Ігрова діяльність на уроках природознавства як засіб розвитку пізнавальних інтересів.

Організація процесу навчання здійснюється за допомогою різних методів навчання. Метод навчання – це спосіб цілеспрямованої взаємопов’язаної діяльності учителя й учнів, яка включає управлінські дії учителя (планування, організація, стимулювання і оцінювання результатів) та навчально-пізнавальні дії учнів (засвоєння та застосування компонентів змісту навчального предмету, самоуправління), що забезпечує освіту, розвиток і виховання особистості. Різні класифікації методів, наприклад загальнодидактична за І.Я.Лернером (в підручнику Т.М. Байбари). Серед методистів-природознавців найбільш поширена класифікація запропонована Н.М.Верзіліним. В її основі - джерело знань, характер діяльності вчителя і характер діяльності учня. Основні групи методів: словесні, наочні та практичні. До кожної групи належать споріднені види методів. Словесні методи – розповідь, бесіда, пояснення. Розповідь – послідовний описовий переказ учбового матеріалу. Застосовується в тих випадках, коли нова інформація не може використати досвід учнів, їх знання або спостереження. Цей метод також застосовується для створення образу за допомогою словесного опису, містить особисті спостереження та враження. Розповідь за короткий час надає значну інформацію учням. Цей метод розвиває пам’ять та вміння слухати вчителя. Бесіда – метод навчання, за допомогою якого вчитель шляхом цілеспрямованого надання питань мобілізує знання і практичний досвід учнів, підводить їх до нових знань. Основний структурний компонент бесіди – питання різних типів.

Перша група питань – вони потребують фактичних знань, які містять уявлення або первісні поняття.

Друга група – спрямована на осмислення фактичних знань. Ці питання передбачають порівняння, класифікацію, узагальнення.

Третя група питань дає можливість практично використовувати знання за допомогою завдань та інше. Завдяки цьому методу вчитель може визначити рівень знань, активізує діяльність учнів.

Пояснення – послідовний переказ навчального матеріалу, який має характер доказу, міркування з формулюванням висновку. Різновидом пояснень є інструктаж до виконання спостережень, дослідів, практичних та самостійних робіт. Метод пояснення сприяє формуванню навичок навчальної праці, практичних вмінь, розвиває мислення та увагу.

На уроках природознавства за рівнем пізнавальної самостійності учнів розповідь буває репродуктивною і продуктивною (проблемний виклад). Репродуктивна розповідь використовується, з умов: власне, предметний зміст новий для учнів або малознайомий; зміст дуже складний; на уроці обмаль часу. Продуктивна розповідь, або проблемний виклад – це один із методів проблемного навчання. Учитель викладає, власне, предметний зміст шляхом розв’язування навчальної проблеми і коментує цю діяльність. Під час проведення бесіди на уроках запитання вчителя повинні бути зрозумілими для учнів та конкретними за змістом. Крім основних, вчитель використовує додаткові запитання, які виконують функцію коригування відповіді, уточнення і доповнення. Вчитель повинен формувати уміння учнів відповідати на запитання.

Спостереження – це цілеспрямоване сприймання об’єктів навколишньої дійсності, яке підпорядковане конкретно-визначним цілям й вимагає вольових зусиль. Учень не просто повинен слухати, а прислухатися, не просто дивитись, а придивлятись, всебічно розглядати об’єкт, щоб створити необхідне уявлення про нього. Це суб’єктивна діяльність, оволодіння якою призводить до формування уміння спостерігати. З цим пов’язана спостережливість – уміння помічати особливості предметів і явищ. Компоненти структури спостереження.

1. Цілі спостереження. Чітко визначається об’єкт, за яким вестиметься спостереження, і його результат. Усвідомленню цілей сприяє розкриття змісту основних термінів, за допомогою яких ціль формулюється, конкретизація об’єктів і результатів спостережень. Робота, спрямована на осмислення цілей спостережень, є обов’язковою і пояснюється такими причинами:

а) діти мають різний рівень засвоєння опорних знань, умінь;

б) сприймання носить вибірковий характер;

в) кожний об’єкт має різні ознаки і може сприйматися з різних точок зору.

2. План спостереження складається на основі тих конкретних задач, які послідовно розв’язують в процесі спостереження.

3. Безпосереднє цілеспрямоване сприймання предметів і явищ природи. Розпочинається з організації розгляду об’єкта в цілому, далі детальний - розгляд. У процесі спостереження - зіставлення цілого і частин.

4. Висновки спостережень. За тривалістю виконання – спостереження короткочасні та довготривалі, за формою організації діяльності учнів – фронтальні та групові.

Навчальний дослід – це елементарний навчальний експеримент, який дає змогу відтворити явище або процес у спеціально створених умовах, простежити за його ходом, побачити ті ознаки, які у природі сприйняти безпосередньо неможливо. Обов’язковим елементом досліду є створення спеціальних умов для проходження явищ, процесів та добір засобів для цілеспрямованої зміни об’єктів або середовища їх існування. Виконання дослідів вимагає певного обладнання. Структура досліду: 1. Осмислення власне предметних цілей досліду. Актуалізація знань про об’єкт, з яким проводиться дослід. 2. Планування досліду і визначення практичних дій, їх послідовності, вибір обладнання. 3. Використання досліду. 4. Осмислення результатів досліду.

5. Закріплення результатів проведення досліду. Дослід як метод навчання, є способом взаємозв’язаної діяльності вчителя й учнів.

Термін – практична робота – часто застосовується в дидактичній і методичній літературі. Ним позначається один із практичних методів навчання, однак не існує чіткого визначення його дидактичної суті. Практична робота – це навчально–пізнавальна діяльність, у процесі якої учні виконують практичні дії з об’єктами в матеріальній або матеріалізованій формі. При цьому предмети і явища або умови їх існування в природі не змінюються. Практична робота, як метод навчання, є способом цілеспрямованої організації практичної навчально-пізнавальної діяльності учнів та керування нею вчителем. Засіб організації роботи – практичне завдання. Завдання репродуктивного характеру та творчі. Більшість практичних робіт займає незначну частину уроку. Триваліші серед них ті, що виконуються на навчально-дослідній ділянці, географічному майданчику, на природі. Практичні завдання виконуються на різних етапах уроку, можуть мати різні дидактичні цілі. За способом організації – виконуються фронтально, групами й індивідуально.

Будь - який метод реалізується за допомогою прийомів. Методичні прийоми – це елементи того чи іншого методу, які відображають окремі дії вчителя та учнів у процесі викладання та навчання. Класифікація прийомів, яка розроблена М.М. Верзіліним, виділяє такі групи: організаційні, технічні та логічні. Організаційні допомагають вчителю організувати застосування певних методів. Технічні пов’язані з використанням різних допоміжних засобів. Логічні прийоми мають особливий вплив на розвиток мислення учнів. Найважливіші операції мислення – аналіз та синтез. Дидактичний прийом – порівняння, протиставлення. Крім того, це аналогія, узагальнення та інші.

Особливого значення набуває такий логічний прийом як створення проблемної ситуації.

 

Наприклад, автори посібника “Методика преподавання природоведення” В.М. Пакулова і В.І. Кузнецова вказують на різноманітність практичних робіт з природознавства. Спільною рисою для них є безпосередня участь школярів у виконанні певної роботи (моторна діяльність) з одночасним її осмисленням. На основі цього формуються знання і практичні уміння.

В іншому посібнику з методики викладання природознавства (автори Л.К. Нарочна, Г.В. Ковальчук, К.Д. Гончарова) про практичну роботу як метод навчання зазначено, що у початковій школі практичні роботи проводять на шкільному подвір’ї, географічному майданчику, навчально-дослідній ділянці. Їх значення полягає у засвоєнні учнями програмного матеріалу, виробленні умінь і навичок у процесі виконання практичних робіт, підготовці учнів до праці.

Деякі автори не виділяють практичні роботи в самостійний метод учення, а описують тільки лабораторні досліди. На обов’язкове розмежування цих двох понять неодноразово вказував В.О. Онищук. Практичні роботи, за словами вченого, відрізняються від лабораторних тим, що під час їх проведення учні не змінюють хід явищ, які вивчаються, а тільки фіксують факти спостережень у процесі практичних дій. Кожна практична робота має свою дидактичну ціль і задачі, структуру й методику (технологію).

Отже, практична робота – це навчально-пізнавальна діяльність, у процесі якої учні виконують практичні дії з об’єктами в матеріальній або матеріалізованій формі. При цьому предмети і явища або умови їх існування в природі не змінюються.

У ході виконання практичних робіт учні оволодівають практичними уміннями. Отже, їх основною метою є формування практичних умінь і навичок. Крім того, внаслідок виконання дій з об’єктами в одних випадках здобуваються факти, які є основою формування нових уявлень, понять і встановлення зв’язків, а в інших засвоєні знання виступають засобом здійснення практичної діяльності, тобто знання засвоюються на новому рівні – рівні застосування за зразком і в новій ситуації.

Практична робота, як метод навчання, є способом цілеспрямованої організації практичної навчально-пізнавальної діяльності учнів та керування нею учителем.

Засобом організації практичної роботи є практичне завдання. Ефективність його виконання учнями залежить: а) від чіткого визначення конкретних цілей практичної діяльності; б) відбору необхідних матеріальних об’єктів або їх матеріалізованих форм, приладів чи їх моделей; в) розробки прийомів виконання завдання.

Види практичних робіт визначаються за різними ознаками. Так, оволодіння кожним передбаченим програмою практичним умінням відповідає загальним закономірностям формування. На цій основі будується система практичних знань. Вона включає:

1. Робота, які виконуються за зразком.

2. Робота, які виконуються шляхом перенесення способу практичної дії в подібну ситуацію, тобто виконуються ті самі дії, але з новими об’єктами, які охоплюються об’єктів уявлення чи поняття, що складають зміст орієнтованої основи дії.

3. Робота, які виконуються шляхом перенесення способів практичних дій і власне предметних знань у нові умови. Для виконання таких завдань (щодо усвідомлених цілей) відбираються засвоєні прийоми із них конструюються нові способи практичної діяльності.

Перші дві групи практичних робіт носять репродуктивний характер. За їхньою допомогою відпрацьовується практичне уміння для досягнення визначених параметрів за основними властивостями: мірою узагальнення й самостійності.

Третя група - це творчі завдання, оскільки вони містять у собі проблеми. Зміст їх полягає у необхідності конструювання нового способу діяльності на основі засвоєних знань, умінь і навичок.

Окрему групу практичних робіт складають роботи при вивченні теми ”Людина – живий організм ”(3кл.).діти вивчають будову шкіри, роботу м’язів, вимірюють об’єм грудної клітини, число вдихів і видихів за хвилину, частоту пульсу правила першої допомоги..

.Виконання проблемних практичних завдань може бути організоване двома методами:

а)евристичним. Діти під керівництвом учителя осмислюють зміст проблемної ситуації і проблеми, у співпраці з ним будують передбачення, а шляхом самостійного виконання сконструйованого способу практичної діяльності доводять його правильність;

б)дослідницьким, тобто проблема розв’язується самостійно під опосередкованим керівництвом учителя. Практичні проблеми для самостійного виконання молодшими будуються за аналогією.

Практичні роботи виконуються не тільки в класі, на уроці, а й у позаурочний час, зокрема під час виконання домашніх завдань.

Завдання до теоретичного матеріалу:

Скласти порівняльну характеристику класифікації методів навчання, яку пропонують різні вчені-методисти.

Питання до самоаналізу знань:

1. Дати визначення методу навчання та методичному прийому.

2.Поясніть особливості словесних методів навчання природознавству, наведіть приклади використання їх на уроках.

3. Поясніть особливості наочних та практичних методів навчання, наведіть приклади їх використання на уроках.

4. Особливості роботи з різними джерелами знань на уроках.

Завдання до самоперевірки:

1. Розкрити шляхи і засоби керування пізнавальною діяльністю учнів у процесі розповіді.

2. Охарактеризувати види запитань у бесіді та специфіку організації відповідей.

3. Розкрити суть спостереження як методу пізнання суб’єктом предметів і явищ природи і як методу навчання.

4. Проаналізувати зміст дослідів, які передбачені програмою з природознавства і розподілити їх на групи за тривалістю виконання.

5. Розробити детальну методику реалізації кожного методу навчання, розкрити особливості поєднання методів під час оволодіння учнями змістом теми природознавства.

Література основна:

1. Борисенко Н.М., Сухіна Л.А. Методики природничо-математичних дисциплін у питаннях та відповідях[ метод. рекомендації ] / Н.М.Борисенко/- Херсон: Айлант, 2007.- С.42-78.

2. Байбара Т.М. Методика навчання природознавства в початкових класах: [Навчальний посібник ]. /-Т.М.Байбара К.: Веселка,1998. - 334 с.

3. Байбара Т.М. Природознавство в 3(2) класі: Посіб. для вчителя. – К.: Освіта, 2001. – 224 с.