Розділ 5. Сім’я як об’єкт соціально-педагогічної діяльності

 

Сім’я як провідний фактор соціального виховання особистості

 

Cім’я – динамічна мала група людей, котрі разом прожива- ють, пов’язані родинними відносинами (шлюбу, кровної спорідне- ності, усиновлення, опіки), спільністю формування і задоволення соціально-економічних та інших потреб, взаємною моральною від- повідальністю [7].

Сім’я також визначається як соціально-педагогічний інститут та особлива соціальна система, яка є підсистемою суспільства. Це до- зволяє говорити про такі її ознаки, як шлюбні, міжпоколінні, кров- ні, встановлені зв’язки між членами сім’ї; родинні почуття, почуття безпеки, захищеності, любові, поваги; спільний побут і проживан- ня членів сім’ї; наявність певних функцій у суспільстві, прав сім’ї в суспільстві й прав членів сім’ї в родині, обов’язків членів сім’ї сто- совно один одного та відповідальність перед суспільством за своїх членів [8, 4]. Як виховний інститут нуклеарна сім’я складається з трьох основних підсистем: чоловік – жінка; батьки – діти; дитина

– дитина. Ці системи дещо автономні одна від одної, проте взаємо- залежні у повсякденному житті.

Протягом усього життєвого шляху особистості сім’я є тим най- ближчим мікросоціальним оточенням, яке опосередковує і визначає своєрідність її життєдіяльності, тому сім’я виступає провідним мі- крофактором соціалізації особистості. Основні соціалізуючи функції сім’ї, передусім, полягають у забезпеченні фізичного та емоційно- го розвитку індивіда; формуванні статевої ідентифікації дитини; її розумовому розвитку та розвитку здібностей і потенційних мож- ливостей; забезпеченні дитині почуття захищеності; формуванні ціннісних орієнтацій особистості; оволодінні дитиною основними соціальними нормами.

Сім’я є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства. В процесі свого розвитку сім’я набула функ- цій, які тільки в сукупності забезпечують повноцінність її існування, саморозвитку та широку життєдіяльність як соціального інституту.

Кожна сім’я відрізняється одна від одної такими основними пара- метрами: соціально-культурний – освітній рівень подружжя, їх участь

у житті суспільства; соціально-економічний – майнові характеристики сім’ї, зайнятість подружжя у сфері суспільного виробництва; техніко- гігієнічний – умови проживання, обладнання житла, особливості спо- собу життя; демографічний – кількість членів сім’ї [7].

Дотепер у вітчизняній науці не існує усталеної класифікації сім’ї, побудованої на певних критеріях та ознаках. Систематизована типологія сімей подана в таблиці.

 

Класифікація сімей

Таблиця 5.1

 

Класифікацій- на ознака	Види сімей
За складом	Нуклеарна сім’я (з двох поколінь-батьків та дітей) Складна сім’я (сім’я з кількох поколінь) Неповна сім’я (з одним з батьків та дітьми) Материнська сім’я (жінка, яка не була в шлюбі, та дитини)
За кількістю дітей	Бездітна сім’я Однодітна сім’я Малодітна сім’я (з двома дітьми) Багатодітна сім’я (з трьома та більше дітьми)
За наявністю нерідних дітей	Опікунська сім’я Прийомна сім’я
За сімейним стажем	Молода сім’я Сім’я середнього шлюбного віку Зріла сім’я
За типом главенства в сім’ї	Демократична (партнерська) сім’я Авторитарна (домінаторна) сім’я
За національним (етнічним) складом	Однонаціональна сім’я Міжнаціональна сім’я Сім’я з громадян різних держав Сім’я з осіб різного віросповідання
За місцем проживання	Міська сім’я Сільська сім’я Віддалена сім’я
За рівнем матеріального достатку	Сім’я з середнім матеріальним достатком Малозабезпечена сім’я Сім’я, що перебуває за межею бідності Заможна сім’я Елітарна сім’я

 

Продовження табл. 5.1

 

За професійною діяльністю подружжя	Робітнича сім’я Фермерська сім’я
За соціальним складом	Соціально гомогенні (однорідні) сім’ї Соціально гетерогенні (неоднорідні) сім’ї
За особливими умовами сімейного життя	Студентська сім’я Дистантна сім’я Сім’я у громадянському шлюбі Сім’я біженців
За якістю сімейних взаємин	Благополучні сім’ї Неблагополучні сім’ї (сім’ї зі стійкими конфліктами у взаємостосунках між подружжям, батьками і дітьми; сім’ї з алко- чи наркозалежними членами; сім’ї з низьким морально-культурним рівнем батьків; сім’ї з насильством щодо членів родини; сім’ї, де є засуджені чи ув’язнені; сім’ї, де є серйозні помилки і прорахунки у вихованні дітей)

Особливості соціалізації дитини в сім’ї обумовлені, передусім, особливостями батьківства. Це соціально-психологічний феномен, що є сукупністю знань, уявлень та переконань стосовно себе у бать- ківській ролі, які реалізуються у всіх проявах поведінкової складо- вої батьківства [4].

Батьківство – процес забезпечення батьками (рідними чи при- йомними стосовно дитини) необхідних умов для повноцінного роз- витку, виховання та навчання дітей [11]. Основними характеристи- ками батьківства є:

- ціннісні орієнтації подружжя;

- батьківські установки та сподівання;

- батьківські почуття;

- батьківська позиція;

- батьківська відповідальність;

- стиль сімейного виховання.

Ціннісні орієнтації об’єднують людей в сім’ю й створюють пер- спективу для її розвитку. Батьки впливають на формування ієрар- хії цінностей у дітей не тільки як емоційно близькі люди, але й як

представники світу дорослих, з якими діти ідентифікують себе. Дослідники, які вивчають сім’ю, виокремлюють поняття „схожість сімейних цінностей”, під яким розуміють соціально-психологічну якість, що відображає єдність поглядів, ставлення членів родини до загальнолюдських норм, правил, принципів тощо. Цінності сім’ї є важливим фактором для сімейної системи – як на рівні взаємодії подружньої пари, так і на рівні взаємодії батьків з дітьми.

Батьківські установки та сподівання – ще одна характеристика батьківства. Батьківські установки – погляд на свою роль батька або матері, який поєднує, в тому числі, і репродуктивну установку, за- снований на когнітивному та поведінковому компонентах. Батьків- ські сподівання передбачають право очікувати від інших визнання їхньої соціальної ролі батьків, відповідної поведінки оточуючих, узгодженої з роллю, а також поводитись відповідно до очікувань оточуючих.

Батьківські почуття емоційно забарвлюють батьківське став- лення. Вони складаються з групи почуттів, яка відрізняється від ін- ших емоційних зв’язків. Їхня специфіка полягає в тому, що турбота батьків про дітей необхідна для підтримання життя дитини. Любов кожного з батьків – джерело та гарантія емоційного благополуччя дитини, підтримки її психічного та фізичного здоров’я. Батьківська любов не є вродженим почуттям людини. Вона формується упро- довж її життя. Щоб дитина могла нормально розвиватися, вона має відчувати безумовну любов батьків та інших членів родини.

Батьківська позиція – психологічна і виховна спрямованість матері та батька, заснована на свідомій чи неусвідомлюваній оцін- ці дитини, що отримує своє вираження в певних способах і нормах взаємодії з нею. Батьківська позиція має такі ознаки: адекватність (найбільш близька до об’єктивної оцінки психологічних та харак- терологічних особливостей дитини, побудова виховного впливу на основі такої оцінки); гнучкість (здатність змінювати методи та фор- ми спілкування і впливу на дитину відповідно її віковим особливос- тям, конкретним ситуаціям); перспективність (спрямованість ви- ховних зусиль на майбутнє відповідно до вимог, які поставить перед дитиною подальше життя).

Справжнє батьківство неможливе без такого компонента, як від- повідальність. Вона має дуальну природу і поєднує як відповідаль- ність перед соціумом, так і відповідальність перед собою за життя та виховання дітей.

Досить поширеною є класифікація стилів виховання Є. Г. Ейде- міллера, в якій виокремлені такі стилі: гіпопротекція (недостатній до- гляд за дитиною, контроль за її поведінкою, брак чи відсутність турбо- ти про фізичний і духовний розвиток дитини, відсутність інтересу до справ дитини); домінуюча гіперпротекція (завищена увага і турбота про дитину, яка проявляється в надмірній опіці та постійному контр- олі, великій кількості заборон та обмежень); потураюча гіперпротек- ція (центрація батьків на дитині як “кумирі сім’ї”, оберігання дитини від усіляких труднощів, надмірне обожнювання дитини, потурання всім її бажанням, захоплення мінімальними успіхами); емоційне від- чуження (дитина є тягарем для батьків, вони часто виявляють незадо- волення з приводу її існування, ігнорують потреби дитини. Причиною цього може бути те, що дитина була небажаною, або не справдилися очікування батьків щодо народження дитини певної статі); підвище- на моральна відповідальність (від дитини вимагають таких проявів почуття обов’язку, які не відповідають її віку, покладають на дитину відповідальність за життя і благополуччя близьких (здебільшого, мо- лодших дітей чи старих людей), що не відповідає її реальним можли- востям; очікують від дитини великих досягнень в житті і вона боїться не справдити ці сподівання рідних) [15].

Не менш важким для дитини є непослідовний, змішаний стиль виховання, неузгодженість і суперечливість вимог батьків до дити- ни. Це позбавляє дитину відчуття стабільності оточуючого світу, по- роджує в неї підвищену тривожність.

Щоб створити сприятливі умови для соціалізації дитини в сім’ї, необхідне дотримання таких основних умов:

- ставлення до дитини як до рівної;

- повага до дитини – визнання її особистості;

- згода з дитиною, а не примушення підкорятися волі батьків;

- оптимістична віра в можливості дитини, в її найкращі якості;

- справедливість та міра в заохоченнях і покараннях;

- створення відповідного поля можливостей для розвитку дити- ни;

- допомога дитині в задоволенні її потреб в пізнанні, самовира- женні;

- визнання права дитини на власний вибір;

- створення доброзичливої атмосфери в сім’ї.

Отже, сім’я – головне середовище для фізичного, духовного, ін- телектуального, культурного та соціального розвитку особистості.

Найважливішими особливостями життєдіяльності сім’ї є добре на- лагоджений побут, стійкі міжособистісні стосунки та сприятлива морально-психологічна атмосфера.

Сьогодні одним із напрямків соціальної політики є сімейна полі- тика. Її можна розглядати як систему механізмів, за допомогою яких держава створює умови для забезпечення життєдіяльності сім’ї, її захисту, якщо вона цього потребує. Необхідність сильної державної сімейної політики зумовлена суспільними потребами: сім’я є парт- нером суспільства у розв’язанні його головних проблем, збереженні моральних основ, соціалізації дітей, розвитку культури та економі- ки. Таким чином, суспільство зацікавлене в такій сім’ї, яка здатна виробити та реалізувати власну життєву стратегію, забезпечити не лише своє виживання, а й розвиток молодого покоління.

Виходячи з цього, об’єктом сімейної політики є соціальний інститут сім’ї, захист її прав та інтересів у процесі суспільного розвитку. Можна виокремити такі орієнтири сучасної сімейної політики в Україні:

- стабілізація сім’ї, зниження рівня розлучень;

- підтримка молодої сім’ї;

- підвищення престижу сім’ї та сімейних цінностей у суспільстві;

- забезпечення розумово та фізично здорового потомства, орієн- тація на середньодітну сім’ї;

- підвищення виховного потенціалу сім’ї.

Для успішного функціонування позитивно спрямованої сім'ї в Укра- їні можна виокремити такі напрямки реалізації сімейної політики:

- законодавче забезпечення;

- економічні заходи;

- соціальна робота з сім’єю.

Зміст та форми соціально-педагогічної роботи з сім’єю обумов- люються групою таких показників: типом сім’ї; проблемами, які іс- нують в сім’ї; видом соціального інституту, що працює з сім’єю; на- прямком фахової підготовки спеціаліста, який надає послуги сім’ї.

Соціально-педагогічна робота з сім’єю має базуватися на таких принципах:

- визнання автономності сім’ї та особистості, яка отримує допомогу, її права на вільний вибір свого шляху розвитку (якщо її стиль жит- тя не загрожує життю та здоров’ю дітей і найближчого оточення);

- індивідуальний підхід з опорою на реально існуючі можливос- ті та ресурси, використання позитивних можливостей розвитку сім’ї без штучного нав’язування чиєїсь волі;

- об’єктивна оцінка потреб сім’ї та надання їй допомоги у вирі- шенні власних проблем, яка базується на усвідомленні членами сім’ї тих труднощів, які мають місце;

- визнання первинності реального соціального оточення та жит- тєдіяльності сім’ї та вторинності соціально-педагогічної допо- моги [1, С. 24–25].

Соціально-педагогічна робота з сім’єю може бути визнана до- сить ефективною, якщо вона сприяє підтримці, збереженню та по- зитивному розвитку сім’ї як цілісного утворення, зокрема здійснює виховання і соціальне становлення рідних чи прийомних дітей.

Основний зміст соціально-педагогічної роботи з сім’єю становлять: забезпечення сім’ї різних видів соціального обслуговування (соціаль- ної допомоги та соціальних послуг), реабілітаційна та профілактична робота, соціальний супровід окремих категорій сімей та соціальне ін- спектування неблагополучних сімей. Вони реалізуються в практичній діяльності соціального педагога шляхом використання різноманітних методів, прийомів та форм соціально-педагогічної роботи, вибір яких обумовлений переліком зазначених вище показників сім'ї. Так має здій- снюватись соціальне обслуговування сім’ї, соціально-реабілітаційна робота з сім’єю, соціально-профілактична робота з сім’єю, соціальний патронаж, супровід сім'ї, соціальне інспектування.

 

Питання і завдання для самостійної роботи

 

1. Обґрунтувати роль сім’ї у соціальному вихованні особистості.

2. На основі яких провідних ознак визначаються типи сімей?

3. Охарактеризувати особливості соціалізації дитини в різних типах сімей.

4. Розкрити зміст різних напрямків соціально-педагогічної роботи з сім’єю.

5. Скласти перелік форм соціально-педагогічної роботи з сім’єю.

 

Література

 

1. Адресный социальный патронаж семьи и детей / Под ред.

Л. С. Алексеевой. – М.: Государственный НИИ семьи и воспи- тания, 2000.

2. Антонов В. В., Медков В. М. Социология семьи. – М.: Акаде- мия,1996.

3. Алєксєєнко Т. Ф. Молода сім’я: умови виховання дитини: Науково-метод. посіб. – К.: Кондор, 2004.

4. Бондарчук О. І. Психологія сім'ї: Курс лекцій. – К.: Кондор, 2001.

5. Книга для батьків. Посібник до тренінгового курсу „Підготовка кандидатів у прийомні батьки та батьки вихователі” / За заг. ред. Т. Ф. Алєксєєнко. – К.: Основа-Принт, 2006.

6. Кравець В. П. Психофізіологічні та психолого-педагогічні аспек- ти формування усвідомленого батьківства. – К.: Либідь, 2001

7. Овчарова Р. В. Психологическое сопровождение родительства. – М.: ТЦ „Сфера”, 2003.

8. Основи батьківської компетнтності: Навч. посіб./ За ред.

І. Д. Звєрєвої. – К.: Науковий світ, 2006.

9. Трубавіна І. М. Зміст та форми просвітницької роботи з батька- ми. – К.: ЦССДМ, 2000.

10. Трубавіна І. М. Соціально-педагогічна робота з неблагополуч- ною сім’єю – К.: ЦССДМ,2002.

11. Усвідомлене батьківство як умова повноцінного розвитку дити- ни та підвищення виховного потенціалу громади / За заг. Ред Г. М. Лактіонової. – К.: Науковий світ, 2004.

12. Эйдемиллер Е.Г. Психотерапия семьи. – Спб., 2001.