Особливості спілкування в юнацькому віці

Дослідження соціальної перцепції показують, що в юнацькому віці зростає увага до особистісних, внутрішніх, власне психологічних якостей людей, а увага до зовнішності, одягу, манер, яка властива підліткам, знижується. У цей час формуються стійкі прагнення прогнозувати інтелектуальні і вольові якості інших, властивості їх характеру, життєві плани і мрії з опорою на зразок, ідеал. Численні юнаки вважають себе досить проникливими в цьому плані і схильні робити висновки про людей на основі власних вражень, атрибуції.

Вікові зрушення у сприйнятті інших рівною мірою стосуються і самосприйняття, самосвідомості. В цей час відзначається тенденція підкреслити власну індивідуальність, несхожість на інших. У юнаків формується власна модель особистості, за допомогою якої вони визначають своє ставлення до себе та інших.

Відкриття "Я", свого унікального внутрішнього світу пов'язане частіше з рядом психодраматичних переживань. Разом з усвідомленням цінності власної особистості, її неповторності, несхожості на інших приходить усвідомлення почуття самотності. Тому зростає потреба в спілкуванні з одночасним підвищенням вибірковості спілкування, оскільки не кожному юнак може довірити свій внутрішній світ. Водночас часто виявляється потреба в самотності, бажання побути наодинці з самим собою.

Як відомо, "Я" дитини зводиться до суми її ідентифікацій з іншими - значущими дорослими людьми. В юнацькому віці ситуація формування "Я" змінюється: орієнтація одночасно на кількох значущих інших робить психологічну ситуацію невизначеною, суперечливою, часто внутрішньо конфліктною. Неусвідомлюване бажання позбутися дитячих або нав'язаних дорослими ідентифікацій активізує рефлексію і почуття власної неповторності. Саме тому для юності є характерними почуття і страх самотності.

З іншого боку, уявлення про себе в юності зумовлене і груповим образом "Ми" - образом типового однолітка своєї статі. Причому типовий ровесник існує в свідомості юнака як набір загальних, психологічно менш диференційованих рис, ніж образ власного "Я", який тонший, детальніший і м'якший, ніж груповий. У одному з досліджень юнакам і дівчатам пропонувалося описати, які психологічні якості типові для юнаків і дівчат їхнього віку, а потім - для них самих. Виявилося, що юнаки вважають себе менш сміливими, менш товариськими і життєрадісними, але добрішими і здатними зрозуміти іншу людину. Дівчата приписують собі меншу товариськість, але більшу щирість, справедливість, вірність.

Властива юнацьким групам вибірковість у спілкуванні і жорстокість до "чужаків", що відрізняються кольором шкіри, соціальним походженням, смаками, здібностями, манерами тощо, - це захист для почуття власної ідентичності від знеособлення і змішування. Саме тому деталі одягу, жаргон чи жести стають знаками, які відрізняють "своїх" від "чужих". Створюючи замкнуті групи і поширюючи власну поведінку, ідеали і "ворогів", юнаки не тільки допомагають один одному впоратися з ідентифікацією, але і таким чином перевіряють один одного на здатність зберігати вірність. Готовність до такої перевірки, зокрема, пояснює і той відголос, який тоталітарні секти і концепції знаходять у молоді тих країн і класів, які втратили чи втрачають свою групову ідентичність.

Юнацький вік традиційно вважається віком проблеми батьків і дітей. "Ми і Вони (дорослі)" - одна з провідних тем юнацької рефлексії, основа формування особливої юнацької субкультури (в одязі, манерах, смаках, інтересах, поведінці, судженнях тощо).

Практично не існує жодного соціального чи психологічного аспекту поведінки юнака, які не були б пов'язані з сімейними умовами. Максимальну роль в формуванні їхньої особистості і моделей взаємодії з оточуючими відіграє рівень освіченості і загальної культури батьків. Друге за значенням і впливом це склад сім'ї і характер взаємовідносин між її членами; багато в чому це визначає в подальшому і власну сімейну ситуацію юнаків і дівчат. Третє - це стиль взаємостосунків з батьками і міра емансипації від них.

Юнаки прагнуть бути з дорослими на рівних і хотіли б бачити в них друзів і порадників, а не наставників. Оскільки йде інтенсивне засвоєння "дорослих" ролей і форм соціального життя, вони часто потребують спілкування з дорослими, тому в цей час можна спостерігати, як часто юнаки і дівчата шукають поради і дружби у старших за віком. За даними Т.Н. Мальковської, приблизно 70% юнаків і дівчат хотіли б бути схожими на своїх батьків.

Водночас в юнацькому віці зростає прагнення уособитися від впливу сім'ї, звільнитися від залежності. Тому невміння чи небажання батьків визнати автономію своїх дітей часто призводить до конфліктів.

В юнацькому віці автономія від дорослих і значення спілкування з однолітками зростає. Загальна закономірність така: чим гірше, складніше складаються стосунки з дорослими, тим інтенсивнішим буде спілкування з однолітками. "Значущість" батьків і однолітків принципово неоднакова в різних сферах юнацької діяльності. Максимум автономії вони вимагають у сфері дозвілля, розваг, вільного спілкування, внутрішнього життя, споживацьких орієнтацій. Тому психологи говорять не про зниження впливу батьків, а про якісні зрушення в юнацькому спілкуванні.

Приблизно така сама ситуація складається і в навчальному закладі. Оскільки формально старшокласник зберігає залежність від викладачів-дорослих, зростає потреба в однолітках, в ідентифікації з загальною масою ровесників. Ставлення до викладачів і навчального закладу залежить від кількох чинників:

- від ставлення до школи, гімназії, коледжу чи училища як установи (його престижності, спеціалізації, змістом освіти тощо);

- від ставлення до майбутньої спеціальності, процесу навчання і знань;

- від ставлення до викладачів і однокласників.

В першу чергу йдеться про професійне самовизначення, що формує ставлення до викладачів як знаючих, професіоналів тощо. Якщо підлітки оцінюють викладача за зовнішнім чинником викладання, захопленням предметом і наочністю форми навчання, то юнаки роблять акцент на його професійній компетентності і необхідності тих чи інших знань та умінь для майбутньої професійної діяльності. В цілому ставлення юнацтва до викладачів більш зріле, "доросле", але часто воно вироджується в примітивний практицизм, який переноситься на стосунки з викладачами як людьми. У юнаків з'являється сильне критичне ставлення до людей взагалі і викладачів зокрема. Але воно поєднується з пасивним, невмілим, ззовні мотивованим ставленням до навчання і самоосвіти: зокрема, скарги на навчальне перевантаження часто поєднуються з небажанням працювати самостійно, вимогою давати більше матеріалу під диктовку.

Важливим моментом цього вікового етапу є вибір майбутньої професії. Вже на попередніх вікових етапах складаються уявлення про ряд професій. Ставлення юнака до тієї чи іншої професії складається на основі певних знань про специфіку професійної діяльності, позитивного чи негативного емоційного сприйняття всього, що пов'язане з професією: урахування особистісних, фізичних, психічних і матеріальних можливостей.

Для юнаків характерна також завищена оцінка своїх можливостей і рівня досягнень порівняно з оцінками викладача, престижу свого навчального закладу. Референтні групи юнаків також часто знаходяться поза стінами школи, гімназії, коледжу.

У відносинах з окремими викладачами юнаки готові задовольнитися більш чи менш спеціалізованими стосунками інтелектуального порядку. Влада викладача, хоча і береться до уваги, оцінюється нижче влади, наприклад, спортивного тренера, батьків. Але вміння справедливо користуватися владою старшокласники завжди оцінюють у викладача високо. Якщо підлітки в оцінці викладача на перше місце ставлять його людські якості, на друге - професійну компетентність, рівень знань і якість викладання, а на третє - вміння справедливо розпоряджатися владою, то юнаки вище за все цінять професійно-педагогічні якості викладача. Водночас на друге місце вони ставлять його людські якості, приписуючи часто улюбленим викладачам вищий рівень емпатії, розуміння, навіть порівняно з батьками.

Але функції однолітків, друзів, "просвітителів" у юності переходять до однолітків, потреба в спілкуванні з якими навіть у дуже інтровертованих юнаків у цей час прогресивно зростає. Спілкування з однолітками розв'язує низку специфічних задач:

- це дуже важливий канал специфічної інформації, яку не можна або соромно одержати від дорослих;

- це специфічний вид діяльності і міжособистісних стосунків (засвоєння статусів і ролей, відпрацювання комунікативних навичок і стилів спілкування тощо);

- це специфічний вид емоційного контакту (усвідомлення групової приналежності, автономія, емоційне благополуччя і стійкість).

Говорячи про товариство однолітків, психологи мають на увазі не стільки товариство однакових за віком юнаків і дівчат, скільки людей з однаковим соціальним статусом, потребами тощо - те, що складає юнацьку субкультуру. В цьому віці з'являються перші дружні і любовні прив'язаності досить тривалого, хоча переважно романтичного характеру.

Таким чином, специфіка спілкування з дорослими: зростаюча демократизація взаємостосунків поколінь, розв'язання проблеми автономії дорослих дітей - поведінкової (потреба і право юнака самостійно розв'язувати питання, які стосуються його особисто), емоційної (потреба і право мати власні прив'язаності), моральної і ціннісної автономії (потреба і право на власні погляди); розв'язання проблеми авторитету батьків, взаєморозуміння у стосунках з батьками; нерівномірність спілкування, коли за стрімкою інтенсифікацією спілкування настає період спаду інтенсивності спілкування до накопичення нових проблем. Змістом спілкування є проблеми пошуку сенсу життя, пізнання самого себе, життєвих планів і шляхів їх реалізації, взаємостосунків між людьми, одержання інформації, пов'язаної зі сферою інтересів старшокласника і професійною приналежністю дорослого.

Ефективна взаємодія можлива тільки в умовах співробітництва на основі взаєморозуміння і взаємопідтримки. Разом з тим, як показали результати психологічних досліджень 1980-х рр., потреба в неформальному спілкуванні з батьками задовольняється в юнацькому віці менше, ніж наполовину.

Зміст і характер спілкування юнаків зі всіма категоріями партнерів визначаються рішенням проблем, пов'язаних зі становленням і реалізацією їх як суб'єктів, стосунків у значущих сферах життєдіяльності. Ціннісно-смислова домінанта спілкування виявляється в провідній тематиці бесід старшокласників: обговорення особистих справ (своїх і партнерів), взаємостосунків людей, свого минулого, планів на майбутнє, взаємин юнаків і дівчат, стосунків з товаришами, з учителями, з батьками, свого фізичного й інтелектуального розвитку.

Спілкування юнаків і дівчат з дорослими, з батьками передбачає зростаючу демократизацію взаємостосунків поколінь, розв'язання проблеми автономії дітей і авторитету батьків, проблеми взаєморозуміння між ними. Стосунки з дорослими складні, але фактично вплив батьків з багатьох важливих проблем залишається для юнаків переважаючим. Зміст спілкування з дорослими включає в себе проблеми пошуку смислу життя, пізнання самого себе, життєвих планів і шляхів їх реалізації, взаємин між людьми, одержання інформації, пов'язаної зі сферою інтересів старшокласника і професійною приналежністю дорослого.

Спілкування з дорослими протікає нерівномірно, стрімка інтенсифікація спілкування, обговорення проблем і питань змінюється періодом спаду інтенсивності спілкування, поки не будуть накопичені нові нагальні проблеми.

Юнаки і дівчата потребують спілкування з близькими дорослими, у зверненні до їхнього життєвого досвіду в розв'язанні проблеми самовизначення, але ефективна взаємодія можлива тільки в умовах співробітництва на основі взаєморозуміння і взаємопідтримки. Сенс довірливого спілкування з дорослими для старшокласників полягає в можливості знайти розуміння своїх проблем, співчуття і допомогу в їх розв'язанні. Довірливість у спілкуванні як повага до особистості молодої людини, як віра в її потенційну здатність справитися з життєвими труднощами - важлива основа для нової гармонії стосунків батьків і дітей.

Спілкування з однолітками продовжує відігравати велику роль у житті юнаків. У старших класах відбуваються зміни в орієнтації на місця для спілкування, яким віддається перевага, поряд з орієнтацією переважно на спілкування вдома і в школі, відбувається подальше освоєння соціального простору (вулиць, центру міста).

В юнацькому віці відбувається збільшення потреби в спілкуванні, збільшення часу на спілкування і розширення його кола (не тільки в школі, сім'ї, по сусідству, але і в різних географічних, соціальних, віртуальних просторах).

Паралельно з розширенням сфери спілкування відбувається і поглиблення, індивідуалізація спілкування. У молодих людей розвивається здатність установлювати дружні стосунки, більш вибіркові, тісні і глибокі. Пошук друга починається вже в підлітковому віці, але юнацька дружба інтимніша і стабільніша. Юнацька дружба характеризується вірністю, близькістю, стійкістю - друг вперше усвідомлюється як інший Я: один шукає в другові переважно підтвердження свого Я; другий сам ідентифікується з другом аж до втрати власної індивідуальності; третій шукає в другові доповнення, зразок для наслідування, психологічний захист. Від цих психологічних потреб залежить і вибір друзів, і характер взаємостосунків між ними. Йому можна "вилити душу", з ним можна поділитися своїми переживаннями, секретами і сподіватися на пораду, взаєморозуміння, емоційне тепло, щирість. Це перша самостійно вибрана, глибоко особиста прихильність, яка передує, і певною мірою передбачає інші уподобання, зокрема кохання. Дружба і приятелювання розрізняються молодими людьми, число друзів, зазвичай, невелике. Юнацька дружба поліфункціональна і різноманітна: від простого спільного проведення часу до глибокої сповідальності і саморозкриття.

В юнацькій дружбі чітко проявляються тендерні комунікативні особливості: так, потреба в інтимній дружбі виникає у дівчат на 1,5-2 роки раніше, ніж у хлопців, при цьому дружба дівчат емоційніша.

Загалом психологія спілкування в юнацькому віці будується на основі суперечливого переплетіння двох потреб: уособлення і афіліації (потреби в приналежності, входження до певної групи).

Однак, юнацька дружба має свої складності: властиві віку вимогливість і критичність стосовно іншого, безкомпромісність, підвищена егоцентричність породжує хворобливі труднощі і напруженість у взаємостосунках з значущими і близькими однолітками.

В ранній юності сильніше порівняно з попередніми віковими етапами, виявляється потреба в самотності. Комунікативна самотність - це спілкування з деяким ідеальним партнером, зі своїм Я, з уявними особами. На самоті юнаки і дівчата програють ролі, які їм недоступні в реальному житті. Вони роблять це в іграх-мріях, переважно рефлексивних і соціальних.

Перше кохання також певною мірою є наслідком прагнення молодої людини до емоційного контакту, душевної близькості, до розуміння. Кохання в юнацькому віці, зазвичай, набуває форм симпатії, захоплення, закоханості або ж форму дружби-кохання. У всіх своїх проявах перше кохання - це важливе випробування в юності, яке багато в чому впливає на розвиток особистості юнака.

ЛІТЕРАТУРА

1. Абрамова Г. С. Возрастная психология / Г. С. Абрамова. - М.: Академ, проект, 2001. - 704 с.

2. Абульханова К. А. Детство. Юность. Молодость / К. А. Абу-льханова, А. Н. Славская; Рос. акад. образования, Моск. пси-холого-соц. ин-т. - М.: Изд-во МПСИ, 2010. - 369 с.

3. Алексеева М. І. Психологія ранньої юності / М. I. Алексеева. -К, 1971.-48 с.

4. Вікова і педагогічна психологія / О. В. Скрипченко, Л. В. До-линська, 3. В. Огороднійчук та ін. - 2-е вид., допов. - К.: Каравела, 2009.-400 с.

5. Вікова психологія / за ред. Г. С. Костюка. - К.: Рад. шк., 1976.-269 с.

6. Возрастная и педагогическая психология / под ред. М. В. Га-мезо. - М.: Просвещение, 2004. - 256 с.

7. Волков Б. С. Психология юности и молодости: учеб. пособие для вузов / Б. С. Волков. - М.: Трикста: Акад. проект, 2006. -254 с.

8. Заброцький М. М. Вікова психологія / М. М. Заброцький. -К..МАУП, 1998.-89 с.

9. Кон И. С. Психология ранней юности / И. С. Кон. - М., 1989. - 254 с.

10. Кон И. С. Психология старшеклассника / И. С. Кон. - М., 1982.-207 с,

11. Кулагина И. Ю. Возрастная психология / И. Ю. Кулагина. -М.:УРАО, 1999.-176 с.

12. Мухина В. С. Возрастная психология. Феноменология развития / В. С. Мухина. - М., 2007. - 640 с.

13. Обозов Н. Н. Возрастная психология: юность и зрелость / Н. Н. Обозов; Акад. психологии, предпринимательства и менеджмента. - СПб.: СаиВеда, 2000. - 135с.

14. Обухова Л. Ф. Возрастная психология / Л. Ф. Обухова. - М., 2001.-442 с.

15. Поліщук В. М. Вікова та педагогічна психологія / В. М. Поліщук. - Суми, 2007. - 330 с.

16. Савчин М. В. Вікова психологія / Л. В. Василенко. - К.: Ака-демвидав, 2006. - 360 с.

17. Шавир П. А. Психология профессионального самоопределения в ранней юности / П. А. Шавир. - М., 1981. - 96 с.