Основні загальнофілософські принципи

Принцип всезагального зв’язку. Гносеологічний зміст принципу загального зв'язку полягає в тому, що, вивчаючи ті чи інші психологічні явища, необхідно брати до уваги не лише окремі факти, а всю сукупність фактів, які стосуються яви­ща, що розглядається. Важливо виявити ієрархію зв'язків між еле­ментами, які входять до структури явища, що вивчається, виді­лити в них головні і другорядні. Важко зрозуміти те чи інше психологічне явище, прогнозува­ти його подальший розвиток у тому випадку, коли не визначені основні зв'язки його з іншими явищами. Будь-який психологічний феномен пов'язаний багать­ма нитками з іншими явищами, і його ізольоване однобічне вив­чення безперечно призводить до викривленого, помилкового вис­новку.

Принцип розвитку. Велике значення для психології має філософський прин­цип розвитку, так як явища матеріального, соціального та психічного світів, що вивчаються нею відзначаються висо­кою динамічністю. Суть даного принципу вимагає розглядати оточення дитини та її психіку у зворотніх зв'язках закономірних змінах.

Об'єктом вікової психології є людина як суб'єкт діяльності та суб'єкт міжособистісних стосунків суспільних відносин. Принцип розвитку вимагає вивчати окрему особистість розвитку, в динаміці.

Вивчаючи окрему особистість важливо зав­жди пам'ятати, що психіка дитини не є щось застигле, нерухоме. Вони безперервно змінюються, знахо­дяться в постійному русі. Зміни психіки особистості детерміновані різного роду суперечностями, що зумовлені впли­вом внутрішніх і зовнішніх чинників. Тому логіка психологічного пізнання повинна відтворювати логіку розвит­ку явища, що вивчається, історію його виникнення і розвитку.

Принцип єдності теорії і практики. Філософський принцип єдності теорії і практики випливає з самого змісту відносин людини із оточуючим світом. Людина не пристосовується до природи як тварина, і не стоїть у чисто тео­ретичному відношенні до неї. Вона активно діє, і ця її діяльність є способом і формою ставлення до об'єктивного світу, як до природного, так і до суспільного світів. Така діяльність є процесом практико-теоретичного перетворення та освоєння зовні­шнього світу. Теорія і практика - дві нерозривно пов'язані і взаємозумовлюючі сторони життєдіяльності людини.

Принцип єдності теорії і практики розкриває діалектику руху людського знання до істини та констатує визначаючу роль практики в процесі пізнання. Одночасно практика - критерій істинності того чи іншого теоретично­го положення. Теорія, що не спирається на практику, виявляється аб­страктною, безплідною. Практика, яка не спрямовується теорією, є стихійною, не має необхідної цілеспрямованості та доцільності. Саме в цьому виявляється єдність теорії і практики.

Конструктивне вирішення завдань, які ставить перед віковою психологією практика, можливе лише на основі доб­ре розробленої теорії. Більше того, чим ширше і складніше коло практичних завдань, тим гостріше відчувається потре­ба в теорії. Одночасно постійно відбувається зворотній перехід від емпіричного рівня осмислення психологічної реальності до теоретичного.

Принцип конкретно-історичного підходу до аналізу психічних суспільних явищ. Принцип конкретно-історичного підходу у філософії виступає як загальний принцип пізнання, який реалізується при вивченні психіки людини. Вимоги даного принципу діалектики - розгляд предметів і явищ дійсності в їх конкретних історичних зв'язках та відноси­нах. Він передбачає аналіз предмета чи явища пізнання як такого, що виникає, функціонує і розвивається, відмирає в часі, коли кожен теперішній стан цього предмета чи явища зумовлений особливостями його розвитку на попередніх етапах.

Так особливості ціннісних орієнтацій, інтересів та мотивів поведінки сучасних підлітків зумовлені конкретними соціально-економічними умовами, що склалися в Україні на початку ХХІ ст. (ринкові відносини, економічна криза, урбанізація суспільства, негативний вплив засобів масової інформації та масової культури, низький рівень духовності та ін.)

Специфіка застосування принципу конкретно-історичного підходу у віковій психології полягає в тому, що він вимагає відслідковування поетапного розвитку особистості з врахуванням місця, часу, обставин, що скла­лися та інших детермінантів. Слід зазначити, що конкретно-історичний підхід у дослідженні допомагає проаналізувати пси­хологію особистостей, котрі жили в різні епохи, виділити їх особливості, спільні і відмінні риси.

Системні зв’язки в предметі пізнання існують об’єктивно і притаманні всім галузям соціальної дійсності, у тому числі і в тому, що вивчаються психологією.

Розглянуті принципи методології філософського рівня - прин­ципи розвитку, загального зв'язку, системного підходу, єдності теорії і практики, конкретно-історичного підходу - однаково справедливі, необхідні і дійсні при пізнанні проблем біології і математики, соціології і економіки, психології і управління, пе­дагогіки і інформатики та інших наук.

 

Загальнонаукові принципи

Загальнонауковий логічний метод дозволяє, спираючись на дані конкретного вивчення конкретної проблеми, виявити ті психологічні закономірності явищ і процесів, які не лежать на поверхні, а проявляються як тенденція, сутність. У психологічному дослідженні логічний метод виражається через аналіз і синтез, пор­івняння і класифікацію, систематизацію і узагальнення, абстрагування і конкретизацію.

Теоретичний аналіз і синтез. Суть теоретичного аналізу і синтезу полягає в тому, що застосування діалектичної логіки при якісному вивчення фактів дає можливість охопити одночасно велику кількість даних і проникнути в їх суть, провести мисленнєву реконструкцію досліджуваного, вичленувати ознаки, властивості, сторони, які цікавлять дослідника. Теоретичний аналіз дозволяє вченому розкласти явище, що вивчається, на елементи, викрити його структуру і специфіку. Так у психологічному аналізі встановлюються причинні зв'язки з зовнішніми і внутрішніми чинниками розвитку дитини і дорослої людини.

Теоретичний синтез дає можливість досліднику і практику відтворити психологічне явище в цілості, в системі найсуттєвіших зв'язків і опосередкувань, обґрунтувати ту чи іншу концепцію. У віковій психології синтез дозволяє вченому виявити загальні положення, наприклад, особливості психологічного розвитку самосвідомості, спонукальної сфери, інтелекту, дитиниі дорослого.

Порівняння і класифікація. Аналіз і синтез нерозривно пов’язані з розумовими операціями - порівняння і класифікації. Порівняння - це співставлення одного поняття (явища, факту) з іншим поняттям (явищем, фактом) для встановлення їх подібності чи відмінності. На початковому етапі вивчення якого-небудь психологічного явища багато психологічних моментів виявляється шляхом порівняння з типовими, знаними, загальними і специфічними тенденціями. В ході класифікації на основі виділення головних і другорядних ознак визначаються групи чи класи тих чи інших явищ. Зокрема, з допомогою класифікації можна встановити характер психічного розвитку підлітка та його особистості.

Систематизація, узагальнення та типологія. Систематизація - це групування, приведення в систему тих чи інших особливостей і проявів за конкретними ознаками (як правило для систематизації виділяють основні, головні і додаткові, другорядні ознаки).

Узагальнення - це об'єднання різних фактів, які характеризують психологічне явище, що вивчається, виділення на цій основі головних з них.

Типологія (від гр. тіпог – відбиток, форма, зразок і логос – слово, вчення) – це наукове пізнання, в основі якого є розподіл систем об’єктів та їх групування з допомогою узагальнень, ідеалізованої моделі чи типу. Типологія полягає у виявленні подібності та відмінності у об’єктах, що вивчаються, пошуку надійних способів їх ідентифікації. Вичленовую імперичну і теоретичну типологію. В основі першої є кількісне опрацювання і узагальнення дослідних даних, фіксування стійких ознак подібності та відмінності. Теоретична типологія передбачає побудову ідеальної моделі об’єкта, узагальнення виражених ознак, фіксування принципів таксономічного опису множини об’єктів, що вивчаються.

Абстрагування і конкретизація. А бстрагування і конкретизація тісно пов'я­зані з аналізом і синтезом, але виконують своє специфічне призначення. Так абстрагування - це відволікання в уяві якої-небудь ознаки, властивості предме­та від самого предмета чи інших його властивостей або ознак з метою глибшого вивчення складних психологічних явищ. Конкретизація - це застосування теоретичних знань щодо конкретної ситуації, з тим, щоб поглибити її розуміння. Як приклад конкретизації можна навести використання загальної теорії самосвідомості до аналізу особливостей самооцінки чи рівня домагань конкретного підлітка чи використання теоретичних положень про темперамент для виявлення типу темпераменту конкретної особистості тощо.

Взаємозв'язок абстрагування і конкретизації зумовлений самим процесом пізнання: від чуттєвого сприйняття конкретного до абстрактного мислення. Коли ок­ремі ознаки, сторони предмета вивчені, починається новий етап в пізнанні: рух від абстрактного до конкретного. Якраз конкретний результат дослідження вихід можна використати у психологічній практиці, наприклад, консультування, психокорекції чи психотерапії.

Моделювання. В останні роки все активніше в психологічних дослідженнях застосовують метод моделювання. Суть його полягає у встановленні схожості явищ (аналогії), адекватності одного об'єкта іншому в пев­них відносинах і на цій основі перетворення простого за структурою і змістом об'єкта в модель складнішу (оригінал). Дослідник отримує можливість перенесення за аналогією даних від моделі до оригіналу. Модель - це допоміжний засіб, який в процесі пізнання дає нову інфор­мацію про основний об'єкт вивчення. При цьому вчений, виявивши характерні риси, властивості, ознаки існуючих психоло­гічних явищ, здійснює нове їх компонування, поєднання, моделює принципово новий стан явища, що вив­чається. Так виникають моделі-гіпотези, які носять передбачли­вий характер і потребують перевірки моделі-концепції, які пере­творюються в науково обґрунтовані теорії.

У психологічній літературі виділяється розумовий експеримент - особливий вид моделювання. Його суттю є встановлення співвідношення між теоретичними і експериментальними даними, отриманими в дос­лідженні, і моделлю, яка імітує ті ситуації, які могли б виникнути при реальному експериментуванні. Така ідеальна модель дозволяє виявити найважливіші зв'язки і відношення в об'єкті, що вивчається, пояснити та конкретизувати вже наявні прийоми і правила.

Моделювання у психології - це складний процес, що пояснюється різноманітністю і складністю самих психолого-правових явищ і процесів, що вивчаються. Однак необхідність застосування цього методу стає відчутнішою і нагальною. Моделювання використовується в умовах, коли:

1) експеримент над об'єктом, який цікавить спеціаліста, з якихось причин неможливий безпосередньо (наприклад, об’єкт дослідження фізично недоступний, в даних умовах, існують перепони морального чи іншого характеру);

2) експеримент над об 'єктом вимагає невиправдано великих зат­рат часу і засобів;

3) експеримент над моделлю забезпечить одержання точніших результатів.

Метод моделювання дозволяє вивчати психологічні явища з допомогою матеріальних, знакових та ідеальних (уявних) моделей. В психології, як показує практика, більшою мірою застосовуються ідеальні моделі, а нематеріальні. Вони створюються у свідомості дослідника, тому їх можна вважати певною формою мислення, з допомогою якого чуттєво-наочні уявлення логічно об'єднуються в цілісний образ. Метод моделювання має велике значення для вікової та практичної психології.

Кібернетичний метод. Останнім часом до теоретичних методів в психології ста­ли відносити і кібернетичний метод. Раніше кібернетичний метод інтер­претувався як спосіб, з допомогою якого можна пізнати предмет, що ціка­вить з точки зору можливості керування ним. Кібернетичний метод дозволяє також вирішувати задачі теоретичного характеру: висува­ти наукові гіпотези, проводити психологічне стеження за ве­ликою кількістю респодентів і груп осіб.