Методика використання відеофільмів та мультимедійних презентацій на уроках біології.

Технічні засоби навчання

 

Технічні засоби навчання (ТЗН) — обладнан­ня та апаратура, що використовуються в навчально-виховному процесі для підвищення його ефективності.

До ТЗН належать: технічні пристрої (апаратура) та дидактичні засо­би навчання (носії інформації), які за допомогою цих пристроїв відтво­рюються. Класифікувати технічні засоби навчання складно через різ­номанітність будови, функціональних можливостей, способів подачі інформації. Поширена така класифікація ТЗН:

• за функціональним призначенням:

• передачі інформації (діа-, епі-, графо-, кіно-, мультимедіапроекто-ри, магнітофони, відеомагнітофони, програвачі, диктофони, аудіо-техніка, радіо, телевізори, сучасна комп'ютерна техніка та демон-страційно-моделювальне програмне забезпечення);

• контролю (старі модифікації пристроїв типу АМК-2, сучасна ком­п'ютерна техніка та контролювальне програмне забезпечення);

• навчання п самонавчання (комп'ютерні навчальні програми — лінійні, розгалужені, комбіновані);

• допоміжні (дошки — традиційні класні, презентаційні, електронні; панелі — рідинно-кристалічні, плазмові; модеми, сканери, прин­тери, відеокамери, фотоапарати, лазерні указки тощо);

• комбіновані, або універсальні (аудиторні технічні комплекси);

• за принципом будови та дії — механічні, електромеханічні,
оптичні, звукотехнічні, електронні й комбіновані;

• за характером впливу на органи чуттів — візуальні, ау-
діо- та аудіовізуальні;

• за характером подачі інформації — екранні, звукові та
екранно-звукові.

 

У навчально-виховному процесі ТЗН виконують такі ф у нкці ї.

· комунікативну — передача інформації;

· керівну — підготовка учнів до виконання завдань і організація їх ви­
конання (відбір, систематизація, впорядкування інформації), вста­
новлення зворотного зв'язку в процесі сприйняття й засвоєння ін­
формації та корекція цих процесів;

· кумулятивну — збереження, документалізація й систематизація на­
вчальної та навчально-методичної інформації; здійснюється через
комплектування та створення фоно- й відеотек, нагромадження,
зберігання та передачу інформації за допомогою сучасних інформа­
ційних технологій;

· науково-дослідницьку — перетворення учнем інформації, добутої за
допомогою ТЗН, із дослідницькою метою; пошук варіантів викорис­
тання ТЗН учителем, моделювання змісту й форм подачі інформації.

На уроках біології використовують екранні, звукові та екранно-зву­кові ТЗН.

Екранні технічні засоби навчання поділяються на статичні й ди­намічні, їх іще називають відеограмами, визначаючи як візуальний об­раз, призначений для подачі навчальної інформації за допомогою проек­ції (діа-, епі-, стереоскопічної, плоскої, голографічної — для статичного зображення, кінопроекції німого кіно, мультимедійної проекції — для рухомого зображення).

До статичних екранних засобів навчання біології Залежать діапо­зитиви, епіоб'єкти, діафільми, транспаранти.

Діапозитиви (слайди) — це фотографічні позитивні зобра­ження на прозорій основі (скло, плівка), які розглядаються на просвіт або проектуються на екран.

Діапозитиви бувають чорно-білі та кольорові, озвучені й не озвуче­ні. Розмір кадру діапозитива становить 24x36 мм. Розміщений він у картонній рамці, на якій зроблено відповідний короткий підпис. Висо­та літер у кадрі — 0,8—2 мм. Підпис під кадром зазвичай не розкриває його змісту, а лише вказує, що на ньому зображено.

До багатьох тем зі шкільного курсу біології розроблено окремі серії діапозитивів (див. дод. 1), що складаються з 10, 15 чи 20 кадрів. Кожен кадр має свій порядковий номер, однак є інформаційно цілісним, тому вчитель може відбирати окремі кадри й демонструвати їх у будь-якій послідовності, варіювати їх поєднання та кількість залежно від цілей, структури й методики проведення уроку. Проте слід пам'ятати, що найкраще сприймаються 5—10 кадрів незалежно від вікових особли­востей учнів.

Серії діапозитивів із біології розроблено в основному для вивчення видової різноманітності організмів або як дидактичний матеріал, котрий можна використовувати на етапах засвоєння та контролю знань учнів.

До діапозитивів за дидактичними можливостями близькі епіоб'єк­ти. Матеріал для епіпроекції вчитель добирає сам, використовуючи репродукції картин, ілюстрації з книжок, тексти, фотографії, рисунки, схеми, таблиці, діаграми тощо. За допомогою епіпроектора на екрані можна відтворити водночас 2—З зображення (паралельна проекція), порівняти й проаналізувати їх, продемонструвати самостійні роботи учнів для аналізу всім класом. Епіпроекцію найдоцільніше застосову­вати для ілюстрування навчального матеріалу.

Діапозитивний фільм (діафільм) — це серія чорно-білих або кольорових діапозитивів, віддрукованих на кіноплівці. Структура зображеного матеріалу передбачає певну послідовність кадрів згідно з методичною ідеєю, закладеною автором. Кадри діафільму доповню­ють і розвивають один одного, в результаті чого виходить цілісна роз­повідь на певну тему. На стрічці зазвичай монтують від 25 до 45 кадрів. Розмір кадру — 18x24 або 24x36 мм. Кадри діафільму, як і кадри діапо­зитива, мають зоровий ряд та субтитри. Текст у діафільмі відіграє більшу роль, ніж у серії діапозитивів: він розкриває зміст теми, змісто­ві зв'язки, допомагає краще сприйняти зорові образи. Діафільми бувають озвученими й не озвученими. Діафільм можна вважати перехід­ним наочним засобом навчання від статичного візуального образу до динамічного — кінофільму, оскільки зміна кадрів у певній послідов­ності показує динаміку якого-небудь процесу або явища. Подібно до кінофільму, в діафільмі одні кадри можуть розкривати зміст теми, а ін­ші — бути монтажними ланками, за допомогою яких глибше розу­міється зміст основних кадрів.

Діафільми створено до всіх розділів шкільного курсу біології (див. дод. 1). Майже всі вони є кольоровими, адже колір полегшує засвоєння біологічного матеріалу.

За побудовою діафільми бувають цілісними й фрагментарними.

Цілісні діафільми зазвичай присвячені невеликим темам або питан­ням навчальної програми й розраховані на безперервне демонструван­ня на одному уроці. До таких діафільмів належать: «Отруйні гриби», «Постава школяра», «Причини виникнення шлункових хвороб» та ін.

Фрагментарні діафільми містять матеріал великих тем або питань навчальної програми, й кожний фрагмент висвітлює лише вузьке пи­тання. Так, діафільм «Вищі спорові рослини» складається з трьох фраг­ментів («Папороті», «Хвощі й плауни», «Викопні папоротеподібні»). Кожен фрагмент розрахований на демонстрування на одному з уроків, присвячених вивченню теми «Вищі спорові рослини» (розділ «Росли­ни», 6 клас).

За характером зображеного матеріалу, представленого в кадрах, ви­окремлюють три групи діафільмів: створені переважно на мальовано­му матеріалі; створені в основному на фотоматеріалі; комбіновані, де здійснено монтаж малюнка й фотографії.

Здебільшого діафільми використовуються як основне джерело ін­формації під час вивчення нового матеріалу. Вчитель показує фраг­мент діафільму (декілька фрагментів, а іноді й весь діафільм) і, не по­рушуючи логіки викладу навчального матеріалу в діафільмі, пояснює новий матеріал. Діафільми можуть використовуватися й як допоміж­ний засіб навчання під час вивчення нового матеріалу. За емоційним впливом діафільми значно поступаються кінофільмам, але в поєднан­ні з ними дають змогу краще ознайомитися з об'єктом, процесом або явищем як у динаміці, так і в статиці. Деякі діафільми, наприк­лад «Шкідливий вплив куріння, алкоголю та наркотиків на організм людини» (8 клас), «Походження й розвиток рослинного світу на Зем­лі» (6,11 класи), «Походження й розвиток тваринного світу на Землі» (7, 11 класи), можна ефективно використовувати для узагальнення ви­вченого матеріалу.

Методичні прийоми роботи з діафільмами різноманітні. Деякі вчи­телі обмежуються лише читанням субтитрів. Таку методику можна вважати доцільною лише в тому разі, якщо підписи під кадрами, не по­вторюючи тексту підручника, дають чітку й необхідну для розв'язання завдань уроку інформацію. Під час демонстрування більшості діафіль­мів учителю слід запропонувати учням порівняти матеріал діафільму з раніше вивченим, спираючися при цьому на особистий життєвий досвід. Пояснення зображення на екрані за допомогою навідних пи­тань забирає більше часу, але воно ефективніше. Вміло поставлені за­питання поступово підводять учнів до самостійного розуміння мате­ріалу й правильних висновків. Виразність читання тексту діафільму вчителем допомагає учням краще зрозуміти його зміст.

Для активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів учителеві доцільно ставити запитання під час демонстрування діафільму. Вони мають бути конкретними й спрямованими головне на мобілізацію ува­ги, уточнення деталей, з'ясування їхньої ролі в розкритті змісту зобра­жуваного. Відповіді учнів на ці запитання також мають бути коротки­ми й однозначними.

Транспаранти (кодопосібники) — це зображення на фо-ліях (прозорій термостійкій плівці), що виконуються поліграфічним і фотографічним способами або надруковані на принтері чи ксероксі. Розміри кадрів широко варіюють. Максимальні розміри кадрів обме­жуються площею столу графопроектора (142x103, 250x250 мм), за до­помогою якого вони демонструються.

Транспаранти можуть складатися з одного кадру, серії кадрів, що накладаються один на одного, чи бути змонтованими на неперервній прозорій стрічці завширшки 260 мм і завдовжки до 30 м.

Серії транспарантів зазвичай складаються з 4—6 кадрів. На кожній із плівок зображено частину цілісного об'єкта, окремий етап процесу або явища, що вивчається. Це дає змогу не відразу, а поступово переда­вати учням інформацію, логічне завершення якої відбувається з накла­данням останнього кадру. Демонструванням усіх транспарантів серії можна показати об'єкт, процес чи явище в цілому.

Серії транспарантів бувають трьох видів: призначені для демонстру­вання способами накладання, зняття або каширування (змішуванню).

Спосіб накладання дає змогу створити на екрані цілісний образ з окремих частин або відтворити процес чи показати явище в розвитку.

Демонструючи послідовно транспаранти серії, вчитель поступово ускладнює малюнок, уводить нові елементи. Кожен новий транспарант мимоволі привертає увагу учнів, що створює умови для ефективного засвоєння навчального матеріалу.

Спосіб зняття, навпаки, дає змогу поетапно демонструвати части­ни об'єкта, окремі етапи процесу чи явища. Спочатку вчитель демон­струє всі транспаранти серії водночас, що створює на екрані цілісну картину, а потім, знімаючи послідовно окремі транспаранти, спрощує її.

Спосіб каширування полягає в тому, що на транспаранті, який міс­тить складний малюнок або схему, закривають більшість деталей не­прозорим матеріалом (шторками), а потім, поступово знімаючи при­криття, ускладнюють малюнок, виводять на екран нові елементи.

У шкільному курсі біології серії транспарантів, виготовлених про­мисловим способом, можна використовувати для вивчення: будови квітки, плодів і насіння; циклів розвитку водоростей, мохів, папоротей, голонасінних, грибів (розділ «Царство Рослини», 6 клас); мітозу, мейо­зу, ембріогенезу, гаметогенезу (розділ «Універсальні властивості орга­нізмів», 10-11 класи); ланцюгів живлення, екологічних пірамід (розділ «Надорганізмові системи», 11 клас). Крім того, ці та інші транспаранти можна використовувати для контролю та перевірки навчальних досяг­нень учнів.

Застосування прозорої плівки звільняє вчителя від роботи з дош­кою. Повернувшись обличчям до аудиторії, він фломастером чи куль­ковою ручкою може робити відповідні записи й графічні зображення. Найконтрастнішими кольорами для транспарантів (у порядку змен­шення контрастності) є синій, червоний, чорний, зелений, жовтий. В одному кадрі слід використовувати не більш як 2—3 кольори. Для текстового матеріалу найкраще вибрати простий шрифт із відношен­ням ширини до висоти великих літер 1:2 і малих— 1:1,5. Відстань між літерами має дорівнювати їхній ширині, а між рядками — подвійній ширині літери. Найважливіші об'єкти можна виділити контрастними кольорами, рамкою чи збільшенням розміру.

Перевага транспарантів полягає в тому, що їх можна демонструвати без затемнення приміщення. Це дає вчителю змогу зберігати зоровий контакт з учнями, бачити, як сприймається навчальний матеріал.

Однак транспаранти як умовно-графічний вид наочності відо­бражують об'єкти і явища, що вивчаються, у формі площинних сим­волів, тому їх ефективніше використовувати в комплексі з іншими засобами навчання, наприклад із натуральними об'єктами або екран­но-звуковими ТЗ.

До традиційних технічних пристроїв екранної статичної проек­ції належать:

· діапроектори (рамкові, автоматичні лінійні та карусельні — для де­
монстрування діапозитивів; універсальні — для демонстрування
діапозитивів та діафільмів);

· графо-, або оверхедпроектори, — для демонстрування діапозити­
вів, транспарантів, а також дослідів, що проводяться на прозорих
пластинках.

Зміни, що відбуваються у сфері інформаційних технологій у ціло­му, формують нову культуру роботи з інформацією, як учителя біоло­гії, так і учнів, із використанням сучасної комп'ютерної техніки. Перспективними технічними пристроями екранної проекції є мульти­медійні проектори, які характеризуються високою якістю відеозобра-ження й надають такі можливості, як масштабування, «картинка в кар­тинці», «антитрапеція» тощо, а також дають змогу вивчати біологічні об'єкти та явища в динаміці.

Звукові технічні засоби — це комплекси апаратури, що забезпечу­ють запис і відтворення звуку. Носіями інформації є грампластинки, магнітофонні касети, гнучкі магнітні диски, лазерні (оптичні) диски, міні-лазерні диски для плеєра, компакт-касети для диктофонів, радіо.

Грамзапис (грамофонний запис) — це механічний запис звуку на диску (платівці) із синтетичних матеріалів. Для вивчення окремих тем шкільного курсу біології вчителі використовують грамзаписи голосів тварин у природі (розділ «Царство Тварини», 7 клас), тонів серця, зву­кових зовнішніх подразників (розділ «Людина», 8 клас). В умовах кла­су учні можуть слухати за допомогою електрофона (програвача) голо­си птахів, земноводних, плазунів та ссавців. Прослуховування голосів доцільне під час підготовки учнів до екскурсії в природу.

Магнітні записи робляться на магнітну стрічку: запис і відтворення здійснюються за допомогою магнітофона (диктофона).

Гнучкі магнітні, або флоппі-диски, — це поширені носії ін­формації для відтворення на комп 'ютері. Найпопулярніші гнучкі (пластикові) диски розміром 3,5" (дюйма). Обсяг інформації, що може зберігатися на диску, невеликий — 1,44 мегабайта.

Оптичні, або компакт-диски (абревіатура СD — від анг. Compact Disk) — пластикові диски (діаметром 120 мм), інформація на яких записана в цифровому коді. Найпоширенішими є СD-audio — компакт-диски зі звукозаписами. В 90-ті роки XX ст. поширення діста­ли диски групи СD-RОМ (Compact Disk Read Only Memory) — СD-video, СD-R., СD-RW тощо. Обсяг інформації, що зберігається на СD-ROM, становить 700 мегабайтів (це відповідає обсягу інформації, що міститься приблизно в 4000 книжкових томах). Останнім часом швидко завойовують популярність компакт-диски групи DVD (Digitai Versatile Disk) — DVD-video (для запису відео), DVD-ROM (для запису мультимедії та програм), DVD-RW (заготовка, що дає змогу робити свої записи й перезаписи, тобто стирати старі записи й робити нові на тому самому місці). Обсяг інформації, що зберігається на DVD, стано­вить від 3 до 9 гігабайтів (це відповідає обсягу інформації, що містить­ся в 5—13 СО-КОМ).

Останніми роками набули поширення навчальні СD-ROM із мате­ріалами до різних шкільних курсів. На ринку електронних видань і ре­сурсів представлені навчальні CD-ROM для шкільного курсу біології російських видавництв, а саме: «Биология. Серия Репетитор», «Атлас морфологии человека», «Уроки общей биологии, 10 и 11 классьі», «Уроки ботаники, 6 и 7 классьі», «Уроки анатомии, 9 класе», «Репети­тор по биологии», «Биология человека», «Визуальная анатомия».

Крім навчальних, є чимало СD-ROM інформаційно-довідкового ха­рактеру, серед яких «Знциклопедия животного мира», «Знциклопе-
дия подводного мира», «Знциклопедия птиц», «Знциклопедия хищников», «Первая медицинская помощь» та ін. Ці електронні видання/ре­сурси можна використовувати в навчально-виховному процесі для демонстрацій, фронтальної та індивідуальної роботи учнів на уроці,
для домашньої та позакласної робіт. Вони допомагають забезпечити інтерактивність взаємодії учня з навчальним матеріалом, індивідуаль­ну траєкторію його засвоєння, інтенсифікувати зворотний зв'язок «учень учитель».

Цифрова технологія мі ні-дисків (МD) забезпечує високу якість звуку в поєднанні з кращими можливостями для запису. На сьогодні МБ є найуніверсальнішими носіями цифрового звукозапису. Можна до мільйона разів записувати звук, стирати, перезаписувати й монтува­ти записи без втрати якості звучання. Один міні-диск забезпечує 74 хв високоякісного звучання.

Своєрідним звуковим технічним засобом є радіо. На жаль, нині навчальних радіопередач практично немає. Однак у навчально-виховному процесі можна використовувати уривки з деяких пізнавальних радіопередач, записавши їх за допомогою сучасних звукозаписуваль­них засобів на магнітну стрічку або диск. На сучасні радіопередачі в студію запрошуються відомі вчені, натуралісти, педагоги; інформація є оперативною й має інтерактивний характер, оскільки можна зателе­фонувати в студію й поставити запитання запрошеному. Записані на магнітну стрічку радіопередачі або якась інша інформація називаються магнітофільмами.

Радіопередачі, побудовані у формі інсценувань, літературно-му­зичних композицій, бесід і лекцій з ученими-біологами, можуть стати для учнів джерелом нових знань, допомагають їм проникнути в твор­чу лабораторію вченого тощо.

Найважливіші критерії вибору аудіотехніки — діапазон відтво­рюваних частот і вихідна потужність підсилювача. Техніка класу Ні-Еnd — це високоякісні акустичні системи, підсилювач, еквалайзер, двокасетна дека, СD-плеєр. Аудіоапарати класу Ні-Fі також характе­ризуються якісним звуком, але простіші в керуванні й значно дешевші. Є три основні групи цієї аудіотехніки: міді (Sony LTB-A 590, LTB-390, Sharp CMS-R 500 CD тощо), міні (Sony FH-G 50,Technics SC-CA 1060, Panasonic SC-CH 72, Philips FW 650 c, Sharp CD-S 3460 h тощо) та мікро (Panasonic SС-СН 150, Sharp XL 12 h, Samsung ММ 11 тощо).

Екранно-звукові технічні засоби забезпечують подачу та зорове й слухове сприйняття інформації. До них належать навчальне кіно, навчальне телебачення, відеозаписи, відеодиски (СD- і DVD-video), мультимедійні технології.

Серед екранно-звукових ТЗН у біології провідна роль належить навчальному кіно —німому та звуковому. Звукове кіно має істот­ні переваги перед німим, оскільки звук є не лише носієм інформації, а й у поєднанні із зображенням впливає як на когнітивну, так і на емо­ційну сферу учня, що значно підвищує ефективність навчання.

Характерними особливостями навчального кіно є інформаційна на­сиченість, сильний емоційний вплив на аудиторію, регульований темп подачі інформації з екрана, керування процесом сприйняття інформа­ції, цілісність і завершеність.

. Інформаційна насиченість фільму полягає в тому, що за короткий час його демонстрування подається такий обсяг інформації, який немож­ливо передати словесно з використанням інших засобів наочності.

. Емоційний вплив здійснюється завдяки особливій виразності навча­льного кіно. Об'єкт, явище чи процес у фільмі подаються таким чи­ном, що вможливлюється розгляд будь-яких необхідних для ви­вчення елементів.

. Темп подачі інформації з екрана задається автором фільму. Тому, якщо учням складно пристосуватися до нього, то фільм слід розби­ти на фрагменти й показувати їх із певними паузами.

• Керування процесом сприйняття інформації з екрана визначається
не лише темпом її подачі, а й логікою викладу, використаними засо­
бами фільмування, виділенням загального, середнього й великого
планів аж до детальних зображень, дикторським текстом, елемента­
ми анімації тощо.

. Цілісність і завершеність навчального фільму полягають у тому, що він містить логічно цілісну інформацію з певною методикою її подачі, оскільки здебільшого підготовлений для використання як основного джерела інформації.

Завдяки всім зазначеним особливостям навчального кіно його можна ефективно використовувати на уроках, у позаурочній та поза-класній роботі з біології для розв'язання основних завдань шкільної біологічної освіти.

Застосування фільмів на уроках біології доцільне в таких навчаль­них ситуаціях, коли учнів необхідно ознайомити з:

· біологічними об'єктами (клітиною, мікроорганізмами, глибоковод­
ними рибами тощо), процесами (рухами, ростом, розвитком, роз­
множенням, фотосинтезом тощо) та явищами (сезонними — в житті
рослин і тварин), за якими неможливо спостерігати безпосередньо;

· біологічними експериментами, які не можна здійснити в умовах
школи (учні знайомляться не лише з методами досліджень та ре­
зультатами експерименту, а й із процесом наукового дослідження,
що важливо для формування наукового світогляду);

. особливостями поведінки тварин;

. історичним розвитком та різноманітністю органічного світу;

. охороною природи та природоохоронними заходами.

Види навчального кіно: кіно- або відеофільм, кіно- або відео-курс, кіно- або відеохрестоматія, кіно- або відеофрагмент, кінокіль-цівка.

У процесі вивчення біології використовують кіно- та відеофільми, кіно- або відеофрагменти, кінокільцівки (див. дод. 1).

Кінофільм — це 10-20-хвилинний фільм, що розкриває зміст окре­мої теми навчальної програми. Кінофільми з біології здебільшого скла­даються з однієї або двох частин. Час демонстрації однієї частини — близько 10 хв.

За методичною спрямованістю кінофільми з біології поділяються на дві групи:

· призначені для використання як джерела інформації під час вивчен­
ня нового матеріалу (наприклад, «Листок як орган фотосинтезу»,
«Хромосоми», «Біосинтез білка» тощо);

· узагальнювального характеру, призначені для демонстрації на під­
сумкових уроках із теми (наприклад, «Охорона рослин», «Заповід­
ники України» тощо).

Кінофрагмент — це 3-5-хвилинний фільм, що розкриває зміст яко­гось вузького конкретного програмного питання. Для шкільного курсу біології було створено чимало кінофрагментів: «Кореневі волоски», «Ріст стебла в товщину», «Багатоклітинні зелені водорості», «Амеба звичайна», «Розвиток комах із повним перетворенням», «Парнокопит­ні», «Подвійне запліднення квіткових рослин», «Роль АТФ у процесі обміну речовин» тощо, які тривалий час ефективно використовувалися в навчально-виховному процесі.

Кінокільцівка — це 1-1,5-хвилинний фільм. У деяких школах іще збереглися такі фільми (наприклад, «Рух крові судинами», «Такти ро­боти серця», «Утворення лімфи та тканинної рідини», «Роль ядра в пе­редачі спадкових ознак», «Мітоз», «Порушення процесу мітозу»).

Для демонстрування навчальних фільмів використовують кінопро­ектор. У тих закладах освіти, де збереглися навчальні кінофільми, використовуються різні моделі кінопроекторів: «Україна», КПШ, «Русь», «Райдуга» тощо. Проте кіноапаратура поступово витісняється сучасними засобами демонстрації відеофільмів, теле- й комп'ютерни­ми системами. Нині школи вже не забезпечуються кіноапаратами. Кінострічки зносилися й практично стають непридатними для демон­страції, шкільні фільмотеки або припинили своє існування, або посту­пово переходять на відеофільми. їх з'являється дедалі більше, але, на жаль, багато з них добре виконані технічно, проте часто малоефективні для використання в навчальному процесі, оскільки випускаються фір­мами, які не враховують педагогіко-ергономічних аспектів підготовки навчальних матеріалів. Однак відеотехнології є перспективними для використання в навчально-виховному процесі з біології.

Навчальне телебачення — це спосіб передачі на відстані на­вчальної зорової і звукової інформації через систему відкритих або замкнених телевізійних систем. Значні дидактичні й виховні можли­вості мають навчальні телевізійні передачі. Вони створюються до кон­кретних тем навчальної програми й призначені для безпосереднього використання на уроці, позаурочних та позакласних заняттях. їхня особливість полягає в тому, що вони автономні; оскільки це пряма трансляція, то вчитель не може забезпечити відбір необхідного мате­ріалу; час трансляції телепередачі має збігатися з часом проведення уроку. На відміну від інших засобів навчання, зі змістом телепередачі вчитель зазвичай знайомиться лише на уроці. Вимушена «імпровіза­ція» знижує результативність застосування передачі, а через її трива­лість урок часто перетворюється на «телеурок», основним змістом яко­го є малоефективний телеперегляд.

Відеозаписи — зафіксовані за допомогою відеомагнітофона або телевізійної камери на спеціальній магнітній стрічці зображення й звук. На уроках використовуються відеозаписи навчальних телепере­дач, кінофільмів, біологічних явищ та процесів, експериментів тощо.

На уроках доцільніше використовувати відеозаписи навчальних те­лепередач із біології: учитель може попередньо ознайомитися з їхнім змістом і побудовою, дидактично пристосувати передачу до цілей і змісту уроку, поєднувати телепередачу або окремі її фрагменти й стоп-кадри з іншими засобами, в разі потреби повертатися до окремих фрагментів.

Ефективним у навчально-виховному процесі з біології є викорис­тання відеозаписів науково-популярних фільмів із телепередач «ВВС №ІШ. Жива природа». Проте, перш ніж використовувати відеоматеріал на уроці, слід скрупульозно відібрати фрагменти (тривалість має не пе­ревищувати 10-12 хв), підготувати запитання й завдання для учнів, які ставитимуться під час або після перегляду відеозаписів.

Перспективним є використання в середніх навчальних закладах відеозаписів на відеокасетах, а в недалекому майбутньому — й на відеодисках.

Відеодиски (СD-, DVD-video) призначені для відтворення з них запису зображення й звуку за допомогою відеопрогравача. Вони дають змогу починати відтворення з будь-якого місця запису, як на грампла­тівці (система прямого доступу), не чекаючи, як у магнітофоні, доки перемотається стрічка. БУВ-технологія побудована на принципах ви­сокоякісного відтворення звуку й відео.

Комп'ютерні телекомунікації, використання яких є перспектив­ним у системі шкільної біологічної освіти, дають змогу здійснити принципово новий підхід до навчання й виховання учнів, що базується на вільному обміні думками, ідеями, інформацією між учасниками спільного проекту, широкому долучені до культури різних народів, людського досвіду й оснований на реальних дослідницьких методах (наукова або творча лабораторія), за допомогою яких у процесі спіль­ної діяльності пізнаються об'єкти, процеси та явища природи, стиму­люється збагачення знання рідної мови й оволодіння іноземними тощо.

їх застосування підвищуватиме ефективність самостійної діяльнос­ті учнів, пов'язаної з різними видами творчих робіт, на основі широко­го використання дослідницьких методів, вільного доступу до банків і баз даних, обміну інформацією між учнями, вчителями й науковцями як всередині країни, так і за кордоном.

Комп'ютерні телекомунікації дають змогу формувати в учнів необ­хідний рівень знань і вмінь аналізувати, порівнювати, узагальнювати, знаходити й опрацьовувати інформацію, пов'язувати її з питаннями, що вивчаються, тобто формувати інформаційну культуру школярів.

Глобальною комп'ютерною телекомунікаційною мережею є Інтер-нет (Іпіегпеї), представлений сукупністю безлічі комп'ютерних мереж, що об'єднані стандартними угодами про способи обміну інформацією (протоколами) та єдиною системою адресації.

У сфері освіти телекомунікації дістали розвиток у методі проектів та дистанційному навчанні.

Основною формою організації урочної або позаурочної діяльності з біології в мережі Інтернет може стати телекомунікаційний проект.

Навчальний телекомунікаційний проект — це спільна навчально-пізнавальна, творча або ігрова діяльність учнів-партнерів, організована на основі комп 'ютерної телекомунікації, яка має загаль­ну мету, узгоджені способи діяльності й спрямована на досягнення її загального результату.

Телекомунікаційні проекти з біології можуть бути інфомаційними, ігровими, творчими, дослідницькими тощо. Форми роботи над проек­тами також можуть бути різними: індивідуальні (всередині загального проекту); парні, коли над одним проектом працюють партнери в парі); групові, коли в проекті беруть участь групи партнерів з одного класу, з різних шкіл регіону, з різних країн тощо. Проекти можуть проводитися в рамках електронної пошти або телеконференції.

Телеконференції — це обмін думками за допомогою електронних листів з тих чи інших питань, що проводиться із застосуванням однієї або кількох телекомунікацій (телебачення, відеотелефон, комп'ютерні телекомунікації тощо).

Є два види електронних конференцій, що проводяться в Інтернеті:

. «реальні» конференції, коли користувачі спілкуються один з одним безпосередньо;

. відстрочені в часі дискусії.

Електронні конференції — це різновид електронної дошки оголо­шень, на якій кожен, хто зацікавився певною темою обговорення, може читати повідомлення, відправлені іншим користувачем, або відповіда­ти на них. Кожна конференція зазвичай має кілька «сюжетних ліній», об'єднаних однією темою.

Конференції бувають «відкритими» — доступними для будь-якого користувача мережі, або «закритими» — доступ здійснюється тільки під контролем керівника конференції (модератора) й лише для запро­шених учасників.

Електронні конференції використовуються для того, щоб ставити запитання, відповідати на запитання інших, брати участь у дискусіях, розсилати інформаційні повідомлення про себе, свої розробки, ідеї, відкриття тощо.

До типових методичних помилок, що знижують ефектив­ність застосування технічних засобів, належать:

. неправильне визначення дидактичної функції екранних, звукових та екранно-звукових технічних засобів;

. неправильне визначення місця цих засобів у структурі уроку;. безплановість, випадковість їх використання;

• перевантаження уроку демонструваннями (прослуховуваннями), перетворення його на зорово-звукову чи літературно-музичну ком­позицію.

На такому уроці, по суті, відсутня керівна діяльність учителя, пору­шуються елементарні дидактичні вимоги, переважає пасивне сприй­няття навчальної інформації учнями, нераціонально витрачається навчальний час.

Слід пам'ятати, що дидактичні й виховні можливості аудіовізуаль­них засобів обмежені. Жоден із них, взятий окремо, не може забезпечи­ти ефективності навчального процесу. Для досягнення оптимальних результатів необхідне їх поєднання згідно зі змістом, темою, метою й завданнями уроку, особливостями пізнавальної діяльності учнів. Практикуються такі поєднання:

. статичні екранні й звукові посібники;

. динамічні й статичні екранні посібники;

. динамічні екранні й звукові посібники;

• динамічні й статичні екранні та звукові посібники.

Добір цих ТЗН і послідовність їх поєднання з іншими засобами на­вчання (натуральними об'єктами, друкованими посібниками) визнача­ються також змістом навчального матеріалу та особливостями методи­ки використання. Наприклад, якщо предметом вивчення є процес, характерна особливість якого — динаміка, рух, розвиток, то основна роль належатиме динамічному посібникові — навчальному кінофіль­му. За його допомогою учні побачать процес у розвитку й змінах, ста­нуть певною мірою «співучасниками», «дослідниками» цього процесу.

Зупинка проекції кінофільму або демонстрації відеозапису, фіксу­вання кадру дають змогу поєднувати однозначні за змістом, але різні за дидактичними можливостями й виразністю екранні засоби навчання. Найчастіше практикується поєднання екранних та звукових посібни­ків. Наприклад, під час вивчення різноманітності птахів (тема «Клас Птахи», 7 клас) поряд із демонстрацією кіно- чи діафільму можна ви­користовувати магнітофонні записи голосів птахів.

Сучасний комп'ютер у поєднанні з мультимедійною проекцією мо­же замінити всі традиційні технічні засоби навчання, однак це не завжди виправдане з психолого-педагогічного та методичного по­глядів.

На уроці із застосуванням екранних, звукових, екранно-звукових, мультимедійних технічних засобів важливо, щоб працювали не лише вони, а головне — учень. Слово вчителя — необхідна умова й засіб під­вищення дієвості аудіовізуальних посібників, усвідомленого сприй­няття й засвоєння їхнього змісту учнями, керування їхньою пізнаваль­ною діяльністю. Вчитель виокремлює основні об'єкти та явища, роз­криває їхню сутність, активізує розумову діяльність учнів, установлює зв'язки між змістом аудіовізуальних посібників і темою уроку, підводить учнів на підставі сформованих уявлень до з'ясування складних внутрішніх зв'язків і закономірностей — формування понять.