Особливості самооцінки особистості в зрілому дорослому віці

У зрілої особистості підсилюється когнітивний компонент самооцінки, оскільки в цей період людина, яка успішно функціонує, має достатньо знань для того, щоб об'єктивно оцінювати себе.

В зрілому дорослому віці, коли інтеріоризація оцінок соціального оточення вже відбулася, самооцінка людини в більшій мірі орієнтована на внутрішні еталони. При цьому емоційна складова самооцінки стає більш стриманою. На думку А.В.Захарової, емоційно-ціннісне ставлення до себе з віком поступово диференціюються і узагальнюється.

Збалансованість когнітивного та емоційного компоненту самооцінки, що характерна для гармонійно розвиненої особистості на ранніх стадіях дорослості, в період зрілості має тенденцію підсилення когнітивної ланки. Усвідомлене, зважене, реалістичне ставлення до себе призводить до того, що знання про себе починають регулювати і контролювати емоції, які адресуються власному "Я".

В молодості і ранній дорослості існує значна кількість часткових самооцінок, що перетинаються, конфліктно взаємодіють, виборюючи пріоритетність саме тих фрагментів особистості, які вони детермінують (зовнішність, професійні властивості, характерологічні особливості тощо). В період зрілого дорослого віку аналіз і оцінка часткових Я-образів для особистості не є актуальним. Особистість продовжує орієнтуватися на той Я-образ, який на попередніх етапах розвитку був визначений як найбільш значущий. Таким чином, кількість часткових, дискретних самооцінок зменшується і самооцінка набуває більш узагальненого вигляду.

Деякі дослідники стверджують, що загальна самооцінка, яка відображає позитивне чи негативне ставлення до всіх аспектів сфери "Я", зводиться до емоційно-ціннісного ставлення особистості до самої себе. Однак, позитивне або негативне ставлення є результатом відповідного когнітивного програмування, відображенням думок та установок людини. Емоції в цьому випадку є похідними від емпіричної перевірки особистісних когніцій.

Інша позиція дослідників щодо взаємодії часткових (дискретних) і загальної самооцінки пов'язана з твердженням, що ідентичність часткових самооцінок свідчить про незрілість загальної самооцінки особистості як цілісного утворення. При цьому загальна самооцінка інтерпретується як ієрархічна система часткових самооцінок, що знаходяться в динамічній взаємозалежності; де цілісна самооцінка не є простою механічною сукупністю окремих компонентів.

І.І.Чеснокова стверджує, що в процесі становлення загальної самооцінки провідну роль відіграє когнітивний компонент, оскільки він виконує функцію узагальнення найважливіших для особистості самооцінок, їх синтез і формування "ціннісної" самооцінки, яка відображає сутнісні властивості.

Аналізуючи часовий аспект проблеми самооцінки, дослідники виокремлюють декілька її видів: прогностична, актуальна (корегувальна) та ретроспективна.

На кожному етапі розвитку особистості дані види самооцінки проявляються по-різному, різні вікові стадії характеризуються домінуванням одного з них. Так, в молодому віці самооцінка особистості має прогностичну спрямованість. У зрілому періоді вона більше відображає актуальні прояви людини, виконуючи регулюючу і корегуючу функції. В зрілому дорослому віці у професійному й особистому житті людини відбувається підведення підсумків, стосовно тих напрямків, де були зроблені найбільш значні і самостійні кроки для самоактуалізації. При цьому особистість не лише констатує свою успішність чи неуспішність, але й намагається пояснити причини цих успіхів чи невдач. Такий аналіз забезпечується ретроспективою розвитку і актуалізації конкретних Я-образів людини. В той же час ретроспективна самооцінка детермінує аналіз і висновки відповідно до власної поведінки і діяльності.

Задоволеність людини своїми досягненнями залежить від уявлення про свій рівень результативності, тобто рівня домагань в різних сферах. Прогностична самооцінка оцінюється як рівень можливих досягнень людини в тій чи іншій актуальній ситуації.

В зрілому дорослому віці, в структурі Я-концепції успішної особистості прогностична складова самооцінки починає змінювати свій зміст. Якщо раніше її зміст був ширшим і багатоплановим (особистість, яка жила очікуваннями і прагненнями до самоактуалізації, планувала значні досягнення в різних сферах), то зараз він концентрується на тих напрямках діяльності, які приносять задоволення в ситуації досягнення, або не вимагають надмірних витрат зусиль (враховуючи особистісні орієнтації).

Я-образ зрілої особистості в даний період трансформується в Я-образ, який пов'язаний з забезпеченням розвитку інших людей (дітей, учнів, молодших колег тощо).

В зрілому віці скорочення реального часу самоактуалізації ідеальної Я-концепції людини зумовлює її реорганізацію. Збалансоване співвідношення Я-реального та Я-ідеального змінюється підсиленням значущості Я-реального.

Негативна оцінка реальної Я-концепції віддаляє в особистісному просторі й часі ідеальний Я-образ. Наслідками цього можуть бути:

o спроба блокувати ідеальний Я-образ;

o спроба раціоналізувати неадекватний реальний Я-образ;

o спроба знайти заміну негативному Я-образу за допомогою захисного Я-образу (іноді за допомогою патологічних механізмів захисту).

Я-концепція і зміна соціальних ролей

Як вже зазначалося раніше, людина в зрілому дорослому віці може змінювати свої соціальні ролі - соціально схвалені форми поведінки, які очікуються від індивіда, що займає певну позицію в системі суспільних і міжособистісних відносин. Вона стає частиною покоління, яке "керує справами": керує різними органами державної влади, підприємствами, виконує творчу роль у суспільстві і суттєво впливає на процес його розвитку. Тому для людей цього віку актуальною є проблема соціального схвалення. Ця проблема виникає в ситуаціях внутрішніх самозвітів (порівняння бажань та цілей, переконань і почуттів з соціальними установками, цінностями, очікуваннями), які стосуються сфер, де існують загальноприйняті еталони правильного способу (порядку) дій, міркування тощо.

Дослідники відзначають, що різні складові Я-концепції пов'язані між собою слабше, ніж кожна з них окремо зі ступенем соціального схвалення. Прагнення бачити і культивувати в собі соціально цінні властивості - одне з важливих прагнень людини, яке суттєво впливає на Я-концепцію. Тому образ самого себе, в який людина вірить, включає властивості, якими людина прагне оволодіти і свідомо визнає в собі. Люди часто намагаються більш вигідно представити себе з точки зору соціального схвалення, особливо в ситуаціях, коли Я-образ пов'язаний з певним соціальним статусом (поняття, що означає становище людини в системі міжособистісних стосунків і ступінь її психологічного впливу на свою соціальну групу): Я- образ громадського діяча, Я-образ правозахисника тощо. Таким чином, значна кількість людей використовує певну стратегію самопрезентації, яка впливає на Я-образ, його соціальну складову.

Р.Баумейстер виокремлює дві стратегії самопрезентації: "задовольняюча", "самоконструювальна".

"Задовольняюча" стратегія людини визначається критеріями, що закріплені в певній соціальній групі, і спрямована на те, щоб вигідно представити себе (підлаштуватися до соціальної групи) та отримати винагороду (схвалення).

"Самоконструювальна" стратегія спрямована на підтримку та укріплення ідеального "Я", тобто зумовлюється бажанням людини справити враження за рахунок тих властивостей, які входять в її ідеальне "Я".

Якщо поведінка людини змінюється в різних групах, це дає можливість стверджувати використання "задовольняючої" стратегії, якщо не змінюється - "самоконструювальної".

Криза зрілого віку

Завершення етапу зрілого дорослого віку, пов'язане з ще однією кризою, що визначається дослідниками як криза зрілого віку. За даними різних періодизацій, криза зрілого віку може відбуватися в період 55-65 років.

Б.Лівехуд описує кризу таким чином: "Приблизно у віці 56 років в житті людини трапляється ще одна буря. Життя людини рівномірно розвивалося в період зрілості на досить високому рівні, перед очима була перспектива, світ сприймався у всій повноті. Тепер погляд людини знову спрямовується всередину. Багато людей переживають початок кризи як період ще більших випробувань, виникає почуття, що в житті з'являться такі завдання, про які раніше і подумати не могли. Це найбільш сенситивний період підготовки до того, що хотілося б зробити, зосередитися на тому, що обов'язково потрібно завершити. З тривогою людина розуміє, що не встигне зробити все те, що заплановано".

Ш.Бюлер характеризує кризу як початок старіння; вона відзначає, що вирішальним чинником у цей період є усвідомлення наближенні смерті, а також факт виходу на пенсію. Цей період життя вона визначає як "складний вік душевної кризи".

Д.Бромлей період життя від 55 до 65 років називає перед-пенсійним віком, що характеризується очевидним зниженням фізичних і когнітивних функцій, послабленням сексуальних потенцій та інтересів. Разом з тим, ці роки сенситивні для найбільш загальних соціальних досягнень - становища в суспільстві, влади і авторитету, часткового звільнення від повсякденних турбот і обрання найцікавіших для особистості громадських справ. Важливим аспектом кризового періоду, на думку,

Д.Бромлей є зміна всієї мотивації людини, у зв'язку з підготовкою до пенсійного способу життя, очікуванням старості чи активною протидією старінню.

Г.С.Абрамова вважає, що людей зрілого віку можливо розділити на такі групи:

o Дуже хочуть вийти на пенсію, щоб зайнятися іншими справами. Вони активно готуються до цього, можуть отримувати додаткову спеціальність чи просто оволодівають новою, необхідною інформацією. Пенсія сприймається як початок нового життя, коли можна зайнятися будь-якою справою з повною віддачею.

o Дуже бояться виходу на пенсію. За будь-яку ціну намагаються продовжити час професійної діяльності, відчувають себе непотрібними, якщо не можуть заробити достатню, на їх думку, кількість грошей.

o Байдужі. Вони вже давно не працюють з повною віддачею, вихід на пенсію не є причиною для значних переживань, пов'язаних з необхідністю перерозподілу життєвої енергії.

Криза зрілого віку відповідає завершальній (восьмій) кризі, яку виокремлював Е.Еріксон, що пов'язана з переходом людини на рівень інтегрованості - результату семи попередніх стадій розвиту. Інтегрованість виявляється в прагненні людини до впорядкованості, прийнятті минулого і готовності взяти на себе лідерську позицію в теперішньому часі. Це також прийняття єдиного циклу життя з певною кількістю осіб, які є його частиною. Дана властивість визначає зовсім нове ставлення до своїх батьків, прийняття всіх їхніх переваг та недоліків, а також цілісне сприйняття життя як особистої відповідальності.

Е.Еріксон відзначає, що відсутність або втрата такої "его- інтеграції" може призвести до розладів нервової системи та повного відчаю, які пов'язані з часовими обмеженнями дієздатності людини, оскільки вона не має можливості апробувати всі шляхи, що ведуть до інтеграції.

Після 50 років, коли накопичений досвід дає можливість реалістично оцінити співвідношення очікувань та досягнень, людина починає підбивати підсумки своєї діяльності та досягнень, замислюватися з приводу сенсу життя і цінності реалізованого. Думаючи про майбутнє, людина змушена переглянути свої цілі, враховуючи професійний статус, фізичний стан і сімейні обставини. Одним з основних джерел задоволеності життям є успіхи та досягнення дітей.

Кризу можливо подолати успішно, якщо людина розуміє місце та роль своєї діяльності в історичному і суспільному процесі. Це допомагає не лише змиритися з необхідністю прогресу, оновленням професійної діяльності, появою нових людей, але й активно включитися в процес створення нового, з використанням впливу свого суспільного і професійного становища. В новій ситуації розвитку, опинившись на вершині життя, та не маючи можливості піднятися вище, людина за допомогою самоаналізу може відновити свою цілісність в цих умовах, відпрацювати відповідну форму поведінки і спосіб діяльності.

О.В.Толстих стверджує, що особливої напруженості та гостроти цьому самоаналізу (на відміну від самоаналізу підлітка і молодої людини) надає той факт, що в подальшому житті можливі лише мінімальні зміни, "корекція", пройденого шляху, для яких залишився невеликий запас сил та часу. Це болісний перехід від стану активності до поступового її завершення, пов'язаного із фізичним станом, дефіцитом творчих сил та необхідністю поступитися місцем для нових поколінь.

В кризовий період можливе продовження творчої діяльності і професійного зростання, що може проявлятися в аналізі, узагальненні відповідного досвіду і передачі його наступному поколінню. В професійному розвитку починається фаза наставника. Поява учнів та послідовників робить життя більш осмисленим і перспективним.

За словами К.Вісневської-Рошковської: "Мистецтво старіння - це, певною мірою, мистецтво дозрівання. Головні елементи та умови "третього віку" - фізичне і психічне здоров'я, глибока життєва мудрість і досвід, відкрита альтруїстична позиція. Цей ідеал реалізувати нелегко, але варто його осмислити і стати на шлях досягнення. Осінь свого життя людина повинна зустріти підготовленою, щоб "третій вік" став для неї золотим".

ЛІТЕРАТУРА

1. Абрамова Г. С. Возрастная психология: учеб. пособие для студ. вузов / Г. С. Абрамова. - 4.изд., стер. - М.: Академия, 1999.-672 с.

2. Баттерворт Дж. Принципы психологии развития / Дж. Батте-рворт, М, Харрис. - М.: Когито-Центр, 2000. - 349 с.

3. Болотова А. К. Психология развития: хрестоматия / А. К. Болотова. -М.: Омега-Л, 2005. - 521 с.

4. Вікова та педагогічна психологія: навч. посіб. / О. В. Скрип-ченко, Л. В. Долинська, 3. В. Огороднійчук та ін.; Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. - К.: Просвіта, 2004. - 413 с.

5. Возрастная психология: личность от молодости до старости: учеб. пособие / М. В. Гамезо, В. С. Герасимова, Г. Г. Горелова, Л. М. Орлова. - М.: Ноосфера, 1999. - 269 с.

6. Деркач А. А. Акмелогические основы становления психологической и профессиональной зрелости личности / А. А. Деркач, Л. Э. Орбан; Рос. акад. гос. службы при Президенте РФ. -М., 1995.-208 с.

7. Ермолаева М. В. Психология зрелого и позднего возрастов в вопросах и ответах / М. В. Ермолаева. - М., 2004. - 278 с.

8. Иващенко А. В. Психология Я-концепции: хрестоматия. 4.2. Возрастные особенности развития / А. В. Иващенко. - М.: МГСА, 2002.-271 с.

9. Крайг Г. Психология развития / Г. Крайг, Д. Бокум. - СПб.: Питер, 2004.-939 с.

10. Максименко С. Д. Генетическая психология (методологическая рефлексия проблем развития в психологии): монография / С. Д. Максименко. - М., К.: Рефл-бук: Ваклер, 2000. - 319 с.

11. Максименко С. Д. Основи гентичної психології: навч. посіб. для студ. пед. вузів / С. Д. Максименко; М-во освіти України. - К.: НПЦ Перспектива, 1998. - 217 с.

12. Максименко С. Д. Психологічні механізми зародження, становлення та здійснення особистості / С. Д. Максименко, В.В.Клименко, А. В Толстоухов. - Вид-во Європейського унту, 2010.

13. Найдьонова Г. О. Тілесний розвиток людини зрілого віку: суб'єктивні чинники / Г. О. Найдьонова. - К.: АДС УМК-Центр, 2009.-181 с.

14. Психология среднего возраста, старения, смерти: учеб. пособие / В. А. Аверин, А. А. Деркач, В. Г. Зазыкин, А. А. Реан. -СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2003.-384 с.

15. Психология человека от рождения до смерти. Младенчество. Детство. Юность. Взрослость. Старость: полный курс психологии развития: учеб. пособие для студ. вузов, обучающихся по направлению и специальностям психологии / за ред. А. А. Реан. - 2. изд. - СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. - 411 с.

16. Райгородский Д. Я. Психология зрелости: хрестоматия / Д. Я. Райгородский. - Самара: БАХРАХ-М, 2003. - 767 с.

17. Солдатова Е. Л. Психология зрелого и позднего возрастов в вопросах и ответах: учеб. пособие / Е. Л. Солдатова. - Челябинск, 2005. - 281 с.

18. Терлецька Л. Г. Психологія зрілості: практикум: навч. посіб. / Л. Г. Терлецька. - К.: Главник, 2006. -144 с.

19. Хухлаева О. Г. Психология развития: молодость, зрелость, старость: учеб. пособие для студ. вузов / О. Г. Хухлаева. - М.: Академия, 2002. - 202с.

20. Чебикін О. Я. Становлення емоційної зрілості особистості: [монографія] / О. Я. Чебикін, І. Г. Павлова; Півден. наук, центр АПН України. - О.: СВД Черкасов, 2009. - 232 с.

21. Schaie К. W. The impact of longitudinal studies on understanding development from young adulthood to old age / K. W. Schaie // International Journal of Behavioral Development. - 2000. - № 24. -P. 267-275.