Розвиток методики навчання біології в XX ст.

 

Початок XX ст. став етапом пошуку нових.підходів до вивчення природознавства в за­гальноосвітній школі. Більшу увагу було приділено змісту шкільної біології, методам навчання й виховання. Цього вимагала нова соціаль­на епоха – капіталізм. Пожвавлення педагогічного життя в усіх галу­зях освіти й виховання зумовило помітне зростання інтересу до шкіль­ного природознавства.

Період 1901–1907 рр. позначився боротьбою передових педагогів за введення природознавства в молодші й старші класи чоловічих гім­назій, за кращі методи його викладання. На XI Всеросійському з'їзді природодослідників і лікарів, який відбувся в Петербурзі 1901 р., було ухвалено рішення про запровадження природознавства як обов'язко­вого предмета для учнів усіх класів єдиної загальноосвітньої школи. Учасники з'їзду визнали за необхідне створювати при гімназіях у на­вчальних цілях сади, розвивати в учнів спостережливість, на уроках за­стосовувати демонстраційні досліди, проводити лабораторні роботи, екскурсії.

Під тиском педагогічної громадськості Міністерство освіти царсь­кої Росії переглянуло систему гімназичної природничої освіти, яка бу­ла відірвана від життя.

У 1901 р. за вказівкою Міністерства освіти було введено нову шкільну про­граму Д. Н. Кайгородова(1846–1924), в якій навчальний матеріал розміщувався не за предметами (ботаніка, зоологія й т. д.), а за природними угрупованнями – сад, лука, ставок і т. д. Це негативно позначилося на навчанні й вихованні школярів. Одним із головних способів пізнання природи Д. Н. Кайгородов вва­жав екскурсії, чим знецінював інші методи й форми навчання. Проти такої програми, а отже, й викладання за нею виступили російські вчені-природо-дослідники В. А. Вагнер, А. П. Павлов, В. М. Шимкевич і вимагали натомість запровадити програму В. М. Шимкевича.

В. М. Шимкевич (1858–1923) реко­мендував застосувати в навчальному

 

процесі різноманітні форми й методи, які сприяють активізації мислен­ня учнів, розвитку їхніх пізнавальних здібностей. Отже, В. М. Шимке­вич, на відміну від Д. Н. Кайгородова, не віддавав перевагу якомусь одному мето­дові або формі навчання, а кожен метод вважав корисним і ефективним, якщо він відповідає змісту навчального мате­ріалу, рівню знань учнів.

У 1907 р. було видано посібник «Ос-новы общей методики природоведения» В. В. Половцова (1862–1919) – най­визначнішого методиста початку XX ст. У ньому не лише визначено зміст мето­дики, а й наведено низку порад щодо ор­ганізації й проведення спостережень, дослідів, практичних занять, екскурсій, колекціонування, використання наочності. В. В. Половцов вважав, що рекомендо­вані ним методи, методичні прийоми, організаційні форми навчання допоможуть учням найкраще сприймати й розуміти явища природи. Проте В. В. По-ловцов, як і багато інших методистів, переоцінював індуктивний метод навчан­ня, вважаючи його основним у пізнанні природи.

Прогресивні ідеї В. В. Половцова не були підтримані Міністерством освіти царської Росії. Не дістали вони розвитку й після 1917 р., хоча за соціалістичної сис­теми ставилося завдання створити нову за змістом і формою природничу освіту. Для вдосконалення викладання при­родознавства в школі багато зробив відо­мий російський методист Б. Є. Райков. У його високоякісних посібниках «Прак-тические занятия по зоологии для начи-нающих», «Методика практических за-нятий по природоведению» та інших по­слідовно, чітко, доступно розкрито техніку й методику багатьох видів занять. Однак Б. Є. Райков явно переоцінював форму практичних за­нять, вважаючи їх особливим методом навчання, за допомогою якого можна перебудувати всю систему шкільної освіти.

Дореволюційна школа не спромоглася втілити цінні рекомендації Б. Є. Райкова та інших прогресивних методистів, бо не була готова до цього: бракувало кадрів, коштів на придбання наочних посібників та на обладнання кабінетів.

У листопаді 1917 р. згідно з декретом Ради Народних Комісарів бу­ло сформовано Державну комісію з народної освіти, яка опікувалася питаннями створення радянської школи.

У серпні 1918 р. учасники Першого Всеросійського з'їзду з народ­ної освіти обговорили стан навчальної і виховної роботи в школі, а та­кож внесли пропозицію про створення єдиної трудової школи.

У жовтні 1918 р. Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет видав Положення й Декларацію про єдину трудову школу РРФСР, в якій основним шляхом опанування знань визначено трудовий метод навчальної роботи. У Декларації вказувалося, що учні мають самостій­но вчитися всім предметам, подорожуючи, колекціонуючи, малюючи, фотографуючи, моделюючи, спостерігаючи за рослинами й тварина­ми, вирощуючи їх та доглядаючи за ними.

 

Втілення в життя такої настанови нівелювало роль учителя й нега­тивно позначилося на якості навчально-виховної роботи, зокрема на опануванні теоретичними знаннями з біології. Керуючися цими держав­ними документами, місцеві органи народної освіти й навіть окремі школи створювали свої програми з природознавства, зокрема з біоло­гії. Ініціатори введення нових програм намагалися в такий спосіб під­вищити ефективність викладання природознавства в школі. Але, як по­казав досвід, через відсутність державного документа – шкільної про­грами з біології – потерпали теорія і практика навчання учнів, не додержувались єдині вимоги до викладання. Згодом губернські відділи народної освіти як у РРФСР, так і в Україні скасували такі програми й натомість запроваджували єдині програми для всіх шкіл своєї губернії. Це було певним досягненням, адже нові програми визначали обсяг знань, умінь, навичок принаймні для учнів окремої губернії.

У 1923 р. російською Вченою Радою затверджено нову єдину дер­жавну навчальну програму, в якій центральне місце відводилося тру­довому навчанню. На підставі цієї програми було складено робочу книгу для учнів. Навчальний матеріал у програмі та в робочій книзі об'єднувався в «комплекси». Наприклад, у тему «Сільськогосподарсь­ка сировина» входив матеріал про велику рогату худобу, корисних і шкідливих комах, риб, бавовник тощо. Не було логічного зв'язку між елементами біологічних знань.

Із цього випливає, що біологія як навчальний предмет була вилуче­на зі школи, а тому вчителі не могли забезпечувати учням систематич­них знань про життя тварин, їхню будову, розвиток, розмноження. На­віть у пояснювальній записці до розглядуваної програми вказувалося: «...Не чиста наука, не систематичні знання, не теоретичні курси нам потрібні в трудовій школі». Згодом, під час розбудови нової радян­ської школи, цей підхід до організації навчально-виховної роботи було засуджено.

Російські методисти Б. Є. Райков і В. Ф. Наталі рекомендували вчи­телям проводити на уроках лабораторно-практичні роботи, а Б. В. Все-святський, навпаки, критично оцінював лабораторний метод навчання й пропагував «пошуковий». Ця дискусія відвернула увагу від розробки нового змісту навчальних програм, що позначалося на якості викла­дання біології в школі.

З ініціативи й під керівництвом російських методистів почали вида­ватися методичні журнали на допомогу вчителям: «Природознавство в школі» за редакцією Б. Є. Райкова, «Екскурсійна справа» (1921–1924)за редакцією І. І. Полянського й В. М. Шимкевича, «Листи біостанції юних натуралістів» (1924) за редакцією Б. В. Всесвятського, «Жива природа», «Досліджуйте природу» та ін. У них містилися цінні поради вчителям, як долати труднощі в навчальному процесі.

Крім журналів, видавалися методичні посібники, зокрема «Позаклас-ні біологічні екскурсії» Б. М. Завадовського, «Уроки з природознавства» К. П. Ягодовського, в яких розглядалися питання навчання біології.

Хоча радянська школа нагромадила певний досвід роботи за комп­лексними програмами, проте головна мета шкільної біологічної освіти не реалізовувалася, оскільки не було предметних навчальних програм з основ біології. Тому педагогічна громадськість вимагала запровад­ження в школі предметного навчання. Вчені-методисти, вчителі чини­ли активний спротив проявам формалізму в навчанні, що сприяло під­вищенню ефективності навчально-виховного процесу, який відбувався на уроках, у куточку живої природи, на пришкільній земельній ділянці, під час екскурсій, у позашкільних установах.

На початку 1925 р. в Києві вчителі природознавства, біології ство­рили на громадських засадах біостанцію, яку влітку того ж року за роз­порядженням Народного комісаріату освіти України було перетворено на Педагогічну біостанцію – єдину в Україні науково-педагогічну установу, що працювала без державних дотацій. Ця біостанція орга­нізовувала педагогічну, методичну й наукову роботу відповідно до по­треб шкільної природничої освіти України.

Педагогічні працівники біостанції, відмовившися від сліпого на­слідування Московської біостанції імені К. А. Тімірязєва, намітили та­кі напрями роботи:. вивчення, нагромадження й поширення передового досвіду;

· щорічне підвищення кваліфікації шкільних учителів природознав­
ства;

· організація й проведення екскурсійної роботи;

· організація ботанічного, агробіологічного, зоотехнічного та інших
відділів;

· створення дослідно-показових городів, садів, ділянок різних куль­
тур, насінництва, тваринництва;

· створення природничого музею;

· вивчення теорії і практики екскурсійної справи;
забезпечення зв'язку зі школою;

· створення лабораторій із залученням до роботи в них висококва­ліфікованих спеціалістів, учених;

· створення природничо-історичних колекцій, приладів.

Тоді в усіх округах України видавалися спеціальні бюлетені, в яких висвітлювався передовий досвід проведення уроків із біології, орга­нізації екскурсій. У багатьох областях, зокрема Київській, Волинській, Кам'янець-Подільській, під керівництвом учителів створювалися гурт­ки юних пасічників, шовківників, ентомологів, рибоводів, тваринни­ків. Учні вивчали тварин у куточку живої природи, на екскурсіях, вели дослідну роботу. В сільській школі значне місце відводилося суспіль­но корисним заходам, мета яких полягала насамперед у сприянні під­несенню сільського господарства.

Великого розмаху набрав юннатівський рух, який по суті був од­нією з ланок, яка зближувала школу з практикою; і офіційні програми, й навчальна література в цьому відношенні йшли слідом за юннатів­ськими станціями. Важливу роль відіграла київська станція юних на­туралістів: школярі залучалися до боротьби зі шкідниками садів, горо­дів, селянських господарств Літинського, Хмельницького, Калинів-ського та багатьох інших районів Вінницької, Житомирської областей.

Видатною подією в історії народної освіти України став Перший Всеукраїнський з'їзд учителів, який відбувся в січні 1924 р. в Харкові. На ньому обговорювалося питання розбудови української школи.

Учителі шкіл Глухівської округи й Захар'ївського району Одеської округи на своїх конференціях в 1924 р. критикували тодішню систему навчання; вони обстоювали ідею вивчення в школі предмета «Біоло­гія», виступали за розвиток методів навчання, за підвищення якості знань, умінь учнів, реалізацію принципів зв'язку навчання з життям.

Чинні в той час комплексні програми (саме через їхню комплекс­ність) не забезпечували системності біологічних знань. Тож учителі України виступили за вдосконалення змісту програм, створення нових методичних посібників.

У політизованій періодиці «Комуністична освіта», «Наша освіта» друкувалися методичні розробки уроків учителів-методистів «Уроки зоології в 7 класі», «Внутрішня будова птаха» Н. Гаценка, О. Оверка, «Як зробити уроки природознавства цікавими», «З досвіду роботи гурт­ків юних ботаніків» Д. Зайцева та ін.

На допомогу вчителям розроблялися методичні матеріали щодо ор­ганізації та методики проведення екскурсій (Г. Потапенко, 1928), спо­стережень, самостійної розумової праці учнів.

Створювалися методичні посібники для практичних занять із бота­ніки, зоології. В методичних розробках для вчителів значна увага при­ділялася питанням організації та методиці проведення навчальних занять у куточку живої природи (О. Підгрушко), на шкільній ділянці (X. Великохотько), в гуртках юних ботаніків, зоологів.

В інститутах народної освіти (ІНО) розроблялися спеціальні мето­дичні посібники для вчителів. Так, Зінов'ївська округа видала методич­ні матеріали з організації та проведення педагогічного процесу, скла­дання зразкових робочих планів, вибору методів навчання, розвитку спостережливості, постановки дослідів тощо.

Широко пропагандувався передовий педагогічний досвід навчання біології через виставки. В Харківському ІНО вважали, що виставки до­поможуть учителям у викладанні природознавства, стануть центрами, де вчителі дізнаватимуться, як збирати рослини, як їх визначати, як знайомити учнів із літературою, як організовувати дітей у школі.

Методисти ніколи не зупинялися на досягнутому в методиці на­вчання учнів, а запроваджували нові прийоми, методи навчальної ро­боти на уроках природознавства, біології.

Після ухвалення постанов ЦК ВКП(б) про школу, програми й підруч­ники з 1 січня 1933 р. органами народної освіти СРСР було впровадже­но нову державну навчальну програму з біології, яка вже відповідала вимогам соціалістичного будівництва. Невдовзі було видано стабільні підручники з біології, які докорінно відрізнялися від робочих книг.

Автори цих підручників, дотримуючися принципів систематичнос­ті й послідовності, науковості та доступності викладання, спираючися на природну класифікацію рослин, тварин, на вчення Ч. Дарвіна, зна­йомили учнів із теорією еволюції, подавали характеристику окремих представників рослинного й тваринного світу, розкривали значення флори, фауни в природі та житті людини. Це був перший серйозний крок до підвищення якісного рівня теоретичної підготовки учнів, який сприяв також активізації навчального процесу. В школі широко й ціле­спрямовано застосовувалися різні методи я прийоми навчання, пожва­вішала позакласна робота, особливо гурткова. Але, за документальни­ми відомостями, навчальний процес був перевантажений, тому окремі теми вивчалися поверхово.

У червні 1934 р. в Харкові відбувся Перший Всеукраїнський з'їзд учителів природознавства. На ньому розглядалися питання про підви­щення якості навчання біології, необхідність вивчення передового досвіду вчителів.

Реалізація цих завдань сприяла поліпшенню організації позаклас-них і позашкільних навчальних занять з учнями, активізації творчо-по­шукової, науково-методичної діяльності вчителів біології, що, своєю чергою, зумовило вдосконалення навчально-виховного процесу в українській загальноосвітній школі. Яскравим свідченням цього є чис­ленні факти з практики роботи вчителів. Так, учитель біології однієї з київських шкіл І. Буртянський у 1934 р. уперше в історії методики вик­ладання біології висунув, розробив і реалізував ідею формування біо­логічних понять, зокрема щодо суті вивчення еволюційного вчення в 9 класі. У своїй статті «До питання про проробку курсу еволюційного вчення в середній школі» він рекомендував вивчати на уроках закони спадковості, мінливості з позицій хромосомної теорії спадковості на конкретних фактах, добутих у природі, на селекційних станціях, у влас­них дослідах із польовими й городніми культурами.

І. Буртянський вважав, що учні можуть успішно засвоювати суть еволюційного вчення, закони Менделя, принципи селекції, хромосом­ну теорію на уроках, опрацьовуючи роздатковий матеріал, порівнюю­чи його, аналізуючи й узагальнюючи, а також у процесі дослідної робо­ти з рослинами й тваринами на ділянці та під час екскурсій. Ці сміливі методичні ідеї І. Буртянського підтримали й розвивали досвідчені українські практики-педагоги Н. Дедюкіна (Охтирка), В. Коменська (Херсон), Я. Зубко (Харків), що йшли врозріз із поглядами авторитет­них російських методистів М. Беляєва й В. Наталі, які вважали безглуз­дям формування понять про хромосомну теорію спадковості, гени. Са­ме тому ця ідея формування біологічних понять не набула свого роз­витку в теорії і практиці навчання біології в школі.

Взагалі в Україні переважно користувалися досягненнями росій­ської методичної науки, зокрема працями з методики викладання ботаніки, зоології, анатомії, фізіології, дарвінізму російських методис­тів М. М. Беляєва, М. Г. Кременецького, І. В. Козиря, М. Я. Цузмера, Б. В. Всесвятського, П. І. Боровицького, М. І. Мельникова, Б. Є. Райкова, В. Ф. Шалаєва, М. О. Рикова, С. В. Герда та ін. Тому дослідження гло­бальних проблем методики навчання біології було поверховим або й зовсім не відбувалося. Лише наприкінці 40-х років почалась активна науково-дослідна робота з методики навчання біології. Центром її став Український науково-дослідний інститут педагогіки (УНДІП) у Києві. Тут розгорнулися плідні наукові дослідження з методики навчання біо­логії в середній загальноосвітній школі.

Уперше українські вчені, методисти-біологи, враховуючи значне відставання вітчизняної методичної теорії та практики, спрямували свою діяльність на реалізацію основної мети біологічної освіти – фор­мування наукового світогляду учнів шляхом подолання описовості біологічних фактів, явищ, наближення навчання до життя, до природи, до виробництва.

У цей час перед ученими-біологами й методистами України, педа­гогічною громадськістю було поставлено завдання – вивчити, уза­гальнити й впровадити в школах нові підходи до викладання біології. Розв'язанню цього завдання великою мірою допомагав оригінальний методичний збірник «Природознавство та хімія в школі» (1949–1960), який можна вважати значним внеском учителів біології України в методичну скарбницю: тут друкувалися найкращі методичні розробки уроків, лабораторних і практичних занять із ботаніки, зооло­гії, анатомії і фізіології людини, дарвінізму.

На змісті шкільної біологічної освіти, так само як і біологічної нау­ки, вкрай негативно позначилися діяльність Т. Д. Лисенка й рішення серпневої 1948 р. сесії ВАСГНІЛ. На цій сесії, що відбулася під гаслом «творчого дарвінізму», були проголошені антинаукові концепції, які на 10–15 років призупинили розвиток ідеї дарвінізму й у цілому теорії еволюції в країні.

Розпочалася перебудова навчання біології в загальноосвітній серед­ній школі. Органами народної освіти були складені нові навчальні про­грами й підручники з курсу біології, створені колективи авторів для на­писання навчальних та методичних посібників для учнів і вчителів. Із програм і підручників було вилучено питання генетики, селекції, хро­мосомної теорії спадковості, інші важливі наукові закони, теорії, зако­номірності.

Народній освіті, вченим-біологам, методистам довелося з великими труднощами долати наслідки помилкових рішень ВАСГНІЛ СРСР із питань біологічної науки та сесії 1948 р.

Лише в 60–70-х роках XX ст. еволюційна біологія оговталася від потрясінь, що позитивно позначилося на навчально-виховній роботі з біології в школі.

У цей час зросла увага до навчання біології в Україні, розгорнулась активна експериментальна робота колективів методистів. Сектор мето­дики біології УНДІП, біологічні кафедри педагогічних вищих навчаль­них закладів, кабінети біології обласних Інститутів удосконалення

вчителів нагромаджували багатий шкільний досвід, опрацьовували, аналізували, узагальнювали, впроваджували в школу лекційні курси.

Вагомий внесок у методику викладання біологічних дисциплін зро­били методисти педагогічних вищих навчальних закладів. Спільні зу­силля методичних працівників Інститутів удосконалення вчителів та біологічних кафедр педагогічних інститутів були спрямовані на розроб­ку форм, методів, прийомів і засобів вивчення змісту навчального ма­теріалу з біологічних предметів у школі.

Велика заслуга у розв'язанні проблеми підвищення ефективності уроків біології, позаурочної та позакласної роботи належить відділу методики біології УНДІП, який на початкових етапах розвитку біоло­гічної освіти став координаційним центром методичної діяльності в Україні, спрямував свою роботу на підготовку та видання методичної літератури для вчителів біології.

У методиці викладання біології провідною стає проблема науковос­ті змісту навчального матеріалу. У зв'язку з розвитком біологічної нау­ки виникла потреба в створенні нових методичних посібників. Було розроблено методику використання на уроках та позакласних заняттях рослин, тварин, дослідів, технічних засобів навчання, різних типів наочності, діючих моделей. Завдяки творчій, наполегливій праці укра­їнських методистів учителі одержали такі методичні посібники: «Уро­ки з ботаніки на шкільній навчально-дослідній ділянці» І. А. Тюпи (1955), «Зоологічні екскурсії» І. К. Шульги (1956), «Навчальне кіно на уроках біології» І. І. Мазепи (1958), «Питання тваринництва в курсі зоології» О. Д. Гончара, Е. В. Середенко (1958), «Методика демонстра­ційних дослідів з ботаніки» Н. І. Вакуленко (1960), «Уроки зоології» М. Т. Суремеєвої (1962), «Розвиток інтересу учнів до ботаніки» (1960), «Методика лабораторних демонстраційних дослідів з ботаніки» (1965), «Біологічний кабінету школі» Д. І. Трайтака(1968), «Навчаль­но-виховна робота з учнями в курсі зоології» О. Д. Гончара (1969), «Методика навчання зоології» 1.1. Мазепи, Е. В. Шухової (1972), «Під­вищення ефективності викладання зоології» О. Д. Гончара (1975) та ін.

Учені, методисти-біологи України особливу увагу зосередили на розробці практичних питань методики. Вивчення біології в школі су­проводжувалося демонстрацією дослідів, виконанням лабораторно-практичних завдань. Вважалося, що учні можуть дістати правильну відповідь на теоретичні питання лише під час дослідів у класі, куточку живої природи, на шкільній навчальній ділянці, спостережень у природі.

Уперше в історії загальноосвітньої школи було розроблено й запро­ваджено нові оригінальні методичні прийоми, дидактичні засоби, фор­ми навчання біології. Вдосконалювалися словесні, наочні, практичні методи навчання біології. Набули поширення змагання на кращого знавця рослин, тварин, людського організму, конкурси знавців рідкіс­них, зникаючих рослин та тварин, морфології, анатомії, систематики, представників рослинного й тваринного світу, народознавства, групо­ва робота, біологічні ігри, кросворди, ребуси, шаради, використання набірних та динамічних таблиць, анаграм, метаграм тощо. В цей період особливо актуальною стає проблема науковості змісту навчального біо­логічного матеріалу. Для загальноосвітньої школи було випущено нові підручники з біології та посібники з методики її викладання. З 80-х років видавався методичний журнал «Биология в школе». В ньому вміщува­лась обмежена наукова та методична інформація, тому це видання сповна не відображувало методичних поглядів і досягнень.

У цей період робилися спроби класифікувати методи навчання біо­логії, вирішити проблему методики уроку, форм навчання. В 70–80-х роках діяльність школи була спрямована на активізацію навчального процесу, на ефективне засвоєння знань, умінь і навичок користуватися ними для розв'язання практичних завдань.

Теоретичні й практичні питання методики навчання дістали по­дальший розвиток у працях провідних російських учених, методис­тів, біологів П. І. Боровицького, М. М. Верзіліна, Б. В. Всесвятського, І. Д. Звєрєва, В. М. Корсунської, М. І. Мельникова, М. О. Рикова, А. Н. М'ягкової, В. П. Медової, А. І. Нікішова, І. Н. Пономарьової, І.І. Полянського, В. Ф. Шалаєва, А. А. Яхонтова, українських методис-тів-біологів О. Д. Гончара, А. В. Степанюк, Л. Г. Козетової, В. І. Кузне-цової, І. В. Мороза, О. К. Богданової, Д. І. Трайтака, Є. В. Шухової та інших авторів методичних посібників для вчителів та студентів біоло­гічних спеціальностей педагогічних вищих навчальних закладів.

У 90-х роках XX ст. продовжувалися дослідження з таких проблем методики навчання біології, як структура та зміст шкільної біології, факультативних курсів, формування біологічних понять, самостійна робота учнів у процесі вивчення біології, навчально-матеріальна база, ме­тодика роботи з учнями в кабінеті біології, форми організації навчання.

Розгорталися дослідження на кафедрах природничих факультетів педагогічних вищих навчальних закладів. Робота колективів методис­тів спрямовувалася на розробку нових програм, шкільних підручників, методичних посібників. Певний внесок у цю справу зробили кабінети біології обласних Інститутів підвищення кваліфікації педагогічних кад­рів, які вивчають, узагальнюють і поширюють передовий досвід робо­ти вчителів біології України.

Діяльність відділу методики біології УНДІП була тісно пов'язана з розробкою дидактичних основ навчання біології в загальноосвітній школі, а також концепції нової програми біологічної освіти.

Сучасний стан розвитку методики навчання біології характеризу­ється докорінною перебудовою навчальних планів, програм, підручни­ків. Українські вчені-біологи, методисти спільно з учителями розроби­ли концепцію біологічної освіти, вдосконалюють зміст освіти, впровад­жують у навчальний процес нові технології, створюють профільні програми для спеціалізованих шкіл. Ця робота активно проводиться на кафедрах методики та інших біологічних кафедрах Національного пе­дагогічного університету ім. М. П. Драгоманова, Тернопільського на­ціонального педагогічного університету ім. В. М. Гнатюка та інших педагогічних навчальних закладів. Тут створюються шкільні програ­ми, підручники, методичні посібники з біології для загальноосвітніх і профільних шкіл. Методисти розробляють гнучкі методи, прийоми на­вчання біології з урахуванням у змісті біології національних та регіо­нальних факторів. Методичні дослідження спрямовані на підготовку нових наочних посібників, засобів навчання тощо. Методисти, вче­ні-біологи, вчителі, працюють над стандартами біологічної освіти, вдосконалюють її зміст.

Нині проблеми змісту шкільної біологічної освіти досліджують А. В. Степанюк, Н. Й. Міщук, Л. С. Барна, В. П. Суряднова, М. М. Сидоро­вич; активізації пізнавальної діяльності учнів – О. Д. Гончар, І. В. Мо­роз, Е. В. Шухова, В. І. Кузнецова, О. К. Богданова; форми, методи та засоби навчання розробляють О. Д. Гончар, Н. Ю. Матяш, В. І. Шул-дик, І. В. Мороз, Г. Я. Жирська, Н. И. Міщук.

П ідсум ки

 

Провідна роль у розвитку методики навчання природознавству в XV–XVI ст. належала вчите­лям братських шкіл. Вони формували й розвива­ли нові методичні ідеї, збагачували своїм дос­відом теорію й практику шкільної природничої й методичної науки. Проте зроблене вчителями, методистами братських шкіл було забуто.

 

У XVIII–XX ст. розвиток методики навчання біології в Україні відбувався під впливом росій­ських педагогів, методистів на основі їхніх мето­дичних ідей. Створювалися нові навчальні пла­ни, програми, підручники, методичні посібники. Такий стан тривав до здобуття Україною незалеж­ності.

Теоретичні й практичні питання методики на­вчання біології в умовах незалежності в XX–XXI ст. дістали розвиток у працях провід­них українських учених-методистів, біологів.

Сучасний стан навчання біології, особливо у зв'язку з переходом на новий зміст біологічної освіти й 12-річний термін навчання, характери­зується докорінною перебудовою навчальних планів, програм, підручників.

Учені-біологи, методисти України спільно з учи­телями розробили концепцію біологічної освіти, вдосконалили її зміст, упроваджують в навчаль­но-виховний процес нові технології, форми й за­соби навчання.

Отже, на всьому шляху розвитку суспільства простежується безперервний пошук ефективних методів, прийомів навчання й виховання підрос­таючого покоління.

 

Види навчання біології.

алежно від характеру організації процесу викладання і засвоєння знань, специфіки побудови змісту навчального матеріалу, домінантних методів і засобів навчання розрізняють пояснювально-ілюстративне, проблемне, програмоване, комп'ютерне навчання. Ці основні види можуть поєднуватись, утворюючи нові види навчання: пояснювально-проблемне, проблемно-програмоване, проблемно-комп'ютерне та ін.

 

Пояснювально-ілюстративне навчання

 

Цей вид називають традиційним. Основними його методами є розповідь, пояснення в поєднанні з демонструванням наочності. Діяльність учнів зводиться до сприймання, запам'ятовування і відтворення навчальної інформації, яке є основним критерієм ефективності. Пояснювально-ілюстративне навчання економить час, зберігає сили вчителів та учнів, полегшує дітям розуміння складної навчальної інформації, забезпечує ефективне управління пізнавальною діяльністю школярів. Водночас воно має істотні недоліки: знання пропонують у готовому вигляді; учні "звільняються" від необхідності самостійно і продуктивно мислити; недостатні можливості індивідуалізації і диференціації навчального процесу та ін.

 

Проблемне навчання

 

Воно передбачає самостійне оволодіння знаннями у процесі вирішення пізнавальних проблем, розвиток самостійного мислення і пізнавальної активності учнів. Технологія проблемного навчання ґрунтується на чітких алгоритмах, що містять послідовність взаємопов'язаних етапів: створення проблемної ситуації, яка спричинює відчуття розумового Утруднення; аналіз проблемної ситуації, пошук нових елементів знань різними способами (висунення гіпотез); розв'язування проблеми і перевірка одержаних результатів, зіставлення їх з робочою гіпотезою; систематизація та узагальнення здобутих знань і вмінь. Проблемний вид навчання забезпечує самостійне здобуття знань, формування інтересу до пізнавальної діяльності, розвиток продуктивного мислення. Серед його недоліків - значні затрати часу, недостатня ефективність для формування практичних умінь і навичок, слабка ефективність при засвоєнні нового матеріалу, коли самостійний пошук недоступний для учнів.

 

Основними способами (прийомами) створення проблемних ситуацій є:

 

1) повідомлення учням інформації, яка містить у собі суперечність;

 

2) сприймання і осмислення різних тлумачень одного і того самого явища;

 

3) використання сукупності способів і прийомів, під час якого виникає проблемна ситуація;

 

4) невідповідність між системою знань, навичок та вмінь учнів і новим фактом, явищем.

 

Програмоване навчання

 

Основним його принципом е передавання змісту навчального матеріалу невеликими логічно завершеними частинами. Часто навчальну інформацію учні отримують не від вчителя, а з програмованого посібника або дисплея комп'ютера. Основна мета програмованого навчання - удосконалити управління навчальним процесом.

 

Застосування цього виду забезпечує контроль за кожним кроком учня на шляху пізнання, що уможливлює своєчасне надання допомоги, підтримання інтересу.

 

Програмоване навчання має такі особливості:

 

- навчальний матеріал поділено на окремі частини (дози);

 

- процес навчання передбачає послідовні кроки, які містять формування знання і мисленнєві дії для їх засвоєння;

 

- кожен крок завершується контролем (запитання, завдання та ін.);

 

- за умови правильного виконання контрольних завдань учень одержує нову дозу матеріалу і виконує наступний крок навчання;

 

- у разі неправильної відповіді учень одержує допомогу і додаткові пояснення;

 

- кожен учень працює самостійно і оволодіває навчальним матеріалом в індивідуальному темпі;

 

- результати виконання контрольних завдань фіксуються, вони стають відомими для учнів і педагогів;

 

- педагог є організатором і помічником, консультантом;

 

- широко застосовуються специфічні засоби навчання (програмовані посібники, тренажери, контролювальні та навчальні машини).

 

Позитивним у програмованому навчанні є виокремлення основного, істотного в навчальному матеріалі; забезпечення оперативного контролю за процесом засвоєння знань; логічна послідовність у засвоєнні знань; можливість працювати в оптимальному темпі і здійснювати самоконтроль; змога індивідуалізувати навчання. До вад програмованого навчання належать такі: алгоритмізація навчальної діяльності, що обмежує комунікацію між її учасниками; дроблення змісту навчального матеріалу, яке утруднює сприйняття і засвоєння його цілісності, зниження розвивального і виховного потенціалу навчання, що гальмує розвиток творчої активності учнів.

 

Комп'ютерне навчання

 

Можливості цього виду навчання великі, зокрема подача інформації, управління перебігом навчання, контроль і корекція результатів, виконання тренувальних вправ, накопичення даних про розвиток навчального процесу.

 

ЕОМ можна ефективно використовувати для підвищення успішності учнів; розвитку загальних когнітивних здібностей (самостійно мислити, володіти комунікативними навичками); автоматизованого тестування, оцінювання та управління педагогічним процесом.

 

Основою комп'ютерного навчання є створення навчальних програм, виокремлення алгоритмів, системи послідовних дій, які необхідні для повноцінного засвоєння знань і вмінь. Ефективність навчальних програм і комп'ютерного навчання повністю залежить від якості алгоритмів управління розумовою діяльністю. Якісних засобів для комп'ютерного навчання наразі істотно бракує.

 

У сучасній дидактиці виокремлюють й інші види навчання: контекстне; навчання на основі поетапного формування розумових дій і понять; навчання на основі змістового узагальнення та ін.

 

У процесі контекстного навчання інформація подається у формі навчальних текстів, а завдання, сконструйовані на їх основі, задають контекст майбутньої професійної діяльності. Предметний і соціальний зміст майбутньої професійної діяльності моделюється в навчальному процесі за допомогою дидактичних засобів, форм і методів.

 

Теорія поетапного формування розумових дій і понять основана на ідеї про принципову подібність будови внутрішньої і зовнішньої діяльності людини, положенні про те, що будь-яка дія є складною системою, що містить орієнтувальний, виконавський та контрольно-орієнтовний компоненти.

 

Навчання на основі змістового узагальнення передбачає не тільки передачу конкретних знань, а й удосконалення операцій щодо виділення ознак об'єкта, операції з поняттями і класами, тобто формування знань у формі чітко організованої системи, розвиток когнітивних структур та операцій в межах цієї системи.

 

Дидактична наука пропонує багато видів, теорій, концепцій навчання, які дають змогу на науковій основі ефективно і якісно навчати учнів. Вибір того чи того виду навчання залежить насамперед від професійної компетентності вчителя, структури змісту навчального матеріалу, домінантних методів і засобів навчання.За своєю структурою методика навчання біології – багатокомпо­нентна дисципліна, що передбачає різноманітні форми організації навчально-пізнавальної діяльності студентів: лекції,ла­бораторно-практичні заняття, самостійну роботу, педагогічну, нав­чально-польову практики, виконання курсових і дипломних робіт, складання заліків та екзаменів.

Зміст лекцій розкриває теоретичні основи методики організації на­вчально-виховного процесу з біології у середніх загальноосвітніх зак­ладах: цілі та завдання шкільної біологічної освіти, шляхи їх реалізації на уроках та в позакласній роботі; принципи побудови та структуру шкільного курсу біології; закономірності засвоєння учнями системи біологічних понять та формування в них умінь і навичок; методи, засо­би та форми організації навчання, виховання й розвитку учнів; роль навчально-матеріальної бази в процесі вивчення біології; особли­вості застосування нових освітніх технологій; систему самоосвіти вчителя біології, актуальні проблеми методики навчання біології та внесок вітчизняних і зарубіжних учених у теорію й практику нав­чання біології.

Лабораторно-практичні заняття передбачають фор<