Вікова динаміка психофізіологічних функцій



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Вікова динаміка психофізіологічних функцій



Період дорослості відрізняється від попереднього, юнацького, тим, що в ньому завершується загальносоматичний розвиток, досягає свого оптимуму фізичне і статеве дозрівання. Цей період є часом інтелектуальних досягнень. Особливе значення для розуміння розумової діяльності дорослих мають експериментальні дані про онтогенетичну еволюцію психофізіологічних функцій, оскільки останні, як підкреслював Б. Г. Ананьєв, «є власне онтогенетичними феноменами».

Чинник віку має різне значення для зорово-просторових функцій. Для гостроти зору та окоміру він становить всього 25% від загального числа чинників. У той же час для поля зору віковий чинник становить 70%. Це означає, що зумовлене структурою провідних шляхів і корковими проекціями поле зору найбільшою мірою залежить від процесу дозрівання мозку, від його загального стану. Чутливість різної модальності (периферійний зір, слух, кінестезія) у людей різного віку залежить від віку та описується кривою вікових змін її середніх значень. При цьому виявляється, що оптимальні значення різних видів чутливості відносяться не до дитинства, а до двадцятирічного віку. Оптимум колірної чутливості та її конкретних видів спостерігається в 25 років. Схожа картина вікової еволюції виявляється і в показниках сенсомоторних реакцій при порівняльно-віковому зіставленні даних про зміну часу реакцій різних видів (мимовільних і довільних, рухових, мовних, простих реакцій і реакцій вибору на різні сигнали). Загальна закономірність полягає в поступовому скороченні часу реакції на різні стимули з віком, оптимум якої відноситься до 20-25 років.

Підтвердженням того, що рання дорослість є оптимальним періодом для сенсомоторного розвитку, служать вікові характеристики спортивних рекордсменів і переможців Олімпійських ігор. Середній вік переможців Олімпійських ігор серед жінок - 23,6 роки, а серед чоловіків - 25,3 роки (дані 1960-1972 рр.). Вікові ліміти вищих досягнень для деяких видів спорту містяться в ширшому віковому діапазоні - в межах від 24 до 35 років. Вік рекордсменів, наприклад, у штовханні ядра, коливається в межах 26-32 років, у ході на 20 км - у межах від 24 до 33 років, в метанні диска - в діапазоні 24-35 років і в метанні молота - від 29 до 32 років.

Психофізіологічна еволюція має складний характер, який визначається дією закону гетерохронності (різночасовості). Це виявляється в дозріванні різних сторін однієї і тієї ж функції, наприклад, у розвитку абсолютної і специфічної чутливості зорового аналізатора, в розвитку кінестетичної чутливості, у вікових змінах слухової та вібраційної чутливостей.

Гетерохронність має місце і при зіставленні вікових кривих різних психічних функцій. На основі аналізу даних, отриманих Д. Б. Бромлей на дорослих людях у віці 20-80 років, Б. Г. Ананьєв дійшов висновку про відсутність збігу онтогенетичної еволюції різного роду інтелектуальних функцій. Відзначаючи зниження невербальних функцій, яке стає різко вираженим до 40 років життя, він звертає увагу на те, «що вербальні функції саме з цього періоду прогресують найінтенсивніше, досягаючи найвищого рівня після 40-45 років. Безумовно, що друга сигнальна функція протистоїть загальному процесу старіння і зазнає інволюційних зсувів значно пізніше за всі інші психофізіологічні функції. Ці найважливіші надбання історичної природи людини стають вирішальним чинником її онтогенетичної еволюції». Прогресивний розвиток вербальних функцій у період дорослості відбувається в той час, коли сенсорно-перцептивні функції, і передусім різні види абсолютної чутливості, поступово знижують свій функціональний рівень.

Відстежуючи мікровікові зсуви, Б. Г. Ананьєв виявив суперечливе поєднання різнорідних процесів, які створюють складну структуру розвитку психофізіологічних функцій дорослої людини в період не тільки ранньої, але і середньої зрілості. У цій структурі найменша частота моментів відноситься до стабілізації функціонального рівня, а найбільша - до позитивних зсувів (підвищення функціонального рівня). Є також значне число негативних зсувів (моменти зниження). Б. Г. Ананьєв уважав, що оскільки ряд негативних зсувів передує оптимуму, то моменти зниження є прихованими періодами перебудови функцій, які готують її підйом. Певне співвідношення моментів стабілізації, зниження і підвищення було виявлене в розвитку як інтелектуальних функцій (мислення, пам'ять, увага), нейродинамічних характеристик (сила і динамічність нервових процесів), так і психомоторних і фізіологічних показників, пов'язаних з енергетичними процесами (основний обмін, теплопродукція). Разом з тим, для жодної з функцій на всьому віковому діапазоні не виявлено домінування моментів стабілізації.

Розвиток дорослої людини, що складається з серії мікроперіодів, суперечливо поєднує в собі різні процеси становлення: наростання продуктивності одних функцій, зниження працездатності інших і стабілізацію рівнів функціонування третіх. Наприклад, сила рук, як правої, так і лівої, у чоловіків 18-19 років значно вища мיязової сили чоловіків у віці 30-35 років. Швидкість рухових реакцій (час обведення фігур, швидкість ходу) 18-19-літніх перевищує час рухових реакцій старшої групи. Однак точність ходу (міра відхилення від прямої в градусах) старших вдвічі вища при відкритих очах і в 5 разів - при закритих. При обведенні фігур точність рухів старших виявилася також вищою.

Унаслідок виконаного під керівництвом Б. Г. Ананьєва комплексного дослідження психофізіологічних функцій у дорослих людей різного віку був виявлений складний, суперечливий характер їх вікової динаміки, що свідчить про нервово-психічний розвиток після настання зрілості не тільки в зв'язку з прогресом другої сигнальної системи, але і в зв'язку із загальним розвитком аналітико-синтетичної діяльності мозку. Підтвердженням того, що онтогенетичні закономірності характеризують хід індивідуального психічного розвитку дорослої людини, стали дані лонгітюдного вивчення дорослих людей в період з 18 до 23 років, отримані Л. І. Гольбіною і В. Н. Панфьоровим. Виявилося, що рівень одних функцій і процесів у ході їх розвитку підвищується (обсяг поля зору, окомір, диференційоване пізнавання, просторове уявлення, пізнання, увага), інших знижується (гострота зору, короткочасна зорова пам'ять) або стабілізується (спостережливість, загальний інтелектуальний розвиток). Після спеціального мікровікового комплексного вивчення психофізіологічних характеристик були отримані вікові синдроми функціонального розвитку психіки людини як індивіда на різних стадіях її дорослого життя.

Основним сенсибілізуючим чинником виступає трудова діяльність, а також практичний досвід і тренованість. М. Д. Александровою були отримані дані про високе збереження зорово-просторових функцій людини, включених в професійну діяльність. Такі функції, як поле зору, гострота зору, окомір, були в нормі або вищими за норму, залишаючись збереженими аж до пенсійного віку, у водіїв.

Хід онтогенетичної еволюції психофізіологічних функцій дорослої людини може значно змінюватися під впливом професійної діяльності. Зазначаючи вирішальний вплив систематичного навантаження на вияв дійсного потенціалу психофізіологічних функцій, Б. Г. Ананьєв писав: «Є, отже, суттєва схожість еволюційно-інволюційних відносин у тактильно-вібраторних функціях руки, а також у функціях мовленнєво-слухової і зорової просторово орієнтуючих систем. Це всі сенсорні системи, включені в постійну практичну діяльність, зв'язки, що служать ресурсами в процесі спілкування і повсякденного регулювання процесів поведінки».

Розкриваючи умови сенсибілізації функцій, Б. Г. Ананьєв підкреслює роль інструментально-технічного оснащення діяльності та комунікації, що зумовлює формування апарату перцептивних дій, в системі яких працюють сенсорні функції. Досягнення нових, більш високих рівнів функціонального розвитку в зрілі роки в процесі трудової діяльності можливе завдяки тому, що психічні функції знаходяться в умовах оптимального навантаження, посиленої мотивації, операційних перетворень. Одночасно з цим функції, що не мають таких умов у відносно молоді роки, поступово знижують свій рівень. У обдарованих людей інтелектуальні функції характеризуються тривалішим періодом прогресу і сповільненням інволюційних процесів. Іншим чинником, що сприяє сповільненню процесів старіння інтелектуальних функцій, є рівень освіти.

Розвиток психофізіологічних функцій здійснюється у вигляді якісних перетворень міжфункціональних і внутрішньофункціональних структур. Знання мікровікових синдромів психофізіологічних функцій дозволяє враховувати вплив вищезгаданих чинників (трудової діяльності, освіти, обдарованості) не тільки на підвищення рівня продуктивності окремих психічних функцій, але і на їх різні комплекси, на міру їх взаємозв’язків. Найсприятливішими для цілісного впливу на психофізіологічну організацію інтелекту є періоди консолідації структурних функціональних відношень. З метою ж зміни структур і справляння впливу на сам характер їх розвитку важливі ті мікроперіоди життя дорослої людини, в яких відбувається послаблення або розпад міжфункціональних зв'язків і тим самим створюється можливість їх спрямованого перетворення. Внаслідок проведених комплексних досліджень Б. Г. Ананьєв дійшов такого висновку: в ході розвитку дорослої людини має місце зростання здатності до навчання.

Загальна закономірність прояву психофізичних функцій полягає в поступовому та неухильному скороченні часового інтервалу між дією будь-якого сигналу і початком відповіді на цей сигнал (часу реакції), починаючи з 3 років і закінчуючи студентським віком, а потім (після 40 років) змінюється ще більш поступовим його продовженням в міру процесу старіння організму. Таким чином, до 23-25 років багато психофізіологічних функцій досягають свого максимального розвитку і зберігаються на досягнутому рівні до 40 років.

Зміна часу реакції супроводжується підвищенням чутливості людини. Чутливість периферійного зору, слуху, центрів руху та інших центрів залежить від віку. Максимального розвитку відчуття досягають до 25 років і зберігаються на цьому рівні у більшості людей до 40-річного віку.

Після досягнення людиною 25-річного віку збереження і стабільність психофізіологічних функцій значною мірою визначається особливостями функціонування вищих процесів. Цим пояснюється те, що кожен з видів чутливості може мати декілька “піків”, точок підйому, оскільки процес розвитку має нерівномірний характер. Один із цих “піків”, який супроводжується конвергенцією ряду сенсорних функцій, відбувається в зоні ранньої зрілості (18-25 років) , а інший може мати місце і пізніше, в період загальної стабілізації функцій.

Крім того, слід зазначити, що описана вище закономірність є узагальненою, але не всезагальною. Розвиток сенсорної функції має індивідуальнозумовлений характер. Про це свідчать дослідження Н.В.Тимофєєва і К. П. Покривалова, Б.Г. Ананьєва і Є.Ф.Рибалко та ін. дослідників.

Характеризуючи дане явище, Б.Г.Ананьєв висловлює припущення, що будь-яка сенсорна функція виявляє свій справжній потенціал лише в тому випадку, якщо перебуває систематично в стані корисного для неї оптимального (а не тільки посильного) напруження. Це саме та основна умова, яка забезпечує сенсибілізацію функцій у процесі праці. На думку Б.Г.Ананьєва, сенсорні функції, включені в трудову діяльність, мають ніби подвійну, підсилену (в порівнянні з іншими сенсомоторними функціями) мотивацію. В таких умовах відбувається еволюція функцій, що досягає нових, найвищих рівнів розвитку і в зрілі роки. Разом із тим інші сенсорні функції, що не мають таких умов розвитку, інволюціонують, причому передчасно, у відносно молоді роки людського життя. Таким чином, трудова діяльність людини також визначає можливість збереження досягнутого рівня розвитку психофізіологічних функцій.

 

Розвиток інтелекту

Загальна характеристика розвитку інтелекту.Характеризуючи виникнення міжфункціональних зв'язків у структурі інтелекту дорослої людини, Б. Г. Ананьєв виявив основні тенденції та закономірності цього процесу. У 18-21 рік кореляційна плеяда різних функцій виступає у вигляді відносно простої структури, ланцюжка зв'язків. У 22-25 років кореляційні зв'язки утворять складнорозгалужений комплекс, що групується навколо двох центрів - мнемологічного (єдина структура пам'яті, мислення) і аттенційного (чинник уваги). Цей комплекс за своєю структурою зберігається, а за кількістю позитивних і негативних кореляцій збільшується. У 30-35 років весь складний і розгалужений комплекс перебудовується в зв'язку з тим, що єдиний, мнемічний центр розщеплюється і виникають два самостійні ядра (мнемічне і логічне) при зберіганні свого положення аттенційного чинника.

У становленні цілісності інтелекту, багаторічного і суперечливого процесу, визначальну роль відіграють освіта (обсяг засвоєних знань, загальний рівень інформованості) і навчання, тобто діяльність із засвоєння знань, навичок, умінь. Саме тому в структурі інтелекту (в його кореляційних плеядах) особливо важливе місце займають мислення і пам'ять, різні характеристики яких розвиваються пов'язано і взаємозалежно. Регулювання процесів накопичення, збереження і логічного перетворення знань на різних етапах вищої освіти, очевидно, повинно враховувати взаємовідношення, що змінюються між пам'яттю і мисленням протягом всього інтелектуального розвитку дорослих.

Однак не тільки психофізіологічні функції характеризуються оптимумом продуктивності в період дорослості. За різних форм творчої активності найвищого рівня досягає інтелектуальна діяльність. У дослідженнях X. Лемана показані кульмінаційні моменти наукової творчості, що відносяться до 35-40 і 40-45 років життя. Середній максимум творчої активності для багатьох спеціальностей припадає на 35-39 років. При цьому пік творчих здібностей виявляється до 30-34 років у таких науках, як математика, фізика, хімія. Видатні відкриття в багатьох сферах науки здійснюються частіше людьми, яким трохи менше або більше 40 років, потім імовірність таких відкриттів з віком починає падати. Д. Пельц і Ф. Ендрюс наводять криву змін творчого потенціалу вчених з віком. Вони виявили піки наукової творчості в 30-34 роки, в 47 і 57 років. При цьому найбільш вираженою за критеріями наукового внеску, загальної корисності і чисельності публікацій є продуктивність у 47 років. Таким чином, період дорослості є найбільш продуктивним щодо вищих досягнень інтелекту.

Інтелектуальна діяльність, особливо її вищі творчі форми, глибоко пов'язана з особистістю людини. Як підкреслював Б. Г. Ананьєв, зв'язки інтелекту і особистості виявляються в мотивації розумової діяльності, що залежить від настанов, потреб, інтересів та ідеалів особистості, рівня її домагань, а це багато в чому визначає активність інтелекту. У свою чергу, характерологічні властивості особистості і структура її мотивів залежать від ставлення цієї особистості до дійсності, від досвіду пізнання світу, світогляду і загального розвитку інтелекту.

Так, більшість дослідників вікового розвитку інтелекту констатують відносно ранні терміни прояву оптимального рівня розвитку людини, а потім - поступове зниження з віком функціональної працездатності мислення, пам’яті і довільної уваги. Причому ряд дослідників вважають, що оптимум розвитку інтелектуальних функцій припадає на 18-20 років.

Особливості розвитку пізнавальних процесів у ранньому дорослому віці. У більшості досліджень, присвячених проблемі вікового розвитку, зазначається, що існують якісні відмінності в особливостях розвитку когнітивної сфери між різними віковими періодами. Специфіка когнітивної сфери 20-40 річних людей зумовлена не тільки хронологічним віком та змінами організму, але більшою мірою визначається особистими, соціальними і культурними подіями і чинниками. Динаміка і спрямованість розвитку когнітивної сфери може бути як позитивною, так і негативною. Соціальні орієнтири і культурні запити молодої людини, що досягла дорослості, можуть підтримувати, розширювати чи підривати форми поведінки, що склалися в юнацькому віці, вимагаючи формування нових.

Також слід підкреслити, що динаміка розвитку когнітивної сфери людини при досягненні нею віку ранньої дорослості значною мірою має індивідуально-ситуативну зумовленість. З чим це пов’язано? Як вважає С.Пако, оптимальний розвиток інтелектуальних функцій досягається на межі юності – перших етапів ранньої дорослості (ранньої молодості) людини, а інтенсивність їх інволюції залежить від двох факторів: внутрішнього і зовнішнього.

Внутрішнім фактором виступає рівень обдарованості особистості. Відомо, що в обдарованіших людей інтелектуальний прогрес є довготривалим, інволюція наступає пізніше та відбувається повільніше, ніж у менш обдарованих.

Зовнішнім фактором виступає сукупність умов, що залежать від соціально-економічного і культурного оточення. Таким зовнішнім фактором перш за все є освіта, яка, на думку С.Пако, суттєво протистоїть старінню, гальмуючи інволюційний процес. Однак, якщо навчання в школі має загальний та обов’язковий характер, то підвищення рівня освіти після закінчення школи має не тільки об’єктивну соціально-економічну, а й особистісну зумовленість. Тенденція до саморегуляції і саморозвитку у багатьох молодих людей є важливим стимулом до підвищення рівня освіти та формування пізнавальних інтересів. Тому розвиток когнітивної сфери людей у віці 20-40 років нерозривно пов’язаний з розвитком і формуванням особистості.

Які ж особливості прояву конкретних вищих психічних функцій у людей, що досягли періоду ранньої дорослості?

Розвиток пам’яті.Найбільші зміни відбуваються в короткочасній вербальній пам’яті і характерні для зорової і слухової модальності. У розвитку вербальної короткочасної пам’яті на слух виявлено два періоди: найвищі показники розвитку припадають на вік від 18 до 30 років і низькі з тенденцією до все більшого зниження – на вік 31-40 років. Вербальна короткочасна зорова пам’ять має ту ж тенденцію.

У свою чергу, образна пам’ять піддається з віком найменшим змінам, а вербальне закріплення довготривалої пам’яті визначається більшою постійністю у віці від 18 до 35 років і зниженням рівня свого розвитку в період від 36 до 40 років.

Існує суттєва залежність динаміки розвитку мнемічних функцій від характеру діяльності людини. Активна розумова діяльність людини дозволяє досягти вищих показників розвитку пам’яті.

Розвиток мислення. Важливими досягненнями когнітивного розвитку у період ранньої дорослості є діалектичне мислення, смислові системи, розвиток обов’язковості і відповідальності та гнучке використання інтелекту.

Діалектичне мислення пов’язане зі здатністю обмірковувати протилежні думки, синтезувати, інтегрувати їх. Особливо важливим його аспектом є інтеграція ідеального і реального. Практичний, звичайний світ (реальне) служить діалектичною корекцією штучності абстрактного, формально-операційного мислення (ідеального). У цьому полягає сильна сторона мислення дорослої людини.

Щодо теорії “смислових систем”, то її автор І. Коган виділяє декілька рівнів “утворення смислів” – смислових систем, які впорядковують наш життєвий досвід, організують мислення і викликають ту чи іншу поведінку. У міру входження в доросле життя наші індивідуальні смислові системи стають унікальними, і разом з тим зберігають певну спільність зі смисловими системами інших людей, які перебувають на цій же стадії вікового розвитку. На кожній стадії старе стає частинкою нового. Згідно з цією теорією, більшість із нас продовжує структурувати і реструктурувати своє розуміння світу до 40 років і навіть довше.

Ряд дослідників вважають, що особливою ознакою дорослого мислення є гнучкість, з якою дорослі можуть використовувати усі ті когнітивні здібності, якими вони на даний момент володіють. І.Шайн називає ранню дорослість періодом досягнень. Це важливий період в когнітивному розвитку дорослої людини, період, у якому використовуються здатності думати, розв’язувати проблеми і приймати рішення. Люди, які успішно впоратись з цим, отримують певну міру особистої незалежності та переходять до наступної фази у використанні когнітивних навичок – періоду соціальних зобов’язань. У середньому віці ми використовуємо наші когнітивні здібності, щоб розв’язувати проблеми інших, – у сім’ї, у компанії і на роботі, у громадських справах. У декого ці обов’язки можуть бути досить складними, вимагаючи налагодження стосунків в організаціях і передбачаючи різнобічні знання. Такі люди мають можливість проявити свої когнітивні здібності, виконуючи адміністративні функції, на додаток до тих соціальних обов’язків, які вони приймають.

У більшості людей при досягненні віку ранньої дорослості мислення характеризується гнучкими переходами у взаємозв’язках образних, логічних і дієвих складових.

З цього приводу ще Л.С.Виготський зазначав, що в середині єдиного мисленнєвого акту дорослої людини постійно відбуваються переходи від образного мислення до логічного і навпаки.

Таким чином, однією з основних характеристик мислення дорослих людей в період 20-40 років є комплексний характер мислительних операцій при високому рівні інтеграції різних видів мислення. Наприклад, результати теоретичного мислення перевіряються практикою, під впливом якої відбувається збагачення і теоретичного мислення. Разом із тим, практичне мислення, пов’язане з безпосередньо сприйманою ситуацією, відштовхується від понять теоретичного мислення.

Протягом періоду ранньої дорослості (від 20 до 40 років) спостерігається нерівномірність у розвитку конкретних видів мислення. Найповніші вікові характеристики мислення дорослих людей були отриманні Д.Векслером, на думку якого інтелектуальний розвиток людини охоплює значний період - з 19 до 30 років. Причому, піки деяких функцій, наприклад, лексичних, досягають максимуму у 40 років.

Водночас, деякі функції знижуються після 30 років. Наприклад, таке зниження характерне для інтелектуальних функцій, пов’язаних, швидше, не з мовою, а з моторикою. Проведене Д.Векслером сумарне зіставлення даних юнацького віку (18-19 років) і перших етапів ранньої дорослості (25-34) дозволило встановити, що найвищі показники інтелектуальних функцій характерні для періоду ранньої дорослості. Такий висновок розходиться з думкою багатьох дослідників, котрі вважають, що оптимум функціонального розвитку інтелекту людини відбувається в юнацькому віці.

Які ж норми розвитку різних видів мислення? Так, практичне мислення має найвищі показники розвитку (оптимуми) у віці 31-32 і 34-35 років. Оптимуми розвитку теоретичного мислення припадають на вік 20,23,25 і 32 роки. Оптимуми розвитку образного мислення виявлені у 20, 23, 33, 35 і 39 років.

Причину розходження у думках дослідники вбачають перш за все в існуванні різних умов розвитку мислення людини. Стосовно інтелектуальних функцій такими умовами є характер і форма розумової діяльності індивіда та ін. Таким чином, і для мислення як вищого психічного процесу діяльність, якою займається індивід, має досить суттєве значення в особливостях розвитку його інтелектуальних функцій.

Розвиток мови.Розвиток мислення відбувається одночасно з розвитком мови. Найсуттєвіші відмінності в розвитку мови людей, котрі досягли віку ранньої дорослості, у порівнянні з дитячим, підлітковим та юнацьким віком, проявляються у зміні якісних параметрів мови. У людини, котра досягла дорослості, відбувається перетворення структури мови, змінюється її лексичний і граматичний склад.

Зіставлення мови учнів 12, 18 років і людей 30-річного віку дало можливість виявити прогрес у становленні структури мови дорослих у порівнянні з підлітками і дітьми. Одним з проявів цього процесу є перехід від простого речення до складнопоширеного з двома, трьома і чотирма членами. Це вказує на зростаючі можливості мовленнєво-мислительної діяльності людини в зрілому віці.

Дослідниками виявлено протилежний хід розвитку деяких вербальних функцій (пов’язаних з оперуванням словами, розумінням їх змісту) і невербальних функцій (пов’язаних зі сприйманням, оцінкою і оперуванням образами). Так, уже в 30-35 років спостерігається поступова стабілізація, а потім зниження рівня розвитку невербальних функцій, котрі стають різко вираженими до 40 років. Поряд із цим, вербальні функції саме з цього періоду прогресують найінтенсивніше, досягаючи найвищого рівня після 40-45 років. Таким чином, період ранньої дорослості характеризується прогресуючим розвитком вербальних функцій.

Імовірно, можна стверджувати про те, що з розвитком вербальних функцій інтелекту у віці від 20-45 років продовжується розвиток і вербально-логічного, понятійного мислення.

Таким чином, інтелектуальний розвиток не зупиняється на межі 20 років, а триває в пізнішому віці. При цьому оптимум розвитку невербального інтелекту припадає на вік 30-35 років, а розвиток вербального інтелекту відбувається до 45 років. Цим можна пояснити той факт, що, як правило, саме на межі 40-45 років людина починає значно більше уваги приділяти філософським питанням.

Мовленнєво-мислительні, другосигнальні функції загалом протистоять процесу старіння та самі проходять інволюційні зрушення значно пізніше за всі інші психофізіологічні функції. Ці важливі здобутки історичної природи людини стають вирішальним фактором її онтогенетичної функції.

Розвиток уваги. При досягненні людиною віку ранньої дорослості відбуваються якісні зміни в розвитку не тільки мислення і мовлення, але й інших психічних пізнавальних процесів, зокрема розвитку уваги людини. Різні властивості уваги у дорослих людей проявляються нерівномірно. Найбільшим віковим змінам піддаються обсяг, перемикання та вибірковість уваги. Стійкість та концентрація уваги суттєво не змінюється. Величина рівня показників розвитку обсягу, перемикання та вибірковості уваги у дорослих наростають поступово у межах віку від 18 до 33 років. Після 34 років відбувається зниження показників рівня розвитку властивостей уваги. Найвищі показники рівня розвитку обсягу, перемикання та вибірковості припадають на 27-33 роки. Встановлено, що активна розумова діяльність людини відіграє суттєву роль у розвитку уваги.

Вплив навчання у вищому навчальному закладі на розвиток інтелекту. Як один із самостійних і перших етапів дорослості виділяють студентський вік. У результаті досліджень психологами була виявлена закономірність послідовності змін мислення студентів. Цю послідовність назвали стадіями.

Перша стадія. На початковому етапі студенти інтерпретували світ і свій освітній дослід дуалістично. Вони шукали істину й прагнули до знань. Світ міг бути тільки добрим чи поганим, правильним чи неправильним. Роль викладачів – учити студентів, а їх власна роль – добре вчитись.

Друга стадія. Продовжуючи навчання, студенти зіткнулися з тим, що існують різні і навіть протилежні погляди. Усвідомивши це, вони поступово почали визнавати і навіть схвалювати таке розмаїття думок. Намагалися звикнути до того, що люди мають на це право, і зрозуміли, що будь-яка людина може, незалежно від контексту, підійти до одного і того ж явища з різних боків.

Третя стадія. Попередній підхід проіснував недовго, він звільнив місце потребі сформувати свою власну думку. Студенти визначались і брали на себе відповідальність за вибір власних цінностей, поглядів і свого способу життя.

Таким чином, студенти просувалися від початкового дуалізму до терпимості стосовно різних суперечливих поглядів і, нарешті, - до формування самостійно вибраної позиції. На думку автора даного дослідження У.Перрі, ця послідовність змін у мисленні студентів є типовим зразком інтелектуального розвитку, характерного для періоду ранньої дорослості.

Таким чином, інтелектуальний розвиток у період ранньої дорослості проходить у тісному зв’язку з формуванням особистості. При цьому не тільки особливості особистості впливають на характер її інтелектуального розвитку, але й закономірності розвитку інтелектуальної сфери впливають на процес становлення і розвитку особистості, оскільки вони забезпечують вироблення власної світоглядної позиції.

 

10.7.Особливості емоційного розвитку у ранньому дорослому віці

Основні проблеми, котрі вимагають розв’язання у ранньому дорослому віці - це досягнення ідентичності (єдність уявлень про себе, своє місце в світі, в системі міжособистісних стосунків) і близькості (тісні стосунки, стійкий позитивний емоційний зв’язок). Близькість - це єдність двох ідентичностей, але без втрати кожним індивідом своїх неповторних особливостей. Близькість – це основа кохання і любові.

Кохання як фундаментальне людське почуття. Кохання включає такі емоції, як інтерес–збудження і задоволення–радість. Ці базові емоції можуть бути найважливішими компонентами мотивації, що визначає поведінку людини у коханні.

Кохання включає в себе як чуттєвий, так і мислительний компонент і, крім цього, додатково до основних емоційних переживань, деякі різновиди кохання включають сексуальний потяг. Весь цей комплекс називають любов’ю і тому говорять про її складність і загадковість.

Кохання включає і має в собі соціальні стосунки, і міцну прив’язаність, і емоційний зв’язок між людьми.

Р. Стернберг виділяє три складові кохання:

1) інтимність – почуття близькості, яке виявляється в любовних стосунках;

2) пристрасть – такий вид збудження, який призводить до фізичного потягу і сексуальної поведінки у стосунках;

3) обов’язок – який має як короткочасний, так і довготривалий аспекти. Короткочасний відображається у тому, що конкретна людина кохає іншу. Довготривалий аспект являє собою обов’язок зберігати це почуття.

Нерідко кохання супроводжується почуттям ревнощів, які можуть виражатись емоціями гніву, суму, злості та ін. Ревнощі – це одна з причин того, що кохання може різко обернутися ненавистю, яка буває інколи настільки сильною, що людина прагне будь-яким способом спричинити страждання, образити й принизити коханого.

Кожен із нас має право вирішувати, як розпорядитись своєю ревнивістю. Якщо ми усвідомимо, що всіх нас колись залишали заради іншого, що подібний досвід є закономірністю людського розвитку, то ми дістанемо сили для того, щоб змиритися з реальністю і не розплачуватись хворобами за втрати, яких неможливо уникнути. Усвідомлюючи неминучість хворобливого почуття безпорадності, ми отримуємо шанс мобілізувати та реалізувати потенціал психічної енергії, яку затаїли в собі ревнощі та інші пристрасті. У результаті міжособистісні стосунки тільки виграють, стають інтенсивнішими і продуктивнішими.

Материнська і батьківська любов. Емоції у батьківсько-дитячих стосунках. У період ранньої дорослості людина переживає повний комплекс емоцій. Серед них – емоції батьківських стосунків, що включають в себе радість від спілкування з дитиною, почуття прив’язаності і взаємної довіри, чутливість до потреб дитини та захоплення нею.

Батьківство вимагає нових ролей та обов’язків матері і батька. У період очікування дитини подружжя переважно надає один одному емоційну підтримку. З народженням дитини різко зростають фізичні та емоційні навантаження молодих батьків, пов’язані з порушенням сну й звичного способу життя, фінансовими витратами, підвищеною напруженістю і конфліктами з приводу обов’язків і збереження певного порядку. Мати втомлена, батько відчуває себе відкинутим, і обоє переживають обмеження своєї свободи.

Незважаючи на те, що певні турботи у батьків є спільними, батьки і матері при цьому можуть демонструвати різні реакції на появу першої дитини. І все ж, народження первістка – це, швидше, перехід сім’ї в новий стан, ніж її криза.

Перші емоційні та рухові реакції дитини, перший самостійний крок допитливість дитини, її радість чи страх викликають у батьків емоційну реакцію, відповідну до індивідуальних порогів цих емоцій. Батьки, щодня спілкуючись із дитиною, бачать її радість і самі виявляють її. Цей постійний зустрічний вияв радості підвищує ймовірність формування емоційної прив’язаності. Емоція радості має позитивне значення не тільки для формування взаємної прив’язаності батьків і дитини, але і впливає на розвиток соціальних стосунків дорослої людини.

Однією з характеристик материнства і материнської любові є емоційна доступність, готовність дати дитині своє тепло, ніжність, підтримку, схвалення. Важливими компонентами материнської любові є чутливість до потреб дитини та емоція інтересу. Матері цікаве її дитя: що б воно не робило, все збуджує в ній інтерес і викликає захоплення. Результатом цього інтересу стає ігрова взаємодія між матір’ю і дитиною, психічний та особистісний розвиток дитини, що є підкріпленям для виникнення переживань батьків.

Загалом, емоційна сфера людини в ранньому дорослому віці уже сформована і стабільна. У цьому віці людина переживає цілу гаму моральних, інтелектуальних, естетичних почуттів. При цьому стійкою стає загальна емоційна спрямованість особистості. Вже сформованими стають такі емоційні властивості особистості, як емпатія, саморегуляція емоційних переживань, багатство чи бідність емоційного життя.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть стадії періоду дорослості.

2. Назвіть завдання розвитку в ранньому дорослому віці за Е.Еріксоном.

3. У чому виявляється своєрідність вікового розвитку психофізіологічних функцій у період ранньої дорослості?

4. Які зміни відбуваються в спонукальній сфері особистості в ранньому дорослому віці? Чим вони зумовлені?

5. Чому ранній дорослий вік називають періодом починань?

6. Охарактеризуйте систему цінностей на межі 30-річчя.

7. Які мотиви професійного вибору в ранньому дорослому віці?

8. Які реальні мотиви самотнього способу життя і як вони виражаються в соціальних стеоретипах?

9. Поясніть процес утворення сім’ї як вираження близькості, а також мотиви вибору дорослими людьми альтернативних способів життя.

10. Назвіть основні фактори, які впливають на вибір професії.

11. Опишіть, як названі фактори впливають на вибір професії: батьківські настанови, Я-концепція та індивідуальні особливості людини.

12. У чому полягає вікова динаміка творчої активності і продуктивності суб’єкта діяльності і в яких сферах соціального життя вона проявляється?

13. Охарактеризуйте особливості самосвідомості у ранньому дорослому віці.

14. У чому виявляється вплив Я-концепції на сімейні стосунки?

15. У чому полягає специфіка функціонування когнітивної сфери в ранньому дорослому віці?

16. Які особливості прояву вищих психічних функцій у ранньому дорослому віці?

17. Чому деякі теоретики вказують на гнучке мислення як на важливу ознаку дорослого інтелекту?

18. Які зміни відбуваються у розвитку пам’яті людей раннього дорослого віку?

19. Назвіть найбільш суттєві відмінності в розвитку мовлення людей, котрі досягли періоду ранньої дорослості у порівнянні з розвитком мовлення на попередніх етапах.

20. Охарактеризуйте особливості емоційного розвитку в період ранньої дорослості.

21. Як пов’язані особливості кар’єрного зростання зі статю?

22. Які причини виникнення нормативної „кризи тридцятиріччя” та яке її розв’язання має позитивний вплив на подальший розвиток особистості?

23. У чому полягає сутність кризи середини життя? Назвіть основні шляхи її продуктивного вирішення.

24. Які нормативні проблеми постають перед людиною в період переходу до дорослості та після досягнення тридцятиріччя? Які можливості конструктивного розв’язання таких проблем ви бачите? Як уникнути проблеми або неконструктивне їх розв’язання відображається на особистому зростанні молодого дорослого?

25. Розкрийте особливості близьких стосунків з протилежною статтю в молодості. Яким чином здатність підтримувати с



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-06; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.212.116 (0.034 с.)