Розвиток спонукальної сфери підлітка

У школярів середніх класів помітна більша, ніж раніше, стійкість цілей, достатньо розвинуте почуття обов’язку, відповідальності. Інтереси вже не ситуативні, а виникають поступово, з накопиченням знань. Звідси - стійкість ряду мотивів, які грунтуються на інтересах і цілях, що їх учні самі собі поставили.

Завдяки більш високому рівневі психічного розвитку підлітка відбуваються суттєві зміни у змісті і співвідношенні основних мотиваційних тенденцій його особистості, формується своєрідна внутрішня позиція. Однією із суттєвих змін внутрішньої позиції підлітка є виникнення особливого комплексу потреб, що виражається в прагненні вийти за межі школи та прилучитися до життя і діяльності дорослих. На основі цих потреб виявляється здатність орієнтуватися на цілі, що виходять за межі сьогодення, “здатність до “цілепокладання”. Якщо ж усі переживання, інтереси, прагнення підлітка залишаються зосередже­ними на проблемах тільки шкільного життя, – уроках, оцінках, - то можна стверджувати певне порушення у розвитку особистості, затримку розвитку, про те, що дитина не підготовлена до переходу на новий віковий етап.

Наступний момент нової внутрішньої позиції підлітка – поява потреби, прагнення відповідати не тільки рівню вимог оточуючих (що характерне для молодших школярів), але й власним вимогам та самооцінці. Спілкування підлітка з ровесниками, порівняння себе з іншими, інтерес до власної особистості, своїх здібностей, можливостей, їх оцінка створюють сприятливі умови для розвитку самосвідомості в цьому віці. І врешті, для внутрішньої позиції підлітка стає дуже значущою нова потреба – знайти і зайняти своє місце у товаристві ровесників, самоствердитись.

Щоб зробити це, підлітки шукають надзвичайні ситуації, створюють екстремальні умови для самопроявів, що часто призводить до продуманих учинків. С.Рубінштейн писав, що безглуздість дій нерідко зумовлюється нестійкістю мотивації людини. У підлітків, для яких характерна емоційно-мотиваційна нестійкість як вікова особливість, такі дії не бувають рідкісними. Крім того, для них характерна “близька мотивація” і слабкий розвиток “перспективної мотивації”.

У старшому підлітковому віці переважає особистісний мотив – прагнення бути “не гіршим від інших”, «не втратити своє «Я»», що свідчить про наявність у підлітків почуття власної гідності. Мотивація підлітка спрямована на засвоєння норм людських взаємин, тобто підліток – це “особистість для інших”, яка шукає підтримки з боку інших.

Фундаментальними потребами підлітків, як зазначалося вище, є потреба у спілкуванні з ровесниками в умовах спільної діяльності, потреба у самоствердженні та соціальному статусі у групі ровесників. У спонукальній сфері підлітків, як зауважує Л.Божович, відбувається надзвичайно важлива подія, яка полягає у тому, що підлітки у моральній поведінці здатні керуватися тими вимогами, тими завданнями та цілями, які ставлять перед собою. Отже, відбувається перехід від дотримання зовнішніх вимог щодо поведінки, до побудови власної активності за власними ідеалами, намірами, планами.

Система ціннісних орієнтацій підлітка перебуває на стадії активного формування. Уявлення про цінності складаються ще в дитинстві. Але з віком відбувається їх перегляд. У той час, як у дитинстві великий вплив має виховання, в підлітковому віці починають переважати абстрактні ціннісні поняття і погляди, які домінують у групі. В учнів цього віку більш сформована ієрархія життєвих цілей за недостатньої сформованості засобів їх досягнення, а це уповільнює проходження процесу інтеграції стереотипів соціально цінної поведінки.

Загалом розвиток ціннісних орієнтацій у підлітковому віці характеризується їх ускладненням, зростаючою лібералізацією і посиленням особистої незалежності. У підлітковому віці збільшується конформізм щодо визнаних цінностей, який поступово зменшується у юнацькому віці. Вплив референтної групи не призводить до суттєвої зміни сприйнятих у батьківському домі ціннісних уявлень, але послаблює зв’язок із батьками. Цілий ряд суспільних цінностей (допомога, самопожертва) у підлітковому віці тимчасово втрачають своє значення. Досить актуальними стають соціальний статус, авторитет, економічна і світоглядна самостійність, зовнішній вигляд.

У підлітковому віці починає формуватись світогляд як основний інтнгральний мотив і регулятор поведінки. Підлітки можуть прогнозувати наслідки своїх вчинків і відповідним чином планувати їх. Вони активно оволодівають науковими знаннями про природу, людські стосунки, і це робить їх вчинки більш цілеспрямованими і послідовними. Однак світогляд підлітка ще не характеризується цілістю, змістовою вивершеністю та надійністю, він може змінюватися під впливом особистих невдач, негативного зовнішнього впливу.

Інтенсивний розвиток свідомості підлітків, що пов’язаний зі встановленням нової системи стосунків, особистісної рефлексії, критичності, виникнення потреби в новій інформації, особливо соціально-психологічної, починає викликати сумніви у всьому попередньому досвіді, у теперішньому, в поведінці дорослих. Виникає проблемна світоглядна ситуація, яка вимагає переоцінки смислів, цінностей, розв’язку світоглядних задач. Стійкий, безсумнівний предметний світ молодшого школяра у мисленні підлітка похитнувся, виникли різні сумніви: “Для чого? Чому? Як? Що? ”. Підлітки через обмеженість досвіду, знань, здібностей не можуть розв’язати накреслені світоглядні задачі. Ця проблемна світоглядна ситуація значно підсилює суперечності та суб’єктивні труднощі. Все це вимагає особливої уваги та професійної активності з боку вчителя, щоб світогляд став переконанням. Підліток повинен не тільки знати моральні ідеали, але і дотримуватись їх, обстоювати свої погляди, керуючись почуттям відповідальності та обов’язку.

У зв’язку з появою у підлітка потреби й можливості самостійно накреслювати певні життєві цілі, планувати їх здійснення, реалізувати наміри та регулювати поведінку виникають передумови для розвитку моральних переконань. Хоч зростання можливостей підлітків у регуляції своєї поведінки на основі переконань ще не означає, що ці можливості повністю визначають реальну моральну поведінку. Оволодіння своєю поведінкою у підлітків пов’язане з рядом труднощів, які полягають у невмінні стійко керуватись певною метою, систематично здійснювати самоконтроль, їм притаманна також навіюваність, імпульсивність.

У підлітковому віці спостерігається нерівномірний розвиток когнітивного і емоційного-мотиваційного компонентів переконань, недостатній взаємозв’язок і узго­дженість між ними, що, в свою чергу, негативно позначається на прояві переконань у поведінці. Враховуючи це, у процесі виховної роботи необхідно сприяти одночасно як розвиткові кожного з названих компонентів переконань, так і зміцненню їх органічної єдності.

Підлітки, на відміну від молодших школярів, уже здатні значною мірою оперувати узагальненими моральними категоріями, що зокрема дозволяє їм наблизитись до оцінки людини як особистості, враховуючи не тільки її зовнішню поведінку, а й суть її вчинків. Однак це властиве не всім підліткам. Більша частина з них ще відчуває труднощі при зіставленні вчинку з конкретними цілями та мотивами поведінки людини. Підлітки часто помиляються в інтерпретації прояву особистісних якостей, особливо тих, що виражають ставлення людей один до одного. У зв’язку з цим моральні оцінки підлітків у багатьох випадках є поверхові та неаргументовані. Враховуючи цю особливість, вихователеві необхідно акцентувати увагу школярів на необхідності аналізувати мотиви і цілі поведінки людини.

Важливим показником соціального розвитку підлітків виступають їх інтереси, в яких виражається спрямованість особистості, їх інтелектуальна та емоційна активність.

У перехідному віці можна чітко простежити два етапи розвитку інтересів: перший - поява нових захоплень, яка створює органічну основу для нової системи інтересів, і другий етап - становлення цієї нової системи інтересів, яка надбудовується над новими захопленнями. Етап захоплення триває близько двох років. Це фаза великих сумнівів і сутичок соціально-психологічних настанов, фаза розвінчання авторитетів. Відбувається згортання і відмирання спочатку встановленої системи інтересів (звідси її негативний, деструктивний характер), поява і формування перших переживань, пов’язаних з статевим дозріванням. Саме поєднання цих двох складових, узятих разом, пише Л.Виготський, характеризує той, на перший погляд, дивний факт, що у підлітка спостерігається загальне зниження, а іноді навіть і повна відсутність інтересів. Це деструктивна тенденція, протягом якої підліток остаточно прощається з дитинством, дала підстави Л.Толстому назвати цей період «пустелею отроцтва».

Для цієї фази характерний також песимізм, розпад групових зв’язків, розрив установлених раніше зв’язків між дітьми, в тому числі і дружніх, потяг до самотності, різка зміна ставлення до інших людей, ігнорування правил суспільної поведінки.

Другий етап - фаза інтересів - спочатку характеризується їх різноманітністю. Поступово, шляхом диференціації, вибирається та закріплюється головний стрижневий інтерес. Романтичні прагнення звільняють місце реалістичному і прагматичному вибору одного, найбільш стійкого інтересу, здебільшого безпосередньо пов’язаного з основною лінією життя підлітка, який і визначає спрямованість його особистості. Для цього етапу характерне розширення і зміцнення суспільних зв’язків. Протікання другого етапу істотно залежить від матеріальних умов життя підлітка, конкретного соціального оточення. За несприятливих, важких умов ця фаза обмежена в часі, спостерігається загальмованість у розвитку, через що коло інтересів підлітка мале і бідне.

У цьому процесі існують суттєві статеві відмінності. У хлопчиків негативний етап настає пізніше (через пізніше статеве дозрівання та соціальне дорослішання), але протікає бурхливіше і триває довше, а негативізм виражений сильніше.

У підлітка інтерес часто переростає в захоплення. Вважають, що підлітковий вік без захоплень подібний до дитинства без гри. Захоплення підлітка нестійкі і часто змінюються, але інколи вони стають надзвичайним захопленням. Як правило, вони не пов’язані з навчальною діяльністю. А.Лічко поділяє захоплення підлітків на інтелектуально-естетичні (захоплення історією, радіотехнікою, музикою, малюванням тощо), егоцентричні (захоплення модними сферами діяльності - спортом, рідкісною іноземною мовою тощо - заради демонстрації своїх успіхів), тілесно-мануальні (заняття спортом, керування автомобілем чи мотоциклом, заняття в столярській майстерні тощо - заради отримання задоволення від самого процесу діяльності), накопичувальні (колекціонування у всіх його різновидах), інформаційно-комунікативні (прагнення до нової, але не дуже змістовної інформації, яка не потребує глибокого осмислення та засвоєння; потреба легкого спілкування з однолітками, яка дає змогу обмінюватися такою інформацією). Деякі з цих захоплень сприяють розвитку особистості підлітків, оскільки задовільняють їх потребу у пізнанні, сприяють формуванню корисних звичок. Однак, за певних індивідуальних особливостей, вони можуть і спотворювати розвиток особистості, формувати нахил до накопичення, до пустої трати часу, показної бундючності (у рокерів) з порушенням громадського порядку. Про згубний вплив захоплень алкоголем, наркотиками, азартними іграми взагалі немає потреби говорити.

Значення мотивів діяльності і поведінки в розвитку особистості підліт­ка. У процесі настання зрілості підлітка спостерігається ріст просоціальної та індивідуально-суспільної мотивації діяльності з одночасним зниженням групової мотивації.

На думку Д.Фельдштейна, на першій стадії підліткового періоду, у дітей 10-11 років мотивування вчинків і діяльності має відтворювальний характер. Звідси випливає, що мотивація власних вчинків є у підлітків поверховою і ситуативною.

На другій стадії цього віку різко посилюється ставлення дітей до своєї особистості. Підлітки з особливою гостротою починають відчувати потребу в утвердженні себе в товаристві ровесників, в оцінці їх оточенням, причому такій, яка, по можливості, співвідноситься з самоо­цінкою. Мотивація вчинку на цьому етапі стає більш диференційованою.

На третій стадії в розвитку підлітків головне значення має само­ре­гу­ляція поведінки як складова частина самовиховання, а мотивація вчинків служить у цьому випадку регулятором поведінки і діяль­ності особистості.

Важливо, що в основі мотивів підлітків лежить аргументація і передбачення наслідків прийнятого рішення, що свідчить про значно повніше усвідомлення процесу мотивації і структури мотиву, а також про значну участь у формуванні мотиву блоку «внутрішнього фільтра». Це знижує імпульсивність дій і вчинків підлітків, особливо старших.

Самооцінка в регулюванні поведінки набуває більшого значення, ніж оцінка оточення. За даними Є.Савонько (1972), найбільша кількість учнів, орієнтованих на самооцінку, - це 6-ий клас. Наявність ідеалів, самооцінок, засвоєних норм і правил суспільної поведінки засвідчує значний розвиток особистості підлітків, формування у них «внутрішнього плану», який є суттєвим чинником мотивації та організації власної поведінки. Однак цей «внутрішній план» ще не організований у цілісну систему, недостатньо стійкий і узагальнений. Так, ідеал підлітка не конкретний і часто змінюється (сьогодні підліткові подобається один герой, якого він хоче наслідувати, завтра - інший). Вимоги підлітка до себе потребують постійної підтримки збоку. Звідси - і нестійкість ряду мотивів, мінливість поведінки. Крім того, характерним для даного віку є невідповідність між цілями і можливостями, що свідчить про завищений рівень домагань і є причиною частих невдач у здійсненні задуманого.

Прагнення старших підлітків утвердитись у власній думці більше, ніж в думці інших призводить до того, що мотиви у них формуються з врахуванням передусім власної думки, що в кінцевому результаті утверджується в їхній впертості.

Д.Фельдштейн виявив, що більшість підлітків (55%) характеризується індивідуалістичною акцентуацією особистості. При цьому пік індивідуалістичної спрямованості припадає на середніх підлітків, а до старшого підліткового віку частка індивідуалістів знижується; суспільство, інші люди цікавлять їх опосерековано, через самих себе. Дівчаток з гуманістичним спрямуванням набагато більше, ніж хлопчиків, у той же час хлопчиків більше з егоїстичним спрямуванням. Д.Фельдштейн пов’язує цю різницю з соціальними ролями, які вироблені в супільстві для жінок і чоловіків. Від жінки суспільство більше очікує дисциплінованості, старанності, аніж самостійності та незалежності, вони більшою мірою здатні співчувати, поділяти чужий погляд, аніж відстоювати свою думку. Жінка повинна бути лояльною, терплячою, вміти прощати і поступатись, що відповідає гуманістичній спрямованості особистості. Роль чоловіка вимагає від хлопчика більш мужньої, активної, самостійної та агресивної поведінки, більшої незалежності вчинків і суджень. Таким чином, його поведінка більш індивідуалістична.

У молодших підлітків, за даними Д.Фельдштейна, найвищий відсоток індивідуалістичної акцентуації гуманістичної спрямованості. Це, як вважає автор, «кінцеві» прояви попереднього вікового періоду: молодші школярі, як зауважує більшість психологів, з готовністю відгукуються на всі види групової діяльності, з великим бажанням допомагають один одному, вони зорієнтовані на інтереси групи, хоч їх колективізм має поверховий характер і полягає в бажанні допомогти, бути разом з усіма. Окрім того, було виявлено 15% молодших підлітків з депресивною спрямованістю, а з суїциїною - 9%.

Між середніми підлітками є такі, що мають гуманістичну спрямованість з альтруїстичною акцентуацією (серед молодших підлітків такого взагалі не спостерігалось) і значно зменшується кількість осіб з депресивною спрямованістю особистості (до 4%). Надзвичайно збільшується кількість дівчаток з егоїстичною спрямованістю (з 8% до 41%) і зменшується - з індивідуалістичною акцентуацією гуманістичної спрямованості. Д.Фельдштейн пов’язує це зі «знедоленістю» дівчаток через скасування у школах громадських організацій, у яких вони перебували на «керівних посадах» частіше, ніж хлопчики.

Серед старших підлітків (14-15 років) кількість осіб з альтруїстичною акцентуацією гуманістичної спрямованості зростає (з 20 до 41%), зменшується кількість підлітків з егоцентриською акцентуацією егоїстичного спрямування. В той же час, збільшується кількість підлітків-дівчаток з суїцидальною спрямованістю (до 17%); хлопчиків із такою спрямованістю не було.

Отже, підлітковий вік виступає як важливий момент соціального розвитку, коли підліток робить значний крок у становленні спонукальної сфери.