Смерть як добровільний вибір

Останнім часом набули актуальності етичні проблеми вмирання та смерті. Серйозну полеміку викликає проблема оформлення правового статусу евтаназії (дослівний переклад з грецької: хороша смерть). Евтаназія - це певні дії лікаря, з метою припинення життя безнадійно хворої людини. Виокремлюють пасивну і активну евтаназію.

При активній евтаназії лікар використовує спеціальні засоби, що прискорюють настання смерті. Це може бути смертельна ін'єкція, передозування снодійним.

Пасивна евтаназія означає відмову від заходів з підтримання життєдіяльності. Таким чином, пасивна евтаназія не включає дії, що безпосередньо призводять до смерті. Йдеться про припинення медичних процедур, що підтримують життя людини, в результаті чого, смерть настає природнім шляхом.

З юридичної точки зору активна евтаназія недопустима. На даний момент вона розглядається як безумовно протизаконна дія і передбачає кримінальну відповідальність. Необхідність пасивної евтаназії визначається за показниками незворотного припинення функціонування, тобто смерті мозку. Виокремлюються такі критерії припинення функціонування:

o відсутність чутливості та реакцій;

o відсутність руху і самостійного дихання;

o відсутність рефлексів;

o рівна лінія електроенцефалограми, що свідчить про відсутність активності мозку;

o відсутність притоку крові до головного мозку.

У зв'язку з правовою неприйнятністю активної евтаназії, останнім часом жваво обговорюється питання автоевтаназії. Прихильники даного підходу стверджують, що якщо звичайний суїцид - це емоційне та ірраціональне вбивство себе, то евтаназія - це раціональне самогубство.

Згідно з цією позицією, автоевтаназія є етично виправданою в таких умовах:

- невиліковна хвороба, яка викликає нестерпні страждання;

- тяжка фізична інвалідизація, яка настільки обмежує нормальну життєдіяльність людини, що вона не може переносити таке існування.

Перша причина визначається як основна, друга трапляється не так часто.

Однак, значна кількість дослідників критикують ідею автоевтаназії, посилаючись на те, що самогубство в принципі не може бути раціональним. Ґрунтовний аналіз і дослідження різних випадків показують, що з клінічної точки зору, в смертельно хворих пацієнтів майже завжди самогубство відбувається під впливом психічних розладів, а не раціонального вибору.

ЛІТЕРАТУРА

1. Абрамова Г. С. Психология человеческой жизни. Исследование геронтопсихологии: учеб. пособие / Г. С. Абрамова. -М: Академия, 2002. - 222 с.

2. Альперович В. Д. Социальная геронтология: пожилым и молодым о старости и старении / В. Д. Альперович. - Ростов-на-Дону.: Феникс, 1997. - 576 с.

3. Альперович В. Д. Старость. Социокультурный портрет: учеб. пособие / В. Д. Альперович. - М., 1998. - 270 с.

4. Альперович В. Д. Проблемы старения. Демография, психология, социология / В. Д. Альперович. - М.,2004. - 349 с.

5. Возрастная психология: личность от молодости до старости: учеб. пособие / М. В. Гамезо, В. С. Герасимова, Г. Г. Горелова, Л. М. Орлова. - М.: Ноосфера, 1999. - 269 с.

6. Донцов В. И. Старение: механизмы и пути преодоления / В. И. Донцов. В. Н. Крутько, А. А. Подколзин. - М, 1997. - 240 с.

7. Ермолаева М. В. Практическая психология старости / М.В Ермолаева. -М.: ЕКСМО-Пресс, 2002. - 318 с.

8. Крайг Г. Психология развития / Г. Крайг, Д. Бокум. - СПб.: Питер, 2004. - 939 с.

9. Краснова О. В. Стереотипы и аттитюды к пожилым людям (опыт социально-психологического исследования) / О.В.Краснова. - М.: Прометей, 2004. - 303 с.

10. Краснова О. В. Социальная психология старения: учеб. пособие для студ. вузов / О. В. Краснова, А. Г. Лидере. - М.: Академия, 2002. - 287 с.

11. Либерман Я. Л. Прогрессивные методы мотивирования жизненной активности в период поздней взрослости / Я. Л. Либерман, М. Я. Либерман;Урал. ин-т социальных и общинных работников. - Екатеринбург: Банк культурной информации, 2001. -104 с.

12. Максименко С. Д. Генетическая психология: Методологическая рефлексия проблем развития в психологии: Монография / СДМаксименко. - М., К.: Рефл.-бук; Ваклер, 2000. - 319 с.

13. Малкина-Пых И. Г. Кризисы пожилого возраста: справочник практ. психолога / И. Г. Малкина-Пых. - М.: Эксмо, 2005. -366с.

14. Максимова С. Г. Социально-психологические проблемы в геронтологии / С. Г. Максимова. - Барнаул, 2001. - 223 с.

15. Медведева Г. П. Введение в социальную геронтологию / Г. П. Медведева. - М.,2000. - 95 с.

16. Психология старости и старения: хрестоматия: для студ. психолог, фак. вузов / сост.: О. В. Краснова, А. Г. Лидере. -М.: Академия, 2003. - 412 с.

17. Райгородский Д. Я. Психология старости: хрестоматия / Д. Я. Райгородский. - Самара: БАХРАХ-М, 2004. - 733 с.

18. Савчин М. В. Вікова психологія: навч. посіб./ М. В. Савчин, Л. П. Василенко. - 2-ге вид., стер. - К.: Академвидав, 2009. -360 с.

19. Ястребов А. Л. Мужчина от 17 до 71: режиссура возрастных кризисов / А. Л. Ястребов. - М., 2010. - 270 с.

ГЛОСАРІЙ

Абстрагування - загальнонауковий метод дослідження, який полягає в уявному відокремленні певної ознаки, властивості предмета від самого предмета чи інших його ознак, властивостей з метою глибшого вивчення складних психічних явищ.

Акмеологія - галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності та механізми розвитку людини на етапі зрілості, досягнення нею високого рівня розвитку.

Акцентуація характеру (лат. accentus - наголос) - надмірне вираження окремих рис характеру та їх поєднань, яке є крайнім варіантом норми і межує із психопатією.

Аналіз продуктів діяльності дитини - метод отримання інформації про внутрішній світ дитини, її психологічний стан на основі дослідження результатів її діяльності і творчості (малюнків, творів, аплікацій тощо).

Афект (лаг. affectus - пристрасть, хвилювання) - короткочасне бурхливе нервове збудження, яке супроводжують різкі рухові прояви, зміни у діяльності внутрішніх органів, втрата вольового контролю за власними діями і бурхливим вираженням емоцій.

Афективні (лат. affecrus - настрій, хвилювання) реакції -сильні, короткочасні, нервово-психічні збудження, пов'язані переважно з невдачами.

Біологізаторський підхід - психологічні теорії, у яких перебільшується роль біологічних факторів розвитку особистості.

Біологічний вік - вік, який вказує на відповідність стану організму та його функціональних систем певному моменту життя людини.

Біологічні фактори - сукупність природних чинників, які впливають на індивідуальний розвиток людини як біологічного організму, зумовлюючи її спадкові особливості.

Близнюковий метод - метод вікової психології, який використовується для порівняльного вивчення впливу зовнішніх умов на розвиток близнюків.

Виховання - залучення дитини до системи вироблених людством цінностей, створення умов для її духовного зростання, формування ціннісного ставлення до дійсності, створення фонду "хочу".

Відчуття - відображення властивостей предметів і явищ об'єктивного світу під час їх безпосереднього впливу на органи чуття.

Вік - відносно замкнутий цикл розвитку людини, який має свою структуру та динаміку.

Вік психологічний - новий тип будови особистості та її діяльності, ті психічні й соціальні зміни, які вперше виникають на даному віковому етапі й які у найголовнішому і в основному визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища, її зовнішнє і внутрішнє життя, весь хід її розвитку в даний період (Л. С Виготський).

Вікова психологія - галузь психологічної науки, яка вивчає особливості психічного та особистісного розвитку людини на різних етапах її життя.

Віковий час - внутрішній часовий графік життя; спосіб встановлення, наскільки людина у своєму розвитку випереджає ключові соціальні події, що припадають на період дорослості, або відстає від них.

Вікові кризи - періоди різких, стрибкоподібних змін, пов'язаних з відмиранням, зникненням попередніх і появою нових психологічних якостей, рис, які змінюють дитину; нормативні процеси особистісного розвитку.

Вікові новоутворення - новий тип будови особистості та її діяльності, психічні зміни, що виникають у певному віковому періоді й визначають перетворення в свідомості дитини, її внутрішнє й зовнішнє життя.

Внутрішній фільтр - своєрідна внутрішня позиція особистості, яка забезпечує аргументування нею своїх учинків, передбачення наслідків прийнятих рішень.

Воля - властивість психіки, регуляція і організація людиною своєї поведінки, діяльності (внутрішніх і зовнішніх дій), спрямована на подолання труднощів при досягненні мети.

Вольова дія - внутрішнє зусилля, необхідне для виконання певної діяльності.

Гальмівні рухи і дії - рухи і дії, які стримують розвиток, відсторонюють дитину від навколишнього світу.

Генетична (грец. genesis - походження) психологія (психологія розвитку) - галузь психології, що вивчає зумовлені спадковістю психічні процеси і властивості особистості, особливості психічного руху, що виявляються у почуттях, відчуттях, уявленнях, а також специфіку процесів, результатом яких є думка.

Генотип (грец. genes - рід і typos - зразок) - сукупність усіх генів організму, успадкованих ним від батьків.

Геронтологія (грец. geron - стара людина і logos - слово, учення) - наука, що вивчає проблеми старіння людини.

Гностично-інтелектуальна функція уяви - формування уявлень на основі попереднього досвіду під час отримання інформації про невідомі для суб'єкта предмети і явища.

Госпіталізм - глибока психічна і фізична відсталість, яка виникає в перші роки життя дитини внаслідок дефіциту виховання.

Гра - вид діяльності, який полягає у відтворенні дітьми дій дорослих і відносин між ними, спрямований на пізнання навколишньої діяльності.

Гуманістична емпатія - переживання, в яких людина емоційно відгукується на неблагополуччя чи благополуччя іншого у формі радості за іншого, співчуття, співстраждання, жалю.

Дидактична гра - система впливів, спрямована на формування у дитини потреби у знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок.

Диференційна психологія - галузь психології, яка вивчає психічні відмінності між окремими індивідами і групами.

Діалектичне мислення - мислення, пов'язане зі здатністю обмірковувати, синтезувати протилежні думки, інтегрувати ідеальне і матеріальне, потенційне й актуальне, реальне і фантастичне.

Дія - структурний елемент діяльності, процес, мотив якого не збігається з його предметом (з тим, на що вона спрямована), втілений у діяльності, у яку ця дія включена.

Діяльність - активність суб'єкта, спрямована на взаємодію з навколишнім середовищем з метою задоволення власних потреб.

Довільна пам'ять - процес запам'ятовування і відтворення матеріалу, що передбачає свідому постановку мети та вимагає вольових зусиль.

Довільна поведінка - поведінка, організована за власними правилами і зразками, узгодженими з нормами, прийнятими в суспільстві.

Довільна увага - вид уваги, який виникає внаслідок свідомо поставленої мети і вимагає певних вольових зусиль.

Довільна уява - цілеспрямоване, усвідомлене відтворення і перетворення отриманих раніше вражень.

Егоцентризм (лат. ego - я і centrum - центр) - погляд на себе як на центр Всесвіту.

Егоцентрична емпатія - переживання страждання, страху, радості у відповідь на сум іншого, а також - суму у відповідь на радість іншого.

Егоцентричне (лат. ego - я і centrum - центр) мовлення - звернене до себе мовлення дитини, яке виникає під час її діяльності.

Ейдетична (грец, eidos - образ) пам'ять - особливий вид зорової пам'яті, який полягає у запам'ятовуванні і збереженні у всіх деталях образів предметів і ситуацій після їх сприйняття.

Ембріологія (грец. embryon - зародок і logos - слово, учення) - наука про закономірності утворення організмів і формування їх на ранніх стадіях розвитку.

Емоції (лат. emovere - хвилювати, збуджувати) - психічні стани і процеси, виражені у формі безпосереднього переживання ставлення людини до світу, до того, що вона почуває і робить.

Емоційне спілкування - спілкування за допомогою виразних рухів, які відповідають певному емоційному стану: пози, міміка, інтонація голосу, доторкання, погладжування, притискання до грудей, відштовхування тощо.

Емпатія (англ. empathy - співчуття, співпереживання) - здатність емоційно відгукуватися на переживання іншої людини, що виявляється у співчутті, співпереживанні, співстражданні.

Ефект шпитальності - уповільнення емоційного розвитку дитини, спричинене відривом від матері у період немовляти.

Загальна психологія - галузь психології, яка вивчає загальнопсихологічні закономірності, визначає теоретичні засади й принципи психологічної науки, її понятійний і категоріальний апарат, систематизує та узагальнює емпіричний матеріал психологічних досліджень.

Задатки - природна основа здібностей, ще нерозвинених, яка виявляється при перших спробах людини зайнятися діяльністю.

Здібності - система властивостей особистості, що відповідає вимогам діяльності та забезпечує високі досягнення в ній.

Знакова функція свідомості - полягає в кодуванні візуальної інформації за допомогою схем, фігур і більш складних умовних знаків.

Знаряддєві дії - дії, в яких один предмет (знаряддя) використовується для впливу на інші предмети.

Ідеал - форма прагнення особистості, що відображає її потребу діяти у відповідності зі зразком, обраним для наслідування.

Ідентичність (лат. identicus - однаковий) - усвідомлена індивідом самототожність; потреба юнаків і дівчат зайняти внутрішню позицію дорослої людини, усвідомити своє місце в суспільстві, зрозуміти себе і свої можливості.

Інволюційні (лат. involutio - завиток) процеси - втрата чи спрощення функцій організму.

Інволюція інтелектуальних процесів - зниження рівня інтелектуальної діяльності.

Індивідуалістична акцентуація особистості - спрямованість активності на задоволення, насамперед, власних потреб, на особисте самоствердження.

Індивідуальна часова трасспектива - форма часової інтеграції психіки людини, яка виявляється у співвіднесенні у свідомості минулого, майбутнього і теперішнього часових етапів людського життя.

Індивідуальний суб'єкт - людина, яка перебуває на вищому рівні активності, цілісності (системності), автономності.

Індивідуальність - неповторне, унікальне поєднання особливостей і рис людини, що зумовлює її несхожість на інших людей.

Індивідуально-психологічні відмінності - особливості психічних процесів, станів і властивостей, які розрізняють людей між собою.

Інтенційний (лат. intentio - прагнення) досвід - рівень ментального досвіду, основою якого є індивідуальні інтелектуальні здібності, які формують суб'єктивні критерії вибору предметної сфери, напряму пошуку розв'язання проблеми, джерел інформації, способів її оброблення тощо.

Інтерес - форма вияву пізнавальної потреби, яка забезпечує спрямованість особистості на усвідомлення цілей діяльності і сприяє ознайомленню з новими фактами дійсності.

Інтроекція (лат. intro - в середину і jectio - вкидання) - включення індивідом у свою психіку поглядів, думок тощо інших людей без розрізнення ним власних і чужих уявлень.

Категорійність - особливість сприйняття немовляти, коли об'єкти, що певною мірою відрізняються за своїми фізичними ознаками і належать до різних класів (категорій), мають для спостерігача більше відмінностей, ніж належні до однієї категорії об'єкти із суттєвими фізичними відмінностями.

Категорія - усвідомлення вражень про властивості, характерні для подібних, але неідентичних предметів, явищ.

Класифікація - загальнонауковий метод дослідження, який дає змогу на основі виокремлених головних і другорядних ознак визначити групи чи класи явищ.

Когнітивний досвід - рівень ментального досвіду, на якому відбувається забезпечення процесу збереження, впорядкування, перетворення і відтворення в психіці людини сприйнятої інформації, стійких закономірностей навколишнього світу.

Колектив - група об'єднаних спільними цілями і завданнями людей, що досягла в процесі соціально-цінної спільної діяльності високого рівня розвитку (А. В. Петровський).

Комбіновані плани - метод вікової психології, який полягає в об'єднанні лонгітюдного методу і методу поперечних зрізів.

Комплекс (лат. complexus - поєднання, зв'язок) пожвавлення - система позитивних емоційно-рухових реакцій дитини у відповідь на появу в полі зору людини, що нахиляється, розмовляє, усміхається.

Конкретизація - загальнонауковий метод дослідження, який полягає у застосуванні теоретичних знань до конкретної ситуації задля поглибленого її розуміння.

Конфлікт - зіткнення осіб, їхніх ідей, інтересів, потреб, оцінок, прагнень, рівня домагань.

Конформність (лат. conformis - подібний) - тенденція людини змінювати свою поведінку під впливом інших людей, пристосовувати її до їхніх вимог.

Концепція емерджентної (лат. emergere - з'являтись, виносити на поверхню) грамотності - система поглядів, сутність якої полягає в тому, що пов'язані з оволодінням усним і писемним мовленням навички розвиваються з періоду немовляти протягом кількох років, поступово удосконалюючись.

Кохання - сильне, відносно стійке почуття людини, фізіологічно зумовлене сексуальними потребами.

Криза (грец. krisis - рішення, перелом) - нормативний, нестабільний процес, який виникає під час переходу людини від одного вікового періоду до іншого, пов'язаний з якісними перетвореннями у соціальних відносинах, діяльності, свідомості і виявляється в цілісних психічних і особистісних змінах.

Криза ідентичності - особливий момент розвитку, коли однаково динамічно наростає вразливість і розвивається потенціал особистості.

Криза новонародженості - відносно короткий період у житті дитини (1-2 місяці), який характеризується психологічними змінами, що виражені у позбавленні дитини основних засобів спілкування з дорослими, безпорадності, переході від пренатального до постнатального розвитку тощо.

Криза першого року життя - криза, обумовлена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим і проявляється в плаксивості, похмурості, інколи в порушенні сну, втраті апетиту тощо.

Криза середини життя - психологічний феномен, що переживається людьми, які досягли 40-45 років, і полягає в критичній оцінці та переоцінці досягнутого в житті.

Криза тридцяти років - зумовлене життєвими труднощами помилками розчарування людини в значущості культивованих нею цінностей, норм, ідеалів, яке призводить до зміни сенсу її життя, переоцінки життєвих цінностей.

Криза трьох років - зумовлена становленням самосвідомості дитини, це криза соціальних відносин, яка проявляється у негативізмі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі тощо.

Логічна пам'ять - пам'ять, яка ґрунтується на розумінні, осмисленні матеріалу.

Лонгітюдний (англ. longitude -довгота) метод - метод вікової психології, суть якого полягає у вивченні одних і тих самих осіб чи їх груп у різні моменти їхнього життя.

Ментальна (лат. mens - розум, мислення) репрезентація - оперативна форма ментального досвіду; актуальний розумовий образ конкретної події, предметної ситуації, тобто суб'єктивна форма їх бачення.

Ментальний досвід - система психічних утворень і породжених ними психічних та інтелектуальних станів, що забезпечують пізнання дорослою людиною світу і зумовлюють конкретні властивості її інтелектуальної діяльності.

Ментальний простір - динамічна форма ментального досвіду, яка актуалізується в конкретній пізнавальній взаємодії особистості зі світом, постаючи як сфера творення й синтезування інформації.

Ментальні структури інтелекту - інтелектуальні здібності, що забезпечують збереження, впорядкування, перетворення і відтворення людиною сприйнятої інформації, регулювання інтелектуальної діяльності.

Метакогнітивний досвід - рівень ментального досвіду, на якому відбувається мимовільне і довільне регулювання (контролювання стану інтелектуальних ресурсів, процесу оброблення інформації) інтелектуальної діяльності.

Метапізнання - здатність людини рефлексувати у сфері мислення, формувати стратегії і планувати.

Метод експерименту - загальнопсихологічний метод дослідження, основними ознаками якого є створення дослідником умов, у яких виявляються психічні явища, контролювання їх перебігу.

Метод поперечних зрізів - метод вікової психології, який полягає в одночасному порівнянні різних вікових груп досліджуваних.

Механізм самореалізуючого пророцтва - механізм розвитку подій свого життя, реалізації планів.

Мимовільна пам'ять - запам'ятовування і відтворення матеріалу, яке здійснюється без контролю з боку свідомості і без докладання зусиль.

Мимовільна увага - вид уваги, який виникає незалежно від свідомого наміру людини і полягає в невимушеному її зосередженні на певному реальному або ідеальному об'єкті.

Мимовільна уява - цілеспрямоване відтворення і перетворення отриманих раніше вражень.

Мислення - процес опосередкованого і узагальненого пізнання людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв'язках і відношеннях.

Мовлення - процес спілкування, опосередкований мовою.

Моделювання - загальнонауковий метод дослідження, який полягає у встановленні схожості явищ (аналогії), адекватності одного об'єкта іншому і у створенні на цій основі простого за структурою й змістом об'єкта, що відображає складнішу модель (оригінал).

Моральний еталон - зразок високоморальної особистості, наділеної доброчесністю, благородством тощо.

Моральні норми - суспільно вироблені правила поведінки, якими керуються люди у своєму житті і вчинках.

Мотив - спонукання до діяльності, пов'язане із задоволенням потреб людини.

Мотиваційна криза - послаблення чи зміна основних мотивів діяльності особистості.

Мотивація - система мотивів, яка визначає конкретні форми поведінки, діяльності людини.

Мудрість - властивість цілісної особистості, розум якої поєднаний з духовністю і доброчинністю.

Навчальна діяльність - цілеспрямована діяльність учнів, результатом якої є розвиток особистості, інтелекту, здібностей, засвоєння знань, оволодіння уміннями та навичками.

Навчання - засвоєння дитиною знань, оволодіння уміннями і навичками, спроможність використовувати їх у житті, формування культури пізнання, створення фонду "можу".

Над-Я - психічне утворення, яке формується під впливом спершу сімейного, а потім цілісного культурного виховання (національних традицій, вимог соціального середовища) і яке виконує функцію заборон і покарань.

Наслідування - відтворення дій, ідеалів, рис характеру, творчої манери інших осіб.

Научуваність - індивідуальні показники швидкості та якості засвоєння людиною знань, умінь і навичок у процесі навчання.

Нейрони (грец. neuron - жила, нерв) слів - нервові клітини, що вибірково активізуються у відповідь на деякі особливості звуків мови, певних слів тощо.

Обдаровані діти - діти, які відрізняються високим рівнем розвитку загальних та спеціальних здібностей, мають визначні досягнення або внутрішні задатки для них у певному (кількох) виді діяльності.

Обдарованість - якісно своєрідне поєднання здібностей, яке обумовлює діапазон інтелектуальних можливостей людини, своєрідність її діяльності і розвивається протягом усього її життя.

Образ фізичного Я - уявлення про свій тілесний образ, порівняння та оцінювання себе з точки зору еталона "мужності" або "жіночості".

Обсяг уваги - кількість об'єктів, на яких індивід може зосереджуватися одночасно.

Особистісна рефлексія (лат. reflexio - відображення) - заглиблення у світ власних учинків, почуттів, переживань, співвіднесення їх з навколишньою дійсністю.

Особистісне самовизначення - процес свідомого визначення суб'єктом своєї сутності та місця у системі суспільних відносин, світі, що виявляється в активному ставленні людини до себе та навколишньої дійсності.

Особистість - людина, яка досягла певного рівня психічного розвитку, у якої склалися власні погляди на оточення, певний рівень саморозуміння, набули структури психічні процеси і властивості.

Пам'ять - запам'ятовування, збереження і наступне відтворення людиною свого досвіду.

Педагогічна психологія - галузь психології, що вивчає психологічні закономірності навчання і виховання, умови, чинники і механізми ефективного навчання та виховання.

Педагогічне занедбані діти - учні, в яких під впливом несприятливих соціальних, психолого-педагогічних та інших умов сформувалося негативне ставлення до навчання, соціально цінних норм поведінки, які втратили почуття відповідальності за свої вчинки, зневірилися в собі.

Педагогічне спілкування - система взаємодії педагога з дітьми з метою здійснення на них виховного впливу, формування педагогічно доцільних взаємин, створення сприятливого для їхнього психічного розвитку мікроклімату.

Педологія (грец. pais - дитина і logos - учення) - наука про дітей, яка охоплює результати досліджень різних наукових дисциплін (психології, анатомії, фізіології й педагогіки), що вивчають розвиток людини.

Переключення уваги - переміщення уваги з одного об'єкта або виду діяльності на інший.

Переконання - усвідомлені потреби, які спонукають особистість діяти відповідно до її ціннісних орієнтацій.

Періоди психічного розвитку - відрізки життєвого шляху індивіда, яким притаманні специфічні потреби, інтереси, способи дії, ставлення до навколишньої дійсності.

Підкріплення - фактор розвитку дитини, який виявляється у винагороді, схваленні, позитивній оцінці.

Пізнавальна самодіяльність - самостійний пошук та набуття знань, формування корисних умінь і навичок.

Пізнавальний інтерес - виразна інтелектуальна спрямованість особистості на пошук нового у предметах, явищах, подіях, супроводжувана прагненням глибше пізнати їх особливості; майже завжди усвідомлене ставлення до предметів, явищ, подій.

Післядовільна увага - увага, яка виникає на основі довільної і полягає в зосередженні на цікавому предметі, явищі.

Поняття - знання про загальні, суттєві і закріплені у словах ознаки предметів та явищ об'єктивної дійсності.

Порівняння - загальнонауковий метод дослідження, що полягає у зіставленні одних понять, явищ, фактів з іншими для встановлення їх подібності чи відмінності.

Поріг чутливості - величина подразника, який викликає або змінює яскравість сприйняття, силу відчуття.

Почуття - форма відображення дійсності, у якій виявляється ставлення людини до предметів і явищ, які вона пізнає і змінює відповідно до своїх потреб.

Пренатальний розвиток - дородовий, утробний розвиток індивіда, під час якого відбувається розгортання успадкованого ним потенціалу.

Проступок - вчинок, що порушує норми, правила поведінки, загальноприйнятий порядок; провина.

Професійна самооцінка - оцінка себе як суб'єкта професійної діяльності.

Професійна Я-концепція - уявлення особистості про себе як професіонала.

Психіка (грец. psychikos- душевний) - функція мозку, сутність якої полягає в активному відображенні людиною об'єктивної реальності та регулюванні поведінки й діяльності.

Психічний розвиток - становлення дитини як суб'єкта життєдіяльності, соціальної істоти, спроможної бережливо ставитися до природи, людей, що її оточують, до себе, предметного світу, витворів мистецтва.

Психологічна готовність дитини до школи - здатність дитини виконувати навчальні завдання і шкільні обов'язки, зумовлена рівнем її загального розумового розвитку.

Психологічне тестування - загальнопсихологічний метод дослідження, який полягає у виконанні досліджуваним певного завдання чи їх серій.

Психологічний вік - вік, який вказує на рівень адаптованості людини до вимог навколишнього світу, характеризує розвиток її інтелекту, здатність до навчання, рухові навички, а також такі суб'єктивні фактори, як ідентичність, життєвий план, переживання, установки, мотиви, сенси тощо.

Психологія інтелекту - галузь психологічної науки, що вивчає закономірності та особливості інтелектуального розвитку, інтелектуальної діяльності людини.

Рефлексія - здатність людини аналізувати власні дії, вчинки, мотиви і співвідносити їх із загальнолюдськими цінностями, діями, вчинками, мотивами інших людей.

Рівень научуваності - вміння виокремити навчальне завдання та перетворити його на самостійну мету пізнавальної діяльності.

Рівень психічного розвитку - зміна психічних процесів, виражена в кількісних, якісних і структурних перетвореннях.

Робоча (оперативна) пам'ять - вид пам'яті, що охоплює процеси запам'ятовування, збереження і відтворення інформації, яка опрацьовується під час виконання конкретної дії та необхідна тільки для досягнення мети цієї дії.

Розподіл уваги - здатність людини уважно виконувати одночасно кілька видів діяльності.

Рольова гра - діяльність, у якій діти беруть на себе ролі дорослих людей, і узагальнено, у спеціально створених ігрових умовах відтворюють їхні дії і стосунки між ними.

Самооцінка - компонент самосвідомості, який виявляється в тому, як індивід оцінює свої досягнення і невдачі, якості та можливості.

Самопізнання процес, який ґрунтується на самоспостереженні особистості та ставленні до неї інших людей.

Самосвідомість - відносно стійка, більш або менш усвідомлена система уявлень про себе.

Самоспостереження - спостереження за своїми діями, поведінкою, переживаннями, думками й іншими проявами психічного життя.

Світогляд - система поглядів на об'єктивний світ і місце в ньому людини.

Сенсорні (лаг. sensus- відчуття) еталони - вироблені людством уявлення про основні варіанти кожного виду властивостей і відношень (кольорів, форм, розмірів предметів, їх розташування у просторі, висоти звуків тощо).

Сенсотворення - формування в особистості загальних уявлень про сенс життя; пошук сенсу власного існування.

Символічні дії - створення нових відношень між предметом і його використанням.

Систематизація - загальнонауковий метод дослідження, що передбачає групування, приведення в систему певних особливостей за конкретними (основними, додатковими, другорядними) ознаками.

Смислові системи - утворення, які впорядковують життєвий досвід, організовують мислення людини і зумовлюють певну її поведінку.

Соціалізація (франц. socialis- суспільний) - засвоєння і відтворення індивідом соціального досвіду, які відбуваються у спілкуванні та діяльності.

Соціальна орієнтація особистості - усвідомлення своєї належності до соціальної спільноти (національної, професійної, вікової), вибір свого майбутнього соціального становища і шляхів його досягнення.

Соціальна психологія - галузь психології, що вивчає взаємозв'язок, взаємозалежність, взаємовпливи соціального і психічного на рівні індивіда і спільноти.

Соціальний вік - вік, який визначають з огляду на відповідність становища людини, існуючим у конкретному соціумі, нормам.

Соціальні порівняння - порівняння себе з ровесниками, іншими людьми, своїм ідеалом, а також із собою в минулому, актуальному теперішньому, потенційному близькому і віддаленому майбутньому.

Соціально-психологічний реалізм - здатність визначати відповідність свого Я соціальному простору, з яким пов'язане професійне зростання.

Спостереження - планомірне, цілеспрямоване сприйняття психічних явищ відповідно до заздалегідь розробленої програми.

Сприйняття - пізнавальний процес, який полягає у цілісному відображенні предметів і явищ, здатності індивіда отримувати багато наочних, звукових, тактильних і смакових вражень.

Стадіальність розвитку - різночасовість, розбіжність у часі темпу і ритму розвитку психічних процесів та властивостей у різні вікові періоди; складність організації.

Статеве виховання - засвоєння знань про взаємини статей, формування культури статевої поведінки.

Стійкість уваги - здатність тривалий час зосереджуватися на абстрактному, логічно організованому матеріалі.

Страх - негативний емоційний стан, який виникає у ситуаціях уявної або реальної загрози біологічному або соціальному існуванню людини, спрямований на джерело цієї ситуації.

Стрес (англ. stress - напруження) - стан організму, що виникає у відповідь на дію несприятливих зовнішніх чи внутрішніх факторів.

Суб'єктна активність - активність, яка визначає спрямованість зусиль суб'єкта (гри, навчання, праці), зміну їх тенденції.

Сублімація (лат. sublimatio - підіймаю, підношу) - переключення спрямованої на прагнення до задоволення енергії на несексуальні об'єкти, цілі та види діяльності.

Темперамент (лат. temperamentum - співвідношення частин) - стійке поєднання індивідуальних особливостей індивіда, пов'язаних із динамічними аспектами психічної діяльності: інтенсивністю, швидкістю, темпом, ритмом тощо.

Теоретичний аналіз (грец. analysis - розкладання) - загальнонауковий метод дослідження, який забезпечує розчленування явища, що вивчається, на елементи, розкриття його структури і специфіки.

Теоретичний синтез (грец. synthesis - складання) - загальнонауковий метод дослідження, який дає змогу відтворити психічне явище в цілісності, в системі найсуттєвіших зв'язків і опосередкувань, обґрунтувати актуальну щодо нього концепцію.

Теорія рекапітуляції (лат. rе - означає повторну дію і capitulum - глава, відділ) - система уявлень, за якою розвиток індивіда схематично відтворює та повторює історію людського роду, виявляючись у генетично запрограмованій послідовній зміні спадково зумовлених форм поведінки, почуттів і соціальних інстинктів.

Типологізація - загальнонауковий метод дослідження, який полягає в розподілі систем об'єктів на групи з допомогою узагальнень, ідеалізованої моделі чи типу, у виявленні подібних і відмінних ознак в об'єктах, що вивчаються, у пошуку надійних способів їх ідентифікації.

Увага - спрямованість і зосередженість психічної діяльності на певних об'єктах.

Узагальнення - загальнонауковий метод дослідження, що має на меті об'єднання різних фактів, які характеризують психічне явище, що вивчається, виокремлення на цій основі головних із них.

Упізнавання - ототожнення об'єкта чи події, що сприймається, з одним із зафіксованих у пам'яті образів (еталонів).

Учіння - цілеспрямований процес засвоєння знань, оволодіння уміннями і навичками.

Уява - процес створення людиною уявлень, які в дійсності нею не сприймалися.

Уявлення - наочні образи раніше сприйнятих предметів і явищ об'єктивної дійсності.

Фрустрація (лаг. frustratio- обман, розлад) - психічний стан людини, зумовлений нездоланними труднощами на шляху до мети або задоволення власних потреб і бажань.

Характер (грец. charakter - ознака, прикмета) - індивідуальне поєднання істотних властивостей особистості, що виявляються в її поведінці і діяльності, у ставленні до суспільства, праці, колективу, до себе.

Центрація - підкорення маргінальних (крайніх) елементів психічної системи центральному, якому належить провідна роль.

Ядро Я-концепції - самість, автентичність людини, що відрізняє її від інших людей і зберігається протягом усього життя; основні уявлення про себе.

Я-концепція - узагальнене уявлення індивіда про себе, система установок стосовно власної особистості, що ґрунтуються на усвідомленні й оцінюванні своїх фізичних, характерологічних інтелектуальних та інших властивостей.

Я-образ - результат усвідомлення глибинної суті людини, що дає змогу відрізнити себе від інших людей.