Розвиток самосвідомості молодшого школяра

 

Зі вступом дитини до школи виникає новий рівень самосвідомості, найбільш точно виражений словосполученням “внутрішня позиція”. Учень починає “самовизначатися” як суб`єкт навчальної діяльності. А це, в свою чергу, означає, що в дитини, яка вчиться в початкових класах школи, формується “Я” як таке, що успішно або невдало дає собі раду з навчальними завданнями, якого хвалять чи карають, з яким хочуть товаришувати або ж дражнять «двієчником».

Вступ до школи значно розширює сферу соціальних контактів дитини, що неминуче впливає на її “Я-концепцію ”. Школа сприяє самостійності дитини, її емансипації від батьків, надає їй широкі можливості для вивчення навколишнього світу - як фізичного, так і соціального. У школі її власні дії і прояви набувають більш важливого значення, вона вже змушена відповідати за себе сама. Тут дитина відразу стає об’єктом оцінки з боку інтелектуальних, соціальних і фізичних можливостей. Унаслідок цього школа неминуче робиться джерелом вражень, на основі яких починається бурхливий розвиток самооцінки дитини. У школі її досягнення та невдачі набувають офіційного характеру, постійно фіксуються і проголошуються публічно. В результаті дитина опиняється перед необхідністю прийняти дух цього оцінного підходу, який відтепер буде пронизувати все її життя.

На думку Л.Виготського, саме в молодшому шкільному віці починає складатися самооцінка-узагальнення (як стійке, а разом з тим диференційоване ставлення школяра до себе). Самооцінка опосередковує ставлення дитини до самої себе, інтегрує досвід її діяльності та спілкування з іншими людьми. Це найважливіша особистісна інстанція, яка дозволяє контролювати власну діяльність з точки зору нормативних критеріїв, будувати свою цілісну поведінку відповідно до соціальних норм. У самооцінці відображається не тільки знання учня про результати шкільних досягнень, не тільки його уявлення про власні можливості у навчальній діяльності, а й ставлення до себе як до виконавця вимог учителя, батьків та носія нових особистісних якостей (старанність, наполегливість, акуратність, кмітливість та ін.). Учні молодших класів передусім усвідомлюють і оцінюють в собі якості, які характеризують їх як школярів, оскільки для них важливо знати, як вони справляються з новою для них діяльністю - навчанням у школі.

Говорячи про найтиповіші особливості самооцінки учнів молодшого шкільного віку, М.Боришевський відзначає значну залежність самооцінки дітей від оцінки їх діяльності й поведінки дорослими (батьками, вчителями). Дитина ніби дивиться очима дорослого на себе. Вона повністю визнає його авторитет, незаперечно приймає його оцінки. Тому часто, характеризуючи себе як особистість, молодший школяр повторює лише те, що про нього говорять дорослі.

Для формування ставлення до свого “Я” дитині необхідна хоч якась зовнішня інформація про неї. І вона досягає її іноді найдивнішими (з погляду дорослого) способами: «задирається» з однолітками, порушує дисципліну на уроках, щоб тільки привернути до себе увагу. Одна з школярок призналась матері, що вона навмисне крутилася на уроці, щоб вчителька зробила їй зауваження. Ось її слова: “Я більше не могла слухати про іменник, я сама захотіла бути іменником”.

Наступними типовими особливостями самооцінки молодших школярів є її порівняно незначна стійкість та недостатня адекватність. Експериментально доведено, що найяскравіша особливість самосвідомості молодшого школяра полягає в тому, що образ його «Я» для нього невіддільний від соціально схвалюваних позитивних рис. Він «будує» свій образ відповідно до власних уявлень про моральні, естетичні та фізичні цінності, втілені у певних якостях людини. При цьому його емоційно-ціннісне ставлення до себе виявляє щиру впевненість в тому, що він є хорошим. Саме переживання та усвідомлення себе як такого, що заслуговує визнання навколишніх, спонукає дитячу активність, спрямовану на збереження високої самооцінки.

Оптимізм дитини, її здатність бачити в собі передусім добре, її висока самооцінка – ці фактори, зумовлені внутрішнім світом дитини як соціальної істоти, є важливим предметом уваги та резервом у роботі зі школярем.

Проте, щоб прагнення молодшого школяра зберегти свій позитивний «образ Я» і цим право на високу самооцінку не перетворилося на гальмо його розвитку як особистості, не стало джерелом необгрунтованих домагань, необхідно приділяти постійну увагу встановленню гармонії між тим, до чого він прагне, на що претендує (певну оцінку, ставлення тощо) та його реальними діями, тобто змістом і способом вияву активності в житті. Відомо, наприклад, що при значному розходженні між прагненнями учня бути схожим на образ-взірець і його поведінкою, що має егоїстичне спрямування, але недостатньо засуджується оточенням, у нього поступово формується ілюзорна, далека від реального уявлення про себе і значно завищена самооцінка. У свою чергу, така самооцінка провокує хибні способи самоствердження школяра у групі однолітків, чинить опір педагогічним впливам, дезорієнтує його самого навіть у тому, що в нього є доброго. Саме тому такого великого значення слід надавати формуванню правильної самооцінки дитини при підготовці її до школи та в процесі адаптації до систематичного навчання (С.Тищенко, О.Кононко). Мистецтво педагога полягає саме в тому, щоб, спираючись на потребу дитини заслужити його схвалення, стимулювати розвиток її самосвідомості, допомагати поступово «наповнювати» реальним змістом дій і досягнень ті гідності, які становлять образ її «Я».

Серед загальних особливостей самооцінки учнів молодшого шкільного віку треба назвати також її слабку диференційованість за змістом: дитина часто переносить оцінки своєї навчальної діяльності на оцінку моральних чи інших якостей. Якщо в навчальних ситуаціях школяр буде отримувати переважно негативний досвід, то це може привести до формування не тільки негативного уявлення про себе як про учня, але й негативної загальної самооцінки.

На основі сучасних наукових даних можна стверджувати, що зв`язок між успішністю навчання школярів та їх уявленням про себе має характер взаємозв`язку. Успіхи в навчанні сприяють росту самооцінки молодшого школяра, а самооцінка, у свою чергу, впливає на рівень успіхів через механізм очікувань, домагань, мотивації та впевненості у своїх силах. Таким чином, низька самооцінка підриває впевненість молодшого школяра у своїх силах і формує низький рівень очікувань, а низька успішність знижує самооцінку.

Завдання вчителя – частіше залучати дітей із заниженою самооцінкою до різноманітних видів діяльності, що допоможе їм набути впевненості у власних силах. Особливу увагу слід звертати на становище таких учнів у класі, серед ровесників. Як правило, воно буває несприятливим. Включаючи дітей у ті чи інші види діяльності (навчальної, суспільно корисної, виконання певних рольових функцій в класі тощо), треба дотримуватися принципів поступового ускладнення завдань і забезпечення їх доступності. Непосильні завдання та пов`язаний з ними неуспіх можуть задати самооцінці дитини значної шкоди.

І ще одна риса молодших школярів – несамокритичність. Дитина цього віку швидше помічає помилки та недоліки однолітків, ніж свої власні. Часто можна почути від дітей такі, наприклад, заяви: “ Сергій не стежить по книжці, а перегортає сторінки…”, “А Валя неслухняна, тому що на перерві бігала і штовхала всіх”. Це пояснюється кількома обставинами. За даними досліджень багатьох психологів, зокрема Б.Ананьєва, П.Чамати, М.Боришевського та інших, самоусвідомлення особистості, без якого неможливі самокритичність і самоконтроль як свідомий вольовий процес, відбувається опосередковано – через пізнання людей, які її оточують. Людина, пізнаючи себе, спочатку ніби в дзеркало вдивляється в іншу людину. Усвідомлення іншої людини дається порівняно легше, ніж себе самого. Тому процес самоусвідомлення особистості дещо відстає від здатності усвідомлювати інших. На ранніх етапах психічного розвитку дитини відставання досить виразне. Ця закономірність діє в різних формах прояву самосвідомості, включаючи самокритику.

Важливою складовою самосвідомості є рівень домагань. У молодшому шкільному віці він залежить від успіху дитини в навчальній діяльності, а також від становища, яке вона займає в системі стосунків з однолітками в дитячих групах. Для дітей, які добре вчаться, мають авторитет серед однолітків, характерні як адекватна самооцінка, так і високий рівень домагань, але не завищений, а цілком реальний.

Проте в спеціальних дослідженнях і на практиці часто зустрічаються випадки значних індивідуальних відхилень у самооцінці та рівні домагань молодших школярів. Крім того, навіть у межах одного й того ж вікового періоду є істотна відмінність, скажімо, між самооцінкою першокласників і учнів третього, четвертого класів.

Знання індивідуальних особливостей самооцінки молодших школярів є однією з найважливіших передумов ефективності педагогічного керування їхньою соціально значущою активністю в процесі навчання та виховання (М.Савчин). Як уже згадувалося, розвиток емоційно-ціннісного ставлення дитини до себе (результатом якого є певна самооцінка) здійснюється через відображення нею реальних зв`язків з навколишнім світом, які, в свою чергу, розвиваються лише завдяки власній активності підростаючої особистості. При цьому важливо врахувати те, що самооцінка як структурний компонент «образу Я» дитини, певний ступінь її емоційно-ціннісного ставлення до себе виступає постійно діючим мотиваційним фактором у процесі життєдіяльності особистості. Тому, спрямовуючи активність дитини, надаючи соціальної значущості, можна впливати не тільки на сферу її свідомості, а досягти гармонізації розвитку підростаючої особистості в цілому як “автора і творця власних дій” (С.Рубінштейн).

У процесі формування в учнів початкових класів правильного самоусвідомлення важливо враховувати одну суперечливу обставину. З одного боку, діти насамперед пізнають себе в роботі, яку виконують. З іншого боку, для того, щоб вони правильно розуміли себе, їм треба «відмежуватись» від звичних дій і поведінки, щоб збагнути, як вони досягають успіху в навчанні. Ось чому вже в молодших класах рекомендується спрямовувати дітей на те, як вони працюють, чи достатньо вони старанні й дисципліновані, чи не марнують свого часу, чи доцільні прийоми, за допомогою яких досягається успіх.

У вихованні правильного самоусвідомлення неабияку роль відіграє спільна діяльність. У груповій праці учень має змогу відчути себе учасником суспільно корисної праці, порівнюючи результати своєї роботи з успіхами інших, усвідомити свій внесок у загальну справу. Завдяки колективній праці школяр глибше усвідомлює, як він працює, внаслідок чого відбувається осмислення не тільки наслідків роботи, а й себе в ній. У спільній діяльності дитина розвивається, у неї формується уявлення про себе серед інших.

Правильна самооцінка стимулює навчальну активність дітей, їхнє прагнення поліпшувати досягнуті результати, бути на рівні вимог учителя. Внаслідок створення під впливом низки зовнішніх факторів сприятливої моральної атмосфери у школі, чуйного і водночас вимогливого ставлення до дитини вчителів та батьків, позитивного досвіду вияву школярем навчальної активності у структурі образу його “Я” закріплюються суспільно значущі властивості, зростає роль мотивації, спрямованої на підвищення рівня самоповаги дитини до суб`єкта навчання, встановлюється певна погодженість між її домаганнями та можливостями їх реалізації. Завдяки цьому дитина до певної міри сама починає змінювати «власною активністю зовнішні обставини свого розвитку»(Г.Костюк). А це, в разі позитивного спрямування дитячої активності, є тією психологічною основою становлення особистості, яка сприятиме формуванню потреби у постійному самовдосконаленні.