Особливості розвитку інтелекту

Зниження окремих інтелектуальних функцій не є неодмінним наслідком зрілого дорослого віку. Дослідження показують, що зниження інтелектуальних здібностей, пов'язане з рівнем "складності життя" особистості. У людей, які задоволені своїм життям, мають дружні сім'ї і широке коло спілкування, знаходяться в тісному зв'язку з культурним середовищем, інтелектуальні здібності зберігаються довше, а іноді й зростають з роками.

Інтелектуальний розвиток людини може визначатися вимогами соціального середовища. Людина може зосередитися на розвитку одних навичок, нехтуючи іншими, для досягнення успіху в трудовій і громадській діяльності.

Дослідження Л.Шоемфельдта і В.Оуенса показують, що вербально-логічні функції досягають першого оптимуму в ранній молодості і можуть зростати в зрілому віці до 50 років. При визначенні загальної інтелектуальної активності, за допомогою методу вікових зрізів, автори описали стаціонарний стан інтелекту від 18 до 60 років, який фактично не змінюється. Використання більш точного лонгітюдного методу, з урахуванням індивідуальних модифікацій і генетичних зв'язків, дало можливість визначити зростання показників інтелектуального розвитку від 18 до 50 років, після чого спостерігалося поступове зниження індексів.

У період зрілого дорослого віку різну динаміку розвитку мають динамічний і кристалізований типи інтелекту (розглядалися в попередньому розділі). Максимального розвитку динамічний інтелект досягає в юності, а в зрілому дорослому віці його показники знижуються. Для кристалізованого Інтелекту характерна інша особливість. Його максимальний розвиток стає можливим лише в період зрілої дорослості.

Результати ґрунтовного дослідження В.Шайі показують, що показники низки інтелектуальних функцій, які відносяться до динамічного і кристалізованого інтелекту зростають або залишаються на одному рівні до 60 років. Таким чином, "втрати" когнітивної сфери в зрілому віці мають обмежений характер. Найчастіше спостерігалося зростання оцінок за всіма тестами інтелекту до 40 і більше років. Після цього починається період відносної стабільності, який триває до 60 років.

Очевидно, що в період зрілого дорослого віку одним з найважливіших чинників, який впливає на пізнавальні процеси, є життєвий досвід. Якщо людина веде активне інтелектуальне життя, з віком, в процесі практичного вдосконалення навичок, вона набуває значного обсягу знань, як декларативних (знання фактів), так і процесуальних (знання процесів, а також знання "як потрібно діяти"). Таким чином, досвід компенсує вікові погіршення когнітивного функціонування. Знання досвідченої людини характеризуються системністю, між одиницями інформації існує більше зв'язків, вони вибудувані в схеми. Навички часто відпрацьовані до автоматизму, завдяки чому, дорослі можуть переключати увагу на сприйняття складної інформації. Однак, деякі здібності, пов'язані з пам'яттю і концентрацією можуть погіршуватися. В зрілому дорослому віці успішніше ідентифікуються типові задачі, швидше виявляються оптимальні способи розв'язання, а також адекватні реакції.

Г.Крайг виокремлює елементи професійної майстерності, яка формується в результаті накопичення досвіду і практичного вдосконалення навичок:

o постійний розвиток компетентності;

o поглиблена спеціалізація;

o процедурні знання або знання, які мають практичну користь;

o швидка ідентифікація типових задач і ситуацій. Великий досвід, зазвичай, сприяє не тільки збільшенню обсягу інформації, але й кращій її організації. Людина постійно перебудовує свою систему знань, щоб покращити її зв'язки, точність і доступність. Дане твердження є справедливим для загальних і спеціальних знань.

Для більшості людей у період зрілої дорослості середовищем, що сприяє подальшому розвитку когнітивних навичок, є професійна сфера. Дорослі, які характеризуються значною складністю, великою різноманітністю робочих функцій трудової діяльності, демонструють вищі результати в тестах інтелектуальної гнучкості. Люди, яким в процесі роботи часто доводиться приймати самостійні рішення, проявляти ініціативу, вирішувати складні завдання, також мають високі інтелектуальні показники.

На даний момент, стрімкий науково-технічний прогрес зумовлює актуальність постійного набуття фахівцем нових знань і навичок для збереження професійної компетентності. Дане твердження має особливе значення для галузей, де знання можуть швидко застаріти під впливом нових вимог та змін. Проблема застарілих знань є актуальною в період зрілості, оскільки навчання в школі, вищому навчальному закладі дорослі закінчили вже давно, окрім того, тривалість трудової діяльності значно збільшилась за останні сто років. У сучасному професійному світі неможливо уникнути застарілості знань, якщо фахівці не будуть оволодівати новими методами і технологіями. Окрім того, професійне життя людини в сучасних умовах відзначається змінами місця роботи, що вимагає від неї постійного збагачення своїх знань та вдосконалення навичок.

В.Шайі стверджує, що вікові зміни інтелекту пов'язані з особливостями функціонування, а несумісними аспектами його природи. Інтелектуальний розвиток у ранній дорослості знаходиться на стадії досягнення. На цій стадії інтелект використовується для вирішення визначальних для вікового періоду проблем: професійна реалізація, створення сім'ї. В зрілому дорослому віці починається стадія виконання соціальних обов'язків (стадія відповідальності). Тепер, приймаючи будь-які рішення, людина повинна враховувати інтереси членів родини, колег, суспільства в цілому. Для частини дорослих дана стадія має іншу специфіку і перетворюється на стадію управління. Це стосується спеціалістів, які працюють на адміністративних і управлінських посадах, де кожне рішення визначає долю багатьох людей. В похилому віці характер використання інтелекту знову змінюється. На стадії реінтеграції люди знову повертаються до власних інтересів, цінностей і установок.

Таким чином, зміни інтелектуальної сфери в зрілому дорослому віці, в більшості випадків, стосуються способів застосування інтелекту, що не дає ніяких підстав говорити про його зниження.

Розвиток сімейних стосунків в зрілому дорослому віці

Як вже зазначалося раніше, одним з ключових елементів характеристики зрілого дорослого віку є стосунки з членами сім'ї та друзями.

Стосунки з дорослими дітьми

Стосунки з дорослими дітьми включають процес їх переходу до самостійного життя і пристосування до окремого проживання. Деякі сім'ї досить успішно вирішують ці завдання. Найкращу підтримку молодим людям, які готові прийняти на себе відповідальні дорослі ролі, надають батьки, що не припиняють діалог зі своїми дітьми, при цьому довіряють їм, поважають їх думку, рішення.

Початок самостійного життя дітей зумовлює перехід батьків до якісно нового стану. Багато жінок стверджують, що почувають себе в цей час нещасними. Однак, дослідження показують, що причини їх незадоволеності більше зумовлені проблемами подружнього життя та професійної діяльності, ніж розлученням з дітьми. Чоловіки також можуть переживати негативні емоції, особливо якщо вважають, що, свого часу, не приділяли дітям достатньої уваги.

Після того, як діти залишають сім'ю, у батьків з'являється більше свободи, розширюються можливості особистого життя та ресурсний потенціал. Особливо сприятливим цей момент є для жінок, які звільняються від виконання постійних батьківських обов'язків і можуть присвячувати вільний час професійній реалізації, своїм захопленням тощо.

Відокремлення дітей і створення власної сім'ї ставить перед батьками ще одне завдання - необхідність розбудови стосунків з новим членом родини: зятем чи невісткою. Підтримка близьких стосунків, можливо, з зовсім чужою людиною є поширеним аспектом процесу пристосування в зрілому дорослому віці.

Варто зазначити, що не кожна людина, яка залишає батьківський дім. одразу зможе адаптуватися в умовах дорослого, самостійного життя. Після розлучення, втрати роботи, виникнення фінансових проблем, багато дорослих дітей можуть повертатися додому, відновлювати сили для наступної спроби самостійного життя. Повернення дитини, як правило, негативно впливає на батьків. Окрім таких простих побутових моментів, як необхідність разом з іншою дорослою людиною використовувати простір будинку і різноманітні ресурси, повернення дитини до стану залежності, несамостійності, зазвичай, порушує очікування батьків щодо її розвитку. Внаслідок цього, відбувається зниження рівня задоволеності батьків, що створює додаткове напруження у стосунках. Більше того, таке повернення часто відбувається в момент, коли батьки намагаються вирішити проблеми зрілого віку, що ще більш ускладнює стосунки.

Після того, як сім'ю залишає наймолодша дитина, батьки повинні переключитися на інші ролі та інтереси, що лежать за межами, часто всепоглинаючої, батьківської ролі. Ця стадія циклу сімейного життя, яка деякими дослідниками визначається як "стадія спорожнілого гнізда", може виявитися складною, якщо за довгі роки сімейного життя партнери віддалилися одне від одного, мають різні інтереси, не мають звички проводити багато часу разом.

Однак, багато подружніх пар мають історію спільної реалізації батьківських обов'язків, що включає спільні традиції, цінності та переживання. Навіть ті пари, стосунки яких, значно погіршилися, порівняно з першими етапами подружнього життя, можуть мати високу емоційну підтримку, а також матеріальну та функціональну незалежність. Вони мають свій дім і вже звикли до такого життя. Задоволеність шлюбом у цей період зовсім не обов'язково повинна базуватися на таких самих моделях взаємодії чи способах вирішення проблем, які діяли на ранніх стадіях сімейного циклу. Після того, як діти залишили рідний дім, у старшого покоління є чудова можливість "пережити це і знову радіти життю".

В зрілому віці стосунки між батьками та їх дітьми відзначаються кращим порозумінням, порівняно з попередніми періодами. Стосунки перетворюються на рівноправну взаємодію двох дорослих людей. Такий перехід відбувається нерівномірно, стрибкоподібно протягом кількох років. Особливості батьківських стосунків, що склалися раніше можуть, полегшувати або ускладнювати цей перехід. Якщо батьки притримуються авторитарного стилю виховання, їх ролі та обов'язки, зазвичай, є формальними, жорсткими і змінюються з великими труднощами.

Дорослі діти можуть відчувати потребу в тимчасовому віддаленні від своїх батьків, перш, ніж вони зможуть реалістично сприймати їх. В період створення зазначеної дистанції, батьки можуть відчувати себе покинутими, недооціненими. Часто саме під час сімейних криз - смерті чи хвороби одного з членів сім'ї, фінансових труднощів, розлучення чи безробіття - дорослі діти знаходять способи переорієнтувати стосунки з батьками для досягнення більшого порозуміння.

Стосунки з літніми батьками

Багатьом людям в період зрілості доводиться пристосовуватися до нових потреб та ролей своїх літніх батьків. Коли батьки здорові і можуть жити незалежно від дітей, їх стосунки часто характеризуються взаєморозумінням; батьки і діти допомагають одне одному різними способами. Ці стосунки змінюються, коли батьки починають хворіти і стають занадто слабкими, щоб жити самостійно. Фізичні недуги батьків є основною причиною "возз'єднання" сім'ї і повернення до спільного проживання.

Особливості ставлення дорослих дітей до батьків залежать від їх життєвого досвіду, а також стадії сімейного циклу, на якій вони знаходяться. Міра залучення дітей для допомоги батькам може відрізнятися у кожної людини та у різних сім'ях.

Дуже важливим чинником, який впливає на стосунки дорослих дітей та батьків є стать. Стосунки доньки з батьками похилого віку відрізняються від стосунків сина. Також відмінності можуть залежати від того, хто - батько чи мати - потребує допомоги і турботи. Традиційно базові стосунки батьків та дітей розбудовуються таким чином, що частіше саме донька піклується про старих батьків. Етнічні і соціальні чинники також можуть впливати на стосунки людей різних поколінь.

Переважна більшість людей зрілого дорослого віку підтримують постійні стосунки зі своїми батьками, які включають регулярне спілкування, спільні спогади і взаємодопомогу. Дослідження підтверджують, що між дорослими людьми та їх батьками постійно відбуваються соціальні, емоційні та матеріальні контакти. Батьки часто надають фінансову підтримку своїм дорослим дітям та онукам. Загалом, більшість людей у період зрілої дорослості зберігають зв'язок і емоційно близькі стосунки як зі своїми батьками, так і своїми дітьми.

Деякі дорослі діти не піклуються про своїх старих або хворих батьків. Вони можуть покинути їх, відправити в притулок, однак, кількість таких людей незначна. На сьогодні, тривалість життя після початку хронічних захворювань або порушень основних функцій збільшилася; мало хто може досягти кінця свого життя, не переживши період залежності від своїх дітей. Відповідальність за тривале піклування про батьків стала нормою, а не простим очікуванням.

З віком відбувається поступовий обмін ролями між зрілими дорослими та старими батьками. В період зрілості людина стає частиною покоління, яке має владу, - вона працює, виховує дітей і, зазвичай, виконує провідну роль у суспільстві.

Як вже зазначалося, донька з більшою імовірністю буде піклуватися про батьків похилого віку. Дане твердження також закономірне для невісток. Брати та сестри можуть разом піклуватися про своїх батьків, однак, розподіл праці між ним не завжди є рівномірним. Окрім того, очікування батьків стосовно отримання допомоги більшою мірою пов'язані саме з доньками.

Реакція доньки на потреби батьків залежить від умов її життя, стадії сімейного циклу (має дорослих дітей чи виховує дошкільнят), зайнятості на роботі. Вона може відчувати фізичне напруження як наслідок своїх опікунських зусиль, обов'язок піклування є благородним, але часто пов'язаний зі стресом. Турбота про батьків може повернути застарілі конфлікти залежності та інші проблеми стосунків між батьками та дітьми або братами і сестрами. Необхідність піклуватися про батьків дає можливість усвідомити майбутнє самих опікунів, які також будуть залежними від своїх дітей, коли постаріють. Таким чином, процес піклування може бути попереднім оглядом або моделлю передачі автономії, контролю та відповідальності.