слизова оболонка рота і губ. Дитина одержує задоволення, коли ссе молоко, а за відсутності їжі - власний палець або якийсь предмет. Всі бажання немовляти не можуть бути задоволені, з'являються перші обмеження. Тому в кінці стадії з'являються друга інстанція - Я. Формуються такі риси характеру, як ненаситність, жадність, вимогливість, незадоволеність всім, що їй пропонують.

Анальна стадія триває від 1-го до 3-х років, ерогенна зона зміщується в слизову оболонку кишечника. У цей період дитина привчається до акуратності, виникає багато вимог і заборон, у результаті чого інтенсивно розвивається Я, визначальним стає принцип реальності. Починає формуватися третя інстанція - Над-Я як втілення соціальних норм, внутрішня цензура, совість. Розвиваються акуратність, пунктуальність, впертість, агресивність, скритість, схильність до накопичення та інші риси.

Фалічна стадія триває від 3-х до 5-ти років і бактеризує вищу міру дитячої сексуальності. Провідною ерогенною зоною виступають геніталії. Якщо до цього часу дитяча сексуальність спрямовувалася на себе, то зараз діти починають відчувати сексуальну прив'язаність до дорослих людей, хлопчики до матері (Едіпів комплекс), дівчатка до батька (комплекс Електри). Це час найбільш строгих заборон та інтенсивного формування Над-Я. Розвиваються такі риси як самоспостереження, розсудливість та ін.

Перериває сексуальний розвиток дитини латентна стадія, яка триває від 5 до 12 років. Потяги, які виходять з Воно, добре контролюються. Дитячі сексуальні переживання витісняються, інтереси дитини спрямовуються на спілкування з друзями, шкільне навчання тощо.

Генітальна стадія починається з 12 років і відповідає власне статевому дозріванню. Об'єднуються всі ерогенні зони, з'являється прагнення до нормального сексуального спілкування. Воно підсилює свою активність, і особистості доводиться боротися з його агресивними імпульсами, використовуючи механізми психологічного захисту.

Періодизація розвитку особистості за Е.Еріксоном

Ерік Еріксон був послідовником З.Фрейда. Він зміг розширити психоаналітичну теорію і вийти за її рамки завдяки тому, що почав розглядати розвиток дитини в ширшій системі соціальних відносин.

У процесі виховання дітям передаються цінності та норми суспільства. В однакових за рівнем соціально-економічного розвитку суспільствах діти набувають несхожих рис особистості через різні культурні традиції, пов'язані з основним видом занять, і прийняті стилі виховання. Е.Еріксон спостерігав за двома племенами в індіанських резерваціях - племені Сіу, що займалося мисливством на бізонів, і Юрок, що займалося риболовлею та збиранням жолудів. У племені Сіу дітей не пеленали туго, довго годували грудним молоком, не стежили за акуратністю і взагалі не обмежували свободу їх дій. Діти, орієнтуючись на усталений для племені ідеал сильного і відважного мисливця, набували рис ініціативності, рішучості, сміливості, щедрості у ставленні до співплемінників і жорсткості у ставленні до ворогів, У племені Юрок, навпаки, дітей рано відлучали від грудного молока, туго пеленали, рано привчали до акуратності, були стриманими у спілкуванні з ними. Діти виростали мовчазними, підозрілими, скупими і схильними до накопичення.

На думку Е.Еріксона, розвиток особистості за своїм змістом визначається тим, що суспільство очікує від людини, які цінності та ідеали їй пропонує, які завдання ставить перед нею на різних вікових етапах. Разом з тим, послідовність стадій розвитку дитини залежить від "біологічного начала". Дитина у процесі дозрівання проходить низку стадій. На кожній з них вона набуває певної якості (особистісне новоутворення), яке фіксується в структурі особистості та зберігається у наступні періоди життя.

До 17 років відбувається повільний, поступовий розвиток центрального утворення - ідентичності особистості. Ідентичність - психосоціальна тотожність - дозволяє особистості приймати себе у всьому багатстві своїх відносин з навколишнім світом і визначає її систему цінностей, ідеали, життєві плани, потреби, соціальні ролі з відповідними формами поведінки. Особистість розвивається завдяки включенню в різні соціальні спільноти (націю, соціальний клас, професійну групу тощо) і переживанню свого нерозривного зв'язку з ними. Ідентичність - умова психічного здоров'я: якщо вона не складеться, людина не знаходить себе, свого місця в суспільстві, виявляється "втраченою".

До юнацького віку, коли ідентичність формується остаточно, дитина проходить через низку ідентифікацій - ототожнення себе з батьками, хлопчиками чи дівчатками (статева ідентифікація) тощо.

Важливим моментом періодизації за Е.Еріксоном є наявність криз - "поворотних пунктів", моментів вибору між прогресом і регресом. У кожній особистісній рисі, яка з'являється у певному віці, міститься глибинне ставлення людини до світу і до самої себе. Це ставлення може бути позитивним, пов'язаним з прогресивним розвитком особистості, і негативним, що викликає негативні зрушення в розвитку, регрес. Дитині і дорослій людині доводиться вибирати одне з двох полярних ставлень - довіра чи недовіра до світу, ініціативу чи пасивність, компетентність чи неповноцінність тощо. Коли вибір зроблено і позитивна якість закріплена, протилежний полюс ставлення продовжує відкрито існувати і може виявитися значно пізніше, коли доросла людина зіткнеться з серйозними життєвими невдачами (табл.3.1).

Таблиця 3.1

Стадії Розвитку	Область 1 Полярні якості соціальних особистості відносин	Результат прогресивного розвитку
1. Період немовляти (0-1)	Мати чи особа, яка її заміщує	Довіра до світу - недовіра до світу	Енергія та життєва радість
2. Раннє дитинство (1-3)	Батьки	Самостійність -сором, сумніви	Незалежність
3. Дитинство (3-6)	Батьки, брати, сестри	Ініціатива - пасивність, провина	Цілеспрямованість
4. Шкільний вік (6-12)	Школа, сусіди	Компетентність- неповноцінність	Оволодіння знаннями і вміннями
5. Підлітковий вік та юність (12-20)	Групи ровесників	Ідентичність особистості - невизнання	Самовизначення, відданість, вірність
6. Рання зрілість (20-25)	Друзі, кохані	Близькість - ізоляція	Співробітництво, кохання
7. Середній вік (25-65)	Професія, рідний дім	Продуктивність - застій	Творчість і турботи
8. Пізня зрілість (після 65)	Людство, близькі	Цілісність особистості - відчай	Мудрість

Перша стадія розвитку (орально - сенсорна)

На першій стадії розвитку (орально-сенсорній), яка відповідає періоду немовляти, виникає довіра чи недовіра до світу. За прогресивного розвитку особистості дитина "обирає" довірливе ставлення. Воно виявляється в легкому кормлінні, глибокому сні, ненапруженості внутрішніх органів, нормальній роботі кишечника. Любов матері і ніжність визначають "кількість" віри і надії, винесеної з першого життєвого досвіду дитини.

У цей період дитина "вбирає" в себе образ матері і це є першою стадією формування ідентичності особистості.

Друга стадія розвитку (м'язево-анальна)

Друга стадія (м'язево-анальна) відповідає ранньому дитинству. У цей період різко зростають можливості дитини, вона починає ходити і відстоювати свою незалежність. Зростає почуття самостійності, але воно неповинне зруйнувати її довіру до світу. Батьки допомагають їй це зберегти, обмежуючи бажання дитини вимагати, присвоювати, руйнувати, коли вона перевіряє свої сили.

Вимоги і обмеження батьків водночас створюють основу для негативного почуття сорому і сумнівів. Дитина відчуває, що "очі світу" стежать за нею із осудом і намагається примусити світ не дивиться на неї або ж хоче стати невидимою. Але це неможливо, і в дитини з'являються "внутрішні осі світу" - сором за свої помилки, незручність, замурзані руки тощо. Якщо дорослі ставлять надто жорсткі вимоги, у дитини виникає страх "втратити обличчя", постійна настороженість, скутість, нетовариськість. Якщо прагнення дитини до незалежності не придушується, встановлюється співвідношення між здатністю до співробітництва з іншими людьми і наполяганням на своєму, між свободою самовияву та її розумним обмеженням.

Третя стадія (локомоторно-генітальна)

Третя стадія (локомоторно-генітальна) співпадає з дошкільним віком. Дитина активно пізнає навколишній світ, моделює у грі стосунки дорослих у побуті, на виробництві, в інших сферах життєдіяльності, швидко вчиться всьому, набуваючи нові права і обов'язки. До самостійності додається ініціатива. У випадку агресивної поведінки ініціатива обмежується, з'являються почуття провини і тривожності. Закладаються нові внутрішні інстанції совість і моральна відповідальність за свої дії, думки і бажання. Надмірне несхвалення, покарання за незначні вчинки і помилки викликають постійне відчуття своєї провини, страх перед покаранням за таємні думки, мстивість. Гальмується ініціатива, розвивається пасивність.

На цій стадії відбувається статева ідентифікація і дитина засвоює певну форму поведінки, характерну для чоловіка чи жінки.

Четверта стадія (латентна)

Четверта стадія (латентна) відповідає молодшому шкільному віку - передпубертатному періоду. Вона пов'язана з вихованням у дітей працелюбства, необхідністю оволодіння новими знаннями і вміннями. Засвоєння основ трудового та соціального досвіду дає змогу дитині одержати визнання оточуючих і набути почуття компетентності. Якщо ж досягнення незначні, вона переживає свою неумілість, нездатність, невигідне становище серед однолітків і відчуває себе посередністю. Замість почуття компетентності виникає почуття неповноцінності.

У цей період з'являється також професійна ідентифікація, відчуття власного зв'язку з представниками певних професій.

П'ята стадія розвитку

П'ята стадія розвитку особистості відноситься до підліткового та юнацького віку. Це період глибокої кризи. Дитинство закінчується і формується ідентичність. Вона об'єднує всі попередні ідентифікації дитини, до них додаються нові, оскільки дитина в міру дорослішання включається до нових соціальних груп і набуває інших уявлень про себе. Завдання самовизначення, вибору життєвого шляху розв'язується в юнацькому віці завдяки цілісній ідентичності особистості, довіри до світу, самостійності, ініціативності та компетентності.

У випадку невдалої спроби усвідомити себе і своє місце у світі виникає дифузність ідентичності. Вона виявляється у бажанні якомога довше не вступати у доросле життя, у стійкому стані тривоги, почуті ізоляції і спустошеності, а також у ворожому неприйнятті соціальних ролей, бажаних для сім'ї та найближчого оточення юнака (чоловічої чи жіночої, національної, професійної, класової тощо), у зневазі до вітчизняного і переоцінці закордонного та ін.

Шоста стадія розвитку

Рання зрілість (шоста стадія) пов'язана з виникненням проблеми близькості (інтимності). В цей період виявляється істинна сексуальність. Близькі стосунки з друзями чи коханими вимагають вірності, самопожертви і моральної сили. Прагнення близьких стосунків неповинне заглушуватися страхом втратити своє "Я".

Це період створення сім'ї, що супроводжується любов'ю. Остання розуміється Е.Еріксоном в еротичному, романтичному і моральному смислах. У шлюбі любов виявляється в турботі, повазі і відповідальності за супутника життя. Нездатність любити, встановлювати близькі довірливі стосунки з іншими людьми, переважання поверхневих контактів призводить до ізоляції, почуття самотності.

Сьома стадія розвитку особистості

Сьома стадія розвитку особистості - зрілість або середній вік - надзвичайно тривала. Провідним стає ставлення людини до продуктів своєї праці і до своїх дітей, турбота про майбутнє людства. Людина прагне до продуктивності і творчості, до реалізації своїх можливостей передати щось наступному поколінню - власний досвід, ідеї, твори мистецтва тощо.

Бажання зробити внесок у життя майбутніх поколінь є природним і воно реалізується, насамперед, у стосунках з дітьми. Зріла людина має потребу бути необхідною іншим.

Якщо продуктивність не досягається, якщо немає потреби в турботі про інших людей, з'являється байдужість, зосередженість на собі, особисте життя знецінюється.

Остання стадія

Останньою стадією є пізня зрілість, яка виступає інтегративною: виникають плоди всіх семи попередніх стадій. Людина розуміє пройдений нею життєвий шлях і набуває цілісності особистості. Тільки тепер з'являється мудрість. Діти і творчі досягнення сприймаються як продовження себе і страх смерті зникає.

Деякі люди не відчувають цілісності власного "Я", незадоволені прожитим життям, вважають його ланцюгом помилок і нереалізованих можливостей. Неможливість щось змінити у минулому, почати життя спочатку дратує, власні недоліки і невдачі здаються наслідком несприятливих обставин, а наближення до останньої межі життя викликає відчай.