Розвиток спонукальної сфери молодшого школяра

В основі потреб, які розвиваються в молодшому шкільному віці, лежать ті, які «принесла» дитина з дошкільного дитинства, зокрема зберігається потреба у грі. Тому в перші дні перебування дитини у школі важливим фактором для пробудження інтересу до навчання, для полегшення складної навчальної діяльності є введення ігрової ситуації на уроці, використання дидактичних ігор.

Ігрова діяльність має велике значення у розвитку мотиваційної сфери дитини, зокрема в розвитку свідомого бажання вчитися. Саме в грі відбувається перехід від мотивів, що мають форму досвідомих, афективно забарвлених, безпосередніх бажань, до спонукань, що мають форму узагальнених намірів, які є найбільш усвідомленими. У жодній діяльності немає такого емоційно захопленого входження дитини в життя дорослих. Саме у ній першочергово виявляється здатність добровільно, з власної ініціативи підкорятися різним вимогам.

Потреба у русі залишається такою ж сильною як і в дошкільника. Часто вона заважає зосередитись на уроці, дитина постійно відчуває бажання рухатись, походити по класу. Багато дітей, стримуючи себе на уроці, проявляють особливу рухливість на перерві, що втомлює їх і знижує працездатність на наступному занятті. Ось чому вчитель, як і вихователь дитячого садка, повинен уміти організувати відпочинок дітей, включивши їх у рухливі ігри на перерві, а також дати їм можливість порухатися на уроці.

Однак особливо значущою для подальшого розвитку особистості молодшого школяра, як і дошкільняти, є потреба зовнішніх вражень. На початку навчання вона залишається головною рушійною силою розвитку.

У зв`язку з розвитком пізнавальної потреби виникають різноманітні мотиви навчання. Під впливом нової провідної діяльності у молодших школярів формується більш стійка структура мотивів, у якій мотиви навчальної діяльності стають провідними. Одні мотиви виникають з самого процесу навчання та пов`язані зі змістом і формами навчальної діяльності, інші лежать ніби за межами навчального процесу. Вони, в свою чергу, поділяються на широкі соціальні мотиви (добре працювати, вчитися, після закінчення школи вступити в університет) та вузькоособисті. В останніх відображається прагнення до власного благополуччя (заслужити похвалу дорослих, отримати добру оцінку).

З оволодінням навчальною діяльністю розвиваються мотиви, адекватні суті процесу навчання. У першу чергу це інтерес до оволодіння способами діяльності, до процесу читання, малювання, а далі до самого навчального предмету.

У роботах Л.Божович показано, що навчальна діяльність відбувається успішно, якщо вона спонукається як мотивами, що йдуть від неї самої, так і мотивами, викликаними внутрішньою позицією школяра. У дітей із сформованою такою позицією заняття, пов`язані з виконанням обов`язків учня, викликають позитивно забарвлені емоційні переживання, а справи, які цікавили дитину в дошкільному дитинстві, втрачають привабливість. Спостерігаються випадки, коли в дітей (особливо у першому класі) сильнішими залишаються ігрові мотиви. Це виявляється зокрема в тому, що під час виконання завдань вони часто відволікаються, неуважні, а у грі можуть бути дуже зосередженими.

Для формування у такої дитини навчальної мотивації необхідна спеціальна педагогічна робота. Особлива увага повинна бути спрямована на формування почуття гордості за те, що вона школяр, на переживанню безпосередньої емоційної привабливості школи. Необхідно розвивати вміння учитися, пізнавальні інтереси і прагнення оволодіти шкільними навичками не гірше, ніж однолітки.

Складнішими є випадки, коли у дитини яскраво виражене негативне ставлення до школи та небажання вчитися, коли вона активно чинить опір навчанню. Дослідження показують, що найчастіше це буває у трьох випадках. По-перше, коли дитина в дошкільному дитинстві не привчена обмежувати свої бажання, долати труднощі і в неї сформувалась своєрідна настанова на “відмову від зусиль”. Оскільки школа вимагає від дитини постійного долання перешкод, то в неї виникає активна протидія навчанню. По-друге, активне небажання вчитись з’являється у тих дітей, у яких в сім`ї наперед сформували страх перед школою (“Ось підеш у школу, там тобі покажуть!”). І, врешті, по-третє, у тих, яким, навпаки, змальовували шкільне життя в райдужних тонах. Зіткнення з реальністю у цих випадках може викликати настільки сильне розчарування, що виникає різко негативне ставлення до школи.

Останнє, на що треба звернути увагу, кажучи про мотивацію учіння, стосується дієвості внутрішньої позиції школяра. Відомо, що на кінець молодшого шкільного віку, а часто й раніше, мотиваційна функція внутрішньої позиції ніби вичерпується, вона втрачає свою спонукальну силу. Іншими словами, виконання обов`язків школяра втрачає свою безпосередню привабливість.

Пояснюючи цей феномен, Л.Божович зазначає, що на початковому етапі дитина виконує шкільні обов`язки подібно до того, як раніше виконувала правила ролі, взятої на себе у грі. Бажання бути на рівні вимог, які до неї ставить позиція школяра, є безпосередньо сильнішими, ніж усе інше. Це «дитяче» зникає тоді, коли дитина звикає до позиції школяра, і переживання, пов`язані з нею, втрачають свій безпосередній позитивний емоційний заряд. На місці цієї «дитячої довільності» повинен сформуватись більш високий тип довільності, що відповідає особливостям навчальної діяльності як повсякденного обов`язку дитини, діяльності, яка все більше ускладнюється.

Таким чином, різноманітні мотиви навчання, причини, що їх викликають, і, відповідно, постійна робота вчителя, спрямована на розвиток позитивних, соціально значущих мотивів навчання - важливий фактор у розвитку особистості молодшого школяра.

Особливе значення для розвитку молодшого школяра має стимулювання і максимальне використання мотивації досягнення успіхів у навчальній, трудовій, ігровій діяльності дітей. Підсилення такої мотивації, для подальшого розвитку якого молодший шкільний вік є особливо сприятливим, дає подвійну користь: по-перше, у дитини закріплюється життєво корисна та досить стійка особистісна риса – мотив досягнення успіху, що домінує над мотивом уникання невдач; по-друге, це призводить до прискорення розвитку різних здібностей дитини.

На мотивацію досягнення успіху впливають такі особистісні утворення, як самооцінка та рівень домагань. У психологічних дослідженнях показано, що індивіди, які мають сильну мотивацію досягнення успіхів і низьку мотивацію уникнення невдач, мають адекватну самооцінку, а також достатньо високий рівень домагань. Тому в процесі розвитку у молодших школярів мотиву досягнення успіхів необхідно турбуватись як про самооцінку, так і про рівень домагань.

Крім того, актом, який внутрішньо зміцнює мотив досягнення успіхів, є усвідомлення дитиною своїх здібностей та можливостей, їх розрізнення і зміцнення, а на основі цього - віри в свої успіхи. У молодшого школяра виникає уявлення про те, що недолік його здібностей можна компенсувати за рахунок збільшення докладених зусиль. Таким чином, молодший шкільний вік є періодом виникнення і закріплення дуже важливої особистісної характеристики дитини, яка, роблячись досить стійкою, визначає її успіхи в різних видах діяльності.

У молодшому шкільному віці суттєво розвиваються мотиви поведінки, які також починають характеризувати особистість школяра. Одним із моральних мотивів поведінки молодшого школяра є ідеали. У дослідженнях психологів виявлено, що його ідеали мають ряд особливостей. По-перше, вони конкретні. Ідеалами, як і в дошкільному віці, стають переважно героїчні особистості, про яких дитина чула по радіо, дивилася фільм, читала в книгах. По-друге, ідеали молодшого школяра нестійкі, швидко змінюються під впливом нових, яскравих вражень. Ще одна характерна особливість виявляється в тому, що він може поставити перед собою мету наслідувати героїв книги, фільмів, але наслідує, як правило, лише зовнішній бік їх вчинків. Навіть правильно проаналізувавши зміст вчинку, молодший школяр не завжди зіставляє його зі своєю поведінкою.

Критеріями сформованості ідеалів у молодших школярів є усвідомленість і дієвість цих ідеалів.

Загалом, у молодшому шкільному віці закладаються основи спрямованості спонукальної сфери (егоїстська, просоціальна, гуманістична).