Розділ 7. Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптації підлітків та молоді

 

Важковиховуваність як передумова виникнення відхилень у поведінці підлітків

 

Ускладнення, з одного боку, світу, в якому ми живемо, а з ін- шого – самої людини, зумовило зростання актуальності всіх питань, пов’язаних з вихованням. До найбільш актуальних, що вимагають свого вивчення, належить проблема девіантної особи, як об’єкта до- слідження різними науками, і важковиховуваних неповнолітніх, зо- крема як об’єкта вивчення соціально-педагогічною наукою.

Слід зазначити, що, коли оцінюється соціальна поведінка підліт- ка, то вона не зводиться лише до зовнішніх проявів, оскільки за всіх обставин так чи інакше виявляється його соціальна позиція. Тому, коли йде мова про готовність засвоювати та реалізовувати ним на практиці соціальні норми, слід оперувати поняттями виховуваності та важковиховуваності.

Виховуваність розглядають як здатність особистості пра- вильно сприймати та засвоювати основні суспільні норми та вимо- ги, здатність позитивно реагувати на соціально-педагогічні впливи ззовні, готовність до переходу на нові рівні розвитку особистості (А. К. Маркова). Виховуваність підлітків обумовлюється певним рівнем розвитку їх інтелекту, волі, почуттів, позитивним фондом навичок, звичок, стосунків, соціального досвіду, засвоєного ними в ранньому дитинстві, на якому базується подальший їхній соціаль- ний розвиток. Тобто виховуваність підлітка визначає його підготов- леність до досить швидкого формування нових для нього пізнаваль- них, емоційних, соціальних і поведінкових умінь і навичок.

Якщо рівень виховуваності (здатності/підготовленості) до- статньо високий, то йдеться про вихованість – сформованість (на певному рівні) соціально значущих якостей особистості школяра [4]. Вихованість учнів – це своєрідний показник ефективності та якості навчально-виховного процесу.

Іншою характеристикою підлітків В. А. Поварницина [9] пропо- нує розглядати педагогічну занедбаність, тобто несформованість у підлітків важливих соціальних якостей особистості, актуальних для їх віку. Вона протилежна вихованості й є результатом низького

рівня виховуваності. Її проявами є: закритість підлітка до допомо- ги інших людей у його розвитку, небажання прислухатися до по- рад оточуючих, труднощі орієнтування в нових соціальних умовах. Риси та якості педагогічно занедбаного школяра обумовлюють його неадекватні реакції на соціально-педагогічні впливи через недостат- ній розвиток свідомості, волі, почуттів.

В. Г. Баженов [1] розрізняє ознаки педагогічної занедбаності, що вказують на нездатність підлітка сприймати соціально-педагогічні впливи. До них належать:

- порушення в мотиваційній сфері та сфері потреб, відсутність необхідних позитивних чи переважання негативних орієнтацій особистості;

- нездатність правильно підпорядковувати вибір засобів поставле- ним цілям через несформованість цих засобів чи нерозбірливість у їх виборі, несформованість почуття обов’язку, відповідальності;

- нездатність правильно і самостійно прийняти відповідальне рі- шення через невпевненість у своїх силах чи надмірну самовпев- неність;

- безвідповідальність, нездатність до обов’язкового виконання своїх рішень, доручень старших, колективу товаришів;

- невміння адекватно оцінити результати своєї поведінки, свій вчинок, некритичність, несформованість соціально значущих критеріїв оцінки і самооцінки і необхідних навиків оцінювання;

- нездатність до закріплення в індивідуальному досвіді позитив- них результатів і способів моральної діяльності, переважання шкідливих звичок.

Педагогічна занедбаність є своєрідною передумовою виникнен- ня важковиховуваності. Взаємозв’язок цього поняття з описаними вище можна відобразити на такій схемі:

 

 

Виховуваність

 

 

Педагогічна занедбаність Вихованість

 

Важконаучуваність Важковиховуваність

Поняття «важкий» почало використовуватися вже у другій по- ловині XIX ст. у працях дослідників О. Зака, Д. Дріля, П. Каптєрєва, П. Лесгафта, П. Люблінського, І. Сікорського. «Важкими» вважали- ся діти, котрі не усвідомлювали своїх негативних вчинків, були жор- стокі та байдужі до страждань оточуючих, в ранньому віці ставали на злочинний шлях. Тому поняття «важка дитина» та «малолітній злочинець» ними ототожнювалися.

Термін «важковиховуваність» увійшов в науку в 30-ті роки ХХ століття і спочатку означав лише «несприйнятливість та опір» ви- хованця педагогічній дії. У загальному розумінні до важковиховува- них відносили фізично здорових дітей, у поведінці яких спостеріга- лися неорганізованість, недисциплінованість, правопорушення [8].

Зараз дослідники під важковиховуваністю розуміють педагогіч- ну занедбаність такого рівня, при якому подальший соціальний роз- виток неповнолітнього відбувається таким чином, що створюються внутрішні передумови для деформованого сприйняття ним соціаль- них норм, виникає потреба зберегти негативне в своєму духовному світі всупереч соціально-педагогічним впливам [6]. Тобто, важко- виховуваність – це не просто несприйнятливість до позитивного соціального досвіду чи нездатність його засвоювати. Важковихо- вуваність – це стійке небажання засвоювати соціально-педагогічні впливи і адекватно на них реагувати.

Безумовно, утруднення в оволодінні соціальним досвідом спо- стерігаються в неповнолітнього вже в ранньому дитинстві, в сім’ї, в дошкільному закладі, однак особливо гостро вони відчутні в під- літковому та юнацькому віці. Можна стверджувати, що важкови- ховуваність притаманна індивідам будь-якого віку, але як гостра психолого-педагогічна проблема вона наявна у молоді, яка навча- ється, особливо підлітків.

Важковиховуваність можуть викликати різні причини, у т.ч. про- рахунки вихователів, батьків, відхилення від психічного та соціаль- ного розвитку, особливості характеру, інші особистісні характерис- тики вихованців, що утруднюють соціальну адаптацію, засвоєння соціальних ролей. У ряді досліджень [2; 10] широко застосовується поняття «важковиховуваність» при пояснкнні такої міри відхилен- ня від соціальних норм у внутрішній позиції дитини, при якій мають місце порушення моральної норми та правил співіснування людей. Тобто це поняття використовується для позначення максимально

наближеного рівня відхилень у поведінці дитини до норми (на від- міну від правопорушень чи патологій діяльності).

У зарубіжній літературі часто поряд із поняттям «важковихову- вані» вживають поняття «діти з проблемами» [7]. Однак виникнення у підлітків проблем не завжди викликає труднощі при їх розв’язанні та не завжди ускладнює роботу з такими неповнолітніми. Тому не варто розглядати ці поняття як синоніми.

Не можна також ототожнювати поняття «важковиховуваний» і

«важконаучуваний». Важконаучуваність – це певна міра низької на- учуваності [10]. Ознаками важконаучуваності неповнолітніх є: не- сформованість основних навчальних умінь; дисгармонія навчальних мотивів; низька навчально-пізнавальна активність; неуспішність на- вчання; шкільна тривожність. Вона може поєднуватися і з важковихо- вуваністю через відсутність об’єктивного підходу до неповнолітніх.

Що ж до важких підлітків, то у ряді досліджень зазначено, що вони не вміють вирішувати свої проблеми соціально прийнятним чином. Тому поняття «важкий підліток» слід використовувати для характеристики неповнолітнього, який особливо болісно переживає кризу перехідного віку [5]. Такі підлітки характеризуються внутріш- німи конфліктами, акцентуаціями характеру, нестійкістю емоційно- вольової сфери. Як засвідчує педагогічна практика, переважну біль- шість учнів вчителі вважають важкими, однак це не значить, що всі вони завжди є важковиховуваними.

Важковиховуваність завжди зумовлюється комплексом причин, поєднанням ряду несприятливих обставин. Причини, що виклика- ють важковиховуваність не діють ізольовано одна від одної. Ніяка окремо взята причина не може фактично бути єдиною.

Серед соціально-економічних умов, які впливають на виникнен- ня важковиховуваності, виділяють такі [8]:

- загально-соціальні (порушення принципів демократії, соціаль- ної справедливості, крах соціальних ілюзій, прояв тенденцій до дегуманізації);

- економічні (порушення в народному господарстві, плануванні та розподільчих відносинах, незадоволеність потреб молоді в матеріальних благах, засобах дозвілля);

- соціально-демографічні (перехід до малодітної сім’ї, масове за- лучення жінок до виробництва, відчуження дитини від сім’ї);

- соціо-технічні (втрати від НТП у вигляді міграції, урбанізації, негативний вплив ЗМІ);

- організаційно-управлінські (несвоєчасність і непослідовність у здійсненні заходів з актуальних молодіжних проблем).

Поряд із соціально-економічними та соціально-політичними на виникнення відхилень у поведінці підлітків впливають психолого- педагогічні фактори: прагнення до самоутвердження, до дорослості, підвищена емоційність, юнацький максималізм, намагання виділи- тися, знайти себе. Якщо ці прагнення не задовольняються в суспіль- ному житті, вони спрямовуються в негативне русло.

Виникнення важковиховуваності спричиняють і складні умови сімейного виховання [4]:

- батьки зловживають спиртними напоями, ведуть аморальний спосіб життя;

- конфліктні ситуації;

- утриманські настрої членів сім’ї, споживацтво, турбота лише про матеріальне благополуччя сім’ї на шкоду духовному;

- сім’ї зі зниженим морально-освітнім рівнем батьків;

- зовні благополучні сім’ї з безвідповідальним ставлення дорос- лих до виховання дітей, зневажливим ставлення до духовного розвитку дитини, безконтрольністю, суперечливістю вимог. Причинами важковиховуваності є також упущення в навчально-

виховній роботі школи [3]:

- недоліки в організації учнівського колективу;

- вади в організації навчально-виховної роботи в позанавчальний час;

- незнання чи неврахування педагогами індивідуально- психологічних особливостей учнів;

- недостатність знання причин важковиховуваності, а тому недо- цільний вибір засобів виховного впливу;

- недостатня увага до розвитку духовності та моральності учнів;

- незнання умов сімейного виховання, недиференційований під- хід у роботі з батьками «важких» дітей;

- відсутність системності у роботі школи з такими дітьми та їх батьками;

- недостатнє залучення до роботи з учнями і батьками громад- ськості, трудових колективів;

- відсутність соціальної підготовки колективів шкіл до роботи з важковиховуваними, одноманітність виховних впливів; форма- лізм.

Важковиховуваність може спричинюватися різними нескладни- ми розладами нервової системи, акцентуаціями, ЗПР [7].

Ці соціально-економічні і соціально-політичні, психолого- педагогічні та медико-біологічні причини виникнення важковихо- вуваності, зазвичай, діють у тісному зв’язку.

Важливе місце при розгляді проблеми важковиховуваності по- сідає діагностика особистості підлітка, котра дозволяє не лише вста- новити причини його поведінки та глибше пізнати сутність його проблем, а й намітити адекватні шляхи профілактичної роботи з ним. Мінімально-необхідна діагностика важковиховуваності під- літка повинна містити дані за такими параметрами:

1. Критерії опірності підлітка педагогічним впливам:

- контактність з класним колективом;

- стосунки з педагогами: доброзичливі / нейтральні / відчужені / ворожі;

- реакція на педагогічні вимоги: доброзичлива / вибіркова / ней- тральна / ворожа;

- піддатливість педагогічним впливам: звичайна / суперечлива / опір.

На початковому рівні важковиховуваності позначається безконтр- ольність дій, на середньому – вихід з поля педагогічного контролю; об- тяжена важковиховуваність характеризується бездоглядністю.

2. Ознаки, що визначають рівень соціально-цінного життєвого до- свіду підлітка:

- досвід спілкування з людьми: широкий / обмежений / вузький;

- характер спілкування: контакти різносторонні / на обмеженій особистій сфері / стійкий прояв негативних дій;

- досвід участі у різних видах діяльності: всесторонній / спеціалі- зований / обмежений / слабкий;

- досвід подолання труднощів: зібраність і цілеспрямованість при зіткненні з труднощами / вимогливість до себе при невдачах / безпорадність / відчай / паніка.

3. Загальний розвиток особистості: для важких підлітків характерні протиріччя між низьким рівнем розумового розвитку і багатим, хоча й негативним, життєвим досвідом. Через це виникає непра- вильне осмислення дійсності. При обтяженій важковиховуванос- ті переважають мотиви звинувачення всіх і в усьому. Про рівень моральної вихованості свідчить ставлення до діяльності і себе.

4. Ставлення до своїх недоліків: для цього оцінюється самокри- тичність підлітків і їх самовимогливість.

5. Рівень самоуправління поведінкою вивчається через викорис- тання тестів і різних завдань. Доцільно використовувати соціо- метричні методики.

При вивченні особистості важковиховуваного важливо встано- вити його типологію. Традиційно визначаються 4 типи важковихо- вуваності з характерними для них причинами виникнення та діа- гностичними ознаками:

1. Педагогічна занедбаність, що виникає як наслідок виховання за типом гіпопротекції (зниженої уваги до дитини). Батьки украй мало цікавляться справами, успіхами, переживаннями підлітка. Такі діти: недоглянуті, неохайні; у них проявляється зманіженість, імпульсивність. Соціальна дезадаптація починається з неуспіхів у навчанні; як результат – негативні емоції, порушення стосун- ків з вчителями, перенесення негативного досвіду спілкування у сім’ї на однолітків. Вони усвідомлюють свої проблеми і готові до змін. При діагностиці достатньо використати бесіду за карткою- схемою, отримана інформація буде правдивою. При використанні тестових завдань необхідна позитивна емоційна стимуляція.

2. Відхилення у психічній діяльності або опірність педагогічним впливам – зумовлені граничними порушеннями в емоційній та вольовій сферах, акцентуаціями характеру, що при збереженні інтелекту викликає труднощі в навчанні, спілкуванні. Реакція емансипації, угрупування та ін. можуть набувати патологічно- го характеру. Діагностику таких неповнолітніх слід проводити обережно, щоб не ускладнити ситуацію. Корисно спостерігати за емоційно-духовними проявами неповнолітнього під час бесіди, його зовнішнім виглядом, оскільки словесна інформація часто викривлена характеристиками оточуючих.

3. Ситуативна важковиховуваність зумовлена невмілими виховни- ми діями. У цих дітей яскраво проявляються всі ознаки підліт- кового віку: конфліктність, замкнутість, грубість. Але викликані вони саме необережними вчинками дорослих. Контакт з дитиною встановлюється швидко за умови активного слухання, уникнення оціночних суджень. Тоді дитина сама дає інформацію про себе.

4. Власне важковиховуваність виникає в результаті виховання за гіперпротекцією1, потурання, альтернуючого виховання2. Соці- альному педагогу слід нейтралізувати чи обминути заперечення

 

1 Гіперпротекція – тобто підвищена опіка дитини, позбавлення її самостійності, надмір- ний контроль за поведінкою. В результаті дитина зростає безвільною, у всьому залежить від впливу навколишнього мікросередовища або від лідера, більш активного, ніж вона сама.

2 Альтернуюче виховання – нестійке емоційне ставлення з боку батьків, особли- во матері. Похвала або докір залежать від настрою батьків.

такою дитиною своїх проблем. Такий підліток не бажає говори- ти на «суспільні» теми. Варто використати методи встановлення довірливих стосунків.

Для організації соціально-педагогічної роботи з власне важко- виховуваними їх можна поділити на такі профілактичні групи:

а) «вразливі» – підлітки з високим рівнем тривожності та з різни- ми рівнями дезадаптації, які є основними чинниками девіантної поведінки. Зазначені ознаки, зазвичай, поєднуються із заниже- ною самооцінкою, низьким рівнем мотивації досягнень, усклад- нюючи характер девіантних проявів. Встановлено, що спільним для підлітків цієї групи є: надмірна особистісна тривожність; емоційна напруженість та швидка зміна настрою; ізольованість у групі однолітків; похмурість; постійне очікування негативних оцінок; емоційна вразливість, нервозність; апатія, в’ялість, без- ініціативність.

Однак у них непогано розвинені комунікативні здібності, деві- антна поведінка прослідковується, переважно, в психотравмуючих ситуаціях, на що слід звертати особливу увагу при організації про- філактичної роботи; спрямованість переважно нестійка; домінує по- рушення культурних норм, рідше – соціальних; характерні недоліки поведінки – початкова стадія розвитку соціальних відхилень.

При роботі з цією профілактичною групою варто знати: якщо со- ціальний педагог у процесі продумано організованої діяльності прагне підкреслити в класі їхні успіхи, досягнення, підтримує їхні починання, акцентує увагу інших на позитивних проявах підлітків, то вони посту- пово закріплюються, стають нормою поведінки. В процесі такого про- яву себе по-новому, на доброзичливій основі, складаються стосунки і з однокласниками, що, безперечно, впливає на емоційне самопочуття таких підлітків, знижує їх напруженість, незадоволеність собою.

Завдання соціально-педагогічної роботи з підлітками профілак- тичної групи «вразливих»: сформувати вміння позитивно оцінювати певну ситуацію та її перспективи; розвивати вміння долати відчут- тя власної неповноцінності; розвивати відчуття справедливого, до- брозичливого ставлення до себе оточуючих; розвивати впевненість у собі та своїх діях; формувати навички самоконтролю; розвивати вміння знаходити і використовувати адекватні засоби і способи за- доволення основних потреб.

Завдання соціально-педагогічної роботи дорослих з підлітками профілактичної групи «вразливих»: удома – створити умови для

прояву здібностей та інтересів, цікавитись успіхами та доручати по- сильні завдання; у школі – залучати до громадської роботи на пози- ціях помічників; у класі – доручати виступи, організацію словесних конкурсів, створювати ситуації для прояву ініціативності, організу- вати шефство однолітками зі стійкою позитивною поведінкою.

Основний напрямок соціально-педагогічної роботи – профі- лактика, провідні суб’єкти соціально-педагогічної роботи – школа, сім’я.

б) «конфліктні» – важковиховувані підлітки з низьким рівнем комунікативних здібностей, високим рівнем конфліктності. Ці ознаки можуть супроводжуватися високою тривожністю, ім- пульсивністю, низьким рівнем мотивації досягнень та неадек- ватною самооцінкою, різними рівнями неадаптованості. Такі підлітки: мають труднощі у встановленні контактів з однолітка- ми, не прагнуть до спілкування; вважають за краще проводити час наодинці; не обстоюють свою думку; важко переживають образи; хворобливо реагують на критику; часто шкодують про свої помилки, однак не визнають цього; проявляють негативізм. Спрямованість має переважно конфліктний характер. Домінує порушення соціальних норм у поведінці, а саме: особистісні не- доліки як наслідок типових помилок у поведінці.

Досвід показує, що ключем до перевиховання цих підлітків може бути опора на такі якості, як енергійність, наполегливість у досягненні поставленої мети, прагнення до престижу, першості в по- єднанні з напівсвідомим почуттям власної соціальної непотрібності. Чітко виражений характер суспільної значимості виконуваних та- кими підлітками справ, організація їх діяльності в невеликих групах (2-3 особи), де їм час від часу доручається керівництво роботою то- варишів, сприяють дієвому їх залученню до роботи колективу.

Завдання соціально-педагогічної роботи з підлітками профілак- тичної групи «конфліктних»: формувати навички роботи в групі, ко- лективі; розвивати вміння активного слухання; сформувати прийо- ми вербального і невербального спілкування; виробляти толерантне ставлення до оточуючих; розвивати навички гідної поведінки; озна- йомити з механізмами вирішення конфліктних ситуацій.

Завдання соціально-педагогічної роботи дорослих з підлітками профілактичної групи «конфліктних»: вдома – забезпечення до- брозичливої установки, обмеження конфліктів при дитині; у шко- лі – створення ситуацій вибору між особистісними і соціальними

цінностями; формування стійких позитивних мотивів поведінки; у класі – залучення до аналізу вчинків різних героїв, подій, самодіаг- ностичні та формуючі практикуми (особистісна цінність).

в) «самовпевнені» – підлітки, для яких характерна неадекватна, пере- важно, завищена самооцінка та висока схильність до ризику. Вони можуть зумовлювати девіантну поведінку, поєднуючись з високою імпульсивність та конфліктністю. Однак у таких підлітків прояв- ляються різні рівні адаптованості, достатньо розвинена комуніка- тивність та мотивація досягнень. Характерними ознаками їх пове- дінки є: комунікабельність, хоча й існують проблеми у взаєминах як з дорослими, так і однолітками; ревнивість; широке коло спілку- вання з метою пошуку друга; надмірна вимогливість до оточуючих поряд із безконтрольністю власних дій; схильність до образ; праг- нення до лідерства; часто необдумані дії; некерованість поведінки. Для підлітків цієї профілактичної групи характерна спрямованість на себе, порушення соціальних норм у поведінці та спрямованість різкого негативного характеру у поєднанні з порушенням правових норм, зокрема, делінквентною поведінкою.

Тут слід зазначити, що для підлітків профілактичної групи

«самовпевнених» особливе значення має сама зміна обстановки та стереотипних форм реагування на неї: підкреслена довіра до них, залучення до організаційно-громадської роботи, обігравання їх до- сягнень; однак залучення їх не тільки до виконавської, а, передусім, до організаторської діяльності, яка передбачає вироблення вміння не тільки керувати, а й підкорятися.

Завдання соціально-педагогічної роботи з підлітками профілак- тичної групи «самовпевнених»: сформувати почуття впевненості в собі; розвивати позитивну, соціально значущу позицію і усвідом- лення свого «Я», подолання інфантилізму; сприяти становленню підлітка як суб’єкта життєдіяльності, що володіє навичками само- пізнання; оволодіння вміннями використовувати свої сильні сторо- ни для позитивної діяльності.

Завдання соціально-педагогічної роботи дорослих з підлітками про- філактичної групи «самовпевнених»: удома – нейтралізація фактів негативного досвіду поведінки; у школі – створення ситуацій вибору між матеріально та духовно-корисним, підвищення рівня правової свідомості та досвіду правовідповідної діяльності; у класі – залучен- ня до самооцінки і взаємооцінки з метою формування критеріїв по- зитивного і негативного, залучення до роботи у підгрупах.

Соціально-педагогічна робота щодо профілактики важковихову- ваності підлітків може мати такі основні блоки:

І. Соціально-педагогічна діагностика за такими напрямками:

1. Вивчення житлово-побутових умов учнів (класні керівники).

2. Вивчення оточення учнів за місцем проживання (класні керів- ники, соціальний педагог).

3. Вивчення інтересів учнів, їх зайнятості в позаурочний час (клас- ні керівники, соціальний педагог).

4. Аналіз соціальних зв’язків учнів (класні керівники, соціальний педагог).

5. Діагностика соціально-ціннісних якостей особистості (соціаль- ний педагог).

8. Діагностика соціально-психологічного клімату сім’ї (психолог, соціальний педагог).

9. Вивчення стану здоров’я учнів «групи ризику», схильності до шкідливих звичок (медсестра, лікар).

ІІ. Підготовка соціальним педагогом творчої групи до соціально- педагогічної профілактичної роботи з важковиховуваними під- літками, їх сім’ями.

1. Виокремлення напрямків диференціювання окремих видів соціально-педагогічної профілактичної роботи між соціальним педагогом, психологом та класним керівником та визначення провідної ролі соціального педагога при організації профілак- тичної роботи.

2. Підвищення методичної компетентності педагогічного колекти- ву щодо соціально-педагогічної профілактичної роботи з важко- виховуваними (заступник директора з виховної роботи, соціаль- ний педагог).

3. Проведення систематичних соціально-педагогічних консульта- цій (соціальний педагог, психолог).

ІII. Організація соціальним педагогом педагогічної просвіти батьків та соціально-педагогічної співпраці з громадськістю:

а) участь у роботі ради профілактики у школі, надання необхідної соціально-педагогічної допомоги службі у справах сім’ї, дітей та молоді міськвиконкому, батьківському комітету, психологам;

б) обмін соціально-педагогічною інформацією;

в) проведення бесід виховного змісту з підлітками, які стоять на обліку в школі, чи вже скоїли злочини;

г) виступи, лекції перед учнями певних класів у невеликих аудито- ріях, що проводяться у формі діалогу, «запитань – відповідей»;

д) організація виїзного консультпункту з постійним «Телефоном довіри», а в сільських школах «Пошти довіри».

IV. Заходи щодо соціально-педагогічної профілактики девіантної по- ведінки важковиховуваних підлітків.

1. Здійснення щоденного контролю за відвідуванням учнями шко- ли (класні керівники).

2. Пропаганда здорового способу життя (психолог, соціальний пе- дагог).

3. Систематичне проведення засідання комісії з профілактики правопорушень (заступник директора, соціальний педагог, пси- холог).

4. Заслуховування звітів та аналіз профілактичної роботи класних керівників з підлітками групи ризику на засіданні методичного об’єднання (керівник методичного об’єднання, соціальний педа- гог).

5. Організація позакласної cоціально-педагогічної профілактичної роботи з важковиховуваними:

а) робота в тренінгових профілактичних групах;

б) ініціювання та проведення класних та шкільних позаурочних заходів;

в) організація циклу психолого-педагогічних профілактичних бе- сід і кінолекторіїв з правових питань (заступник директора з виховної роботи, представники Відділу у справах неповнолітніх кримінальної міліції, Центру соціальних служб для молоді);

г) проведення систематичних індивідуальних та групових профі- лактичних бесід і консультацій з важковиховуваними та їх бать- ками (психолог, соціальний педагог);

д) залучення важковиховуваних до суспільно-корисної праці, гро- мадської роботи, виконання громадських доручень (класні ке- рівники);

е) залучення підлітків до участі в роботі гуртків (класні керівники, керівники гуртків).

На завершення варто зазначити, що проблема пошуку шляхів підвищення ефективності соціально-педагогічної профілактичної роботи набула останнім часом особливої актуальності через зрос- тання у державі злочинності, зокрема, серед неповнолітніх. У сучас- них умовах повинні принципово змінитися підходи до організації

профілактичної роботи, щоб від заходів адміністративно-правового впливу перейти до надання соціально-педагогічної допомоги не- повнолітньому. А така робота вимагає чіткого визначення її засад і глибоких спеціальних знань, які розкривають сутність явищ важко- виховуваності та девіантної поведінки.

 

Питання і завдання для самостійної роботи

 

1. Розкрити питання «важких» дітей в історії соціально- педагогічної думки.

2. Проаналізувати взаємозв’язок педагогічної занедбаності та важ- ковиховуваності школярів.

3. Скласти таблицю критеріїв класифікації типів важковиховува- ності та їхні ознаки.

4. Охарактеризувати основні профілактичні групи важковихову- ваних та основні напрямки профілактики важковиховуваності школярів.

5. Проаналізувати зовнішні симптоми і особистісні причини важ- ковиховуваності певної дитини.

6. Скласти картку-схему для обстеження важковиховуваного підлітка.

 

Література

 

1. Баженов В. Г. Воспитание педагогически запущенных подростков.

/ В. Г. Баженов. – К.: Раденська школа,1986. – 130 с. – С. 18-25.

2. Воспитание трудного ребенка: дети с девиантным поведением: Учеб.-метод. пособ. / Под ред. М. И. Рожкова. – М.: ВЛАДОС, 2001. – 240 с. – С. 65–68.

3. Зайцева З. Г. Школа та важковиховувані підлітки / Зайцева З. Г..

– К.: Радянська школа, 1991. – С. 71–72.

4. Запобігання відхиленням у поведінці школярів. – К.: Вища шко- ла, 1993. – 143 с. – С. 9–14, 20–30, 42–44.

5. Зюбин Л. М. Растить человека: Записки психолога. / Зюбин Л. М. – Л.: Лениздат, 1988. – 87 с. – С. 97–114.

6. Кочетов А. И. Работа с трудными детьми: Книга для учителя. / Кочетов А. И., Верцинская Н. Н.. – М.: Просвещение, 1986. – 160 с. – С. 6–10, 21–33.

7. Максимова Н. Ю. Основи дитячої патопсихології: Навч. посіб.

/ Максимова Н. Ю., Мілютіна К. Л., Піскун В. М. – К.: Перун, 1996. – 464 с. – С. 154–160.

8. Оржеховська В. М. Профілактика правопорушень серед непо- внолітніх: Навч.-метод. посіб. / Оржеховська В. М.. – К.: ВУАН, 1996. – 352 с. – С. 36–40, 284, 302–303, 327.

9. Поварницина В. А. Воспитательная работа школы с трудными учащимися-подростками: Учеб. пособ. / Поварницина В. А. – Ч.: ЧГПИ, 1984.

10. Степанов В. Г. Психология трудных школьников: учеб. пособ. для студ. высш пед. учеб. заведений. / Степанов В. Г. – 3-е изд., перероб. і доп. – М.: Академия, 2001. – 336 с. – С. 8–11.