Особливості спілкування в ранньому віці

У ранньому віці, особливо в першій його половині, дитина тільки починає входити у світ соціальних відносин. Через спілкування з мамою, батьком та іншими дорослими дитина поступово оволодіває нормативною поведінкою. Але в цей період мотиви її поведінки, як правило, неусвідомлені і невибудовані в систему за мірою їх значущості. Лише поступово внутрішній світ дитини набуває визначеності і стійкості. І хоча цей світ формується під впливом дорослих, дитина не може відразу засвоїти те ставлення до людей і речей, якого від неї очікують.

Вирішальне значення для розвитку дитини в ранньому віці має зміна форм її спілкування з дорослими, що відбувається в зв'язку з входженням до світу постійних предметів, з оволодінням предметною діяльністю. Саме в предметній діяльності через спілкування з дорослими створюється основа для засвоєння значень слів і пов'язування їх з образами предметів та явищ навколишнього світу. "Німі" форми керівництва (показ дій, управління рухами, вияв схвалення за допомогою жестів і міміки) стають вже недостатніми для навчання дитини прийомам і правилам використання предметів. Зростаючий інтерес дитини до предметів, їх властивостей і дій з ними спонукає її постійно звертатися до дорослих. Але і звернутися, і одержати необхідну допомогу вона може, тільки оволодівши мовним спілкуванням.

Багато тут залежить від того, як дорослі організовують спілкування з дитиною, які вимоги ставлять до цього спілкування. Якщо з дітьми спілкуються мало, обмежуючись доглядом за ними, то вони різко відстають у розвитку мови. З іншого боку, якщо дорослі у спілкуванні з дитиною намагаються ловити кожне бажання дитини, виконують все, що вона хоче, дитина може довго обходитися без мови. По-іншому складається тоді, коли дорослі змушують дитину говорити розбірливо, по можливості чітко оформляти словами свої бажання і тільки в цьому випадку виконувати їх.

Розвиток мови

У ранньому дитинстві розвиток мови йде в двох напрямках: удосконалюється розуміння мови дорослих і формується власна активна мова дитини.

Дитина не відразу оволодіває вмінням відносити слова до позначуваних предметів і дій. Спочатку дитина розуміє ситуацію, а не конкретний предмет чи дію. Дитина може за допомогою слова досить чітко виконувати певні дії при спілкуванні з одною людиною і зовсім не реагувати на ті самі слова, що вимовляються іншим дорослим. У спілкуванні з дорослим дитина правильно реагує на його слова, якщо ці слова багаторазово повторюються в поєднанні з певними жестами. Дитина дуже швидко навчається відповідній дії. При цьому вона реагує не тільки на слова, але й на всю ситуацію загалом. Пізніше значення ситуації долається, дитина починає розуміти слова незалежно від того, хто їх вимовляє і якими жестами вони супроводжуються. Але й тоді зв'язок слів з позначуваними предметами та діями довго залишається нестійким і все-таки залежить від тих обставин, за яких дорослий дає дитині словесні вказівки.

В перші місяці другого року слова дорослого, які відносяться до будь-якого знайомого для дитини предмету, викликають необхідну дію тільки у випадку, якщо цей предмет знаходиться перед її очима. Однак, і у випадку, коли необхідний предмет знаходиться в полі зору дитини, її увага легко відволікається безпосереднім сприйняттям предметів яскравіших, ближчих, новіших. Якщо перед дитиною лежать рибка, півник, чашка і дорослий кілька разів повторює: "Дай рибку!", то видно, що погляд дитини починає рухатися по предметах, зупиняється на рибці, її рука тягнеться до названого предмету. Але часто трапляється так, що погляд повертається до предмету, цікавішого для дитини, і замість того предмету, який необхідно дати, вона обирає цікавіший для неї.

Після півтора року підпорядкування дій дитини словесним вказівкам дорослих стає міцнішим, але все ще може порушуватися, якщо між вказівкою і виконанням вводиться відстрочка у часі або якщо вказівка вступає у протиріччя зі звичною, закріпленою дією.

Для дитини другого року життя слово набагато раніше набуває пускового, ніж гальмівного значення: дитині значно легше за словесною вказівкою розпочати якусь дію, ніж припинити її. Коли, наприклад, дитині пропонують закрити двері, вона може почати багаторазово відкривати і закривати їх.

Інша справа - зупинка дії. Хоча, зазвичай, вже до початку раннього дитинства дитина починає розуміти значення слова "не можна", заборона ще не діє так магічно, як хотілося б дорослим.

Лише на третьому році життя мовні вказівки дорослих починають по-справжньому регулювати поведінку дитини в різних умовах, викликати і припиняти її дії, мати не тільки безпосередній, але й відстрочений вплив. Розуміння мови дорослих у цей період якісно змінюється. Дитина не тільки розуміє окремі слова, але стає здатною виконувати предметні дії за інструкцією дорослого. Вона починає з цікавістю слухати будь-які розмови дорослих, прагнучи зрозуміти, про що вони говорять. У цей час діти активно слухають казки, оповідання, вірші - і не тільки дитячі, але й важкодоступні за значенням.

Слухання і розуміння повідомлень, що виходять за межі безпосередньої ситуації спілкування, є для дитини важливим набуттям. Воно дає можливість використовувати мову як основний засіб пізнання дійсності. Враховуючи це, дорослий повинен спрямовано керувати розвитком здатності дитини слухати і розуміти мову, яка не відноситься до конкретної ситуації.

Розвиток активної мови дитини до півтора року відбувається повільно. У цей період вона засвоює від 30-40 до 100 слів і використовує їх дуже рідко. Після півтора року дитина стає ініціативною. Вона починає не тільки постійно вимагати називати предмети, але й робить спроби вимовляти слова, які позначають ці предмети. Спочатку у неї не вистачає мовних можливостей, вона тягнеться, крекче. Але незабаром запитання "Це що?" стає постійною вимогою, зверненою до дорослого. Темп розвитку мови відразу ж зростає. До кінця другого року дитина використовує до 300, а до кінця третього року - від 500 до 1500 слів.

Спочатку мова дитини мало схожа на мову дорослого. її називають автономною мовою: дитина вживає такі слова, якими дорослі, зазвичай, не користуються. Ці слова мають трояке походження. По-перше, це мова мам і нянь, які вважають, що придумані ними слова більш доступні для дітей ("ам-ам", "бяка", "ав-авка"). По-друге, автономну мову дитини складають викривлені слова, створені нею самою від справжніх слів. Не володіючи ще повною мірою фонематичним слухом і не володіючи звуковою артикуляцією, дитина змінює звукову форму слова ("молоко" вона вимовляє як "моко" і т.д.). По-третє, дитина сама придумує автономні слова.

У спілкуванні з дорослими при правильному мовному вихованні автономна мова швидко зникає. В психології відомий факт неправильного мовного розвитку однояйцевих хлопчиків-близнюків. Через недостатнє спілкування з дорослими та іншими дітьми ці близнюки спілкувалися між собою майже виключно за допомогою автономної мови, яка в них склалася. Вони користувалися мало диференційованими звуками аж до п'яти років, коли їх роз'єднали і стали цілеспрямовано навчати нормальної мови.

Поряд з розширенням словника і уточненням вимови слів у ранньому дитинстві відбувається засвоєння граматичної будови рідної мови. Спочатку діти обмежуються реченнями, що складаються з одного, пізніше з двох слів, які не змінюються за родами і відмінками. Пізніше мова дитини починає набувати зв'язного характеру і виражати прості відношення між предметами. Оволодіваючи в ході предметної діяльності способами використання предметів, діти починають і в мовному спілкуванні сприймати й вживати граматичні форми, за допомогою яких ці способи можна позначити. До трьох років дитина оволодіває вживанням відмінкових закінчень. Зосередження на тому, як дорослі вимовляють слова, і засвоєння граматичних форм рідної мови розвивають у дитини відчуття мови. Спілкування з дорослим має визначальне значення для розвитку мови. Водночас розвиток мови розкриває для дитини можливості розвитку спілкування.

Вже на початок раннього віку в дитини виробляються невербальні засоби комунікації (міміка, особливості посмішки, жести тощо). Такі значущі для спілкування утворення формуються на вродженій основі через наслідування дорослому, яке є першою формою ідентифікації.

Особливого значення для розвитку здатності до ідентифікації набуває засвоєння дитиною мови, вміння використовувати заміщення і різноманітні знаки. Відволікаючись від себе і входячи у світ заміщуваних предметів, дитина, ідентифікуючи їх з відсутніми предметами, заглиблюється в умови, які вимагають від неї оволодіння ідентифікацією як здатністю приписувати предмету-заміснику властивості відсутнього предмета. Це можуть бути фізичні властивості, способи дій (функціональне призначення предмета), почуття тощо. Дорослий, граючись з дитиною, вводить її у світ можливих трансформацій предметів і емоцій, а дитина приймає всі властиві людській психіці можливості до ідентифікації.